Як на рис. 2.2: зліва з вакууму падає хвиля, поле якої Ez напрямлене вертикально (червоні стрілки, синя крива — миттєве поле). Праворуч — плазма: іони (+) нерухомі, а електрони (●) коливаються вздовж поля, зміщення z = eE/(meω²) (масштаб збільшено; зміщення береться з розрахованого струму). Кожна пара «електрон — іон» — диполь p = −ez, напрямлений проти поля (врізка вгорі). Ці диполі й дають ε = 1 − ωp²/ω². Зі зіткненнями (ν > 0) зміщення менше, |z| = e|E|/(meω√(ω² + ν²)), і відстає від E за фазою на arctg(ν/ω).
Якщо ω > ωp, хвиля проходить у плазму. Якщо ω < ωp, поле в плазмі згасає як e−κx: від півпростору хвиля відбивається повністю, а крізь тонкий шар частково просочується. У вакуумі падаюча й відбита хвилі складаються; при повному відбитті це стояча хвиля (вузли, де стрілки завжди нульові).
Одновимірне числове розв’язання рівнянь Максвелла (FDTD) зі струмом електронів ∂tj = ωp²(x)E/4π − νj, c/ωp = 10 комірок. Падаюча хвиля має одиничну амплітуду; праворуч за кадром стоїть поглинач. Виміряне R береться з огинаючої стоячої хвилі, теорія — формули Френеля для різкого шару з ε = 1 − ωp²/[ω(ω + iν)].