\(\newcommand{\footnotename}{footnote}\) \(\def \LWRfootnote {1}\) \(\newcommand {\footnote }[2][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\newcommand {\footnotemark }[1][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\let \LWRorighspace \hspace \) \(\renewcommand {\hspace }{\ifstar \LWRorighspace \LWRorighspace }\) \(\newcommand {\TextOrMath }[2]{#2}\) \(\newcommand {\mathnormal }[1]{{#1}}\) \(\newcommand \ensuremath [1]{#1}\) \(\newcommand {\LWRframebox }[2][]{\fbox {#2}} \newcommand {\framebox }[1][]{\LWRframebox } \) \(\newcommand {\setlength }[2]{}\) \(\newcommand {\addtolength }[2]{}\) \(\newcommand {\setcounter }[2]{}\) \(\newcommand {\addtocounter }[2]{}\) \(\newcommand {\arabic }[1]{}\) \(\newcommand {\number }[1]{}\) \(\newcommand {\noalign }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\newcommand {\cline }[1]{}\) \(\newcommand {\directlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\luatexdirectlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\protect }{}\) \(\def \LWRabsorbnumber #1 {}\) \(\def \LWRabsorbquotenumber "#1 {}\) \(\newcommand {\LWRabsorboption }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRabsorbtwooptions }[1][]{\LWRabsorboption }\) \(\def \mathchar {\ifnextchar "\LWRabsorbquotenumber \LWRabsorbnumber }\) \(\def \mathcode #1={\mathchar }\) \(\let \delcode \mathcode \) \(\let \delimiter \mathchar \) \(\def \oe {\unicode {x0153}}\) \(\def \OE {\unicode {x0152}}\) \(\def \ae {\unicode {x00E6}}\) \(\def \AE {\unicode {x00C6}}\) \(\def \aa {\unicode {x00E5}}\) \(\def \AA {\unicode {x00C5}}\) \(\def \o {\unicode {x00F8}}\) \(\def \O {\unicode {x00D8}}\) \(\def \l {\unicode {x0142}}\) \(\def \L {\unicode {x0141}}\) \(\def \ss {\unicode {x00DF}}\) \(\def \SS {\unicode {x1E9E}}\) \(\def \dag {\unicode {x2020}}\) \(\def \ddag {\unicode {x2021}}\) \(\def \P {\unicode {x00B6}}\) \(\def \copyright {\unicode {x00A9}}\) \(\def \pounds {\unicode {x00A3}}\) \(\let \LWRref \ref \) \(\renewcommand {\ref }{\ifstar \LWRref \LWRref }\) \( \newcommand {\multicolumn }[3]{#3}\) \(\require {textcomp}\) \(\require {colortbl}\) \(\let \LWRorigcolumncolor \columncolor \) \(\renewcommand {\columncolor }[2][named]{\LWRorigcolumncolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigrowcolor \rowcolor \) \(\renewcommand {\rowcolor }[2][named]{\LWRorigrowcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigcellcolor \cellcolor \) \(\renewcommand {\cellcolor }[2][named]{\LWRorigcellcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\newcommand {\intertext }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\let \Hat \hat \) \(\let \Check \check \) \(\let \Tilde \tilde \) \(\let \Acute \acute \) \(\let \Grave \grave \) \(\let \Dot \dot \) \(\let \Ddot \ddot \) \(\let \Breve \breve \) \(\let \Bar \bar \) \(\let \Vec \vec \) \(\let \symnormal \mathit \) \(\let \symliteral \mathrm \) \(\let \symbb \mathbb \) \(\let \symbbit \mathbb \) \(\let \symcal \mathcal \) \(\let \symscr \mathscr \) \(\let \symfrak \mathfrak \) \(\let \symsfup \mathsf \) \(\let \symsfit \mathit \) \(\let \symbfsf \mathbf \) \(\let \symbfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symbfcal \mathcal \) \(\let \symbfscr \mathscr \) \(\let \symbffrak \mathfrak \) \(\let \symbfsfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfsfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symup \mathrm \) \(\let \symbf \mathbf \) \(\let \symit \mathit \) \(\let \symtt \mathtt \) \(\let \symbffrac \mathbffrac \) \(\newcommand {\mathfence }[1]{\mathord {#1}}\) \(\newcommand {\mathover }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathunder }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathbotaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathalpha }[1]{\mathord {#1}}\) \(\def\upAlpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\upBeta{\unicode{x0392}}\) \(\def\upGamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\upDigamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\upDelta{\unicode{x0394}}\) \(\def\upEpsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\upZeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\upEta{\unicode{x0397}}\) \(\def\upTheta{\unicode{x0398}}\) \(\def\upVartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\upIota{\unicode{x0399}}\) \(\def\upKappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\upLambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\upMu{\unicode{x039C}}\) \(\def\upNu{\unicode{x039D}}\) \(\def\upXi{\unicode{x039E}}\) \(\def\upOmicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\upPi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\upVarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\upRho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\upSigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\upTau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\upUpsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\upPhi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\upChi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\upPsi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\upOmega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\itAlpha{\unicode{x1D6E2}}\) \(\def\itBeta{\unicode{x1D6E3}}\) \(\def\itGamma{\unicode{x1D6E4}}\) \(\def\itDigamma{\mathit{\unicode{x03DC}}}\) \(\def\itDelta{\unicode{x1D6E5}}\) \(\def\itEpsilon{\unicode{x1D6E6}}\) \(\def\itZeta{\unicode{x1D6E7}}\) \(\def\itEta{\unicode{x1D6E8}}\) \(\def\itTheta{\unicode{x1D6E9}}\) \(\def\itVartheta{\unicode{x1D6F3}}\) \(\def\itIota{\unicode{x1D6EA}}\) \(\def\itKappa{\unicode{x1D6EB}}\) \(\def\itLambda{\unicode{x1D6EC}}\) \(\def\itMu{\unicode{x1D6ED}}\) \(\def\itNu{\unicode{x1D6EE}}\) \(\def\itXi{\unicode{x1D6EF}}\) \(\def\itOmicron{\unicode{x1D6F0}}\) \(\def\itPi{\unicode{x1D6F1}}\) \(\def\itRho{\unicode{x1D6F2}}\) \(\def\itSigma{\unicode{x1D6F4}}\) \(\def\itTau{\unicode{x1D6F5}}\) \(\def\itUpsilon{\unicode{x1D6F6}}\) \(\def\itPhi{\unicode{x1D6F7}}\) \(\def\itChi{\unicode{x1D6F8}}\) \(\def\itPsi{\unicode{x1D6F9}}\) \(\def\itOmega{\unicode{x1D6FA}}\) \(\def\upalpha{\unicode{x03B1}}\) \(\def\upbeta{\unicode{x03B2}}\) \(\def\upvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\upgamma{\unicode{x03B3}}\) \(\def\updigamma{\unicode{x03DD}}\) \(\def\updelta{\unicode{x03B4}}\) \(\def\upepsilon{\unicode{x03F5}}\) \(\def\upvarepsilon{\unicode{x03B5}}\) \(\def\upzeta{\unicode{x03B6}}\) \(\def\upeta{\unicode{x03B7}}\) \(\def\uptheta{\unicode{x03B8}}\) \(\def\upvartheta{\unicode{x03D1}}\) \(\def\upiota{\unicode{x03B9}}\) \(\def\upkappa{\unicode{x03BA}}\) \(\def\upvarkappa{\unicode{x03F0}}\) \(\def\uplambda{\unicode{x03BB}}\) \(\def\upmu{\unicode{x03BC}}\) \(\def\upnu{\unicode{x03BD}}\) \(\def\upxi{\unicode{x03BE}}\) \(\def\upomicron{\unicode{x03BF}}\) \(\def\uppi{\unicode{x03C0}}\) \(\def\upvarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\uprho{\unicode{x03C1}}\) \(\def\upvarrho{\unicode{x03F1}}\) \(\def\upsigma{\unicode{x03C3}}\) \(\def\upvarsigma{\unicode{x03C2}}\) \(\def\uptau{\unicode{x03C4}}\) \(\def\upupsilon{\unicode{x03C5}}\) \(\def\upphi{\unicode{x03D5}}\) \(\def\upvarphi{\unicode{x03C6}}\) \(\def\upchi{\unicode{x03C7}}\) \(\def\uppsi{\unicode{x03C8}}\) \(\def\upomega{\unicode{x03C9}}\) \(\def\italpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\itbeta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\itvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\itgamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\itdigamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\itdelta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\itepsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\itvarepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\itzeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\iteta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\ittheta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\itvartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\itiota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\itkappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\itvarkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\itlambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\itmu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\itnu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\itxi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\itomicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\itpi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\itvarpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\itrho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\itvarrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\itsigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\itvarsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\ittau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\itupsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\itphi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\itvarphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\itchi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\itpsi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\itomega{\unicode{x1D714}}\) \(\let \lparen (\) \(\let \rparen )\) \(\newcommand {\cuberoot }[1]{\,{}^3\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\fourthroot }[1]{\,{}^4\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\longdivision }[1]{\mathord {\unicode {x027CC}#1}}\) \(\newcommand {\mathcomma }{,}\) \(\newcommand {\mathcolon }{:}\) \(\newcommand {\mathsemicolon }{;}\) \(\newcommand {\overbracket }[1]{\mathinner {\overline {\ulcorner {#1}\urcorner }}}\) \(\newcommand {\underbracket }[1]{\mathinner {\underline {\llcorner {#1}\lrcorner }}}\) \(\newcommand {\overbar }[1]{\mathord {#1\unicode {x00305}}}\) \(\newcommand {\ovhook }[1]{\mathord {#1\unicode {x00309}}}\) \(\newcommand {\ocirc }[1]{\mathord {#1\unicode {x0030A}}}\) \(\newcommand {\candra }[1]{\mathord {#1\unicode {x00310}}}\) \(\newcommand {\oturnedcomma }[1]{\mathord {#1\unicode {x00312}}}\) \(\newcommand {\ocommatopright }[1]{\mathord {#1\unicode {x00315}}}\) \(\newcommand {\droang }[1]{\mathord {#1\unicode {x0031A}}}\) \(\newcommand {\leftharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\rightharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D1}}}\) \(\newcommand {\vertoverlay }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D2}}}\) \(\newcommand {\leftarrowaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\annuity }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E7}}}\) \(\newcommand {\widebridgeabove }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E9}}}\) \(\newcommand {\asteraccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020F0}}}\) \(\newcommand {\threeunderdot }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E8}}}\) \(\newcommand {\Bbbsum }{\mathop {\unicode {x2140}}\limits }\) \(\newcommand {\oiint }{\mathop {\unicode {x222F}}\limits }\) \(\newcommand {\oiiint }{\mathop {\unicode {x2230}}\limits }\) \(\newcommand {\intclockwise }{\mathop {\unicode {x2231}}\limits }\) \(\newcommand {\ointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\ointctrclockwise }{\mathop {\unicode {x2233}}\limits }\) \(\newcommand {\varointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\leftouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D5}}\limits }\) \(\newcommand {\rightouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D6}}\limits }\) \(\newcommand {\fullouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D7}}\limits }\) \(\newcommand {\bigbot }{\mathop {\unicode {x27D8}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtop }{\mathop {\unicode {x27D9}}\limits }\) \(\newcommand {\xsol }{\mathop {\unicode {x29F8}}\limits }\) \(\newcommand {\xbsol }{\mathop {\unicode {x29F9}}\limits }\) \(\newcommand {\bigcupdot }{\mathop {\unicode {x2A03}}\limits }\) \(\newcommand {\bigsqcap }{\mathop {\unicode {x2A05}}\limits }\) \(\newcommand {\conjquant }{\mathop {\unicode {x2A07}}\limits }\) \(\newcommand {\disjquant }{\mathop {\unicode {x2A08}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtimes }{\mathop {\unicode {x2A09}}\limits }\) \(\newcommand {\modtwosum }{\mathop {\unicode {x2A0A}}\limits }\) \(\newcommand {\sumint }{\mathop {\unicode {x2A0B}}\limits }\) \(\newcommand {\intbar }{\mathop {\unicode {x2A0D}}\limits }\) \(\newcommand {\intBar }{\mathop {\unicode {x2A0E}}\limits }\) \(\newcommand {\fint }{\mathop {\unicode {x2A0F}}\limits }\) \(\newcommand {\cirfnint }{\mathop {\unicode {x2A10}}\limits }\) \(\newcommand {\awint }{\mathop {\unicode {x2A11}}\limits }\) \(\newcommand {\rppolint }{\mathop {\unicode {x2A12}}\limits }\) \(\newcommand {\scpolint }{\mathop {\unicode {x2A13}}\limits }\) \(\newcommand {\npolint }{\mathop {\unicode {x2A14}}\limits }\) \(\newcommand {\pointint }{\mathop {\unicode {x2A15}}\limits }\) \(\newcommand {\sqint }{\mathop {\unicode {x2A16}}\limits }\) \(\newcommand {\intlarhk }{\mathop {\unicode {x2A17}}\limits }\) \(\newcommand {\intx }{\mathop {\unicode {x2A18}}\limits }\) \(\newcommand {\intcap }{\mathop {\unicode {x2A19}}\limits }\) \(\newcommand {\intcup }{\mathop {\unicode {x2A1A}}\limits }\) \(\newcommand {\upint }{\mathop {\unicode {x2A1B}}\limits }\) \(\newcommand {\lowint }{\mathop {\unicode {x2A1C}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtriangleleft }{\mathop {\unicode {x2A1E}}\limits }\) \(\newcommand {\zcmp }{\mathop {\unicode {x2A1F}}\limits }\) \(\newcommand {\zpipe }{\mathop {\unicode {x2A20}}\limits }\) \(\newcommand {\zproject }{\mathop {\unicode {x2A21}}\limits }\) \(\newcommand {\biginterleave }{\mathop {\unicode {x2AFC}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtalloblong }{\mathop {\unicode {x2AFF}}\limits }\) \(\newcommand {\arabicmaj }{\mathop {\unicode {x1EEF0}}\limits }\) \(\newcommand {\arabichad }{\mathop {\unicode {x1EEF1}}\limits }\) \(\newcommand {\nicefrac }[3][]{\mathinner {{}^{#2}\!/\!_{#3}}}\) \(\require {mhchem}\) \(\newcommand {\toprule }[1][]{\hline }\) \(\let \midrule \toprule \) \(\let \bottomrule \toprule \) \(\def \LWRbooktabscmidruleparen (#1)#2{}\) \(\newcommand {\LWRbooktabscmidrulenoparen }[1]{}\) \(\newcommand {\cmidrule }[1][]{\ifnextchar (\LWRbooktabscmidruleparen \LWRbooktabscmidrulenoparen }\) \(\newcommand {\morecmidrules }{}\) \(\newcommand {\specialrule }[3]{\hline }\) \(\newcommand {\addlinespace }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRsubmultirow }[2][]{#2}\) \(\newcommand {\LWRmultirow }[2][]{\LWRsubmultirow }\) \(\newcommand {\multirow }[2][]{\LWRmultirow }\) \(\newcommand {\mrowcell }{}\) \(\newcommand {\mcolrowcell }{}\) \(\newcommand {\STneed }[1]{}\) \(\newcommand {\nfrac }[2]{{}^{#1}\!/{}_{#2}}\) \(\newcommand {\vect }[1]{\mathbf {#1}}\) \(\newcommand {\Efield }{\mathbf {E}}\) \(\newcommand {\Dfield }{\mathbf {D}}\) \(\newcommand {\Bfield }{\mathbf {B}}\) \(\newcommand {\Hfield }{\mathbf {H}}\) \(\newcommand {\rot }{\boldsymbol {\nabla }\times }\) \(\newcommand {\divg }{\boldsymbol {\nabla }\cdot }\) \(\newcommand {\grad }{\boldsymbol {\nabla }}\) \(\newcommand {\diff }[2]{\frac {\partial #1}{\partial #2}}\) \(\newcommand {\ddiff }[2]{\frac {\partial ^2 #1}{\partial #2^2}}\) \(\newcommand {\parttime }[1]{\frac {\partial {#1}}{\partial t}}\) \(\newcommand {\pparttime }[1]{\frac {\partial ^2{#1}}{\partial t^2}}\) \(\newcommand {\Laplasian }{\Delta }\) \(\DeclareMathOperator {\const }{const}\) \(\DeclareMathOperator {\Div }{div}\) \(\DeclareMathOperator {\Rot }{rot}\) \(\DeclareMathOperator {\Grad }{grad}\) \(\DeclareMathOperator {\inv }{inv}\) \(\newcommand {\D }{\varDelta }\) \(\newcommand {\emf }{\mathcal {E}}\) \(\newcommand {\Dalambertian }{\Box }\) \(\newcommand {\tikzmarknode }[2]{#2}\) \(\newcommand {\tikzmark }[1]{}\) \(\newcommand {\mitalpha }{\alpha }\) \(\newcommand {\mitbeta }{\beta }\) \(\newcommand {\mitgamma }{\gamma }\) \(\newcommand {\mitdelta }{\delta }\) \(\newcommand {\mitepsilon }{\epsilon }\) \(\newcommand {\mitzeta }{\zeta }\) \(\newcommand {\miteta }{\eta }\) \(\newcommand {\mittheta }{\theta }\) \(\newcommand {\mitiota }{\iota }\) \(\newcommand {\mitkappa }{\kappa }\) \(\newcommand {\mitlambda }{\lambda }\) \(\newcommand {\mitmu }{\mu }\) \(\newcommand {\mitnu }{\nu }\) \(\newcommand {\mitxi }{\xi }\) \(\newcommand {\mitpi }{\pi }\) \(\newcommand {\mitrho }{\rho }\) \(\newcommand {\mitsigma }{\sigma }\) \(\newcommand {\mittau }{\tau }\) \(\newcommand {\mitupsilon }{\upsilon }\) \(\newcommand {\mitphi }{\phi }\) \(\newcommand {\mitchi }{\chi }\) \(\newcommand {\mitpsi }{\psi }\) \(\newcommand {\mitomega }{\omega }\) \(\newcommand {\mitvarphi }{\varphi }\) \(\newcommand {\mitvarepsilon }{\varepsilon }\) \(\newcommand {\mitvartheta }{\vartheta }\) \(\DeclareMathOperator {\sh }{sh}\) \(\DeclareMathOperator {\ch }{ch}\) \(\DeclareMathOperator {\th }{th}\) \(\DeclareMathOperator {\tg }{tg}\) \(\DeclareMathOperator {\ctg }{ctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arctg }{arctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arcctg }{arcctg}\) \(\DeclareMathOperator {\cth }{cth}\) \(\DeclareMathOperator {\cosec }{cosec}\) \(\let \symsf \symsfup \) \(\def\Alpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\Beta{\unicode{x0392}}\) \(\def\Gamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\Digamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\Delta{\unicode{x0394}}\) \(\def\Epsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\Zeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\Eta{\unicode{x0397}}\) \(\def\Theta{\unicode{x0398}}\) \(\def\Vartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\Iota{\unicode{x0399}}\) \(\def\Kappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\Lambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\Mu{\unicode{x039C}}\) \(\def\Nu{\unicode{x039D}}\) \(\def\Xi{\unicode{x039E}}\) \(\def\Omicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\Pi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\Varpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\Rho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\Sigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\Tau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\Upsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\Phi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\Chi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\Psi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\Omega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\alpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\beta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\varbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\gamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\digamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\delta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\epsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\varepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\zeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\eta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\theta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\vartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\iota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\kappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\varkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\lambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\mu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\nu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\xi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\omicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\pi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\varpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\rho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\varrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\sigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\varsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\tau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\upsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\phi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\varphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\chi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\psi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\omega{\unicode{x1D714}}\)

Класична електродинаміка

7 Електродинаміка у просторі Мінковського

Рівняння Максвелла, встановлені задовго до створення СТВ, чудово узгоджуються з принципом відносності. Тому їх можна використати для знаходження зв’язку між напруженостями електричного та індукціями магнітного полів в різних системах відліку, що й буде зроблено далі. Щодо рівнянь руху зарядів, то вони вимагають істотної модифікації у порівнянні з ньютонівською теорією.

7.1 Чотиривимірна форма рівнянь Максвелла

Згідно з експериментом, рівняння Максвелла задовільно описують електродинамічні явища у класичній1 області. Головними фігурантами рівнянь Максвелла є електричні заряди та напруженості полів2. Як відомо, однією з головних властивостей заряду є його інваріантність: величина заряду ізольованого тіла не залежить від руху, вона однакова в усіх інерціальних системах. Тепер треба з’ясувати, як перетворюються напруженості полів. Для цього враховуватимемо, що за принципом відносності рівняння електромагнітного поля зберігають свій вигляд в усіх інерціальних системах.

Перепишемо рівняння Максвелла у чотиривимірних позначеннях, зручніших для використання в теорії відносності. Нехай \(\rho \) — густина електричного заряду деякого елемента середовища; \(\vect {j}=\rho \vect {v}\) — звичайний тривимірний вектор густини струму; \(\vect {v}=d\vect {r}/dt\) — тривимірна швидкість зарядів у точці, що розглядається. Знайдемо трансформаційні властивості величини

\begin{equation*} j^{\mu } = \rho \frac {ds}{dt}\frac {dx^{\mu }}{ds}, \qquad \{j^{\mu }\} \equiv \{j^{0},\vect {j}\},\quad j^{0} = c\rho ,\quad j^{i} = \rho \,dx^{i}/dt. \end{equation*}

З формули для перетворення густини заряду (5.21), яку легко узагальнити на випадок довільного напрямку швидкості, випливає, що величина \(\rho \sqrt {1-\vect {v}^{2}/c^{2}} = \rho \,ds/dt\) є інваріантом — це густина заряду у власній системі елемента середовища. Тоді \(j^{\mu }\) має ті ж трансформаційні властивості, що й \(dx^{\mu }/ds\), тобто це контраваріантний вектор. Його називають чотиривектором густини струму. Цей вектор введено для середовища з неперервним розподілом зарядів та швидкостей, але його можна означити та для точкових зарядів \(q_{i}\) з траєкторіями \(x^{\alpha }=x^{\alpha }_{(i)}\) (індекс \(i=1,2,\ldots \) нумерує заряди):

\begin{equation*} j^{\mu } = c\sum _{i}q_{i}\int ds_{i}\,\delta ^{(4)}(x - x_{(i)}(s_{i})) \frac {dx_{(i)}^{\mu }}{ds_{i}}, \end{equation*}

де інтегрування проводиться вздовж траєкторій зарядів, \(\delta ^{(4)}(x)\) — чотиривимірна дельта-функція Дірака3.

Для опису електромагнітного поля введемо антисиметричну матрицю

\begin{equation*} \left \| F_{\mu \nu } \right \| = \begin{pmatrix} 0 & E_1 & E_2 & E_3 \\ -E_1 & 0 & -B_3 & B_2 \\ -E_2 & B_3 & 0 & -B_1 \\ -E_3 & -B_2 & B_1 & 0 \end {pmatrix}, \end{equation*}

де \(F_{\mu \nu }=-F_{\nu \mu }\); \(E_i\) — компоненти напруженості електричного поля, \(B_i\) — індукції магнітного поля в декартових координатах \(x^{i}\) (\(i=1,2,3\)). Цю матрицю називають тензором електромагнітного поля. Компоненти цього тензора можна означити ще й так:

\begin{equation*} F_{0i} = -F_{i0} = E_i, \qquad F_{ij} = -\varepsilon _{ijk}B_k, \end{equation*}

де в останній рівності береться сума по \(k\), причому індекси \(i\), \(j\), \(k\) приймають значення 1, 2, 3. Як буде видно далі, \(F_{\mu \nu }\) дійсно є двічі коваріантним тензором відносно перетворень групи Лоренца та групи Пуанкаре; відповідно \(F^{\mu \nu }=\eta ^{\mu \alpha }\eta ^{\nu \beta }F_{\alpha \beta }\) є двічі контраваріантним тензором.

Рівняння Максвелла в гаусовій системі одиниць, переписані за допомогою \(F\), мають вид:

\begin{equation} \label {eq:Maxwell_4D_1} \partial _{\mu }F^{\mu \nu } = \frac {4\pi }{c}j^{\nu }, \end{equation}

\begin{equation} \label {eq:Maxwell_4D_2} \partial _{\alpha }F_{\beta \gamma } + \partial _{\beta }F_{\gamma \alpha } + \partial _{\gamma }F_{\alpha \beta } = 0, \end{equation}

де \(\partial _{\mu }f \equiv \partial f/\partial x^{\mu }\). Зауважимо, що (7.2) можна записати також у вигляді

\begin{equation*} \varepsilon ^{\mu \alpha \beta \gamma }\partial _{\alpha }F_{\beta \gamma } = 0, \end{equation*}

де \(\varepsilon ^{\alpha \beta \gamma \delta }\) — абсолютно антисиметричний символ Леві-Чівіта.

З антисиметрії \(F_{\mu \nu }\) та з (7.1) випливає закон збереження заряду:

\begin{equation} \label {eq:charge_conservation} \partial _{\mu }j^{\mu } = 0, \end{equation}

як необхідна умова існування розв’язку рівнянь електромагнітного поля. Оскільки \(j^{\mu }\) є 4-вектор, а \(\partial _{\alpha }j^{\beta }\) — тензор, згортка \(\partial _{\mu }j^{\mu }\) є інваріантом. Рівняння (7.3) є інваріантним при перетвореннях Лоренца.

1 Тут класичній = неквантовій.

2 Тобто, напруженість електричного поля та індукція магнітного.

3 За визначенням, для будь-якої неперервної функції \(f\): \(\int \delta ^{(4)}(x-x_0)f(x)\,d^4\vect {x} = f(x_0)\).

  • 7.1. Встановити прямим обчисленням еквівалентність рівнянь Максвелла у тривимірній та чотиривимірній формі.

    Відповідь: Рівняння (7.1) при \(\nu =0\) еквівалентне рівнянню

    \[ \Div \Efield = 4\pi \rho , \]

    рівняння (7.1) при \(\nu =1,2,3\) еквівалентне рівнянню

    \[ \Rot \Bfield = \frac {4\pi }{c}\vect {j} + \frac {1}{c}\frac {\partial \Efield }{\partial t}, \]

    рівняння (7.2) при \(\alpha ,\beta ,\gamma =1,2,3\) еквівалентне рівнянню

    \[ \Div \Bfield = 0, \]

    а інші три комбінації \(\alpha ,\beta ,\gamma \), що містять індекс «0», відповідають рівнянню

    \[ \Rot \Efield = -\frac {1}{c}\frac {\partial \Bfield }{\partial t}. \]

  • 7.2. Встановити тривимірний аналог рівняння (7.3), користуючись означенням \(j^{\mu }\).

    Відповідь: Рівняння (7.3) є іншим записом рівняння неперервності:

    \[ \Div \vect {j} + \frac {\partial \rho }{\partial t} = 0. \]

7.2 Трансформаційні властивості \(F_{\mu \nu }\)

Досі ми не з’ясовували трансформаційні властивості величин \(F_{\mu \nu }\), які є розв’язками рівнянь електродинаміки (7.1), (7.2). За певних граничних умов розв’язок цих рівнянь визначений єдиним чином. Для подальшого досить розглянути якусь одну постановку задачі для (7.1), (7.2), що забезпечує єдиність, зокрема, що відповідає розгляду ізольованої системи. Адже фізичні властивості поля, в тому числі та трансформаційні співвідношення, що пов’язують різні інерціальні системи, не залежать від того, яка конфігурація зарядів створює це поле.

Врахуємо, що, за відсутності зовнішнього випромінювання, рівняння (7.1), (7.2) визначають електромагнітне поле \(F_{\alpha \beta }\) (а також і \(F^{\alpha \beta }\)) обмеженої системи зарядів і струмів однозначно в усьому просторі, якщо ці рівняння розглядають, починаючи з нескінченного минулого. Відповідний розв’язок для поля ізольованої системи можна подати за допомогою запізнюючих потенціалів (див. далі (7.22) та представлення (7.18) електромагнітного поля через 4-вектор потенціалу), за допомогою яких \(F_{\alpha \beta }\) однозначно виражається через 4-вектор струму. Ці формули дають змогу явно дослідити трансформаційні властивості \(F_{\alpha \beta }\) при переході в іншу інерціальну систему відліку. Але тут ми вчинимо інакше, виходячи безпосередньо з рівнянь Максвелла.

Нехай \(F_{\alpha \beta }\), що подає напруженості полів, є розв’язком рівнянь Максвелла в інерціальній системі \(S\) з координатами \(\{x\}\), а \(\tilde {F}_{\alpha \beta }\) — розв’язком в інерціальній системі \(S'\) з координатами \(\{x'\}\): \(x'^{\alpha '} = L^{\alpha '}{}_{\alpha }\,x^{\alpha }\).

Маючи компоненти \(F_{\alpha \beta }\) та \(F^{\alpha \beta }\) в системі \(S\), можна формально ввести тензор в усіх системах координат відомими співвідношеннями, зокрема, в системі \(S'\) це будуть компоненти

\begin{equation} \label {eq:Lorentz_transform_F} F'_{\mu \nu } = (L^{-1})^{\alpha }{}_{\mu }\,(L^{-1})^{\beta }{}_{\nu }\,F_{\alpha \beta }, \qquad F'^{\mu \nu } = \eta ^{\mu \alpha }\eta ^{\nu \beta }F'_{\alpha \beta } = L^{\mu }{}_{\alpha }\,L^{\nu }{}_{\beta }\,F^{\alpha \beta }. \end{equation}

За властивостями тензорів, ці величини можна диференціювати, утворюючи нові тензори, утворювати лінійні комбінації з тензорами аналогічної будови тощо. Оскільки, за припущенням, \(F_{\alpha \beta }\) є розв’язком рівнянь Максвелла (7.1), (7.2) в системі \(S\):

\begin{equation*} \frac {\partial F^{\alpha \nu }}{\partial x^{\nu }} - \frac {4\pi }{c}j^{\alpha } = 0, \qquad \partial _{\mu }F_{\nu \lambda } + \partial _{\nu }F_{\lambda \mu } + \partial _{\lambda }F_{\mu \nu } = 0, \end{equation*}

аналогічне співвідношення маємо для тензорів в лівій частині рівнянь і в системі \(S'\):

\begin{align*} \frac {\partial F'^{\mu \nu }}{\partial x'^{\nu }} - \frac {4\pi }{c}J'^{\mu } & = L^{\mu }{}_{\alpha }\!\left (\frac {\partial F^{\alpha \nu }}{\partial x^{\nu }} - \frac {4\pi }{c}j^{\alpha }\right ) = 0, \\ \partial '_{\alpha }F'_{\beta \gamma } + \partial '_{\beta }F'_{\gamma \alpha } + \partial '_{\gamma }F'_{\alpha \beta } & = (L^{-1})^{\mu }{}_{\alpha }(L^{-1})^{\nu }{}_{\beta }(L^{-1})^{\lambda }{}_{\gamma } \!\left (\partial _{\mu }F_{\nu \lambda } + \partial _{\nu }F_{\lambda \mu } + \partial _{\lambda }F_{\mu \nu }\right ) = 0. \end{align*} Таким чином, тензор \(F'_{\alpha \beta }\), що подається співвідношеннями (7.4), є розв’язком рівнянь електромагнітного поля в системі \(S'\). Завдяки єдиності розв’язку цих рівнянь компоненти тензора \(F'_{\alpha \beta } = \tilde {F}_{\alpha \beta }\) подають електромагнітне поле в новій системі відліку \(S'\). Таким чином, зв’язок компонент тензора електромагнітного поля в різних системах дійсно можна подати формулами (7.4). Співвідношення, аналогічні (7.4), можна отримати між будь-якими системами відліку. Сукупність компонент \(F_{\alpha \beta }\) в усіх системах утворює двічі коваріантний тензор.

Інваріанти електромагнітного поля

Оскільки \(F_{\alpha \beta }\) є справжнім тензором, з нього можна побудувати скалярні величини — інваріанти, що не змінюються при переході між інерціальними системами відліку. Для антисиметричного тензора другого рангу в чотиривимірному просторі існують рівно два незалежні алгебраїчні інваріанти.

Перший інваріант утворюється повним згортанням тензора з самим собою:

\begin{equation} \label {eq:inv1} \mathcal {I}_1 = F_{\alpha \beta }F^{\alpha \beta } = -2\!\left (\Efield ^2 - \Bfield ^2\right ). \end{equation}

Другий інваріант будується за допомогою псевдотензора Леві-Чивіти \(\varepsilon ^{\alpha \beta \mu \nu }\) та дуального тензора \(\tilde {F}^{\alpha \beta } = \tfrac {1}{2}\varepsilon ^{\alpha \beta \mu \nu }F_{\mu \nu }\):

\begin{equation} \label {eq:inv2} \mathcal {I}_2 = \varepsilon ^{\alpha \beta \gamma \delta }F_{\alpha \beta }F_{\gamma \delta } = 2\tilde {F}_{\alpha \beta }F^{\alpha \beta } = -8\,\Efield \cdot \Bfield . \end{equation}

Явний вигляд (7.5) та (7.6) можна отримати безпосередньо з матричного подання \(F_{\alpha \beta }\) через компоненти полів \(\Efield \) та \(\Bfield \).

Інваріанти \(\mathcal {I}_1\) та \(\mathcal {I}_2\) мають важливий фізичний зміст. По-перше, вони дозволяють класифікувати електромагнітні поля: якщо \(\mathcal {I}_1 > 0\), то існує система відліку, в якій поле є чисто магнітним; якщо \(\mathcal {I}_1 < 0\) — чисто електричним; якщо \(\mathcal {I}_2 \neq 0\), то в жодній інерціальній системі не можна одночасно перетворити обидва поля на однонаправлені. По-друге, з інваріантності \(\mathcal {I}_1\) та \(\mathcal {I}_2\) випливає, що в жодній інерціальній системі не можна одночасно змінити знак обох величин \(\Efield ^2 - \Bfield ^2\) та \(\Efield \cdot \Bfield \) — це накладає суттєві обмеження на фізично допустимі конфігурації поля.

  • 7.3. Відносно інерціальної системи відліку \(S\) з координатами \(\{t,\vect {r}\}\), \(\vect {r}=(x,y,z)\), рухається зі сталою швидкістю \(\vect {v}\) інша інерціальна система \(S'\) з координатами \(\{t',\vect {r}'\}\), \(\vect {r}'=(x',y',z')\). У деякий момент початки координат збігалися. Перетворення координат \(S\to S'\) мають вид

    \begin{equation*} \vect {r}'_{\|} = \frac {\vect {r}_{\|} - \vect {v}t}{\sqrt {1-\beta ^2}}, \qquad t' = \frac {t - (\vect {v}\cdot \vect {r})/c^2}{\sqrt {1-\beta ^2}}, \qquad \vect {r}'_{\bot } = \vect {r}_{\bot }, \tag {$*$} \end{equation*}

    де позначки \(\|\) та \(\bot \) відповідають поздовжнім та поперечним компонентам тривимірних векторів. За допомогою закону перетворення для тензора електромагнітного поля покажіть, що відповідні до \((*)\) перетворення поперечних та поздовжніх компонент напруженості електричного поля та індукції магнітного поля мають вид:

    \begin{align*} \Efield '_{\|} & = \Efield _{\|}, \qquad \Bfield '_{\|} = \Bfield _{\|}, \\ \Efield '_{\bot } & = \frac {\Efield _{\bot } + \tfrac {1}{c}[\vect {v}\times \Bfield ]}{\sqrt {1-\beta ^2}}, \qquad \Bfield '_{\bot } = \frac {\Bfield _{\bot } - \tfrac {1}{c}[\vect {v}\times \Efield ]}{\sqrt {1-\beta ^2}}. \end{align*}

  • 7.4. Інваріантність величин \(\Efield ^{2}-\Bfield ^{2}\) та \(\Efield \cdot \Bfield \) була встановлена тензорними методами через інваріанти (7.5) та (7.6). Перевірте це прямим компонентним обчисленням, використовуючи формули перетворення полів при переході \(S\to S'\) з вправи 7.3: Розв’язок:

    • 𝐄2 − 𝐁2 = (𝐸∥2 + 𝐸⟂2 ) − (𝐵∥2 + 𝐵⟂2 ).

      • Інваріантність \(\Efield ^2 - \Bfield ^2\).

      Розкладемо на паралельну та перпендикулярну до швидкості частини:

      \begin{equation*} \Efield ^2 - \Bfield ^2 = (E_\parallel ^2 + E_\perp ^2) - (B_\parallel ^2 + B_\perp ^2). \end{equation*}

      𝐸∥′2 − 𝐵∥′2 = 𝐸∥2 − 𝐵∥2.

      У системі \(S'\):

      \begin{equation*} E_\parallel '^2 - B_\parallel '^2 = E_\parallel ^2 - B_\parallel ^2. \end{equation*}

      Для перпендикулярних компонент візьмемо

      \begin{equation*} \Efield _\perp = (0, E_y, E_z), \quad \Bfield _\perp = (0, B_y, B_z), \quad \vect {\beta } = (\beta , 0, 0), \end{equation*}

      тоді

      \begin{equation*} [\vect {\beta }\times \Bfield _\perp ] = (0, -\beta B_z, \beta B_y), \quad [\vect {\beta }\times \Efield _\perp ] = (0, -\beta E_z, \beta E_y). \end{equation*}

      𝐸�′�′ = 𝛾(𝐸𝑦 + 𝛽𝐵𝑧), 𝐸�′�′ = 𝛾(𝐸𝑧 − 𝛽𝐵𝑦),

      𝐵�′�′ = 𝛾(𝐵𝑦 − 𝛽𝐸𝑧), 𝐵�′�′ = 𝛾(𝐵𝑧 + 𝛽𝐸𝑦). Отже,

      \begin{equation*} \begin{aligned} E'_{y'} & = \gamma (E_y + \beta B_z), \quad E'_{z'} = \gamma (E_z - \beta B_y), \\ B'_{y'} & = \gamma (B_y - \beta E_z), \quad B'_{z'} = \gamma (B_z + \beta E_y). \end {aligned} \end{equation*}

      Обчислимо:

      \begin{align*} E_\perp '^2 = \gamma ^2 \left [ (E_y + \beta B_z)^2 + (E_z - \beta B_y)^2 \right ], \\ B_\perp '^2 = \gamma ^2 \left [ (B_y - \beta E_z)^2 + (B_z + \beta E_y)^2 \right ]. \end{align*}

      𝐸⟂′2 − 𝐵⟂′2 = 𝛾2[𝐸⟂2 + 2𝛽𝑋 + 𝛽2𝐵⟂2 − 𝐵⟂2 − 2𝛽𝑋 − 𝛽2𝐸⟂2 ],

      Різниця:

      \begin{equation*} E_\perp '^2 - B_\perp '^2 = \gamma ^2 \bigl [ E_\perp ^2 + 2\beta X + \beta ^2 B_\perp ^2 - B_\perp ^2 - 2\beta X - \beta ^2 E_\perp ^2 \bigr ], \end{equation*}

      𝐸⟂′2 − 𝐵⟂′2 = 𝛾2(1 − 𝛽2)(𝐸⟂2 − 𝐵⟂2 ) = 𝐸⟂2 − 𝐵⟂2 .

      де \(X = E_y B_z - E_z B_y\). Члени з \(X\) скорочуються, тому

      \begin{equation*} E_\perp '^2 - B_\perp '^2 = \gamma ^2 (1 - \beta ^2)(E_\perp ^2 - B_\perp ^2) = E_\perp ^2 - B_\perp ^2. \end{equation*}

      𝐄′2 − 𝐁′2 = 𝐄2 − 𝐁2.

      Додаючи паралельну частину, отримуємо

      \begin{equation*} \Efield '^2 - \Bfield '^2 = \Efield ^2 - \Bfield ^2. \end{equation*}

    • 𝐄′ ⋅ 𝐁′ = 𝐸∥′𝐵∥′ + 𝐄⟂′ ⋅ 𝐁′⟂. • Інваріантність \(\Efield \cdot \Bfield \).

      Скалярний добуток:

      \begin{equation*} \Efield ' \cdot \Bfield ' = E_\parallel ' B_\parallel ' + \Efield _\perp ' \cdot \Bfield _\perp '. \end{equation*}

      𝐄′⟂ ⋅ 𝐁′⟂ = 𝐸�′�𝐵�′� + 𝐸�′�𝐵�′�.

      Паралельна частина: \(E_\parallel B_\parallel \) інваріантна. Для перпендикулярної:

      \begin{equation*} \Efield _\perp ' \cdot \Bfield _\perp ' = E_y' B_y' + E_z' B_z'. \end{equation*}

      𝐸�′�𝐵�′� = 𝛾2(𝐸𝑦 + 𝛽𝐵𝑧)(𝐵𝑦 − 𝛽𝐸𝑧),

      𝐸�′�𝐵�′� = 𝛾2(𝐸𝑧 − 𝛽𝐵𝑦)(𝐵𝑧 + 𝛽𝐸𝑦). Підставляємо вирази для \(E_y', B_y', E_z', B_z'\):

      \begin{equation*} \begin{aligned} E_y' B_y' & = \gamma ^2 (E_y + \beta B_z)(B_y - \beta E_z), \\ E_z' B_z' & = \gamma ^2 (E_z - \beta B_y)(B_z + \beta E_y). \end {aligned} \end{equation*}

      𝐸�′�𝐵�′� = 𝛾2 (𝐸𝑦𝐵𝑦 − 𝛽𝐸𝑦𝐸𝑧 + 𝛽𝐵𝑧𝐵𝑦 − 𝛽2𝐵𝑧𝐸𝑧) ,

      𝐸�′�𝐵�′� = 𝛾2 (𝐸𝑧𝐵𝑧 + 𝛽𝐸𝑧𝐸𝑦 − 𝛽𝐵𝑦𝐵𝑧 − 𝛽2𝐵𝑦𝐸𝑦) . Розкриваємо дужки:

      \begin{equation*} \begin{aligned} E_y' B_y' = \gamma ^2 \left ( E_y B_y - \beta E_y E_z + \beta B_z B_y - \beta ^2 B_z E_z \right ), \\ E_z' B_z' = \gamma ^2 \left ( E_z B_z + \beta E_z E_y - \beta B_y B_z - \beta ^2 B_y E_y \right ). \end {aligned} \end{equation*}

      𝛾2[𝐸𝑦𝐵𝑦 + 𝐸𝑧𝐵𝑧 − 𝛽2(𝐸𝑦𝐵𝑦 + 𝐸𝑧𝐵𝑧)] = 𝛾2(1 − 𝛽2)(𝐄⟂ ⋅ 𝐁⟂) = 𝐄⟂ ⋅ 𝐁⟂.

      Додаємо:

      \begin{equation*} \gamma ^2 \bigl [ E_y B_y + E_z B_z - \beta ^2 (E_y B_y + E_z B_z) \bigr ] = \gamma ^2 (1 - \beta ^2) (\Efield _\perp \cdot \Bfield _\perp ) = \Efield _\perp \cdot \Bfield _\perp . \end{equation*}

      Отже,

      \begin{equation*} \Efield ' \cdot \Bfield ' = E_\parallel B_\parallel + \Efield _\perp \cdot \Bfield _\perp = \Efield \cdot \Bfield . \end{equation*}

  • 7.5. Виходячи з 4-вектора густини струму, покажіть, що перетворення густини заряду та густини струму, відповідні переходу \(S\to S'\) з вправи 7.3, мають вид:

    \begin{equation*} \rho ' = \frac {\rho - (\vect {j}\cdot \vect {v})/c^2}{\sqrt {1-\beta ^2}}, \qquad \vect {j}'_{\|} = \frac {\vect {j}_{\|} - \rho \vect {v}}{\sqrt {1-\beta ^2}}, \qquad \vect {j}'_{\bot } = \vect {j}_{\bot }. \end{equation*}

7.3 Рівняння руху зарядженої частинки

Рівняння Максвелла задовольняють принципу відносності; тому при створенні СТВ вони не потребували жодних коректив. Навпаки, рівняння руху ньютонівської механіки треба було модифікувати: вони не задовольняють принципам СТВ і призводять до нефізичних наслідків, особливо, коли швидкості руху наближаються до швидкості світла. Цю модифікацію можна отримати, якщо врахувати, що рівняння руху не містять якихось додаткових фізичних величин, окрім швидкості, прискорення, компонент \(F_{\mu \nu }\), а також маси частинки \(m\) та її заряду \(q\).

Отримаємо рівняння руху зарядженої частинки з урахуванням принципу відповідності з класичною теорією. У контексті рівнянь руху це означає, що у системі відліку, де швидкість частинки значно менша за швидкість світла \(c\), можна користуватися ньютонівськими рівняннями

\begin{equation*} m\frac {d\vect {v}}{dt} = q\!\left (\Efield + \frac {1}{c}[\vect {v}\times \Bfield ]\right ). \end{equation*}

Ми далі використаємо навіть слабшу умову, що класичні рівняння руху виконуються при \(\vect {v}=0\). Основна ідея полягає у тому, що співвідношення між тензорними величинами, записані в одній системі відліку, можна поширити на будь-які системи.

Розглянемо коваріантний 4-вектор

\begin{equation*} R^{\mu } = mc^2\frac {du^{\mu }}{ds} - qF^{\mu }{}_{\nu }\,u^{\nu }, \end{equation*}

де \(s=c\tau \), \(\tau \) — власний час вздовж світової лінії частинки, \(u^{\mu }=dx^{\mu }/ds\).

Зафіксуємо деякий момент \(t_1\) і подію А з координатами \((t_1,\vect {r}(t_1))\) та розглянемо інерціальну систему відліку \(S_1\), таку, де швидкість частинки у цей момент дорівнює нулю: \(\vect {v}=0\). Тоді, згідно з принципом відповідності, в цій системі у момент події А можна використати ньютонівські співвідношення (в декартових координатах):

\begin{equation*} m\frac {d\vect {v}}{dt} = q\!\left (\Efield + \frac {1}{c}[\vect {v}\times \Bfield ]\right ) = q\Efield , \qquad m\frac {d(\vect {v}^2/2)}{dt} = 0. \end{equation*}

Завдяки цьому легко обчислити усі компоненти в \(S_1\): \(R^{\mu }=0\) в момент події \(A\). Але, оскільки, за побудовою, \(R^{\mu }\) це 4-вектор, згідно з властивостями векторів він дорівнює нулю у довільній інерціальній системі. Звідси маємо рівняння в момент події А:

\begin{equation} \label {eq:rel_motion} mc^2\frac {du^{\mu }}{ds} = qF^{\mu }{}_{\nu }\,u^{\nu }. \end{equation}

Ці міркування можна повторити для будь-якої події на траєкторії частинки, тому рівняння (7.7) є шуканим релятивістським узагальненням рівняння руху зарядженої частинки.

У рівняннях руху має виконуватися умова нормування (6.9), звідси

\begin{equation*} \frac {d}{ds}[u_\mu u^\mu ]=0\quad \implies \quad u_\mu \frac {du^\mu }{ds}\equiv u_\mu w^\mu =0, \end{equation*}

де \(w^\mu =du^\mu /ds\). Тому рівняння руху у вигляді:

\begin{equation} \label {eq:force_orthohomality} mc^2\frac {du^\mu }{ds}=G^\mu , \end{equation}

де \(G^\mu \) — має розмірність сили, потребує виконання умови ортогональності \(G^\mu u_\mu =0\). Для рівняння руху заряда (7.7) в електромагнітному полі ця умова виконується автоматично завдяки антисиметричності тензора \(F_{\mu \nu }\).

Звернемо увагу, що серед чотирьох рівнянь (7.7) лише три є незалежними, якщо врахувати зв’язок між компонентами 4-швидкості. Навпаки, можна показати, що вони не суперечать цьому зв’язку: якщо помножити (7.7) на \(u_{\mu }\), через антисиметрію \(F^{\mu \nu }\) у правій частині маємо \(F^{\mu }{}_{\nu }\,u^{\nu }u_{\mu } \equiv F^{\mu \nu }u_{\mu }u_{\nu } \equiv 0\), звідки \(u_{\mu }\,\frac {du^{\mu }}{ds} = \frac 12\,\frac {d(u_{\mu }u^{\mu })}{ds} = 0\), тобто з рівнянь (7.7) випливає \(u^{\mu }u_{\mu }=\const \). Кількість ступенів вільності, що визначається кількістю незалежних початкових умов для рівнянь руху, тут така ж сама, як і в класичній механіці.

З рівнянь руху отримаємо формулу для енергії та імпульсу частинки. Запишемо тривимірну форму рівнянь руху, яка є еквівалентною трьом компонентам (7.7) при \(\mu =i=1,2,3\):

\begin{equation*} m\frac {d}{dt}\!\left (\frac {\vect {v}}{\sqrt {1-\vect {v}^2/c^2}}\right ) = q\!\left (\Efield + \frac {1}{c}[\vect {v}\times \Bfield ]\right ). \end{equation*}

Права частина — це сила Лоренца, що визначає швидкість передачі імпульсу від поля до зарядженої частинки. Звідси випливає вираз для тривимірної частини релятивістського імпульсу:

\begin{equation*} \vect {p} = \frac {m\vect {v}}{\sqrt {1-\vect {v}^2/c^2}}. \end{equation*}

У згоді з принципом відповідності при \(|\vect {v}|/c\ll 1\) маємо \(\vect {p}\approx m\vect {v}\).

Компонента \(\mu =0\) рівняння (7.7) дає

\begin{equation*} mc^2\frac {d}{dt}\!\left (\frac {1}{\sqrt {1-\vect {v}^2/c^2}}\right ) = q(\Efield \cdot \vect {v}). \end{equation*}

Права частина — це звичайна потужність, що описує передачу енергії від поля до частинки за одиницю часу. Звідси випливає релятивістський вираз для повної енергії рухомої частинки:

\begin{equation*} \mathcal {E} = \frac {mc^2}{\sqrt {1-\vect {v}^2/c^2}}. \end{equation*}

Тут зроблено вибір константи інтегрування, що відповідає експериментальним даним щодо власної енергії частинок. Кінетична енергія частинки, за означенням, є \(\mathcal {E}_k = \dfrac {mc^2}{\sqrt {1-\vect {v}^2/c^2}} - mc^2\).

  • 7.6. Частинка з зарядом \(q\) та масою \(m\) рухається в однорідному сталому електромагнітному полі, причому електричне \(\Efield \) та магнітне \(\Bfield \) поля паралельні. В початковий момент \(t=0\) частинка була у початку координат та мала швидкість \(v\), перпендикулярну до полів. Знайти залежності координат зарядженої частинки від власного часу \(\tau \).

    Відповідь. Нехай вісь \(OZ\) спрямована вздовж вектора напруженості електричного поля, а вісь \(OX\) — вздовж напрямку швидкості в початковий момент. Тоді

    \begin{align*} ct & = \frac {c\gamma }{\omega _E}\sh (\omega _E\tau ), & z & = \frac {c\gamma }{\omega _E}\!\left (\ch (\omega _E\tau )-1\right ), \\ x & = \frac {v\gamma }{\omega _B}\sin (\omega _B\tau ), & y & = \frac {v\gamma }{\omega _B}\!\left (\cos (\omega _B\tau )-1\right ), \end{align*} де \(\omega _E = \dfrac {qE}{mc}\), \(\omega _B = \dfrac {qB}{mc}\), \(\gamma = \dfrac {1}{\sqrt {1-v^2/c^2}}\).

7.4 Плоскі монохроматичні хвилі

За відсутності зарядів і струмів (\(j^{\mu }=0\)) розв’язок однорідних рівнянь Максвелла

\begin{equation*} \partial _{\nu }F^{\mu \nu } = 0, \qquad \partial _{\alpha }F_{\beta \gamma } + \partial _{\beta }F_{\gamma \alpha } + \partial _{\gamma }F_{\alpha \beta } = 0 \end{equation*}

можна шукати у вигляді суперпозиції плоских монохроматичних хвиль

\begin{equation*} F_{\mu \nu }(x) = f_{\mu \nu }\exp (-i\Omega ), \end{equation*}

де компоненти тензора \(f_{\mu \nu }\) — сталі, а скаляр \(\Omega \) — лінійна функція координат, \(\Omega (x)=k_{\mu }x^{\mu }\equiv k^0x^0 - \vect {k}\cdot \vect {r}\); \(k_{\mu }=\partial _{\mu }\Omega \) — хвильовий (коваріантний) чотиривектор.

Частота коливань періодичного процесу, яку реєструє спостерігач на світовій лінії \(x_\text {obs}^{\mu }(\tau )\), — це швидкість зміни фази \(\Omega \!\left (x_{\text {obs}}^{\mu }(\tau )\right )\) за власним часом спостерігача:

\begin{equation} \label {eq:freq_observer} \omega = \frac {d}{d\tau }\,\Omega \!\left (x_{\text {obs}}^{\mu }(\tau )\right ) = c\,\frac {d}{ds}\,\Omega = c\,k_{\mu }\,u_{\text {obs}}^{\mu }, \end{equation}

де \(u_{\text {obs}}^{\mu }=dx_{\text {obs}}^{\mu }/ds_{\text {obs}}\) — 4-швидкість спостерігача, \(\tau \) — власний час спостерігача, що вимірює частоту, \(s=c\tau =s_{\text {obs}}\).

Вектор \(K^{\mu }=k^{\mu }-k_{\alpha }u_{\text {obs}}^{\alpha }\,u_{\text {obs}}^{\mu }\), ортогональний до \(u_{\text {obs}}^{\mu }\), визначає напрямок руху електромагнітних хвиль відносно спостерігача. Дійсно, у власній системі спостерігача 4-швидкість має лише одну ненульову компоненту \(\{u_{\text {obs}}^{\mu }\}=\{1,0,0,0\}\), звідки \(K^0=0\), а тривимірні компоненти векторів збігаються з \(K^i=k^i\).

Підстановка тензора електромагнітного поля для плоских хвиль у (7.1) та (7.2) дає

\begin{equation} \label {eq:transversality} f^{\mu \nu }k_{\nu } = 0, \end{equation}

\begin{equation} \label {eq:Bianchi_plane} f_{\alpha \beta }k_{\gamma } + f_{\beta \gamma }k_{\alpha } + f_{\gamma \alpha }k_{\beta } = 0. \end{equation}

Перше рівняння (7.10) складає умову поперечності електромагнітних хвиль у вакуумі. Згортаючи (7.11) з \(k^{\gamma }\), після підсумовування за індексом \(\gamma \) з урахуванням (7.10) отримуємо \(f_{\alpha \beta }k_{\gamma }k^{\gamma }=0\) та, для ненульової амплітуди \(f_{\alpha \beta }\),

\begin{equation} \label {eq:lightlike} k_{\gamma }k^{\gamma } = 0, \qquad \text {або}\qquad \eta ^{\mu \nu }\frac {\partial \Omega }{\partial x^{\nu }}\frac {\partial \Omega }{\partial x^{\mu }} = 0. \end{equation}

Звідси випливає \(k^0=|\vect {k}|\).

Згортаючи (7.11) з \(f^{\alpha \beta }\) із врахуванням (7.10) дістанемо \(f^{\alpha \beta }f_{\alpha \beta }=0\), або \(F^{\alpha \beta }F_{\alpha \beta }=0\), що еквівалентне \(\Efield ^2=\Bfield ^2\). Згорнемо (7.11) з \(\varepsilon ^{\mu \nu \alpha \beta }f_{\mu \nu }\) та врахуємо, що (7.11) можна записати як \(\varepsilon ^{\mu \alpha \beta \gamma }k_{\alpha }f_{\beta \gamma }=0\). Після такої операції зникають доданки

\begin{equation*} \varepsilon ^{\mu \nu \alpha \beta }(f_{\mu \nu }f_{\beta \gamma }k_{\alpha } + f_{\gamma \alpha }k_{\beta }) \equiv (\varepsilon ^{\mu \nu \alpha \beta }f_{\mu \nu }k_{\alpha })f_{\beta \gamma } + (\varepsilon ^{\mu \nu \alpha \beta }f_{\mu \nu }k_{\beta })f_{\gamma \alpha } = 0 \end{equation*}

і залишається \(\varepsilon ^{\mu \nu \alpha \beta }f_{\mu \nu }f_{\alpha \beta }=0\), або \(\varepsilon ^{\mu \nu \alpha \beta }F_{\mu \nu }F_{\alpha \beta }=0\), що еквівалентне \(\Efield \cdot \Bfield =0\). Як і слід було очікувати, отримано звичайні співвідношення для плоских хвиль у вакуумі.

7.5 Ефект Доплера

Отримаємо формулу ефекту Доплера — зміни спостережуваної частоти випромінювання залежно від руху джерела відносно спостерігача.

Аналогічно (7.9), власна частота коливань випромінювача з траєкторією \(x_s^{\mu }(\tau _s)\), власним часом \(\tau _s\) та 4-швидкістю \(u_s^{\mu } = dx_s^{\mu }/d\tau _s\) є

\begin{equation} \omega _0 = \frac {d\Omega \bigl (x_s^{\mu }(\tau _s)\bigr )}{d\tau _s} = c k_{\mu } u_s^{\mu }. \end{equation}

Ця формула інваріантна і справедлива у будь-якій системі відліку. Для отримання явного фізичного результату перейдемо у систему спостерігача.

(-tikz- diagram)

Рис. 7.1. Геометрія ефекту Доплера: \(\vect {k}\) — хвильовий вектор, \(\vect {n}\) — одиничний вектор від спостерігача до джерела.

У системі відліку спостерігача його 4-швидкість має вигляд \(u_{\text {obs}}^{\mu } = \{1,\,0,\, 0,\, 0\}\), тому виміряна ним частота

\begin{equation} \omega _{\text {obs}} = c k_{\mu } u_{\text {obs}}^{\mu } = c k_0 = c k^0. \end{equation}

Введемо одиничний вектор \(\vect {n}\) у напрямку від спостерігача до джерела. Тоді \(\vect {k} = -k^0\vect {n}\), і 4-вектор хвилі набуває вигляду \(k^{\mu } = k^0\{1,\,-\vect {n}\}\).

Розкладемо тепер \(k_{\mu }u_s^{\mu }\) у цій самій системі. 4-швидкість джерела, що рухається зі швидкістю \(\vect {v}\) відносно спостерігача, дорівнює \(u_s^{\mu } = \gamma \{1,\,\vect {v}/c\}\), де \(\gamma = 1/\sqrt {1 - v^2/c^2}\) — лоренц-фактор джерела. Тоді

\begin{equation} k_{\mu } u_s^{\mu } = k^0\,\gamma \!\left (1 + \frac {\vect {n}\cdot \vect {v}}{c}\right ). \end{equation}

Беручи відношення двох інваріантних частот, отримуємо формулу ефекту Доплера:

\begin{equation} \label {eq:Dopler} \frac {\omega _{\text {obs}}}{\omega _0} = \frac {k_{\mu }\,u_{\text {obs}}^{\mu }}{k_{\mu }\,u_s^{\mu }} = \frac {k^0}{k^0\,\gamma \!\left (1 + \dfrac {\vect {n}\cdot \vect {v}}{c}\right )} = \frac {\sqrt {1 - v^2/c^2}}{1 + \vect {n}\cdot \vect {v}/c}, \end{equation}

де \(\vect {v}\) — швидкість джерела відносно спостерігача, \(\vect {n}\) — одиничний вектор від спостерігача до джерела. За нерелятивістських швидкостей (\(v \ll c\)) корінь у чисельнику наближено дорівнює одиниці.

Введемо кут \(\theta \) між швидкістю джерела \(\vect {v}\) та напрямком поширення хвилі в системі спостерігача, тобто

\[ \vect {n}\cdot \vect {v} = v\cos \theta , \]

тоді формулу (7.16) можна записати у вигляді:

\begin{equation} \label {eq:Dopler_angle} \frac {\omega _{\text {obs}}}{\omega _0} = \frac {\sqrt {1 - v^2/c^2}}{1 - (v/c)\cos \theta } = \frac {1}{\gamma \left (1 - \beta \cos \theta \right )}. \end{equation}

Нехай спостерігач та джерело знаходяться весь час на одній прямій, тобто \(\vect {n}\cdot \vect {v} = \pm v\), де \(v = |\vect {v}|\). Підставляючи в (7.16), отримуємо два випадки:

  • 1. Коли джерело наближається до спостерігача (\(\vect {n}\cdot \vect {v} = -v\)):

    \begin{equation*} \frac {\omega _{\text {obs}}}{\omega _0} = \left (\frac {1 + v/c}{1 - v/c}\right )^{\!1/2} > 1 \qquad \text {(блакитний зсув)}. \end{equation*}

  • 2. Коли джерело віддаляється від спостерігача (\(\vect {n}\cdot \vect {v} = +v\)):

    \begin{equation*} \frac {\omega _{\text {obs}}}{\omega _0} = \left (\frac {1 - v/c}{1 + v/c}\right )^{\!1/2} < 1 \qquad \text {(червоний зсув)}. \end{equation*}

Обидва вирази є взаємно оберненими, що відображає симетрію: якщо джерело і спостерігач поміняти місцями, частоти обміняються ролями.

  • 7.7. Частинка (джерело світла) рухається з постійною швидкістю \(\vect {v}\) відносно спостерігача. У власній системі вона випромінює монохроматичну хвилю з частотою \(\omega _0\) у напрямку, що утворює кут \(\theta _0\) з віссю \(x_0\) (вісь вздовж \(\vect {v}\)). Знайти в системі спостерігача:

    • • кут \(\theta \) між напрямком поширення хвилі та віссю \(x\) (релятивістська аберація);

    • • при якому \(\theta _0\) частота \(\omega \), що реєструється спостерігачем, дорівнює \(\omega _0\);

    • • як співвідносяться \(\theta \) і \(\theta _0\) при \(\beta \ll 1\).

    Розв’язок.

    У власній системі джерела хвильовий 4-вектор має вигляд:

    \[ k_s^\mu = \frac {\omega _0}{c} \left (1,\;\cos \theta _0,\;\sin \theta _0,\;0\right ). \]

    Перехід до системи спостерігача здійснюється лоренц-бустом уздовж осі \(x\) (використаємо позначення \(\beta = v/c\), \(\gamma = 1/\sqrt {1-\beta ^2}\)). Отримуємо компоненти 4-вектора в системі спостерігача:

    \[ k^0 = \gamma \frac {\omega _0}{c}\left (1 + \beta \cos \theta _0\right ), \]

    \[ k^x = \gamma \frac {\omega _0}{c}\left (\cos \theta _0 + \beta \right ), \qquad k^y = \frac {\omega _0}{c}\sin \theta _0. \]

    У системі відліку спостерігача його 4-швидкість має вигляд \(u^{\mu } = \{1,\,0,\, 0,\, 0\}\), тому виміряна ним частота \(\omega = k_{\mu } u^{\mu }\) дорівнює:

    \begin{equation} \label {eq:Doppler_theta0} \omega = c k_0 = c k^0 = \gamma \omega _0 (1 + \beta \cos \theta _0).\tag {*} \end{equation}

    Цей вираз також описує доплерівський зсув, але через кут випромінювання \(\theta _0\) у власній системі джерела, однак для спостерігача цей кут не є спостережуваною; натомість, спостережуваним є кут \(\theta \), який входить у формулу (7.17). Різниця між цими виразами зумовлена релятивістською аберацією, що пов’язує напрямки поширення хвилі в різних інерціальних системах. Отже, для переходу до спостережуваних величин необхідно встановити зв’язок між кутами \(\theta _0\) і \(\theta \). Кут у системі спостерігача визначається як:

    \[ \tan \theta = \frac {k^y}{k^x} = \frac {\sin \theta _0}{\gamma (\cos \theta _0+\beta )}, \]

    або

    \[ \cos \theta = \frac {\cos \theta _0+\beta }{1+\beta \cos \theta _0}. \]

    З формули (*), випливає, що за умови \(\omega = \omega _0\):

    \[ \gamma (1 + \beta \cos \theta _0) = 1. \]

    Звідси:

    \[ \cos \theta _0 = \frac {1/\gamma - 1}{\beta } = \frac {\sqrt {1-\beta ^2}-1}{\beta }. \]

    При \(\gamma \approx 1\) (нерелятивістьсяка границя) маємо:

    \[ \tan \theta \approx \frac {\sin \theta _0}{\cos \theta _0+\beta }. \]

    Розкладаючи за малим \(\beta \):

    \[ \theta \approx \theta _0 - \beta \sin \theta _0. \]

7.6 Вектор-потенціал електромагнітного поля у випадку ізольованої системи

У цьому розділі отримаємо явний розв’язок рівнянь електромагнітного поля за допомогою 4-вектора потенціалу, існування якого забезпечене рівняннями (7.2): внаслідок цих рівнянь можна ввести коваріантне векторне поле \(A_{\mu }\) (4-потенціал), таке, що

\begin{equation} \label {eq:4potential_def} F_{\mu \nu } = \partial _{\mu }A_{\nu } - \partial _{\nu }A_{\mu }. \end{equation}

Дійсно, підстановка (7.18) в рівняння (7.2) дає тотожний нуль. Можна показати й обернене, що з рівняння (7.2) дійсно випливає існування деякого поля \(A_{\mu }\), що дає (7.18). Однак ми не доводимо це твердження, оскільки ми отримаємо \(A_{\mu }\) в явному вигляді, з якого буде видно, що це дійсно коваріантний вектор, який реалізує розв’язок (7.1), що відповідає умовам ізольованої системи зарядів та струмів; при цьому (7.2), як було зазначено, виконуються тотожно.

Очевидно, фізичні поля, що їх описує тензор \(F_{\mu \nu }\) згідно до (7.18), залишаться незмінними при перетворенні виду \(A_{\mu }\to A_{\mu }+\partial _{\mu }\chi \), де \(\chi \) — довільна функція. Це перетворення 4-потенціалу називають калібрувальним (або градієнтним). Завдяки калібрувальній інваріантності можна накласти умову Лоренца4:

\begin{equation} \label {eq:Lorenz_gauge} \partial _{\nu }A^{\nu } = 0. \end{equation}

Цю умову також далі перевіримо явно, коли отримаємо потрібний розв’язок.

За умови (7.19) підстановка (7.18) у рівняння Максвелла (7.1) дає

\begin{equation} \label {eq:wave_eq_A} \Dalambertian A^{\nu } = \frac {4\pi }{c}j^{\nu }, \end{equation}

де

\begin{equation} \label {eq:wave_operator_rel} \Dalambertian \equiv \partial _{\nu }\partial ^{\nu } = \eta ^{\mu \nu }\partial _{\mu }\partial _{\nu } \end{equation}

хвильовий оператор, введений в (2.7).

Розв’язок (7.20), що задовольняє також (7.19), породжує розв’язок рівнянь Максвелла для тензора електромагнітного поля за формулою (7.18). Далі ми знов звернемося до постановки задачі, що відповідає ізольованій системі за відсутності зовнішнього випромінювання. Розглянемо розв’язок (7.20) починаючи з нескінченного минулого, припускаючи, що 4-вектор \(j^{\nu }(x)\equiv j^{\nu }(x^0,\vect {r})\) відмінний від нуля лише в обмеженій області просторових координат \(\vect {r}\), а будь-які джерела на нескінченності відсутні. Як відомо з курсу математичної фізики, цим умовам відповідає розв’язок рівняння (7.20) у вигляді запізнюючих потенціалів, що можна подати за допомогою фундаментального розв’язку \(G_\text {ret}(x)\) хвильового оператора (див. Г.5):

\begin{equation*} G_{\text {ret}}(x) = \frac {1}{2\pi }\,\theta (x^0)\,\delta [(x^0)^2 - \vect {r}^2], \qquad x\equiv \{x^{\alpha }\}\equiv (x^0,\vect {r}), \end{equation*}

де \(\theta (t)\equiv \{0,\,t<0;\;1,\,t>0\}\) — функція Хевісайда, \(\delta \) — функція Дірака; цей розв’язок, за визначенням, задовольняє рівнянню

\begin{equation*} \Dalambertian G_{\text {ret}}(x) = \delta ^4(x) \equiv \delta (x^0)\,\delta (x^1)\,\delta (x^2)\,\delta (x^3). \end{equation*}

Відповідний розв’язок рівняння (7.20) має вид згортки5:

\begin{equation} \label {eq:retarded_potentials} A^{\nu } = \frac {4\pi }{c}\,G_{\text {ret}}*j^{\nu }. \end{equation}

Формально це можна записати так:

\begin{align*} A^{\nu }(x) & = \frac {2}{c}\int d^4\vect {x}\; \theta (x^0-x'^0)\,\delta [(x^0-x'^0)^2 - (\vect {r}-\vect {r}')^2]\, j^{\nu }(x') \\ & = \frac {1}{c}\int d^3\vect {r}'\; \frac {j^{\nu }(x_{\text {ret}}^0,\vect {r}')}{|\vect {r}-\vect {r}'|}, \qquad x_{\text {ret}}^0 \equiv x^0 - |\vect {r}-\vect {r}'|. \end{align*}

Розв’язок описує електромагнітне поле обмеженої системи з 4-вектором густини струму \(j^{\nu }\). Функція \(G_\text {ret}(x)\) є скаляром відносно власних перетворень Лоренца, оскільки тут аргумент \(\delta \)-функції залежить від квадрата інтервалу, а в \(\theta (x^0)\) аргумент не змінює знак при цих перетвореннях. Тому з (7.22) випливає, що \(A^{\nu }\) є 4-вектором відносно перетворень власної групи Лоренца, оскільки \(j^{\nu }\) — 4-вектор.

Формула (7.22), що явно гарантує властивості \(A^{\nu }\) як 4-вектора, дозволяє прямо обчислити за допомогою (7.18) закон перетворення компонент \(F_{\mu \nu }\) при переході в іншу систему відліку. Це дає змогу встановити, що \(F_{\mu \nu }\) — двічі коваріантний тензор.

Користуючись рівнянням (7.22), перевіримо також калібрувальну умову (7.19). Маємо

\begin{align*} \partial _{\nu }A^{\nu } & = \frac {4\pi }{c}\,\partial _{\nu }\{G_{\text {ret}}*j^{\nu }\} \equiv \frac {4\pi }{c}\int \frac {\partial }{\partial x^{\nu }}G_\text {ret}(x-x')\,j^{\nu }(x')\,d^4\vect {x}' \\ & = \frac {4\pi }{c}\int G_\text {ret}(x-x')\,\frac {\partial }{\partial x'^{\nu }}j^{\nu }(x')\,d^4\vect {x}' \equiv \frac {4\pi }{c}\,G_{\text {ret}}*\partial _{\nu }j^{\nu } = 0, \end{align*} внаслідок закону збереження заряду (7.3). За умови Лоренца з рівнянь (7.19), (7.20) випливає (7.1).

Таким чином, тензор \(F_{\mu \nu }\), обчислений за формулами (7.18), (7.22), задовольняє рівнянням (7.1), (7.2).

4 Якби ця умова не виконувалася, можна підібрати функцію \(\chi \) так, аби забезпечити (7.19) для нового 4-потенціалу.

5 Згортка функцій (відрізняти від згортки тензорів!) визначається за формулою \(\int f(x-x')g(x')\,d^4\vect {x}'\); символ «\(*\)» у (7.22) означає саме її.

  • 7.8. Покладаючи \(\{A^{\mu }\}=\{A^0,\vect {A}\}\) (контраваріантний вектор! Звертайте увагу на положення індексів!), де \(A^0=\varphi \) — скалярний та \(\vect {A}\) — векторний потенціали електромагнітного поля класичної електродинаміки відповідно, запишіть тривимірну форму рівнянь: (а) \(\partial _{\nu }A^{\nu }=0\); (б) \(\Dalambertian A^{\nu }=(4\pi /c)j^{\nu }\).