Плазмові коливання: зсув електронів відносно іонного фону

Розд. 2.1, рис. 2.1, ф-ли (2.1)–(2.2)

Що показує симуляція

Ліворуч — шар плазми, як на рис. 2.1. Помаранчевий прямокутник із «+» — позитивний іонний фон. Сині точки — електрони; кожна точка — це заряджена площина, побачена збоку (по вертикалі точки розкидано лише для наочності). Пунктирний синій контур — межі електронного шару. У початковий момент усі електрони зсунуто вправо на ξ0 = δL і відпущено.

На краях, де електрони й іони не перекриваються, виникають смуги некомпенсованого заряду ±σ, σ = neξ (з одного боку лишаються «голі» іони, з другого — надлишок електронів). Стрілки над шаром: F — сила, що діє на електрони, v — швидкість електронного шару. Під шаром — стрілка поля E всередині, позначка зміщення ξ і графік E(x) уздовж шару. Довжини стрілок і масштаб E пропорційні величинам (масштаб поля ∝ n), тож видно, коли кожна з них досягає максимуму.

Посередині — ξ(t). Суцільна лінія — зміщення, виміряне в моделі, пунктир — теорія ξ̈ + ωp²ξ = 0 (з поправками на зіткнення й рухомі іони). Час відкладено в періодах T1 для n = 1, тому зміна n видна як зміна густоти коливань; сіра лінія — еталон n = 1.

Праворуч — фазовий портрет (ξ, ξ̇): без втрат точка біжить по колу, із зіткненнями — спіраллю до центру. Стовпчики поруч — енергія поля WE, кінетична енергія впорядкованого руху шару K і їх сума, у частках початкової енергії W0.

Режими

Параметри

Величини

Що спостерігати

  1. Електрони зсунуто як ціле на ξ відносно іонного фону. Між смугами ±σ виникає поле, як у плоскому конденсаторі: E = 4πσ = 4π n e ξ. Сила F = −eE (верхня стрілка) завжди напрямлена до положення рівноваги — це повертальна сила, як у пружини.
  2. Стежте за стрілками F і v. Коли шар проходить рівновагу (ξ = 0), поле й сила нульові, а швидкість максимальна; шар за інерцією проскакує і заряджає смуги з протилежним знаком. У крайніх точках навпаки: v = 0, а F найбільша.
  3. Рух гармонічний: ξ̈ + ωp²ξ = 0, ωp = √(4π n e²/m). Змініть амплітуду δ: період не змінюється. Змініть n: у 4 рази більша n дає вдвічі коротший період (порівняйте із сірою лінією n = 1).
  4. Енергія перетікає між полем і рухом: стовпчики WE і K по черзі зростають і спадають, а сума без зіткнень стала. Тому фазовий портрет — коло.
  5. Температура T розмиває шар (кожен електрон ще й тремтить тепловим рухом), але центр шару коливається з тією ж ωp. Це правило діє лише для однорідного зсуву всього шару, тобто для k → 0. Для хвилі зі скінченним k тепловий тиск додає ще одну повертальну силу, і частота зростає: ω² = ωp² + 3k²vTe² (закон Бома–Гросса, задача в цьому розділі).
  6. «Рухомі іони»: частота ω² = ωp²(1 + m/M) трохи зростає, бо коливаються обидві компоненти назустріч одна одній навколо спільного центра мас. Відносне зміщення ξ підпорядковане зведеній масі. При M = 4 іонну плиту видно в русі; при реальних M/m ≥ 1836 поправка менша за 0,03 %.
  7. Зіткнення електронів з іонами (тертя ν) гасять коливання як e−νt/2, а частота стає √(ωp² − ν²/4). Сумарна енергія спадає, фазовий портрет — спіраль.

Модель і чисельна схема

Одновимірна листова модель. Електрони подано N = 300 зарядженими площинами в шарі завтовшки L, позитивний фон рівномірний. Поле на площині обчислюється точно за теоремою Гаусса (dE/dx = 4πρ). Рух розраховано схемою «стрибок жаби» з кроком dt = 0,01/√(4π), однаковим для всіх n (ωpdt = 0,01√n). Одиниці: СГС, e = m = 1, тож ωp = √(4πn).

Модель описує однорідний зсув, ξ ≪ L (тому δ ≤ 0,08). У розрахунку сил іонний фон продовжено лінійно за краї шару, тому кожна площина, навіть тепловий електрон, що вилетів за край, відчуває рівно 4π n e ξ від зсуву. Отже, мода з k = 0 точна за будь-якої T. У реальному скінченному шарі з різким краєм поле в крайових смугах завширшки ξ спадає до нуля. Ці електрони коливаються інакше; це поверхневий ефект, і він поступово розфазовує коливання. На графіку E(x) показано саме справжній профіль із різкими краями.

Іони, коли рухомі, зміщуються як жорстка плита; тертя діє на швидкість електронів відносно іонів, а зворотна сила діє на іони. Камера стежить за центром мас. WE = 2π n²e² L ξ² — енергія поля на одиницю площі, K — кінетична енергія відносного руху (зі зведеною масою), без хаотичної теплової частини; W0 — початкова WE. Період вимірюється за перетинами нуля функцією ξ(t).