Елементи фізики плазми

\(\newcommand{\footnotename}{footnote}\) \(\def \LWRfootnote {1}\) \(\newcommand {\footnote }[2][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\newcommand {\footnotemark }[1][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\let \LWRorighspace \hspace \) \(\renewcommand {\hspace }{\ifstar \LWRorighspace \LWRorighspace }\) \(\newcommand {\TextOrMath }[2]{#2}\) \(\newcommand {\mathnormal }[1]{{#1}}\) \(\newcommand \ensuremath [1]{#1}\) \(\newcommand {\LWRframebox }[2][]{\fbox {#2}} \newcommand {\framebox }[1][]{\LWRframebox } \) \(\newcommand {\setlength }[2]{}\) \(\newcommand {\addtolength }[2]{}\) \(\newcommand {\setcounter }[2]{}\) \(\newcommand {\addtocounter }[2]{}\) \(\newcommand {\arabic }[1]{}\) \(\newcommand {\number }[1]{}\) \(\newcommand {\noalign }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\newcommand {\cline }[1]{}\) \(\newcommand {\directlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\luatexdirectlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\protect }{}\) \(\def \LWRabsorbnumber #1 {}\) \(\def \LWRabsorbquotenumber "#1 {}\) \(\newcommand {\LWRabsorboption }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRabsorbtwooptions }[1][]{\LWRabsorboption }\) \(\def \mathchar {\ifnextchar "\LWRabsorbquotenumber \LWRabsorbnumber }\) \(\def \mathcode #1={\mathchar }\) \(\let \delcode \mathcode \) \(\let \delimiter \mathchar \) \(\def \oe {\unicode {x0153}}\) \(\def \OE {\unicode {x0152}}\) \(\def \ae {\unicode {x00E6}}\) \(\def \AE {\unicode {x00C6}}\) \(\def \aa {\unicode {x00E5}}\) \(\def \AA {\unicode {x00C5}}\) \(\def \o {\unicode {x00F8}}\) \(\def \O {\unicode {x00D8}}\) \(\def \l {\unicode {x0142}}\) \(\def \L {\unicode {x0141}}\) \(\def \ss {\unicode {x00DF}}\) \(\def \SS {\unicode {x1E9E}}\) \(\def \dag {\unicode {x2020}}\) \(\def \ddag {\unicode {x2021}}\) \(\def \P {\unicode {x00B6}}\) \(\def \copyright {\unicode {x00A9}}\) \(\def \pounds {\unicode {x00A3}}\) \(\let \LWRref \ref \) \(\renewcommand {\ref }{\ifstar \LWRref \LWRref }\) \( \newcommand {\multicolumn }[3]{#3}\) \(\require {textcomp}\) \(\require {colortbl}\) \(\let \LWRorigcolumncolor \columncolor \) \(\renewcommand {\columncolor }[2][named]{\LWRorigcolumncolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigrowcolor \rowcolor \) \(\renewcommand {\rowcolor }[2][named]{\LWRorigrowcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigcellcolor \cellcolor \) \(\renewcommand {\cellcolor }[2][named]{\LWRorigcellcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\newcommand {\intertext }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\let \Hat \hat \) \(\let \Check \check \) \(\let \Tilde \tilde \) \(\let \Acute \acute \) \(\let \Grave \grave \) \(\let \Dot \dot \) \(\let \Ddot \ddot \) \(\let \Breve \breve \) \(\let \Bar \bar \) \(\let \Vec \vec \) \(\let \symnormal \mathit \) \(\let \symliteral \mathrm \) \(\let \symbb \mathbb \) \(\let \symbbit \mathbb \) \(\let \symcal \mathcal \) \(\let \symscr \mathscr \) \(\let \symfrak \mathfrak \) \(\let \symsfup \mathsf \) \(\let \symsfit \mathit \) \(\let \symbfsf \mathbf \) \(\let \symbfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symbfcal \mathcal \) \(\let \symbfscr \mathscr \) \(\let \symbffrak \mathfrak \) \(\let \symbfsfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfsfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symup \mathrm \) \(\let \symbf \mathbf \) \(\let \symit \mathit \) \(\let \symtt \mathtt \) \(\let \symbffrac \mathbffrac \) \(\newcommand {\mathfence }[1]{\mathord {#1}}\) \(\newcommand {\mathover }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathunder }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathbotaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathalpha }[1]{\mathord {#1}}\) \(\def\upAlpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\upBeta{\unicode{x0392}}\) \(\def\upGamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\upDigamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\upDelta{\unicode{x0394}}\) \(\def\upEpsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\upZeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\upEta{\unicode{x0397}}\) \(\def\upTheta{\unicode{x0398}}\) \(\def\upVartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\upIota{\unicode{x0399}}\) \(\def\upKappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\upLambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\upMu{\unicode{x039C}}\) \(\def\upNu{\unicode{x039D}}\) \(\def\upXi{\unicode{x039E}}\) \(\def\upOmicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\upPi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\upVarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\upRho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\upSigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\upTau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\upUpsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\upPhi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\upChi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\upPsi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\upOmega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\itAlpha{\unicode{x1D6E2}}\) \(\def\itBeta{\unicode{x1D6E3}}\) \(\def\itGamma{\unicode{x1D6E4}}\) \(\def\itDigamma{\mathit{\unicode{x03DC}}}\) \(\def\itDelta{\unicode{x1D6E5}}\) \(\def\itEpsilon{\unicode{x1D6E6}}\) \(\def\itZeta{\unicode{x1D6E7}}\) \(\def\itEta{\unicode{x1D6E8}}\) \(\def\itTheta{\unicode{x1D6E9}}\) \(\def\itVartheta{\unicode{x1D6F3}}\) \(\def\itIota{\unicode{x1D6EA}}\) \(\def\itKappa{\unicode{x1D6EB}}\) \(\def\itLambda{\unicode{x1D6EC}}\) \(\def\itMu{\unicode{x1D6ED}}\) \(\def\itNu{\unicode{x1D6EE}}\) \(\def\itXi{\unicode{x1D6EF}}\) \(\def\itOmicron{\unicode{x1D6F0}}\) \(\def\itPi{\unicode{x1D6F1}}\) \(\def\itRho{\unicode{x1D6F2}}\) \(\def\itSigma{\unicode{x1D6F4}}\) \(\def\itTau{\unicode{x1D6F5}}\) \(\def\itUpsilon{\unicode{x1D6F6}}\) \(\def\itPhi{\unicode{x1D6F7}}\) \(\def\itChi{\unicode{x1D6F8}}\) \(\def\itPsi{\unicode{x1D6F9}}\) \(\def\itOmega{\unicode{x1D6FA}}\) \(\def\upalpha{\unicode{x03B1}}\) \(\def\upbeta{\unicode{x03B2}}\) \(\def\upvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\upgamma{\unicode{x03B3}}\) \(\def\updigamma{\unicode{x03DD}}\) \(\def\updelta{\unicode{x03B4}}\) \(\def\upepsilon{\unicode{x03F5}}\) \(\def\upvarepsilon{\unicode{x03B5}}\) \(\def\upzeta{\unicode{x03B6}}\) \(\def\upeta{\unicode{x03B7}}\) \(\def\uptheta{\unicode{x03B8}}\) \(\def\upvartheta{\unicode{x03D1}}\) \(\def\upiota{\unicode{x03B9}}\) \(\def\upkappa{\unicode{x03BA}}\) \(\def\upvarkappa{\unicode{x03F0}}\) \(\def\uplambda{\unicode{x03BB}}\) \(\def\upmu{\unicode{x03BC}}\) \(\def\upnu{\unicode{x03BD}}\) \(\def\upxi{\unicode{x03BE}}\) \(\def\upomicron{\unicode{x03BF}}\) \(\def\uppi{\unicode{x03C0}}\) \(\def\upvarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\uprho{\unicode{x03C1}}\) \(\def\upvarrho{\unicode{x03F1}}\) \(\def\upsigma{\unicode{x03C3}}\) \(\def\upvarsigma{\unicode{x03C2}}\) \(\def\uptau{\unicode{x03C4}}\) \(\def\upupsilon{\unicode{x03C5}}\) \(\def\upphi{\unicode{x03D5}}\) \(\def\upvarphi{\unicode{x03C6}}\) \(\def\upchi{\unicode{x03C7}}\) \(\def\uppsi{\unicode{x03C8}}\) \(\def\upomega{\unicode{x03C9}}\) \(\def\italpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\itbeta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\itvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\itgamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\itdigamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\itdelta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\itepsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\itvarepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\itzeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\iteta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\ittheta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\itvartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\itiota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\itkappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\itvarkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\itlambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\itmu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\itnu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\itxi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\itomicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\itpi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\itvarpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\itrho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\itvarrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\itsigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\itvarsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\ittau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\itupsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\itphi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\itvarphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\itchi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\itpsi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\itomega{\unicode{x1D714}}\) \(\let \lparen (\) \(\let \rparen )\) \(\newcommand {\cuberoot }[1]{\,{}^3\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\fourthroot }[1]{\,{}^4\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\longdivision }[1]{\mathord {\unicode {x027CC}#1}}\) \(\newcommand {\mathcomma }{,}\) \(\newcommand {\mathcolon }{:}\) \(\newcommand {\mathsemicolon }{;}\) \(\newcommand {\overbracket }[1]{\mathinner {\overline {\ulcorner {#1}\urcorner }}}\) \(\newcommand {\underbracket }[1]{\mathinner {\underline {\llcorner {#1}\lrcorner }}}\) \(\newcommand {\overbar }[1]{\mathord {#1\unicode {x00305}}}\) \(\newcommand {\ovhook }[1]{\mathord {#1\unicode {x00309}}}\) \(\newcommand {\ocirc }[1]{\mathord {#1\unicode {x0030A}}}\) \(\newcommand {\candra }[1]{\mathord {#1\unicode {x00310}}}\) \(\newcommand {\oturnedcomma }[1]{\mathord {#1\unicode {x00312}}}\) \(\newcommand {\ocommatopright }[1]{\mathord {#1\unicode {x00315}}}\) \(\newcommand {\droang }[1]{\mathord {#1\unicode {x0031A}}}\) \(\newcommand {\leftharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\rightharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D1}}}\) \(\newcommand {\vertoverlay }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D2}}}\) \(\newcommand {\leftarrowaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\annuity }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E7}}}\) \(\newcommand {\widebridgeabove }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E9}}}\) \(\newcommand {\asteraccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020F0}}}\) \(\newcommand {\threeunderdot }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E8}}}\) \(\newcommand {\Bbbsum }{\mathop {\unicode {x2140}}\limits }\) \(\newcommand {\oiint }{\mathop {\unicode {x222F}}\limits }\) \(\newcommand {\oiiint }{\mathop {\unicode {x2230}}\limits }\) \(\newcommand {\intclockwise }{\mathop {\unicode {x2231}}\limits }\) \(\newcommand {\ointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\ointctrclockwise }{\mathop {\unicode {x2233}}\limits }\) \(\newcommand {\varointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\leftouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D5}}\limits }\) \(\newcommand {\rightouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D6}}\limits }\) \(\newcommand {\fullouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D7}}\limits }\) \(\newcommand {\bigbot }{\mathop {\unicode {x27D8}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtop }{\mathop {\unicode {x27D9}}\limits }\) \(\newcommand {\xsol }{\mathop {\unicode {x29F8}}\limits }\) \(\newcommand {\xbsol }{\mathop {\unicode {x29F9}}\limits }\) \(\newcommand {\bigcupdot }{\mathop {\unicode {x2A03}}\limits }\) \(\newcommand {\bigsqcap }{\mathop {\unicode {x2A05}}\limits }\) \(\newcommand {\conjquant }{\mathop {\unicode {x2A07}}\limits }\) \(\newcommand {\disjquant }{\mathop {\unicode {x2A08}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtimes }{\mathop {\unicode {x2A09}}\limits }\) \(\newcommand {\modtwosum }{\mathop {\unicode {x2A0A}}\limits }\) \(\newcommand {\sumint }{\mathop {\unicode {x2A0B}}\limits }\) \(\newcommand {\intbar }{\mathop {\unicode {x2A0D}}\limits }\) \(\newcommand {\intBar }{\mathop {\unicode {x2A0E}}\limits }\) \(\newcommand {\fint }{\mathop {\unicode {x2A0F}}\limits }\) \(\newcommand {\cirfnint }{\mathop {\unicode {x2A10}}\limits }\) \(\newcommand {\awint }{\mathop {\unicode {x2A11}}\limits }\) \(\newcommand {\rppolint }{\mathop {\unicode {x2A12}}\limits }\) \(\newcommand {\scpolint }{\mathop {\unicode {x2A13}}\limits }\) \(\newcommand {\npolint }{\mathop {\unicode {x2A14}}\limits }\) \(\newcommand {\pointint }{\mathop {\unicode {x2A15}}\limits }\) \(\newcommand {\sqint }{\mathop {\unicode {x2A16}}\limits }\) \(\newcommand {\intlarhk }{\mathop {\unicode {x2A17}}\limits }\) \(\newcommand {\intx }{\mathop {\unicode {x2A18}}\limits }\) \(\newcommand {\intcap }{\mathop {\unicode {x2A19}}\limits }\) \(\newcommand {\intcup }{\mathop {\unicode {x2A1A}}\limits }\) \(\newcommand {\upint }{\mathop {\unicode {x2A1B}}\limits }\) \(\newcommand {\lowint }{\mathop {\unicode {x2A1C}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtriangleleft }{\mathop {\unicode {x2A1E}}\limits }\) \(\newcommand {\zcmp }{\mathop {\unicode {x2A1F}}\limits }\) \(\newcommand {\zpipe }{\mathop {\unicode {x2A20}}\limits }\) \(\newcommand {\zproject }{\mathop {\unicode {x2A21}}\limits }\) \(\newcommand {\biginterleave }{\mathop {\unicode {x2AFC}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtalloblong }{\mathop {\unicode {x2AFF}}\limits }\) \(\newcommand {\arabicmaj }{\mathop {\unicode {x1EEF0}}\limits }\) \(\newcommand {\arabichad }{\mathop {\unicode {x1EEF1}}\limits }\) \(\newcommand {\nicefrac }[3][]{\mathinner {{}^{#2}\!/\!_{#3}}}\) \(\require {mhchem}\) \(\newcommand {\toprule }[1][]{\hline }\) \(\let \midrule \toprule \) \(\let \bottomrule \toprule \) \(\def \LWRbooktabscmidruleparen (#1)#2{}\) \(\newcommand {\LWRbooktabscmidrulenoparen }[1]{}\) \(\newcommand {\cmidrule }[1][]{\ifnextchar (\LWRbooktabscmidruleparen \LWRbooktabscmidrulenoparen }\) \(\newcommand {\morecmidrules }{}\) \(\newcommand {\specialrule }[3]{\hline }\) \(\newcommand {\addlinespace }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRsubmultirow }[2][]{#2}\) \(\newcommand {\LWRmultirow }[2][]{\LWRsubmultirow }\) \(\newcommand {\multirow }[2][]{\LWRmultirow }\) \(\newcommand {\mrowcell }{}\) \(\newcommand {\mcolrowcell }{}\) \(\newcommand {\STneed }[1]{}\) \(\newcommand {\vect }[1]{\mathbf {#1}}\) \(\newcommand {\Efield }{\vect {E}}\) \(\newcommand {\Dfield }{\vect {D}}\) \(\newcommand {\Bfield }{\vect {B}}\) \(\newcommand {\Hfield }{\vect {H}}\) \(\newcommand {\rot }{\mathbf {\nabla }\times }\) \(\newcommand {\divg }{\mathbf {\nabla }\cdot }\) \(\newcommand {\grad }{\vect {\nabla }}\) \(\newcommand {\diff }[2]{\frac {\partial #1}{\partial #2}}\) \(\newcommand {\ddiff }[2]{\frac {\partial ^2 #1}{\partial #2^2}}\) \(\newcommand {\parttime }[1]{\frac {\partial {#1}}{\partial t}}\) \(\newcommand {\pparttime }[1]{\frac {\partial ^2{#1}}{\partial t^2}}\) \(\renewcommand {\phi }{\varphi }\) \(\renewcommand {\epsilon }{\varepsilon }\) \(\DeclareMathOperator {\const }{const}\) \(\DeclareMathOperator {\Div }{div}\) \(\DeclareMathOperator {\Rot }{rot}\) \(\DeclareMathOperator {\Grad }{grad}\) \(\DeclareMathOperator {\inv }{inv}\) \(\newcommand {\Laplasian }{\Delta }\) \(\renewcommand {\iiint }{\int }\) \(\renewcommand {\iint }{\int }\) \(\newcommand {\oiint }{\oint }\) \(\newcommand {\emf }{ℰ}\) \(\newcommand {\tikzmarknode }[2]{#2}\) \(\newcommand {\tikzmark }[1]{}\) \(\newcommand {\enquote }[1]{«#1»}\) \(\newcommand {\allowbreak }{}\) \(\newcommand {\mitlambda }{\lambda }\) \(\newcommand {\mitomega }{\omega }\) \(\newcommand {\mittheta }{\theta }\) \(\newcommand {\mitphi }{\varphi }\) \(\newcommand {\tcbhighmath }[1]{\boxed {#1}}\) \(\DeclareMathOperator {\sh }{sh}\) \(\DeclareMathOperator {\ch }{ch}\) \(\DeclareMathOperator {\tg }{tg}\) \(\DeclareMathOperator {\ctg }{ctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arctg }{arctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arcctg }{arcctg}\) \(\DeclareMathOperator {\cth }{cth}\) \(\DeclareMathOperator {\cosec }{cosec}\) \(\let \symsf \symsfup \) \(\def\Alpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\Beta{\unicode{x0392}}\) \(\def\Gamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\Digamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\Delta{\unicode{x0394}}\) \(\def\Epsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\Zeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\Eta{\unicode{x0397}}\) \(\def\Theta{\unicode{x0398}}\) \(\def\Vartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\Iota{\unicode{x0399}}\) \(\def\Kappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\Lambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\Mu{\unicode{x039C}}\) \(\def\Nu{\unicode{x039D}}\) \(\def\Xi{\unicode{x039E}}\) \(\def\Omicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\Pi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\Varpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\Rho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\Sigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\Tau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\Upsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\Phi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\Chi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\Psi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\Omega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\alpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\beta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\varbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\gamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\digamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\delta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\epsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\varepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\zeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\eta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\theta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\vartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\iota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\kappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\varkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\lambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\mu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\nu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\xi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\omicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\pi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\varpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\rho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\varrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\sigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\varsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\tau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\upsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\phi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\varphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\chi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\psi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\omega{\unicode{x1D714}}\)

3 Рух зарядженої частинки в електричному та магнітному полях

Колективний опис не скасовує руху окремих частинок. Щоб зрозуміти магнітне утримання, спочатку треба побачити найпростішу механіку однієї зарядженої частинки. Вона дає природні просторовий і часовий масштаби \(r_L\) та \(\omega _c^{-1}\), після чого стають зрозумілими дрейфи, магнітне дзеркало і межі застосовності МГД.

§ 3.1 Однорідне магнітне поле

У магнітному полі на частинку з зарядом \(q\) діє сила Лоренца \(\vect F=(q/c)\,\vect v\times \vect B\). Вона перпендикулярна швидкості й роботи не виконує, тому \(v\) зберігається. Розкладемо швидкість \(\vect v=\vect v_\parallel +\vect v_\perp \). Складова \(v_\parallel \) вздовж поля не змінюється, а перпендикулярна складова обертається по колу (це обертання називають гірацією) з циклотронною частотою і ларморівським радіусом

\begin{equation} \label {eq:larmor} \tcbhighmath {\omega _c=\frac {|q|B}{mc},\qquad r_L=\frac {v_\perp }{\omega _c}=\frac {mc\,v_\perp }{|q|B}}. \end{equation}

Траєкторія — гвинтова лінія (рис. 3.1). Іони й електрони обертаються в протилежні боки: якщо дивитися з кінця вектора \(\vect B\), позитивні частинки обертаються за годинниковою стрілкою, негативні — проти. Частота обертання не залежить від енергії частинки. Для практичних оцінок

\begin{equation*} \omega _{ce}\approx 1{,}76\times 10^{7}\,B[\text {Гс}]~\mathrm {с}^{-1},\qquad \omega _{ci}\approx 9{,}58\times 10^{3}\,\frac ZA\,B[\text {Гс}]~\mathrm {с}^{-1}, \end{equation*}

а ларморівські радіуси при \(v_\perp =\sqrt {T/m}\): \(r_{Le}\approx 2{,}4\,\sqrt {T_e[\text {еВ}]}/B[\text {Гс}]\) см, \(r_{Li}\approx 10^2\,\sqrt {A\,T_i[\text {еВ}]}/(Z\,B[\text {Гс}])\) см. Через малу масу електрони мають радіус у \(\sqrt {m_i/m_e}\sim 40\) разів менший за іонний при однакових температурах.

Рис. 3.1. Гвинтовий рух зарядженої частинки в однорідному магнітному полі: уздовж поля — рівномірний, поперек — обертання з частотою _c

Рис. 3.1. Гвинтовий рух зарядженої частинки в однорідному магнітному полі: уздовж поля — рівномірний, поперек — обертання з частотою \(\omega _c\)

Числова оцінка. Для токамака (\(T=10\) кеВ, \(B=5\times 10^4\) Гс): \(r_{Le}\approx 5\times 10^{-3}\) см, \(r_{Li}\approx 0{,}2\) см (протон), \(0{,}3\) см (дейтрон). Для іоносфери (\(T\approx 0{,}1\) еВ, \(B\approx 0{,}3\) Гс): \(r_{Le}\) від \(2\) до \(3\) см, \(r_{Li}\approx 1\) м для протона і \(\approx 4\) м для O\(^+\) (основний іон F-шару). Тут \(r_L=v_T/\omega _c\), \(v_T=\sqrt {T/m}\).

Плазму називають замагніченою, якщо частинка встигає зробити багато обертів між зіткненнями, \(\omega _c\gg \nu \) (частоту зіткнень \(\nu \) детально розглянуто в розд. 4), і радіус орбіти малий порівняно з розміром неоднорідності поля, \(r_L\ll L\). Довжину вільного пробігу означимо як \(\lambda _{\mathrm {пр}}=v_T/\nu \). Тоді частинка «прив’язана» до силової лінії, і рух поперек поля пригнічений. Оцінимо перенесення. Вздовж поля частинка блукає з кроком \(\lambda _{\mathrm {пр}}\) і \(D_\parallel \sim v^2/\nu \); поперек крок дорівнює \(r_L\), а частота кроків — \(\nu \), тому \(D_\perp \sim r_L^2\nu \). Звідси

\begin{equation*} \frac {D_\perp }{D_\parallel }\sim \left (\frac \nu {\omega _c}\right )^2\ll 1,\qquad D_\perp \propto \frac 1{B^2}. \end{equation*}

Це класична дифузія поперек поля. Вона лежить в основі магнітного утримання: сильне поле різко зменшує поперечні втрати.

§ 3.2 Дрейфи в схрещених полях

Дрейфове наближення. Усю тему можна звести до трьох тверджень. (1) Поля зовнішні й сильні, частинки рухаються незалежно. (2) Якщо \(r_L\ll L\) і \(\omega \ll \omega _c\), рух розпадається на швидке обертання навколо ведучого центру й повільний дрейф самого центру. (3) Загальне правило: будь-яка стала сила \(\vect F\perp \vect B\) викликає дрейф \(\vect v_d=c\,\vect F\times \vect B/(qB^2)\). Якщо \(\vect F\) не залежить від заряду (гравітація, відцентрова сила, \(-\mu \nabla B\)), дрейф має різний знак для електронів та іонів: виникають струм і розділення зарядів. Якщо \(\vect F=q\vect E\), дрейф однаковий для всіх, і плазма рухається як ціле. Це знімає більшу частину труднощів розділу.

Нехай, окрім \(\vect B\), є однорідне електричне поле \(\vect E\perp \vect B\). Шукатимемо рух у вигляді гвинтового руху на фоні дрейфу \(\vect v_d\) із сталою швидкістю. Для швидкості \(\vect v_d\) сила має зникати: \(\vect E+\vect v_d\times \vect B/c=0\). Помножимо векторно на \(\vect B\) і скористаємося \((\vect v_d\times \vect B)\times \vect B=-B^2\vect v_{d\perp }\):

\begin{equation} \label {eq:ExB} \tcbhighmath {\vect v_E=c\,\frac {\vect E\times \vect B}{B^2}}. \end{equation}

Швидкість дрейфу не залежить від заряду, маси та енергії частинки, тому електрони й іони дрейфують в один бік, струму й розділення зарядів нема. Фізичний зміст: у системі відліку, що рухається зі швидкістю \(\vect v_E\), електричного поля немає (нерелятивістське наближення), і частинка просто гвинтом обертається навколо силової лінії.

Чому саме перпендикулярно \(\vect E\). На одному півоберті частинка рухається вздовж \(\vect E\) й прискорюється — радіус орбіти зростає; на іншому — проти \(\vect E\) і гальмується, радіус зменшується. Різниця радіусів зсуває центр орбіти вбік, перпендикулярно \(\vect E\) (траєкторія — трохоїда, а для частинки, що стартує зі спокою, — циклоїда, рис. 3.2). Іон і електрон обертаються в протилежні боки, але й прискорюються полем \(\vect E\) у протилежні боки, тому зсув однаковий: \(\vect E\times \vect B\) «зносить плазму цілком», без струму.

Рис. 3.2. Дрейф зарядженої частинки у схрещених електричному та магнітному полях

Рис. 3.2. Дрейф зарядженої частинки у схрещених електричному та магнітному полях

Узагальнення: на частинку діє довільна стала сила \(\vect F\perp \vect B\) (гравітація, відцентрова сила, сила від градієнта тиску). Вона викликає дрейф

\begin{equation} \label {eq:drift-force} \vect v_F=\frac {c}{q}\,\frac {\vect F\times \vect B}{B^2}, \end{equation}

який уже залежить від знака заряду, і призводить до струмів та розділення зарядів. Для \(\vect F=q\vect E\) маємо (3.2).

У неоднорідному полі діють ефективні сили. Усереднена за обертом сила, що виштовхує частинку в область слабшого поля, дорівнює \(-\mu \nabla B\) (див. нижче; \(\mu \) — магнітний момент орбіти), а при русі вздовж викривленої силової лінії з радіусом кривизни \(R_c\) діє відцентрова сила \(mv_\parallel ^2\vect R_c/R_c^2\) (вектор \(\vect R_c\) напрямлений від центра кривизни до частинки). За (3.3) вони породжують градієнтний та відцентровий дрейфи

\begin{equation} \label {eq:gradB-drift} \vect v_{\nabla B}=\frac {c\mu }{qB^2}\,\vect B\times \nabla B,\qquad \vect v_{R}=\frac {mcv_\parallel ^2}{qB^2}\,\frac {\vect R_c\times \vect B}{R_c^2}. \end{equation}

За порядком величини \(v_d\sim cT/(|q|BL)=v_T\,r_L/L\ll v_T\). Умова \(r_L\ll L\) є умовою застосовності дрейфового наближення, а знак швидкості залежить від знака заряду.

Градієнтний дрейф: чому він виникає. У ділянці сильнішого поля радіус орбіти менший (рис. 3.3). Орбіта складається з двох «півкіл»: у слабшому полі — більшого радіуса \(r_1\), у сильнішому — меншого \(r_2\). Тому вона не замикається: за оберт центр зсувається на \(\approx 2(r_1-r_2)\) у напрямку, перпендикулярному і до \(\nabla B\), і до \(\vect B\). Іони й електрони обертаються в протилежні боки, тому зсуваються в протилежних напрямках, і виникає струм \(\vect j_{\nabla B}=n\,(q_i\vect v_{\nabla B,i}+q_e\vect v_{\nabla B,e})\ne 0\).

Рис. 3.3. Градієнтний дрейф: радіус орбіти більший там, де поле слабше. Іон (синя траєкторія) і електрон (червона) зсуваються в протилежні боки поперек B

Рис. 3.3. Градієнтний дрейф: радіус орбіти більший там, де поле слабше. Іон (синя траєкторія) і електрон (червона) зсуваються в протилежні боки поперек \(\nabla B\)

Дрейф кривизни. Частинка, що рухається вздовж викривленої силової лінії, відчуває відцентрову силу \(\vect F_c\) (рис. 3.4), і згідно з (3.3) дрейфує поперек площини кривизни. Знак швидкості залежить від знака заряду.

Рис. 3.4. Дрейф кривизни: відцентрова сила F_c спрямована від центра кривизни, дрейф перпендикулярний і до B, і до F_c; іони й електрони дрейфують у протилежні боки

Рис. 3.4. Дрейф кривизни: відцентрова сила \(\vect F_c\) спрямована від центра кривизни, дрейф перпендикулярний і до \(\vect B\), і до \(\vect F_c\); іони й електрони дрейфують у протилежні боки

Сумарний дрейф у вакуумному полі. У вакуумі (\(\nabla \times \vect B=0\)) модуль поля змінюється на масштабі кривизни. Справді, для поля з круговими силовими лініями у циліндричних координатах \((R,\theta ,z)\) маємо \((\nabla \times \vect B)_z=\dfrac 1R\,\partial _R(RB_\theta )=0\), тобто \(B_\theta =C/R\), і  \(\nabla B=-\dfrac {C}{R^2}\hat {\vect R}=-B\,\dfrac {\hat {\vect R}}{R}=-B\,\dfrac {\vect R_c}{R_c^2}\) (тут \(R_c=R\), а \(\vect R_c\) напрямлений від центра кривизни до частинки). Тоді \(\vect B\times \nabla B=B\,(\vect R_c\times \vect B)/R_c^2\), і \(\vect v_{\nabla B}=\dfrac {mcv_\perp ^2}{2qB^2}\dfrac {\vect R_c\times \vect B}{R_c^2}\) має той самий напрям, що й \(\vect v_R\) з (3.4). Обидва дрейфи додаються:

\begin{equation} \label {eq:total-drift} \vect v_d=\frac {mc}{qB^2}\left (v_\parallel ^2+\frac {v_\perp ^2}2\right )\frac {\vect R_c\times \vect B}{R_c^2}. \end{equation}

Саме цей вираз визначає дрейф у тороїдальному полі (розд. 9) і в диполі Землі.

Гравітаційний дрейф. Для сили тяжіння \(\vect F=m\vect g\) з (3.3) одержуємо \(\vect v_g=(mc/qB^2)\,\vect g\times \vect B\). Він залежить від знака заряду й маси, а за величиною \(v_g=g/\omega _c\), тому в лабораторній плазмі мізерний. В екваторіальній іоносфері (іони O\(^+\), \(B\approx 0{,}3\) Гс, \(\omega _{ci}\approx 2\times 10^2\) с\(^{-1}\)) \(v_g\approx 5\) см/с — цього досить, щоб розвинулась гравітаційна (релей-тейлорівська) нестійкість (розд. 8). У викривленому полі роль \(\vect g\) відіграє відцентрове прискорення \(v_\parallel ^2/R_c\).

Числова оцінка. Для протона з \(T=10\) кеВ у тороїдальному полі \(B=5\times 10^4\) Гс на великому радіусі \(R=6\times 10^2\) см середнє значення \(v_\parallel ^2+v_\perp ^2/2=2T/m\), і за (3.5)

\[v_d\approx \frac {2cT}{eBR}\approx 7\times 10^{4}~\text {см/с}.\]

Це лише \(10^{-3}\) від теплової швидкості (\(v_T\sim 10^8\) см/с), але в тороїді з малим радіусом \(a\sim 2\times 10^2\) см частинка досягла б стінки менш ніж за \(10^{-2}\) с, якщо б нічого не заважало дрейфу (розд. 9).

Це головна причина, чому чисто тороїдальне поле не утримує плазму. Дрейфи \(\nabla B\) і кривизни розводять іони вгору, електрони вниз (рис. 3.5); виникає вертикальне електричне поле \(\vect E\), і дрейф \(\vect E\times \vect B\) виносить усю плазму назовні (у бік більшого \(R\)) за час \(\sim a/v_E\). Звідси мотивація обертального перетворення: полоїдальне поле (токамак, стеларатор) закорочує розділення зарядів, бо силова лінія переходить від верху до низу (розд. 9).

Рис. 3.5. Дрейф у чисто тороїдальному полі (тор розрізано площиною, що проходить через його вісь). Ларморівські гвинти рухаються вздовж B, а B-дрейф і дрейф кривизни зміщують іон вгору, електрон — вниз. На перерізах: розділення зарядів ство…

Рис. 3.5. Дрейф у чисто тороїдальному полі (тор розрізано площиною, що проходить через його вісь). Ларморівські гвинти рухаються вздовж \(\vect B\), а \(\nabla B\)-дрейф і дрейф кривизни зміщують іон вгору, електрон — вниз. На перерізах: розділення зарядів створює поле \(\vect E\), і дрейф \(\vect E\times \vect B\) виносить плазму назовні

§ 3.3 Поляризаційний дрейф

Дрейф у сталому електричному полі є особливим: електрони та іони рухаються в одному напрямку. Якщо ж електричне поле змінюється з часом, інерція частинки створює додатковий дрейф. Виведемо його ітерацією. У нульовому наближенні \(\vect v=\vect v_E=c\,\vect E\times \vect B/B^2\), але \(\vect v_E\) тепер залежить від часу, і прискорення \(d\vect v_E/dt\) вимагає сили. У системі, що рухається з \(\vect v_E\), на частинку діє сила інерції \(\vect F=-m\,d\vect v_E/dt\); підставляючи її в загальне правило (3.3), отримуємо додатковий дрейф \(\vect v_{\rm pol}=\dfrac cq\dfrac {\vect F\times \vect B}{B^2}=-\dfrac {mc}{qB^2}\,\dfrac {d\vect v_E}{dt}\times \vect B\). Оскільки \(d\vect v_E/dt=c\,(\partial _t\vect E\times \vect B)/B^2\) і \((\vect A\times \vect B)\times \vect B=-B^2\vect A_\perp \), маємо \(\vect v_{\rm pol}=\dfrac {mc^2}{qB^2}\,\partial _t\vect E_\perp \). Для повільно змінного поля \(|\partial _t\vect E|\ll \omega _c E\) (щоб ітерація збігалась) остаточно

\begin{equation} \label {eq:polarization-drift} \tcbhighmath { \vect v_{\mathrm {pol}} =\frac {mc^2}{qB^2}\frac {\partial \vect E_\perp }{\partial t} =\frac {q}{|q|}\,\frac {c}{\omega _c B}\frac {\partial \vect E_\perp }{\partial t}. } \end{equation}

На відміну від \(\vect E\times \vect B\)-дрейфу, цей дрейф залежить від знака заряду і маси: іони й електрони дрейфують у протилежні боки, тому виникає поляризаційний струм \(\vect j_{\mathrm {pol}}=\dfrac {\rho _mc^2}{B^2}\,\dfrac {\partial \vect E_\perp }{\partial t}\) (в ньому домінують іони, бо \(\rho _m\approx n m_i\)). Фізично: іон «запізнюється» за полем, поки набирає швидкість \(v_E\). Поперек \(\vect B\) плазма поводиться як діелектрик з проникністю \(\varepsilon _\perp =1+4\pi \rho _mc^2/B^2\gg 1\); звідси швидкість альфвенівських хвиль \(v_A=c/\sqrt {\varepsilon _\perp }\approx B/\sqrt {4\pi \rho _m}\) (розд. 6). Отже, поляризаційний дрейф важливий, коли електричне поле змінюється повільно порівняно з гірообертанням (\(\omega \ll \omega _c\)), але не є строго сталим.

Рис. 3.6. Поляризаційний зсув: іон, що стартує зі спокою в момент вмикання поля E, спершу зміщується вздовж E на x_pol, а далі дрейфує зі швидкістю v_E

Рис. 3.6. Поляризаційний зсув: іон, що стартує зі спокою в момент вмикання поля \(\vect E\), спершу зміщується вздовж \(\vect E\) на \(\Delta x_{\rm pol}\), а далі дрейфує зі швидкістю \(\vect v_E\)

§ 3.4 Магнітний момент і адіабатичний інваріант

Обертання частинки по колу — це кільцевий струм \(I=|q|\omega _c/2\pi \) з площею контуру \(\pi r_L^2\), тобто магнітний момент (у СГС \(\mu =IS/c\))

\begin{equation} \label {eq:mu} \mu =\frac {|q|\omega _c}{2\pi c}\,\pi r_L^2=\frac {mv_\perp ^2}{2B}. \end{equation}

Момент орбіти напрямлений проти поля для частинок обох знаків (вони обертаються в протилежні боки, але заряди теж протилежні; рис. 3.7). Це джерело діамагнетизму плазми (розд. 9).

Рис. 3.7. Ларморівське обертання іона й електрона в полі B: кутові швидкості =-qB/(mc) протилежні, а магнітні моменти обох частинок напрямлені проти B

Рис. 3.7. Ларморівське обертання іона й електрона в полі \(\vect B\): кутові швидкості \(\vect \Omega =-q\vect B/(mc)\) протилежні, а магнітні моменти \(\vect \mu \) обох частинок напрямлені проти \(\vect B\)

Теоретичні відомості Нагадаємо з теоретичної механіки

Для періодичного руху з повільно змінним параметром \(\lambda (t)\) (час зміни \(\gg \) період руху) величина \(J=\oint p\,dq\) (дія) адіабатично інваріантна. Приклад: маятник, нитку якого повільно вкорочують; \(J\propto E/\omega =\mathrm {const}\), тож енергія росте разом з частотою. Для ларморівського руху \(\oint (m\vect v+q\vect A/c)\cdot d\vect l\) дає \(2\pi mv_\perp r_L-\pi r_L^2|q|B/c=\pi mv_\perp r_L=(2\pi mc/|q|)\,\mu \), тому \(\mu =\mathrm {const}\). Так само \(J_\parallel =\oint p_\parallel \,ds\) зберігається для руху між точками відбиття, а магнітний потік \(\Phi \) через оболонку дрейфу — для азимутального дрейфу: три інваріанти однієї ідеї.

Якщо поле змінюється повільно (за час обороту \(2\pi /\omega _c\) воно змінюється мало; в просторі це означає \(r_L\ll L\)), величина \(\mu \) зберігається. Це легко побачити, помітивши, що потік поля крізь орбіту \(\Phi =\pi r_L^2B=\pi m^2c^2v_\perp ^2/(q^2B)\propto \mu \). При збільшенні \(B\) виникає вихрове електричне поле, яке прискорює частинку так, щоб потік крізь орбіту залишився сталим (як у надпровідному кільці; рис. 3.8 б). Інакше кажучи, \(\mu \) — адіабатичний інваріант (строге обґрунтування — збереження дії \(\oint p\,dq\), див. вставку вище): його відносна зміна за час повільної зміни поля мала за параметром \(\varepsilon \sim r_L/L\sim \omega _c^{-1}/\tau _B\) (де \(\tau _B\) — час зміни поля), а для аналітичних (гладких) полів вона навіть експоненціально мала, \(\Delta \mu /\mu \sim e^{-\mathrm {const}/\varepsilon }\) (Крускал). Інваріантність порушується, коли \(r_L\sim L\) (наприклад, у нейтральному шарі поля чи біля нульової точки), а також за поля, що змінюється з частотою, близькою до \(\omega _c\) (циклотронний резонанс).

Статичне магнітне поле не виконує роботи, тому повна кінетична енергія зберігається. З урахуванням \(\mu =\mathrm {const}\)

\begin{equation} \label {eq:energy-mu} \frac {mv_\parallel ^2}2+\mu B=\mathrm {const}\quad \Rightarrow \quad m\frac {dv_\parallel }{dt}=-\mu \frac {\partial B}{\partial s}, \end{equation}

де \(s\) — координата вздовж силової лінії. У області зростання \(B\) поздовжня швидкість зменшується: енергія переходить від поздовжнього руху до поперечного. Результат — сила \(-\mu \nabla B\), яка штовхає частинку в бік слабшого поля (рис. 3.8).

(а)

(а)

(б)

(б)
Рис. 3.8. Ларморівське кільце в збіжному магнітному полі: (а) сила \(\vect F=-\mu \nabla B\) напрямлена в бік слабшого поля, проти \(\vect v_\parallel \); (б) потік крізь орбіту зберігається, тому в сильнішому полі кільце менше (\(r_L^2B=\mathrm {const}\))

Вивід сили \(-\mu \nabla B\). Градієнт поперек поля. Нехай \(\vect B=B(x)\hat {\vect z}\), \(B(x)\approx B_0+x\,\partial _xB\). Сила Лоренца вздовж \(x\): \(F_x=(q/c)\,v_yB(x)\). Для положення відносно ведучого центру \(x=x_{\rm gc}+r_L\cos \varphi \) (для \(q>0\) швидкість \(v_x=v_\perp \sin \varphi \), \(v_y=-v_\perp \cos \varphi \)) після усереднення по оберту \(\langle v_y\rangle =0\), \(\langle \cos ^2\varphi \rangle =\tfrac 12\), тому

\[\langle F_x\rangle =\frac qc\,\partial _xB\,\langle v_y\,r_L\cos \varphi \rangle =-\frac {q\,v_\perp r_L}{2c}\,\partial _xB=-\frac {mv_\perp ^2}{2B}\,\partial _xB=-\mu \,\partial _xB\]

(підставлено \(r_L=mcv_\perp /qB\); для \(q<0\) одночасно змінюються знак \(q\) й напрям обертання, результат той самий).

Градієнт уздовж поля. Вісесиметричне поле з \(\nabla \cdot \vect B=0\): \(\dfrac 1r\partial _r(rB_r)=-\partial _zB_z\Rightarrow B_r\approx -\dfrac r2\,\partial _zB_z\). Поздовжню силу дає азимутальна швидкість \(v_\theta =\mp v_\perp \) (для \(q\gtrless 0\)) на радіусі \(r=r_L\): \(F_z=-(q/c)\,v_\theta B_r=-\dfrac {|q|v_\perp r_L}{2c}\,\partial _zB_z=-\mu \,\partial _zB_z\). Разом \(\vect F=-\mu \nabla B\) (збігається з (3.8)).

Діамагнетизм. Ларморівське кільце — це струм, магнітний момент якого напрямлений проти \(\vect B\). Сума моментів кілець дає намагніченість плазми

\[\vect M=-n\langle \mu \rangle \frac {\vect B}{B}=-\frac {p_\perp }{B^2}\,\vect B,\qquad p_\perp =\frac {nm\langle v_\perp ^2\rangle }2,\]

тобто \(\chi <0\): плазма виштовхується з області сильного поля (ідея магнітного утримання Тамма–Сахарова). Застереження: для однорідної рівноважної плазми в обмеженому об’ємі макроскопічний струм намагнічення компенсується струмом частинок, що відбиваються від стінки (теорема Бора — ван Левен). Спостережуваний діамагнетизм зумовлений градієнтом тиску: струм \(\vect j_M=c\nabla \times \vect M\) не зникає там, де \(p_\perp \) змінюється (розд. 5.8).

§ 3.5 Магнітне дзеркало і конус втрат

Розглянемо магнітне поле, слабше в центрі (\(B_{\min }\)) та сильніше на кінцях (\(B_{\max }\)) (рис. 3.10). Нехай у центрі швидкість частинки \(v\) утворює з напрямком поля кут \(\theta \) (пітч-кут), \(v_\perp =v\sin \theta \). Зі збереження \(\mu \) та енергії

\begin{equation*} \frac {v_\perp ^2}{B}=\mathrm {const},\qquad v_\parallel ^2+v_\perp ^2=v^2=\mathrm {const}. \end{equation*}

Поперечна швидкість росте за законом \(v_\perp ^2=v^2\sin ^2\theta \,B/B_{\min }\). Частинка відіб’ється (де \(v_\parallel =0\)), якщо \(v_\perp ^2\) досягне \(v^2\) раніше, ніж частинка досягне області \(B_{\max }\), тобто за умови

\begin{equation} \label {eq:mirror-condition} \tcbhighmath {\sin ^2\theta \geq \frac {B_{\min }}{B_{\max }}}. \end{equation}

Частинки з малим пітч-кутом (\(\sin \theta <\sqrt {B_{\min }/B_{\max }}\)) не відбиваються й вилітають з пастки. Область цих кутів у просторі швидкостей називається конусом втрат. Для ізотропного розподілу швидкостей частка частинок, що потрапляють в обидва конуси втрат, дорівнює

\begin{equation*} 1-\sqrt {1-\frac {B_{\min }}{B_{\max }}}\approx \frac {B_{\min }}{2B_{\max }}\quad (B_{\max }\gg B_{\min }), \end{equation*}

і вона зменшується з ростом пробкового відношення \(B_{\max }/B_{\min }\).

Рис. 3.9. Конус втрат у просторі швидкостей (v_,v_): частинки в червоних секторах (&lt;_c) залишають пастку

Рис. 3.9. Конус втрат у просторі швидкостей \((v_\parallel ,v_\perp )\): частинки в червоних секторах (\(\theta <\theta _c\)) залишають пастку

Після виходу частинок із конуса в розподілі лишається «порожній» конус: анізотропія стає джерелом кінетичних нестійкостей (розд. 8).

Принципове зауваження: однорідне магнітне поле не «тримає» частинку вздовж силової лінії. Утримання в дзеркалі виникає завдяки неоднорідності поля й збереженню \(\mu \). Зіткнення, які розсіюють частинки в конус втрат, і нестійкості призводять до того, що відкриті пастки «протікають» (розд. 9). Природним магнітним дзеркалом є поле Землі (розд. 3.7).

Рис. 3.10. Принцип магнітного дзеркала: у міру зростання B поперечна енергія збільшується за рахунок поздовжньої, і за умови (3.9) частинка відбивається

Рис. 3.10. Принцип магнітного дзеркала: у міру зростання \(B\) поперечна енергія збільшується за рахунок поздовжньої, і за умови (3.9) частинка відбивається

§ 3.6 Подовжній інваріант

Якщо частинка захоплена між двома точками відбиття \(s_1\) і \(s_2\), вона здійснює періодичні коливання вздовж силової лінії з частотою відбиття \(\omega _b\sim v_\parallel /L\). Для такого руху існує ще один адіабатичний інваріант — подовжній

\begin{equation} \label {eq:J-invariant} J=\oint m v_\parallel \,ds=2m\int _{s_1}^{s_2}v_\parallel \,ds=\mathrm {const}, \end{equation}

який зберігається, якщо поле змінюється за час, значно більший за період відбиття \(\tau _b=2\pi /\omega _b\). Якщо \(\mu \) пов’язаний з гірацією, то \(J\) — з поздовжніми коливаннями. У статичному осесиметричному полі \(J\) визначає, які силові лінії (дрейфова оболонка) частинка «відвідує» під час дрейфу: частинка завжди повертається на ту саму оболонку. Інакше кажучи, дрейф навколо осі відбувається по замкненій поверхні сталого \(J\).

Фермі-прискорення. Якщо дзеркала зближуються, довжина \(L\) зменшується, і з \(J=\oint v_\parallel \,ds\approx 2v_\parallel L=\mathrm {const}\) маємо \(v_\parallel \propto 1/L\): частинка прискорюється, поки не потрапить у конус втрат. Це один із механізмів прискорення космічних променів (задача 3.5).

Коли поле змінюється з часом, кожен інваріант зберігається, лише поки частота змін \(\omega \) мала порівняно з частотою «свого» періодичного руху. Тому першим (уже за \(\omega \sim \omega _d\), наприклад під час магнітних бур) порушується третій інваріант — магнітний потік \(\Phi \) через оболонку дрейфу; за \(\omega \gtrsim \omega _b\) порушується \(J\); і лише за \(\omega \gtrsim \omega _c\) — найстійкіший інваріант \(\mu \).

§ 3.7 Диполь Землі та радіаційні пояси

Поле Землі в першому наближенні — диполь:

\begin{equation*} B=B_0\left (\frac {R_E}{r}\right )^3\sqrt {1+3\sin ^2\lambda }, \end{equation*}

де \(\lambda \) — магнітна широта, \(B_0\approx 0{,}31\) Гс — поле на екваторі біля поверхні. Силова лінія задається рівнянням \(r=L\,R_E\cos ^2\lambda \), де параметр \(L\) (оболонка Мак-Ілвайна) дорівнює відстані до екватора в радіусах Землі. Поле на екваторі силової лінії \(B_{\rm eq}=B_0/L^3\). На силовій лінії воно зростає до полюсів, тому в диполі працює пастка-дзеркало (рис. 3.11).

Рис. 3.11. Захоплена частинка в магнітному диполі: гвинтовий рух навколо силової лінії, відбиття між дзеркальними точками й азимутальний дрейф навколо Землі. Ларморівський радіус і крок гвинта зменшуються до точок відбиття; помаранчевий елі…

Рис. 3.11. Захоплена частинка в магнітному диполі: гвинтовий рух навколо силової лінії, відбиття між дзеркальними точками й азимутальний дрейф навколо Землі. Ларморівський радіус і крок гвинта зменшуються до точок відбиття; помаранчевий еліпс — дрейфова оболонка в екваторіальній площині (штрихова частина — за Землею)

Рух захоплених частинок складається з трьох рухів з різними часовими масштабами, з якими пов’язано три адіабатичні інваріанти:

Таблиця 3.1. Три рухи захоплених у диполі частинок і відповідні адіабатичні інваріанти.
.
Рух

Частота

Інваріант

Масштаб (\(E\sim 1\) МеВ, \(L=4\))

Гірація

\(\omega _c\)

\(\mu \)

\(\sim 10^{-4}\) с

Відбиття між полюсами

\(\omega _b\)

\(J\)

\(\sim 0{,}3\) с

Азимутальний дрейф

\(\omega _d\)

потік \(\Phi \)

\(\sim 10^{3}\) с

Ієрархія \(\omega _c\gg \omega _b\gg \omega _d\) дозволяє розглядати кожний рух окремо, а отже, визначає глибину адіабатичного наближення. Азимутальний дрейф обумовлений сумою градієнтного й відцентрового дрейфів (3.5); для електрона з поперечною енергією \(W_\perp \) на екваторі \(v_d\simeq 3cW_\perp /(eB_{\rm eq}r)\) (в диполі \(\nabla B/B=3/r\)); електрони дрейфують на схід, а іони — на захід, що створює кільцевий струм навколо Землі. Ця формула справедлива для частинок із пітч-кутом \(90^\circ \) (відбиваються на екваторі); для інших є множник порядку одиниці (усереднення по баунсу).

Числова оцінка. Електрон 30 кеВ на \(L=5\) (\(B_{\rm eq}\approx 2{,}5\times 10^{-3}\) Гс, \(r\approx 3\times 10^{9}\) см): \(v_d\approx 1\times 10^{6}\) см/с, період обходу Землі \(2\pi r/v_d\sim 2\times 10^4\) с (кілька годин). Для протона з енергією \(1\) еВ \(v_d\sim 40\) см/с — дрейфу фактично нема.

Пастка не ідеальна. Частинка, що відбивається в точці з широтою \(\lambda _m\), має на екваторі пітч-кут, що задовольняє

\[\sin ^2\alpha _{\rm eq}=\frac {\cos ^6\lambda _m}{\sqrt {1+3\sin ^2\lambda _m}}.\]

Якщо точка відбиття лежить нижче \(\sim 100\) км над поверхнею, частинка втрачається в щільній атмосфері. Силова лінія \(r=LR_E\cos ^2\lambda \) перетинає поверхню при \(\cos ^2\lambda =1/L\); точка відбиття лежить під поверхнею, якщо \(L\cos ^2\lambda _m\le 1\), тобто \(\cos ^2\lambda _m\le 1/L\) (широта точки відбиття вища за широту виходу лінії з атмосфери). Звідси кут конуса втрат

\begin{equation*} \sin ^2\alpha _c=\frac {L^{-3}}{\sqrt {4-3/L}},\qquad \alpha _c\approx 5^\circ \ (L=4). \end{equation*}

Існування двох поясів (внутрішнього, протонного, і зовнішнього, електронного), відкритих Дж. Ван Алленом у 1958 р., пов’язано з балансом між захопленням (інжекція під час магнітних бур) і втратами (зіткнення з атмосферою, розсіювання хвилями).

§ 3.8 Як це вимірюють: аналізатор енергій і ECE

Гвинтовий рух у магнітному полі дає два прості способи виміряти розподіл частинок.

Аналізатор із гальмівним потенціалом. Сітка під потенціалом \(\varphi \) пропускає лише іони, для яких \(\tfrac 12Mv_\parallel ^2>Ze\varphi \); колектор за сіткою вимірює струм \(I(\varphi )\propto \int _{v_{\min }}^\infty v_\parallel f_\parallel \,dv_\parallel \). Для максвеллівського розподілу \(I\propto \exp (-Ze\varphi /T_i)\), тож \(T_i\) дорівнює оберненому нахилу \(\ln I(\varphi )\), а похідна \(dI/d\varphi \) відтворює саму \(f(v_\parallel )\). Аналізатор вимірює лише швидкості вздовж осі, тому його ставлять уздовж \(\vect B\), щоб відсікти ларморівське обертання.

Електронно-циклотронне випромінювання (англ. electron cyclotron emission; далі скорочено ECE, латинськими літерами, як у літературі).

Електрон обертається з частотою

\begin{equation} \label {eq:ece-frequency} \tcbhighmath {\omega _{ce}=\frac {eB}{m_ec}\approx 1{,}76\times 10^{7}\,B[\text {Гс}]~\mathrm {с}^{-1}} \end{equation}

і випромінює на гармоніках \(n\omega _{ce}\). У токамаку \(B\propto 1/R\), тож кожна частота виходить з певного радіуса: \(R=R_0\,\omega _{ce}(R_0)/\omega \) (для \(n=1\)). Якщо плазма оптично товста на другій гармоніці, інтенсивність дорівнює рівноважній (релеївсько-джинсівській) \(I_\omega =\omega ^2T_e/(8\pi ^3c^2)\) (для однієї поляризації), тобто вимір \(I_\omega \) дає \(T_e(R)\) без зовнішнього джерела.

Числова оцінка. При \(B=5\) Тл \(=5\times 10^4\) Гс: \(\omega _{ce}\approx 8{,}8\times 10^{11}\) с\(^{-1}\), \(f_{ce}\approx 140\) ГГц, друга гармоніка — \(280\) ГГц (мм-діапазон).

Межі застосовності: потрібна оптична товщина (високі \(n_eT_e\)) і відсутність відсічки, \(\omega _{pe}<\omega _{ce}\) (пор. розд. 2.7); релятивістський зсув частоти змішує сигнали сусідніх радіусів.

Головне в розділі

  • • Заряджена частинка в однорідному полі гвинтово рухається: ларморівський радіус \(r_L\) і циклотронна частота \(\omega _c\) залежать від знака заряду лише напрямком обертання.

  • • Дрейф у схрещених \(\vect E\) і \(\vect B\) не залежить від заряду та маси, а градієнтний дрейф і дрейф кривизни залежать від них і розділяють заряди.

  • • Магнітний момент \(\mu \) — адіабатичний інваріант: у повільно змінному полі \(v_\perp ^2/B=\mathrm {const}\).

  • • Магнітне дзеркало відбиває частинки з великим пітч-кутом; решта потрапляє в конус втрат, тож відкрита пастка «протікає».

  • • У диполі Землі діють три інваріанти (\(\mu \), \(J\), \(\Phi \)) з ієрархією частот \(\omega _c\gg \omega _b\gg \omega _d\).

  • • Гальмівний аналізатор дає \(T_i\) з нахилу \(\ln I(\varphi )\), а ECE на частотах \(n\omega _{ce}(R)\) ставить у відповідність частоту й радіус і дає \(T_e(R)\) (розд. 3.8).

Задачі

  • 3.1. ★☆☆ Електрон з енергією 100 еВ рухається перпендикулярно полю \(B=10^4\) Гс. Знайдіть ларморівський радіус і порівняйте його з \(\lambda _{De}\) для \(n_e=10^{12}~\mathrm {см}^{-3}\), \(T_e=100\) еВ. [відповідь]

  • 3.2. ★☆☆ У схрещених полях \(E=1\) В/см і \(B=10^3\) Гс (в СГС \(1~\text {В/см}=1/300\) СГС) знайдіть швидкість дрейфу. Чи залежить вона від того, чи рухається електрон, чи протон? [відповідь]

  • 3.3. ★★★ Електрон з енергією 1 МеВ перебуває на силовій лінії \(L=4\) земного диполя (\(B_{\rm eq}\approx 5\times 10^{-3}\) Гс на екваторі), пітч-кут на екваторі \(\alpha _{\rm eq}=30^\circ \). Оцініть: ларморівський радіус, період обертання навколо силової лінії, час відбиття між дзеркальними точками і період дрейфу навколо Землі. Перевірте ієрархію \(\omega _c\gg \omega _b\gg \omega _d\). [відповідь]

  • 3.4. ★★★ Плазма з тисками \(p_\perp \), \(p_\parallel \) перебуває в слабко неоднорідному полі, \(\beta \ll 1\) (так що поле близьке до вакуумного). (а) Знайдіть густину струму \(\nabla B\)- і кривизного дрейфів. (б) Додайте струм намагнічення: густина магнітного моменту \(\vect M=-p_\perp \vect B/B^2\), \(\vect j_M=c\,\nabla \times \vect M\). (в) Покажіть, що для ізотропного тиску \(p_\perp =p_\parallel =p\) повний поперечний струм дорівнює \(\vect j_\perp =c\,\vect B\times \nabla p/B^2\) (діамагнітний). Вказівка: струм дрейфів сам по собі діамагнітного не дає.

  • 3.5. ★★★ Протон з енергією \(1\) кеВ і пітч-кутом \(45^\circ \) (у центрі пастки) захоплено між двома магнітними дзеркалами з пробковим відношенням \(R_m=5\), що наближаються одне до одного зі швидкістю \(10\) км/с кожне (початкова відстань \(L=10^{10}\) км). Використайте інваріантність \(J=\oint v_\parallel \,ds\) і пружне відбиття від рухомої стінки: за який час частинка потрапить у конус втрат і якою буде її енергія? [відповідь]

  • 3.6. ★★☆ У магнітній пастці \(B_{\min }=2\times 10^4\) Гс, \(B_{\max }=8\times 10^4\) Гс. Знайдіть критичний пітч-кут конуса втрат і частку частинок ізотропного розподілу, що потрапляють у конуси втрат. [відповідь]

  • 3.7. ★☆☆ Для іонного двигуна потрібен дрейф \(v_E=1000\) км/с у полі \(B=1\) Тл. Яке електричне поле для цього потрібне? Виразіть відповідь у СГС (де \(B=10^4\) Гс) і у В/см. Чи залежить результат від сорту іонів? [відповідь]

  • 3.8. ★★☆ Плазмовий стовп радіуса \(a=10\) см у полі \(B=1\) кГс має параболічний потенціал \(\varphi (r)=\varphi _0\,r^2/a^2\) відносно осі, \(\varphi _0=1\) кВ. Знайдіть кутову швидкість \(\mathrm E\times \mathrm B\)-обертання \(\omega =cE_r/(Br)\). Чому стовп обертається як тверде тіло? [відповідь]

  • 3.9. ★★☆ Електрон з енергією 1 кеВ у токамаку з \(R=1\) м, \(B=1\) Тл. Оцініть швидкість тороїдального дрейфу \(v_d\simeq v^2/(\omega _c R)\) і час, за який електрон без обертального перетворення досяг би стінки на відстані \(0{,}3\) м. Як цей результат пояснює необхідність полоїдальної складової поля? [відповідь]

  • 3.10. ★★☆ У токамаку \(R_0=1{,}65\) м, \(B(R_0)=5\) Тл. На якому радіусі ECE-приймач, налаштований на другу гармоніку \(252\) ГГц, бачить плазму? Куди зсунеться ця точка, якщо \(B(R_0)\) зросте на 10 %? [відповідь]

  • 3.11. ★★☆ Струм колектора гальмівного аналізатора спадає в \(e\) разів при зростанні потенціалу сітки на \(20\) В. Знайдіть \(T_i\) однозарядних іонів. [відповідь]

  • 3.12. ★★★ Комп’ютерне завдання. Проінтегруйте чисельно рівняння руху частинки в полях \(\vect E\) і \(\vect B\) методом Боріса (на кроці \(\Delta t\ll \omega _c^{-1}\) половинне прискорення від \(\vect E\), поворот у \(\vect B\), друге половинне прискорення). Перевірте чисельно: (а) \(\vect E\times \vect B\)-дрейф \(v_E=cE/B\) для електрона й протона; (б) градієнтний дрейф у полі \(B(x)=B_0(1+x/L)\) і його знак залежно від заряду; (в) збереження \(\mu =mv_\perp ^2/2B\) у пробкотроні.

Контрольні питання

  • 1. Які фізичні величини визначають ларморівський радіус і циклотронну частоту? Чому іони й електрони обертаються в протилежні боки?

  • 2. Чому дрейф у схрещених \(\vect E\) і \(\vect B\) не залежить від заряду та маси, а градієнтний дрейф залежить?

  • 3. Що таке магнітний момент частинки? Чому він є адіабатичним інваріантом? Коли порушується?

  • 4. Як працює магнітне дзеркало? Що таке конус втрат? Чому зіткнення призводять до «протікання» відкритих пасток?

  • 5. Чому градієнтний дрейф і дрейф кривизни в вакуумному полі додаються? Від чого залежить напрям дрейфу?

  • 6. Які три адіабатичні інваріанти характеризують рух у диполі Землі? Як вони співвідносяться за частотами?

  • 7. Чому за ECE можна локалізувати вимір \(T_e\) у токамаку? Що обмежує метод?

  • 8. Чому чисто тороїдальне магнітне поле не утримує плазму? Яку роль відіграє полоїдальна складова?