\(\newcommand{\footnotename}{footnote}\) \(\def \LWRfootnote {1}\) \(\newcommand {\footnote }[2][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\newcommand {\footnotemark }[1][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\let \LWRorighspace \hspace \) \(\renewcommand {\hspace }{\ifstar \LWRorighspace \LWRorighspace }\) \(\newcommand {\TextOrMath }[2]{#2}\) \(\newcommand {\mathnormal }[1]{{#1}}\) \(\newcommand \ensuremath [1]{#1}\) \(\newcommand {\LWRframebox }[2][]{\fbox {#2}} \newcommand {\framebox }[1][]{\LWRframebox } \) \(\newcommand {\setlength }[2]{}\) \(\newcommand {\addtolength }[2]{}\) \(\newcommand {\setcounter }[2]{}\) \(\newcommand {\addtocounter }[2]{}\) \(\newcommand {\arabic }[1]{}\) \(\newcommand {\number }[1]{}\) \(\newcommand {\noalign }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\newcommand {\cline }[1]{}\) \(\newcommand {\directlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\luatexdirectlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\protect }{}\) \(\def \LWRabsorbnumber #1 {}\) \(\def \LWRabsorbquotenumber "#1 {}\) \(\newcommand {\LWRabsorboption }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRabsorbtwooptions }[1][]{\LWRabsorboption }\) \(\def \mathchar {\ifnextchar "\LWRabsorbquotenumber \LWRabsorbnumber }\) \(\def \mathcode #1={\mathchar }\) \(\let \delcode \mathcode \) \(\let \delimiter \mathchar \) \(\def \oe {\unicode {x0153}}\) \(\def \OE {\unicode {x0152}}\) \(\def \ae {\unicode {x00E6}}\) \(\def \AE {\unicode {x00C6}}\) \(\def \aa {\unicode {x00E5}}\) \(\def \AA {\unicode {x00C5}}\) \(\def \o {\unicode {x00F8}}\) \(\def \O {\unicode {x00D8}}\) \(\def \l {\unicode {x0142}}\) \(\def \L {\unicode {x0141}}\) \(\def \ss {\unicode {x00DF}}\) \(\def \SS {\unicode {x1E9E}}\) \(\def \dag {\unicode {x2020}}\) \(\def \ddag {\unicode {x2021}}\) \(\def \P {\unicode {x00B6}}\) \(\def \copyright {\unicode {x00A9}}\) \(\def \pounds {\unicode {x00A3}}\) \(\let \LWRref \ref \) \(\renewcommand {\ref }{\ifstar \LWRref \LWRref }\) \( \newcommand {\multicolumn }[3]{#3}\) \(\require {textcomp}\) \(\require {colortbl}\) \(\let \LWRorigcolumncolor \columncolor \) \(\renewcommand {\columncolor }[2][named]{\LWRorigcolumncolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigrowcolor \rowcolor \) \(\renewcommand {\rowcolor }[2][named]{\LWRorigrowcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigcellcolor \cellcolor \) \(\renewcommand {\cellcolor }[2][named]{\LWRorigcellcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\newcommand {\intertext }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\let \Hat \hat \) \(\let \Check \check \) \(\let \Tilde \tilde \) \(\let \Acute \acute \) \(\let \Grave \grave \) \(\let \Dot \dot \) \(\let \Ddot \ddot \) \(\let \Breve \breve \) \(\let \Bar \bar \) \(\let \Vec \vec \) \(\let \symnormal \mathit \) \(\let \symliteral \mathrm \) \(\let \symbb \mathbb \) \(\let \symbbit \mathbb \) \(\let \symcal \mathcal \) \(\let \symscr \mathscr \) \(\let \symfrak \mathfrak \) \(\let \symsfup \mathsf \) \(\let \symsfit \mathit \) \(\let \symbfsf \mathbf \) \(\let \symbfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symbfcal \mathcal \) \(\let \symbfscr \mathscr \) \(\let \symbffrak \mathfrak \) \(\let \symbfsfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfsfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symup \mathrm \) \(\let \symbf \mathbf \) \(\let \symit \mathit \) \(\let \symtt \mathtt \) \(\let \symbffrac \mathbffrac \) \(\newcommand {\mathfence }[1]{\mathord {#1}}\) \(\newcommand {\mathover }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathunder }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathbotaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathalpha }[1]{\mathord {#1}}\) \(\def\upAlpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\upBeta{\unicode{x0392}}\) \(\def\upGamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\upDigamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\upDelta{\unicode{x0394}}\) \(\def\upEpsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\upZeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\upEta{\unicode{x0397}}\) \(\def\upTheta{\unicode{x0398}}\) \(\def\upVartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\upIota{\unicode{x0399}}\) \(\def\upKappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\upLambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\upMu{\unicode{x039C}}\) \(\def\upNu{\unicode{x039D}}\) \(\def\upXi{\unicode{x039E}}\) \(\def\upOmicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\upPi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\upVarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\upRho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\upSigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\upTau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\upUpsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\upPhi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\upChi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\upPsi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\upOmega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\itAlpha{\unicode{x1D6E2}}\) \(\def\itBeta{\unicode{x1D6E3}}\) \(\def\itGamma{\unicode{x1D6E4}}\) \(\def\itDigamma{\mathit{\unicode{x03DC}}}\) \(\def\itDelta{\unicode{x1D6E5}}\) \(\def\itEpsilon{\unicode{x1D6E6}}\) \(\def\itZeta{\unicode{x1D6E7}}\) \(\def\itEta{\unicode{x1D6E8}}\) \(\def\itTheta{\unicode{x1D6E9}}\) \(\def\itVartheta{\unicode{x1D6F3}}\) \(\def\itIota{\unicode{x1D6EA}}\) \(\def\itKappa{\unicode{x1D6EB}}\) \(\def\itLambda{\unicode{x1D6EC}}\) \(\def\itMu{\unicode{x1D6ED}}\) \(\def\itNu{\unicode{x1D6EE}}\) \(\def\itXi{\unicode{x1D6EF}}\) \(\def\itOmicron{\unicode{x1D6F0}}\) \(\def\itPi{\unicode{x1D6F1}}\) \(\def\itRho{\unicode{x1D6F2}}\) \(\def\itSigma{\unicode{x1D6F4}}\) \(\def\itTau{\unicode{x1D6F5}}\) \(\def\itUpsilon{\unicode{x1D6F6}}\) \(\def\itPhi{\unicode{x1D6F7}}\) \(\def\itChi{\unicode{x1D6F8}}\) \(\def\itPsi{\unicode{x1D6F9}}\) \(\def\itOmega{\unicode{x1D6FA}}\) \(\def\upalpha{\unicode{x03B1}}\) \(\def\upbeta{\unicode{x03B2}}\) \(\def\upvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\upgamma{\unicode{x03B3}}\) \(\def\updigamma{\unicode{x03DD}}\) \(\def\updelta{\unicode{x03B4}}\) \(\def\upepsilon{\unicode{x03F5}}\) \(\def\upvarepsilon{\unicode{x03B5}}\) \(\def\upzeta{\unicode{x03B6}}\) \(\def\upeta{\unicode{x03B7}}\) \(\def\uptheta{\unicode{x03B8}}\) \(\def\upvartheta{\unicode{x03D1}}\) \(\def\upiota{\unicode{x03B9}}\) \(\def\upkappa{\unicode{x03BA}}\) \(\def\upvarkappa{\unicode{x03F0}}\) \(\def\uplambda{\unicode{x03BB}}\) \(\def\upmu{\unicode{x03BC}}\) \(\def\upnu{\unicode{x03BD}}\) \(\def\upxi{\unicode{x03BE}}\) \(\def\upomicron{\unicode{x03BF}}\) \(\def\uppi{\unicode{x03C0}}\) \(\def\upvarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\uprho{\unicode{x03C1}}\) \(\def\upvarrho{\unicode{x03F1}}\) \(\def\upsigma{\unicode{x03C3}}\) \(\def\upvarsigma{\unicode{x03C2}}\) \(\def\uptau{\unicode{x03C4}}\) \(\def\upupsilon{\unicode{x03C5}}\) \(\def\upphi{\unicode{x03D5}}\) \(\def\upvarphi{\unicode{x03C6}}\) \(\def\upchi{\unicode{x03C7}}\) \(\def\uppsi{\unicode{x03C8}}\) \(\def\upomega{\unicode{x03C9}}\) \(\def\italpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\itbeta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\itvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\itgamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\itdigamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\itdelta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\itepsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\itvarepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\itzeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\iteta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\ittheta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\itvartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\itiota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\itkappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\itvarkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\itlambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\itmu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\itnu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\itxi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\itomicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\itpi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\itvarpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\itrho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\itvarrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\itsigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\itvarsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\ittau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\itupsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\itphi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\itvarphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\itchi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\itpsi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\itomega{\unicode{x1D714}}\) \(\let \lparen (\) \(\let \rparen )\) \(\newcommand {\cuberoot }[1]{\,{}^3\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\fourthroot }[1]{\,{}^4\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\longdivision }[1]{\mathord {\unicode {x027CC}#1}}\) \(\newcommand {\mathcomma }{,}\) \(\newcommand {\mathcolon }{:}\) \(\newcommand {\mathsemicolon }{;}\) \(\newcommand {\overbracket }[1]{\mathinner {\overline {\ulcorner {#1}\urcorner }}}\) \(\newcommand {\underbracket }[1]{\mathinner {\underline {\llcorner {#1}\lrcorner }}}\) \(\newcommand {\overbar }[1]{\mathord {#1\unicode {x00305}}}\) \(\newcommand {\ovhook }[1]{\mathord {#1\unicode {x00309}}}\) \(\newcommand {\ocirc }[1]{\mathord {#1\unicode {x0030A}}}\) \(\newcommand {\candra }[1]{\mathord {#1\unicode {x00310}}}\) \(\newcommand {\oturnedcomma }[1]{\mathord {#1\unicode {x00312}}}\) \(\newcommand {\ocommatopright }[1]{\mathord {#1\unicode {x00315}}}\) \(\newcommand {\droang }[1]{\mathord {#1\unicode {x0031A}}}\) \(\newcommand {\leftharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\rightharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D1}}}\) \(\newcommand {\vertoverlay }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D2}}}\) \(\newcommand {\leftarrowaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\annuity }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E7}}}\) \(\newcommand {\widebridgeabove }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E9}}}\) \(\newcommand {\asteraccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020F0}}}\) \(\newcommand {\threeunderdot }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E8}}}\) \(\newcommand {\Bbbsum }{\mathop {\unicode {x2140}}\limits }\) \(\newcommand {\oiint }{\mathop {\unicode {x222F}}\limits }\) \(\newcommand {\oiiint }{\mathop {\unicode {x2230}}\limits }\) \(\newcommand {\intclockwise }{\mathop {\unicode {x2231}}\limits }\) \(\newcommand {\ointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\ointctrclockwise }{\mathop {\unicode {x2233}}\limits }\) \(\newcommand {\varointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\leftouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D5}}\limits }\) \(\newcommand {\rightouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D6}}\limits }\) \(\newcommand {\fullouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D7}}\limits }\) \(\newcommand {\bigbot }{\mathop {\unicode {x27D8}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtop }{\mathop {\unicode {x27D9}}\limits }\) \(\newcommand {\xsol }{\mathop {\unicode {x29F8}}\limits }\) \(\newcommand {\xbsol }{\mathop {\unicode {x29F9}}\limits }\) \(\newcommand {\bigcupdot }{\mathop {\unicode {x2A03}}\limits }\) \(\newcommand {\bigsqcap }{\mathop {\unicode {x2A05}}\limits }\) \(\newcommand {\conjquant }{\mathop {\unicode {x2A07}}\limits }\) \(\newcommand {\disjquant }{\mathop {\unicode {x2A08}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtimes }{\mathop {\unicode {x2A09}}\limits }\) \(\newcommand {\modtwosum }{\mathop {\unicode {x2A0A}}\limits }\) \(\newcommand {\sumint }{\mathop {\unicode {x2A0B}}\limits }\) \(\newcommand {\intbar }{\mathop {\unicode {x2A0D}}\limits }\) \(\newcommand {\intBar }{\mathop {\unicode {x2A0E}}\limits }\) \(\newcommand {\fint }{\mathop {\unicode {x2A0F}}\limits }\) \(\newcommand {\cirfnint }{\mathop {\unicode {x2A10}}\limits }\) \(\newcommand {\awint }{\mathop {\unicode {x2A11}}\limits }\) \(\newcommand {\rppolint }{\mathop {\unicode {x2A12}}\limits }\) \(\newcommand {\scpolint }{\mathop {\unicode {x2A13}}\limits }\) \(\newcommand {\npolint }{\mathop {\unicode {x2A14}}\limits }\) \(\newcommand {\pointint }{\mathop {\unicode {x2A15}}\limits }\) \(\newcommand {\sqint }{\mathop {\unicode {x2A16}}\limits }\) \(\newcommand {\intlarhk }{\mathop {\unicode {x2A17}}\limits }\) \(\newcommand {\intx }{\mathop {\unicode {x2A18}}\limits }\) \(\newcommand {\intcap }{\mathop {\unicode {x2A19}}\limits }\) \(\newcommand {\intcup }{\mathop {\unicode {x2A1A}}\limits }\) \(\newcommand {\upint }{\mathop {\unicode {x2A1B}}\limits }\) \(\newcommand {\lowint }{\mathop {\unicode {x2A1C}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtriangleleft }{\mathop {\unicode {x2A1E}}\limits }\) \(\newcommand {\zcmp }{\mathop {\unicode {x2A1F}}\limits }\) \(\newcommand {\zpipe }{\mathop {\unicode {x2A20}}\limits }\) \(\newcommand {\zproject }{\mathop {\unicode {x2A21}}\limits }\) \(\newcommand {\biginterleave }{\mathop {\unicode {x2AFC}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtalloblong }{\mathop {\unicode {x2AFF}}\limits }\) \(\newcommand {\arabicmaj }{\mathop {\unicode {x1EEF0}}\limits }\) \(\newcommand {\arabichad }{\mathop {\unicode {x1EEF1}}\limits }\) \(\newcommand {\nicefrac }[3][]{\mathinner {{}^{#2}\!/\!_{#3}}}\) \(\require {mhchem}\) \(\newcommand {\toprule }[1][]{\hline }\) \(\let \midrule \toprule \) \(\let \bottomrule \toprule \) \(\def \LWRbooktabscmidruleparen (#1)#2{}\) \(\newcommand {\LWRbooktabscmidrulenoparen }[1]{}\) \(\newcommand {\cmidrule }[1][]{\ifnextchar (\LWRbooktabscmidruleparen \LWRbooktabscmidrulenoparen }\) \(\newcommand {\morecmidrules }{}\) \(\newcommand {\specialrule }[3]{\hline }\) \(\newcommand {\addlinespace }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRsubmultirow }[2][]{#2}\) \(\newcommand {\LWRmultirow }[2][]{\LWRsubmultirow }\) \(\newcommand {\multirow }[2][]{\LWRmultirow }\) \(\newcommand {\mrowcell }{}\) \(\newcommand {\mcolrowcell }{}\) \(\newcommand {\STneed }[1]{}\) \(\newcommand {\nfrac }[2]{{}^{#1}\!/{}_{#2}}\) \(\newcommand {\vect }[1]{\mathbf {#1}}\) \(\newcommand {\Efield }{\mathbf {E}}\) \(\newcommand {\Dfield }{\mathbf {D}}\) \(\newcommand {\Bfield }{\mathbf {B}}\) \(\newcommand {\Hfield }{\mathbf {H}}\) \(\newcommand {\rot }{\boldsymbol {\nabla }\times }\) \(\newcommand {\divg }{\boldsymbol {\nabla }\cdot }\) \(\newcommand {\grad }{\boldsymbol {\nabla }}\) \(\newcommand {\diff }[2]{\frac {\partial #1}{\partial #2}}\) \(\newcommand {\ddiff }[2]{\frac {\partial ^2 #1}{\partial #2^2}}\) \(\newcommand {\parttime }[1]{\frac {\partial {#1}}{\partial t}}\) \(\newcommand {\pparttime }[1]{\frac {\partial ^2{#1}}{\partial t^2}}\) \(\newcommand {\Laplasian }{\Delta }\) \(\DeclareMathOperator {\const }{const}\) \(\DeclareMathOperator {\Div }{div}\) \(\DeclareMathOperator {\Rot }{rot}\) \(\DeclareMathOperator {\Grad }{grad}\) \(\DeclareMathOperator {\inv }{inv}\) \(\newcommand {\D }{\varDelta }\) \(\newcommand {\emf }{\mathcal {E}}\) \(\newcommand {\Dalambertian }{\Box }\) \(\newcommand {\tikzmarknode }[2]{#2}\) \(\newcommand {\tikzmark }[1]{}\) \(\newcommand {\mitalpha }{\alpha }\) \(\newcommand {\mitbeta }{\beta }\) \(\newcommand {\mitgamma }{\gamma }\) \(\newcommand {\mitdelta }{\delta }\) \(\newcommand {\mitepsilon }{\epsilon }\) \(\newcommand {\mitzeta }{\zeta }\) \(\newcommand {\miteta }{\eta }\) \(\newcommand {\mittheta }{\theta }\) \(\newcommand {\mitiota }{\iota }\) \(\newcommand {\mitkappa }{\kappa }\) \(\newcommand {\mitlambda }{\lambda }\) \(\newcommand {\mitmu }{\mu }\) \(\newcommand {\mitnu }{\nu }\) \(\newcommand {\mitxi }{\xi }\) \(\newcommand {\mitpi }{\pi }\) \(\newcommand {\mitrho }{\rho }\) \(\newcommand {\mitsigma }{\sigma }\) \(\newcommand {\mittau }{\tau }\) \(\newcommand {\mitupsilon }{\upsilon }\) \(\newcommand {\mitphi }{\phi }\) \(\newcommand {\mitchi }{\chi }\) \(\newcommand {\mitpsi }{\psi }\) \(\newcommand {\mitomega }{\omega }\) \(\newcommand {\mitvarphi }{\varphi }\) \(\newcommand {\mitvarepsilon }{\varepsilon }\) \(\newcommand {\mitvartheta }{\vartheta }\) \(\DeclareMathOperator {\sh }{sh}\) \(\DeclareMathOperator {\ch }{ch}\) \(\DeclareMathOperator {\th }{th}\) \(\DeclareMathOperator {\tg }{tg}\) \(\DeclareMathOperator {\ctg }{ctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arctg }{arctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arcctg }{arcctg}\) \(\DeclareMathOperator {\cth }{cth}\) \(\DeclareMathOperator {\cosec }{cosec}\) \(\let \symsf \symsfup \) \(\def\Alpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\Beta{\unicode{x0392}}\) \(\def\Gamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\Digamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\Delta{\unicode{x0394}}\) \(\def\Epsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\Zeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\Eta{\unicode{x0397}}\) \(\def\Theta{\unicode{x0398}}\) \(\def\Vartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\Iota{\unicode{x0399}}\) \(\def\Kappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\Lambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\Mu{\unicode{x039C}}\) \(\def\Nu{\unicode{x039D}}\) \(\def\Xi{\unicode{x039E}}\) \(\def\Omicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\Pi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\Varpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\Rho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\Sigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\Tau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\Upsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\Phi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\Chi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\Psi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\Omega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\alpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\beta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\varbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\gamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\digamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\delta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\epsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\varepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\zeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\eta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\theta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\vartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\iota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\kappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\varkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\lambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\mu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\nu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\xi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\omicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\pi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\varpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\rho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\varrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\sigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\varsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\tau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\upsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\phi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\varphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\chi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\psi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\omega{\unicode{x1D714}}\)

Класична електродинаміка

Частина II Чотиривимірне формулювання класичної електродинаміки

Рівняння Максвелла інваріантні відносно перетворень Лоренца — саме тому їх і можна записати красиво.

Richard Feynman, The Feynman Lectures on Physics, Vol. II, Ch. 25

5 Перетворення Лоренца як наслідок постулатів Айнштайна

У цьому розділі викладено основні поняття спеціальної теорії відносності (СТВ) та їх найбільш важливі наслідки, що охоплюють діапазон від субатомних до астрономічних масштабів. З базових принципів СТВ виведено перетворення Лоренца згідно з оригінальною роботою Айнштайна 1905 р., показано інваріантність квадрата інтервалу, розглянуто перетворення довжини та об’єму.

5.1 Простір-час, системи відліку

Спеціальна теорія відносності (СТВ) переглянула фундаментальні поняття класичної фізики. Щоб з’ясувати, у чому полягає цей перегляд, необхідно відштовхуватися від найбільш елементарних уявлень про вимірювання часу й відстаней. Виявляється, що не усі припущення ньютонівської теорії, зокрема, стосовно існування абсолютного часу та поняття одночасності, наповнені фізичним змістом.

Одним з вихідних у теорії відносності є поняття події, яку характеризують однією часовою та трьома просторовими координатами у певній системі відліку. Це елементарне, базове поняття, яке розкривається через взаємовідношення з іншими базовими поняттями так само як поняття точки в геометрії. Уявлення про простір-час як множину подій, яка має властивості многовиду, дозволяє розглядати в ньому кількісні співвідношення й використовувати потужний апарат математичного аналізу і диференціальної геометрії.

Будемо говорити, що визначена система відліку (СВ), якщо відома фізична процедура, що дозволяє однозначно зіставити будь-якій події четвірку координат — часову й три просторові координати. Практично СВ реалізують за допомогою певних технічних засобів та алгоритмів, що дозволяють визначати координати за даними спостережень, як, наприклад, в астрометричних СВ геоцентричній та геліоцентричній тощо. Поняття СВ співзвучне поняттю системи координат, але відрізняється від нього, оскільки передбачає певні, інколи ідеалізовані, фізичні дії, вимірювання тощо. У класичній (тобто, неквантовій) теорії поля припускають, що ці вимірювання можуть бути виконані як завгодно точно, хоча на практиці вони підлягають певним обмеженням і виконуються з певною точністю.

Далі ми будемо вважати, що простір і час є однорідними, а простір є ізотропним. Однорідність простору і часу означає, що результати будь-яких фізичних експериментів не залежать ні від розташування лабораторії, ані від часу проведення. Ізотропія означає таку незалежність від просторової орієнтації лабораторії. Однорідність простору часу та ізотропія простору — це певна ідеалізація, яка порушується, зокрема, за наявності гравітаційних полів, що вивчає загальна теорія відносності (ЗТВ). Задача фізика — визначити, наскільки ця ідеалізація можлива в умовах конкретного експерименту.

Наступна ідеалізація — інерціальні системи відліку, тобто такі, в яких виконується закон інерції: декартові координати матеріальної точки, на яку не діють зовнішні сили (або сума сил дорівнює нулю), є лінійними функціями часу. Ми припускаємо, що інерціальні системи існують, а просторові співвідношення в інерціальних СВ відповідають аксіомам евклідової геометрії. Евклідова аксіоматика (знов-таки, за відсутності гравітаційних ефектів, які вивчає ЗТВ) підтверджується високоточними експериментами. В кожній інерціальній СВ визначені інтервали часу та відстані між будь-якими двома подіями, і відповідні вимірювальні процедури не призводять до суперечностей. Евклідовість простору дозволяє, зокрема, застосовувати прямокутні декартові системи координат в інерціальних СВ, де квадрат довжини відрізка прямої дорівнює, за теоремою Піфагора, сумі квадратів проєкцій відрізка на координатні осі.

Інерціальну систему відліку в СТВ можна уявити як сукупність спостерігачів з годинниками, що щільно заповнюють простір і є нерухомими один відносно одного, причому годинники синхронізовані1. Нерухомість спостерігачів один відносно одного можна перевірити, вимірюючи час від часу затримку сигналів, що генерують передавачі біля кожного спостерігача. Це також дає змогу визначити відстань між спостерігачами, знаючи швидкість світла у вакуумі \(c\), яка є однаковою в усіх інерціальних системах — це один з базових постулатів СТВ, який перевірено численними експериментами. Але це не означає, що числове значення відстані між спостерігачами буде одне й те саме в різних СВ, що рухаються одна відносно іншої.

Спеціальна теорія відносності розглядає передусім усі СВ, які вважаємо інерціальними2. При розгляді перетворень між інерціальними системами, які розглянуто далі, також зазвичай вважаємо, що просторові координати подій в інерціальних СВ визначені в прямокутній декартовій системі.

Однакові нерухомі відносно деякої СВ годинники вважаються синхронізованими, якщо в них визначений спільний початок відліку. Синхронізацію в заданій СВ можна провести, наприклад, за допомогою електромагнітних сигналів. Розглянемо одну з можливих процедур синхронізації (за Айнштайном). Нехай події \(Π_1\) та \(Π_2\) супроводжуються світловими спалахами, а спостерігач, нерухомий відносно СВ, що знаходиться на прямій посередині3 між просторовими точками подій, реєструє ці спалахи. Тоді події \(Π_1\) та \(Π_2\) є одночасними в даній СВ, якщо цей спостерігач реєструє сигнали від спалахів одночасно.

Розглянемо інший, еквівалентний, спосіб синхронізації за допомогою світлових сигналів. Нехай спостерігачі \(A\) та \(B\) зі своїми годинниками нерухомі відносно деякої СВ. Зафіксуємо початок відліку годинника \(A\) та виправимо відліки годинника \(B\), щоб можна було вважати його синхронізованим з \(A\). Щоб зіставити покази годинників \(A\) та \(B\), спостерігач \(A\) у точці \(x_A\) посилає світловий сигнал в момент \(t_{A1}\) (за своїм годинником). Цей сигнал відбивається від дзеркала біля спостерігача \(B\) (подія \(\Pi _1\)). Спостерігач \(A\) реєструє відбитий сигнал у своєму околі в момент \(t_{A2}\). Позначимо \(t_{A0}= (t_{A1}+t_{A2})/2\). Будемо вважати, що, за означенням, подія \(Π_1\) є одночасною з подією \(Π_2\). Досі тут ніде не фігурували покази годинника В. Але тепер можна встановити початок відліку годинника В так, щоб події \(\Pi _2\) за його показами також відповідав час \(t_{A0}\). Описана процедура дає змогу встановити однаковий початок відліку годинників усіх спостерігачів, нерухомих один відносно одного. Підкреслимо, що процедура синхронізації стосується тільки однієї СВ.

Наприкінці відзначимо важливі відмінності СТВ від ньютонівської теорії:

  • (i) в СТВ події, що є одночасними в одній інерціальній СВ, можуть не бути одночасними в іншій інерціальній СВ;

  • (ii) якщо двоє спостерігачів рухаються один відносно одного, їх годинники неможливо синхронізувати.

Це суттєво відрізняє СТВ від ньютонівського підходу з абсолютним часом, загальним для усіх систем відліку. Але саме СТВ узгоджується з фізичним досвідом.

1 Тут робиться припущення, що існують добре визначені процедури, які визначають відносну нерухомість спостерігачів та синхронізацію; вони обговорюються далі. Це припущення нетривіальне; ці процедури, наприклад, не завжди можливі в ЗТВ за наявності гравітаційних полів.

2 Проте, рівняння СТВ можна узагальнити на довільні СВ та координатні системи; однак при цьому вигляд рівнянь може змінитися.

3 Як зазначено вище, спостерігач може вимірювати відстані між нерухомими точками за допомогою світлових сигналів та порівнювати їх між собою.

5.2 Перетворення Лоренца для одновимірних рухів систем відліку

Перейдемо до перетворень, що пов’язують координати події \((x, y, z,\) \(t)\) та \((x',y',z',t')\) у двох інерціальних системах \(S\) та \(S'\). Як зазначено вище, вважаємо, що просторові координати \((x,y,z)\) та \((x',y',z')\) в \(S\) та \(S'\) визначені у прямокутній декартовій системі. Нехай осі абсцис в \(S\) та \(S'\) збігаються. Для початку обмежимось одновимірним випадком, коли події відбуваються на осях \(OX\), \(OX'\), тобто перетворюються лише \(x\) і \(t\) (\(y'=y=0\), \(z'=z=0\)) (рис. 5.1).

\begin{equation} \label {eq:LT_1_1} x'=f(x,t), \quad t'=g(x,t) \end{equation}

(-tikz- diagram)

Рис. 5.1. Дві інерціальні системи відліку \(S\) й \(S'\), де \(S'\) рухається вздовж осі \(x\) зі швидкістю \(v\) відносно \(S\). Показано радіус-вектори події \(\vect r\) і \(\vect r'\) та відповідні координати \((x,y,z)\) і \((x',y',z')\). На рисунку для зручності показані осі \(OY\) та \(OY'\).

Для малих змін координат \(dx\) та \(dt\)

\begin{equation*} dx'=\frac {\partial f}{\partial x}dx+\frac {\partial f}{\partial t}dt, \quad dt'=\frac {\partial g}{\partial x}dx+\frac {\partial g}{\partial t}dt. \end{equation*}

Величини \(dx\), \(dt\), \(dx'\), \(dt'\) можна вимірювати відповідно в \(S\) та \(S'\). Це дає принципову можливість експериментально визначити частинні похідні від \(f\) та \(g\). Наприклад, розглядаючи дві події з координатами \((x,t)\) та \((x+dx,t)\) в \(S\), одночасні в цій системі, та вимірюючи \(dx'\) та \(dt'\) в \(S'\), з рівнянь для диференціалів визначимо \(f_x(x,t)\) та \(g_x(x,t)\) і так далі. Результати такого визначення можуть залежати від відносної швидкості систем відліку, але не повинні залежати від положення та часу вимірювань згідно з гіпотезою про однорідність простору-часу. Тому ці похідні є константами й перетворення (5.1) є лінійним. Запишемо його у вигляді

\begin{equation} \label {eq:LT_1_2} x'=ax+bt+c_1 \end{equation}

\begin{equation} \label {eq:LT_1_3} t'=ex+ht+c_2 \end{equation}

де \(a,b,e,h,c_1,c_2\) — константи.

Очевидно, цілком аналогічні міркування доводять лінійність і в більш загальному, ніж одновимірний, випадку. Лінійність перетворень, що пов’язують координати подій в інерціальних СВ, є наслідком однорідності простору-часу.

Проаналізуємо перетворення (5.2), (5.3), постулюючи принцип відносності:

.

Усі інерціальні системи рівноправні.

Це означає, що всі фізичні процеси виглядають однаково для різних інерціальних спостерігачів, що рівномірно рухаються зі сталими швидкостями й знаходяться в різних просторово-часових областях, тобто усі процеси в різних інерціальних системах відліку можна описати однаковими рівняннями незалежно від відносної швидкості цих систем. Неможливо встановити «абсолютну» СВ, відносно якої загальні фізичні закони мали б якусь специфіку, якої немає в інших СВ. З погляду принципу відносності, який узгоджується з усіма спостереженнями, сама постановка задачі про пошук «абсолютної» СВ беззмістовна, як і не мають фізичного сенсу поняття про абсолютний спокій чи рух.

Сформульований принцип дуже загальний і для просування далі необхідна додаткова інформація, яка, зокрема, може міститися в рівняннях динаміки полів чи частинок. Сам по собі принцип відносності можна узгодити навіть з ньютонівськими уявленнями про єдиний час для усіх інерціальних систем, при цьому, якщо рівняння ньютонівської динаміки були б правильними, тоді б перетворення, що пов’язують різні системи відліку, мали вигляд перетворень Галілея, а не перетворень Лоренца, що будуть виведені далі. Додаткову інформацію, що конкретизує зв’язок інтервалів часу та відстаней найпростішим чином, дає другий постулат — умова інваріантності швидкості світла в усіх інерціальних системах:

.

Швидкість світла у вакуумі є універсальною сталою, вона однакова в усіх інерціальних системах відліку і не залежить від швидкості джерела.

Як побачимо далі, спираючись на цей постулат разом із принципом відносності та гіпотезою про однорідність простору-часу та ізотропію простору, можна отримати зв’язок координат в різних інерціальних системах, не звертаючись до рівнянь Максвелла чи якихось інших рівнянь теорії поля. Спочатку перетворення, що описують цей зв’язок, з’явилися в роботах Лоренца та Пуанкаре саме на основі аналізу рівнянь Максвелла. Однак саме Айнштайн запропонував розглядати принцип відносності разом з вимогою інваріантності швидкості світла і надав цим твердженням фундаментальний зміст. Постулати відносності та інваріантності швидкості світла, якщо їх розглядати разом, відомі як спеціальний принцип відносності Айнштайна.

Твердження про інваріантність швидкості світла заперечує існування виділеної системи відліку, пов’язаної з ефіром — особливим середовищем, збудження якого обумовлюють поширення електромагнітних хвиль. За уявленнями, що панували на початку 20 століття до створення СТВ, система спокою ефіру займає виділене положення, час, визначений в цій «абсолютній» СВ, є однаковим в усіх інерціальних СВ, а події, що є одночасними в одній інерціальній системі, є одночасними в усіх таких системах. Але гіпотеза про існування ефіру була спростована багатьма експериментами. Ньютонівська механіка не узгоджується зі спостереженнями, хоча для швидкостей, малих у порівнянні зі швидкістю світла, ця механіка працює досить точно, а відповідні релятивістські поправки (тобто поправки СТВ) до ньютонівських розрахунків спостережуваних величин мають порядок \(O\left (\dfrac {v^2}{c^2}\right )\). Щодо рівнянь Максвелла, які самі по собі не вимагають наявності ефіру, то вони чудово узгоджуються зі спеціальним принципом відносності.

Використаємо спеціальний принцип відносності для встановлення явного вигляду координатних перетворень (5.2), (5.3), що пов’язують інерціальні системи. Обмежимось однорідними перетвореннями, коли подія з координатами \((0,0)\) в \(S\) має також координати \((0,0)\) в \(S'\), тобто \(c_1=c_2=0\). Цього можна завжди домогтися перевизначенням початку відліку часу та просторових координат.

Нехай, наприклад, початок координат системи \(S'\) віддаляється від початку координат \(S\) зі швидкістю \(v\), тобто \(S'\) рухається в додатному напрямку осі \(x\).

Якщо в \(S'\) траєкторія деякої точки, що покоїться в цій системі, визначається співвідношенням \(x'=0\) при усіх \(t'\), то в \(S\) маємо \(x=vt\). Звідси з (5.2) маємо \(b=-av\), і замість (5.2) можна записати

\begin{equation} \label {eq:LT_1_4} x'=a(v)(x-vt) \end{equation}

Аналогічно, сукупність подій з координатою \(x=0\) в \(S\) (траєкторія частинки, що покоїться відносно \(S'\)) відповідає траєкторії \(x'=-vt'\) в \(S'\); звідси визначаємо \(h=a\) і замість (5.3) маємо

\begin{equation} \label {eq:LT_1_5} t' = e(v)\bigl (x + a\,t\bigr ) \end{equation}

Врахуємо, що швидкість світла в \(S\) та \(S'\) однакова. Це означає, що траєкторія світлового сигналу, задана рівнянням \(x(t)=ct\) в \(S\), матиме такий самий вигляд \(x'(t')=ct'\) в \(S'\).

Підставимо це в (5.4), (5.5), звідки отримаємо \(e=va/c^2\).

Таким чином, для будь-якої події \((x,\ t)\) її координати в \(S'\) визначаються з формул

\begin{equation} \label {eq:LT_1_6} \begin{cases} x'=a\left (v\right )\left (x-vt\right ) \\ t'=a\left (v\right )\left (t-xv/c^2\right ) \end {cases}\kern -1em, \end{equation}

Обернений зв’язок отримуємо, розв’язуючи ці рівняння відносно \(x\), \(t\):

\begin{equation} \label {eq:LT_1_7} \begin{cases} x=a'\left (x'+vt'\right ) \\ t=a'\left (t'+vx'/c^2\right ) \end {cases}\kern -1em, \end{equation}

де

\begin{equation} \label {eq:LT_1_8} a'={\left [a\left (v\right )\left (1-v^2/c^2\right )\right ]}^{-1}. \end{equation}

Зауважимо, що \(a'(v)=a(-v)\), оскільки перетворення (5.6) повинні мати загальний характер, а перехід від координат в \(S'\) до \(S\) відповідає оберненому знаку швидкості \(v\).

Поки що невідомо, чи \(a(-v)\) збігається з \(a(v)\). Щоб це з’ясувати, згадаємо припущення про ізотропію простору. Поміняємо напрямок просторових осей (\(OX\) в \(S\) та \(OX'\) в \(S'\)), тобто вводимо системи \(\tilde {S}\) з координатами \(\tilde {t}=t, \tilde {x}=-x\) та систему \(\tilde {S}'\), де \(\tilde {t}'=t', \tilde {x}'=-x'\). Взаємне розташування \(\tilde {S}\) відносно \(\tilde {S}'\) таке ж як і \(S'\) відносно \(S\) (початок координат \(\tilde {S}\) віддаляється від початку координат \(\tilde {S}'\) так само як і \(S'\) відносно \(S\)), тому вигляд координатних перетворень \(\tilde {S}' \to \tilde {S}\) має бути такий самий, як (5.6):

\begin{equation*} \begin{cases} \tilde {x}=a\left (v\right )\left (\tilde {x}'-v\tilde {t}'\right ) \\ \tilde {t}=a\left (v\right )\left (\tilde {t}'-\tilde {x}'v/c^2\right ) \end {cases}\kern -1em, \end{equation*}

підставляючи \(\tilde {t}=t, \tilde {x}=-x\) та \(\tilde {t}'=t', \tilde {x}'=-x'\), отримуємо перехід від \(S'\) до \(S\):

\begin{equation*} \begin{cases} x=a(v)\left (x'+vt'\right ) \\ t=a(v)\left (t'+vx'/c^2\right ) \end {cases}\kern -1em, \end{equation*}

Порівнюючи це з (5.7), маємо \(a'=a(v)\), звідки, враховуючи (5.8),

\begin{equation} \label {eq:LT_1_9} a\left (v\right )=\frac {1}{\sqrt {1-v^2/c^2}}. \end{equation}

Формально тут є ще одна можливість, коли \(a\left (v\right )=-(1-v^2/c^2)^{-1/2}\). Цей варіант перетворення координат є добутком перетворення з множником (5.9) та інверсії часової та просторової координат. Нас цікавить, однак, неперервна залежність \(a(v)\), причому маємо отримати тотожне перетворення при \(v=0\). Тому варіант з від’ємним \(a\) відкидаємо.

Дамо наочниіший аналіз умови ізотропії на прикладі процесу випромінювання, що виникає внаслідок квантових переходів в атомі водню, з погляду спостерігачів, пов’язаних з \(S\) та \(S'\). Нехай відносна швидкість систем \(v\). Отримаємо зв’язок між \(a\), \(a'\) виходячи з (5.6), (5.7). Відраховуючи певну кількість періодів коливань квантової системи, можна створити атомний годинник (еталон часу), який генерує спалахи світла з власним періодом \(T_0\). Нехай цей годинник та спостерігач поблизу нього, що реєструє спалахи, покояться в системі \(S'\) у точці \(x'_0=0\). Розглянемо дві події реєстрації спалахів з координатами \((0,x'_0)\) в \(S'\) та \((T_0,x'_0)\). Для спостерігача в іншій системі \(S\) (з таким самим годинником) інтервал часу між цими подіями визначається згідно (5.7):

\begin{equation*} T=a'(T_0+vx'_0/c^2)-a'(vx'_0/c^2)=a'T_0. \end{equation*}

Таким чином, відношення \(a'=a(-v)=T/T_0\) може бути визначено експериментально.

Розглянемо тепер аналогічне вимірювання в \(S'\) та \(S\), але нехай тепер годинник покоїться в \(S\) і інтервал \(T_0\) в цій системі визначають тією самою кількістю коливань, що й раніше. Цей експеримент відрізняється від попереднього лише напрямком швидкості між системами, яка, на вимогу ізотропії, несуттєва. Враховуючи (5.6), аналогічно матимемо \(a=a(v)=T/T_0\), тобто \(a=a(v)=a'=a(-v)\).

Запишемо остаточний результат

\begin{equation} \label {eq:LT_1_10} x'=\gamma (x-vt), \ t'=\gamma (t-xv/c^2), \ \gamma =(1-v^2/c^2)^{-1/2}, \end{equation}

а також обернене перетворення

\begin{equation} \label {eq:LT_1_11} x=\gamma (x'+vt'), \ t=\gamma (t'+x'v/c^2). \end{equation}

Прямою підстановкою легко перевірити, що внаслідок (5.10) або (5.11)

\begin{equation*} c^2t^2-x^2=c^2t'^2-x'^2. \end{equation*}

Досі розглядалися лише події, що відбуваються на осях абсцис систем \(S\) та \(S'\). Але усі міркування легко поширити на довільні події; однак відносну орієнтацію систем \(S\) та \(S'\), просторові осі яких паралельні, поки що залишимо як раніше. Завдяки інваріантності швидкості світла та ізотропії простору, фронт світлової хвилі повинен мати однакову сферичну форму в обох системах \(S\) та \(S'\):

\begin{equation*} x^2+y^2+z^2=c^2t^2, \quad x'^2+y'^2+z'^2=c^2t'^2, \end{equation*}

звідки \(y^2+z^2=y'^2+z'^2\) для довільних \(y,z\). Звідси випливає, що координати, осі яких перпендикулярні напрямку відносного руху, залишаються незмінними:

\begin{equation} \label {eq:LT_1_11a} y=y', \quad z=z', \end{equation}

де ми, аналогічно попередньому, відкидаємо варіант з інверсією просторових осей. Перетворення (5.10), (5.11) називають на честь Лоренца, який отримав їх, вивчаючи інваріантність рівнянь Максвелла. Далі називатимемо перетворення (5.10), (5.11) одновимірними перетвореннями Лоренца4, щоб відрізняти їх від загальних перетворень, що пов’язують інерціальні системи відліку з довільною орієнтацією просторових осей та довільним напрямком відносного руху.

4 В літературі одновимірні перетворення Лоренца також називають бустами (від англ. boost — поштовх, прискорення). Термін «буст» підкреслює, що йдеться про перетворення, яке пов’язує дві інерціальні системи відліку, що рухаються одна відносно одної з постійною швидкістю вздовж однієї просторової осі.

Відносність одночасності.

Покажемо, що одночасні події в \(S\) з координатами \((t,x_1),\ (t,x_2)\), які відбуваються у різних просторових точках \(\left (x_1\ne x_2\right )\), не є одночасними в \(S'\). Підставляючи координати подій в (5.10), маємо

\begin{align*} t'_1 =\gamma (t-x_1v/c^2)\neq t'_2=\gamma (t-x_2v/c^2), \\ t'_2 - t'_1 = -\gamma \,\frac {(x_2-x_1)v}{c^2} \neq 0. \end{align*}

Таким чином, події з різними значеннями координати \(x\), одночасні в одній інерціальній системі \(S\), не є одночасними в іншій системі \(S'\), що рухається відносно першої вздовж \(OX\) з ненульовою швидкістю \(v\). Однак одночасність зберігається для подій з однаковими \(x\), але різними координатами \(y\) або \(z\). Дійсно, в перетворення часової змінної \(y',z'\) чи \(y,z\) не входять. Тому, наприклад, одночасні події на осі \(OY\) в \(S\) є одночасними й в \(S'\).

Додавання швидкостей

Перетворення Лоренца пов’язують координати будь-яких подій в інерціальних СВ \(S\) та \(S'\), де \(S'\) рухається відносно \(S\) зі сталою швидкістю \(v\). Якщо розглядається рух частинки вздовж осі \(OX\) системи \(S\) з деякою швидкістю \(u=dx/dt\), то в системі \(S'\), яка рухається відносно \(S\) зі швидкістю \(v\), маємо

\begin{align*} dx'=a(v)(dx-vdt)=a(v)(u-v)dt, dt'=a(v)\left (1-\frac {uv}{c^2}\right )dt \end{align*} маємо швидкість в \(S'\)

\begin{equation*} u'=\frac {dx'}{dt'}=\frac {u-v}{1-\frac {uv}{c^2}}. \end{equation*}

Аналогічно

\begin{equation*} u=\frac {u'+v}{1+\frac {u'v}{c^2}}. \end{equation*}

Це — формула релятивістського додавання швидкостей у випадку руху вздовж однієї осі.

Нехай тепер деяке тіло \(A\) рухається зі швидкістю \(u_A\) відносно спостерігача, а тіло \(B\) — зі швидкістю \(u_{BA}\) відносно \(A\) (в одному напрямку). Рухи вважаємо інерціальними. За формулою релятивістського додавання швидкостей тіло \(B\) рухається відносно спостерігача зі швидкістю

\begin{equation*} u_B=\frac {u_A+u_{BA}}{1+\frac {u_Au_{BA}}{c^2}}. \end{equation*}

Розглянемо добуток

\begin{equation*} \frac {1+u_A/c}{1-u_A/c}\cdot \frac {1+u_{BA}/c}{1-u_{BA}/c}=\frac {1+\frac {u_A+u_{BA}}{c}+\frac {u_Au_{BA}}{c^2}}{1-\frac {u_A+u_{BA}}{c}+\frac {u_Au_{BA}}{c^2}}=\frac {1+u_B/c}{1-u_B/c}. \end{equation*}

Звідси видно, що в разі одновимірних рухів величина

\begin{equation} \ln \frac {1+u/c}{1-u/c}, \end{equation}

яку називають бистротою (від англ. rapidity), є адитивною5.

5 Також вживають термін «швидкісний параметр» (див. секцію «Загальні та власні перетворення Лоренца» нижче).

5.3 Власний час

Нехай точкове тіло рухається зі сталою швидкістю \(u\) вздовж осі \(x\). Розглянемо СВ \(S_0\), яка рухається разом із тілом, тобто в якій тіло покоїться. Таку систему називають власною для даного тіла. Розглянемо дві послідовні події на траєкторії частинки \((t_0,x_0)\) і \((t_0+d\tau , x_0)\), де \(x_0\) — положення тіла в \(S_0\), \(d\tau \) — інтервал власного часу, тобто часу, що вимірюється годинниками у власній СВ. Величина \(d\tau \), очевидно, не залежить, відносно якої СВ ми розглядаємо рух частинки.

Нехай у системі \(S\) координати цих подій є \((t,x(t)),\ (t+dt,x(t+dt))\), а тіло рухається зі швидкістю \(u=dx/dt\). Записуючи зв’язок між координатами подій в \(S_0\) й \(S\) згідно до (5.11), маємо

\begin{equation*} dt=\frac {d\tau }{\sqrt {1-u^2/c^2}},\quad \text {або}\ d\tau =\sqrt {1-u^2/c^2}\cdot dt. \end{equation*}

Числове значення величина \(\sqrt {1-u^2/c^2}\cdot dt=d\tau \) визначається у власній системі тобто є інваріантом. Інакше кажучи, якщо розглянути іншу систему \(S'\), відносно якої швидкість тіла буде іншою (\(u'=dx'/dt'\)), отримаємо

\begin{equation} \label {eq:LT_1_12} \sqrt {1-u'^2/c^2}dt'=\sqrt {1-u^2/c^2}dt=d\tau . \end{equation}

Ця формула дає змогу обчислювати власний час по траєкторії частинки, що задана в будь-якій інерціальній СВ.

Виникає питання: чи застосовна формула (5.14) у випадку неінерціальних рухів? Цей результат не випливає з СТВ. Адже якби формула для власного часу містила поправку, пропорційну прискоренню, яка зникає у випадку інерційних рухів, це не суперечило б наведеним вище міркуванням, що привели до (5.14). Відповідь дають численні експерименти, які показують, що власний час (5.14) не залежить від прискорення. Тому для будь-якої ділянки траєкторії частинки \(\left \{t,{\vect r}(t)\right \}, t\in [t_1,t_2]\), її власний час обчислюється за формулою

\begin{equation} \label {eq:LT_1_13} \tau = \int \limits _{t_1}^{t_2}\sqrt {1-\frac {\dot {\vect {r}}^2}{c^2}}\,dt,\quad \left |\dot {\vect r}\right |<c, \end{equation}

яка застосовна також у випадку неінерціальних рухів. Підкреслимо, що в (5.15) рух частинки може бути прискореним, але траєкторія частинки має описуватися в інерціальній СВ. В неінерціальних СВ формулу (5.15) слід модифікувати.

Переписуючи (5.15) для диференціалів \(ds=cd\tau \), маємо

\begin{equation*} ds^2=c^2dt^2-d\vect {r}^2. \end{equation*}

Цю величину називають квадратом інтервалу; тут він записаний для подій, що мають місце на траєкторії деякої частинки, швидкість якої менша за швидкість світла.

5.4 Квадрат інтервалу

Узагальнимо твердження про інваріантність квадрата інтервалу на довільні відносні рухи інерціальних систем. Нехай \((t_1,x_1),\ (t_2,x_2)\) — координати будь-яких подій в СВ \(S\), а \((t'_1,x'_1),\ (t'_2,x'_2)\) — відповідні координати в \(S'\), яка рухається в напрямку осі \(OX\) відносно \(S\). Позначаємо \(\D x=x_2-x_1,\D t=t_2-t_1\), в \(S\) та \(\D x'=x'_2-x'_1,\D t'=t'_2-t'_1\) в \(S'\), маємо, за формулами (5.10):

\begin{equation*} \D t'=\gamma (\D t-\D x\cdot v/c^2),\quad \D x' = \gamma (\D x - v\D t). \end{equation*}

Ураховуючи цей зв’язок, отримаємо

\begin{equation} \label {eq:LT_1_14} c^2{\left (\D t'\right )}^2-{\left (\D x'\right )}^2=c^2{\left (\D t\right )}^2-{\left (\D x\right )}^2. \end{equation}

У більш загальному випадку, коли \(S'\) рухається відносно \(S\) зі швидкістю \(\vect v\) у довільному напрямку, розглянемо події з координатами \((t_1,x_1,y_1,z_1)\), \((t_2,x_2,y_2,z_2)\) в \(S\) та відповідними їм \((t'_1,x'_1,y'_1,z'_1)\), \((t'_2,x'_2,y'_2,z'_2)\) в \(S'\). Порівняємо в обох системах квадрат інтервалу, який, за визначенням, дорівнює

\begin{equation*} \D s^2=c^2{\left (\D t\right )}^2-{\left (\D x\right )}^2-{\left (\D y\right )}^2-{\left (\D z\right )}^2, \end{equation*}

\begin{equation} \label {eq:LT_1_15} \D s'^2=c^2{\left (\D t'\right )}^2-{\left (\D x'\right )}^2-{\left (\D y'\right )}^2-{\left (\D z'\right )}^2. \end{equation}

Очевидно, \({\left (\D x\right )}^2+{\left (\D y\right )}^2+{\left (\D z\right )}^2\), а значить і \(\D s^2\), не змінюється при просторових обертаннях декартової системи координат, тобто при переході в систему відліку \(\tilde {S}\), що рухається разом з \(S\), але декартові просторові осі якої повернуті відносно \(S\). Це ж справедливо для \(S'\) та системи \(\tilde {S}'\), що рухається разом з \(S'\), але з іншим напрямком декартових просторових осей. Тепер можна зорієнтувати просторові координати в \(\tilde {S}'\) та \(\tilde {S}\) так, щоб обидві осі абсцис були колінеарні напряму швидкості відносного руху. При переходах \(S \to \tilde {S}\) чи \(S' \to \tilde {S}'\) відповідні квадрати інтервалу залишаються незмінними, а зв’язок між квадратами інтервалу для систем \(\tilde {S}\) та \(\tilde {S}'\) в разі їх колінеарних осей \(OX\) та \(OX'\) можна встановити за формулами одновимірних перетворень (5.16).

(-tikz- diagram)

Рис. 5.2. Конус світла у просторі-часі Мінковського. Часоподібні інтервали між подіями (\(\D s^2>0\)) мають нахил, менший за \(45^\circ \) відносно осі \(ct\), просторовоподібні (\(\D s^2<0\)) — більший за \(45^\circ \), світлоподібні (\(\D s^2=0\)) — рівно \(45^\circ \).

Таким чином, величина квадрата інтервалу є незмінною для довільних відносних рухів інерціальних систем відліку: \(\D s^2=\D s'^2\).

Кажуть, що дві події пов’язані часоподібним інтервалом, якщо \(\D s^2>0\), та просторовоподібним інтервалом, якщо \(\D s^2<0 \). Легко бачити, що нескінченно близькі події вздовж 4-траєкторії частинки (світової лінії) пов’язані часоподібним інтервалом, оскільки

\begin{equation*} ds^2=c^2dt^2-d\vect {r}^2=\left (c^2-\dot {\vect {r}}^2\right )dt^2>0 \end{equation*}

внаслідок умови \(\left |\dot {{\vect r}}\right |<c\). Відповідно, таку траєкторію називають часоподібною. Якщо частинка рухається зі швидкістю \(c\), маємо \(\D s^2=0\) і траєкторію називають світлоподібною чи ізотропною (рис. 5.2).

5.5 Перетворення довжини та об’єму

Повернемося знов до систем, що пов’язані перетвореннями (5.10), (5.11). Нехай \(S'\) є власною системою для деякого стрижня довжиною \(\D l\). Порівняємо довжину стрижня в різних системах, вважаючи, що він орієнтований вздовж осі абсцис.

Стрижень рухається відносно лабораторної системи \(S\), тому події, що відповідають вимірюванням координат кінців стрижня в цій системі, мають відбуватися одночасно. Позначимо відповідні координати \((t,x_1)\), \((t,x_2)\), \(x_2-x_1=\D l\) — довжина стрижня в \(S\). У власній системі кінці стрижня мають весь час постійні координати, тому можна не турбуватися, що тут події вимірювання не одночасні. Просторові координати подій в \(S'\)

\begin{equation*} x'_1=\gamma (x_1-vt), x'_2=\gamma (x_2-vt), \end{equation*}

звідси

\begin{equation} \label {eq:LT_1_16} \D l=\D l_0\sqrt {1-\beta ^2},\quad \beta = \frac {v}{c}. \end{equation}

Обчислення нагадують виведення формули для інтервалів часу

\begin{equation} \label {eq:LT_1_17} \D t=\frac {\D \tau }{\sqrt {1-\beta ^2}}, \end{equation}

однак у випадку (5.18) розглядаються події з однаковими часовими координатами в лабораторній системі, відносно якої стрижень рухається, а при виведенні (5.19) розглядаються події з однаковими просторовими координатами у власній системі годинника.

Нехай \(S'\) з координатами \(\{x',y',z'\}\); є власною системою для паралелепіпеда

\begin{equation*} x'\in [x'_0,x'_0+\D x'],\quad y'\in [y'_0,y'_0+\D y'],\quad z'\in [z'_0,z'_0+\D z']; \end{equation*}

відповідний елемент об’єму \(\D \tilde {V}=\D x'\D y'\D z'\). Враховуючи, що \(\D y'=\D y, \D z'=\D z\), маємо в лабораторній системі, відносно якої об’єм рухається зі швидкістю \(v\),

\begin{equation} \label {eq:LT_1_18} \D V=\D V_0\sqrt {1-\beta ^2}. \end{equation}

В разі зарядженого середовища, отримаємо зв’язок густин заряду в різних інерціальних системах. Нехай \(\rho _p\) — густина заряду у власній системі, відносно якої заряди покояться, \(dV_0\) — об’єм в цій системі з сумарним зарядом \(q\), \(dV\) — об’єм цього ж заряду у системі, відносно якої заряд рухається зі швидкістю \(v\). Нагадаємо, що заряд має одну й ту ж саму величину в різних системах. Це дає

\begin{equation} \label {eq:charge_density_transform} \rho =\frac {dq}{dV}=\frac {1}{\sqrt {1-\beta ^2}}\frac {dq}{dV_0}=\frac {\rho _p}{\sqrt {1-\beta ^2}} . \end{equation}

Звідси випливає інваріантність величини \(\rho \sqrt {1-\beta ^2}=\rho _p\).

Задачі

  • 5.1. Показати прямим обчисленням, що добуток одновимірних перетворень Лоренца, що відповідають швидкостям \(v_{1}, v_{2}\), є також перетворенням Лоренца з новою швидкістю

    \[ v = \frac {v_{1} + v_{2}}{1 + v_{1}v_{2}/c^{2}}. \]

  • 5.2. Частинки рухаються в одному напрямку вздовж прямої; кожна \(k\)-та частинка рухається зі швидкістю \(v\) відносно \((k-1)\)-ої; \(k=2,\dots ,N\). Знайти швидкість \(N\)-ої частинки відносно першої.

    Вказівка: скористайтеся адитивністю величини \(\ln \frac {1 + u/c}{1 - u/c}\) при одновимірних перетвореннях Лоренца.

  • 5.3. Відносно інерціальної системи \(S\) з координатами \(\{ x,y,z,t\}\) рухається зі швидкістю \(\vect {v}\) інша інерціальна система \(S'\) з координатами \(\{ x',y',z',t'\}\). Записати відповідне перетворення \(S \rightarrow S'\). Напрямок тривимірного вектора \(\vect {v}\) — довільний.

    Вказівка: Тривимірний вектор \(\vect {r} = \{ x,y,z\}\) розбити на поздовжню та поперечну відносно \(\vect {v}\) частини:

    \[ \vect {r} = \vect {r}_{\parallel } + \vect {r}_{\bot },\quad \vect {r}_{\parallel } = \vect {v}\,\frac {\vect {r} \cdot \vect {v}}{v^{2}}, \]

    \[ \vect {r}_{\bot } = \vect {r} - \vect {v}\,\frac {\vect {r} \cdot \vect {v}}{v^{2}}. \]

    Перетворення:

    \[ \vect {r}_{\parallel }' = \frac {\vect {r}_{\parallel } - \vect {v}t}{\sqrt {1 - \beta ^{2}}},\quad t' = \frac {t - (\vect {v} \cdot \vect {r})/c^{2}}{\sqrt {1 - \beta ^{2}}},\quad \vect {r}_{\bot }' = \vect {r}_{\bot }. \]

  • 5.4. Показати прямим обчисленням, що перетворення координат \(S \rightarrow S'\) з попередньої вправи зберігає квадрат інтервалу.

  • 5.5. Знайти закон перетворення прискорення для одновимірних рухів.

    Відповідь. Перехід в систему \(\{ t',x'\}\), що рухається зі швидкістю \(v\) відносно системи \(\{ t,x\}\):

    \[ \frac {d^{2}x'}{dt'^{2}} = \frac {(1 - v^{2}/c^{2})^{3/2}}{(1 - v\dot {x}/c^{2})^{3}}\,\frac {d^{2}x}{dt^{2}},\quad \dot {x} = \frac {dx}{dt}. \]

    Навпаки,

    \[ \frac {d^{2}x}{dt^{2}} = \frac {(1 - v^{2}/c^{2})^{3/2}}{(1 + v\dot {x}'/c^{2})^{3}}\,\frac {d^{2}x'}{dt'^{2}},\quad \dot {x}' = \frac {dx'}{dt'}. \]

  • 5.6. Швидкість ракети, що рухається вздовж прямої, завжди менша за \(c\). Чи можлива з погляду СТВ ситуація, коли радіосигнал, що поширюється за ракетою у тому ж напрямку, не наздоганяє її? Розгляньте приклад, коли космонавт у ракеті має завжди сталу вагу, як на Землі; за початкові умови візьміть \(x(0) = \dot {x}(0) = 0\).

    Розв’язання. Прискорення в інерціальній системі, швидкість якої в деякий момент збігається зі швидкістю ракети (\(v = \dot {x}\)), дорівнює прискоренню вільного падіння поблизу земної поверхні \(g\). Згідно з результатом вправи 5.5:

    \[ g = \frac {(1 - v^{2}/c^{2})^{3/2}}{(1 - v\dot {x}/c^{2})^{3}}\frac {d^{2}x}{dt^{2}} = \frac {1}{(1 - \dot {x}^{2}/c^{2})^{3/2}}\frac {d^{2}x}{dt^{2}} \]

    Інтегруючи це рівняння з урахуванням початкових умов, отримаємо

    \[ \frac {\dot {x}}{(1 - \dot {x}^{2}/c^{2})^{1/2}} = gt \]

    (очевидно, швидкість завжди менша за \(c\)!), звідки

    \[ x(t) = \frac {c^{2}}{g}\left [ \sqrt {1 + \left ( \frac {gt}{c} \right )^{2}} - 1 \right ]. \]

    (-tikz- diagram)

    Рис. 5.3. Графік при \(c = g = 1\); осі \(x\) і \(t\) в одиницях \(c^{2}/g\) та \(c/g\) відповідно. Траєкторія ракети (синя) має асимптоту \(x = ct - c^{2}/g\) (штрихова). Радіосигнали \(x = c(t - t_{0})\), випромінені при \(t_{0} > c/g\) (червоні), не наздоганяють ракету.

    З графіка функції \(x(t)\), що має асимптоту \(ct - \frac {c^{2}}{g}\), видно, що траєкторії радіосигналів \(x = c(t - t_{0})\), випромінених з точки \(x = 0\) в момент \(t_{0} > \frac {c}{g}\), не перетинають траєкторії ракети.

  • 5.7. Спостерігач вимірює кут \(\theta \) між зірками А та Б. Знайти кут \(\theta '\) між А та Б, який вимірює космонавт, що рухається зі сталою швидкістю \(v\) відносно спостерігача в напрямку зірки Б.

    Розв’язання. Нехай вісь ОХ спрямована на зірку Б. Спостерігач та космонавт вимірюють траєкторії променів, що йдуть від А. Швидкість світла однакова в усіх інерціальних системах, тому проєкція на вісь \(OX\) променя є

    \[ x = - ct\cos \theta + \const \;\rightarrow \; v_{x} = - c\cos \theta \]

    в системі нерухомого спостерігача, і

    \[ x' = - ct'\cos \theta ' + \const \;\rightarrow \; v'_{x'} = - c\cos \theta ' \]

    в системі космонавта. За допомогою формули додавання швидкостей отримаємо відповідь:

    \[ \cos \theta ' = \frac {\cos \theta + \beta }{1 + \beta \cos \theta },\quad \beta = v/c. \]

    Звідси видно, що з погляду космонавта джерела випромінювання зміщуються до зірки Б, в напрямку якої він рухається.

  • 5.8. Розподіл далеких зорь на небесній сфері в системі спостерігача є ізотропним. Знайти розподіл зірок, що бачить космонавт, який рухається зі швидкістю \(v\) відносно спостерігача.

    Відповідь:

    \[ \frac {dN}{d\Omega '} = \frac {N_{0}}{4\pi }\frac {d\cos \theta }{d\cos \theta '} = \frac {N_{0}}{4\pi }\frac {1 - \beta ^{2}}{(1 - \beta \cos \theta ')^{2}} \]

    \(N_{0}\) — повне число зірок, \(\beta = v/c\).

  • 5.9. Розподіл далеких зорь в системі спостерігача є ізотропним. Космонавт рухається зі сталою швидкістю \(v\) відносно спостерігача. Знайти відношення числа зірок, що спостерігає космонавт у передній напівсфері, до числа зірок у задній напівсфері.

    Вказівка: скористатися безпосередньо результатом вправи 5.7.

    Відповідь: \(\displaystyle \frac {1 + \beta }{1 - \beta }\), \(\beta = v/c\).

  • 5.10. Розпад \(\pi ^{0} \rightarrow 2\gamma \) відбувається ізотропно у власній системі \(\pi ^{0}\)-мезонів, що рухаються зі швидкістю \(v\) відносно лабораторної системи. Знайти відношення \(\gamma \)-квантів, що реєструються у лабораторній системі в передній напівсфері, до числа \(\gamma \)-квантів у задній напівсфері.

    Застереження: на відміну від вправи 1.8, тут фотони рухаються в напрямку від точки розпаду, тому тут навпаки

    \[ \cos \theta = \frac {\cos \theta ' + \beta }{1 + \beta \cos \theta '} \]

    (штрих позначає власну систему \(\pi ^{0}\)-мезона).

    Відповідь: \(\displaystyle \frac {1 + \beta }{1 - \beta }\), \(\beta = v/c\).