Теплове «дрижання» плазми: хаос, хмара навколо частинки і гул на ωp

Розд. 2 (теплові флуктуації, дебаївська хмара) — чернетка

Що показує симуляція

Рівноважна плазма без жодного зовнішнього збурення: електрони (точки) на однорідному іонному фоні, швидкості теплові (максвеллівські), потім вони просто рухаються під дією власного поля. Одиниці: λD = 1, ωp = 1, vT = 1.

Ліворуч угорі — хаос. Кожна точка — електрон у площині (x, v). Помаранчева точка — пробна частинка (клікніть по будь-якій, щоб вибрати іншу), смуга навколо неї — відстань ±λD. Нижче — заряд у комірках уздовж x у шумових σ: синє — надлишок електронів, оранжеве — нестача (тобто надлишок іонного фону).

Праворуч угорі — «кіно» заряду. Кожен рядок — один момент часу (нові знизу), колір — той самий надлишок/нестача заряду. Це миттєва «шуба»: випадкові плями розміром ∼λD, що виникають і зникають.

Посередині ліворуч — хмара. Середня густина електронів на відстані r від частинки. Посередині праворуч — структурний фактор S(k): наскільки сильно флуктують заряди на масштабі 2π/k; пунктир — ідеальний газ. Внизу — одна хвильова мода: її зміна в часі й спектр.

Режими

Параметри

Величини

Що спостерігати

  1. Хаос. Подивіться на ліву верхню панель: рух окремих частинок безладний, швидкості розкидані, як у газі. Жодної «хвилі» на ній не видно.
  2. Мерехтіння. На правій верхній карті заряд виникає плямами розміром ∼λD. Плями мерехтять на місці: надлишок електронів через час ∼π/ωp змінюється нестачею, бо поле повертає електрони. Вимкніть «Кулонівську взаємодію»: плями перестають мерехтіти й розпливаються похилими смугами, бо кожна частинка летить прямо (x = x0 + vt).
  3. Шуба. У будь-який момент сусіди пробної частинки (оранжеві мітки внизу середньої лівої панелі) розкидані випадково. Тонка лінія — один знімок, усереднений по всіх частинках, товста — усереднення в часі. Лише так проявляється «хмара»: електронів навколо частинки в середньому менше (вона відштовхує своїх), на глибину 1/(2ND). Пунктир — теорія −e−|r|/λD/(2ND). Загальний дефіцит електронів у хмарі дорівнює одному електрону, тобто хмара екранує заряд частинки.
  4. Ідеальний газ проти плазми. Права панель середнього ряду: без взаємодії S(k) = 1 на всіх масштабах (пуассонів шум). У плазмі при kλD ≪ 1 маємо S ≈ (kλD)², тобто великомасштабні флуктуації заряду придушені: плазма «не дозволяє» заряду збиратися у великі області. При kλD ≫ 1 знову S → 1: на малих відстанях частинки поводяться як у газі.
  5. Гул на ωp. У нижній панелі подивіться на спектр моди: з взаємодією — гострий пік поблизу ωBG = ωp√(1 + 3k²λD²), без неї — широкий горб ω = kv без піка. Хаотичні теплові рухи самі «розгойдують» колективну моду (це не зовнішній удар), а її амплітуда стаціонарна.
  6. Роль ND. Змінюйте число частинок на λD. Хмара стає глибшою при малому ND (кожна частинка помітно збурює сусідів) і зникає при великому (газ), а положення піка від ND не залежить: воно визначається лише kλD. Дуже мале ND — це вже сильно зв'язана плазма, де ідеальний опис псується.

Модель і чисельна схема

Одновимірна модель заряджених площин (листів) у періодичному ящику довжиною L = 40 λD. Електрони — N = 40·ND листів; позитивний іонний фон нерухомий і однорідний. Поле на листі з номером j (після сортування за координатою) точне за теоремою Гаусса: Ej = 4π[n0xj − w(j + ½)] + c, стала c обрана так, щоб сума сил дорівнювала нулю (збереження імпульсу). Схема «стрибок жаби», dt = 0,04/ωp. СГС, e = m = 1, T = 1.

Хто тут хто. Усі рухомі частинки — електрони, зокрема й пробна (виділена); іони подано нерухомим однорідним позитивним фоном, окремих іонів немає. Тому «хмара» навколо електрона — це нестача інших електронів (тобто нескомпенсований іонний фон), а λD — електронний дебаївський радіус. У реальній плазмі рухомі іони теж притягуються до електрона й додають свою частку до екранування, але на часах порядку 1/ωp іони майже нерухомі.

Початковий стан. Якщо взаємодія увімкнена, положення спершу беруть випадковими (пуассонів шум), а потім зміщують так, щоб структурний фактор дорівнював рівноважному k²λD²/(1 + k²λD²) (лінійна поправка, дві ітерації); швидкості — максвеллівські з T = 1. Це означає, що симуляція стартує вже з дебаївською хмарою. Без такої підготовки великомасштабні флуктуації пуассонового старту в безстовкненній моделі не розсмоктуються (вони лише коливаються на ωp). Без взаємодії початок — випадкові положення, це і є рівновага ідеального газу.

Що це за модель. Фізика колективних мод (дебаївське екранування, ωp, закон Бома–Гросса, затухання Ландау) та сама, що в 3D, а форма хмари інша: у 1D h(r) = −e−|r|/λD/(2ND), де ND = n1λD — число листів на довжині λD (у 3D було б nλD³ і профіль e−r/λD/r). Листи вільно проходять одне крізь одного, тому зіткнень у звичному розумінні немає: система не релаксує до рівноваги, а лише підтримує підготовлену рівновагу. Усереднення (EMA) у S(k) триває ∼100, у хмарі ∼40 одиниць часу, спектр усереднюється за відрізками по 51 одиниці часу. Окремі моди з малим k мають довгий час кореляції, тому їхнє S(k) шумить сильніше.