Рівноважна плазма без жодного зовнішнього збурення: електрони (точки) на однорідному іонному фоні, швидкості теплові (максвеллівські), потім вони просто рухаються під дією власного поля. Одиниці: λD = 1, ωp = 1, vT = 1.
Ліворуч угорі — хаос. Кожна точка — електрон у площині (x, v). Помаранчева точка — пробна частинка (клікніть по будь-якій, щоб вибрати іншу), смуга навколо неї — відстань ±λD. Нижче — заряд у комірках уздовж x у шумових σ: синє — надлишок електронів, оранжеве — нестача (тобто надлишок іонного фону).
Праворуч угорі — «кіно» заряду. Кожен рядок — один момент часу (нові знизу), колір — той самий надлишок/нестача заряду. Це миттєва «шуба»: випадкові плями розміром ∼λD, що виникають і зникають.
Посередині ліворуч — хмара. Середня густина електронів на відстані r від частинки. Посередині праворуч — структурний фактор S(k): наскільки сильно флуктують заряди на масштабі 2π/k; пунктир — ідеальний газ. Внизу — одна хвильова мода: її зміна в часі й спектр.
Одновимірна модель заряджених площин (листів) у періодичному ящику довжиною L = 40 λD. Електрони — N = 40·ND листів; позитивний іонний фон нерухомий і однорідний. Поле на листі з номером j (після сортування за координатою) точне за теоремою Гаусса: Ej = 4π[n0xj − w(j + ½)] + c, стала c обрана так, щоб сума сил дорівнювала нулю (збереження імпульсу). Схема «стрибок жаби», dt = 0,04/ωp. СГС, e = m = 1, T = 1.
Хто тут хто. Усі рухомі частинки — електрони, зокрема й пробна (виділена); іони подано нерухомим однорідним позитивним фоном, окремих іонів немає. Тому «хмара» навколо електрона — це нестача інших електронів (тобто нескомпенсований іонний фон), а λD — електронний дебаївський радіус. У реальній плазмі рухомі іони теж притягуються до електрона й додають свою частку до екранування, але на часах порядку 1/ωp іони майже нерухомі.
Початковий стан. Якщо взаємодія увімкнена, положення спершу беруть випадковими (пуассонів шум), а потім зміщують так, щоб структурний фактор дорівнював рівноважному k²λD²/(1 + k²λD²) (лінійна поправка, дві ітерації); швидкості — максвеллівські з T = 1. Це означає, що симуляція стартує вже з дебаївською хмарою. Без такої підготовки великомасштабні флуктуації пуассонового старту в безстовкненній моделі не розсмоктуються (вони лише коливаються на ωp). Без взаємодії початок — випадкові положення, це і є рівновага ідеального газу.
Що це за модель. Фізика колективних мод (дебаївське екранування, ωp, закон Бома–Гросса, затухання Ландау) та сама, що в 3D, а форма хмари інша: у 1D h(r) = −e−|r|/λD/(2ND), де ND = n1λD — число листів на довжині λD (у 3D було б nλD³ і профіль e−r/λD/r). Листи вільно проходять одне крізь одного, тому зіткнень у звичному розумінні немає: система не релаксує до рівноваги, а лише підтримує підготовлену рівновагу. Усереднення (EMA) у S(k) триває ∼100, у хмарі ∼40 одиниць часу, спектр усереднюється за відрізками по 51 одиниці часу. Окремі моди з малим k мають довгий час кореляції, тому їхнє S(k) шумить сильніше.