Елементи фізики плазми

\(\newcommand{\footnotename}{footnote}\) \(\def \LWRfootnote {1}\) \(\newcommand {\footnote }[2][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\newcommand {\footnotemark }[1][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\let \LWRorighspace \hspace \) \(\renewcommand {\hspace }{\ifstar \LWRorighspace \LWRorighspace }\) \(\newcommand {\TextOrMath }[2]{#2}\) \(\newcommand {\mathnormal }[1]{{#1}}\) \(\newcommand \ensuremath [1]{#1}\) \(\newcommand {\LWRframebox }[2][]{\fbox {#2}} \newcommand {\framebox }[1][]{\LWRframebox } \) \(\newcommand {\setlength }[2]{}\) \(\newcommand {\addtolength }[2]{}\) \(\newcommand {\setcounter }[2]{}\) \(\newcommand {\addtocounter }[2]{}\) \(\newcommand {\arabic }[1]{}\) \(\newcommand {\number }[1]{}\) \(\newcommand {\noalign }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\newcommand {\cline }[1]{}\) \(\newcommand {\directlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\luatexdirectlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\protect }{}\) \(\def \LWRabsorbnumber #1 {}\) \(\def \LWRabsorbquotenumber "#1 {}\) \(\newcommand {\LWRabsorboption }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRabsorbtwooptions }[1][]{\LWRabsorboption }\) \(\def \mathchar {\ifnextchar "\LWRabsorbquotenumber \LWRabsorbnumber }\) \(\def \mathcode #1={\mathchar }\) \(\let \delcode \mathcode \) \(\let \delimiter \mathchar \) \(\def \oe {\unicode {x0153}}\) \(\def \OE {\unicode {x0152}}\) \(\def \ae {\unicode {x00E6}}\) \(\def \AE {\unicode {x00C6}}\) \(\def \aa {\unicode {x00E5}}\) \(\def \AA {\unicode {x00C5}}\) \(\def \o {\unicode {x00F8}}\) \(\def \O {\unicode {x00D8}}\) \(\def \l {\unicode {x0142}}\) \(\def \L {\unicode {x0141}}\) \(\def \ss {\unicode {x00DF}}\) \(\def \SS {\unicode {x1E9E}}\) \(\def \dag {\unicode {x2020}}\) \(\def \ddag {\unicode {x2021}}\) \(\def \P {\unicode {x00B6}}\) \(\def \copyright {\unicode {x00A9}}\) \(\def \pounds {\unicode {x00A3}}\) \(\let \LWRref \ref \) \(\renewcommand {\ref }{\ifstar \LWRref \LWRref }\) \( \newcommand {\multicolumn }[3]{#3}\) \(\require {textcomp}\) \(\require {colortbl}\) \(\let \LWRorigcolumncolor \columncolor \) \(\renewcommand {\columncolor }[2][named]{\LWRorigcolumncolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigrowcolor \rowcolor \) \(\renewcommand {\rowcolor }[2][named]{\LWRorigrowcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigcellcolor \cellcolor \) \(\renewcommand {\cellcolor }[2][named]{\LWRorigcellcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\newcommand {\intertext }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\let \Hat \hat \) \(\let \Check \check \) \(\let \Tilde \tilde \) \(\let \Acute \acute \) \(\let \Grave \grave \) \(\let \Dot \dot \) \(\let \Ddot \ddot \) \(\let \Breve \breve \) \(\let \Bar \bar \) \(\let \Vec \vec \) \(\let \symnormal \mathit \) \(\let \symliteral \mathrm \) \(\let \symbb \mathbb \) \(\let \symbbit \mathbb \) \(\let \symcal \mathcal \) \(\let \symscr \mathscr \) \(\let \symfrak \mathfrak \) \(\let \symsfup \mathsf \) \(\let \symsfit \mathit \) \(\let \symbfsf \mathbf \) \(\let \symbfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symbfcal \mathcal \) \(\let \symbfscr \mathscr \) \(\let \symbffrak \mathfrak \) \(\let \symbfsfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfsfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symup \mathrm \) \(\let \symbf \mathbf \) \(\let \symit \mathit \) \(\let \symtt \mathtt \) \(\let \symbffrac \mathbffrac \) \(\newcommand {\mathfence }[1]{\mathord {#1}}\) \(\newcommand {\mathover }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathunder }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathbotaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathalpha }[1]{\mathord {#1}}\) \(\def\upAlpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\upBeta{\unicode{x0392}}\) \(\def\upGamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\upDigamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\upDelta{\unicode{x0394}}\) \(\def\upEpsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\upZeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\upEta{\unicode{x0397}}\) \(\def\upTheta{\unicode{x0398}}\) \(\def\upVartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\upIota{\unicode{x0399}}\) \(\def\upKappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\upLambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\upMu{\unicode{x039C}}\) \(\def\upNu{\unicode{x039D}}\) \(\def\upXi{\unicode{x039E}}\) \(\def\upOmicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\upPi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\upVarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\upRho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\upSigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\upTau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\upUpsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\upPhi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\upChi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\upPsi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\upOmega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\itAlpha{\unicode{x1D6E2}}\) \(\def\itBeta{\unicode{x1D6E3}}\) \(\def\itGamma{\unicode{x1D6E4}}\) \(\def\itDigamma{\mathit{\unicode{x03DC}}}\) \(\def\itDelta{\unicode{x1D6E5}}\) \(\def\itEpsilon{\unicode{x1D6E6}}\) \(\def\itZeta{\unicode{x1D6E7}}\) \(\def\itEta{\unicode{x1D6E8}}\) \(\def\itTheta{\unicode{x1D6E9}}\) \(\def\itVartheta{\unicode{x1D6F3}}\) \(\def\itIota{\unicode{x1D6EA}}\) \(\def\itKappa{\unicode{x1D6EB}}\) \(\def\itLambda{\unicode{x1D6EC}}\) \(\def\itMu{\unicode{x1D6ED}}\) \(\def\itNu{\unicode{x1D6EE}}\) \(\def\itXi{\unicode{x1D6EF}}\) \(\def\itOmicron{\unicode{x1D6F0}}\) \(\def\itPi{\unicode{x1D6F1}}\) \(\def\itRho{\unicode{x1D6F2}}\) \(\def\itSigma{\unicode{x1D6F4}}\) \(\def\itTau{\unicode{x1D6F5}}\) \(\def\itUpsilon{\unicode{x1D6F6}}\) \(\def\itPhi{\unicode{x1D6F7}}\) \(\def\itChi{\unicode{x1D6F8}}\) \(\def\itPsi{\unicode{x1D6F9}}\) \(\def\itOmega{\unicode{x1D6FA}}\) \(\def\upalpha{\unicode{x03B1}}\) \(\def\upbeta{\unicode{x03B2}}\) \(\def\upvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\upgamma{\unicode{x03B3}}\) \(\def\updigamma{\unicode{x03DD}}\) \(\def\updelta{\unicode{x03B4}}\) \(\def\upepsilon{\unicode{x03F5}}\) \(\def\upvarepsilon{\unicode{x03B5}}\) \(\def\upzeta{\unicode{x03B6}}\) \(\def\upeta{\unicode{x03B7}}\) \(\def\uptheta{\unicode{x03B8}}\) \(\def\upvartheta{\unicode{x03D1}}\) \(\def\upiota{\unicode{x03B9}}\) \(\def\upkappa{\unicode{x03BA}}\) \(\def\upvarkappa{\unicode{x03F0}}\) \(\def\uplambda{\unicode{x03BB}}\) \(\def\upmu{\unicode{x03BC}}\) \(\def\upnu{\unicode{x03BD}}\) \(\def\upxi{\unicode{x03BE}}\) \(\def\upomicron{\unicode{x03BF}}\) \(\def\uppi{\unicode{x03C0}}\) \(\def\upvarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\uprho{\unicode{x03C1}}\) \(\def\upvarrho{\unicode{x03F1}}\) \(\def\upsigma{\unicode{x03C3}}\) \(\def\upvarsigma{\unicode{x03C2}}\) \(\def\uptau{\unicode{x03C4}}\) \(\def\upupsilon{\unicode{x03C5}}\) \(\def\upphi{\unicode{x03D5}}\) \(\def\upvarphi{\unicode{x03C6}}\) \(\def\upchi{\unicode{x03C7}}\) \(\def\uppsi{\unicode{x03C8}}\) \(\def\upomega{\unicode{x03C9}}\) \(\def\italpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\itbeta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\itvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\itgamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\itdigamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\itdelta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\itepsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\itvarepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\itzeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\iteta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\ittheta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\itvartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\itiota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\itkappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\itvarkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\itlambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\itmu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\itnu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\itxi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\itomicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\itpi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\itvarpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\itrho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\itvarrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\itsigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\itvarsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\ittau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\itupsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\itphi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\itvarphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\itchi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\itpsi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\itomega{\unicode{x1D714}}\) \(\let \lparen (\) \(\let \rparen )\) \(\newcommand {\cuberoot }[1]{\,{}^3\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\fourthroot }[1]{\,{}^4\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\longdivision }[1]{\mathord {\unicode {x027CC}#1}}\) \(\newcommand {\mathcomma }{,}\) \(\newcommand {\mathcolon }{:}\) \(\newcommand {\mathsemicolon }{;}\) \(\newcommand {\overbracket }[1]{\mathinner {\overline {\ulcorner {#1}\urcorner }}}\) \(\newcommand {\underbracket }[1]{\mathinner {\underline {\llcorner {#1}\lrcorner }}}\) \(\newcommand {\overbar }[1]{\mathord {#1\unicode {x00305}}}\) \(\newcommand {\ovhook }[1]{\mathord {#1\unicode {x00309}}}\) \(\newcommand {\ocirc }[1]{\mathord {#1\unicode {x0030A}}}\) \(\newcommand {\candra }[1]{\mathord {#1\unicode {x00310}}}\) \(\newcommand {\oturnedcomma }[1]{\mathord {#1\unicode {x00312}}}\) \(\newcommand {\ocommatopright }[1]{\mathord {#1\unicode {x00315}}}\) \(\newcommand {\droang }[1]{\mathord {#1\unicode {x0031A}}}\) \(\newcommand {\leftharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\rightharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D1}}}\) \(\newcommand {\vertoverlay }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D2}}}\) \(\newcommand {\leftarrowaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\annuity }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E7}}}\) \(\newcommand {\widebridgeabove }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E9}}}\) \(\newcommand {\asteraccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020F0}}}\) \(\newcommand {\threeunderdot }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E8}}}\) \(\newcommand {\Bbbsum }{\mathop {\unicode {x2140}}\limits }\) \(\newcommand {\oiint }{\mathop {\unicode {x222F}}\limits }\) \(\newcommand {\oiiint }{\mathop {\unicode {x2230}}\limits }\) \(\newcommand {\intclockwise }{\mathop {\unicode {x2231}}\limits }\) \(\newcommand {\ointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\ointctrclockwise }{\mathop {\unicode {x2233}}\limits }\) \(\newcommand {\varointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\leftouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D5}}\limits }\) \(\newcommand {\rightouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D6}}\limits }\) \(\newcommand {\fullouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D7}}\limits }\) \(\newcommand {\bigbot }{\mathop {\unicode {x27D8}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtop }{\mathop {\unicode {x27D9}}\limits }\) \(\newcommand {\xsol }{\mathop {\unicode {x29F8}}\limits }\) \(\newcommand {\xbsol }{\mathop {\unicode {x29F9}}\limits }\) \(\newcommand {\bigcupdot }{\mathop {\unicode {x2A03}}\limits }\) \(\newcommand {\bigsqcap }{\mathop {\unicode {x2A05}}\limits }\) \(\newcommand {\conjquant }{\mathop {\unicode {x2A07}}\limits }\) \(\newcommand {\disjquant }{\mathop {\unicode {x2A08}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtimes }{\mathop {\unicode {x2A09}}\limits }\) \(\newcommand {\modtwosum }{\mathop {\unicode {x2A0A}}\limits }\) \(\newcommand {\sumint }{\mathop {\unicode {x2A0B}}\limits }\) \(\newcommand {\intbar }{\mathop {\unicode {x2A0D}}\limits }\) \(\newcommand {\intBar }{\mathop {\unicode {x2A0E}}\limits }\) \(\newcommand {\fint }{\mathop {\unicode {x2A0F}}\limits }\) \(\newcommand {\cirfnint }{\mathop {\unicode {x2A10}}\limits }\) \(\newcommand {\awint }{\mathop {\unicode {x2A11}}\limits }\) \(\newcommand {\rppolint }{\mathop {\unicode {x2A12}}\limits }\) \(\newcommand {\scpolint }{\mathop {\unicode {x2A13}}\limits }\) \(\newcommand {\npolint }{\mathop {\unicode {x2A14}}\limits }\) \(\newcommand {\pointint }{\mathop {\unicode {x2A15}}\limits }\) \(\newcommand {\sqint }{\mathop {\unicode {x2A16}}\limits }\) \(\newcommand {\intlarhk }{\mathop {\unicode {x2A17}}\limits }\) \(\newcommand {\intx }{\mathop {\unicode {x2A18}}\limits }\) \(\newcommand {\intcap }{\mathop {\unicode {x2A19}}\limits }\) \(\newcommand {\intcup }{\mathop {\unicode {x2A1A}}\limits }\) \(\newcommand {\upint }{\mathop {\unicode {x2A1B}}\limits }\) \(\newcommand {\lowint }{\mathop {\unicode {x2A1C}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtriangleleft }{\mathop {\unicode {x2A1E}}\limits }\) \(\newcommand {\zcmp }{\mathop {\unicode {x2A1F}}\limits }\) \(\newcommand {\zpipe }{\mathop {\unicode {x2A20}}\limits }\) \(\newcommand {\zproject }{\mathop {\unicode {x2A21}}\limits }\) \(\newcommand {\biginterleave }{\mathop {\unicode {x2AFC}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtalloblong }{\mathop {\unicode {x2AFF}}\limits }\) \(\newcommand {\arabicmaj }{\mathop {\unicode {x1EEF0}}\limits }\) \(\newcommand {\arabichad }{\mathop {\unicode {x1EEF1}}\limits }\) \(\newcommand {\nicefrac }[3][]{\mathinner {{}^{#2}\!/\!_{#3}}}\) \(\require {mhchem}\) \(\newcommand {\toprule }[1][]{\hline }\) \(\let \midrule \toprule \) \(\let \bottomrule \toprule \) \(\def \LWRbooktabscmidruleparen (#1)#2{}\) \(\newcommand {\LWRbooktabscmidrulenoparen }[1]{}\) \(\newcommand {\cmidrule }[1][]{\ifnextchar (\LWRbooktabscmidruleparen \LWRbooktabscmidrulenoparen }\) \(\newcommand {\morecmidrules }{}\) \(\newcommand {\specialrule }[3]{\hline }\) \(\newcommand {\addlinespace }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRsubmultirow }[2][]{#2}\) \(\newcommand {\LWRmultirow }[2][]{\LWRsubmultirow }\) \(\newcommand {\multirow }[2][]{\LWRmultirow }\) \(\newcommand {\mrowcell }{}\) \(\newcommand {\mcolrowcell }{}\) \(\newcommand {\STneed }[1]{}\) \(\newcommand {\vect }[1]{\mathbf {#1}}\) \(\newcommand {\Efield }{\vect {E}}\) \(\newcommand {\Dfield }{\vect {D}}\) \(\newcommand {\Bfield }{\vect {B}}\) \(\newcommand {\Hfield }{\vect {H}}\) \(\newcommand {\rot }{\mathbf {\nabla }\times }\) \(\newcommand {\divg }{\mathbf {\nabla }\cdot }\) \(\newcommand {\grad }{\vect {\nabla }}\) \(\newcommand {\diff }[2]{\frac {\partial #1}{\partial #2}}\) \(\newcommand {\ddiff }[2]{\frac {\partial ^2 #1}{\partial #2^2}}\) \(\newcommand {\parttime }[1]{\frac {\partial {#1}}{\partial t}}\) \(\newcommand {\pparttime }[1]{\frac {\partial ^2{#1}}{\partial t^2}}\) \(\renewcommand {\phi }{\varphi }\) \(\renewcommand {\epsilon }{\varepsilon }\) \(\DeclareMathOperator {\const }{const}\) \(\DeclareMathOperator {\Div }{div}\) \(\DeclareMathOperator {\Rot }{rot}\) \(\DeclareMathOperator {\Grad }{grad}\) \(\DeclareMathOperator {\inv }{inv}\) \(\newcommand {\Laplasian }{\Delta }\) \(\renewcommand {\iiint }{\int }\) \(\renewcommand {\iint }{\int }\) \(\newcommand {\oiint }{\oint }\) \(\newcommand {\emf }{ℰ}\) \(\newcommand {\tikzmarknode }[2]{#2}\) \(\newcommand {\tikzmark }[1]{}\) \(\newcommand {\enquote }[1]{«#1»}\) \(\newcommand {\allowbreak }{}\) \(\newcommand {\mitlambda }{\lambda }\) \(\newcommand {\mitomega }{\omega }\) \(\newcommand {\mittheta }{\theta }\) \(\newcommand {\mitphi }{\varphi }\) \(\newcommand {\tcbhighmath }[1]{\boxed {#1}}\) \(\DeclareMathOperator {\sh }{sh}\) \(\DeclareMathOperator {\ch }{ch}\) \(\DeclareMathOperator {\tg }{tg}\) \(\DeclareMathOperator {\ctg }{ctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arctg }{arctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arcctg }{arcctg}\) \(\DeclareMathOperator {\cth }{cth}\) \(\DeclareMathOperator {\cosec }{cosec}\) \(\let \symsf \symsfup \) \(\def\Alpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\Beta{\unicode{x0392}}\) \(\def\Gamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\Digamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\Delta{\unicode{x0394}}\) \(\def\Epsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\Zeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\Eta{\unicode{x0397}}\) \(\def\Theta{\unicode{x0398}}\) \(\def\Vartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\Iota{\unicode{x0399}}\) \(\def\Kappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\Lambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\Mu{\unicode{x039C}}\) \(\def\Nu{\unicode{x039D}}\) \(\def\Xi{\unicode{x039E}}\) \(\def\Omicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\Pi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\Varpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\Rho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\Sigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\Tau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\Upsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\Phi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\Chi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\Psi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\Omega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\alpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\beta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\varbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\gamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\digamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\delta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\epsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\varepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\zeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\eta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\theta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\vartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\iota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\kappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\varkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\lambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\mu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\nu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\xi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\omicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\pi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\varpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\rho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\varrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\sigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\varsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\tau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\upsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\phi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\varphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\chi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\psi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\omega{\unicode{x1D714}}\)

0 Плазма довкола нас

Почнімо з того, що просто подивимося на плазму: числа й формули чекатимуть у наступних розділах. Спершу домовимося, що саме називаємо плазмою, а далі здійснимо екскурсію від космосу до лабораторії й техніки. За оцінками, понад 99 % звичайної (барионної) видимої речовини у Всесвіті перебуває в стані плазми. У цьому розділі нічого не виводимо: лише розглядаємо знімки й вчимося бачити на них фізику, яку з’ясуємо в наступних розділах. Частину об’єктів (іоносферу, корону, сонячний вітер, газовий розряд, токамак) знайдемо в табл. 2 і на діаграмі рис. 8 у § 0.5. Якщо якесь слово чи число здається незрозумілим, не зупиняйтеся: посилання вказує розділ, де це пояснено.

§ 0.1 Що таке плазма?

Плазма (від грец. plasma — виліплене, оформлене) — це частково або повністю іонізований газ, у якому густини позитивних і негативних зарядів практично однакові, а заряджені частинки поводяться колективно. Обидва виділені слова мають точний зміст, який ми з’ясуємо в розд. 1 (квазінейтральність — у § 1.3, колективність — у § 1.5). Термін «плазма» запропонував І. Ленгмюр наприкінці 1920-х років; 1929 р. Л. Тонкс і Ленгмюр описали власні коливання електронного газу (§ 1.3) [4].

Ступінь іонізації характеризують величиною

\begin{equation} \label {eq:ionization-degree} \alpha = \frac {n_i}{n_i + n_n}, \end{equation}

де \(n_i\) і \(n_n\) — концентрації іонів та нейтральних частинок. У плазмі можуть одночасно бути присутніми електрони, кілька сортів іонів і нейтральні атоми чи молекули. Залежно від \(\alpha \) розрізняють слабо іонізовану (частки відсотка), помірно іонізовану (кілька відсотків) і повністю іонізовану (\(\alpha \to 1\)) плазму. Газ іонізується помітно вже за температур, значно нижчих за енергію іонізації атома (для водню \(13{,}6\) еВ); чому, пояснює формула Саха (§ 1.1).

Чим плазма відрізняється від нейтрального газу? Не просто наявністю заряджених частинок. У нейтральному газі частинки майже вільні й обмінюються імпульсом у короткочасних зіткненнях. У плазмі кулонівська сила спадає повільно (\(\propto r^{-2}\)): кількість частинок у сферичному шарі радіуса \(r\) зростає як \(r^2\), тож для впорядкованого (усередненого) відгуку сумарний внесок далеких частинок не менший, ніж близьких, і кожна заряджена частинка одночасно взаємодіє з великою кількістю інших. Сила, що діє на частинку, формується усередненим полем багатьох частинок, а не парними зіткненнями. Такі «колективні взаємодії» породжують екранування зарядів, плазмові коливання, хвилі й нестійкості. Тому плазма не зводиться до сукупності незалежних частинок: її макроскопічні властивості визначаються спільною електромагнітною взаємодією. Ступінь колективності задає число \(N_D\) частинок у сфері радіуса \(\lambda _D\) (§ 1.5): поле заряду на відстанях понад дебаївський радіус гасить не найближчий сусід, а спільний внесок цих \(N_D\) частинок (§ 1.4).

Друга особливість — тісний зв’язок механіки з електродинамікою. Плазма не лише рухається в зовнішньому електромагнітному полі, а й сама створює макроскопічні поля та струми, які діють назад на її рух.

Теоретичні відомості Температура в енергетичних одиницях

Температуру \(T\) вимірюємо в енергетичних одиницях (\(k_{\mathrm B}=1\), тож \(k_{\mathrm B}T\) пишемо просто як \(T\)); практично \(T\) дають в еВ, \(1\) еВ \(\approx 11\,600\) К. Температура — це параметр максвеллівського розподілу \(f\propto \exp (-mv^2/2T)\); середня кінетична енергія поступального руху \(\langle mv^2/2\rangle =\tfrac 32T\). Поки не сказано інакше, мова йде саме про такий розподіл. Для оцінок зручні числа (СГС): \(e=4{,}8\times 10^{-10}\) СГС, \(e^2\approx 1{,}44\times 10^{-7}\) еВ\(\cdot \)см, \(1\) СГС напруженості поля \(=300\) В/см.

З термодинаміки відомо, що стан газу задають \(p\), \(V\) і \(T\), але незалежних серед них лише два: їх пов’язує рівняння стану, для ідеального газу \(pV=NT\) (при \(k_{\mathrm B}=1\)). Зручно взяти інтенсивні величини, що не залежать від кількості речовини: \(n=N/V\) і \(T\); тоді тиск \(p=nT\) визначається ними. Так само й плазму (заданого складу) характеризують двома параметрами, \(n\) й \(T\) (для суміші сортів \(p=\sum _s n_sT_s\)). До того ж від \(n\) і \(T\) залежить уся специфічна для плазми фізика: ступінь іонізації (§ 1.1), дебаївська довжина (§ 1.4), число частинок у дебаївській сфері (§ 1.5), плазмова частота (§ 1.3). Тому плазму зображають точкою на діаграмі \(n\)–\(T\) (рис. 8); докладніше про температуру — у § 1.2.

Плазма виникає різними способами: термічною іонізацією (нагрівання), електричним розрядом, фотоіонізацією, ударною іонізацією, бомбардуванням частинками. Залежно від температури її поділяють на низькотемпературну (\(T\lesssim 10^5\) К, тобто \(\lesssim 10\) еВ) і високотемпературну (\(T\gtrsim 10^6\) К, тобто \(\gtrsim 100\) еВ; у термоядерних установках (токамаках — тороїдальних магнітних камерах) — до \(10^8\) К \(\approx 10\) кеВ і вище). Область між цими межами називають проміжною. Саме високотемпературна плазма потрібна для реакцій керованого термоядерного синтезу. Не варто плутати цей поділ з назвами «холодна» і «гаряча» плазма, які трапляються далі в теорії хвиль: там ідеться не про саме значення \(T\), а про те, чи істотний тепловий рух частинок для процесу, що розглядається (це пояснено там, де такі назви з’являються, і в Словнику термінів). Скільки в природі різних плазм і де вони лежать за \(n\) і \(T\), показано в § 0.5.

§ 0.2 Природна плазма

Всесвіт як плазма

Почнімо з самого початку. Плазма — не екзотика, а первинний стан видимої речовини. Приблизно перші 380 тисяч років після Великого вибуху Всесвіт був заповнений гарячою воднево-гелієвою плазмою: протони (разом із ядрами гелію це приблизно вся звичайна речовина), електрони й фотони. Фотони безперервно розсіювалися на вільних електронах, тож Всесвіт був непрозорий, як сяюча куля. Розширення охолоджувало плазму, і коли її температура впала до \(\sim 3\times 10^{3}\) К (близько \(0{,}3\) еВ, у \(\sim 50\) разів нижче за потенціал іонізації водню \(13{,}6\) еВ), електрони об’єдналися з ядрами в нейтральні атоми: настала рекомбінація. Відтоді світло летить вільно й дійшло до нас як реліктове випромінювання, охолоджене розширенням до \(2{,}725\) К (рис. 1).

Коли Всесвіт рекомбінував. Сьогодні концентрація атомів водню у Всесвіті — \(n_{H}\approx 2\times 10^{-7}~\mathrm {см}^{-3}\). Під час рекомбінації Всесвіт був менший у \(1+z\approx 1100\) разів за кожним виміром (\(z\) — червоне зміщення), тож \(n\approx 2\times 10^{-7}\cdot 1100^{3}\approx 2{,}7\times 10^{2}~\mathrm {см}^{-3}\). За формулою Саха (§ 1.1) для такої концентрації ступінь іонізації \(\alpha \) (§ 0.1) досягає \(1/2\) за \(T\approx 3{,}7\times 10^{3}\) К (\(0{,}32\) еВ), а за \(T=3\times 10^{3}\) К вона вже лише \(\alpha \sim 5\times 10^{-3}\). Температура реліктового випромінювання тоді була \(2{,}725\cdot 1101\approx 3\times 10^{3}\) К, тобто збігається з оцінкою за порядком.

Рівноважна формула Саха дає дещо вищу температуру, ніж справжня: у Всесвіті, що розширюється, рекомбінація не встигає за рівновагою. Важливо, що водень рекомбінує за \(T\approx 0{,}3\) еВ, а не за \(13{,}6\) еВ: на один атом припадає близько \(10^{9}\) фотонів, і навіть рідкісні фотони з «хвоста» планківського розподілу з енергією понад \(13{,}6\) еВ встигають іонізувати атоми; це той самий виграш ентропії вільних електронів, що й у § 1.1.

Рис. 1. Реліктове випромінювання: карта всього неба за даними WMAP (дев’ятирічні спостереження; NASA/WMAP Science Team, суспільне надбання). Кольори показують відхилення температури від середньої 2,725 К в межах 210^-4 К (синій — холодніше,…

Рис. 1. Реліктове випромінювання: карта всього неба за даними WMAP (дев’ятирічні спостереження; NASA/WMAP Science Team, суспільне надбання). Кольори показують відхилення температури від середньої \(2{,}725\) К в межах \(\pm 2\times 10^{-4}\) К (синій — холодніше, червоний — тепліше)

Неоднорідності на цій карті малі, порядку \(10^{-5}\) від середньої температури, але саме вони важливі: це відбитки звукових хвиль у первинній плазмі. Гравітація (передусім темної матерії) стискала плазму, тиск випромінювання розпирав її, і так вона коливалася, як струна (про коливання й хвилі в плазмі йтиметься в розд. 2). Зі зменшенням температури коливання «заморозилися», а потім з цих згущень виросли галактики. Пізніше випромінювання перших зір знову іонізувало газ (протягом першого мільярда років), і міжгалактичний газ, у якому зосереджена значна частина звичайної речовини, відтоді лишається плазмою — вкрай розрідженою (\(n\lesssim 10^{-5}~\mathrm {см}^{-3}\)), з температурою від \(10^{4}\) до \(10^{7}\) К.

Масштаби й структури

Природна плазма охоплює розміри від сантиметрів (канал блискавки) до світлових років (туманності) і концентрації від \(\sim 10^{-5}~\mathrm {см}^{-3}\) до \(10^{26}~\mathrm {см}^{-3}\). У розрідженій космічній плазмі зіткнень мало, а магнітне поле істотне. Тому на рис. 2 а, б, в ми бачимо переважно не «газ», а структури, задані полем. Об’єкти нижче впорядковано за масштабом: від центрів галактик через міжзоряне середовище й Сонячну систему до навколоземного космосу й атмосфери.

(а) Крабоподібна туманність (Hubble; NASA, ESA, J. Hester, A. Loll)

(а) Крабоподібна туманність (Hubble; NASA, ESA, J. Hester, A. Loll)
   

(б) Корона Сонця, 171 Å (SDO/AIA; NASA/SDO)

(б) Корона Сонця, 171 Å (SDO/AIA; NASA/SDO)

(в) Полярне сяйво з борту МКС (NASA)

(в) Полярне сяйво з борту МКС (NASA)
   

(г) Блискавка, Техас (NOAA)

(г) Блискавка, Техас (NOAA)
Рис. 2. Природна плазма від далекого космосу до Землі: залишок наднової (а), корона Сонця (б), полярне сяйво (в), блискавка (г). Знімки є суспільним надбанням
Дальній космос: чорні діри та джети

Сама чорна діра не є плазмою, але плазма довкола неї — одна з найекстремальніших у природі. Речовина, що падає в діру, не потрапляє в неї одразу: вона закручується в акреційний диск з іонізованого газу, який нагрівається тертям до температур від мільйонів до мільярдів кельвінів. Цей газ намагнічений: магнітне поле «вморожене» в плазму (розд. 5), а нестійкості плазми (розд. 8) переносять момент імпульсу назовні й дають речовині змогу падати. Саме таку картину фіксує Event Horizon Telescope — мережа радіотелескопів, що працює як єдиний телескоп розміром із Землю. Кільце на знімку 2019 р. (рис. 3 а) — випромінювання гарячої плазми біля центральної діри галактики M87, а темна пляма всередині — тінь діри: світло, що летить до неї, не повертається. Маса цієї діри близько \(6{,}5\times 10^{9}\) мас Сонця, тому її радіус Шварцшильда \(2GM/c^{2}\approx 2\times 10^{13}\) м, тобто близько 130 астрономічних одиниць. Діра в центрі нашої Галактики Sgr A\(^{*}\) у півтори тисячі разів легша, близько 4 млн мас Сонця.

(а) M87^* (EHT Collaboration, CC BY 4.0)

(а) M87\(^{*}\) (EHT Collaboration, CC BY 4.0)
   

(б) Джет галактики M87 (Hubble; NASA/ESA, F. D. Macchetto)

(б) Джет галактики M87 (Hubble; NASA/ESA, F. D. Macchetto)
Рис. 3. Плазма навколо чорної діри: диск і тінь M87\(^{*}\) (а), джет тієї самої галактики (б). Знімок (б) — суспільне надбання

З околиць діри вилітають джети — вузькі потоки плазми зі швидкостями, близькими до швидкості світла, що тягнуться вздовж осі обертання на тисячі світлових років (рис. 3 б: джет M87 завдовжки близько 4 тисяч світлових років). Їх колімує й, імовірно, живить магнітне поле, закручене разом із диском. Зображення діри з фільму «Інтерстеллар» теж обчислене за рівняннями теорії відносності, але зі спрощеннями заради ефектності; реальні знімки менш яскраві, зате це справжня плазма.

Галактика: міжзоряний газ

Ближче до нас — міжзоряний газ. Його концентрація мізерна (від \(\sim 10^{-3}\) до \(10^{3}\) частинок в одному кубічному сантиметрі), температура змінюється від \(\sim 10\) К у холодних хмарах до \(\sim 10^{6}\) К у гарячих бульбашках, а зіткнень настільки мало, що газ не врівноважений із випромінюванням, а за фронтами ударних хвиль наднових іони й електрони довго мають різні температури. Іонізують газ ультрафіолетом зірок, ударними хвилями наднових і космічними променями. Поруч із ним — залишки наднових, як-от Крабоподібна туманність (рис. 2 а): наднова 1054 р., розліт газу на кілька світлових років. Її волокна тримає магнітне поле, «вморожене» в газ, а блакитне світіння в центрі — синхротронне випромінювання, тобто випромінювання релятивістських електронів, що крутяться в магнітному полі туманності, яке живить пульсар (швидко обертова нейтронна зірка; розд. 3).

Сонячна система: Сонце й сонячний вітер

Сонце (рис. 2 б) — найближча до нас зірка й найдоступніша для спостережень лабораторія плазми. У його ядрі, де \(T\sim 1{,}5\times 10^{7}\) К, ідуть термоядерні реакції (розд. 10); енергія повільно виходить назовні променистим перенесенням, а в зовнішніх шарах — конвекцією. Рухи провідної плазми в конвективній зоні підтримують магнітне поле Сонця: у сонячних плямах воно досягає \(\sim 0{,}4\) Тл, а приблизно кожні 11 років змінює напрям. Поверхня (фотосфера) має \(T\approx 5800\) К, а от розріджена корона над нею гарячіша на два порядки, \(T\sim 10^6\) К. Цей парадокс (звідки корона бере енергію?) остаточно не розв’язано [21]; один із претендентів — хвилі в плазмі (розд. 6). Яскраві петлі на знімку — це плазма, утримана в магнітних трубках — пучках силових ліній \(\vect {B}\): заряджені частинки легко рухаються вздовж поля й майже не рухаються впоперек (розд. 3).

Корона не утримується: вона безперервно розширюється, і потік заряджених частинок, що тече з неї, називають сонячним вітром. Біля орбіти Землі його швидкість становить \(300\)–\(800\) км/с, концентрація — кілька частинок в одному кубічному сантиметрі, а температура — порядку \(10^{5}\) К (близько 10 еВ). Вітер захоплює з собою магнітне поле Сонця (воно «вморожене» в плазму, розд. 5), і через обертання Сонця силові лінії закручуються в спіраль. Область, у якій панує сонячний вітер, називають геліосферою.

Скільки маси Сонце втрачає на вітер. Потік маси крізь сферу радіуса \(r=1\) а.о. \(=1{,}5\times 10^{13}\) см при \(n\approx 9~\mathrm {см}^{-3}\) і \(v\approx 470\) км/с (протони, \(m_p=1{,}67\times 10^{-24}\) г): \(\dot M=4\pi r^2 n m_p v\approx 2\times 10^{12}\) г/с \(=2\times 10^{9}\) кг/с. За рік це \(6\times 10^{16}\) кг, тобто \(\sim 3\times 10^{-14}\) маси Сонця. Вітер зі швидкістю \(400\) км/с долітає до Землі за \(r/v\approx 4\) доби, а корональний викид маси, що летить зі швидкістю близько \(10^3\) км/с, за \(\sim 1{,}7\) доби.

Це мізерна втрата: вона порівнянна з масою, яку Сонце щосекунди перетворює на випромінювання, але за мільярди років не змінює його масу помітно. Зате вітер визначає все, що відбувається в міжпланетному просторі.

Навколоземний космос: магнітосфера й іоносфера

Зустрівши магнітне поле Землі (\(B\sim 0{,}5\) Гс на поверхні), сонячний вітер не проходить крізь нього, а обтікає (рис. 4), стискаючи його з боку Сонця й витягуючи у довгий хвіст з нічного боку. Область, у якій поле Землі керує рухом плазми, називають магнітосферою. Перед нею утворюється стрибок густини й поля — ударна хвиля: вітер надзвуковий (його швидкість \(\sim 400\) км/с набагато більша за швидкість магнітного звуку \(\sim 50\)–\(70\) км/с), причому хвиля така, що частинки майже не стикаються: енергію розсіюють колективні поля, а не зіткнення (розд. 4). Заряджені частинки, що потрапили в дипольне поле Землі, відбиваються від його згущень біля полюсів і накопичуються в радіаційних поясах (§ 3.5); під час магнітних бур електрони з хвоста магнітосфери, прискорені до кількох кеВ, висипаються вздовж силових ліній в атмосферу на висоти \(80\)–\(150\) км, і виникає полярне сяйво (рис. 2 в). Спричинені вітром магнітні бурі можуть наводити в довгих лініях електропередач струми, що виводять з ладу обладнання (так, у березні 1989 р. магнітна буря призвела до багатогодинного вимкнення електроенергії у канадській провінції Квебек), а також порушують зв’язок і роботу супутників. Прогнозування таких подій називають космічною погодою.

Рис. 4. Магнітосфера Землі (вид збоку, Сонце ліворуч; без масштабу). Сонячний вітер утворює перед нею ударну хвилю (штрих), за якою лежить перехідна область; магнітопауза стиснута з денного боку (до неї 10\,R_E) і витягнута в хвіст з нічног…

Рис. 4. Магнітосфера Землі (вид збоку, Сонце ліворуч; без масштабу). Сонячний вітер утворює перед нею ударну хвилю (штрих), за якою лежить перехідна область; магнітопауза стиснута з денного боку (до неї \(\sim 10\,R_E\)) і витягнута в хвіст з нічного. Силові лінії поля Землі замкнені поблизу планети й розкриті в хвості, де вони розділені нейтральним шаром; у дипольній частині поля захоплені частинки утворюють радіаційні пояси (їхні перерізи зафарбовано).

Нижче, на висотах від \(\sim 60\) км, лежить іоносфера — верхня атмосфера, іонізована випромінюванням Сонця. Її поділяють на шари D, E і F; найбільша концентрація електронів (\(10^{5}\)–\(10^{6}~\mathrm {см}^{-3}\)) припадає на висоти \(250\)–\(400\) км. Вночі, коли Сонце не іонізує газ, нижні шари майже зникають. Для практики важливо, що така плазма відбиває радіохвилі, частота яких нижча за плазмову \(f_p\) — власну частоту коливань електронів (§ 1.3): \(f_p\approx 9\sqrt {n}\) кГц, де \(n\) у \(\mathrm {см}^{-3}\), тобто \(\sim 9\) МГц за \(n=10^{6}~\mathrm {см}^{-3}\). Такі хвилі не проходять, і завдяки відбиттю від іоносфери можна приймати короткохвильові станції за тисячі кілометрів (§ 2.6).

Атмосфера Землі: блискавка

Блискавка (рис. 2 г) — гігантська іскра. У грозовій хмарі більші й важчі краплі й льодинки заряджаються переважно негативно й падають швидше за дрібні позитивні, тож хмара стає електричним диполем. Коли поле десь (імовірно, біля крапель і льодинок) стає достатнім для пробою, починається електронна лавина; з лавин зливаються провідні канали — лідери, що ступінчасто, стрибками в десятки метрів, тягнуться до землі. Коли лідер наближається до поверхні, назустріч йому виростає короткий канал, і вздовж прокладеного лідером шляху проскакує зворотний (головний) розряд зі струмом \(10^{4}\)–\(10^{5}\) А. Канал діаметром кілька сантиметрів розігрівається до \(\sim 3\times 10^{4}\) К; стрімке розширення нагрітого газу й дає грім. Плазма каналу живе лише соті–десяті частки секунди: потім вона охолоджується й іони рекомбінують.

Усі ці об’єкти різняться на десятки порядків за концентрацією, але до всіх застосовні однакові поняття: дебаївське екранування (§ 1.4), квазінейтральність (§ 1.3), рух у магнітному полі (розд. 3). Докладніше про космічну плазму див. [8].

§ 0.3 Лабораторна й технічна плазма

Лабораторну плазму отримують штучною іонізацією газу (способи перелічено в § 0.1), найчастіше електричним розрядом. Вона, як правило, холодніша й густіша за космічну (виняток — гаряча плазма для синтезу), зате її можна вимірювати й керувати нею (рис. 5).

(а) Розрядні трубки з He, Ne, Ar, Kr, Xe (Alchemist-hp, CC BY-SA 2.0 DE)

(а) Розрядні трубки з He, Ne, Ar, Kr, Xe (Alchemist-hp, CC BY-SA 2.0 DE)
   

(б) Плазмова куля (Supportstorm)

(б) Плазмова куля (Supportstorm)

(в) Дугове зварювання (W. M. Plate Jr.)

(в) Дугове зварювання (W. M. Plate Jr.)
   

(г) Токамак MAST, Culham (Eye Steel Film, CC BY 2.0)

(г) Токамак MAST, Culham (Eye Steel Film, CC BY 2.0)
Рис. 5. Лабораторна й технічна плазма: газовий розряд (а), плазмова куля (б), електрична дуга (в), токамак (г). Знімки (б) і (в) — суспільне надбання
Газові розряди

У розрядній трубці (рис. 5 а) світиться слабоіонізований газ низького тиску: електричне поле розганяє вільні електрони, ті іонізують і збуджують атоми, а колір дає лінійчатий спектр збуджених атомів (неон світить червоним, аргон — фіолетовим). Електрони набирають від поля енергію, а іони, нерухливі й важкі, її майже не отримують: тому \(T_e\sim 1\) еВ, а \(T_i\) — близько кімнатної, а концентрація електронів у тліючому розряді лише \(\sim 10^{10}~\mathrm {см}^{-3}\) (§ 1.2). У плазмовій кулі (рис. 5 б) високочастотна напруга на центральному електроді запалює розряд у розрідженому газі, а тонкі світні канали — це стримери. Зварювальна дуга (рис. 5 в) навпаки, горить за високого тиску. Тут частих зіткнень вистачає, щоб вирівняти \(T_e\) й \(T_i\) (порядку 1 еВ), тож плазма ізотермічна, а її концентрація на кілька порядків вища, ніж у трубці. Теорія розрядів викладена в розд. 11.

Якщо потрібна чиста плазма без забруднення матеріалом електродів, користуються безелектродними розрядами: високочастотним чи надвисокочастотним. Продуваючи газ крізь розряд, отримують струмінь плазми; такий пристрій називають плазмотроном. Температура струменя сягає \((1\)–\(3)\times 10^4\) К, а потужність пристрою — від десятків ватів до десятків мегаватів. Для досліджень, де хвилі в плазмі мають бути слабкими, будують спокійну плазму в Q-машині (від англ. quiescent — спокійний): атоми цезію, потрапляючи на розжарену вольфрамову пластину, втрачають електрон і стають іонами, а сама пластина випромінює електрони. Виходить майже повністю іонізована плазма з температурою \(\sim 0{,}2\) еВ.

Плазма в технологіях

Плазма давно вийшла з лабораторії (рис. 6). Почнімо з теплових застосувань. У плазмовому різаку (різновиді плазмотрона; рис. 6 а) електрична дуга стискається вузьким соплом і потоком газу перетворюється на струмінь із температурою \(\sim 2\times 10^{4}\) К, що розплавляє метал і здуває розплав; так розрізають сталеві листи завтовшки до кількох сантиметрів. Той самий принцип, але зі струменем, у який вдувають порошок, використовують для плазмового напилення (рис. 6 б): частинки металу чи кераміки розплавляються в плазмі, вдаряються об деталь і утворюють покриття, скажімо теплозахисне для двигунів.

Інший напрям — хімічний, а не тепловий. У газі низького тиску (\(\sim 1\)–\(100\) мТор) високочастотний розряд має \(T_e\) кілька електронвольтів і \(n_e\sim 10^{9}\)–\(10^{11}~\mathrm {см}^{-3}\) [12], тоді як сам газ лишається майже холодним. Електрони розкладають молекули робочого газу (фтор- чи хлоровмісні) на хімічно активні радикали, а електричне поле біля поверхні розганяє іони перпендикулярно до пластини. Радикали реагують із матеріалом, іони допомагають реакції й задають їй напрям, тож у кремнії виходять вузькі глибокі канавки з вертикальними стінками — так виготовляють мікросхеми. Таким травленням обробляють і метали (алюміній травлять хлоровмісною плазмою), і скло; плазмою також очищають поверхні й наносять тонкі плівки. Рис. 6 в показує поверхню кремнію після плазмового травлення.

(а) Плазмове різання металу (D. Baron Carral, CC0)

(а) Плазмове різання металу (D. Baron Carral, CC0)
   

(б) Плазмове напилення покриття на деталь двигуна (Optimi3e, CC BY-SA 4.0)

(б) Плазмове напилення покриття на деталь двигуна (Optimi3e, CC BY-SA 4.0)

(в) Поверхня кремнію після плазмового травлення, електронний мікроскоп (PolinLinB, CC BY 4.0)

(в) Поверхня кремнію після плазмового травлення, електронний мікроскоп (PolinLinB, CC BY 4.0)
   

(г) Лабораторний двигун Холла на ксеноні, 6 кВт (NASA/JPL)

(г) Лабораторний двигун Холла на ксеноні, 6 кВт (NASA/JPL)
Рис. 6. Плазма в технологіях: різання (а), напилення (б), травлення (в), космічний двигун (г). Знімок (г) — суспільне надбання

Нарешті, космічні двигуни. У двигуні Холла (рис. 6 г) іони ксенону розганяються електричним полем у кільцевому каналі, де радіальне магнітне поле утримує електрони, і вони дрейфують у схрещених полях \(\vect {E}\times \vect {B}\) (розд. 3). Швидкість витікання сягає \(10\)–\(30\) км/с — у кілька разів більше, ніж у хімічних ракетних двигунів, тож витрата палива для тієї самої зміни швидкості мала. Це далеко не весь перелік: газорозрядні лампи й вивіски, дисплеї, плазма олова, розігріта лазером, як джерело ультрафіолетового випромінювання для літографії, холодна плазма атмосферного тиску, яку досліджують для знезараження поверхонь і води, в медицині та сільському господарстві. Спільне для всіх цих технологій: плазма дає змогу створити хімічно активні частинки без високої температури всього газу або, навпаки, досягти температур, недосяжних для полум’я.

Гаряча плазма для термоядерного синтезу

Окремий клас — гаряча плазма з температурою порядку \(10^{8}\) К, потрібна для реакцій термоядерного синтезу (розд. 10). Контакт зі стінкою миттєво охолодив би плазму (і зруйнував би стінку), тому її утримують магнітним полем (розд. 9): у токамаку (рис. 5 г), стелараторі чи пастці з дзеркалами. У видимому світлі світиться насамперед холодніша периферія плазми, а гаряче ядро (\(T\sim 10^{4}\) еВ) майже не світить: воно випромінює переважно в інших діапазонах. Інший підхід — інерційний: мішень стискають лазерними імпульсами так швидко, що вона не встигає розлетітися. У грудні 2022 р. в Національному комплексі запалювання (NIF, США) вихід енергії синтезу вперше перевищив енергію лазерних імпульсів, що надійшли на мішень [22], а у токамаку JET 2023 р. у D–T-розряді отримали рекордні 69 МДж за \(\sim 5\) с [23]. Будують і міжнародний реактор ITER [24].

§ 0.4 Схожі на вигляд, різні за природою

Інтуїція про плазму легко підводить: схожі на вигляд об’єкти бувають фізично різними. Розгляньмо три пари, на яких видно, що саме треба вимірювати, щоб відрізнити одне від іншого.

Вогонь і плазма

Поширена думка, що вогонь — це плазма: полум’я (рис. 7) гаряче, світиться й містить заряджені частинки.

Рис. 7. Полум’я гасової лампи (Arivumathi, CC0)

Рис. 7. Полум’я гасової лампи (Arivumathi, CC0)

На рисунку видно ламінарне полум’я: газ тече спокійно, без вихорів, тому видно його шарувату будову — блакитну зону внизу, де паливо реагує з повітрям, і вище яскраву жовту зону розжарених частинок сажі. Світло дають саме вони й збуджені радикали (CH, C\(_2\)), а не плазма. Така будова задана хімією горіння, тобто реакціями палива з киснем повітря. Заряджених частинок у полум’ї дуже мало: лише кілька на мільярд нейтральних атомів і молекул, і утворюються вони переважно хімічно, а не нагріванням. Чи достатньо їх, щоб газ поводився як плазма, покажуть три умови, виведені в розд. 1: ми перевіримо їх для полум’я в § 1.6 і побачимо, що дві з них виконано, а третя — ні.

Розрядна трубка й дуга

Неонова лампа й зварювальна дуга обидві світяться й обидві є газовим розрядом (рис. 5 а, в), але фізично це різні плазми. Різницю підсумовує табл. 1: у трубці низького тиску електрони рідко стикаються з важкими частинками й не віддають їм енергію, тому \(T_e\gg T_i\); у дузі високого тиску зіткнень вистачає, щоб вирівняти температури.

Таблиця 1. Розряд низького тиску й дуга: орієнтовні параметри
.

Розрядна трубка

Дуга

Тиск

\(\sim 0{,}1\)–\(10\) Тор

\(\gtrsim 1\) атм

\(T_e\)

\(\sim 1\) еВ

\(\sim 1\) еВ

\(T_i\)

\(\sim 300\) К

\(\sim 1\) еВ

\(n_e\), \(\mathrm {см}^{-3}\)

\(\sim 10^{10}\)

\(10^{15}\)–\(10^{17}\)

Ступінь іонізації

\(\lesssim 10^{-6}\)

відсотки й більше

Рівновага

\(T_e\gg T_i\)

ізотермічна

Сонце й токамак

І те, й те — гаряча плазма, у якій відбувається (чи має відбуватися) термоядерний синтез, але плазму утримують принципово по-різному. Сонце тримає власна гравітація, а в токамаку — магнітне поле (розд. 9). Це визначає й те, наскільки «щільно» виділяється енергія.

Скільки потужності дає кубометр Сонця. Світність Сонця \(L\approx 3{,}8\times 10^{26}\) Вт виділяється майже вся в ядрі радіусом \(0{,}2R_\odot \approx 1{,}4\times 10^{8}\) м, тобто в об’ємі \(V\approx 1{,}1\times 10^{25}~\mathrm {м}^3\). Середня питома потужність \(L/V\approx 30\) Вт/м\(^3\), як у купі компосту. Для термоядерного реактора потрібно близько мегавата на кубометр плазми, тобто в десятки тисяч разів більше.

Сонце виграє розмірами й часом: його ядро велике, а тримається гравітацією мільярди років, до того ж протон-протонна реакція в ньому дуже повільна. Реактору ж потрібна швидка реакція, а суміш дейтерію з тритієм реагує значно швидше, проте лише за вищої температури. Тому на Землі плазма мусить бути значно гарячішою (близько \(10^{8}\) К проти \(1{,}5\times 10^{7}\) К у ядрі Сонця) і горіти на іншому паливі (розд. 10).

§ 0.5 Що об’єднує всі ці об’єкти

Підсумуємо розглянуте таблицею й діаграмою: плазми різняться за концентрацією \(n\) й температурою \(T\) на багато порядків (табл. 2).

Таблиця 2. Орієнтовні параметри різних плазм (значення наведено за порядком величини).
.
Плазма

\(n_e\), \(\mathrm {см}^{-3}\)

\(T\), еВ

Іоносфера

\(10^{5}\)

\(0{,}1\)

Міжзоряний газ

\(10\)

\(1\)

Сонячна корона

\(10^{8}\)

\(10^{2}\)

Ядро Сонця

\(10^{26}\)

\(10^{3}\)

Токамак

\(10^{14}\)

\(10^{4}\)

Сонячний вітер (1 а.о.)

\(10\)

\(10\)

Газовий розряд

\(10^{12}\)

\(3\)

Електрони в металі

\(10^{23}\)

вироджені, \(E_F\sim 8\)

Концентрації в таблиці відрізняються на 25 порядків (від \(10\) до \(10^{26}~\mathrm {см}^{-3}\)), температури — на п’ять (від \(0{,}1\) до \(10^{4}\) еВ). Електрони в металі вироджені: їхня енергія визначається не теплом, а принципом Паулі (\(T\ll E_F\)), де \(E_F\) — енергія Фермі, тобто найбільша енергія електронів при \(T=0\); такий газ потребує квантового опису (§ 1.7). Діаграму на рис. 8 читають так: кожна точка — плазма з даними \(n\) і \(T\), а лінії відокремлюють області, де змінюється фізика: \(N_D\sim 1\) — межа колективної поведінки (§ 1.5), \(T=E_F\) — виродження, \(T=m_ec^2\) — релятивізм (\(\hbar \) — стала Планка, \(c\) — швидкість світла). Величини \(\lambda _{De}\), \(N_D\) й \(\Gamma \) означимо в розд. 1.

Рис. 8. Діаграма n–T видів плазми: лінії N_D1 (орієнтовна межа слабкозв’язаної плазми; практично потрібно N_D100), T=E_F (виродження) та T=m_ec^2 (релятивізм) обмежують область класичної ідеальної плазми \e^2n^1/3,^2n^2/3/m_e\Tm_ec^2

Рис. 8. Діаграма \(\lg n\)–\(\lg T\) видів плазми: лінії \(N_D\sim 1\) (орієнтовна межа слабкозв’язаної плазми; практично потрібно \(N_D\gtrsim 100\)), \(T=E_F\) (виродження) та \(T=m_ec^2\) (релятивізм) обмежують область класичної ідеальної плазми \(\max \{e^2n^{1/3},\hbar ^2n^{2/3}/m_e\}\ll T\ll m_ec^2\)

Інтерактивна симуляція. Побачити всі розглянуті об’єкти на одній діаграмі \(\lg n\)–\(\lg T\), подивитися їхні параметри (\(\lambda _{De}\), \(N_D\), \(\Gamma \), \(\omega _{pe}\)) і задати власну пару \(n\), \(T\), щоб дізнатися, чи це ще колективна плазма, можна в інтерактивній мапі плазм. Клацніть по знімку-об’єкту — побачите його фото, параметри й режим; перетягніть «мій об’єкт» під лінію \(N_D=1\) — колективна поведінка зникне.

Ми бачили плазму в усіх масштабах: від каналу іскри завтовшки кілька сантиметрів до світлових років, від кімнатної температури іонів до сотень мільйонів кельвінів. Три властивості, що повторюються в більшості прикладів, і є змістом нашого курсу.

  • • Колективність і квазінейтральність. Плазма квазінейтральна на масштабах, більших за \(\lambda _D\), але заряди в ній взаємодіють усереднено, на великих відстанях. Звідси екранування й власні коливання (розд. 1, 2).

  • • Магнітне поле. Воно вказує частинкам траєкторію: звідси дрейфи, магнітні пастки й вморожене поле (розд. 3, 5, 9).

  • • Роль зіткнень. У розрідженій плазмі (космос, розряд низького тиску) зіткнення рідкісні, тож потрібні кінетичний опис і теорія хвиль та нестійкостей; у щільній (дуга, полум’я) зіткнення часті й визначають перенос (розд. 4, 7, 8).

Решта книги — про те, як ці властивості виражаються формулами. Спершу, у розд. 1, з’ясуємо, що саме відрізняє плазму від газу; далі — хвилі в холодній плазмі (розд. 2), рух частинок (розд. 3), зіткнення (розд. 4), гідродинамічний опис (розд. 5), хвилі в замагніченій плазмі (розд. 6), кінетика (розд. 7), нестійкості (розд. 8), утримання плазми й синтез (розд. 9, 10), газовий розряд (розд. 11) і підсумкова карта масштабів (розд. 12).

Головне в розділі

  • • Понад 99 % видимої речовини у Всесвіті — плазма: від первинної воднево-гелієвої плазми раннього Всесвіту (рекомбінація за \(T\approx 0{,}3\) еВ) до зір, туманностей, міжгалактичного газу й акреційних дисків чорних дір.

  • • Природна плазма охоплює концентрації від \(\sim 10^{-5}\) до \(10^{26}~\mathrm {см}^{-3}\) й розміри від сантиметрів до світлових років; у розрідженій космічній плазмі зіткнень мало, а структури задає магнітне поле (петлі корони, сяйво, вморожені волокна туманностей).

  • • Лабораторна плазма: розряд низького тиску нерівноважний (\(T_e\gg T_i\)), дуга ізотермічна; плазмотрони, різання, напилення, травлення, двигуни Холла; гаряча плазма для синтезу, яку утримує магнітне поле.

  • • Плазма — квазінейтральний іонізований газ із колективною поведінкою; низько- й високотемпературну плазму розрізняють за \(T\) (межі \(\sim 10^5\) і \(\sim 10^6\) К). Полум’я — гранична слабоіонізована плазма (\(\alpha \sim 10^{-9}\)): зіткнення з нейтралами домінують над плазмовими процесами (перевірка — § 1.6).

  • • Об’єкти розрізняють за \(n\), \(T_e\) і \(T_i\), ступенем іонізації та способом утримання (гравітація, магнітне поле, інерція, стінки).

Контрольні питання

  • 1. Чому Всесвіт був непрозорим до рекомбінації і став прозорим після неї?

  • 2. Чому водень рекомбінує за \(T\sim 0{,}3\) еВ, хоча потенціал іонізації становить \(13{,}6\) еВ?

  • 3. Чому петлі в короні Сонця повторюють силові лінії магнітного поля?

  • 4. Чим плазма розрядної трубки відрізняється від плазми дуги за \(T_e\), \(T_i\) і ступенем іонізації? Чому так?

  • 5. Чому полум’я — слабкоіонізована плазма? Яка величина показує, що колективні процеси в ньому придушені? (Підказка: § 1.6.)

  • 6. Чому на Землі для термоядерного реактора потрібна вища температура плазми, ніж у ядрі Сонця?

  • 7. Чому іоносфера відбиває короткі радіохвилі, а ультракороткі проходять крізь неї?

  • 8. Чому в міжзоряному газі температури електронів та іонів можуть помітно відрізнятися?

  • 9. Чому світло, яке бачить Event Horizon Telescope, випромінює не сама чорна діра, а плазма довкола неї?