Елементи фізики плазми
9 Магнітне утримання плазми
Щоб отримати термоядерні реакції, плазму потрібно нагріти до високої температури й водночас не дати їй торкнутися стінок. Магнітне поле розв’язує цю задачу для заряджених частинок лише частково: воно сильно обмежує рух поперек поля, але саме по собі не перешкоджає руху вздовж силової лінії. Тому геометрія магнітного поля принципово важлива.
§ 9.1 Проблема утримання
Для реакції синтезу \(\mathrm D+\mathrm T\to {}^4\mathrm {He}+n\) дейтерієво-тритієву плазму треба нагріти до температури \(T\sim 10\)–\(20\) кеВ (\(\sim 10^8\) К) і утримувати достатньо довго. Критерій Лоусона (розд. 10) вимагає \(n\tau _E\gtrsim 10^{14}\)–\(10^{15}~\mathrm {см}^{-3}\,\mathrm {с}\) (оцінка за порядком величини), де \(\tau _E\) — час утримання енергії. Жодна матеріальна стінка такої температури не витримає, а контакт зі стінкою охолодив би плазму. Тому плазму треба утримувати без стінок. Є два підходи: інерційний (надвисока густина й надкороткий час, \(\tau \sim 10^{-10}\) с) і магнітний (\(n\sim 10^{14}~\mathrm {см}^{-3}\), \(\tau \sim 1\) с), який розглядається нижче.
Магнітне утримання ґрунтується на двох фактах, з якими ми вже зустрічалися: заряджені частинки прив’язані до силових ліній (розд. 3), а плазма має діамагнітні властивості, тому магнітне поле для неї — «подушка». Ідею запропонували А. Д. Сахаров та І. Є. Тамм у 1950 р.
§ 9.2 Відкриті пастки: магнітне дзеркало
Принцип дзеркала (умова відбиття (3.9), конус втрат, рис. 3.10) розглянуто в розд. 3.5. Тут нагадаємо лише головний висновок для утримання: однорідне поле не тримає частинку вздовж лінії, а неоднорідність разом зі збереженням \(\mu \) утримує лише ту частину розподілу, що лежить поза конусом втрат. Нагріті частинки розсіюються кулонівськими зіткненнями в конус втрат за час \(\tau _\mathrm {loss}\sim \nu _{ii}^{-1}\ln (B_{\max }/B_{\min })\) (розд. 4; темп втрат задають іони, бо швидші електрони утримує амбіполярний потенціал), тому відкриті пастки «протікають» значно швидше, ніж закриті; для довгоживучої плазми їх потрібно доповнювати іншими засобами (амбіполярні потенціали, тандемні пробки). Крім того, дзеркальні конфігурації з «поганою» кривиною (центр кривини силових ліній лежить з боку плазми) схильні до жолобкових нестійкостей (розд. 8.9); конфігурації min-\(B\), у яких кривина «добра» (центр кривини з боку вакууму), від них вільні.
§ 9.3 Пінч-ефект
Плазму можна створити електричним розрядом. Далі виникає задача утримати плазмовий шнур від розпливання, спричиненого газокінетичним тиском. Одним із засобів є пінч-ефект (від англ. pinch — стискання) — властивість струмового каналу зменшувати свій перетин під дією магнітного поля, створеного власним струмом. Фізичну причину зрозуміти легко: паралельні струми притягуються (сила Ампера на одиницю довжини \(dF/dl=2I_1I_2/c^2d\)), і нитки струму в шнурі стискаються до осі.
Пінч-ефект описав Беннет 1934 р. стосовно потоків швидких заряджених частинок у газорозрядній плазмі, а назву «пінч-ефект» 1937 р. запропонував Тонкс, який вивчав дуговий розряд. Розрізняють два типи (рис. 9.1):
-
1. \(z\)-пінч: струм тече вздовж шнура й взаємодіє з власним азимутальним полем;
-
2. \(\theta \)-пінч: швидко зростаюче поздовжнє поле індукує в плазмі азимутальні (кільцеві) струми, що взаємодіють з цим полем і стискають шнур.
Розглянемо рівновагу обох конфігурацій, а потім їхню стійкість.
§ 9.4 Рівновага \(z\)-пінча. Співвідношення Беннета
Розглянемо нескінченний циліндричний шнур радіуса \(R\) із поздовжнім струмом \(I\) (рис. 9.2). Теорема про циркуляцію на колі радіуса \(r\) дає азимутальне поле
\(\seteqnumber{0}{9.}{0}\)\begin{equation*} 2\pi rB_\theta =\frac {4\pi }cI(r)\quad \Rightarrow \quad B_\theta (r)=\frac {2I(r)}{cr},\qquad I(r)=\int _0^r2\pi r'j\,dr', \end{equation*}
а умова рівноваги (5.9) у радіальній проекції \(dp/dr=-jB_\theta /c\), оскільки \(\vect j\times \vect B\) напрямлено до осі. Виразивши \(j=\dfrac c{4\pi r}\dfrac {d(rB_\theta )}{dr}\), знаходимо
\(\seteqnumber{0}{9.}{0}\)\begin{equation} \label {eq:z-pinch-general} \frac {d}{dr}\left (p+\frac {B_\theta ^2}{8\pi }\right )=-\frac {B_\theta ^2}{4\pi r}. \end{equation}
Права частина — це натяг азимутальних силових ліній («обручевий натяг»), який додатково стискає шнур. Тому сума газового та магнітного тисків \(p+B_\theta ^2/8\pi \) не стала: вона спадає до периферії.
Окремий випадок: однорідний струм
Нехай \(j=\mathrm {const}=I/\pi R^2\), тоді \(B_\theta =2\pi jr/c\) і (9.1) інтегрується: з урахуванням \(p(R)=0\)
\(\seteqnumber{0}{9.}{1}\)\begin{equation*} p(r)=\frac {\pi j^2}{c^2}\left (R^2-r^2\right )=\frac {B_\theta ^2(R)-B_\theta ^2(r)}{4\pi }. \end{equation*}
Бачимо, що саме для \(j=\mathrm {const}\) виконується \(p+B_\theta ^2/4\pi =\mathrm {const}\) (а не \(B_\theta ^2/8\pi \): різницю дає обручевий натяг). Якщо концентрація всіх частинок \(n\) стала, \(p=nT\), то профіль температури
\(\seteqnumber{0}{9.}{1}\)\begin{equation*} T(r)=\frac {\pi }{nc^2}\left (\frac I{\pi R^2}\right )^2(R^2-r^2). \end{equation*}
Зокрема на осі \(N_1T(0)=I^2/c^2\), де \(N_1=\pi R^2n\) — погонна густина частинок.
Загальне співвідношення Беннета
Результат можна одержати без припущень про профіль. Помножимо \(dp/dr=-jB_\theta /c\) на \(r^2\) й проінтегруємо від \(0\) до \(R\). Ліва частина дає (інтегрування частинами, \(p(R)=0\)) \(-2\int _0^Rpr\,dr\), а у правій, використавши \(j=\frac c{4\pi r}\frac {d(rB_\theta )}{dr}\), маємо
\(\seteqnumber{0}{9.}{1}\)\begin{equation*} -\frac 1c\int _0^Rr^2jB_\theta \,dr=-\frac 1{8\pi }\int _0^R\frac {d\,(rB_\theta )^2}{dr}\,dr=-\frac {[RB_\theta (R)]^2}{8\pi }=-\frac {I^2}{2\pi c^2}. \end{equation*}
Звідси \(\int _0^R2\pi p\,r\,dr=I^2/2c^2\), або
\(\seteqnumber{0}{9.}{1}\)\begin{equation} \label {eq:Bennett} \tcbhighmath {N_1\overline T=\frac {I^2}{2c^2}}. \end{equation}
Тут \(N_1\) — повне число частинок (електронів і іонів) на одиницю довжини шнура, \(\overline T\) — усереднена за кількістю частинок температура. Це співвідношення Беннета. Воно показує, що для утримання шнура із заданими \(N_1\) і \(\overline T\) потрібен цілком певний струм, незалежно від радіуса й розподілу струму. У випадку \(n=\mathrm {const}\), \(j=\mathrm {const}\) маємо \(\overline T=T(0)/2\), і (9.2) збігається з отриманим вище. Наприклад, шнур з концентрацією електронів й іонів по \(10^{16}~\mathrm {см}^{-3}\) при радіусі 1 см, нагрітий в середньому до 1 кеВ, потребує струму \(I\approx 1{,}4\times 10^5\) А (аналогічна задача 9.3).
§ 9.5 Рівновага \(\theta \)-пінча
У \(\theta \)-пінчі (рис. 9.1, справа) плазму оточує одновиткова котушка, через яку розряджають конденсаторну батарею. Поздовжнє поле \(B_z\) за мікросекунди зростає до десятків кілогаусів. Вихрове електричне поле \(E_\theta \) наводить у поверхневому шарі плазми кільцевий струм \(j_\theta \). Його напрям такий, що власне поле струму зменшує зовнішнє поле всередині шнура: плазма поводиться як діамагнетик (розд. 5.8). Сила \(\vect j\times \vect B/c\) напрямлена до осі, і поле працює як магнітний поршень, що стискає шнур.
У рівновазі радіальна проекція (5.9) має вигляд \(dp/dr=j_\theta B_z/c\). Підставивши \(j_\theta =-\dfrac c{4\pi }\dfrac {dB_z}{dr}\), одержуємо
\(\seteqnumber{0}{9.}{2}\)\begin{equation} \label {eq:theta-pinch} \frac {d}{dr}\left (p+\frac {B_z^2}{8\pi }\right )=0\quad \Rightarrow \quad p(r)+\frac {B_z^2(r)}{8\pi }=\frac {B_0^2}{8\pi }, \end{equation}
де \(B_0\) — поле між плазмою та котушкою, де \(p=0\). Це просто баланс тисків (5.15). Порівняно з \(z\)-пінчем (9.1) у правій частині немає обручевого натягу: силові лінії поля \(B_z\) прямі. Тому сума газового та магнітного тисків стала по перерізу.
З (9.3) випливає, що \(\beta =8\pi p/B_0^2=1-B_z^2/B_0^2\leqslant 1\). Межа \(\beta =1\) досягається, коли поле повністю витіснене з осі. На відміну від токамака, де \(\beta \) становить кілька відсотків (розд. 9.9), у \(\theta \)-пінчах одержують \(\beta \approx 0{,}7\)–\(0{,}9\). Отже, \(\theta \)-пінч використовує магнітне поле найефективніше. Максимальний тиск задає лише поле котушки. Наприклад, при \(B_0=50\) кГс маємо \(p_{\max }=B_0^2/8\pi \approx 10^8~\mathrm {дин/см^2}\approx 100\) атм. При \(T_e=T_i=1\) кеВ це відповідає \(n=p/2T\approx 3\times 10^{16}~\mathrm {см}^{-3}\).
Нагрівання. Плазма нагрівається у два етапи. Спочатку швидкий фронт поля (час наростання \(\lesssim 1\) мкс) збуджує стискну ударну хвилю. Вона за один прохід нагріває іони до сотень електронвольт. Далі поле зростає повільніше, і відбувається адіабатичне стискання вмороженої плазми. Саме на такій установці, Scylla (Лос-Аламос, 1958 р.), уперше надійно зареєстрували термоядерні нейтрони з лабораторної плазми.
Стійкість і втрати. Силові лінії прямі, а поле на межі плазми монотонно зростає назовні. Тому лінійний \(\theta \)-пінч стійкий щодо перетяжок і викривлень, які руйнують \(z\)-пінч (розд. 9.6). Проте вздовж поля ніщо не утримує частинки, і плазма вільно витікає через торці. Час утримання визначається часом прольоту іона на половину довжини, \(\tau \sim L/2v_{Ti}\). Для дейтерієвої плазми з \(T=1\) кеВ (\(v_{Ti}\approx 2\times 10^7\) см/с) при \(L=1\) м маємо \(\tau \approx 2\) мкс і \(n\tau \sim 10^{11}~\mathrm {см}^{-3}\,\mathrm {с}\). Це на три порядки менше за критерій Лоусона (10.3). Закрити торці, згорнувши шнур у тор, теж не вдалося. Як і для будь-якого чисто тороїдального поля (розд. 9.7), тороїдальний \(\theta \)-пінч (Scyllac, 1970-ті) не має рівноваги без додаткових гвинтових полів. Його нащадок — конфігурація з оберненим полем (FRC). У ній на початку розряду всередині шнура вморожують зворотне поле, і силові лінії замикаються самі на себе в плазмі.
§ 9.6 Нестійкості пінча
Рівновага ще не гарантує існування. Плазма — об’єкт, у якому розвиваються різні нестійкості, що порушують її однорідність і форму та обмежують час життя. Для термоядерного синтезу, де плазму потрібно утримувати довго, це критично.
Перетяжки (\(m=0\))
Нехай випадково на шнурі виникло звуження (рис. 9.3). Струм \(I\) сталий, тому густина струму \(j=I/\pi R^2\) в перетяжці зростає, а разом із нею зростає поле на поверхні \(B_\theta (R)=2I/cR\). Тиск цього поля \(B_\theta ^2/8\pi =I^2/2\pi c^2R^2\propto R^{-2}\) збільшується, а сила Ампера на одиницю об’єму \(F_A=jB_\theta /c=2I^2/(\pi c^2R^3)\) ще швидше. Тиск плазми в перетяжці майже не підвищується (плазма витискається вздовж осі). Тому нескомпенсована сила стискання зростає, звуження поглиблюється — розвивається нестійкість. Для лабораторного шнура (\(n\sim 10^{16}~\mathrm {см}^{-3}\), \(R\sim 1\) см) характерний час росту \(\sim R/v_{A\theta }\sim 10^{-8}\) с, де \(v_{A\theta }=B_\theta /\sqrt {4\pi \rho _m}\). Для прикладу Беннета (\(B_\theta \approx 2{,}8\times 10^{4}\) Гс, \(n_i=10^{16}~\mathrm {см}^{-3}\), дейтерій) \(v_{A\theta }\approx 4\times 10^{7}\) см/с, \(R/v_{A\theta }\approx 2{,}5\times 10^{-8}\) с.
Викривлення (\(m=1\))
Якщо шнур випадково прогнувся, то з увігнутого (внутрішнього) боку вигину кільцеві силові лінії \(B_\theta \) згущуються, а з опуклого розріджуються. Магнітний тиск \(B^2/8\pi \) з увігнутого боку більший, він штовхає шнур ще далі в бік опуклості, і вигин наростає: що сильніше прогин, то більша різниця тисків, тобто нестійкість.
Стабілізація поздовжнім полем
Щоб боротися з перетяжками, в плазму «вморожують» поздовжнє магнітне поле \(B_z\). У ідеально провідній плазмі магнітний потік через поперечний переріз зберігається: \(\pi R^2B_z=\mathrm {const}\), тому при звуженні шнура \(B_z\propto R^{-2}\), а відповідний тиск \(B_z^2/8\pi \propto R^{-4}\) зростає швидше за тиск азимутального поля (\(\propto R^{-2}\)). Вимагатимемо рівноваги на поверхні \(p+B_z^2/8\pi =B_\theta ^2(R)/8\pi \) й порівняємо зміни при малому стисканні \(\delta R\) (тиск \(p\) не змінюється):
\(\seteqnumber{0}{9.}{3}\)\begin{equation*} \delta \frac {B_z^2}{8\pi }=-4\,\frac {B_z^2}{8\pi }\frac {\delta R}R,\qquad \delta \frac {B_\theta ^2}{8\pi }=-2\,\frac {B_\theta ^2}{8\pi }\frac {\delta R}R. \end{equation*}
Внутрішній тиск при стисканні зростає більше за зовнішній, якщо \(4B_z^2>2B_\theta ^2\), тобто \(B_z^2>B_\theta ^2/2\). Тоді виникає повертаюча сила — перетяжки стійкі. (Це оцінка в спрощеній моделі, але вона правильно передає суть: чим більше поздовжнє поле, тим стійкіший шнур; у цій моделі тиск плазми вважається незмінним, а \(B_z\) — «вмороженим» у шнур і стисненим разом із ним.)
Проти викривлення потрібна ще сильніша стабілізація. Умова Крускала–Шафранова для шнура довжиною \(L\) й радіусом \(a\) вимагає
\(\seteqnumber{0}{9.}{3}\)\begin{equation*} q=\frac {2\pi a}L\,\frac {B_z}{B_\theta }>1. \end{equation*}
Тобто силові лінії мають зробити більше одного оберту навколо осі на довжині шнура. У стабілізованому пінчі \(B_z\) значно перевищує \(B_\theta \), а рівновага визначається не лише струмом, і ми поступово переходимо до сучасних систем. Крім перетяжок і викривлень існують інші нестійкості (перестановочні, балонні, розривні моди — останні пов’язані з пересполученням, розд. 5.10), які визначають межі параметрів реальних установок.
§ 9.7 Тороїдальні системи: токамак і стеларатор
Відкриті пастки (дзеркала, лінійні пінчі) втрачають частинки через торці. Інший спосіб — замкнути силові лінії в тор. Однак чисто тороїдальне поле \(B_\varphi \propto 1/R\) неоднорідне, тому виникають градієнтний і відцентровий дрейфи (3.4) з вертикальною швидкістю
\(\seteqnumber{0}{9.}{3}\)\begin{equation*} v_d\approx \frac {2c\,T}{|q|BR}, \end{equation*}
протилежною для іонів і електронів. Для \(T=10\) кеВ, \(B=5\times 10^4\) Гс, \(R=6\times 10^2\) см маємо \(v_d\approx 7\times 10^4\) см/с, тобто за секунду частинка дрейфувала б на сотні метрів. Дрейф розділяє заряди, виникає вертикальне електричне поле, і дрейф у схрещених полях (3.2) виносить уже обидва сорти частинок назовні на стінку. Отже, чисто тороїдальне поле не утримує.
Вихід — закрутити силові лінії, додавши до тороїдального поля полоїдальну складову \(B_\theta \). Тоді лінії гвинтоподібно намотуються на вкладені магнітні поверхні, і частинка, рухаючись уздовж лінії, по черзі опиняється вгорі й внизу тора: вертикальні дрейфи усереднюються, а заряди закорочуються вздовж лінії. Закрученість характеризують запасом стійкості \(q=rB_\varphi /(RB_\theta )\) — локальним співвідношенням тороїдального та полоїдального полів. Фізично \(q\) показує, скільки разів силова лінія обходить тор вздовж (тороїдально) за один оберт навколо осі шнура (полоїдально); назва «запас стійкості» — це запас до порогу \(q=1\). Для шнура довжиною \(L=2\pi R\) маємо \(q=2\pi aB_z/(LB_\theta )=aB_\varphi /(RB_\theta )\) — той самий \(q\) в обох означеннях. Важливий також шир \(s=(r/q)\,dq/dr\): на сусідніх магнітних поверхнях лінії мають різний крок гвинта, тому збурення, витягнуте вздовж лінії на одній поверхні, на сусідній «розрізається»; шир стабілізує. У простій циліндричній моделі критерій Крускала — Шафранова для основної \(m=1\)-моди приводить до умови порядку \(q(a)>1\). Для реального токамака умови МГД-стійкості складніші й визначаються профілями струму, тиску та геометрією магнітних поверхонь.
Закрутку створюють двома способами (рис. 9.4). У токамаку (скорочення від рос. тороидальная камера с магнитными катушками) тороїдальне поле створюють зовнішні котушки, а полоїдальне — струм, що тече самою плазмою (індукований трансформатором). Токамак розвинули в СРСР з ідей Тамма й Сахарова; результати установки Т-3 (1968 р., під керівництвом Л. А. Арцимовича) стали поворотним пунктом, після якого токамаки почали будувати в усьому світі. У стеларатор (Спітцер, 1951 р.) закрутку створюють зовнішні гвинтові котушки, а струму в плазмі немає, що дозволяє працювати в стаціонарному режимі, але вимагає складної тривимірної геометрії котушок. Найбільший токамак, що будується, — ITER (\(R\approx 6{,}2\) м, \(a\approx 2\) м, \(B\approx 5{,}3\) Тл, \(I=15\) МА); саме такі параметри ми використовуватимемо в оцінках нижче.
§ 9.8 Захоплені частинки й неокласичний перенос
У токамаку \(B_\varphi \propto 1/R\): поле сильніше на внутрішній стороні тора (\(B_{\max }\)) і слабше на зовнішній (\(B_{\min }\)). Отже, тор містить магнітне дзеркало (розд. 3.5), розтягнуте по периметру. Умова відбиття \(\sin ^2\theta \ge B_{\min }/B_{\max }=(1-\varepsilon )/(1+\varepsilon )\), де \(\varepsilon =r/R\) — обернене аспектне відношення, означає (кути беруться на зовнішній стороні, де \(B=B_{\min }\)) \(\sin ^2\theta \ge \dfrac {1-\varepsilon }{1+\varepsilon }\Rightarrow \cos ^2\theta \le \dfrac {2\varepsilon }{1+\varepsilon }\Rightarrow v_\parallel /v\lesssim \sqrt {2\varepsilon }\): такі частинки захоплені на зовнішній стороні й не оббігають поперечний переріз повністю. Їхня частка \(f_t\approx \sqrt {2\varepsilon }\): для ізотропного розподілу частка частинок у конусі \(|\cos \theta |<x\) дорівнює \(x\). Для \(\varepsilon =0{,}3\) маємо \(\sqrt {0{,}6}\approx 0{,}77\sim 0{,}8\) — це велика частка, а не мала поправка (точніше, \(f_t\approx \sqrt {2\varepsilon /(1+\varepsilon )}\approx 0{,}68\)). Інші частинки пролітні.
У проєкції на полоїдальну площину траєкторія захопленої частинки має форму банана (рис. 9.5). Оцінимо її ширину: поздовжня швидкість захопленої частинки \(v_\parallel \sim \sqrt \varepsilon \,v\); час півоберту по банану \(\tau _b\sim qR/v_\parallel \sim qR/(\sqrt \varepsilon \,v)\) (множник \(q\) тому, що довжина силової лінії за один полоїдальний оберт дорівнює \(2\pi qR\)); тороїдальний дрейф \(v_d\sim v\,r_L/R\). Отже, \(\Delta _b\sim v_d\tau _b\sim q\,r_L/\sqrt \varepsilon \): радіальна ширина за порядком величини
\(\seteqnumber{0}{9.}{3}\)\begin{equation} \label {eq:banana-width} \Delta _b\sim \frac {q\,r_L}{\sqrt \varepsilon }, \end{equation}
де \(q\) — запас стійкості, \(r_L\) — ларморівський радіус у повному полі. Це кратно більше за \(r_L\) (для \(q=2\), \(\varepsilon =0{,}3\) у \(\sim 4\) рази). Кулонівські зіткнення зсувають частинку на \(\Delta _b\) вбік; щоб вона покинула банан, достатньо розсіяти її по куту на \(\Delta \theta \sim \sqrt \varepsilon \). Кут розсіюється дифузійно, \((\Delta \theta )^2\sim \nu t\), тож щоб змінити його на \(\sqrt \varepsilon \), потрібен час \(t\sim \varepsilon /\nu \), тобто ефективна частота розсіяння \(\nu _\mathrm {eff}\sim \nu /\varepsilon \) (вона більша за \(\nu \), бо для виходу з банана досить малого кутового зсуву). Оцінимо дифузію (крок \(\Delta _b\), частота кроків \(\nu _\mathrm {eff}\), частка частинок \(f_t\)):
\(\seteqnumber{0}{9.}{4}\)\begin{equation} \label {eq:neoclassical} D_\mathrm {neo}\sim f_t\,\Delta _b^2\,\nu _\mathrm {eff}\sim q^2\,\varepsilon ^{-3/2}\,r_L^2\nu . \end{equation}
Порівняно з класичною дифузією \(D_\perp \sim r_L^2\nu \) перенос збільшується в \(q^2\varepsilon ^{-3/2}\) разів, тобто в \(\sim 20\)–\(50\) разів у типових токамаках. Це неокласичний перенос (режим бананів, поки \(\nu \,qR/(\varepsilon ^{3/2}v_T)<1\)). Він є результатом тороїдальної геометрії, не залежить від турбулентності, але все одно нижчий за спостережуваний у електронному каналі — різницю (див. розд. 8.13) дає аномальний перенос.
Захоплені частинки мають ще один наслідок: у плазмі з градієнтом тиску виникає бутстреп-струм \(j_\mathrm {bs}\sim -\sqrt \varepsilon \,(c/B_\theta )\,dp/dr\), який створюється самою плазмою без трансформатора й дозволяє токамаку працювати в стаціонарному режимі.
Звідки він береться. Захоплені частинки на бананах рухаються в протилежних напрямках уздовж внутрішньої та зовнішньої «ніжок» банана. Якщо є градієнт густини, на даному радіусі банани, що приходять із внутрішнього боку, густіші за ті, що з зовнішнього, і виникає нескомпенсований струм (аналог діамагнітного струму намагнічування, але від бананів). Через тертя він передається пролітним частинкам, звідки й оцінка вище. Практично: у стаціонарних сценаріях ITER і в проєктах DEMO розраховують на частку бутстреп-струму \(\sim 50\%\) і більше (в індуктивному базовому сценарії ITER — лише \(\sim 15\)–\(20\%\)), що наближає токамак до стаціонарної роботи без індукції.
§ 9.9 Рівновага тора: зсув Шафранова та межа за тиском
Плазмовий тор, як і надувний обруч, прагне розширитися: газовий тиск і «обручева» сила струму витискають кільце назовні. Для рівноваги потрібне вертикальне поле \(B_v\), а самі магнітні поверхні зсуваються вбік зовнішньої стінки відносно центра камери — зсув Шафранова \(\Delta \sim (a^2/R)(\beta _p+l_i/2)\), де \(\beta _p=8\pi \langle p\rangle /B_\theta ^2\) — полоїдальна бета, \(l_i\) — внутрішня індуктивність. Чим більший тиск плазми, тим більший зсув; при \(\beta _p\sim R/a\) рівновага взагалі зникає.
Є й жорсткіші межі, що пов’язані зі стійкістю (розд. 8). Поздовжній струм обмежений кінк-нестійкістю: \(q(a)>1\), а практично \(q(a)\gtrsim 2\)–\(3\). Тиск обмежений балонними й кінк-модами; для них емпірично встановлено межу Тройона
\(\seteqnumber{0}{9.}{5}\)\begin{equation} \label {eq:troyon} \tcbhighmath {\beta _{\max }[\%]=\beta _N\,\frac {I[\text {МА}]}{a[\text {м}]\,B[\text {Тл}]},\qquad \beta _N\approx 2{,}8,} \end{equation}
тобто \(\beta \sim \) кілька відсотків. Для \(I=15\) МА, \(a=2\) м, \(B=5\) Тл маємо \(\beta _{\max }\approx 4\%\). Оскільки \(P_f\propto \beta ^2B^4\) (розд. 5), саме межа Тройона й максимальне поле надпровідних магнітів визначають розмір електростанції. Окрім того, густина обмежена межею Грінвальда \(n_G[10^{20}\,\text {м}^{-3}]=I[\text {МА}]/(\pi a^2[\text {м}^2])\approx 1{,}2\) для цих параметрів (\(\approx 1{,}2\times 10^{14}~\mathrm {см}^{-3}\)) — не випадково саме такі густини ми розглядали у попередніх розділах.
Бета порівнює тиски, але сама по собі не характеризує стійкість: утримання з малим \(\beta \) може бути нестійким (наприклад, при \(q(a)<1\)), а межа Тройона — емпіричне, а не точне співвідношення.
§ 9.10 Як це вимірюють: магнітна реконструкція рівноваги
Форму й положення плазмового шнура не можна побачити всередині, але їх можна відновити із зовнішніх магнітних вимірів. Пояс Роговського дає повний струм \(I\), петлі потоку й зонди \(B_\theta \) вздовж стінки (розд. 5.12) дають полоїдальне поле на контурі. Поза плазмою поле безвихрове, тож за значеннями на контурі розв’язують рівняння Града–Шафранова й знаходять магнітні поверхні, положення осі й зсув Шафранова \(\Delta \). Зворотно, виміряний \(\Delta \) задає комбінацію
\(\seteqnumber{0}{9.}{6}\)\begin{equation} \label {eq:shafranov-diagnostic} \tcbhighmath {\beta _p+\frac {l_i}{2}\sim \frac {R}{a^2}\,\Delta ,} \end{equation}
а разом з діамагнітним вимірюванням енергії (розд. 5.12) розділяє внесок тиску \(\beta _p\) і внутрішньої індуктивності \(l_i\) (профілю струму).
Числова оцінка. Для \(a=0{,}5\) м, \(R=1{,}5\) м, \(\Delta =10\) см: \(\beta _p+l_i/2\approx 0{,}6\).
Межі застосовності. Зовнішні виміри однозначно задають лише зовнішні поверхні; внутрішній профіль струму \(q(r)\) потрібно знаходити з додаткових даних (поляриметрія, розд. 6.7, або штарківське розщеплення ліній інжектованого пучка), а у реальному часі реконструкцію виконують спрощеними моделями.
Головне в розділі
-
• Магнітне поле обмежує рух поперек силових ліній, а вздовж них — ні, тому геометрія поля принципово важлива.
-
• Відкриті пастки (магнітне дзеркало) мають конус втрат; замкнені конфігурації вимагають закрутки силових ліній.
-
• Рівновага \(z\)-пінча встановлюється балансом газокінетичного тиску, магнітного тиску й натягу азимутальних силових ліній (обручевий натяг); такий пінч нестійкий до перетяжок і викривлень.
-
• У \(\theta \)-пінчі силові лінії прямі, тож \(p+B_z^2/8\pi =\mathrm {const}\), \(\beta \) близьке до одиниці, а конфігурація МГД-стійка; головна вада — швидке витікання плазми через торці.
-
• Токамак і стеларатор утримують плазму завдяки гвинтовому полю; захоплені частинки призводять до неокласичного переносу.
-
• Тиск плазми обмежений рівновагою та стійкістю (зсув Шафранова, межа за \(\beta \)).
-
• Положення й форму шнура, зсув Шафранова та комбінацію \(\beta _p+l_i/2\) відновлюють із зовнішніх магнітних вимірів (розд. 9.10).
Задачі
-
9.1. ★★☆ Для \(\varepsilon =a/R=0{,}3\) (\(a=2\) м), \(q=2\) знайдіть частку захоплених частинок \(f_t\) і ширину банана для іона дейтерію (\(T=10\) кеВ, \(B=5\times 10^4\) Гс). Порівняйте з \(a\) і оцініть \(D_\mathrm {neo}/D_\mathrm {cl}\). [відповідь]
-
9.2. ★★☆ Знайдіть межу Тройона й межу Грінвальда для \(I=2\) МА, \(a=0{,}5\) м, \(B=2\) Тл. Яким буде тиск плазми при досягненні цієї межі \(\beta \)? [відповідь]
-
9.3. ★★☆ За співвідношенням Беннета знайдіть струм, потрібний для утримання шнура радіуса \(R=0{,}5\) см дейтерієвої плазми з концентрацією електронів та іонів по \(5\times 10^{17}~\mathrm {см}^{-3}\) і середньою температурою \(200\) еВ. Яке при цьому поле \(B_\theta \) на поверхні шнура? Оцініть час наростання перетяжки (\(m=0\)). [відповідь]
-
9.4. ★★☆ У \(\theta \)-пінчі поле котушки \(B_0=40\) кГс, а поле на осі шнура \(B_z(0)=20\) кГс. Знайдіть \(\beta \) на осі, тиск плазми й концентрацію дейтерієвої плазми при \(T_e=T_i=1\) кеВ. Оцініть час витікання через торці для шнура довжиною \(L=3\) м і порівняйте \(n\tau \) з критерієм Лоусона (10.3). [відповідь]
-
9.5. ★☆☆ Оцініть запас стійкості \(q(a)=aB_\varphi /(RB_\theta )\) для \(a=0{,}5\) м, \(R=1{,}5\) м, \(B_\varphi =2\) Тл, \(I=1\) МА, де \(B_\theta =2I/(ca)\) у СГС (\(0{,}4\) Тл). Чи виконується умова Крускала–Шафранова \(q(a)>1\)? [відповідь]
-
9.6. ★★☆ Для пробкового відношення \(R_m=B_{\max }/B_{\min }=5\) знайдіть частку частинок ізотропного розподілу, що потрапляють у конус втрат. Як вона зміниться при \(R_m=10\)? [відповідь]
-
9.7. ★★☆ У токамаку з \(a=0{,}5\) м, \(R=1{,}5\) м, \(B_\theta =0{,}4\) Тл середня концентрація \(n_e=n_i=5\times 10^{13}~\mathrm {см}^{-3}\), \(T_e=T_i=1\) кеВ. Знайдіть \(\beta _p=8\pi \langle p\rangle /B_\theta ^2\) і зсув Шафранова \(\Delta \) за (9.7) при \(l_i=1\). [відповідь]
Контрольні питання
-
1. Як працює магнітне дзеркало? Що таке конус втрат?
-
2. Чому \(z\)-пінч утримується? Чому в загальному випадку \(p+B^2/8\pi \neq \mathrm {const}\)?
-
3. Що виражає співвідношення Беннета? Що з нього випливає для струму?
-
4. Чому в \(\theta \)-пінчі \(p+B_z^2/8\pi =\mathrm {const}\), а в \(z\)-пінчі ні? Чому лінійний \(\theta \)-пінч стійкий, але не придатний для реактора?
-
5. Чому чисто тороїдальне поле не утримує плазму? Як це виправляють у токамаку та стелараторі?
-
6. Які частинки в токамаку називають захопленими? Яку форму має їхня орбіта і чому неокласичний перенос перевищує класичний?
-
7. Які обмеження за струмом, тиском і густиною існують у токамаку?
-
8. Що таке запас стійкості \(q\) і навіщо потрібна умова \(q(a)>1\)?
-
9. Чому виникає бутстреп-струм?
-
10. Чому тор прагне розширитися і як його утримують?