Електрика та магнетизм
1 Електричні заряди та їх взаємодія
…взаємне тяжіння електричної рідини, іменованої позитивною, і електричної рідини, іменованої зазвичай негативною, полягає у зворотному відношенні квадратів відстаней…
Шарль Огюстен Кулон
§ 1.1 Сили (взаємодії) в природі
Фізичні явища в природі зумовлені взаємодією між тілами. Наприклад, рух Землі навколо Сонця пояснюється гравітаційною взаємодією, яка визначає орбіту планети. Магнітні сили притягують залізні предмети, а молекулярні сили дозволяють воді підійматися в капілярі. Радіоактивний \(\beta \)-розпад ядер є результатом слабкої взаємодії, тоді як притягання між нуклонами в ядрі відбувається завдяки сильній ядерній взаємодії. Попри різноманіття цих явищ, усі взаємодії в природі можна звести до чотирьох фундаментальних типів: гравітаційної, електромагнітної, сильної (ядерної) та слабкої взаємодій.
Гравітаційна та електромагнітна взаємодії досліджуються у межах класичної фізики, хоча для електромагнітних сил, на відміну від гравітаційних, розроблена квантова теорія, відома як квантова електродинаміка. Водночас сильна та слабка взаємодії описуються виключно у межах квантової теорії. Ці чотири типи взаємодій охоплюють весь спектр фізичних процесів — від подій у Всесвіті до явищ на рівні елементарних частинок та процесів у живих організмах (рис. 1.1).
Серед чотирьох фундаментальних взаємодій електромагнітна займає особливе місце завдяки своєму впливу на всі рівні організації матерії — від атомів до макроскопічних об’єктів.1 Вона визначає структуру атомів і молекул, а також властивості речовини, які ми спостерігаємо у повсякденному житті. Саме завдяки електромагнітній взаємодії атоми утримуються разом, забезпечуючи існування твердих і рідких тіл.
Електромагнітна взаємодія також є основою для таких явищ, як поширення світла, радіохвиль та інших форм випромінювання. Ці процеси відіграють ключову роль у передачі енергії та інформації, що є неодмінною частиною сучасного життя.
Звичайні сили, які ми відчуваємо у повсякденному житті, такі як тиск руки на камінь чи взаємодія підошви із землею, також зумовлені електромагнітною взаємодією. Коли два тіла стикаються, їхні атоми зближуються на відстані порядку атомних розмірів, і взаємодія між електронами та ядрами цих атомів визначає характер цього контакту, створюючи силу, яка не дозволяє тілам проникати одне в одне.2
Особливістю електромагнітної взаємодії є її величезна інтенсивність порівняно з гравітаційною. Навіть невеликий дисбаланс між електричними зарядами може призвести до ефектів, що перевершують найпотужніші гравітаційні явища. Як яскраво зазначає Річард Фейнман у своїх лекціях [1, § 1.1]:
Якби у вашому тілі або в тілі вашого сусіда (який стоїть від вас на відстані витягнутої руки) електронів виявилося б усього на 1% більше, ніж протонів, то сила вашого відштовхування була б неймовірно великою. Наскільки великою?
Достатньою, щоб підняти хмарочос? Більше! Достатньою, щоб підняти гору Еверест? Більше! Сили відштовхування вистачило б, щоб підняти «вагу», що дорівнює вазі нашої Землі!
Р. Фейнман у книзі «Фейнманівські лекції з фізики».
1 Виняток — темна матерія: вона не бере участі в електромагнітній взаємодії (не випромінює й не поглинає світло) і виявляє себе лише гравітаційно.
2 Повне пояснення цієї сили відштовхування потребує квантової механіки: електронні оболонки атомів не можуть перекриватися через принцип Паулі. Проте й тут ідеться про електрони, утримувані в атомах електромагнітною взаємодією.
§ 1.2 Електричний заряд
Електричний заряд — це фізична величина, яка є джерелом електромагнітної взаємодії і визначає її силу та характер (притягання чи відштовхування). Це базова властивість елементарних частинок, яку в межах класичної електродинаміки неможливо вивести з якихось глибших принципів. Тому властивості заряду ми змушені встановлювати не теоретично, а експериментально. Зокрема, дослідним шляхом було виявлено такі його властивості:
-
1. Існування зарядів двох знаків.
У природі існують заряди двох типів, які називають позитивними та негативними. Позитивний заряд несуть, наприклад, протони, а негативний — електрони.
Історична довідка. Два роди електрики («скляна» і «смоляна») виявив ще Ш. Дюфе (1733 р.), а Б. Франклін запропонував називати їх позитивною та негативною — ця термінологія й закріпилася у фізиці [9].
-
2. Дискретність заряду.
У дослідах 1909–1913 років Роберт Ендрюс Міллікен (спільно з Гарві Флетчером) виміряв заряди дрібних крапель олії й виявив, що всі вони кратні одній і тій самій величині. Так було надійно визначено заряд електрона (з точністю, кращою за 1%) і підтверджено існування найменшої порції заряду [10] (докладно дослід розглянуто в розділі 11).
Згідно з цими результатами, будь-який ненульовий заряд є кратним елементарному заряду \(e\), що дорівнює модулю заряду електрона:3
\(\seteqnumber{0}{1.}{0}\)\begin{equation*} e = 4{,}803 \cdot 10^{-10}\ \text {Фр} = 1{,}602 \cdot 10^{-19}\ \text {Кл}, \qquad 1~\text {Кл} \approx 3 \cdot 10^{9}~\text {Фр}. \end{equation*}
Це означає, що заряд не може набувати довільних значень, а лише кратних елементарному заряду.
-
3. Адитивність заряду.
Заряд системи тіл дорівнює алгебраїчній сумі зарядів тіл, що до неї входять.
-
4. Збереження заряду.
Заряд — це величина, що зберігається. Позитивні й негативні заряди можуть народжуватися лише парами, у рівних кількостях, або попарно зникати (анігілювати). При цьому сумарний електричний заряд електрично ізольованої системи не змінюється. Пізніше ми побачимо, що заряд зберігається й локально: він не може зникнути в одному місці й одночасно з’явитися в іншому, не протікаючи між ними у вигляді струму.
-
5. Релятивістська інваріантність заряду.
Величина електричного заряду однакова в усіх інерціальних системах відліку. Іншими словами, заряд частинки не залежить від її швидкості. Про це свідчить, зокрема, сувора електрична нейтральність атомів і молекул, хоча швидкості електронів і ядер у них дуже різні.
3 Кварки мають дробові заряди \(\pm e/3\) і \(\pm 2e/3\), проте у вільному стані вони не спостерігаються: заряди всіх частинок, які можна виділити, кратні \(e\).
§ 1.3 Як заряджають тіла?
Слово «електрика» походить від грецького «\(\eta \lambda \epsilon \kappa \tau \rho o\nu \)» (електрон), що означає «бурштин». Ще давні греки (Фалес Мілетський, VI ст. до н. е.) помітили, що бурштин, натертий об хутро, притягує дрібні предмети, і це явище згодом стало основою для дослідження електричних явищ.
Тіла складаються із заряджених частинок, і в нормальних умовах кількості позитивних і негативних зарядів у них однакові, тому тіло електрично нейтральне. Однак коли два тіла вступають у контакт, між ними може відбутися перенесення електронів, що змінює баланс зарядів. Під час тертя площа справжнього контакту поверхонь багаторазово зростає, тому перенесення електронів стає значно інтенсивнішим. Таке явище називається трибоелектричним ефектом (рис. 1.2). В результаті цього ефекту одне тіло набуває негативного заряду, а інше — позитивного.
Матеріали, що виявляють трибоелектричний ефект, прийнято розташовувати в трибоелектричний ряд, один кінець якого є позитивним, а інший — негативним. Під час тертя пари матеріалів з ряду матеріал, розташований ближче до позитивного кінця ряду, зарядиться позитивно, а інший — негативно (рис. 1.3).
Трибоелектричний ефект має не лише пізнавальне, а й практичне значення. З одного боку, він лежить в основі трибоелектричних наногенераторів (TENG) — пристроїв, які перетворюють механічну енергію тертя чи вібрацій (кроки людини, вітер, хвилі) на електричну; завдяки високій ефективності на низьких частотах їх розглядають як перспективне джерело живлення для носимої електроніки та автономних сенсорів у системах «інтернету речей».
З іншого боку, неконтрольоване трибоелектричне заряджання створює практичні проблеми. У мікроелектроніці раптовий електростатичний розряд здатний вивести з ладу чутливі напівпровідникові елементи, тому виробництво мікросхем супроводжується суворими заходами захисту від статичної електрики (антистатичні браслети, заземлені робочі поверхні, іонізатори повітря). У хімічній та харчовій промисловості трибоелектричне заряджання дрібнодисперсних матеріалів (борошна, вугільного пилу) може спричинити електростатичний розряд — одну з причин вибухів пилоповітряних сумішей. Водночас керовану електризацію тіл використовують і на користь: в електрофільтрах частинки диму чи пилу заряджаються в коронному розряді й осідають на протилежно заряджених електродах, очищуючи промислові гази, а в ксерографії (принцип роботи копіювальних апаратів і лазерних принтерів) світлочутливий барабан заряджають коронним розрядом, а частинки тонера — трибоелектрично, тертям об зерна носія; це й забезпечує перенесення зображення на папір.
Тертя — не єдиний спосіб зарядити тіло. Тіло можна зарядити й дотиком до вже зарядженого тіла: частина заряду переходить на нього (див. задачу 1.2). Нарешті, провідник можна зарядити без дотику — електростатичною індукцією: у полі зарядженого тіла заряди в провіднику перерозподіляються, і якщо в цей момент з’єднати провідник із землею, а потім розірвати з’єднання, на ньому залишиться заряд. Детально це явище розглянуто в розділі 4.
§ 1.4 Закон Кулона
Експериментально встановлено, що заряди одного знака (однойменні заряди) відштовхуються, а заряди різного знака (різнойменні заряди) — притягуються. Ці властивості зарядів лягли в основу формулювання закону їхньої взаємодії.
Для спрощення аналізу часто використовують ідеалізовані моделі заряджених тіл, однією з яких є точковий заряд. Точковим зарядом називають заряджене тіло, розмірами якого в конкретних умовах можна знехтувати порівняно з відстанями до інших тіл.
З цією моделлю заряджених тіл пов’язаний важливий закон, встановлений Ш. Кулоном у 1785 році. Він стверджує, що сила, що діє між двома нерухомими точковими зарядами \(q_1\) і \(q_2\), розташованими на відстані \(r\) один від одного, описується законом:
\(\seteqnumber{0}{1.}{0}\)\begin{equation} \label {eq:ColumbLaw} \tcbhighmath { \vect {F}_{12} = \frac {q_1 q_2}{r^2}\frac {\vect {r}_{12}}{r}. } \end{equation}
Тут \(\vect {F}_{12}\) — сила, що діє на заряд \(q_2\) з боку заряду \(q_1\), а \(\vect {r}_{12}\) — радіус-вектор, проведений від заряду \(q_1\) до заряду \(q_2\), \(r = |\vect {r}_{12}|\) (рис. 1.4). Сила, що діє на \(q_1\), за третім законом Ньютона дорівнює \(\vect {F}_{21} = -\vect {F}_{12}\). Обидві сили напрямлені вздовж лінії, яка з’єднує заряди, тобто є центральними. У гауссовій системі одиниць коефіцієнт пропорційності в законі Кулона дорівнює одиниці, що й визначає одиницю заряду — франклін; у СІ в (1.1) з’являється множник \(1/4\pi \epsilon _0\).
У реальних умовах точкові заряди не існують. Закон Кулона в формі (1.1) точно справджується для заряджених куль зі сферично симетричним розподілом заряду (як ми переконаємось за допомогою теореми Гаусса); для тіл довільної форми він виконується тим точніше, чим більша відстань між ними порівняно з їхніми розмірами. Тому під «фізично» точковими зарядами будемо розуміти або малі (порівняно з відстанями) заряджені тіла, або тіла зі сферично симетричним розподілом заряду.
На рис. 1.4 показано величини, що входять до закону Кулона, а також центральний характер взаємодії та напрям сил для однойменних і різнойменних зарядів.
Досліди самого Кулона не відзначалися високою точністю, і можна було припустити, що знайдений ним простий закон обернених квадратів виконується лише наближено, наприклад \(F = q_1 q_2 / r^{2 + \epsilon }\), де \(|\epsilon | \ll 1\). Перевірити це можна на провіднику: якщо \(\epsilon = 0\), то в стані рівноваги заряди зосереджуються лише на його поверхні, а в об’ємі заряду немає. Якщо ж \(\epsilon \neq 0\), то частина заряду опиниться в товщі провідника.4
Експеримент, що дозволив перевірити ці припущення, провів Г. Кавендіш (1773 р., рис. 1.5; результати опубліковано лише 1879 р. [11]). Установку складають такі елементи (назви відповідають підписам на рисунку): внутрішній глобус — провідна куля, яка тримається на ізоляційних опорних стійках, щоб заряд не стікав з неї; дві напівсфери, закріплені на дерев’яних полицях, з’єднаних завісами, — завдяки завісам напівсфери можна зімкнути навколо глобуса або розвести; електрометр з бузиновими кульками — дві легкі кульки на нитках, що відхиляються одна від одної, якщо глобус має заряд. Ідея досліду така:
-
1. внутрішній глобус оточують двома напівсферами, які завдяки завісам щільно прилягають одна до одної й утворюють майже суцільну оболонку (рис. 1.5);
-
2. глобус з’єднують з оболонкою провідником і заряджають цю систему;
-
3. з’єднання розривають, напівсфери розводять на завісах і перевіряють за електрометром, чи залишився заряд на внутрішньому глобусі.
Якщо закон обернених квадратів точний, увесь заряд перейде на зовнішню оболонку, а куля залишиться незарядженою. Якщо ж \(\epsilon \neq 0\), на кулі залишиться заряд, приблизно пропорційний \(\epsilon \). Цей заряд можна виявити чутливим електрометром (на рис. 1.5 це дві бузинові кульки на нитках: якщо глобус заряджений, кульки розходяться). Кавендіш не виявив заряду на кулі й дійшов висновку, що \(|\epsilon | < 0{,}02\); Максвелл, повторивши дослід у 1870-х роках, отримав \(|\epsilon | < 5\cdot 10^{-5}\) [12, § 74]. У сучасних варіантах досліду (Вільямс, Фаллер і Гілл, 1971 р.) отримано обмеження \(|\epsilon | \lesssim 10^{-16}\) [13].
Порушення закону обернених квадратів вимагало б перегляду теорії Максвелла, яка спирається на його точність. Зокрема, \(\epsilon \neq 0\) означало б, що фотон має ненульову масу; тому досліди на зразок досліду Кавендіша дають і найточніші лабораторні обмеження на масу фотона [14, 15].
4 Строге обґрунтування цього факту спирається на теорему Гаусса, з якою ми познайомимося в § 2.4; поки що приймемо його як наслідок точного закону обернених квадратів.
Підсумки
Серед чотирьох фундаментальних взаємодій саме електромагнітна визначає будову атомів і молекул, властивості речовини та всі «звичайні» сили повсякденного життя. Її джерелом є електричний заряд — фундаментальна величина, властивості якої встановлено з досліду: заряди бувають двох знаків, заряд дискретний (кратний елементарному заряду \(e = 4{,}803\cdot 10^{-10}\) Фр), адитивний, зберігається в електрично ізольованій системі та релятивістськи інваріантний. Тіла заряджаються перенесенням електронів — при терті (трибоелектричний ефект), при дотику до зарядженого тіла або через електростатичну індукцію, а електрична нейтральність макроскопічних тіл є наслідком майже точної рівноваги позитивних і негативних зарядів.
Кількісно взаємодію двох нерухомих точкових зарядів описує закон Кулона (1.1): сила є центральною, обернено пропорційною квадрату відстані, і відштовхує однойменні заряди та притягує різнойменні. Точність закону обернених квадратів підтверджена дослідами на зразок досліду Кавендіша: \(|\epsilon | \lesssim 10^{-16}\). Закон Кулона, однак, лише фіксує результат взаємодії двох зарядів, нічого не кажучи про те, як вона передається. Наступний логічний крок — ввести поняття електричного поля як посередника взаємодії, навчитися знаходити поле системи зарядів і, як наслідок, довести теорему Гаусса (розділ 2).
Задачі
-
1.1. Перевіряємо Фейнмана. Оцініть силу відштовхування двох людей масою \(70\) кг кожна на відстані \(1\) м, якщо в кожного електронів на \(1\%\) більше, ніж протонів. Порівняйте її з «вагою» Землі \(M_\oplus g\) (\(M_\oplus \approx 6\cdot 10^{27}\) г). Вважайте, що приблизно половина нуклонів тіла — протони, \(m_p\approx 1{,}7\cdot 10^{-24}\) г. [відповідь]
-
1.2. Дотик кульок. Дві однакові провідні кульки радіусом \(R\) із зарядами \(+3q\) і \(-q\) розташовані на відстані \(r\gg R\) одна від одної. Їх привели в дотик і розвели на ту саму відстань. У скільки разів і як змінилася сила взаємодії? [відповідь]
-
1.3. Електрика проти гравітації. Знайдіть відношення кулонівської сили до гравітаційної для електрона й протона. Чи залежить воно від відстані між ними? (\(e=4{,}8\cdot 10^{-10}\) Фр, \(m_e=9{,}1\cdot 10^{-28}\) г, \(m_p=1{,}67\cdot 10^{-24}\) г, \(G=6{,}67\cdot 10^{-8}\ \text {см}^3/(\text {г}\cdot \text {с}^2)\).) [відповідь]
Контрольні питання
-
1. Назвіть чотири фундаментальні взаємодії. Яка з них визначає будову атомів і молекул та силу, з якою рука тисне на камінь? Чому цю силу вважають електромагнітною за природою?
-
2. Чому в повсякденному житті ми не відчуваємо величезних електричних сил, про які говорить Фейнман? Що забезпечує електричну нейтральність макроскопічних тіл?
-
3. Що означає, що електричний заряд є фундаментальною величиною? Чому його властивості ми вивчаємо з досліду, а не виводимо з інших принципів?
-
4. Сформулюйте основні властивості заряду: існування двох знаків, дискретність, адитивність, збереження та релятивістську інваріантність. Чи може тіло мати заряд \(2{,}5\,e\)? Відповідь обґрунтуйте.
-
5. У чому полягав дослід Міллікена та Флетчера і що він довів? Який зв’язок між значеннями елементарного заряду в одиницях СГС (Фр) та СІ (Кл)?
-
6. Що таке трибоелектричний ефект і чому при терті двох тіл одне заряджається позитивно, а інше — негативно? Якими ще способами можна зарядити тіло? Користуючись трибоелектричним рядом (рис. 1.3), визначте знаки зарядів, яких набудуть шовк і поліестер при терті один об одного.
-
7. Наведіть по одному прикладу корисного та шкідливого прояву трибоелектричного ефекту. Поясніть, як працює електрофільтр або ксерографія.
-
8. Сформулюйте закон Кулона й запишіть його у векторній формі. Що означає, що кулонівська сила є центральною? Як напрямлений вектор \(\vect {r}_{12}\) у (1.1)?
-
9. За яких умов заряджене тіло можна вважати точковим? Для яких тіл скінченних розмірів закон Кулона виконується точно?
-
10. Як зміниться сила взаємодії двох точкових зарядів, якщо: а) відстань між ними збільшити втричі; б) один із зарядів збільшити вдвічі; в) знаки обох зарядів змінити на протилежні?
-
11. У чому полягала ідея досліду Кавендіша? Чому за точного закону обернених квадратів (\(\epsilon = 0\)) заряд зосереджується лише на зовнішній поверхні провідника, а при \(\epsilon \neq 0\) з’явився б заряд усередині?
-
12. Яке обмеження на \(|\epsilon |\) отримано в експериментах і чому порушення закону обернених квадратів було б настільки важливим для електродинаміки? Як воно пов’язане з масою фотона?


