Теплове «дрижання» плазми в площині: електрони, хмара Дебая й гул на ωp

Розд. 2 (теплові флуктуації, дебаївська хмара) — чернетка, 2D

Що показує симуляція

Рівноважна плазма в площині без жодного зовнішнього збурення: електрони (точки) на однорідному нерухомому іонному фоні, швидкості теплові. Ніхто плазму не штовхає: усе, що видно, народжується з теплового руху й власного поля. Одиниці: λD = 1, ωp = 1, vT = 1 (на кожну компоненту).

Ліворуч — справжній простір (x, y). Крапки — електрони, короткі риски — їхні швидкості (куди кожен летить зараз). Зелена частинка — пробна (клікніть, щоб вибрати іншу), коло навколо неї має радіус λD, тобто це справжня сфера Дебая (у площині — круг). Фон — заряд у комірках: синє означає надлишок електронів, оранжеве — нестачу (тобто нескомпенсований іонний фон), насиченість — у шумових σ.

Праворуч угорі — скільки частинок зараз у колі Дебая навколо пробної (середнє дорівнює ND = nπλD²), і дебаївська хмара навколо частинки. Праворуч унизу — структурний фактор S(k) (газ проти плазми), а також одна хвильова мода: її зміна в часі і спектр.

Режими

Параметри

Величини

Що спостерігати

  1. Хаос. Риски швидкостей спрямовані у всі боки, кожна частинка летить майже прямо. Жодної «хвилі» на картинці не видно.
  2. Шуба. Фонова карта — це миттєвий заряд: випадкові плями розміром ∼λD. Вони виникають і зникають приблизно за 1/ωp. Дивіться, як змінюється кількість частинок у зеленому колі (права верхня панель): вона не стоїть, а мерехтить навколо ND.
  3. Газ проти плазми. Вимкніть «Кулонівську взаємодію». У газі кількість у колі коливається за законом Пуассона (відхилення √ND), а в плазмі помітно менше: дисперсія приблизно вдвічі менша (рядок «дисперсія» у величинах). Плазма чинить опір скупченню заряду на масштабі λD.
  4. Хмара. Тонка лінія — усі частинки в одному знімку, товста — усереднення в часі, пунктир — теорія n(r)/n̄ − 1 = −K0(r/λD)/(2ND) (у 2D замість e−r/λ/r з'являється функція Макдональда K0). Навколо частинки в середньому нестача електронів, загальний дефіцит у хмарі дорівнює одному електрону. Нижче комірки сітки (r ≲ 0,4) картина згладжена самою сіткою.
  5. S(k). Для газу S = 1 всюди (пуассонів шум). У плазмі при kλD < 1 маємо S ≈ (kλD)²: великі області заряду не накопичуються, а при kλD > 1 знову S → 1.
  6. Гул на ωp. Спектр обраної моди (внизу праворуч): з взаємодією — пік біля ωBG = ωp√(1 + 3k²λD²), без неї — широкий горб ω = kv без піка. Моди з більшим k (m = 3) сильніше згасають (затухання Ландау), тому пік розмитий.
  7. Змінюйте ND. Мала кількість частинок у колі означає глибоку хмару й сильні відносні флуктуації, велика — майже ідеальний газ. Положення піка від ND не залежить, а залежить лише від kλD.

Модель і чисельна схема

Двовимірна плазма заряджених ліній (точкових зарядів у площині) у періодичному квадраті L = 24 λD. Електрони — N = NDL²/π макрочастинок; іонний фон нерухомий і однорідний. Поле обчислюється методом частинка–сітка (PM): розподіл заряду на сітку 64×64 з вагами «хмара в комірці» (CIC), розв'язок рівняння Пуассона ∇²φ = −4πρ швидким перетворенням Фур'є, поле на частинку — тими ж вагами CIC (імпульс зберігається, самодії немає). Схема «стрибок жаби», dt = 0,05/ωp. Одиниці: СГС, e = m = 1, T = 1, ωp² = 4πn0q²/m = 1.

Хто тут хто. Усі рухомі частинки — електрони, зокрема й пробна (виділена); іони подано нерухомим однорідним позитивним фоном, окремих іонів немає. Тому «хмара» навколо електрона — це нестача інших електронів (тобто нескомпенсований іонний фон), а λD — електронний дебаївський радіус. У реальній плазмі рухомі іони теж притягуються до електрона й додають свою частку до екранування, але на часах порядку 1/ωp іони майже нерухомі.

Початковий стан. Якщо взаємодія увімкнена, положення спершу беруть випадковими, а потім зміщують так, щоб структурний фактор дорівнював рівноважному k²λD²/(1 + k²λD²) (лінійна поправка за всіма модами |m| ≤ 25; повторні ітерації тут лише погіршують збіжність); швидкості — максвеллівські з T = 1. Тобто симуляція стартує вже з дебаївською хмарою; без такої підготовки великомасштабні флуктуації пуассонового старту в моделі без зіткнень не розсмоктуються. Без взаємодії початок — випадкові положення, це і є рівновага ідеального газу.

Обмеження. Частинки — «хмарки» розміром у комірку сітки (0,375 λD), тому на відстанях менших за комірку кулонівська сила згладжена, і хмара там неглибока (теорія має логарифмічну розбіжність). Зіткнення в звичному розумінні (близькі пролети) майже відсутні, тому система не релаксує, а підтримує підготовлену рівновагу. Дисперсію числа частинок у колі порівнюють з теорією 2∫ S(k)J1²(kR)dk/k при R = λD. Ефект сітки (нагрів) видно за полем «T кінетична». Усереднення в S(k) триває ∼60 одиниць часу.