Елементи фізики плазми

\(\newcommand{\footnotename}{footnote}\) \(\def \LWRfootnote {1}\) \(\newcommand {\footnote }[2][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\newcommand {\footnotemark }[1][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\let \LWRorighspace \hspace \) \(\renewcommand {\hspace }{\ifstar \LWRorighspace \LWRorighspace }\) \(\newcommand {\TextOrMath }[2]{#2}\) \(\newcommand {\mathnormal }[1]{{#1}}\) \(\newcommand \ensuremath [1]{#1}\) \(\newcommand {\LWRframebox }[2][]{\fbox {#2}} \newcommand {\framebox }[1][]{\LWRframebox } \) \(\newcommand {\setlength }[2]{}\) \(\newcommand {\addtolength }[2]{}\) \(\newcommand {\setcounter }[2]{}\) \(\newcommand {\addtocounter }[2]{}\) \(\newcommand {\arabic }[1]{}\) \(\newcommand {\number }[1]{}\) \(\newcommand {\noalign }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\newcommand {\cline }[1]{}\) \(\newcommand {\directlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\luatexdirectlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\protect }{}\) \(\def \LWRabsorbnumber #1 {}\) \(\def \LWRabsorbquotenumber "#1 {}\) \(\newcommand {\LWRabsorboption }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRabsorbtwooptions }[1][]{\LWRabsorboption }\) \(\def \mathchar {\ifnextchar "\LWRabsorbquotenumber \LWRabsorbnumber }\) \(\def \mathcode #1={\mathchar }\) \(\let \delcode \mathcode \) \(\let \delimiter \mathchar \) \(\def \oe {\unicode {x0153}}\) \(\def \OE {\unicode {x0152}}\) \(\def \ae {\unicode {x00E6}}\) \(\def \AE {\unicode {x00C6}}\) \(\def \aa {\unicode {x00E5}}\) \(\def \AA {\unicode {x00C5}}\) \(\def \o {\unicode {x00F8}}\) \(\def \O {\unicode {x00D8}}\) \(\def \l {\unicode {x0142}}\) \(\def \L {\unicode {x0141}}\) \(\def \ss {\unicode {x00DF}}\) \(\def \SS {\unicode {x1E9E}}\) \(\def \dag {\unicode {x2020}}\) \(\def \ddag {\unicode {x2021}}\) \(\def \P {\unicode {x00B6}}\) \(\def \copyright {\unicode {x00A9}}\) \(\def \pounds {\unicode {x00A3}}\) \(\let \LWRref \ref \) \(\renewcommand {\ref }{\ifstar \LWRref \LWRref }\) \( \newcommand {\multicolumn }[3]{#3}\) \(\require {textcomp}\) \(\require {colortbl}\) \(\let \LWRorigcolumncolor \columncolor \) \(\renewcommand {\columncolor }[2][named]{\LWRorigcolumncolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigrowcolor \rowcolor \) \(\renewcommand {\rowcolor }[2][named]{\LWRorigrowcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigcellcolor \cellcolor \) \(\renewcommand {\cellcolor }[2][named]{\LWRorigcellcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\newcommand {\intertext }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\let \Hat \hat \) \(\let \Check \check \) \(\let \Tilde \tilde \) \(\let \Acute \acute \) \(\let \Grave \grave \) \(\let \Dot \dot \) \(\let \Ddot \ddot \) \(\let \Breve \breve \) \(\let \Bar \bar \) \(\let \Vec \vec \) \(\let \symnormal \mathit \) \(\let \symliteral \mathrm \) \(\let \symbb \mathbb \) \(\let \symbbit \mathbb \) \(\let \symcal \mathcal \) \(\let \symscr \mathscr \) \(\let \symfrak \mathfrak \) \(\let \symsfup \mathsf \) \(\let \symsfit \mathit \) \(\let \symbfsf \mathbf \) \(\let \symbfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symbfcal \mathcal \) \(\let \symbfscr \mathscr \) \(\let \symbffrak \mathfrak \) \(\let \symbfsfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfsfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symup \mathrm \) \(\let \symbf \mathbf \) \(\let \symit \mathit \) \(\let \symtt \mathtt \) \(\let \symbffrac \mathbffrac \) \(\newcommand {\mathfence }[1]{\mathord {#1}}\) \(\newcommand {\mathover }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathunder }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathbotaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathalpha }[1]{\mathord {#1}}\) \(\def\upAlpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\upBeta{\unicode{x0392}}\) \(\def\upGamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\upDigamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\upDelta{\unicode{x0394}}\) \(\def\upEpsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\upZeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\upEta{\unicode{x0397}}\) \(\def\upTheta{\unicode{x0398}}\) \(\def\upVartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\upIota{\unicode{x0399}}\) \(\def\upKappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\upLambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\upMu{\unicode{x039C}}\) \(\def\upNu{\unicode{x039D}}\) \(\def\upXi{\unicode{x039E}}\) \(\def\upOmicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\upPi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\upVarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\upRho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\upSigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\upTau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\upUpsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\upPhi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\upChi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\upPsi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\upOmega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\itAlpha{\unicode{x1D6E2}}\) \(\def\itBeta{\unicode{x1D6E3}}\) \(\def\itGamma{\unicode{x1D6E4}}\) \(\def\itDigamma{\mathit{\unicode{x03DC}}}\) \(\def\itDelta{\unicode{x1D6E5}}\) \(\def\itEpsilon{\unicode{x1D6E6}}\) \(\def\itZeta{\unicode{x1D6E7}}\) \(\def\itEta{\unicode{x1D6E8}}\) \(\def\itTheta{\unicode{x1D6E9}}\) \(\def\itVartheta{\unicode{x1D6F3}}\) \(\def\itIota{\unicode{x1D6EA}}\) \(\def\itKappa{\unicode{x1D6EB}}\) \(\def\itLambda{\unicode{x1D6EC}}\) \(\def\itMu{\unicode{x1D6ED}}\) \(\def\itNu{\unicode{x1D6EE}}\) \(\def\itXi{\unicode{x1D6EF}}\) \(\def\itOmicron{\unicode{x1D6F0}}\) \(\def\itPi{\unicode{x1D6F1}}\) \(\def\itRho{\unicode{x1D6F2}}\) \(\def\itSigma{\unicode{x1D6F4}}\) \(\def\itTau{\unicode{x1D6F5}}\) \(\def\itUpsilon{\unicode{x1D6F6}}\) \(\def\itPhi{\unicode{x1D6F7}}\) \(\def\itChi{\unicode{x1D6F8}}\) \(\def\itPsi{\unicode{x1D6F9}}\) \(\def\itOmega{\unicode{x1D6FA}}\) \(\def\upalpha{\unicode{x03B1}}\) \(\def\upbeta{\unicode{x03B2}}\) \(\def\upvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\upgamma{\unicode{x03B3}}\) \(\def\updigamma{\unicode{x03DD}}\) \(\def\updelta{\unicode{x03B4}}\) \(\def\upepsilon{\unicode{x03F5}}\) \(\def\upvarepsilon{\unicode{x03B5}}\) \(\def\upzeta{\unicode{x03B6}}\) \(\def\upeta{\unicode{x03B7}}\) \(\def\uptheta{\unicode{x03B8}}\) \(\def\upvartheta{\unicode{x03D1}}\) \(\def\upiota{\unicode{x03B9}}\) \(\def\upkappa{\unicode{x03BA}}\) \(\def\upvarkappa{\unicode{x03F0}}\) \(\def\uplambda{\unicode{x03BB}}\) \(\def\upmu{\unicode{x03BC}}\) \(\def\upnu{\unicode{x03BD}}\) \(\def\upxi{\unicode{x03BE}}\) \(\def\upomicron{\unicode{x03BF}}\) \(\def\uppi{\unicode{x03C0}}\) \(\def\upvarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\uprho{\unicode{x03C1}}\) \(\def\upvarrho{\unicode{x03F1}}\) \(\def\upsigma{\unicode{x03C3}}\) \(\def\upvarsigma{\unicode{x03C2}}\) \(\def\uptau{\unicode{x03C4}}\) \(\def\upupsilon{\unicode{x03C5}}\) \(\def\upphi{\unicode{x03D5}}\) \(\def\upvarphi{\unicode{x03C6}}\) \(\def\upchi{\unicode{x03C7}}\) \(\def\uppsi{\unicode{x03C8}}\) \(\def\upomega{\unicode{x03C9}}\) \(\def\italpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\itbeta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\itvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\itgamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\itdigamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\itdelta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\itepsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\itvarepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\itzeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\iteta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\ittheta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\itvartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\itiota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\itkappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\itvarkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\itlambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\itmu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\itnu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\itxi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\itomicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\itpi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\itvarpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\itrho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\itvarrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\itsigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\itvarsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\ittau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\itupsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\itphi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\itvarphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\itchi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\itpsi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\itomega{\unicode{x1D714}}\) \(\let \lparen (\) \(\let \rparen )\) \(\newcommand {\cuberoot }[1]{\,{}^3\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\fourthroot }[1]{\,{}^4\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\longdivision }[1]{\mathord {\unicode {x027CC}#1}}\) \(\newcommand {\mathcomma }{,}\) \(\newcommand {\mathcolon }{:}\) \(\newcommand {\mathsemicolon }{;}\) \(\newcommand {\overbracket }[1]{\mathinner {\overline {\ulcorner {#1}\urcorner }}}\) \(\newcommand {\underbracket }[1]{\mathinner {\underline {\llcorner {#1}\lrcorner }}}\) \(\newcommand {\overbar }[1]{\mathord {#1\unicode {x00305}}}\) \(\newcommand {\ovhook }[1]{\mathord {#1\unicode {x00309}}}\) \(\newcommand {\ocirc }[1]{\mathord {#1\unicode {x0030A}}}\) \(\newcommand {\candra }[1]{\mathord {#1\unicode {x00310}}}\) \(\newcommand {\oturnedcomma }[1]{\mathord {#1\unicode {x00312}}}\) \(\newcommand {\ocommatopright }[1]{\mathord {#1\unicode {x00315}}}\) \(\newcommand {\droang }[1]{\mathord {#1\unicode {x0031A}}}\) \(\newcommand {\leftharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\rightharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D1}}}\) \(\newcommand {\vertoverlay }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D2}}}\) \(\newcommand {\leftarrowaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\annuity }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E7}}}\) \(\newcommand {\widebridgeabove }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E9}}}\) \(\newcommand {\asteraccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020F0}}}\) \(\newcommand {\threeunderdot }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E8}}}\) \(\newcommand {\Bbbsum }{\mathop {\unicode {x2140}}\limits }\) \(\newcommand {\oiint }{\mathop {\unicode {x222F}}\limits }\) \(\newcommand {\oiiint }{\mathop {\unicode {x2230}}\limits }\) \(\newcommand {\intclockwise }{\mathop {\unicode {x2231}}\limits }\) \(\newcommand {\ointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\ointctrclockwise }{\mathop {\unicode {x2233}}\limits }\) \(\newcommand {\varointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\leftouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D5}}\limits }\) \(\newcommand {\rightouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D6}}\limits }\) \(\newcommand {\fullouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D7}}\limits }\) \(\newcommand {\bigbot }{\mathop {\unicode {x27D8}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtop }{\mathop {\unicode {x27D9}}\limits }\) \(\newcommand {\xsol }{\mathop {\unicode {x29F8}}\limits }\) \(\newcommand {\xbsol }{\mathop {\unicode {x29F9}}\limits }\) \(\newcommand {\bigcupdot }{\mathop {\unicode {x2A03}}\limits }\) \(\newcommand {\bigsqcap }{\mathop {\unicode {x2A05}}\limits }\) \(\newcommand {\conjquant }{\mathop {\unicode {x2A07}}\limits }\) \(\newcommand {\disjquant }{\mathop {\unicode {x2A08}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtimes }{\mathop {\unicode {x2A09}}\limits }\) \(\newcommand {\modtwosum }{\mathop {\unicode {x2A0A}}\limits }\) \(\newcommand {\sumint }{\mathop {\unicode {x2A0B}}\limits }\) \(\newcommand {\intbar }{\mathop {\unicode {x2A0D}}\limits }\) \(\newcommand {\intBar }{\mathop {\unicode {x2A0E}}\limits }\) \(\newcommand {\fint }{\mathop {\unicode {x2A0F}}\limits }\) \(\newcommand {\cirfnint }{\mathop {\unicode {x2A10}}\limits }\) \(\newcommand {\awint }{\mathop {\unicode {x2A11}}\limits }\) \(\newcommand {\rppolint }{\mathop {\unicode {x2A12}}\limits }\) \(\newcommand {\scpolint }{\mathop {\unicode {x2A13}}\limits }\) \(\newcommand {\npolint }{\mathop {\unicode {x2A14}}\limits }\) \(\newcommand {\pointint }{\mathop {\unicode {x2A15}}\limits }\) \(\newcommand {\sqint }{\mathop {\unicode {x2A16}}\limits }\) \(\newcommand {\intlarhk }{\mathop {\unicode {x2A17}}\limits }\) \(\newcommand {\intx }{\mathop {\unicode {x2A18}}\limits }\) \(\newcommand {\intcap }{\mathop {\unicode {x2A19}}\limits }\) \(\newcommand {\intcup }{\mathop {\unicode {x2A1A}}\limits }\) \(\newcommand {\upint }{\mathop {\unicode {x2A1B}}\limits }\) \(\newcommand {\lowint }{\mathop {\unicode {x2A1C}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtriangleleft }{\mathop {\unicode {x2A1E}}\limits }\) \(\newcommand {\zcmp }{\mathop {\unicode {x2A1F}}\limits }\) \(\newcommand {\zpipe }{\mathop {\unicode {x2A20}}\limits }\) \(\newcommand {\zproject }{\mathop {\unicode {x2A21}}\limits }\) \(\newcommand {\biginterleave }{\mathop {\unicode {x2AFC}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtalloblong }{\mathop {\unicode {x2AFF}}\limits }\) \(\newcommand {\arabicmaj }{\mathop {\unicode {x1EEF0}}\limits }\) \(\newcommand {\arabichad }{\mathop {\unicode {x1EEF1}}\limits }\) \(\newcommand {\nicefrac }[3][]{\mathinner {{}^{#2}\!/\!_{#3}}}\) \(\require {mhchem}\) \(\newcommand {\toprule }[1][]{\hline }\) \(\let \midrule \toprule \) \(\let \bottomrule \toprule \) \(\def \LWRbooktabscmidruleparen (#1)#2{}\) \(\newcommand {\LWRbooktabscmidrulenoparen }[1]{}\) \(\newcommand {\cmidrule }[1][]{\ifnextchar (\LWRbooktabscmidruleparen \LWRbooktabscmidrulenoparen }\) \(\newcommand {\morecmidrules }{}\) \(\newcommand {\specialrule }[3]{\hline }\) \(\newcommand {\addlinespace }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRsubmultirow }[2][]{#2}\) \(\newcommand {\LWRmultirow }[2][]{\LWRsubmultirow }\) \(\newcommand {\multirow }[2][]{\LWRmultirow }\) \(\newcommand {\mrowcell }{}\) \(\newcommand {\mcolrowcell }{}\) \(\newcommand {\STneed }[1]{}\) \(\newcommand {\vect }[1]{\mathbf {#1}}\) \(\newcommand {\Efield }{\vect {E}}\) \(\newcommand {\Dfield }{\vect {D}}\) \(\newcommand {\Bfield }{\vect {B}}\) \(\newcommand {\Hfield }{\vect {H}}\) \(\newcommand {\rot }{\mathbf {\nabla }\times }\) \(\newcommand {\divg }{\mathbf {\nabla }\cdot }\) \(\newcommand {\grad }{\vect {\nabla }}\) \(\newcommand {\diff }[2]{\frac {\partial #1}{\partial #2}}\) \(\newcommand {\ddiff }[2]{\frac {\partial ^2 #1}{\partial #2^2}}\) \(\newcommand {\parttime }[1]{\frac {\partial {#1}}{\partial t}}\) \(\newcommand {\pparttime }[1]{\frac {\partial ^2{#1}}{\partial t^2}}\) \(\renewcommand {\phi }{\varphi }\) \(\renewcommand {\epsilon }{\varepsilon }\) \(\DeclareMathOperator {\const }{const}\) \(\DeclareMathOperator {\Div }{div}\) \(\DeclareMathOperator {\Rot }{rot}\) \(\DeclareMathOperator {\Grad }{grad}\) \(\DeclareMathOperator {\inv }{inv}\) \(\newcommand {\Laplasian }{\Delta }\) \(\renewcommand {\iiint }{\int }\) \(\renewcommand {\iint }{\int }\) \(\newcommand {\oiint }{\oint }\) \(\newcommand {\emf }{ℰ}\) \(\newcommand {\tikzmarknode }[2]{#2}\) \(\newcommand {\tikzmark }[1]{}\) \(\newcommand {\enquote }[1]{«#1»}\) \(\newcommand {\allowbreak }{}\) \(\newcommand {\mitlambda }{\lambda }\) \(\newcommand {\mitomega }{\omega }\) \(\newcommand {\mittheta }{\theta }\) \(\newcommand {\mitphi }{\varphi }\) \(\newcommand {\tcbhighmath }[1]{\boxed {#1}}\) \(\DeclareMathOperator {\sh }{sh}\) \(\DeclareMathOperator {\ch }{ch}\) \(\DeclareMathOperator {\tg }{tg}\) \(\DeclareMathOperator {\ctg }{ctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arctg }{arctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arcctg }{arcctg}\) \(\DeclareMathOperator {\cth }{cth}\) \(\DeclareMathOperator {\cosec }{cosec}\) \(\let \symsf \symsfup \) \(\def\Alpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\Beta{\unicode{x0392}}\) \(\def\Gamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\Digamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\Delta{\unicode{x0394}}\) \(\def\Epsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\Zeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\Eta{\unicode{x0397}}\) \(\def\Theta{\unicode{x0398}}\) \(\def\Vartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\Iota{\unicode{x0399}}\) \(\def\Kappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\Lambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\Mu{\unicode{x039C}}\) \(\def\Nu{\unicode{x039D}}\) \(\def\Xi{\unicode{x039E}}\) \(\def\Omicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\Pi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\Varpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\Rho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\Sigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\Tau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\Upsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\Phi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\Chi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\Psi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\Omega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\alpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\beta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\varbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\gamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\digamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\delta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\epsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\varepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\zeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\eta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\theta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\vartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\iota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\kappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\varkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\lambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\mu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\nu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\xi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\omicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\pi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\varpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\rho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\varrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\sigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\varsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\tau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\upsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\phi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\varphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\chi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\psi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\omega{\unicode{x1D714}}\)

9 Магнітне утримання плазми

Щоб отримати термоядерні реакції, плазму потрібно нагріти до високої температури й водночас не дати їй торкнутися стінок. Магнітне поле розв’язує цю задачу для заряджених частинок лише частково: воно сильно обмежує рух поперек поля, але саме по собі не перешкоджає руху вздовж силової лінії. Тому геометрія магнітного поля принципово важлива.

§ 9.1 Проблема утримання

Для реакції синтезу \(\mathrm D+\mathrm T\to {}^4\mathrm {He}+n\) дейтерієво-тритієву плазму треба нагріти до температури \(T\sim 10\)–\(20\) кеВ (\(\sim 10^8\) К) і утримувати достатньо довго. Критерій Лоусона (розд. 10) вимагає \(n\tau _E\gtrsim 10^{14}\)–\(10^{15}~\mathrm {см}^{-3}\,\mathrm {с}\) (оцінка за порядком величини), де \(\tau _E\) — час утримання енергії. Жодна матеріальна стінка такої температури не витримає, а контакт зі стінкою охолодив би плазму. Тому плазму треба утримувати без стінок. Є два підходи: інерційний (надвисока густина й надкороткий час, \(\tau \sim 10^{-10}\) с) і магнітний (\(n\sim 10^{14}~\mathrm {см}^{-3}\), \(\tau \sim 1\) с), який розглядається нижче.

Магнітне утримання ґрунтується на двох фактах, з якими ми вже зустрічалися: заряджені частинки прив’язані до силових ліній (розд. 3), а плазма має діамагнітні властивості, тому магнітне поле для неї — «подушка». Ідею запропонували А. Д. Сахаров та І. Є. Тамм у 1950 р.

§ 9.2 Відкриті пастки: магнітне дзеркало

Принцип дзеркала (умова відбиття (3.9), конус втрат, рис. 3.10) розглянуто в розд. 3.5. Тут нагадаємо лише головний висновок для утримання: однорідне поле не тримає частинку вздовж лінії, а неоднорідність разом зі збереженням \(\mu \) утримує лише ту частину розподілу, що лежить поза конусом втрат. Нагріті частинки розсіюються кулонівськими зіткненнями в конус втрат за час \(\tau _\mathrm {loss}\sim \nu _{ii}^{-1}\ln (B_{\max }/B_{\min })\) (розд. 4; темп втрат задають іони, бо швидші електрони утримує амбіполярний потенціал), тому відкриті пастки «протікають» значно швидше, ніж закриті; для довгоживучої плазми їх потрібно доповнювати іншими засобами (амбіполярні потенціали, тандемні пробки). Крім того, дзеркальні конфігурації з «поганою» кривиною (центр кривини силових ліній лежить з боку плазми) схильні до жолобкових нестійкостей (розд. 8.9); конфігурації min-\(B\), у яких кривина «добра» (центр кривини з боку вакууму), від них вільні.

§ 9.3 Пінч-ефект

Плазму можна створити електричним розрядом. Далі виникає задача утримати плазмовий шнур від розпливання, спричиненого газокінетичним тиском. Одним із засобів є пінч-ефект (від англ. pinch — стискання) — властивість струмового каналу зменшувати свій перетин під дією магнітного поля, створеного власним струмом. Фізичну причину зрозуміти легко: паралельні струми притягуються (сила Ампера на одиницю довжини \(dF/dl=2I_1I_2/c^2d\)), і нитки струму в шнурі стискаються до осі.

Пінч-ефект описав Беннет 1934 р. стосовно потоків швидких заряджених частинок у газорозрядній плазмі, а назву «пінч-ефект» 1937 р. запропонував Тонкс, який вивчав дуговий розряд. Розрізняють два типи (рис. 9.1):

  • 1. \(z\)-пінч: струм тече вздовж шнура й взаємодіє з власним азимутальним полем;

  • 2. \(\theta \)-пінч: швидко зростаюче поздовжнє поле індукує в плазмі азимутальні (кільцеві) струми, що взаємодіють з цим полем і стискають шнур.

Розглянемо рівновагу обох конфігурацій, а потім їхню стійкість.

Рис. 9.1. Зліва — z-пінч, справа — -пінч

Рис. 9.1. Зліва — \(z\)-пінч, справа — \(\theta \)-пінч

§ 9.4 Рівновага \(z\)-пінча. Співвідношення Беннета

Розглянемо нескінченний циліндричний шнур радіуса \(R\) із поздовжнім струмом \(I\) (рис. 9.2). Теорема про циркуляцію на колі радіуса \(r\) дає азимутальне поле

\begin{equation*} 2\pi rB_\theta =\frac {4\pi }cI(r)\quad \Rightarrow \quad B_\theta (r)=\frac {2I(r)}{cr},\qquad I(r)=\int _0^r2\pi r'j\,dr', \end{equation*}

а умова рівноваги (5.9) у радіальній проекції \(dp/dr=-jB_\theta /c\), оскільки \(\vect j\times \vect B\) напрямлено до осі. Виразивши \(j=\dfrac c{4\pi r}\dfrac {d(rB_\theta )}{dr}\), знаходимо

\begin{equation} \label {eq:z-pinch-general} \frac {d}{dr}\left (p+\frac {B_\theta ^2}{8\pi }\right )=-\frac {B_\theta ^2}{4\pi r}. \end{equation}

Права частина — це натяг азимутальних силових ліній («обручевий натяг»), який додатково стискає шнур. Тому сума газового та магнітного тисків \(p+B_\theta ^2/8\pi \) не стала: вона спадає до периферії.

Рис. 9.2. До виведення умови рівноваги z-пінча. Контур показано штриховою лінією

Рис. 9.2. До виведення умови рівноваги \(z\)-пінча. Контур \(\Gamma \) показано штриховою лінією
Окремий випадок: однорідний струм

Нехай \(j=\mathrm {const}=I/\pi R^2\), тоді \(B_\theta =2\pi jr/c\) і (9.1) інтегрується: з урахуванням \(p(R)=0\)

\begin{equation*} p(r)=\frac {\pi j^2}{c^2}\left (R^2-r^2\right )=\frac {B_\theta ^2(R)-B_\theta ^2(r)}{4\pi }. \end{equation*}

Бачимо, що саме для \(j=\mathrm {const}\) виконується \(p+B_\theta ^2/4\pi =\mathrm {const}\) (а не \(B_\theta ^2/8\pi \): різницю дає обручевий натяг). Якщо концентрація всіх частинок \(n\) стала, \(p=nT\), то профіль температури

\begin{equation*} T(r)=\frac {\pi }{nc^2}\left (\frac I{\pi R^2}\right )^2(R^2-r^2). \end{equation*}

Зокрема на осі \(N_1T(0)=I^2/c^2\), де \(N_1=\pi R^2n\) — погонна густина частинок.

Загальне співвідношення Беннета

Результат можна одержати без припущень про профіль. Помножимо \(dp/dr=-jB_\theta /c\) на \(r^2\) й проінтегруємо від \(0\) до \(R\). Ліва частина дає (інтегрування частинами, \(p(R)=0\)) \(-2\int _0^Rpr\,dr\), а у правій, використавши \(j=\frac c{4\pi r}\frac {d(rB_\theta )}{dr}\), маємо

\begin{equation*} -\frac 1c\int _0^Rr^2jB_\theta \,dr=-\frac 1{8\pi }\int _0^R\frac {d\,(rB_\theta )^2}{dr}\,dr=-\frac {[RB_\theta (R)]^2}{8\pi }=-\frac {I^2}{2\pi c^2}. \end{equation*}

Звідси \(\int _0^R2\pi p\,r\,dr=I^2/2c^2\), або

\begin{equation} \label {eq:Bennett} \tcbhighmath {N_1\overline T=\frac {I^2}{2c^2}}. \end{equation}

Тут \(N_1\) — повне число частинок (електронів і іонів) на одиницю довжини шнура, \(\overline T\) — усереднена за кількістю частинок температура. Це співвідношення Беннета. Воно показує, що для утримання шнура із заданими \(N_1\) і \(\overline T\) потрібен цілком певний струм, незалежно від радіуса й розподілу струму. У випадку \(n=\mathrm {const}\), \(j=\mathrm {const}\) маємо \(\overline T=T(0)/2\), і (9.2) збігається з отриманим вище. Наприклад, шнур з концентрацією електронів й іонів по \(10^{16}~\mathrm {см}^{-3}\) при радіусі 1 см, нагрітий в середньому до 1 кеВ, потребує струму \(I\approx 1{,}4\times 10^5\) А (аналогічна задача 9.3).

§ 9.5 Рівновага \(\theta \)-пінча

У \(\theta \)-пінчі (рис. 9.1, справа) плазму оточує одновиткова котушка, через яку розряджають конденсаторну батарею. Поздовжнє поле \(B_z\) за мікросекунди зростає до десятків кілогаусів. Вихрове електричне поле \(E_\theta \) наводить у поверхневому шарі плазми кільцевий струм \(j_\theta \). Його напрям такий, що власне поле струму зменшує зовнішнє поле всередині шнура: плазма поводиться як діамагнетик (розд. 5.8). Сила \(\vect j\times \vect B/c\) напрямлена до осі, і поле працює як магнітний поршень, що стискає шнур.

У рівновазі радіальна проекція (5.9) має вигляд \(dp/dr=j_\theta B_z/c\). Підставивши \(j_\theta =-\dfrac c{4\pi }\dfrac {dB_z}{dr}\), одержуємо

\begin{equation} \label {eq:theta-pinch} \frac {d}{dr}\left (p+\frac {B_z^2}{8\pi }\right )=0\quad \Rightarrow \quad p(r)+\frac {B_z^2(r)}{8\pi }=\frac {B_0^2}{8\pi }, \end{equation}

де \(B_0\) — поле між плазмою та котушкою, де \(p=0\). Це просто баланс тисків (5.15). Порівняно з \(z\)-пінчем (9.1) у правій частині немає обручевого натягу: силові лінії поля \(B_z\) прямі. Тому сума газового та магнітного тисків стала по перерізу.

З (9.3) випливає, що \(\beta =8\pi p/B_0^2=1-B_z^2/B_0^2\leqslant 1\). Межа \(\beta =1\) досягається, коли поле повністю витіснене з осі. На відміну від токамака, де \(\beta \) становить кілька відсотків (розд. 9.9), у \(\theta \)-пінчах одержують \(\beta \approx 0{,}7\)–\(0{,}9\). Отже, \(\theta \)-пінч використовує магнітне поле найефективніше. Максимальний тиск задає лише поле котушки. Наприклад, при \(B_0=50\) кГс маємо \(p_{\max }=B_0^2/8\pi \approx 10^8~\mathrm {дин/см^2}\approx 100\) атм. При \(T_e=T_i=1\) кеВ це відповідає \(n=p/2T\approx 3\times 10^{16}~\mathrm {см}^{-3}\).

Нагрівання. Плазма нагрівається у два етапи. Спочатку швидкий фронт поля (час наростання \(\lesssim 1\) мкс) збуджує стискну ударну хвилю. Вона за один прохід нагріває іони до сотень електронвольт. Далі поле зростає повільніше, і відбувається адіабатичне стискання вмороженої плазми. Саме на такій установці, Scylla (Лос-Аламос, 1958 р.), уперше надійно зареєстрували термоядерні нейтрони з лабораторної плазми.

Стійкість і втрати. Силові лінії прямі, а поле на межі плазми монотонно зростає назовні. Тому лінійний \(\theta \)-пінч стійкий щодо перетяжок і викривлень, які руйнують \(z\)-пінч (розд. 9.6). Проте вздовж поля ніщо не утримує частинки, і плазма вільно витікає через торці. Час утримання визначається часом прольоту іона на половину довжини, \(\tau \sim L/2v_{Ti}\). Для дейтерієвої плазми з \(T=1\) кеВ (\(v_{Ti}\approx 2\times 10^7\) см/с) при \(L=1\) м маємо \(\tau \approx 2\) мкс і \(n\tau \sim 10^{11}~\mathrm {см}^{-3}\,\mathrm {с}\). Це на три порядки менше за критерій Лоусона (10.3). Закрити торці, згорнувши шнур у тор, теж не вдалося. Як і для будь-якого чисто тороїдального поля (розд. 9.7), тороїдальний \(\theta \)-пінч (Scyllac, 1970-ті) не має рівноваги без додаткових гвинтових полів. Його нащадок — конфігурація з оберненим полем (FRC). У ній на початку розряду всередині шнура вморожують зворотне поле, і силові лінії замикаються самі на себе в плазмі.

§ 9.6 Нестійкості пінча

Рівновага ще не гарантує існування. Плазма — об’єкт, у якому розвиваються різні нестійкості, що порушують її однорідність і форму та обмежують час життя. Для термоядерного синтезу, де плазму потрібно утримувати довго, це критично.

Перетяжки (\(m=0\))

Нехай випадково на шнурі виникло звуження (рис. 9.3). Струм \(I\) сталий, тому густина струму \(j=I/\pi R^2\) в перетяжці зростає, а разом із нею зростає поле на поверхні \(B_\theta (R)=2I/cR\). Тиск цього поля \(B_\theta ^2/8\pi =I^2/2\pi c^2R^2\propto R^{-2}\) збільшується, а сила Ампера на одиницю об’єму \(F_A=jB_\theta /c=2I^2/(\pi c^2R^3)\) ще швидше. Тиск плазми в перетяжці майже не підвищується (плазма витискається вздовж осі). Тому нескомпенсована сила стискання зростає, звуження поглиблюється — розвивається нестійкість. Для лабораторного шнура (\(n\sim 10^{16}~\mathrm {см}^{-3}\), \(R\sim 1\) см) характерний час росту \(\sim R/v_{A\theta }\sim 10^{-8}\) с, де \(v_{A\theta }=B_\theta /\sqrt {4\pi \rho _m}\). Для прикладу Беннета (\(B_\theta \approx 2{,}8\times 10^{4}\) Гс, \(n_i=10^{16}~\mathrm {см}^{-3}\), дейтерій) \(v_{A\theta }\approx 4\times 10^{7}\) см/с, \(R/v_{A\theta }\approx 2{,}5\times 10^{-8}\) с.

Викривлення (\(m=1\))

Якщо шнур випадково прогнувся, то з увігнутого (внутрішнього) боку вигину кільцеві силові лінії \(B_\theta \) згущуються, а з опуклого розріджуються. Магнітний тиск \(B^2/8\pi \) з увігнутого боку більший, він штовхає шнур ще далі в бік опуклості, і вигин наростає: що сильніше прогин, то більша різниця тисків, тобто нестійкість.

Рис. 9.3. Нестійкості z-пінча: перетяжки та викривлення шнура

Рис. 9.3. Нестійкості \(z\)-пінча: перетяжки та викривлення шнура
Стабілізація поздовжнім полем

Щоб боротися з перетяжками, в плазму «вморожують» поздовжнє магнітне поле \(B_z\). У ідеально провідній плазмі магнітний потік через поперечний переріз зберігається: \(\pi R^2B_z=\mathrm {const}\), тому при звуженні шнура \(B_z\propto R^{-2}\), а відповідний тиск \(B_z^2/8\pi \propto R^{-4}\) зростає швидше за тиск азимутального поля (\(\propto R^{-2}\)). Вимагатимемо рівноваги на поверхні \(p+B_z^2/8\pi =B_\theta ^2(R)/8\pi \) й порівняємо зміни при малому стисканні \(\delta R\) (тиск \(p\) не змінюється):

\begin{equation*} \delta \frac {B_z^2}{8\pi }=-4\,\frac {B_z^2}{8\pi }\frac {\delta R}R,\qquad \delta \frac {B_\theta ^2}{8\pi }=-2\,\frac {B_\theta ^2}{8\pi }\frac {\delta R}R. \end{equation*}

Внутрішній тиск при стисканні зростає більше за зовнішній, якщо \(4B_z^2>2B_\theta ^2\), тобто \(B_z^2>B_\theta ^2/2\). Тоді виникає повертаюча сила — перетяжки стійкі. (Це оцінка в спрощеній моделі, але вона правильно передає суть: чим більше поздовжнє поле, тим стійкіший шнур; у цій моделі тиск плазми вважається незмінним, а \(B_z\) — «вмороженим» у шнур і стисненим разом із ним.)

Проти викривлення потрібна ще сильніша стабілізація. Умова Крускала–Шафранова для шнура довжиною \(L\) й радіусом \(a\) вимагає

\begin{equation*} q=\frac {2\pi a}L\,\frac {B_z}{B_\theta }>1. \end{equation*}

Тобто силові лінії мають зробити більше одного оберту навколо осі на довжині шнура. У стабілізованому пінчі \(B_z\) значно перевищує \(B_\theta \), а рівновага визначається не лише струмом, і ми поступово переходимо до сучасних систем. Крім перетяжок і викривлень існують інші нестійкості (перестановочні, балонні, розривні моди — останні пов’язані з пересполученням, розд. 5.10), які визначають межі параметрів реальних установок.

§ 9.7 Тороїдальні системи: токамак і стеларатор

Відкриті пастки (дзеркала, лінійні пінчі) втрачають частинки через торці. Інший спосіб — замкнути силові лінії в тор. Однак чисто тороїдальне поле \(B_\varphi \propto 1/R\) неоднорідне, тому виникають градієнтний і відцентровий дрейфи (3.4) з вертикальною швидкістю

\begin{equation*} v_d\approx \frac {2c\,T}{|q|BR}, \end{equation*}

протилежною для іонів і електронів. Для \(T=10\) кеВ, \(B=5\times 10^4\) Гс, \(R=6\times 10^2\) см маємо \(v_d\approx 7\times 10^4\) см/с, тобто за секунду частинка дрейфувала б на сотні метрів. Дрейф розділяє заряди, виникає вертикальне електричне поле, і дрейф у схрещених полях (3.2) виносить уже обидва сорти частинок назовні на стінку. Отже, чисто тороїдальне поле не утримує.

Вихід — закрутити силові лінії, додавши до тороїдального поля полоїдальну складову \(B_\theta \). Тоді лінії гвинтоподібно намотуються на вкладені магнітні поверхні, і частинка, рухаючись уздовж лінії, по черзі опиняється вгорі й внизу тора: вертикальні дрейфи усереднюються, а заряди закорочуються вздовж лінії. Закрученість характеризують запасом стійкості \(q=rB_\varphi /(RB_\theta )\) — локальним співвідношенням тороїдального та полоїдального полів. Фізично \(q\) показує, скільки разів силова лінія обходить тор вздовж (тороїдально) за один оберт навколо осі шнура (полоїдально); назва «запас стійкості» — це запас до порогу \(q=1\). Для шнура довжиною \(L=2\pi R\) маємо \(q=2\pi aB_z/(LB_\theta )=aB_\varphi /(RB_\theta )\) — той самий \(q\) в обох означеннях. Важливий також шир \(s=(r/q)\,dq/dr\): на сусідніх магнітних поверхнях лінії мають різний крок гвинта, тому збурення, витягнуте вздовж лінії на одній поверхні, на сусідній «розрізається»; шир стабілізує. У простій циліндричній моделі критерій Крускала — Шафранова для основної \(m=1\)-моди приводить до умови порядку \(q(a)>1\). Для реального токамака умови МГД-стійкості складніші й визначаються профілями струму, тиску та геометрією магнітних поверхонь.

Закрутку створюють двома способами (рис. 9.4). У токамаку (скорочення від рос. тороидальная камера с магнитными катушками) тороїдальне поле створюють зовнішні котушки, а полоїдальне — струм, що тече самою плазмою (індукований трансформатором). Токамак розвинули в СРСР з ідей Тамма й Сахарова; результати установки Т-3 (1968 р., під керівництвом Л. А. Арцимовича) стали поворотним пунктом, після якого токамаки почали будувати в усьому світі. У стеларатор (Спітцер, 1951 р.) закрутку створюють зовнішні гвинтові котушки, а струму в плазмі немає, що дозволяє працювати в стаціонарному режимі, але вимагає складної тривимірної геометрії котушок. Найбільший токамак, що будується, — ITER (\(R\approx 6{,}2\) м, \(a\approx 2\) м, \(B\approx 5{,}3\) Тл, \(I=15\) МА); саме такі параметри ми використовуватимемо в оцінках нижче.

Рис. 9.4. Принцип тороїдального магнітного утримання: силові лінії замкнені й закручені, лежать на вкладених магнітних поверхнях

Рис. 9.4. Принцип тороїдального магнітного утримання: силові лінії замкнені й закручені, лежать на вкладених магнітних поверхнях

§ 9.8 Захоплені частинки й неокласичний перенос

У токамаку \(B_\varphi \propto 1/R\): поле сильніше на внутрішній стороні тора (\(B_{\max }\)) і слабше на зовнішній (\(B_{\min }\)). Отже, тор містить магнітне дзеркало (розд. 3.5), розтягнуте по периметру. Умова відбиття \(\sin ^2\theta \ge B_{\min }/B_{\max }=(1-\varepsilon )/(1+\varepsilon )\), де \(\varepsilon =r/R\) — обернене аспектне відношення, означає (кути беруться на зовнішній стороні, де \(B=B_{\min }\)) \(\sin ^2\theta \ge \dfrac {1-\varepsilon }{1+\varepsilon }\Rightarrow \cos ^2\theta \le \dfrac {2\varepsilon }{1+\varepsilon }\Rightarrow v_\parallel /v\lesssim \sqrt {2\varepsilon }\): такі частинки захоплені на зовнішній стороні й не оббігають поперечний переріз повністю. Їхня частка \(f_t\approx \sqrt {2\varepsilon }\): для ізотропного розподілу частка частинок у конусі \(|\cos \theta |<x\) дорівнює \(x\). Для \(\varepsilon =0{,}3\) маємо \(\sqrt {0{,}6}\approx 0{,}77\sim 0{,}8\) — це велика частка, а не мала поправка (точніше, \(f_t\approx \sqrt {2\varepsilon /(1+\varepsilon )}\approx 0{,}68\)). Інші частинки пролітні.

Рис. 9.5. Полоїдальний переріз токамака: пролітна частинка оббігає магнітну поверхню, а захоплена описує «бананову» орбіту навколо екваторіальної площини на зовнішній стороні

Рис. 9.5. Полоїдальний переріз токамака: пролітна частинка оббігає магнітну поверхню, а захоплена описує «бананову» орбіту навколо екваторіальної площини на зовнішній стороні

У проєкції на полоїдальну площину траєкторія захопленої частинки має форму банана (рис. 9.5). Оцінимо її ширину: поздовжня швидкість захопленої частинки \(v_\parallel \sim \sqrt \varepsilon \,v\); час півоберту по банану \(\tau _b\sim qR/v_\parallel \sim qR/(\sqrt \varepsilon \,v)\) (множник \(q\) тому, що довжина силової лінії за один полоїдальний оберт дорівнює \(2\pi qR\)); тороїдальний дрейф \(v_d\sim v\,r_L/R\). Отже, \(\Delta _b\sim v_d\tau _b\sim q\,r_L/\sqrt \varepsilon \): радіальна ширина за порядком величини

\begin{equation} \label {eq:banana-width} \Delta _b\sim \frac {q\,r_L}{\sqrt \varepsilon }, \end{equation}

де \(q\) — запас стійкості, \(r_L\) — ларморівський радіус у повному полі. Це кратно більше за \(r_L\) (для \(q=2\), \(\varepsilon =0{,}3\) у \(\sim 4\) рази). Кулонівські зіткнення зсувають частинку на \(\Delta _b\) вбік; щоб вона покинула банан, достатньо розсіяти її по куту на \(\Delta \theta \sim \sqrt \varepsilon \). Кут розсіюється дифузійно, \((\Delta \theta )^2\sim \nu t\), тож щоб змінити його на \(\sqrt \varepsilon \), потрібен час \(t\sim \varepsilon /\nu \), тобто ефективна частота розсіяння \(\nu _\mathrm {eff}\sim \nu /\varepsilon \) (вона більша за \(\nu \), бо для виходу з банана досить малого кутового зсуву). Оцінимо дифузію (крок \(\Delta _b\), частота кроків \(\nu _\mathrm {eff}\), частка частинок \(f_t\)):

\begin{equation} \label {eq:neoclassical} D_\mathrm {neo}\sim f_t\,\Delta _b^2\,\nu _\mathrm {eff}\sim q^2\,\varepsilon ^{-3/2}\,r_L^2\nu . \end{equation}

Порівняно з класичною дифузією \(D_\perp \sim r_L^2\nu \) перенос збільшується в \(q^2\varepsilon ^{-3/2}\) разів, тобто в \(\sim 20\)–\(50\) разів у типових токамаках. Це неокласичний перенос (режим бананів, поки \(\nu \,qR/(\varepsilon ^{3/2}v_T)<1\)). Він є результатом тороїдальної геометрії, не залежить від турбулентності, але все одно нижчий за спостережуваний у електронному каналі — різницю (див. розд. 8.13) дає аномальний перенос.

Захоплені частинки мають ще один наслідок: у плазмі з градієнтом тиску виникає бутстреп-струм \(j_\mathrm {bs}\sim -\sqrt \varepsilon \,(c/B_\theta )\,dp/dr\), який створюється самою плазмою без трансформатора й дозволяє токамаку працювати в стаціонарному режимі.

Звідки він береться. Захоплені частинки на бананах рухаються в протилежних напрямках уздовж внутрішньої та зовнішньої «ніжок» банана. Якщо є градієнт густини, на даному радіусі банани, що приходять із внутрішнього боку, густіші за ті, що з зовнішнього, і виникає нескомпенсований струм (аналог діамагнітного струму намагнічування, але від бананів). Через тертя він передається пролітним частинкам, звідки й оцінка вище. Практично: у стаціонарних сценаріях ITER і в проєктах DEMO розраховують на частку бутстреп-струму \(\sim 50\%\) і більше (в індуктивному базовому сценарії ITER — лише \(\sim 15\)–\(20\%\)), що наближає токамак до стаціонарної роботи без індукції.

§ 9.9 Рівновага тора: зсув Шафранова та межа за тиском

Плазмовий тор, як і надувний обруч, прагне розширитися: газовий тиск і «обручева» сила струму витискають кільце назовні. Для рівноваги потрібне вертикальне поле \(B_v\), а самі магнітні поверхні зсуваються вбік зовнішньої стінки відносно центра камери — зсув Шафранова \(\Delta \sim (a^2/R)(\beta _p+l_i/2)\), де \(\beta _p=8\pi \langle p\rangle /B_\theta ^2\) — полоїдальна бета, \(l_i\) — внутрішня індуктивність. Чим більший тиск плазми, тим більший зсув; при \(\beta _p\sim R/a\) рівновага взагалі зникає.

Є й жорсткіші межі, що пов’язані зі стійкістю (розд. 8). Поздовжній струм обмежений кінк-нестійкістю: \(q(a)>1\), а практично \(q(a)\gtrsim 2\)–\(3\). Тиск обмежений балонними й кінк-модами; для них емпірично встановлено межу Тройона

\begin{equation} \label {eq:troyon} \tcbhighmath {\beta _{\max }[\%]=\beta _N\,\frac {I[\text {МА}]}{a[\text {м}]\,B[\text {Тл}]},\qquad \beta _N\approx 2{,}8,} \end{equation}

тобто \(\beta \sim \) кілька відсотків. Для \(I=15\) МА, \(a=2\) м, \(B=5\) Тл маємо \(\beta _{\max }\approx 4\%\). Оскільки \(P_f\propto \beta ^2B^4\) (розд. 5), саме межа Тройона й максимальне поле надпровідних магнітів визначають розмір електростанції. Окрім того, густина обмежена межею Грінвальда \(n_G[10^{20}\,\text {м}^{-3}]=I[\text {МА}]/(\pi a^2[\text {м}^2])\approx 1{,}2\) для цих параметрів (\(\approx 1{,}2\times 10^{14}~\mathrm {см}^{-3}\)) — не випадково саме такі густини ми розглядали у попередніх розділах.

Бета порівнює тиски, але сама по собі не характеризує стійкість: утримання з малим \(\beta \) може бути нестійким (наприклад, при \(q(a)<1\)), а межа Тройона — емпіричне, а не точне співвідношення.

§ 9.10 Як це вимірюють: магнітна реконструкція рівноваги

Форму й положення плазмового шнура не можна побачити всередині, але їх можна відновити із зовнішніх магнітних вимірів. Пояс Роговського дає повний струм \(I\), петлі потоку й зонди \(B_\theta \) вздовж стінки (розд. 5.12) дають полоїдальне поле на контурі. Поза плазмою поле безвихрове, тож за значеннями на контурі розв’язують рівняння Града–Шафранова й знаходять магнітні поверхні, положення осі й зсув Шафранова \(\Delta \). Зворотно, виміряний \(\Delta \) задає комбінацію

\begin{equation} \label {eq:shafranov-diagnostic} \tcbhighmath {\beta _p+\frac {l_i}{2}\sim \frac {R}{a^2}\,\Delta ,} \end{equation}

а разом з діамагнітним вимірюванням енергії (розд. 5.12) розділяє внесок тиску \(\beta _p\) і внутрішньої індуктивності \(l_i\) (профілю струму).

Числова оцінка. Для \(a=0{,}5\) м, \(R=1{,}5\) м, \(\Delta =10\) см: \(\beta _p+l_i/2\approx 0{,}6\).

Межі застосовності. Зовнішні виміри однозначно задають лише зовнішні поверхні; внутрішній профіль струму \(q(r)\) потрібно знаходити з додаткових даних (поляриметрія, розд. 6.7, або штарківське розщеплення ліній інжектованого пучка), а у реальному часі реконструкцію виконують спрощеними моделями.

Головне в розділі

  • • Магнітне поле обмежує рух поперек силових ліній, а вздовж них — ні, тому геометрія поля принципово важлива.

  • • Відкриті пастки (магнітне дзеркало) мають конус втрат; замкнені конфігурації вимагають закрутки силових ліній.

  • • Рівновага \(z\)-пінча встановлюється балансом газокінетичного тиску, магнітного тиску й натягу азимутальних силових ліній (обручевий натяг); такий пінч нестійкий до перетяжок і викривлень.

  • • У \(\theta \)-пінчі силові лінії прямі, тож \(p+B_z^2/8\pi =\mathrm {const}\), \(\beta \) близьке до одиниці, а конфігурація МГД-стійка; головна вада — швидке витікання плазми через торці.

  • • Токамак і стеларатор утримують плазму завдяки гвинтовому полю; захоплені частинки призводять до неокласичного переносу.

  • • Тиск плазми обмежений рівновагою та стійкістю (зсув Шафранова, межа за \(\beta \)).

  • • Положення й форму шнура, зсув Шафранова та комбінацію \(\beta _p+l_i/2\) відновлюють із зовнішніх магнітних вимірів (розд. 9.10).

Задачі

  • 9.1. ★★☆ Для \(\varepsilon =a/R=0{,}3\) (\(a=2\) м), \(q=2\) знайдіть частку захоплених частинок \(f_t\) і ширину банана для іона дейтерію (\(T=10\) кеВ, \(B=5\times 10^4\) Гс). Порівняйте з \(a\) і оцініть \(D_\mathrm {neo}/D_\mathrm {cl}\). [відповідь]

  • 9.2. ★★☆ Знайдіть межу Тройона й межу Грінвальда для \(I=2\) МА, \(a=0{,}5\) м, \(B=2\) Тл. Яким буде тиск плазми при досягненні цієї межі \(\beta \)? [відповідь]

  • 9.3. ★★☆ За співвідношенням Беннета знайдіть струм, потрібний для утримання шнура радіуса \(R=0{,}5\) см дейтерієвої плазми з концентрацією електронів та іонів по \(5\times 10^{17}~\mathrm {см}^{-3}\) і середньою температурою \(200\) еВ. Яке при цьому поле \(B_\theta \) на поверхні шнура? Оцініть час наростання перетяжки (\(m=0\)). [відповідь]

  • 9.4. ★★☆ У \(\theta \)-пінчі поле котушки \(B_0=40\) кГс, а поле на осі шнура \(B_z(0)=20\) кГс. Знайдіть \(\beta \) на осі, тиск плазми й концентрацію дейтерієвої плазми при \(T_e=T_i=1\) кеВ. Оцініть час витікання через торці для шнура довжиною \(L=3\) м і порівняйте \(n\tau \) з критерієм Лоусона (10.3). [відповідь]

  • 9.5. ★☆☆ Оцініть запас стійкості \(q(a)=aB_\varphi /(RB_\theta )\) для \(a=0{,}5\) м, \(R=1{,}5\) м, \(B_\varphi =2\) Тл, \(I=1\) МА, де \(B_\theta =2I/(ca)\) у СГС (\(0{,}4\) Тл). Чи виконується умова Крускала–Шафранова \(q(a)>1\)? [відповідь]

  • 9.6. ★★☆ Для пробкового відношення \(R_m=B_{\max }/B_{\min }=5\) знайдіть частку частинок ізотропного розподілу, що потрапляють у конус втрат. Як вона зміниться при \(R_m=10\)? [відповідь]

  • 9.7. ★★☆ У токамаку з \(a=0{,}5\) м, \(R=1{,}5\) м, \(B_\theta =0{,}4\) Тл середня концентрація \(n_e=n_i=5\times 10^{13}~\mathrm {см}^{-3}\), \(T_e=T_i=1\) кеВ. Знайдіть \(\beta _p=8\pi \langle p\rangle /B_\theta ^2\) і зсув Шафранова \(\Delta \) за (9.7) при \(l_i=1\). [відповідь]

Контрольні питання

  • 1. Як працює магнітне дзеркало? Що таке конус втрат?

  • 2. Чому \(z\)-пінч утримується? Чому в загальному випадку \(p+B^2/8\pi \neq \mathrm {const}\)?

  • 3. Що виражає співвідношення Беннета? Що з нього випливає для струму?

  • 4. Чому в \(\theta \)-пінчі \(p+B_z^2/8\pi =\mathrm {const}\), а в \(z\)-пінчі ні? Чому лінійний \(\theta \)-пінч стійкий, але не придатний для реактора?

  • 5. Чому чисто тороїдальне поле не утримує плазму? Як це виправляють у токамаку та стелараторі?

  • 6. Які частинки в токамаку називають захопленими? Яку форму має їхня орбіта і чому неокласичний перенос перевищує класичний?

  • 7. Які обмеження за струмом, тиском і густиною існують у токамаку?

  • 8. Що таке запас стійкості \(q\) і навіщо потрібна умова \(q(a)>1\)?

  • 9. Чому виникає бутстреп-струм?

  • 10. Чому тор прагне розширитися і як його утримують?