Елементи фізики плазми

\(\newcommand{\footnotename}{footnote}\) \(\def \LWRfootnote {1}\) \(\newcommand {\footnote }[2][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\newcommand {\footnotemark }[1][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\let \LWRorighspace \hspace \) \(\renewcommand {\hspace }{\ifstar \LWRorighspace \LWRorighspace }\) \(\newcommand {\TextOrMath }[2]{#2}\) \(\newcommand {\mathnormal }[1]{{#1}}\) \(\newcommand \ensuremath [1]{#1}\) \(\newcommand {\LWRframebox }[2][]{\fbox {#2}} \newcommand {\framebox }[1][]{\LWRframebox } \) \(\newcommand {\setlength }[2]{}\) \(\newcommand {\addtolength }[2]{}\) \(\newcommand {\setcounter }[2]{}\) \(\newcommand {\addtocounter }[2]{}\) \(\newcommand {\arabic }[1]{}\) \(\newcommand {\number }[1]{}\) \(\newcommand {\noalign }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\newcommand {\cline }[1]{}\) \(\newcommand {\directlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\luatexdirectlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\protect }{}\) \(\def \LWRabsorbnumber #1 {}\) \(\def \LWRabsorbquotenumber "#1 {}\) \(\newcommand {\LWRabsorboption }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRabsorbtwooptions }[1][]{\LWRabsorboption }\) \(\def \mathchar {\ifnextchar "\LWRabsorbquotenumber \LWRabsorbnumber }\) \(\def \mathcode #1={\mathchar }\) \(\let \delcode \mathcode \) \(\let \delimiter \mathchar \) \(\def \oe {\unicode {x0153}}\) \(\def \OE {\unicode {x0152}}\) \(\def \ae {\unicode {x00E6}}\) \(\def \AE {\unicode {x00C6}}\) \(\def \aa {\unicode {x00E5}}\) \(\def \AA {\unicode {x00C5}}\) \(\def \o {\unicode {x00F8}}\) \(\def \O {\unicode {x00D8}}\) \(\def \l {\unicode {x0142}}\) \(\def \L {\unicode {x0141}}\) \(\def \ss {\unicode {x00DF}}\) \(\def \SS {\unicode {x1E9E}}\) \(\def \dag {\unicode {x2020}}\) \(\def \ddag {\unicode {x2021}}\) \(\def \P {\unicode {x00B6}}\) \(\def \copyright {\unicode {x00A9}}\) \(\def \pounds {\unicode {x00A3}}\) \(\let \LWRref \ref \) \(\renewcommand {\ref }{\ifstar \LWRref \LWRref }\) \( \newcommand {\multicolumn }[3]{#3}\) \(\require {textcomp}\) \(\require {colortbl}\) \(\let \LWRorigcolumncolor \columncolor \) \(\renewcommand {\columncolor }[2][named]{\LWRorigcolumncolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigrowcolor \rowcolor \) \(\renewcommand {\rowcolor }[2][named]{\LWRorigrowcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigcellcolor \cellcolor \) \(\renewcommand {\cellcolor }[2][named]{\LWRorigcellcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\newcommand {\intertext }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\let \Hat \hat \) \(\let \Check \check \) \(\let \Tilde \tilde \) \(\let \Acute \acute \) \(\let \Grave \grave \) \(\let \Dot \dot \) \(\let \Ddot \ddot \) \(\let \Breve \breve \) \(\let \Bar \bar \) \(\let \Vec \vec \) \(\let \symnormal \mathit \) \(\let \symliteral \mathrm \) \(\let \symbb \mathbb \) \(\let \symbbit \mathbb \) \(\let \symcal \mathcal \) \(\let \symscr \mathscr \) \(\let \symfrak \mathfrak \) \(\let \symsfup \mathsf \) \(\let \symsfit \mathit \) \(\let \symbfsf \mathbf \) \(\let \symbfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symbfcal \mathcal \) \(\let \symbfscr \mathscr \) \(\let \symbffrak \mathfrak \) \(\let \symbfsfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfsfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symup \mathrm \) \(\let \symbf \mathbf \) \(\let \symit \mathit \) \(\let \symtt \mathtt \) \(\let \symbffrac \mathbffrac \) \(\newcommand {\mathfence }[1]{\mathord {#1}}\) \(\newcommand {\mathover }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathunder }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathbotaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathalpha }[1]{\mathord {#1}}\) \(\def\upAlpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\upBeta{\unicode{x0392}}\) \(\def\upGamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\upDigamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\upDelta{\unicode{x0394}}\) \(\def\upEpsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\upZeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\upEta{\unicode{x0397}}\) \(\def\upTheta{\unicode{x0398}}\) \(\def\upVartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\upIota{\unicode{x0399}}\) \(\def\upKappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\upLambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\upMu{\unicode{x039C}}\) \(\def\upNu{\unicode{x039D}}\) \(\def\upXi{\unicode{x039E}}\) \(\def\upOmicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\upPi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\upVarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\upRho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\upSigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\upTau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\upUpsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\upPhi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\upChi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\upPsi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\upOmega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\itAlpha{\unicode{x1D6E2}}\) \(\def\itBeta{\unicode{x1D6E3}}\) \(\def\itGamma{\unicode{x1D6E4}}\) \(\def\itDigamma{\mathit{\unicode{x03DC}}}\) \(\def\itDelta{\unicode{x1D6E5}}\) \(\def\itEpsilon{\unicode{x1D6E6}}\) \(\def\itZeta{\unicode{x1D6E7}}\) \(\def\itEta{\unicode{x1D6E8}}\) \(\def\itTheta{\unicode{x1D6E9}}\) \(\def\itVartheta{\unicode{x1D6F3}}\) \(\def\itIota{\unicode{x1D6EA}}\) \(\def\itKappa{\unicode{x1D6EB}}\) \(\def\itLambda{\unicode{x1D6EC}}\) \(\def\itMu{\unicode{x1D6ED}}\) \(\def\itNu{\unicode{x1D6EE}}\) \(\def\itXi{\unicode{x1D6EF}}\) \(\def\itOmicron{\unicode{x1D6F0}}\) \(\def\itPi{\unicode{x1D6F1}}\) \(\def\itRho{\unicode{x1D6F2}}\) \(\def\itSigma{\unicode{x1D6F4}}\) \(\def\itTau{\unicode{x1D6F5}}\) \(\def\itUpsilon{\unicode{x1D6F6}}\) \(\def\itPhi{\unicode{x1D6F7}}\) \(\def\itChi{\unicode{x1D6F8}}\) \(\def\itPsi{\unicode{x1D6F9}}\) \(\def\itOmega{\unicode{x1D6FA}}\) \(\def\upalpha{\unicode{x03B1}}\) \(\def\upbeta{\unicode{x03B2}}\) \(\def\upvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\upgamma{\unicode{x03B3}}\) \(\def\updigamma{\unicode{x03DD}}\) \(\def\updelta{\unicode{x03B4}}\) \(\def\upepsilon{\unicode{x03F5}}\) \(\def\upvarepsilon{\unicode{x03B5}}\) \(\def\upzeta{\unicode{x03B6}}\) \(\def\upeta{\unicode{x03B7}}\) \(\def\uptheta{\unicode{x03B8}}\) \(\def\upvartheta{\unicode{x03D1}}\) \(\def\upiota{\unicode{x03B9}}\) \(\def\upkappa{\unicode{x03BA}}\) \(\def\upvarkappa{\unicode{x03F0}}\) \(\def\uplambda{\unicode{x03BB}}\) \(\def\upmu{\unicode{x03BC}}\) \(\def\upnu{\unicode{x03BD}}\) \(\def\upxi{\unicode{x03BE}}\) \(\def\upomicron{\unicode{x03BF}}\) \(\def\uppi{\unicode{x03C0}}\) \(\def\upvarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\uprho{\unicode{x03C1}}\) \(\def\upvarrho{\unicode{x03F1}}\) \(\def\upsigma{\unicode{x03C3}}\) \(\def\upvarsigma{\unicode{x03C2}}\) \(\def\uptau{\unicode{x03C4}}\) \(\def\upupsilon{\unicode{x03C5}}\) \(\def\upphi{\unicode{x03D5}}\) \(\def\upvarphi{\unicode{x03C6}}\) \(\def\upchi{\unicode{x03C7}}\) \(\def\uppsi{\unicode{x03C8}}\) \(\def\upomega{\unicode{x03C9}}\) \(\def\italpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\itbeta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\itvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\itgamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\itdigamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\itdelta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\itepsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\itvarepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\itzeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\iteta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\ittheta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\itvartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\itiota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\itkappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\itvarkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\itlambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\itmu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\itnu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\itxi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\itomicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\itpi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\itvarpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\itrho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\itvarrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\itsigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\itvarsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\ittau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\itupsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\itphi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\itvarphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\itchi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\itpsi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\itomega{\unicode{x1D714}}\) \(\let \lparen (\) \(\let \rparen )\) \(\newcommand {\cuberoot }[1]{\,{}^3\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\fourthroot }[1]{\,{}^4\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\longdivision }[1]{\mathord {\unicode {x027CC}#1}}\) \(\newcommand {\mathcomma }{,}\) \(\newcommand {\mathcolon }{:}\) \(\newcommand {\mathsemicolon }{;}\) \(\newcommand {\overbracket }[1]{\mathinner {\overline {\ulcorner {#1}\urcorner }}}\) \(\newcommand {\underbracket }[1]{\mathinner {\underline {\llcorner {#1}\lrcorner }}}\) \(\newcommand {\overbar }[1]{\mathord {#1\unicode {x00305}}}\) \(\newcommand {\ovhook }[1]{\mathord {#1\unicode {x00309}}}\) \(\newcommand {\ocirc }[1]{\mathord {#1\unicode {x0030A}}}\) \(\newcommand {\candra }[1]{\mathord {#1\unicode {x00310}}}\) \(\newcommand {\oturnedcomma }[1]{\mathord {#1\unicode {x00312}}}\) \(\newcommand {\ocommatopright }[1]{\mathord {#1\unicode {x00315}}}\) \(\newcommand {\droang }[1]{\mathord {#1\unicode {x0031A}}}\) \(\newcommand {\leftharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\rightharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D1}}}\) \(\newcommand {\vertoverlay }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D2}}}\) \(\newcommand {\leftarrowaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\annuity }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E7}}}\) \(\newcommand {\widebridgeabove }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E9}}}\) \(\newcommand {\asteraccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020F0}}}\) \(\newcommand {\threeunderdot }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E8}}}\) \(\newcommand {\Bbbsum }{\mathop {\unicode {x2140}}\limits }\) \(\newcommand {\oiint }{\mathop {\unicode {x222F}}\limits }\) \(\newcommand {\oiiint }{\mathop {\unicode {x2230}}\limits }\) \(\newcommand {\intclockwise }{\mathop {\unicode {x2231}}\limits }\) \(\newcommand {\ointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\ointctrclockwise }{\mathop {\unicode {x2233}}\limits }\) \(\newcommand {\varointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\leftouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D5}}\limits }\) \(\newcommand {\rightouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D6}}\limits }\) \(\newcommand {\fullouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D7}}\limits }\) \(\newcommand {\bigbot }{\mathop {\unicode {x27D8}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtop }{\mathop {\unicode {x27D9}}\limits }\) \(\newcommand {\xsol }{\mathop {\unicode {x29F8}}\limits }\) \(\newcommand {\xbsol }{\mathop {\unicode {x29F9}}\limits }\) \(\newcommand {\bigcupdot }{\mathop {\unicode {x2A03}}\limits }\) \(\newcommand {\bigsqcap }{\mathop {\unicode {x2A05}}\limits }\) \(\newcommand {\conjquant }{\mathop {\unicode {x2A07}}\limits }\) \(\newcommand {\disjquant }{\mathop {\unicode {x2A08}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtimes }{\mathop {\unicode {x2A09}}\limits }\) \(\newcommand {\modtwosum }{\mathop {\unicode {x2A0A}}\limits }\) \(\newcommand {\sumint }{\mathop {\unicode {x2A0B}}\limits }\) \(\newcommand {\intbar }{\mathop {\unicode {x2A0D}}\limits }\) \(\newcommand {\intBar }{\mathop {\unicode {x2A0E}}\limits }\) \(\newcommand {\fint }{\mathop {\unicode {x2A0F}}\limits }\) \(\newcommand {\cirfnint }{\mathop {\unicode {x2A10}}\limits }\) \(\newcommand {\awint }{\mathop {\unicode {x2A11}}\limits }\) \(\newcommand {\rppolint }{\mathop {\unicode {x2A12}}\limits }\) \(\newcommand {\scpolint }{\mathop {\unicode {x2A13}}\limits }\) \(\newcommand {\npolint }{\mathop {\unicode {x2A14}}\limits }\) \(\newcommand {\pointint }{\mathop {\unicode {x2A15}}\limits }\) \(\newcommand {\sqint }{\mathop {\unicode {x2A16}}\limits }\) \(\newcommand {\intlarhk }{\mathop {\unicode {x2A17}}\limits }\) \(\newcommand {\intx }{\mathop {\unicode {x2A18}}\limits }\) \(\newcommand {\intcap }{\mathop {\unicode {x2A19}}\limits }\) \(\newcommand {\intcup }{\mathop {\unicode {x2A1A}}\limits }\) \(\newcommand {\upint }{\mathop {\unicode {x2A1B}}\limits }\) \(\newcommand {\lowint }{\mathop {\unicode {x2A1C}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtriangleleft }{\mathop {\unicode {x2A1E}}\limits }\) \(\newcommand {\zcmp }{\mathop {\unicode {x2A1F}}\limits }\) \(\newcommand {\zpipe }{\mathop {\unicode {x2A20}}\limits }\) \(\newcommand {\zproject }{\mathop {\unicode {x2A21}}\limits }\) \(\newcommand {\biginterleave }{\mathop {\unicode {x2AFC}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtalloblong }{\mathop {\unicode {x2AFF}}\limits }\) \(\newcommand {\arabicmaj }{\mathop {\unicode {x1EEF0}}\limits }\) \(\newcommand {\arabichad }{\mathop {\unicode {x1EEF1}}\limits }\) \(\newcommand {\nicefrac }[3][]{\mathinner {{}^{#2}\!/\!_{#3}}}\) \(\require {mhchem}\) \(\newcommand {\toprule }[1][]{\hline }\) \(\let \midrule \toprule \) \(\let \bottomrule \toprule \) \(\def \LWRbooktabscmidruleparen (#1)#2{}\) \(\newcommand {\LWRbooktabscmidrulenoparen }[1]{}\) \(\newcommand {\cmidrule }[1][]{\ifnextchar (\LWRbooktabscmidruleparen \LWRbooktabscmidrulenoparen }\) \(\newcommand {\morecmidrules }{}\) \(\newcommand {\specialrule }[3]{\hline }\) \(\newcommand {\addlinespace }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRsubmultirow }[2][]{#2}\) \(\newcommand {\LWRmultirow }[2][]{\LWRsubmultirow }\) \(\newcommand {\multirow }[2][]{\LWRmultirow }\) \(\newcommand {\mrowcell }{}\) \(\newcommand {\mcolrowcell }{}\) \(\newcommand {\STneed }[1]{}\) \(\newcommand {\vect }[1]{\mathbf {#1}}\) \(\newcommand {\Efield }{\vect {E}}\) \(\newcommand {\Dfield }{\vect {D}}\) \(\newcommand {\Bfield }{\vect {B}}\) \(\newcommand {\Hfield }{\vect {H}}\) \(\newcommand {\rot }{\mathbf {\nabla }\times }\) \(\newcommand {\divg }{\mathbf {\nabla }\cdot }\) \(\newcommand {\grad }{\vect {\nabla }}\) \(\newcommand {\diff }[2]{\frac {\partial #1}{\partial #2}}\) \(\newcommand {\ddiff }[2]{\frac {\partial ^2 #1}{\partial #2^2}}\) \(\newcommand {\parttime }[1]{\frac {\partial {#1}}{\partial t}}\) \(\newcommand {\pparttime }[1]{\frac {\partial ^2{#1}}{\partial t^2}}\) \(\renewcommand {\phi }{\varphi }\) \(\renewcommand {\epsilon }{\varepsilon }\) \(\DeclareMathOperator {\const }{const}\) \(\DeclareMathOperator {\Div }{div}\) \(\DeclareMathOperator {\Rot }{rot}\) \(\DeclareMathOperator {\Grad }{grad}\) \(\DeclareMathOperator {\inv }{inv}\) \(\newcommand {\Laplasian }{\Delta }\) \(\renewcommand {\iiint }{\int }\) \(\renewcommand {\iint }{\int }\) \(\newcommand {\oiint }{\oint }\) \(\newcommand {\emf }{ℰ}\) \(\newcommand {\tikzmarknode }[2]{#2}\) \(\newcommand {\tikzmark }[1]{}\) \(\newcommand {\enquote }[1]{«#1»}\) \(\newcommand {\allowbreak }{}\) \(\newcommand {\mitlambda }{\lambda }\) \(\newcommand {\mitomega }{\omega }\) \(\newcommand {\mittheta }{\theta }\) \(\newcommand {\mitphi }{\varphi }\) \(\newcommand {\tcbhighmath }[1]{\boxed {#1}}\) \(\DeclareMathOperator {\sh }{sh}\) \(\DeclareMathOperator {\ch }{ch}\) \(\DeclareMathOperator {\tg }{tg}\) \(\DeclareMathOperator {\ctg }{ctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arctg }{arctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arcctg }{arcctg}\) \(\DeclareMathOperator {\cth }{cth}\) \(\DeclareMathOperator {\cosec }{cosec}\) \(\let \symsf \symsfup \) \(\def\Alpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\Beta{\unicode{x0392}}\) \(\def\Gamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\Digamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\Delta{\unicode{x0394}}\) \(\def\Epsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\Zeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\Eta{\unicode{x0397}}\) \(\def\Theta{\unicode{x0398}}\) \(\def\Vartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\Iota{\unicode{x0399}}\) \(\def\Kappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\Lambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\Mu{\unicode{x039C}}\) \(\def\Nu{\unicode{x039D}}\) \(\def\Xi{\unicode{x039E}}\) \(\def\Omicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\Pi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\Varpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\Rho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\Sigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\Tau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\Upsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\Phi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\Chi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\Psi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\Omega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\alpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\beta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\varbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\gamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\digamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\delta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\epsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\varepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\zeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\eta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\theta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\vartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\iota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\kappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\varkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\lambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\mu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\nu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\xi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\omicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\pi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\varpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\rho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\varrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\sigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\varsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\tau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\upsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\phi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\varphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\chi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\psi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\omega{\unicode{x1D714}}\)

1 Плазма: від іонізованого газу до колективного середовища

У розд. 0 ми побачили плазму в природі й техніці, домовилися, що називаємо плазмою (§ 0.1), і з’ясували, як вона виникає. Тепер з’ясуємо, коли речовина справді є плазмою. Почнемо зі ступеня іонізації (§ 1.1), далі розглянемо квазінейтральність і власні коливання (§ 1.3), екранування (§ 1.4) й умови колективності (§§ 1.5, 1.6). Наприкінці § 1.6 ці умови перевіримо на прикладі полум’я: воно світиться й містить заряджені частинки, але чи є воно плазмою?

§ 1.1 Іонізація: формула Саха

Скільки енергії потрібно, щоб газ став плазмою? Енергія іонізації атома водню \(I=13{,}6\) еВ, що відповідає \(1{,}6\times 10^{5}\) К, проте газ іонізується помітно за значно нижчих температур. Пояснює це формула Саха, яка визначає ступінь іонізації газу в стані термодинамічної рівноваги.

Теоретичні відомості Нагадаємо зі статистичної фізики

Для ідеального газу з концентрацією \(n\) хімічний потенціал \(\mu =T\ln \bigl (n\lambda _T^3/g\bigr )\), де \(\lambda _T=\sqrt {2\pi \hbar ^2/mT}\) — теплова довжина хвилі де Бройля, \(g\) — статистична вага (кратність виродженого внутрішнього стану; для електрона зі спіном \(g_e=2\)). Умова хімічної рівноваги реакції \(\text {атом}\rightleftharpoons \text {іон}+\text {електрон}\): \(\mu _a=\mu _i+\mu _e\). Енергія іонізації \(I\) зсуває нуль енергії: атом лежить на \(I\) нижче за пару «іон + електрон», тобто \(\mu _a=T\ln (n_n\lambda _{Ta}^3/g_a)-I\) (\(n_n\) — концентрація атомів). Підставляючи, маємо \(\ln \dfrac {n_e\lambda _{Te}^3}{g_e}+\ln \dfrac {n_i\lambda _{Ti}^3}{g_i}=\ln \dfrac {n_n\lambda _{Ta}^3}{g_a}-\dfrac IT\), звідки \(\dfrac {n_en_i}{n_n}=\dfrac {g_eg_i}{g_a}\,\dfrac {\lambda _{Ta}^3}{\lambda _{Te}^3\lambda _{Ti}^3}\,e^{-I/T}\). Оскільки \(m_a\approx m_i\), то \(\lambda _{Ta}\approx \lambda _{Ti}\), і залишається \(\dfrac {n_en_i}{n_n}=\dfrac {g_eg_i}{g_a}\,\lambda _{Te}^{-3}\,e^{-I/T}\). Для водню \(g_eg_i/g_a=2\cdot 1/2=1\) (\(g_e=2\) за спіном електрона, \(g_i=1\) для протона, \(g_a=2\) для основного стану атома). Тут \(T\) — температура електронів, а газ вважаємо ідеальним і рівноважним. (Врізку можна пропустити при першому читанні: далі важливий лише результат — формула Саха.)

Для водню формула Саха [4] має вигляд (\(m\) — маса електрона)

\begin{equation} \label {eq:saha} \frac {n_e n_i}{n_n} = \left (\frac {m T}{2\pi \hbar ^2}\right )^{3/2}\exp \left (-\frac {I}{T}\right ) \approx 2{,}4\times 10^{15}\,T^{3/2}\,e^{-I/T}~\mathrm {см}^{-3}, \end{equation}

де в числовій формі \(T\) підставляють у кельвінах, а тоді й \(I\) в показнику експоненти треба виразити в кельвінах: \(I/k_{\mathrm B}\approx 1{,}58\times 10^{5}\) К (тут, і лише тут, повертаємо \(k_{\mathrm B}\) явно). Для інших елементів у правій частині з’являється відношення статистичних ваг \(g_eg_i/g_a\).

Дві обставини визначають зміст формули. По-перше, експоненціальний множник: ступінь іонізації стає помітним, коли \(T\) лише в \(10\)–\(20\) разів менша за \(I\). По-друге, перед експонентою стоїть величина \(n_q=(mT/2\pi \hbar ^2)^{3/2}=\lambda _{Te}^{-3}\), обернена до квантового об’єму електрона (\(\lambda _{Te}\) — теплова довжина хвилі де Бройля з врізки вище). Об’єм \(\lambda _{Te}^3\) — це «клітинка», яку займає один квантовий стан електрона, тож \(n_q=\lambda _{Te}^{-3}\) — кількість станів, доступних електрону в одиниці об’єму (для \(T=1\) еВ \(n_q\approx 3\times 10^{21}~\mathrm {см}^{-3}\)). Класична статистика застосовна, поки \(n_e\ll n_q\). Для типової розрідженої плазми \(n_q/n=1/(n\lambda _{Te}^3)\) лежить від \(10^{6}\) до \(10^{10}\): на кожен електрон припадає величезна кількість вільних станів, тому вільний стан значно вигідніший за зв’язаний в атомі (виграш ентропії) і перекриває больцманівський фактор \(e^{-I/T}\) уже за \(T\) від \(I/20\) до \(I/10\). Звідси ще один наслідок: за однакової температури чим розрідженіший газ, тим легше він іонізується — менша \(n\) означає більше вільних станів на електрон.

Іонізація за кімнатної температури. Для контрасту візьмемо кімнатну температуру (\(T\approx 0{,}026\) еВ) і газ з \(I=14{,}6\) еВ при \(n\approx 3\times 10^{19}~\mathrm {см}^{-3}\) (атоми азоту; реальний \(\mathrm N_2\) молекулярний, але порядок величини той самий): \(e^{-I/T}\sim 10^{-244}\), тож ступінь іонізації \(\alpha \sim 10^{-122}\), тобто практично нуль. А водень при \(1\) еВ і густині \(10^{17}~\mathrm {см}^{-3}\) іонізований уже на \(\sim 20\,\%\).

Щоб знайти \(\alpha \), зауважимо: кожен акт іонізації народжує пару іон\({}+{}\)електрон, тож \(n_e=n_i\). Позначивши повну концентрацію частинок \(n=n_i+n_n\), маємо \(n_e=n_i=\alpha n\), \(n_n=(1-\alpha )n\), і рівняння (1.1) набуває вигляду \(\alpha ^2/(1-\alpha )=n_q\,e^{-I/T}/n\) — квадратне рівняння відносно \(\alpha \). Для водню з повною концентрацією частинок \(n=10^{17}~\mathrm {см}^{-3}\) його розв’язок дає

\begin{equation*} \alpha \approx 1{,}3\times 10^{-4}\ (0{,}5~\text {еВ}),\qquad \alpha \approx 0{,}18\ (1~\text {еВ}),\qquad \alpha \approx 0{,}99\ (2~\text {еВ}). \end{equation*}

Газ іонізується у вузькому інтервалі температур (рис. 1.1): для водню з повною концентрацією \(10^{17}~\mathrm {см}^{-3}\) — між \(0{,}5\) і \(2\) еВ (при іншій густині інтервал зсувається логарифмічно). Перехід плавний: \(\alpha (T)\) — гладка функція, розриву немає, тобто це кросовер1, а не фазовий перехід. Так є в розрідженому газі, де застосовна формула (1.1). У дуже щільній речовині (сильнозв’язана плазма) можливий і справжній фазовий перехід, але це вже окреме питання. У розрядах і під дією випромінювання ступінь іонізації може значно відрізнятися від рівноважного, тому формула (1.1) дає лише орієнтир.

Рис. 1.1. Залежність ступеня іонізації водню від температури (формула Саха); пунктиром позначено T=I/101,4 еВ, де іонізація вже переважна (0,75), хоча TI

Рис. 1.1. Залежність ступеня іонізації водню від температури (формула Саха); пунктиром позначено \(T=I/10\approx 1{,}4\) еВ, де іонізація вже переважна (\(\alpha \approx 0{,}75\)), хоча \(T\ll I\)

1 Кросовер — плавний перехід між двома станами системи при зміні параметра (тут температури): без стрибка властивостей і без певної температури переходу, на відміну від фазового переходу, як-от кипіння води

§ 1.2 Температура плазми та два компоненти

У плазмі електрони й іони можуть мати різні середні кінетичні енергії, тому взагалі треба вводити дві температури \(T_e\) та \(T_i\). Температуру вимірюють в енергетичних одиницях, зазвичай в еВ (співвідношення з кельвінами — у врізці в § 0.1).

У газорозрядній плазмі енергія від зовнішнього поля спершу передається електронам: струм, а отже й джоулеве тепло \(\vect j\cdot \vect E\), переносять переважно вони, бо значно рухливіші за іони. Через велику різницю мас (\(m_i\geq 1836\,m_e\)) електрон при пружному зіткненні з іоном передає тому лише частку \(\delta E/E\le 4m_em_i/(m_e+m_i)^2\approx 4m_e/m_i\approx 0{,}2\,\%\) (для протона) своєї енергії — як тенісний м’ячик, що відскакує від вантажівки (центральний пружний удар з теоретичної механіки), тому часто \(T_e>T_i\). Лише за достатньо великої густини та тривалого часу електрон-іонні зіткнення вирівнюють температури: \(T_e=T_i=T\). Отже, вираз «температура плазми» без уточнення неоднозначний, і в нерівноважній плазмі \(T_e\) та \(T_i\) слід вказувати окремо. Якщо \(T_e\neq T_i\), плазму називають двотемпературною. Яскравий приклад — позитивний стовп тліючого розряду (довга світна однорідна ділянка розряду в трубці між катодом і анодом) за тиску \(\sim 0{,}1\) мм рт. ст.: температура електронів досягає \(\sim 1\)–\(3\) еВ (\(\sim 1{,}2\times 10^4\)–\(3{,}5\times 10^4\) К) [4], тоді як іони мають лише кілька сотень кельвінів. Різні часи релаксації (розд. 4) пояснюють, чому така система існує тривалий час: спочатку встановлюється максвеллівський розподіл електронів, потім іонів, і лише згодом вирівнюються їхні температури.

§ 1.3 Квазінейтральність і плазмові коливання

Якби в плазмі була присутня велика кількість нескомпенсованих зарядів, виникали б сильні поля, які приводили б заряди в рух. Тому на макроскопічних масштабах густини позитивного й негативного зарядів практично збігаються.

Нехай у плазмі з концентраціями \(n_e\) електронів (заряд \(-e\)) та \(n_i\) іонів (заряд \(+Ze\)) виникла просторова локальна різниця густин. За теоремою Гаусса виникне кулонівське поле:

\begin{equation} \nabla \cdot \vect {E} = 4\pi \rho = 4\pi e (Z n_i - n_e). \end{equation}

Оскільки питомий заряд електрона \(e/m_e\) величезний, а іони важкі й повільні, це поле за дуже короткий час (його знайдемо нижче) створить потужні сили, які змістять електрони так, щоб знівелювати розділення зарядів. Оцінимо силу цього поля.

Сила поля при розділенні зарядів. Плазма з \(n=10^{12}~\mathrm {см}^{-3}\) і розміром \(L=1\) см, розділення зарядів лише на \(1\,\%\), \(\delta n=10^{10}~\mathrm {см}^{-3}\). Тоді \(E\sim 4\pi e\,\delta n\,L\approx 60\) СГС\(\approx 2\times 10^{4}\) В/см, тоді як тепловому руху за \(T=1\) еВ відповідає поле \(T/(eL)\sim 1\) В/см (поле суттєве, якщо його робота \(eEL\) на відстані \(L\) порівнянна з тепловою енергією \(T\)). Навіть відхилення \(\delta n/n\sim 10^{-6}\) дає \(E\sim 2\) В/см, тобто порівнянне з тепловим: розділення зарядів стає енергетично невигідним уже на рівні \(10^{-6}\).

Загальну оцінку дано наприкінці § 1.4.

Тому на макроскопічних масштабах плазма є квазінейтральною:

\begin{equation} \label {eq:quasineutrality} \rho = \sum _s q_s n_s = e(Z n_i - n_e) \approx 0 \quad \Rightarrow \quad n_e \approx Z n_i. \end{equation}

Квазінейтральність — це не тотожний нуль у кожній точці, а макроскопічне наближення. Локальні відхилення від нейтральності можливі й саме вони лежать в основі екранування та плазмових коливань.

Плазмові коливання

Нехай в плоскому шарі однорідної плазми електрони змістилися як ціле відносно нерухомого іонного фону (іони важкі, \(m_i\gg m_e\)) на невелику відстань \(x\) (рис. 1.2). Зміщення однакове для всіх електронів, тому відстані між ними не змінюються, а їхня взаємодія одне з одним (за третім законом Ньютона) не впливає на рух електронів як цілого: його задає лише поле, що виникло через розділення зарядів. Хаотичний тепловий рух накладається на цей спільний зсув і поки не розглядається. На краях шару виникають заряди з поверхневою густиною \(\sigma =\mp n_eex\), і між ними — поле плоского конденсатора, напрямлене так, щоб повернути електрони назад: \(E=4\pi n_eex\). Рівняння руху електрона (його заряд \(-e\))

\begin{equation} \label {eq:plasma-oscillation-eq} m_e\ddot x=-eE=-4\pi n_ee^2x \quad \Rightarrow \quad \ddot x+\omega _{pe}^2x=0, \end{equation}

де

\begin{equation} \label {eq:plasma-frequency} \tcbhighmath {\omega _{pe}=\sqrt {\frac {4\pi n_ee^2}{m_e}}\approx 5{,}64\times 10^4\sqrt {n_e[\mathrm {см}^{-3}]}~\mathrm {с}^{-1}} \end{equation}

називається електронною плазмовою (або ленгмюрівською) частотою, а самі коливання — плазмовими. Тобто \(\omega _{pe}\) — це частота, з якою плазма «відновлює» порушену квазінейтральність, а \(\omega _{pe}^{-1}\) — характерний час цього відновлення (для \(n=10^{12}~\mathrm {см}^{-3}\) це \(\sim 2\times 10^{-11}\) с).

Рисунок 2

Рис. 1.2. Модель плазмових коливань: (а) нерухомі іони й електрони, зміщені на x (мале порівняно з розміром області); (б) нескомпенсовані заряди двох шарів завтовшки x утворюють «конденсатор», поле E між ними повертає електрони назад

Рис. 1.2. Модель плазмових коливань: (а) нерухомі іони й електрони, зміщені на \(x\) (мале порівняно з розміром області); (б) нескомпенсовані заряди двох шарів завтовшки \(x\) утворюють «конденсатор», поле \(\vect {E}\) між ними повертає електрони назад

Той самий результат дає й опис без уявного конденсатора. З рівняння неперервності \(\partial _t\rho +\nabla \cdot \vect {j}=0\) та рівняння руху \(m_e\partial _t\vect {v}=-e\vect {E}\) при \(\vect {j}=-n_ee\vect {v}\) маємо \(\partial _t^2\rho =-\nabla \cdot \partial _t\vect {j}=-(n_ee^2/m_e)\nabla \cdot \vect {E}\), а за теоремою Гаусса \(\nabla \cdot \vect {E}=4\pi \rho \). Тому

\begin{equation*} \frac {\partial ^2\rho }{\partial t^2}+\omega _{pe}^2\rho =0. \end{equation*}

Отже, густина заряду, тобто порушення квазінейтральності, сама коливається з частотою \(\omega _{pe}\).

З урахуванням руху іонів (заряд \(Ze\), маса \(m_i\)) для довгохвильових поздовжніх коливань \(\omega _p^2=\omega _{pe}^2+\omega _{pi}^2\simeq \omega _{pe}^2\), де \(\omega _{pi}^2=4\pi Z^2e^2n_i/m_i\): іонний внесок мізерний (оцінка — у задачі 1.4), тому далі \(\omega _p\equiv \omega _{pe}\). Реальні коливання загасають, а за теплового руху їхня частота залежить від хвильового числа (§ 2.3), тож \(\omega _{pe}\) слід розуміти насамперед як базову масштабну частоту плазми.

Тепловий рух зв’язує цей час із довжиною: за час \(\omega _{pe}^{-1}\) електрон із тепловою швидкістю \(v_{Te}\) проходить відстань

\begin{equation} \label {eq:debye-vT-wp} \tcbhighmath {\lambda _{De}=\frac {v_{Te}}{\omega _{pe}},\qquad v_{Te}=\sqrt {\frac {T_e}{m_e}}\approx 4{,}2\times 10^{7}\sqrt {T_e[\text {еВ}]}~\mathrm {см/с}}. \end{equation}

Це і є дебаївська довжина (у § 1.4 вона виведеться з екранування). Тому плазма на масштабах, менших за \(\lambda _{De}\) «не встигає» колективно відповідати: електрон вилітає з такої області раніше, ніж поле встигне його повернути, і тепловий рух розмиває ефект. Отже, колективну реакцію плазми задають два масштаби: час \(\sim \omega _{pe}^{-1}\) і довжина \(\sim \lambda _{De}\).

§ 1.4 Дебаївське екранування

Внесемо в плазму малий пробний заряд \(q\). У вакуумі його поле спадає як \(1/r\) і сягає як завгодно далеко. У плазмі ж є рухливі заряджені частинки, які реагують на це поле: частинки протилежного знака притягуються до заряду, однойменного — відштовхуються. Заряд виявляється оточеним «шубою» частинок протилежного знака, і його поле зменшується (рис. 1.3). Тому, попри далекодійність кулонівської взаємодії, на великих відстанях поле окремого заряду не відчувається. Тепловий рух не дає такій «шубі» стиснутися до точки: вона розмазана на деяку характерну відстань порядку \(\lambda _D\) (повний її заряд дорівнює \(-q\), див. нижче). Знайдемо, чому дорівнює \(\lambda _D\).

Рис. 1.3. Пробний додатний заряд оточений електронною «шубою», яка екранує його поле

Рис. 1.3. Пробний додатний заряд оточений електронною «шубою», яка екранує його поле

Кожен сорт частинок \(s\) (заряд \(q_s\), концентрація \(n_s\)) перебуває в стаціонарному потенціалі \(\varphi (\vect {r})\) у тепловій рівновазі зі своєю температурою \(T_s\), тому розподіл частинок за Больцманом

\begin{equation*} n_s=n_{s0}\exp \left (-\frac {q_s\varphi }{T_s}\right ). \end{equation*}

Тут \(n_{s0}\) — незбурена концентрація вдалині від заряду, де \(\varphi \to 0\), а сумарний заряд плазми нульовий: \(\sum _sq_sn_{s0}=0\). Густина заряду плазми

\begin{equation*} \rho =\sum _sq_sn_{s0}\exp \left (-\frac {q_s\varphi }{T_s}\right ). \end{equation*}

Для слабкого поля \(|q_s\varphi |\ll T_s\) розкладемо експоненти. Нульовий доданок зникає завдяки нейтральності, залишається

\begin{equation*} \rho \simeq -\varphi \sum _s\frac {n_{s0}q_s^2}{T_s}. \end{equation*}

Підстановка в рівняння Пуассона \(\Delta \varphi =-4\pi (\rho +q\delta (\vect {r}))\) дає (дельта-функція \(\delta (\vect r)\) описує точковий пробний заряд і забезпечує кулонівську поведінку потенціалу при \(r\to 0\))

\begin{equation} \label {eq:poisson-screened} \Delta \varphi -\frac {\varphi }{\lambda _D^2}=-4\pi q\,\delta (\vect {r}), \qquad \tcbhighmath {\frac {1}{\lambda _D^2}=4\pi \sum _s\frac {n_{s0}q_s^2}{T_s}}. \end{equation}

Величина \(\lambda _D\) називається дебаївською довжиною (радіусом екранування).

Поле пробного заряду сферично симетричне, \(\varphi =\varphi (r)\), і при \(r>0\) маємо \(\Delta \varphi =\dfrac 1r\dfrac {d^2(r\varphi )}{dr^2}\). Для \(u=r\varphi \) рівняння (1.7) спрощується до \(u''=u/\lambda _D^2\), загальний розв’язок якого \(u=Ae^{-r/\lambda _D}+Be^{r/\lambda _D}\). Умова \(\varphi \to 0\) при \(r\to \infty \) виключає зростаючий доданок (\(B=0\)), а близько до заряду потенціал має збігатися з кулонівським \(q/r\), звідки \(A=q\):

\begin{equation} \label {eq:screened-potential} \varphi (r)=\frac qr\exp \left (-\frac r{\lambda _D}\right ). \end{equation}

Кулонівське поле заряду експоненціально послаблюється на відстанях порядку \(\lambda _D\) (рис. 1.4). Цей результат у 1923 р. одержали П. Дебай і Е. Хюккель для електролітів; плазма — його найчистіший прояв.

Рис. 1.4. Дебаївське екранування пробного заряду: потенціал швидко спадає на відстанях порядку _D

Рис. 1.4. Дебаївське екранування пробного заряду: потенціал швидко спадає на відстанях порядку \(\lambda _D\)

Знайдемо заряд «шуби». Густина заряду плазми \(\rho =-\Delta \varphi /4\pi =-\varphi /(4\pi \lambda _D^2)\) при \(r>0\), тому

\begin{equation*} \int \rho \,4\pi r^2dr=-\frac q{\lambda _D^2}\int _0^\infty re^{-r/\lambda _D}dr=-q. \end{equation*}

Отже, повний заряд оболонки в точності компенсує \(q\), а її характерний радіус — \(\lambda _D\). Для спостерігача на відстані \(\gg \lambda _D\) пробний заряд разом з оболонкою практично нейтральний. Те саме стосується кожної зарядженої частинки самої плазми: для решти частинок вона «пробна», тож усюди в плазмі частинка оточена шубою завтовшки \(\lambda _D\) (це використаємо в § 1.5).

Скільки сортів частинок бере участь в екрануванні?

Для електронів і одноразово заряджених іонів

\begin{equation*} \frac 1{\lambda _D^2}=\frac 1{\lambda _{De}^2}+\frac 1{\lambda _{Di}^2}, \qquad \lambda _{De}=\sqrt {\frac {T_e}{4\pi n_ee^2}}, \quad \lambda _{Di}=\sqrt {\frac {T_i}{4\pi n_ie^2}}. \end{equation*}

При \(T_e=T_i=T\) маємо

\begin{equation} \label {eq:debye-radius} \lambda _D=\sqrt {\frac {T}{8\pi ne^2}}=\frac {\lambda _{De}}{\sqrt 2}. \end{equation}

Практично \(\lambda _{De}\approx 743\sqrt {T_e[\text {еВ}]/n_e[\mathrm {см}^{-3}]}\) см.

Ця довжина збігається з \(v_{Te}/\omega _{pe}\) з (1.6): екранування встановлюється за час відновлення нейтральності, поки тепловий електрон проходить \(\lambda _{De}\).

Формули вище припускають, що обидва сорти встигають перебудуватися в полі заряду, тобто що процес повільний порівняно з часом руху іонів на відстань \(\lambda _D\) (\(\sim \lambda _D/v_{Ti}\), де \(v_{Ti}=\sqrt {T_i/m_i}\)). Якщо процес швидкий, іони лишаються практично на місцях, екранують лише електрони, і замість \(\lambda _D\) слід брати \(\lambda _{De}\). Зауважимо: у двотемпературній плазмі з \(T_i\ll T_e\) сума дає \(\lambda _D\approx \lambda _{Di}\ll \lambda _{De}\) — холодні іони екранують статичний заряд ефективніше за гарячі електрони, але лише якщо встигли досягти рівноваги з температурою \(T_i\). У літературі під «дебаївською довжиною» найчастіше розуміють саме \(\lambda _{De}\), тому в кожній задачі слід перевіряти, які компоненти встигають перебудуватися.

Умова застосовності

Лінеаризація експонент потребує \(|q_s\varphi |\ll T_s\) принаймні на відстанях \(r\gtrsim \lambda _D\). Для \(q=e\) на \(r=\lambda _D\) це \(e^2/\lambda _D\ll T\), або, підставивши (1.7), \(1/(8\pi n\lambda _D^3)\ll 1\) (для двох сортів \(T=8\pi ne^2\lambda _D^2\)), тобто, з точністю до числового множника, \(1/N_D\ll 1\) (число \(N_D\) означено в § 1.5). Отже, теорія виконується лише тоді, коли в сфері радіуса \(\lambda _D\) міститься багато частинок (докладніше — у § 1.5): за одиниць частинок густина не є гладкою функцією, і усереднювати за Больцманом нічого. Але сама \(\lambda _D\) лишається лінійкою, з якою порівнюють інші масштаби. З відстанню між частинками \(a\): чи містить хмара багато частинок (\(\lambda _D\gg a\)) чи ні (\(\lambda _D\lesssim a\), див. § 1.6). З розміром системи \(L\): чи встигає екранування утворитися всередині неї (\(\lambda _D\ll L\)).

Зовсім близько до пробного заряду (\(r\lesssim e^2/T\)) \(|q\varphi |\gtrsim T\) і лінеаризація порушується, але ця область менша за \(\lambda _D\) у \(\sim 1/N_D\) разів, тож на масштабі екранування формула (1.8) справедлива.

Квазінейтральність і розмір системи

Тепер можна уточнити зміст квазінейтральності. Нехай на масштабі \(L\) виникла локальна неоднорідність концентрації \(\delta n\). З рівняння Пуассона \(\varphi /L^2\sim 4\pi e\,\delta n\), а потенціал не може суттєво перевищити \(T/e\): за \(e\varphi \gg T\) електрони з тепловими енергіями \(\sim T\) були б виштовхані або втягнені полем, і відхилення зникло б. Тож \(\varphi \lesssim T/e\) і

\begin{equation*} \frac {\delta n}n\lesssim \frac {T}{4\pi ne^2L^2}=\left (\frac {\lambda _{De}}L\right )^2. \end{equation*}

Отже, квазінейтральність виконується тим точніше, чим менша дебаївська довжина порівняно з розміром плазми \(L\):

\begin{equation} \label {eq:size-condition} \lambda _D\ll L. \end{equation}

(У нерівностях такого типу різницею між \(\lambda _D\) і \(\lambda _{De}\) нехтуємо — вона лише в множнику \(\sqrt 2\).) Біля стінок, електродів та інших меж ця умова порушується — там існують дебаївські шари, де квазінейтральності немає.

§ 1.5 Дебаївська сфера. Умова колективності

Електричне поле зарядженої частинки в плазмі екранується іншими частинками. Екранування колективне, якщо цих частинок багато. Тому порахуємо їх в області радіуса \(\lambda _{De}\) навколо цієї частинки; її називають дебаївською сферою.

Кількість електронів у такій сфері дорівнює

\begin{equation} \label {eq:ND} N_D=\frac {4\pi }{3}n_e\lambda _{De}^3. \end{equation}

Отже, \(N_D\) — це просто число електронів у області, на масштабі якої відбувається дебаївське екранування. Тут береться саме електронна довжина \(\lambda _{De}\); заміна на \(\lambda _D=\lambda _{De}/\sqrt 2\) змінила б \(N_D\) лише в \(2^{3/2}\approx 2{,}8\) раза, що для умови \(N_D\gg 1\) несуттєво.

Якщо

\begin{equation} \label {eq:ND-coll} N_D\gg 1, \end{equation}

то в екрануванні бере участь дуже багато частинок. У цьому випадку не можна говорити про взаємодію цієї частинки з одним конкретним сусідом: поле, що виникає унаслідок перерозподілу зарядів, визначається сумарною дією великої кількості частинок. Екранування має колективний характер.

Саме тому умова (1.12) є основною умовою колективності плазми.

Є й спостережуваний наслідок. Парні зіткнення змінюють імпульс частинки з частотою \(\nu \sim \omega _p\ln N_D/N_D\) (орієнтовно, з точністю до множника \(\sim 10\); виведемо в розд. 4; логарифм дають далекі проліти, а не лише близькі зіткнення), де \(\omega _p=v_{Te}/\lambda _{De}\) — плазмова частота, тобто швидкість колективної відповіді (§ 1.3). Тому за \(N_D\gg 1\) колективні ефекти домінують над парними зіткненнями: \(\nu \ll \omega _p\). Саме це робить «усереднене поле багатьох частинок» головною силою в плазмі.

Зрозуміємо тепер, коли ця умова виконується. Концентрація \(n\) визначає характерну відстань між частинками. Оскільки на одну частинку в середньому припадає об’єм порядку \(1/n\), маємо

\begin{equation*} a^3\sim \frac {1}{n}, \qquad a\sim n^{-1/3}, \end{equation*}

де \(a\) — характерний масштаб міжчастинкової відстані.

Тоді

\begin{equation*} N_D\sim \left (\frac {\lambda _D}{a}\right )^3. \end{equation*}

Отже, умова \(N_D\gg 1\) просто означає

\begin{equation*} \lambda _D\gg a. \end{equation*}

Інакше кажучи, дебаївська довжина повинна бути набагато більшою за відстань між сусідніми частинками. Тільки тоді в області екранування міститься багато частинок і екранування може бути колективним. Отже, «велика» дебаївська сфера означає велике число частинок у ній, а не просто велике значення \(\lambda _D\).

Тут інтуїція часто працює навпаки. Здається: «багато частинок у сфері — вони сильно взаємодіють і постійно б’ються одна об одну; а коли сфера майже порожня, поле згасло і частинки вільні». Насправді все навпаки.

Багато частинок у сфері \(\Rightarrow \) кожен окремий сусід діє слабко. Дебаївська сфера велика саме тому, що плазма гаряча і (або) розріджена (\(\lambda _{De}^2=T/4\pi ne^2\)), а це ті самі умови, за яких сусіди далеко, а їхня потенціальна енергія \(e^2/a\) набагато менша за теплову \(T\) (тобто \(\Gamma \ll 1\), див. (1.14)). Поштовх від одного сусіда крихітний; сила на частинку — сума сотень таких крихітних внесків, що згладжуються в спільне поле. Сильне «стукання» плюса об мінус вимагає зближення до відстані \(e^2/T\ll a\), а це трапляється рідко. Тому ідеальна плазма — не плазма без дальніх сил, а газ майже вільних частинок у гладкому полі всіх інших; парні зіткнення й кореляції дають лише малі поправки \(\sim 1/N_D\).

Мало частинок у сфері (\(N_D\lesssim 1\)) \(\Rightarrow \) сусід діє сильно: хмари немає, поле сусіда на відстані \(a\) голе кулонівське, \(e^2/a\gtrsim T\) (§ 1.6).

Геометрично це видно так (рис. 1.5). Коли \(\lambda _D\gg a\), дебаївські сфери сусідніх частинок сильно перекриваються: у кожній точці одночасно «чують» одна одну сотні частинок, тому поле в ній є гладким усередненим результатом багатьох слабких внесків — це і є колективна поведінка. Будь-яка точка плазми лежить одразу в \(N_D\) сферах (стільки частинок міститься на відстані \(\lambda _D\) від неї). Тож за \(N_D\gg 1\) сфери зливаються в одне суцільне середовище з єдиним узгодженим полем (рис. 1.6 а). Самі «сфери» при цьому не є предметами. Екранувальна хмара несе заряд \(-e\), тобто надлишок лише однієї частинки протилежного знака серед \(N_D\), тоді як число частинок у сфері випадково коливається на \(\sim \sqrt {N_D}\gg 1\). На миттєвому знімку хмари не видно: вона існує лише в середньому, як слабка перевага протилежних зарядів біля цього. Кожна частинка водночас належить \(N_D\) чужим хмарам і вносить у кожну лише \(\sim 1/N_D\). Коли ж \(\lambda _D\lesssim a\), сфери окремі, і домінують парні взаємодії (рис. 1.6 б) — це область сильного зв’язку (§ 1.6).

Рис. 1.5. Одна й та сама дебаївська сфера (штрихове коло радіуса _D), схематично, за різного числа частинок у ній: (а) багато — поле в центрі є сумою багатьох слабких внесків (тонкі лінії), сфери сусідів перекриваються; (б) лише кілька — пе…

Рис. 1.5. Одна й та сама дебаївська сфера (штрихове коло радіуса \(\lambda _D\)), схематично, за різного числа частинок у ній: (а) багато — поле в центрі є сумою багатьох слабких внесків (тонкі лінії), сфери сусідів перекриваються; (б) лише кілька — переважають парні взаємодії з найближчими сусідами (товсті лінії). Червоні й сині точки — частинки протилежних знаків

Рис. 1.6. Об’єм плазми, заповнений дебаївськими сферами одного й того самого радіуса _D (схематично): (а) сфер багато і вони густо перекриваються — у кожній точці N_D1 сфер, плазма поводиться як суцільне колективне середовище; (б) сфери не…

Рис. 1.6. Об’єм плазми, заповнений дебаївськими сферами одного й того самого радіуса \(\lambda _D\) (схематично): (а) сфер багато і вони густо перекриваються — у кожній точці \(N_D\gg 1\) сфер, плазма поводиться як суцільне колективне середовище; (б) сфери не перекриваються — частинки взаємодіють насамперед парами

§ 1.6 Слабкозв’язана та сильнозв’язана плазма

Є ще один спосіб оцінити, наскільки важливою є кулонівська взаємодія між сусідніми частинками. Порівняємо потенціальну енергію їхньої взаємодії

\begin{equation*} U_{\mathrm C}\sim \frac {e^2}{a} \end{equation*}

з характерною енергією теплового руху

\begin{equation*} U_T\sim T. \end{equation*}

Їхнє відношення називають параметром зв’язку:

\begin{equation} \label {eq:Gamma} \Gamma = \frac {U_{\mathrm C}}{U_T} = \frac {e^2}{a\,T}, \qquad a=n^{-1/3}. \end{equation}

Таким чином, \(\Gamma \) безпосередньо показує, наскільки сильна кулонівська взаємодія порівняно з тепловим рухом.

При

\begin{equation*} \Gamma \ll 1 \end{equation*}

теплова енергія значно більша за кулонівську. Частинки взаємодіють слабко, а плазму називають слабкозв’язаною. У цьому режимі

\begin{equation*} N_D\gg 1, \end{equation*}

і екранування має колективний характер.

Навпаки, при

\begin{equation*} \Gamma \gtrsim 1 \end{equation*}

кулонівська взаємодія між сусідніми частинками стає порівнянною з тепловою або перевищує її. Частинки рухаються вже не як майже незалежні частинки, а їхній рух суттєво корельований. Таку систему називають сильнозв’язаною.

Для нашого визначення \(a=n^{-1/3}\) зв’язок між \(\Gamma \) та \(N_D\) отримується безпосередньо з формули для дебаївської довжини. Справді, \(T=e^2n^{1/3}/\Gamma \), тож \(\lambda _{De}^2=T/(4\pi ne^2)=1/(4\pi n^{2/3}\Gamma )\) і \(N_D=\tfrac {4\pi }{3}n\lambda _{De}^3=\tfrac {4\pi }{3}(4\pi )^{-3/2}\Gamma ^{-3/2}\), тобто

\begin{equation} \label {eq:ND-Gamma} N_D= \frac {1}{6\sqrt {\pi }}\, \Gamma ^{-3/2}. \end{equation}

Тому

\begin{equation*} \Gamma \ll 1 \qquad \Longleftrightarrow \qquad N_D\gg 1. \end{equation*}

Тобто \(\Gamma \) і \(N_D\) відповідають за дві різні проблеми. Ближня: сусід на відстані \(a<\lambda _D\) діє голим полем \(e^2/a\), екранування його не послаблює — слабкість дає лише \(\Gamma \ll 1\). Дальня: кулонівський внесок далеких зарядів розбігався б, і його обрізає на \(\lambda _D\) спільна хмара \(N_D\) частинок. Еквівалентність означає, що обидві проблеми зникають одночасно.

Те саме через відношення довжин: \(\lambda _{De}^2/a^2=Ta/4\pi e^2=1/4\pi \Gamma \), тобто \(\lambda _{De}/a=(4\pi \Gamma )^{-1/2}\). За \(\Gamma \ll 1\) дебаївська довжина набагато більша за \(a\) і справді є довжиною екранування. За \(\Gamma \gtrsim 1\) формула дає \(\lambda _{De}\lesssim a\), і дебаївське екранування (колективне, експоненційне) там не працює. Заряд, як і раніше, оточений зарядом протилежного знака, сумарно \(-q\), але це вже не плавна хмара з сотень частинок, а шар найближчих сусідів на відстані \(\sim a\) (як перша оболонка сусідів у рідині); \(\lambda _D\) тут лишається лише мірною лінійкою.

Числові множники тут важливі. У (1.14) стоїть малий коефіцієнт: \(1/(6\sqrt \pi )\approx 0{,}09\), тому \(N_D\approx 0{,}09\,\Gamma ^{-3/2}\). Підставимо кілька значень: \(\Gamma =0{,}01\) дає \(N_D\approx 90\) (тобто близько сотні), \(\Gamma =0{,}07\) дає лише \(N_D\approx 5\), а \(\Gamma =1\) дає \(N_D\approx 0{,}1\). Отже, щоб у дебаївській сфері справді було багато частинок (\(N_D\gtrsim 100\)), потрібно не просто \(\Gamma <1\), а \(\Gamma \lesssim 0{,}01\). Саме так на практиці слід читати знак «\(\ll \)» у умові \(\Gamma \ll 1\).

Ядро Сонця: межа ідеальної плазми. Ядро Сонця: \(\Gamma \approx 0{,}07\), тобто формально \(\Gamma <1\), але \(N_D\approx 5\): у дебаївській сфері лише кілька частинок. Це все ще плазма (речовина повністю іонізована і квазінейтральна), проте колективний опис там працює лише наближено: поправки мають порядок \(1/N_D\sim 0{,}2\).

Тому Сонце лежить на межі застосовності теорії ідеальної плазми, а не глибоко всередині неї. Умова \(N_D\gtrsim 100\) каже, коли ця теорія точна, а не коли речовина є плазмою.

Для слабкозв’язаної плазми, крім того, справедливе наближення ідеального газу (поправка Дебая–Хюккеля: потенціал оболонки в точці самої частинки відрізняється від кулонівського на \(-q/\lambda _D\), тож кореляційна енергія \(W_{\text {кор}}\approx -e^2/2\lambda _D\) на частинку, а відносно \(|W_{\text {кор}}|/T\sim e^2/(\lambda _DT)\sim 1/N_D\ll 1\); вона дає лише малу поправку до тиску):

\begin{equation} \label {eq:ideal-pressure} p\simeq \sum _s n_s T_s. \end{equation}

Нарешті, умова колективності сама по собі ще не гарантує квазінейтральності всієї системи: для цього потрібна ще умова (1.10), \(\lambda _D\ll L\). Тоді на макроскопічних масштабах, значно більших за \(\lambda _D\), зарядові неоднорідності швидко згладжуються і \(n_e\simeq Zn_i\).

Отже, маємо три різні умови з різним фізичним змістом:

  • 1. \(N_D\gg 1\) — колективність екранування;

  • 2. \(\lambda _D\ll L\) — квазінейтральність на масштабі системи;

  • 3. \(\omega _p\tau \gg 1\) — плазма поводиться як плазма, а не як нейтральний газ: за час \(1/\omega _p\) плазма встигає колективно відповісти на збурення, а заряджена частинка — не зіткнутися з нейтральним атомом (\(\tau \) — середній час між зіткненнями заряджених частинок з нейтральними атомами). У слабко іонізованому газі з частими зіткненнями з нейтральними атомами ця умова порушується, і газ веде себе як звичайний, хоч \(N_D\gg 1\). Докладніше — в розд. 2.

Саме ці властивості дають змогу розглядати плазму як колективне квазінейтральне середовище.

Приклад: чи є плазмою полум’я?

Перевіримо три умови для полум’я гасової лампи (рис. 7).

Чи є полум’я плазмою. Візьмемо \(T\approx 2000\) К (\(\approx 0{,}17\) еВ) і концентрацію електронів у вуглеводневому полум’ї \(n_e\sim 10^{10}~\mathrm {см}^{-3}\) (значення залежить від палива). Атомів і молекул за тиску 1 атм та \(T=2000\) К маємо \(n=p/(k_{\mathrm B}T)\approx 3{,}6\times 10^{18}~\mathrm {см}^{-3}\), тож ступінь іонізації \(\alpha =n_e/n\sim 3\times 10^{-9}\). Дебаївська довжина \(\lambda _{De}\approx 743\sqrt {T/n_e}\approx 3\times 10^{-3}\) см (тут \(T\) в еВ, \(n_e\) в \(\mathrm {см}^{-3}\)), число частинок у дебаївській сфері \(N_D\approx 1{,}2\times 10^{3}\), а розмір полум’я \(\ell \sim 10\) см, тобто \(\lambda _{De}\ll \ell \). Плазмова частота \(\omega _p\approx 5{,}6\times 10^{4}\sqrt {n_e}\approx 6\times 10^{9}~\mathrm {с}^{-1}\), а частота зіткнень електрона з нейтралами \(\nu \sim n\sigma v\sim 10^{11}~\mathrm {с}^{-1}\) (для перерізу \(\sigma \sim 10^{-15}~\mathrm {см}^2\) і швидкості \(v\sim 3\times 10^{7}\) см/с).

Перші дві умови, \(N_D\gg 1\) і \(\lambda _{De}\ll \ell \), виконано: заряди екранують одне одного на відстані, значно меншій за розмір полум’я. Тому воно справді трохи проводить струм і реагує на електричне поле. Але третю умову порушено: \(\nu \gg \omega _p\), тобто \(\omega _p\tau \sim 0{,}06\ll 1\). Електрон стикається з нейтралом набагато частіше, ніж встигає здійснити плазмове коливання, тож колективні процеси придушені. Отже, полум’я — слабоіонізований газ, який лише частково виявляє властивості плазми (провідність, реакцію на поле), але не колективну поведінку. Його структуру, температуру й світіння визначають хімічні реакції горіння: ланцюгові реакції радикалів, дифузія та теплопровідність у реагуючій суміші, розжарені частинки сажі. Заряджені частинки тут — побічний продукт реакцій (хемоіонізація) і на енергетику майже не впливають. Тому полум’я належить до предмета теорії горіння (фізики реагуючих газів), а не фізики плазми; плазмові методи, наприклад зонд Ленгмюра, застосовують до нього лише для вимірювання самих зарядів. Для контрасту іоносфера (\(n_e\sim 10^{5}~\mathrm {см}^{-3}\), \(T\approx 0{,}1\) еВ): \(\lambda _{De}\approx 0{,}7\) см, \(N_D\approx 2\times 10^{5}\), \(\omega _p\approx 1{,}8\times 10^{7}~\mathrm {с}^{-1}\), а частота зіткнень електронів порядку \(10^{3}~\mathrm {с}^{-1}\), тож усі три умови виконано із запасом. Перевірити ці умови для довільних \(n\) і \(T\) можна в інтерактивній мапі плазм.

§ 1.7 Екранування у виродженому газі: довжина Томаса–Фермі

Виведення дебаївського екранування спирається не на закон Больцмана як такий, а лише на чутливість концентрації електронів до потенціалу. Нехай електрони перебувають у рівновазі з хімічним потенціалом \(\mu \) (нерухомий іонний фон). У потенціалі \(\varphi \) електрон має додаткову енергію \(-e\varphi \), тому рівновага вимагає, щоб локальна величина \(\mu _{\mathrm {лок}}(n)-e\varphi \) була сталою. Звідси зміна концентрації \(\delta n=(\partial n/\partial \mu )\,e\varphi \), густина заряду \(\rho =-e\,\delta n\), і рівняння Пуассона набуває вигляду \(\Delta \varphi =\varphi /\lambda ^2\) з

\begin{equation} \label {eq:screening-general} \frac 1{\lambda ^2}=4\pi e^2\,\frac {\partial n}{\partial \mu }. \end{equation}

Для невиродженого газу \(n\propto e^{\mu /T}\), \(\partial n/\partial \mu =n/T\), і одержуємо \(\lambda _{De}\). Для виродженого електронного газу металу (\(T\ll E_F\)) \(n\propto \mu ^{3/2}\), тобто \(\partial n/\partial \mu =3n/2E_F\), і

\begin{equation} \label {eq:thomas-fermi} \lambda _{TF}=\sqrt {\frac {E_F}{6\pi ne^2}}\approx 0{,}5\sqrt {a_B\,n^{-1/3}},\qquad a_B=\frac {\hbar ^2}{me^2}=0{,}53\times 10^{-8}~\text {см}, \end{equation}

де використано \(E_F=(\hbar ^2/2m)(3\pi ^2n)^{2/3}\). Тобто в квантовій плазмі металу тепловий масштаб \(T\) замінюється енергією Фермі, а екранування визначається середньою відстанню між електронами.

Довжина Томаса–Фермі для міді. Для міді (\(n\approx 8{,}5\times 10^{22}~\mathrm {см}^{-3}\), \(E_F\approx 7\) еВ) \(\lambda _{TF}\approx 0{,}55\times 10^{-8}\) см: заряд провідника зосереджений у шарі завтовшки з частку міжатомної відстані.

Це й пояснює, чому в електростатиці так добре працює наближення «заряд розподілений по поверхні». Тут важлива не стільки сама оцінка \(\lambda _{TF}\), скільки ідея: масштаб екранування визначається властивостями розподілу частинок, а не самим фактом наявності заряду. Для плазми це не екзотика: у щільних астрофізичних об’єктах (білі карлики, ядра планет) електрони вироджені, і для статичного екранування замість \(\lambda _{De}\) працює \(\lambda _{TF}\) (якщо іони нерухомі; за рухомих іонів повна довжина екранування визначається меншою з двох — \(\lambda _{TF}\) і іонною \(\lambda _{Di}\)).

§ 1.8 Шар біля стінки і зонд Ленгмюра

Як виміряти концентрацію й температуру електронів усередині плазми? Найпростіше внести в неї маленький електрод — зонд — і подати на нього напругу відносно стінки камери. Тоді в колі «зонд — плазма — стінка» потече струм, який вимірюють амперметром (рис. 1.9). Змінюючи напругу, знімають залежність струму від неї. Але електрод заряджається, і плазма на це реагує: біля нього утворюється шар об’ємного заряду. Щоб зрозуміти, що саме показує зонд, спершу з’ясуємо, як влаштований такий шар.

Заряджена поверхня: шар екранування

Нехай півпростір \(x>0\) заповнено плазмою з електронів і однозарядних іонів (концентрація вдалині \(n\), \(T_e=T_i=T\)), а на межі \(x=0\) розташована площина з поверхневою густиною заряду \(\sigma >0\). Електрони притягаються до неї, іони відштовхуються, і біля поверхні виникає шар екрануючого заряду (рис. 1.7). Його заряд компенсує \(\sigma \), а товщина має порядок \(\lambda _D\). При \(|e\varphi |\ll T\) це вже знайома лінійна теорія: \(\varphi =\varphi _0e^{-x/\lambda _D}\), \(\varphi _0=4\pi \sigma \lambda _D\). Але біля стінок і зондів потенціал може бути більшим за \(T/e\), і ця формула перестає працювати. Що тоді з шаром? Точно задачу можна розв’язати для плоскої поверхні. Зонд, щоправда, зазвичай циліндричний чи сферичний, але для нього плоске наближення цілком доречне: шар тонкий, його товщина порядку \(\lambda _D\), а розмір зонда \(r_p\gg \lambda _D\) (ця умова знадобиться нижче). На масштабі шару поверхня майже плоска, як Земля для людини, що йде по ній, тож кривизною можна знехтувати. Для тонких зондів із \(r_p\lesssim \lambda _D\) геометрія вже істотна, і цей розділ їх не охоплює.

Рис. 1.7. Шар екранування біля площини з додатним зарядом при e_0=3T: (а) електрони скупчуються біля поверхні, іони відштовхуються; (б) густина заряду шару; (в) потенціал: точний розв’язок Гуї– Чепмена (1.18) і лінійна теорія _0e^-x/_D. Усі…

Рис. 1.7. Шар екранування біля площини з додатним зарядом при \(e\varphi _0=3T\): (а) електрони скупчуються біля поверхні, іони відштовхуються; (б) густина заряду шару; (в) потенціал: точний розв’язок Гуї– Чепмена (1.18) і лінійна теорія \(\varphi _0e^{-x/\lambda _D}\). Усі три панелі мають спільну вісь \(x\); шар має товщину порядку \(\lambda _D\)

За Больцманом \(n^{\pm }=n\exp (\mp e\varphi /T)\), тому густина заряду \(\rho =e(n^+-n^-)=-2ne\sinh (e\varphi /T)\), а рівняння Пуассона дає (\(E=-d\varphi /dx\))

\begin{equation*} \frac {dE}{dx}=4\pi \rho =-8\pi ne\sinh \frac {e\varphi }{T}. \end{equation*}

Множимо обидві частини на \(2E\): ліворуч \(2E\,E'=(E^2)'\), праворуч \(E\,dx=-d\varphi \), тож \(d(E^2)=16\pi ne\sinh (e\varphi /T)\,d\varphi \). Це «інтеграл енергії», як для \(\ddot x=F(x)\) в механіці (там множать на \(2\dot x\)), з \(x\) у ролі часу. Інтегруючи з умовою \(E\to 0\) при \(\varphi \to 0\) (\(x\to \infty \)) і користуючись тотожністю \(\cosh y-1=2\sinh ^2(y/2)\), маємо

\begin{equation*} E^2=32\pi nT\sinh ^2\frac {e\varphi }{2T},\qquad -\frac {d\varphi }{dx}=4\sqrt {2\pi nT}\,\sinh \frac {e\varphi }{2T} \end{equation*}

(знак такий, що \(E\) і \(\varphi \) однакового знаку). Змінні розділяються: з \(y=e\varphi /T\) маємо \(dy/\sinh (y/2)=-2\,dx/\lambda _D\), а \(\int dy/\sinh (y/2)=2\ln \tanh (y/4)\) (перевірте диференціюванням). Отже (розв’язок Гуї–Чепмена),

\begin{equation} \label {eq:gouy-chapman} \tanh \frac {e\varphi }{4T}=\tanh \frac {e\varphi _0}{4T}\,e^{-x/\lambda _D},\qquad \lambda _D=\sqrt {\frac {T}{8\pi ne^2}}, \end{equation}

де \(\varphi _0=\varphi (0)\), а \(\lambda _D\) збігається з дебаївською довжиною (1.9) (обидва сорти, \(T_e=T_i=T\), тобто \(\lambda _D=\lambda _{De}/\sqrt 2\)). Зв’язок \(\varphi _0\) з \(\sigma \) дає теорема Гаусса: екрануючий заряд компенсує \(\sigma \), поза площиною поля немає, тому \(E(0)=4\pi \sigma \) і

\begin{equation*} \sinh \frac {e\varphi _0}{2T}=\sigma \sqrt {\frac {\pi }{2nT}}. \end{equation*}

При \(e\varphi _0\ll T\) повертаємося до лінійної теорії. При \(e\varphi _0\gg T\) потенціал біля поверхні росте лише логарифмічно, \(\varphi \approx (2T/e)\ln (2\lambda _D/x)\) при \(x\ll \lambda _D\), а далеко від неї спадає як \(e^{-x/\lambda _D}\), але з амплітудою \((4T/e)\tanh (e\varphi _0/4T)<\varphi _0\) (потенціал «насичується»). Тож сильне поле змінює форму профілю: від \(\lambda _D\) лишається лише далекий хвіст. Ефективна товщина шару (положення центра ваги екрануючого заряду)

\begin{equation*} \frac {\varphi _0}{E(0)}=\lambda _D\,\frac {y_0}{2\sinh (y_0/2)},\qquad y_0=\frac {e\varphi _0}T, \end{equation*}

за \(y_0\gg 1\) спадає майже експоненційно, а ємність шару зростає як \(\cosh (y_0/2)\). Товщина порядку \(\lambda _D\) зберігається лише для \(e\varphi _0\lesssim T\).

Шар біля поглинальної стінки

Розв’язок Гуї–Чепмена описує рівновагу з Больцмановим розподілом обох сортів. Біля стінки (або зонда), що поглинає частинки, ситуація інша. Розгляньмо по кроках (рис. 1.8).

  • 1. Електрони значно швидші за іони (\(v_{Te}/v_{Ti}\sim \sqrt {m_i/m_e}\)), тож спочатку на стінку потрапляє більше електронів, і вона заряджається негативно відносно плазми.

  • 2. Негативна стінка відштовхує електрони від прилеглої області плазми завтовшки \(\sim \lambda _D\). Іони там лишаються, тож \(n_i>n_e\): біля стінки, але всередині плазми, виникає шар додатного просторового заряду. Він екранує заряд стінки (як шар електронів на рис. 1.7 екранував заряд площини), тож за межами шару плазма знову квазінейтральна.

  • 3. Поле між шаром і стінкою напрямлене до стінки, тобто потенціал падає до неї. Це поле відштовхує електрони назад у плазму й прискорює іони до стінки.

Від цього шару залежать струм на зонд і потоки частинок та енергії на будь-яку поверхню в плазмі2. Далі з’ясуємо кількісно: з якою швидкістю іони входять у шар (критерій Бома), якого потенціалу набуває стінка (плаваючий потенціал) і скільки енергії вона отримує.

Рис. 1.8. Профіль потенціалу біля поглинальної стінки: квазінейтральний передшар, де іони набирають швидкість c_s, і дебаївський шар, у якому n_i&gt;n_e. На фоні схематично показано іони й електрони: біля стінки електронів помітно менше…

Рис. 1.8. Профіль потенціалу біля поглинальної стінки: квазінейтральний передшар, де іони набирають швидкість \(\gtrsim c_s\), і дебаївський шар, у якому \(n_i>n_e\). На фоні схематично показано іони й електрони: біля стінки електронів помітно менше; знаки «\(-\)» позначають негативний заряд стінки

Критерій Бома. Іони мають увійти в шар зі швидкістю не меншою за іонно-звукову (чому саме так її називають, з’ясуємо в § 6.2):

\begin{equation} \label {eq:bohm-criterion} \tcbhighmath {u_0\ge c_s,\qquad c_s=\sqrt {\frac {T_e}{m_i}}\quad (T_i\ll T_e,\ Z=1).} \end{equation}

Це критерій Бома [4]. Чому саме так? Шар існує, лише якщо в ньому \(n_i>n_e\), тобто коли до стінки густина іонів спадає повільніше за густину електронів. Порівняймо, як вони спадають, коли потенціал падає до стінки.

  • • Електрони розподілені за Больцманом, \(n_e\propto \exp (e\varphi /T_e)\): їхня густина падає з фіксованою швидкістю, яка не залежить ні від чого, окрім \(T_e\).

  • • Іони прискорюються полем, і за збереження потоку \(n_iu=\mathrm {const}\) їхня густина теж падає. Але що повільніше іон входить у шар, то сильніше те саме поле змінює його швидкість, а отже, то швидше падає \(n_i\).

Якщо \(u_0<c_s\), густина іонів падає швидше за електронну, виходить \(n_i<n_e\), тобто негативний заряд, і шар існувати не може — суперечність. Межа настає при \(u_0=c_s\), коли швидкості падіння збігаються. Кількісний вивід (лінеаризація рівняння Пуассона біля межі шару) пропонуємо провести самостійно в задачі 1.11.

Де іони набирають швидкість. Іони прискорюються в квазінейтральному передшарі: там \(n_i=n_e\) з високою точністю, але потенціал усе ж повільно спадає на масштабі \(L_\mathrm {ps}\gg \lambda _D\) (довжина пробігу або розмір плазми). Для \(u_0=c_s\) іони набирають \(\tfrac 12m_iu_0^2=\tfrac 12T_e\), тож падіння потенціалу в передшарі \(\approx T_e/2e\), а електрони за Больцманом дають \(n_\mathrm {sh}=n_0\exp (-1/2)\approx 0{,}61\,n_0\) (\(n_0\) — концентрація в незбуреній плазмі). Це оцінка, а не строге виведення: реальний перепад залежить від того, як іони народжуються й гальмуються в передшарі, і не менший за \(T_e/2e\).

Плаваючий потенціал. Ізольований зонд (чи стінка) набуває потенціалу \(\varphi _f\) відносно плазми, за якого сумарний струм дорівнює нулю. Тепер потенціал відлічуємо від незбуреної плазми (а не від межі шару), тож перепад \(T_e/2e\) передшару входить у \(\varphi _f\). Потік іонів на стінку \(\Gamma _i=n_\mathrm {sh}c_s=n_0\exp (-1/2)\,c_s\). Електрони розподілені за Больцманом у всьому перепаді від плазми до стінки, тому до стінки доходить потік \(\Gamma _e=\tfrac 14n_0\bar v_e\exp (e\varphi _f/T_e)\), де \(\bar v_e=\sqrt {8T_e/\pi m_e}\) (однобічний потік \(\tfrac 14n\bar v\) відомий з молекулярної фізики). Прирівнюючи, маємо

\begin{equation} \label {eq:floating-potential} \varphi _f=-\frac {T_e}{2e}\left (\ln \frac {m_i}{2\pi m_e}+1\right ), \end{equation}

що для водню дає \(\varphi _f\approx -3{,}3\,T_e/e\), для дейтерію — \(\approx -3{,}7\,T_e/e\).

Товщина шару і потік енергії на стінку. З перепаду \(\varphi _f\) приблизно \(T_e/2e\) припадає на передшар, решта (\(\approx 2{,}8\,T_e/e\) для водню) — на дебаївський шар. Якщо вважати, що в шарі є лише іони, які падають у потенціалі (закон Чайлда–Ленгмюра, \(\varphi \propto x^{4/3}\); задача 1.12; [4]), то товщина шару для водню становить близько \(2\lambda _{De}\). Іон, пройшовши весь перепад, приносить на стінку енергію \(|e\varphi _f|\), тобто кілька \(T_e\). Разом з електронами (кожен, що подолав бар’єр, приносить в середньому \(\approx 2T_e\)) і початковою тепловою енергією іонів (\(\approx 2{,}5T_i\)) повний потік енергії на стінку \(Q\approx \gamma T_e\,\Gamma _i\) з множником \(\gamma \approx 2+e|\varphi _f|/T_e+2{,}5\,T_i/T_e\); для водню за \(T_i\sim T_e\) це \(\gamma \) від 7 до 8.

2 У термоядерному реакторі ці потоки визначають нагрів і розпилення першої стінки — внутрішньої стінки камери, що першою зустрічається з плазмою.

Зонд Ленгмюра: що він вимірює

Нехай зонд — малий електрод площею \(S\) і характерним розміром \(r_p\), потенціал якого \(V\) відраховують від опорного електрода (наприклад, заземленої камери). Потенціал самої плазми щодо опорного електрода позначимо \(V_p\), плаваючий потенціал зонда — \(V_f\); тоді \(\varphi _f=V_f-V_p<0\) — та сама величина, що в формулі (1.20). Змінюючи \(V\), вимірюють струм \(I\) у колі зонда [4, 2]. З плазми на зонд потрапляють і електрони, і іони, але по дроту й через амперметр течуть лише електрони: електрон, що досяг зонда, іде далі по дроту, а іон, що досяг зонда, забирає з його поверхні електрон і нейтралізується, тобто в дроті це потік електронів у протилежний бік. Тому амперметр показує різницю двох потоків: електронний струм з плазми на зонд вважаємо додатним, а іонний — від’ємним. Вольт-амперна характеристика (ВАХ; рис. 1.10) має три ділянки, і кожна дає свою величину (табл. 1.1).

Рис. 1.9. Схема вимірювання одиночним зондом: напруга V від джерела прикладена між зондом і стінкою камери (опорним електродом), амперметр вимірює струм I у колі зонд — плазма — стінка. Ізолятор залишає відкритим лише кінчик зонда

Рис. 1.9. Схема вимірювання одиночним зондом: напруга \(V\) від джерела прикладена між зондом і стінкою камери (опорним електродом), амперметр вимірює струм \(I\) у колі зонд — плазма — стінка. Ізолятор залишає відкритим лише кінчик зонда

Рис. 1.10. Вольт-амперна характеристика одиночного зонда Ленгмюра (V_p — потенціал плазми, V_f — плаваючий потенціал)

Рис. 1.10. Вольт-амперна характеристика одиночного зонда Ленгмюра (\(V_p\) — потенціал плазми, \(V_f\) — плаваючий потенціал)
Таблиця 1.1. Ділянки вольт-амперної характеристики зонда Ленгмюра.
.
Ділянка Що відбувається Що отримуємо

\(V\ll V_f\): іонне насичення

до зонда йдуть лише іони; їхній потік фіксує критерій Бома: \(I_{is}\approx 0{,}6\,e\,n_0c_sS\) (\(0{,}6\approx e^{-1/2}\) з передшару)

\(n_0\) (при відомому \(T_e\))

\(V_f<V<V_p\): гальмівна область

електрони гальмуються; долітають ті, чия енергія перевищує \(e(V_p-V)\), їхня частка \(\exp [-e(V_p-V)/T_e]\), тож \(I_e\propto \exp \bigl (e(V-V_p)/T_e\bigr )\)

\(T_e\) з нахилу: \(d\ln I_e/dV=e/T_e\) (беруть \(\ln (I+I_{is})\))

\(V\ge V_p\): електронне насичення

зонд збирає весь тепловий потік електронів: \(I_{es}=\tfrac 14en_0\bar v_eS\)

\(V_p\) (злам характеристики); перевірка \(n_0\)

Отже, обробка ВАХ іде в такому порядку: за нахилом \(\ln (I+I_{is})\) знаходять \(T_e\); зі зламу характеристики — \(V_p\); далі за відомим \(T_e\) обчислюють \(c_s=\sqrt {T_e/m_i}\) і з \(I_{is}\) одержують \(n_0\) (а \(I_{es}\) дає незалежну перевірку). Так з’являються локальні параметри плазми \(T_e\), \(V_p\) і \(n_0\), яких не знайти іншими простими методами.

Числова оцінка. Водень, \(T_e=3\) еВ, \(n=10^{10}~\mathrm {см}^{-3}\): \(c_s\approx 1{,}7\times 10^{6}\) см/с; \(I_{is}/S\approx 0{,}6\,en c_s\approx 1{,}6\) мА/см\(^2\); \(I_{es}/S=\tfrac 14en\bar v_e\approx 46\) мА/см\(^2\); \(\varphi _f\approx -3{,}3\,T_e/e\approx -10\) В.

Подвійний зонд і межі застосовності

Одиночний зонд потребує опорного електрода, що торкається плазми, а розряд з високочастотними коливаннями потенціалу спотворює характеристику. Цього уникають подвійним зондом — двома однаковими електродами, між якими прикладено напругу \(V\), а вся система плаває (рис. 1.11): стінка камери в колі не бере участі. Що тече в один електрод, те витікає з іншого. Нехай електроди мають потенціали \(V_1\), \(V_2\) відносно плазми, \(V=V_1-V_2\). Кожен збирає іонний струм насичення \(I_{is}\) і електронний \(I_{ek}\propto \exp (eV_k/T_e)\), тож \(I=I_{e1}-I_{is}=-(I_{e2}-I_{is})\). Звідси \(I_{e1}+I_{e2}=2I_{is}\) і \(I_{e1}/I_{e2}=\exp (eV/T_e)\), підстановка дає

\begin{equation} \label {eq:double-probe} I=I_{is}\,\frac {\exp (eV/T_e)-1}{\exp (eV/T_e)+1}=I_{is}\tanh \frac {eV}{2T_e}\,,\qquad T_e=\frac {e\,I_{is}}{2\,(dI/dV)_{V=0}}\,. \end{equation}

Струм не перевищує \(I_{is}\), тому збурення плазми мале; \(T_e\) дає нахил у нулі (рис. 1.12).

Рис. 1.11. Схема подвійного зонда: два однакові електроди з’єднані через амперметр і джерело напруги V; коло ніде не заземлене, тож струм замикається лише через плазму між електродами

Рис. 1.11. Схема подвійного зонда: два однакові електроди з’єднані через амперметр і джерело напруги \(V\); коло ніде не заземлене, тож струм замикається лише через плазму між електродами

Рис. 1.12. Характеристика подвійного зонда (1.21): симетрична, насичується на I_is; нахил у нулі дає T_e

Рис. 1.12. Характеристика подвійного зонда (1.21): симетрична, насичується на \(\pm I_{is}\); нахил у нулі дає \(T_e\)

Зонд працює лише тоді, коли він не руйнує плазму, яку вимірює:

  • • розмір зонда значно більший за товщину шару, \(r_p\gg \lambda _D\) (тоді струм збирається з площі \(S\)), але значно менший за довжину вільного пробігу \(\lambda _{\mathrm {fp}}\) (розд. 4), інакше струм визначається зіткненнями, а не шаром;

  • • у магнітному полі потрібно \(r_{Le}\gtrsim r_p\), де \(r_{Le}\) — ларморівський радіус електрона (формула (3.1) у розд. 3); практично

    \[ r_{Le}\approx \frac {2{,}4\sqrt {T_e[\text {еВ}]}}{B[\text {Гс}]}\ \text {см}. \]

    Якщо \(r_{Le}\ll r_p\), електрони потрапляють на зонд лише вздовж силових ліній, збір струму анізотропний і формули цього розділу не працюють;

  • • у гарячій плазмі (\(T_e\gtrsim 50\) еВ) зонд перегрівається, тому в токамаках його використовують лише на периферії; за наявності швидких електронів нахил \(\ln I(V)\) зменшується за великих гальмівних потенціалів \(e(V_p-V)\gg T_e\), і \(T_e\) виходить завищеною.

Інтерактивна симуляція. Зняти ВАХ одиночного й подвійного зонда на віртуальному стенді, підібрати вікно апроксимації й знайти \(T_e\), \(V_p\) і \(n\) для невідомої плазми можна в віртуальній лабораторній. Там видно, як гарячий хвіст завищує \(T_e\) і чому подвійний зонд не дає \(V_p\).

Головне в розділі

  • • Плазма — квазінейтральний частково чи повністю іонізований газ із колективною поведінкою заряджених частинок.

  • • За формулою Саха газ помітно іонізується вже за \(T\ll I\): вільний електрон має величезний фазовий об’єм, і виграш ентропії компенсує больцманівський множник \(e^{-I/T}\).

  • • Електрони й іони можуть мати різні температури (\(T_e\gg T_i\) у розрядах), бо при зіткненні електрон віддає іону лише частку \(\sim m_e/m_i\) енергії.

  • • Порушена нейтральність відновлюється коливаннями з плазмовою частотою \(\omega _{pe}=\sqrt {4\pi n_ee^2/m_e}\); за час \(\omega _{pe}^{-1}\) тепловий електрон проходить \(\lambda _{De}=v_{Te}/\omega _{pe}\).

  • • Дебаївська довжина \(\lambda _D\) — масштаб екранування заряду; на відстанях \(L\gg \lambda _D\) плазма квазінейтральна.

  • • Колективність потребує великого числа частинок у дебаївській сфері, \(N_D\gg 1\); це те саме, що слабка зв’язаність \(\Gamma \ll 1\) (\(N_D\approx 0{,}09\,\Gamma ^{-3/2}\)).

  • • Плазма — це ще й \(\lambda _D\ll L\) (квазінейтральність на масштабі системи) та \(\omega _p\tau \gg 1\) (немає домінування зіткнень з нейтральними атомами).

  • • У виродженому газі (метали) тепловий масштаб \(T\) замінюється енергією Фермі: екранування задає довжина Томаса–Фермі.

  • • Біля поглинальної стінки іони входять у шар об’ємного заряду зі швидкістю \(u\ge c_s\) (критерій Бома); на цьому ґрунтується зонд Ленгмюра.

Задачі

  • 1.1. ★☆☆ Виразіть температуру поверхні Сонця (\(T\approx 5800\) К) в електронвольтах, ергах і джоулях. [відповідь]

  • 1.2. ★★☆ За формулою Саха знайдіть ступінь іонізації водню з повною концентрацією \(10^{17}~\mathrm {см}^{-3}\) при \(T=1\) еВ і оцініть температуру, при якій \(\alpha =1/2\). [відповідь]

  • 1.3. ★☆☆ Знайдіть плазмову частоту \(\omega _{pe}\), частоту \(f=\omega _{pe}/2\pi \) та період коливань для \(n_e=10^{10}~\mathrm {см}^{-3}\). До якого діапазону електромагнітних хвиль належить ця частота? [відповідь]

  • 1.4. ★★☆ Покажіть, що відношення іонного та електронного внесків у \(\omega _p^2\) для водневої плазми дорівнює \(m_e/m_i\), і оцініть відносну поправку до плазмової частоти. [відповідь]

  • 1.5. ★☆☆ Оцініть час відновлення квазінейтральності \(t_\mathrm {rel}\sim \lambda _{De}/v_{Te}\), \(v_{Te}=\sqrt {T_e/m_e}\), для іоносфери та токамака з табл. 2. [відповідь]

  • 1.6. ★★☆ Для плазми з \(n=10^{12}~\mathrm {см}^{-3}\), \(T_e=3\) еВ, \(T_i=0{,}03\) еВ знайдіть \(\lambda _{De}\), \(\lambda _{Di}\) і \(\lambda _D\). Яку довжину екранування слід брати для швидкого й для повільного (порівняно з \(\lambda _D/v_{Ti}\)) процесу? [відповідь]

  • 1.7. ★★☆ Оцініть довжину Томаса–Фермі для міді (\(n=8{,}5\times 10^{22}~\mathrm {см}^{-3}\)). Порівняйте з міжатомною відстанню та поясніть, у якому сенсі заряд провідника «розподілений по поверхні». [відповідь]

  • 1.8. ★☆☆ Знайдіть дебаївську довжину \(\lambda _{De}\), число частинок у дебаївській сфері \(N_D\) та параметр зв’язку \(\Gamma \) для плазми з \(n_e=10^{12}~\mathrm {см}^{-3}\), \(T_e=2\) еВ. [відповідь]

  • 1.9. ★☆☆ Для \(n=10^{14}~\mathrm {см}^{-3}\), \(T=10\) еВ знайдіть \(\lambda _{De}\), \(a\) і \(N_D\). Перевірте співвідношення (1.14). Чи виконується умова колективності? [відповідь]

  • 1.10. ★★☆ Плазма з \(n=10^{12}~\mathrm {см}^{-3}\), \(T=1\) еВ межує із зарядженою площиною (§ 1.8). Знайдіть \(\lambda _D\) і поверхневу густину заряду \(\sigma \), при якій \(e\varphi _0=T\). Покажіть, що при малих \(\sigma \) маємо \(\varphi _0=4\pi \sigma \lambda _D\). [відповідь]

  • 1.11. ★★★ Виведіть критерій Бома (1.19). Нехай холодні іони входять у шар (на його межі \(\varphi =0\), концентрація \(n_\mathrm {sh}\)) зі швидкістю \(u_0\) в напрямку стінки, а електрони розподілені за Больцманом. (а) Знайдіть \(n_i(\varphi )\) і \(n_e(\varphi )\). (б) Для малого \(\chi =-e\varphi /T_e>0\) запишіть рівняння Пуассона для \(\chi \) і з’ясуйте, за якої умови його розв’язок монотонний. [відповідь]

  • 1.12. ★★★ Біля стінки, де електрони відштовхнуті, у шарі є лише іони (закон Чайлда–Ленгмюра). Іони входять у шар із потоком \(\Gamma _i=n_\mathrm {sh}c_s\) і малою початковою швидкістю (енергією входу \(T_e/2\) грубо нехтуємо), рухаючись у падінні потенціалу \(V=-\varphi >0\) (\(V(0)=0\), \(V'(0)=0\)). (а) Виведіть залежність \(V(x)\) і покажіть, що \(V\propto x^{4/3}\). (б) Оцініть товщину шару для водню, якщо повний перепад у шарі \(V_\mathrm {sh}\approx 2{,}8\,T_e/e\), і виразіть її через \(\lambda _{De}=\sqrt {T_e/4\pi n_\mathrm {sh}e^2}\). [відповідь]

  • 1.13. ★★☆ Водневий розряд: \(n_\mathrm {sh}=10^{11}~\mathrm {см}^{-3}\), \(T_e=4\) еВ, \(T_i\ll T_e\). Знайдіть мінімальну швидкість іонів на межі шару (критерій Бома), їхню енергію та потік на стінку. [відповідь]

  • 1.14. ★★☆ Зонд Ленгмюра площею \(S=0{,}1\) см\(^2\) у водневій плазмі з \(T_e=3\) еВ реєструє струм іонного насичення \(1{,}6\) мА. Знайдіть концентрацію \(n_0\) і плаваючий потенціал відносно плазми. [відповідь]

  • 1.15. ★★☆ Подвійний зонд (формула (1.21)) показує струм насичення \(0{,}5\) мА, а нахил характеристики в нулі \(dI/dV=0{,}1\) мА/В. Знайдіть \(T_e\). [відповідь]

  • 1.16. ★★☆ Пристінкова воднева плазма токамака: \(n=10^{13}~\mathrm {см}^{-3}\), \(T_e=30\) еВ, \(T_i\ll T_e\). (а) Оцініть \(\lambda _{De}\) і \(N_D\). (б) Знайдіть плаваючий потенціал стінки відносно плазми за формулою (1.20). (в) Оцініть теплове навантаження на стінку \(Q\approx \gamma T_e\,\Gamma _i\), де \(\Gamma _i=n_\mathrm {sh}c_s\), \(n_\mathrm {sh}\approx \exp (-1/2)\,n\approx 0{,}6\,n\) (густина на межі шару), \(\gamma \approx 2+e|\varphi _f|/T_e\approx 5{,}3\) за \(T_i\ll T_e\) (оцінка — у тексті § 1.8). [відповідь]

Контрольні питання

  • 1. Чим плазма відрізняється від нейтрального газу? Що означає «колективна» поведінка?

  • 2. Чому газ іонізується помітно при температурі, набагато меншій за енергію іонізації? Що виражає формула Саха?

  • 3. Чому в газовому розряді \(T_e\gg T_i\) і що таке двотемпературна плазма?

  • 4. Що таке квазінейтральність? Оцініть, наскільки вона порушується на масштабі \(L\).

  • 5. Звідки береться плазмова частота \(\omega _{pe}\) і який фізичний зміст мають \(\omega _{pe}^{-1}\) та \(\lambda _{De}=v_{Te}/\omega _{pe}\)?

  • 6. Виведіть дебаївське екранування. Чому потрібен множник \(e^{-r/\lambda _D}\) і чому відкидається зростаючий розв’язок?

  • 7. Як змінюється довжина екранування у виродженому електронному газі? Що таке довжина Томаса–Фермі?

  • 8. Чому в слабкозв’язаній плазмі \(N_D\gg 1\)? Як зв’язані \(N_D\) і \(\Gamma \)?

  • 9. За яких умов плазма «колективна»? Назвіть три умови, їхній фізичний зміст і співвідношення між \(N_D\) та \(\Gamma \).

  • 10. Як змінюється ефективна товщина дебаївського шару при зростанні потенціалу стінки \(\varphi _0\) і що від \(\lambda _D\) лишається при \(e\varphi _0\gg T\)?

  • 11. Чому іони мають увійти в шар біля стінки зі швидкістю \(u\ge c_s\)? Звідки береться плаваючий потенціал \(\approx -3\,T_e/e\) і що вимірює зонд Ленгмюра?