Елементи фізики плазми
8 Загальний принцип нестійкості плазми
§ 8.1 Що означає нестійкість?
До цього моменту ми розглядали рівноважні стани плазми та різні рівняння, якими можна описувати її рух. Але саме по собі знаходження рівноваги ще не означає, що така конфігурація може існувати тривалий час.
Уявімо, що плазма перебуває в деякому стані рівноваги. До неї неминуче вносяться малі збурення: тепловий рух частинок, флуктуації густини, електричного та магнітного полів, похибки зовнішнього поля. Питання стійкості полягає в тому, що відбувається з таким малим відхиленням.
Якщо після відхилення система повертається до початкового стану, рівновага стійка. Якщо збурення залишається приблизно сталим, маємо нейтральну стійкість. Якщо ж навіть дуже мале збурення з часом зростає, рівновага нестійка (рис. 8.1).
Іграшковий приклад з механіки: маятник у нижньому положенні має \(\omega ^2=g/l>0\) (коливання), у верхньому — \(\omega ^2=-g/l<0\), тобто \(\gamma =\sqrt {g/l}\) (експоненціальне зростання). Тут одразу видно і знак \(\omega ^2\), і «вільну енергію» (потенціальна енергія в максимумі), і ідея енергетичного принципу (розд. 8.12).
Це визначення важливе тим, що воно не прив’язане до конкретної моделі. Одна й та сама ідея працює для механічної системи, рідини, плазми, електромагнітного поля або кінетичного розподілу частинок.
Розглянемо рівноважний стан \(X_0\) і мале збурення \(\delta X\). Тоді записуємо
\(\seteqnumber{0}{8.}{0}\)\begin{equation} X=X_0+\delta X, \label {eq:instability-perturbation} \end{equation}
де припускаємо, що \(|\delta X|\ll |X_0|\). Саме ця нерівність дозволяє спочатку розглядати збурення незалежно від його нелінійної взаємодії із самою рівновагою.
§ 8.2 Лінеаризація: як знайти долю малого збурення
Нехай рівняння плазми можна символічно записати як
\(\seteqnumber{0}{8.}{1}\)\begin{equation} \mathcal {F}(X)=0. \label {eq:instability-equilibrium-equation} \end{equation}
Підставимо в нього представлення (8.1). Розкладаючи рівняння за степенями малого збурення, одержуємо
\(\seteqnumber{0}{8.}{2}\)\begin{equation} \mathcal {F}(X_0) + \left . \frac {\partial \mathcal {F}}{\partial X} \right |_{X_0}\delta X +\mathcal {O}(\delta X^2)=0. \label {eq:instability-linearization} \end{equation}
Перший доданок у (8.3) зникає, оскільки \(X_0\) є рівноважним станом. Залишається рівняння першого порядку за збуренням:
\(\seteqnumber{0}{8.}{3}\)\begin{equation} \mathcal {L}\,\delta X=0, \label {eq:instability-linear-equation} \end{equation}
де \(\mathcal {L}\) — лінійний оператор, визначений властивостями рівноваги.
Це і є головний технічний крок теорії стійкості. Замість повного нелінійного рівняння ми спочатку питаємо значно простіше:
Що зробить система з нескінченно малим відхиленням від рівноваги?
Якщо воно зростає, рівновага нестійка вже на лінійному рівні.
§ 8.3 Хвиля, що може рости
Для однорідної рівноваги зручно розглядати окрему просторово-часову гармоніку:
\(\seteqnumber{0}{8.}{4}\)\begin{equation} \delta X \propto \exp \!\left [i(\vect k\cdot \vect r-\omega t)\right ]. \label {eq:instability-wave} \end{equation}
Тут \(\vect k\) визначає просторовий масштаб збурення, а \(\omega \) — його частоту. Важливо, що в загальному випадку \(\omega \) може бути комплексною:
\(\seteqnumber{0}{8.}{5}\)\begin{equation} \omega =\omega _r+i\gamma . \label {eq:instability-complex-frequency} \end{equation}
Підставивши (8.6) у (8.5), одержуємо
\(\seteqnumber{0}{8.}{6}\)\begin{equation} \delta X \propto \exp (i\vect k\cdot \vect r-i\omega _r t)\, \exp (\gamma t). \label {eq:instability-amplitude} \end{equation}
Тому знак \(\gamma \) безпосередньо визначає долю збурення:
\(\seteqnumber{0}{8.}{7}\)\begin{equation} \begin{aligned} \gamma >0 &\;\Rightarrow \; \text {зростання},\\ \gamma <0 &\;\Rightarrow \; \text {загасання},\\ \gamma =0 &\;\Rightarrow \; \text {нейтральність}. \end {aligned} \label {eq:instability-criterion} \end{equation}
Отже, критерій лінійної нестійкості можна сформулювати дуже коротко: потрібна наявність розв’язку з
\(\seteqnumber{0}{8.}{8}\)\begin{equation} \operatorname {Im}\omega >0. \label {eq:instability-growth-condition} \end{equation}
Часова шкала розвитку нестійкості визначається величиною \(\gamma \):
\(\seteqnumber{0}{8.}{9}\)\begin{equation} \tau _\mathrm {inst}\sim \frac {1}{\gamma }. \label {eq:instability-time} \end{equation}
Таким чином, нестійкість — це не просто твердження, що «плазма поводиться хаотично». На початковій стадії це цілком визначений експоненційний ріст певної моди збурення (рис. 8.2).
§ 8.4 Дисперсійне рівняння
Після підстановки (8.5) лінеаризовані рівняння перетворюються на систему алгебраїчних рівнянь для амплітуд різних величин. Її можна символічно записати у вигляді
\(\seteqnumber{0}{8.}{10}\)\begin{equation} \mathsf {D}(\omega ,\vect k)\,\vect A=0, \label {eq:instability-matrix} \end{equation}
де \(\vect A\) містить амплітуди збурених величин, а \(\mathsf {D}\) — матриця, яка визначається моделлю плазми та вибраною рівновагою.
Нетривіальний розв’язок (8.11) існує лише тоді, коли
\(\seteqnumber{0}{8.}{11}\)\begin{equation} \det \mathsf {D}(\omega ,\vect k)=0. \label {eq:instability-dispersion} \end{equation}
Це дисперсійне рівняння. Воно є одним із центральних інструментів теорії плазмових нестійкостей.
Для кожного \(\vect k\) воно визначає можливі значення \(\omega \). Якщо серед них є корінь, що задовольняє умову (8.9), відповідна мода нестійка.
Тут виникає важливий зв’язок із попередніми розділами. У теорії хвиль ми вже шукали дисперсійні співвідношення. Але тепер нас цікавить не лише залежність дійсної частоти від хвильового числа. Насамперед треба з’ясувати, чи має частота уявну частину і що означає її знак (рис. 8.3).
§ 8.5 Звідки береться енергія нестійкості?
Формальна умова (8.9) говорить, що відбувається, але не пояснює, чому збурення росте. Фізично нестійкість означає, що система має джерело вільної енергії, яку збурення може перетворювати на енергію руху, електричних або магнітних полів.
У плазмі такою вільною енергією можуть бути:
-
• градієнти густини та температури;
-
• запас енергії магнітного поля;
-
• енергія електричного струму;
-
• анізотропія розподілу швидкостей;
-
• енергія пучка заряджених частинок;
-
• неоднорідність магнітної конфігурації.
Тому нестійкість не «виникає з нічого». Вона є механізмом перетворення енергії нерівноважного стану на зростаюче збурення (рис. 8.4).
Саме тому стійкість не можна визначити лише за величиною зовнішнього магнітного поля. Сильне поле може змінювати траєкторії частинок, але якщо в системі залишається доступне джерело вільної енергії, можуть існувати нестійкі моди.
§ 8.6 Рівновага та стійкість у магнітному полі
Для магнітного утримання особливо важливо розрізняти два питання:
-
1. чи може існувати рівновага сил;
-
2. чи є ця рівновага стійкою до малих збурень.
У простому однорідинному МГД-описі рівновага плазми задовольняє умову
\(\seteqnumber{0}{8.}{12}\)\begin{equation} -\nabla p+\frac {1}{c}[\vect j\times \Bfield ]=0. \label {eq:instability-mhd-equilibrium} \end{equation}
Рівняння (8.13) лише говорить, що сила градієнта тиску компенсується магнітною силою. Воно ще нічого не говорить про те, що стан буде зберігатися після малого зміщення.
Щоб зрозуміти це фізично, розглянемо магнітну силу. Її зручно розкласти на дві частини:
\(\seteqnumber{0}{8.}{13}\)\begin{equation} \frac {1}{c}[\vect j\times \Bfield ] = -\nabla \frac {B^2}{8\pi } + \frac {1}{4\pi }(\Bfield \cdot \nabla )\Bfield . \label {eq:instability-magnetic-force} \end{equation}
Перша частина поводиться як градієнт магнітного тиску
\(\seteqnumber{0}{8.}{14}\)\begin{equation} p_B=\frac {B^2}{8\pi }, \label {eq:instability-magnetic-pressure} \end{equation}
а друга пов’язана з натягом викривлених силових ліній.
Отже, магнітне поле не просто «тисне» на плазму. Його силові лінії можуть діяти подібно до натягнутих еластичних ниток, намагаючись зменшити свою кривину (рис. 8.5).
Ця картина стане особливо важливою в розд. 9, де розглядатимуться конкретні конфігурації магнітного утримання.
§ 8.7 Перетяжка як найпростіший приклад нестійкості
Уявімо плазмовий струм, який створює власне магнітне поле. Якщо плазмовий канал має невелику локальну перетяжку, магнітна сила може зробити цю перетяжку ще сильнішою: поле струму \(B_\theta =2I/(cr)\) у вузькому місці більше, тиск \(B_\theta ^2/8\pi \) теж, і перетяжка стискається далі (позитивний зворотний зв’язок).
Це принципово відрізняється від звичайної стійкої системи. Для стійкої рівноваги початкове зміщення породжує силу, яка повертає систему назад. Для нестійкої — виникає сила в напрямку самого зміщення.
Кількісний розбір перетяжок (\(m=0\)), викривлень (\(m=1\)) і стабілізації поздовжнім полем \(B_z\) з числовими оцінками часу росту наведено в розд. 9.6 (рис. 9.3). Тут для нас важливий лише загальний висновок: нестійкість — це рівновага, у якій збурення змінює сили так, що підсилює саме себе.
§ 8.8 Лінійна та нелінійна стадії
Поки виконується умова малості збурення в (8.1), можна користуватися лінеаризованим рівнянням (8.4). Тоді кожна мода розвивається незалежно від інших, а її амплітуда для нестійкого випадку зростає як
\(\seteqnumber{0}{8.}{15}\)\begin{equation} |\delta X(t)| \sim |\delta X(0)|e^{\gamma t}. \label {eq:instability-linear-growth} \end{equation}
Але експоненційне зростання не може тривати нескінченно. Рано чи пізно збурення стає порівнянним із величинами рівноважного стану, і члени вищих порядків, якими ми нехтували при лінеаризації, стають важливими.
Починається нелінійна стадія. На ній можливі насичення нестійкості, перерозподіл енергії між модами, утворення структур, турбулентність або руйнування початкової конфігурації (рис. 8.6).
Це розрізнення буде важливим далі: лінійна теорія визначає, чи є рівновага нестійкою і які моди ростуть найшвидше, але не завжди визначає кінцевий стан системи.
§ 8.9 Нестійкість Релея–Тейлора та жолобкова нестійкість
Найпростіша й найпоширеніша гідродинамічна нестійкість виникає, коли важча рідина розташована над легшою в полі тяжіння \(\vect g\) (рис. 8.7). Для двох нестисливих рідин з густинами \(\rho _2>\rho _1\) та плоскою границею, збуренням \(\delta \xi \propto e^{i(kx-\omega t)}\) лінеаризація дає
\(\seteqnumber{0}{8.}{16}\)\begin{equation} \label {eq:RT-growth} \omega ^2=-A\,g\,k,\qquad A=\frac {\rho _2-\rho _1}{\rho _2+\rho _1},\qquad \gamma =\sqrt {A\,g\,k}. \end{equation}
Тут \(A\) — число Атвуда. Результат легко зрозуміти з енергетичного аргументу. Нехай границя зміщена на \(\xi (x)=\xi _0\cos kx\). Важча рідина опускається, тому на одиницю площі потенціальна енергія змінюється на \(\delta U=-\tfrac 14(\rho _2-\rho _1)g\xi _0^2\). Течія нестисливої рідини потенціальна й загасає як \(e^{-k|z|}\) від границі, тому кінетична енергія (на одиницю площі) з обох боків \(K=\tfrac 14\,(\rho _1+\rho _2)\dot \xi _0^2/k\): ефективна маса \(\propto (\rho _1+\rho _2)/k\). З рівняння руху \((\rho _1+\rho _2)\ddot \xi _0/k=(\rho _2-\rho _1)g\xi _0\) маємо \(\ddot \xi _0=Agk\,\xi _0\), тобто (8.17). Усі \(k\) нестійкі, причому короткі хвилі ростуть швидше. Вільна енергія — потенціальна енергія важчої рідини в полі тяжіння: «язики» важкої рідини падають, «бульбашки» легкої спливають.
У плазмі «гравітацію» створюють ефективні сили, які діють на частинки в неоднорідному й викривленому магнітному полі: відцентрова сила \(mv_\parallel ^2/R_c\) та сила градієнтного дрейфу (розд. 3). Для гарячої плазми з \(v_\parallel ^2\sim v_\perp ^2/2\sim T/m\) ефективне прискорення \(g_\mathrm {eff}\sim 2T/(m_iR_c)\). Нестійкі збурення з \(k_\parallel =0\) (вони не згинають силові лінії, а обмінюють місцями магнітні трубки) називають жолобковими (interchange, flute); для них
\(\seteqnumber{0}{8.}{17}\)\begin{equation} \label {eq:interchange-growth} \gamma ^2\sim \frac {g_\mathrm {eff}}{L_p}\sim \frac {2c_s^2}{R_cL_p},\qquad L_p=\left |\frac {d\ln p}{dr}\right |^{-1}, \end{equation}
а критерій нестійкості: \(\nabla p\cdot \boldsymbol \kappa >0\), де \(\boldsymbol \kappa \) — кривина силової лінії (вектор спрямований до центра кривизни). Іншими словами, плазма нестійка в області «поганої» кривини: центр кривини силових ліній лежить з боку плазми, \(\nabla p\cdot \boldsymbol \kappa >0\) (зовнішній бік тора, просте дзеркало). Кривина «хороша», якщо центр кривини лежить з боку вакууму (внутрішній бік тора, конфігурації min-\(B\), наприклад котушки Іоффе): поле тоді стабілізує (рис. 8.8). Ефективна «гравітація» \(g_\mathrm {eff}\) — це відцентрова сила частинок, що біжать уздовж лінії (разом із \(\nabla B\)-дрейфом); у поганій кривині вона спрямована від плазми до вакууму, тобто «важка» плазма стоїть над «легким» вакуумом, як у нестійкості Релея–Тейлора.
Механізм через розділення зарядів (жолобкова нестійкість). У плазмі немає гравітації, але є дрейф кривини/\(\nabla B\) (розд. 3): він спрямований у протилежні боки для іонів та електронів, тому на «язиках» збурення накопичуються заряди протилежних знаків. Виникає електричне поле \(\delta E_y\), і дрейф \(\vect E\times \vect B\) виносить язик далі в бік поганої кривини — збурення зростає.
Числова оцінка. Для зовнішньої області токамака: \(c_s\approx 10^8\) см/с, \(R_c=6\times 10^2\) см, \(L_p\sim 50\) см. Тоді \(\gamma \sim \sqrt {2\cdot 10^{16}/(3\cdot 10^4)}\approx 8\times 10^5\) с\(^{-1}\), час росту \(\sim 1\) мкс, що на 5–6 порядків менше за час утримання (від \(0{,}1\) до \(1\) с).
Тому реальні установки мусять бути влаштовані так, щоб жолобкові моди були стабілізовані: сумарною «хорошою» кривиною (пастки з мінімумом \(B\), токамак з широм), магнітним широм і т. п.
§ 8.10 Двопотокова нестійкість та нестійкість пучка
Інший клас нестійкостей живиться вільною енергією розподілу частинок за швидкостями. Нехай холодний електронний пучок густини \(n_b\ll n_0\) та швидкості \(v_b\) проходить крізь холодну плазму (\(n_0\), нерухомий іонний фон). Для поздовжніх хвиль \(\varepsilon (\omega ,k)=0\). Дисперсійне рівняння можна вивести двома шляхами. (а) Холодна гідродинаміка двох потоків (неперервність + рух + Пуассон, як для ленгмюрівської хвилі в розд. 2): для кожного потоку \(j\) лінеаризована швидкість \(\delta v_j\propto \widetilde E/(\omega -kv_j)\), збурення густини \(\delta n_j=n_jk\,\delta v_j/(\omega -kv_j)\propto \widetilde E/(\omega -kv_j)^2\), а рівняння Пуассона дає \(1=\sum _j\omega _{pj}^2/(\omega -kv_j)^2\), де \(v_j=0\) для фонової плазми та \(v_j=v_b\) для пучка. (б) З кінетичної \(\varepsilon \) розд. 7.8 (формула (7.28)) підстановкою \(F=n_0\delta (v)+n_b\delta (v-v_b)\) (\(\omega _p\) — плазмова частота фонової плазми, \(\omega _b\) — пучка). Результат:
\(\seteqnumber{0}{8.}{18}\)\begin{equation} \label {eq:beam-dispersion} 1-\frac {\omega _p^2}{\omega ^2}-\frac {\omega _b^2}{(\omega -kv_b)^2}=0,\qquad \omega _b^2=\omega _p^2\,\frac {n_b}{n_0}. \end{equation}
Найсильніша взаємодія — при резонансі \(kv_b\approx \omega _p\): покладемо \(\omega =\omega _p+\delta \), \(|\delta |\ll \omega _p\). Тоді \(1-\omega _p^2/\omega ^2\approx 2\delta /\omega _p\), а \((\omega -kv_b)^2\approx \delta ^2\), тому \(2\delta /\omega _p\approx \omega _b^2/\delta ^2\), тобто \(\delta ^3=\omega _p\omega _b^2/2\). Три корені \(\delta =(\omega _p\omega _b^2/2)^{1/3}\,e^{2\pi ij/3}\) включають один із додатною уявною частиною (\(j=1\): \(\operatorname {Im}e^{2\pi i/3}=\sqrt 3/2\), звідси множник \(\sqrt 3/2\) і кубічний корінь):
\(\seteqnumber{0}{8.}{19}\)\begin{equation} \label {eq:beam-growth} \gamma =\frac {\sqrt 3}2\left (\frac {n_b}{2n_0}\right )^{1/3}\omega _p. \end{equation}
Навіть для \(n_b/n_0=10^{-3}\) інкремент \(\gamma \approx 0{,}07\,\omega _p\), тобто хвиля зростає в \(e\) разів за \(\sim 2\) періоди плазмових коливань. Фізично: повільна хвиля пучка (\(\omega <kv_b\)) має від’ємну енергію — її збудження зменшує кінетичну енергію пучка сильніше, ніж додає енергії коливань. Зв’язок такої хвилі з ленгмюрівською хвилею плазми (додатна енергія) дозволяє обом наростати одночасно: енергія коливань береться зі сповільнення пучка, а повна енергія системи «пучок + хвиля» зберігається.
Для теплового пучка резонанс стає кінетичним: ріст зумовлений частинками з \(v\simeq v_\phi \) на висхідній ділянці розподілу \(F_0'(v_\phi )>0\) (рис. 8.9); це обернене загасання Ландау (формула (7.30)). Нестійкість насичується, коли пучок розмивається й утворюється плато. Приклад — радіосплески III типу від електронних пучків у короні Сонця. Інший приклад — аномальний опір плазми. Коли електронний дрейф відносно іонів перевищує тепловий, виникає нестійкість Бунемана з \(\gamma \sim (m_e/2m_i)^{1/3}\omega _{pe}\). Електрони тоді віддають імпульс не іонам через зіткнення, а хвилям, які потім передають його іонам. Ефективна частота «зіткнень» \(\nu _\mathrm {eff}\sim \gamma \) (або \(\sim \omega _{pi}\)) набагато перевищує кулонівську, тому \(\eta _\mathrm {an}\gg \eta _\mathrm {Spitzer}\) (розд. 4).
§ 8.11 Нестійкості анізотропної плазми
У замагніченій беззіткнювальній плазмі збереження \(\mu \) (розд. 3) приводить до анізотропії тиску \(p_\perp \ne p_\parallel \) (наприклад, при стисканні поля \(p_\perp \) зростає). Анізотропія — ще одне джерело вільної енергії. Дві головні нестійкості:
-
• шлангова (firehose): якщо \(p_\parallel -p_\perp >B^2/4\pi \), тобто \(\beta _\parallel -\beta _\perp >2\), відцентрова сила частинок, що біжать уздовж викривленої лінії, перевищує натяг лінії. Оцінка: на одиницю об’єму відцентрова сила частинок \(\sim nmv_\parallel ^2/R_c\sim p_\parallel /R_c\), діамагнітна реакція \(\sim p_\perp /R_c\) їй протидіє, а натяг лінії дає \(B^2/(4\pi R_c)\); звідси поріг \(p_\parallel -p_\perp >B^2/4\pi \). Дисперсія альвенівської хвилі змінюється на \(\omega ^2=k_\parallel ^2\,\bigl [B^2/4\pi +p_\perp -p_\parallel \bigr ]/\rho _m\) і за зміни знака дужки стає від’ємною: лінія «б’ється», як шланг під тиском води;
-
• дзеркальна: якщо \(\beta _\perp (T_\perp /T_\parallel -1)>1\), виникають локальні «дзеркальні пастки», в яких частинки захоплюються й поле зменшується там, де тиск більший. Механізм: частинки з великим \(v_\perp \) (при \(\mu =\mathrm {const}\)) виштовхуються силою \(-\mu \nabla B\) з області сильного поля в слабке й підсилюють провал поля.
Саме ці пороги обмежують анізотропію в сонячному вітрі та магнітосфері планет.
§ 8.12 Енергетичний принцип
Лінеаризоване рівняння ідеальної МГД для зміщення плазми \(\vect \xi \) має вигляд \(\rho _m\,\partial ^2\vect \xi /\partial t^2=\vect F(\vect \xi )\) — аналог рівняння \(m\ddot x=-U'(x)\) у механіці. Для консервативної системи оператор \(\vect F\) самоспряжений (ермітів, як гамільтоніан у квантовій механіці), тому \(\omega ^2\) дійсне, і для нормальної моди
\[ \omega ^2=\frac {\delta W}{K},\qquad K=\frac 12\int \rho _m|\vect \xi |^2dV, \]
де \(K\) — «кінетична норма», а \(\delta W\) — зміна потенціальної енергії (формула (8.21) нижче). Стійкість означає, що рівновага лежить у мінімумі потенціальної енергії для будь-якого зміщення (як маятник у нижній точці; перевернутий маятник — нестійкий). Нестійкість (\(\omega ^2<0\)) означає наявність зміщення, яке знижує потенціальну енергію. Тому рівновага стійка тоді й лише тоді, коли для всіх допустимих зміщень
\(\seteqnumber{0}{8.}{20}\)\begin{equation} \label {eq:energy-principle} \delta W=-\frac 12\int \vect \xi ^*\cdot \vect F(\vect \xi )\,dV>0. \end{equation}
Для ідеальної МГД \(\delta W\) допускає зручне розкладання (з \(\vect Q=\nabla \times (\vect \xi \times \vect B)\), \(\boldsymbol \kappa \) — кривина лінії):
\(\seteqnumber{0}{8.}{21}\)\begin{equation} \label {eq:deltaW} \begin{aligned} \delta W={}&\frac 12\int \Bigl [\underbrace {\frac {|\vect Q_\perp |^2}{4\pi }}_{\text {згин ліній}} +\underbrace {\frac {B^2}{4\pi }\bigl |\nabla \!\cdot \!\vect \xi _\perp +2\vect \xi _\perp \!\cdot \!\boldsymbol \kappa \bigr |^2}_{\text {стиск поля}} +\underbrace {\gamma p\,|\nabla \!\cdot \!\vect \xi |^2}_{\text {стиск плазми}}\\ &\qquad -\underbrace {2(\vect \xi _\perp \!\cdot \!\nabla p)(\boldsymbol \kappa \!\cdot \!\vect \xi _\perp ^*)}_{\text {тиск}\times \text {кривина}} -\underbrace {\frac {j_\parallel }{c}(\vect \xi _\perp ^*\times \vect b)\!\cdot \!\vect Q_\perp }_{\text {струм}}\Bigr ]dV. \end {aligned} \end{equation}
Перші три доданки додатні й стабілізують; знак двох останніх залежить від зміщення — вони є рушіями нестійкостей: градієнт тиску в області поганої кривини (жолобкова/балонна нестійкість) і поздовжній струм (кінк-нестійкість; критерій Крускала–Шафранова, розд. 9). Тому стійкість конфігурації визначається мінімумом \(\delta W\) за всіма допустимими зміщеннями, а для доведення нестійкості досить одного пробного зміщення з \(\delta W<0\).
§ 8.13 Дрейфові хвилі та аномальний перенос
Навіть якщо жолобкові й кінк-моди стабілізовані, плазма з градієнтом густини \(L_n=|d\ln n/dx|^{-1}\) лишається нестійкою до дрейфових хвиль. Нехай електрони вздовж \(\vect B\) встигають встановити больцманівський розподіл: \(\delta n/n_0=e\varphi /T_e\). Збурення густини переноситься дрейфом \(\vect E\times \vect B\) у неоднорідному фоні: \(\partial _t\delta n+v_{Ex}\,dn_0/dx=0\), з \(v_{Ex}=cE_y/B=-ick_y\varphi /B\) (бо \(E_y=-ik_y\varphi \)). Густина спадає вздовж \(x\): \(dn_0/dx=-n_0/L_n\). Алгебра: \(-i\omega \,\delta n=-v_{Ex}n_0'\), а з \(\delta n=n_0e\varphi /T_e\) маємо \(-i\omega \,n_0e\varphi /T_e=-(ick_y\varphi /B)\,n_0/L_n\), звідки
\(\seteqnumber{0}{8.}{22}\)\begin{equation} \label {eq:drift-wave} \omega =\omega _*=k_yv_*,\qquad v_*=\frac {cT_e}{eBL_n} \end{equation}
(діамагнітна швидкість; для \(T_e=10\) кеВ, \(B=5\times 10^4\) Гс, \(L_n=50\) см \(v_*\approx 4\times 10^5\) см/с). Хвиля поширюється в напрямку електронного дрейфу й сама по собі нейтрально стійка; малі дисипативні ефекти (зіткнення, резонанс Ландау на електронах) зсувають фазу між \(\delta n\) та \(\varphi \) й роблять її нестійкою. Розвиток турбулентності дрейфових хвиль створює випадкові поля \(\widetilde {\vect E}\times \vect B\), які переносять частинки й тепло поперек поля набагато ефективніше за зіткнення. Оцінка за Бомом: \(D_B=cT_e/16eB\approx 10^6\) см\(^2\)/с, а для турбулентності зі сталим масштабом \(\rho _s=c_s/\omega _{ci}\) (гіро-Бомівська модель) \(D\sim (\rho _s/a)D_B\sim 2\times 10^3\) см\(^2\)/с (\(\rho _s\approx 0{,}2\) см, \(a\approx 1\) м). Це на два порядки більше за класичну оцінку \(\chi _\perp \sim 10\) см\(^2\)/с з розд. 5, і саме цей аномальний перенос визначає реальний час утримання \(\tau _E\sim a^2/D\sim \) секунди.
§ 8.14 Від загального принципу до конкретних нестійкостей
Отже, аналіз плазмової нестійкості має загальну послідовність:
-
1. задається рівноважний стан;
-
2. до нього додається мале збурення;
-
3. рівняння лінеаризуються;
-
4. шукаються моди у вигляді (8.5);
-
5. з отриманого дисперсійного рівняння (8.12) визначається \(\omega (\vect k)\);
-
6. знак \(\operatorname {Im}\omega \) визначає стійкість моди;
-
7. для нестійких мод визначається швидкість їхнього росту за (8.10).
Фізично ж треба поставити ще одне питання: звідки ця мода бере енергію? Саме відповідь на нього відрізняє різні класи нестійкостей (табл. 8.1).
| Нестійкість | Джерело енергії | Умова | Швидкість росту |
|
Релея–Тейлора, жолобкова |
градієнт тиску в поганій кривині |
\(\nabla p\cdot \boldsymbol \kappa >0\) |
\(\sqrt {g_\mathrm {eff}/L_p}\) |
|
Двопотокова, пучок — плазма |
кінетична енергія пучка |
\(kv_b\approx \omega _p\) |
\(\sim (n_b/n_0)^{1/3}\omega _p\) |
|
«Пучок на хвості» |
висхідна ділянка \(F_0'>0\) |
\(F_0'(v_\phi )>0\) |
кінетична, за (7.30) |
|
Шланг / дзеркальна |
анізотропія \(p_\perp \ne p_\parallel \) |
\(\beta _\parallel -\beta _\perp >2\) / \(\beta _\perp (T_\perp /T_\parallel -1)>1\) |
\(\sim \omega _{ci}\) |
|
Кінк, перетяжка |
струм у плазмі |
\(q<1\) та ін. |
\(\sim v_A/a\) |
|
Дрейфова |
градієнт густини |
будь-яка за дисипації |
\(\lesssim \omega _*\) |
У магнітному утриманні такими джерелами можуть бути струми, градієнти тиску, кривина та неоднорідність магнітного поля (розд. 9). У кінетичній плазмі додатково виникають анізотропія розподілу швидкостей, пучки частинок і резонансна взаємодія хвиль із частинками. Тому наступний крок — розглянути конкретні конфігурації магнітного утримання й з’ясувати, які збурення вони допускають і які фізичні механізми їх підсилюють.
§ 8.15 Як це вимірюють: котушки Мірнова і м’який рентген
Нестійка мода — це біжуче збурення \(\delta B\propto \exp [i(m\theta -\omega t)]\), тож її видно двома способами.
Котушки Мірнова. Невеликі котушки (\(N\) витків, площа \(S\)) вздовж стінки реєструють \(\delta B\) через закон індукції:
\(\seteqnumber{0}{8.}{23}\)\begin{equation} \label {eq:mirnov} \tcbhighmath {\mathcal E=-\frac {NS}{c}\,\frac {d\,\delta B}{dt},\qquad |\mathcal E|=\frac {NS}{c}\,\omega \,\delta B} \end{equation}
(СГС, \(\mathcal E\) у статвольтах). Фазовий зсув між сусідніми котушками, рознесеними на кут \(\Delta \theta \), дорівнює \(m\Delta \theta \), тож набір котушок дає полоїдальне число \(m\) (аналогічно — тороїдальне \(n\)), а частота — швидкість обертання моди.
Числова оцінка. Для \(N=100\), \(S=1\) см\(^2\), \(f=10\) кГц, \(\delta B=10\) Гс: \(|\mathcal E|\approx 2{,}1\times 10^{-3}\) ст.В \(\approx 0{,}6\) В — легко вимірюється.
М’який рентген. Гальмівне випромінювання плазми з емісійністю \(\epsilon \propto n_e^2Z_\mathrm {eff}T_e^{1/2}\) (у вузькому спектральному вікні залежність від \(T_e\) ще крутіша) реєструють лінійкою діодів уздовж хорд. Сигнал є інтегралом по хорді, а оскільки \(\epsilon \) різко зростає з \(T_e\), він чутливий до внутрішніх областей. Пилкоподібні коливання (періодичні перебудови осердя токамака) показують різкий спад сигналу в центрі й стрибок на периферії; радіус інверсії позначає поверхню \(q=1\), а томографічна реконструкція за багатьма хордами відновлює двовимірну структуру острова.
Межі застосовності. Котушки бачать лише збурення на стінці: поле моди, локалізованої на резонансній поверхні \(r_s\), спадає назовні приблизно як \((r_s/b)^{m+1}\), тож моди з високим \(m\) у глибині плазми до стінки майже не доходять, а внутрішню структуру моди треба відновлювати за моделлю. М’який рентген дає хордові інтеграли, тож потрібне обернення (Абеля або томографія), а внесок домішок (\(Z_\mathrm {eff}\)) і \(T_e\) дозволяє розділити лише порівняння сигналів за двома різними фільтрами.
Головне в розділі
-
• Нестійкість — експоненційне зростання малого збурення, \(\operatorname {Im}\omega >0\); її знаходять із дисперсійного рівняння.
-
• Кожна нестійкість має джерело вільної енергії: градієнт тиску, пучок, анізотропію розподілу, струм.
-
• Лінійна теорія визначає, чи рівновага нестійка, але не кінцевий стан: на нелінійній стадії зростання насичується.
-
• Нестійкості Релея–Тейлора, двопотокова, шлангова, кінк та інші — приклади одного й того самого загального принципу (табл. 8.1).
-
• Енергетичний принцип зводить стійкість до знака зміни потенціальної енергії; дрейфові хвилі пов’язані з аномальним переносом.
-
• Котушки Мірнова за законом індукції дають \(\delta B(t)\), фазові зсуви між ними — числа \(m,n\); м’який рентген на хордах показує внутрішні моди й пилкоподібні коливання (розд. 8.15).
Задачі
-
8.1. ★★☆ Для границі двох рідин з густинами \(\rho _2=2\rho _1\) у полі \(g=10^3\) см/с\(^2\) знайдіть інкремент Релея–Тейлора (8.17) для \(\lambda =1\) см та 10 см. Яка мода ростиме швидше? Поверхневий натяг \(\sigma _s\) змінює дисперсію на \(\omega ^2=-Agk+\sigma _sk^3/(\rho _1+\rho _2)\), де \(A=(\rho _2-\rho _1)/(\rho _2+\rho _1)\) — число Атвуда. Знайдіть критичне хвильове число \(k_c=\sqrt {(\rho _2-\rho _1)g/\sigma _s}\) і поясніть, чому моди з малою \(\lambda \) стабілізуються. Яку роль у плазмі відіграє «поверхневий натяг»? [відповідь]
-
8.2. ★★☆ Електронний пучок з \(n_b=10^{9}\) см\(^{-3}\) проходить крізь плазму з \(n_0=10^{12}\) см\(^{-3}\). Знайдіть \(\omega _p\), \(\gamma \) за (8.20), оптимальну довжину хвилі при \(v_b=10^{9}\) см/с та число плазмових періодів за час росту в \(e^{10}\) разів. [відповідь]
-
8.3. ★★☆ У сонячному вітрі \(B=5\times 10^{-5}\) Гс, \(n=5\) см\(^{-3}\), \(T_\parallel =2\times 10^5\) К, \(T_\perp =10^5\) К. Перевірте критерій шлангової нестійкості \(\beta _\parallel -\beta _\perp >2\). [відповідь]
-
8.4. ★★★ Для малого збурення, що має вигляд \(\delta X\propto \exp [i(\vect k\cdot \vect r-\omega t)]\), знайдіть час зростання збурення, якщо \(\omega =\omega _r+i\gamma \) і \(\gamma =2\times 10^5~\mathrm {с}^{-1}\). Що зміниться, якщо \(\gamma <0\)? [відповідь]
-
8.5. ★★★ Два однакові зустрічні електронні потоки \(\pm v_0\) з плазмовою частотою \(\omega _p\) кожного задовольняють \(1=\omega _p^2/(\omega -kv_0)^2+\omega _p^2/(\omega +kv_0)^2\). Покажіть, що \(\omega ^2=k^2v_0^2+\omega _p^2-\omega _p\sqrt {4k^2v_0^2+\omega _p^2}\), що нестійкість існує при \(kv_0<\sqrt 2\,\omega _p\), а максимальний інкремент \(\gamma _{\max }=\omega _p/2\) досягається при \(kv_0=(\sqrt 3/2)\,\omega _p\). Проілюструйте графічно: побудуйте праву частину як функцію \(\omega \) і пряму \(1\). [відповідь]
-
8.6. ★★★ Для математичного маятника довжини \(l\) у перевернутому положенні задайте пробне зміщення \(\theta \) і знайдіть зміну потенціальної енергії \(\delta W(\theta )\). Як за знаком \(\delta W\) визначити стійкість положень \(\theta =0\) і \(\theta =\pi \)? Чому для доведення нестійкості достатньо знайти одне пробне зміщення з \(\delta W<0\)? [відповідь]
-
8.7. ★☆☆ Котушка Мірнова має \(N=100\) витків площею \(S=1\) см\(^2\). Яку ЕРС вона дає за (8.24) для моди з \(f=10\) кГц і \(\delta B=10\) Гс? Дві котушки на одному тороїдальному перерізі, рознесені на \(\Delta \theta =30^\circ \), показують фазовий зсув \(90^\circ \). Яке \(m\)? [відповідь]
Контрольні питання
-
1. Що фізично означає стійкість, нейтральність і нестійкість рівноваги?
-
2. Чому при дослідженні нестійкості спочатку можна розглядати лише лінійні за збуренням члени?
-
3. Який фізичний зміст дійсної та уявної частин частоти \(\omega \)?
-
4. Чому умова \(\operatorname {Im}\omega >0\) означає зростання збурення?
-
5. Чим відрізняються лінійна та нелінійна стадії розвитку нестійкості?
-
6. Чому виконання рівняння рівноваги ще не гарантує стійкості плазмової конфігурації?
-
7. Які дві фізичні ролі магнітного поля видно з (8.14)?
-
8. Звідки плазмова нестійкість може отримувати вільну енергію?
-
9. Чому із зовнішнього боку тора кривина «погана», а з внутрішнього — «хороша»? Що таке жолобкова мода?
-
10. Чому пучок у плазмі нестійкий? Яким буде інкремент для слабкого холодного пучка?
-
11. У чому суть енергетичного принципу? Які доданки в \(\delta W\) стабілізують, а які дестабілізують?
-
12. Що таке дрейфова хвиля і чому вона призводить до аномального переносу?
-
13. Що в плазмі відіграє роль прискорення вільного падіння \(g\) в аналогії з нестійкістю Релея–Тейлора?
-
14. Чим бомівська дифузія відрізняється від класичної за залежністю від \(B\)?
-
15. Як за сигналами котушок Мірнова визначити число \(m\) і чому вони не бачать мод із великим \(m\) в глибині плазми?