Електрика та магнетизм

\(\newcommand{\footnotename}{footnote}\) \(\def \LWRfootnote {1}\) \(\newcommand {\footnote }[2][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\newcommand {\footnotemark }[1][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\let \LWRorighspace \hspace \) \(\renewcommand {\hspace }{\ifstar \LWRorighspace \LWRorighspace }\) \(\newcommand {\TextOrMath }[2]{#2}\) \(\newcommand {\mathnormal }[1]{{#1}}\) \(\newcommand \ensuremath [1]{#1}\) \(\newcommand {\LWRframebox }[2][]{\fbox {#2}} \newcommand {\framebox }[1][]{\LWRframebox } \) \(\newcommand {\setlength }[2]{}\) \(\newcommand {\addtolength }[2]{}\) \(\newcommand {\setcounter }[2]{}\) \(\newcommand {\addtocounter }[2]{}\) \(\newcommand {\arabic }[1]{}\) \(\newcommand {\number }[1]{}\) \(\newcommand {\noalign }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\newcommand {\cline }[1]{}\) \(\newcommand {\directlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\luatexdirectlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\protect }{}\) \(\def \LWRabsorbnumber #1 {}\) \(\def \LWRabsorbquotenumber "#1 {}\) \(\newcommand {\LWRabsorboption }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRabsorbtwooptions }[1][]{\LWRabsorboption }\) \(\def \mathchar {\ifnextchar "\LWRabsorbquotenumber \LWRabsorbnumber }\) \(\def \mathcode #1={\mathchar }\) \(\let \delcode \mathcode \) \(\let \delimiter \mathchar \) \(\def \oe {\unicode {x0153}}\) \(\def \OE {\unicode {x0152}}\) \(\def \ae {\unicode {x00E6}}\) \(\def \AE {\unicode {x00C6}}\) \(\def \aa {\unicode {x00E5}}\) \(\def \AA {\unicode {x00C5}}\) \(\def \o {\unicode {x00F8}}\) \(\def \O {\unicode {x00D8}}\) \(\def \l {\unicode {x0142}}\) \(\def \L {\unicode {x0141}}\) \(\def \ss {\unicode {x00DF}}\) \(\def \SS {\unicode {x1E9E}}\) \(\def \dag {\unicode {x2020}}\) \(\def \ddag {\unicode {x2021}}\) \(\def \P {\unicode {x00B6}}\) \(\def \copyright {\unicode {x00A9}}\) \(\def \pounds {\unicode {x00A3}}\) \(\let \LWRref \ref \) \(\renewcommand {\ref }{\ifstar \LWRref \LWRref }\) \( \newcommand {\multicolumn }[3]{#3}\) \(\require {textcomp}\) \(\require {colortbl}\) \(\let \LWRorigcolumncolor \columncolor \) \(\renewcommand {\columncolor }[2][named]{\LWRorigcolumncolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigrowcolor \rowcolor \) \(\renewcommand {\rowcolor }[2][named]{\LWRorigrowcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigcellcolor \cellcolor \) \(\renewcommand {\cellcolor }[2][named]{\LWRorigcellcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\newcommand {\intertext }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\let \Hat \hat \) \(\let \Check \check \) \(\let \Tilde \tilde \) \(\let \Acute \acute \) \(\let \Grave \grave \) \(\let \Dot \dot \) \(\let \Ddot \ddot \) \(\let \Breve \breve \) \(\let \Bar \bar \) \(\let \Vec \vec \) \(\let \symnormal \mathit \) \(\let \symliteral \mathrm \) \(\let \symbb \mathbb \) \(\let \symbbit \mathbb \) \(\let \symcal \mathcal \) \(\let \symscr \mathscr \) \(\let \symfrak \mathfrak \) \(\let \symsfup \mathsf \) \(\let \symsfit \mathit \) \(\let \symbfsf \mathbf \) \(\let \symbfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symbfcal \mathcal \) \(\let \symbfscr \mathscr \) \(\let \symbffrak \mathfrak \) \(\let \symbfsfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfsfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symup \mathrm \) \(\let \symbf \mathbf \) \(\let \symit \mathit \) \(\let \symtt \mathtt \) \(\let \symbffrac \mathbffrac \) \(\newcommand {\mathfence }[1]{\mathord {#1}}\) \(\newcommand {\mathover }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathunder }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathbotaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathalpha }[1]{\mathord {#1}}\) \(\def\upAlpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\upBeta{\unicode{x0392}}\) \(\def\upGamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\upDigamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\upDelta{\unicode{x0394}}\) \(\def\upEpsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\upZeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\upEta{\unicode{x0397}}\) \(\def\upTheta{\unicode{x0398}}\) \(\def\upVartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\upIota{\unicode{x0399}}\) \(\def\upKappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\upLambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\upMu{\unicode{x039C}}\) \(\def\upNu{\unicode{x039D}}\) \(\def\upXi{\unicode{x039E}}\) \(\def\upOmicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\upPi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\upVarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\upRho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\upSigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\upTau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\upUpsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\upPhi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\upChi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\upPsi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\upOmega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\itAlpha{\unicode{x1D6E2}}\) \(\def\itBeta{\unicode{x1D6E3}}\) \(\def\itGamma{\unicode{x1D6E4}}\) \(\def\itDigamma{\mathit{\unicode{x03DC}}}\) \(\def\itDelta{\unicode{x1D6E5}}\) \(\def\itEpsilon{\unicode{x1D6E6}}\) \(\def\itZeta{\unicode{x1D6E7}}\) \(\def\itEta{\unicode{x1D6E8}}\) \(\def\itTheta{\unicode{x1D6E9}}\) \(\def\itVartheta{\unicode{x1D6F3}}\) \(\def\itIota{\unicode{x1D6EA}}\) \(\def\itKappa{\unicode{x1D6EB}}\) \(\def\itLambda{\unicode{x1D6EC}}\) \(\def\itMu{\unicode{x1D6ED}}\) \(\def\itNu{\unicode{x1D6EE}}\) \(\def\itXi{\unicode{x1D6EF}}\) \(\def\itOmicron{\unicode{x1D6F0}}\) \(\def\itPi{\unicode{x1D6F1}}\) \(\def\itRho{\unicode{x1D6F2}}\) \(\def\itSigma{\unicode{x1D6F4}}\) \(\def\itTau{\unicode{x1D6F5}}\) \(\def\itUpsilon{\unicode{x1D6F6}}\) \(\def\itPhi{\unicode{x1D6F7}}\) \(\def\itChi{\unicode{x1D6F8}}\) \(\def\itPsi{\unicode{x1D6F9}}\) \(\def\itOmega{\unicode{x1D6FA}}\) \(\def\upalpha{\unicode{x03B1}}\) \(\def\upbeta{\unicode{x03B2}}\) \(\def\upvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\upgamma{\unicode{x03B3}}\) \(\def\updigamma{\unicode{x03DD}}\) \(\def\updelta{\unicode{x03B4}}\) \(\def\upepsilon{\unicode{x03F5}}\) \(\def\upvarepsilon{\unicode{x03B5}}\) \(\def\upzeta{\unicode{x03B6}}\) \(\def\upeta{\unicode{x03B7}}\) \(\def\uptheta{\unicode{x03B8}}\) \(\def\upvartheta{\unicode{x03D1}}\) \(\def\upiota{\unicode{x03B9}}\) \(\def\upkappa{\unicode{x03BA}}\) \(\def\upvarkappa{\unicode{x03F0}}\) \(\def\uplambda{\unicode{x03BB}}\) \(\def\upmu{\unicode{x03BC}}\) \(\def\upnu{\unicode{x03BD}}\) \(\def\upxi{\unicode{x03BE}}\) \(\def\upomicron{\unicode{x03BF}}\) \(\def\uppi{\unicode{x03C0}}\) \(\def\upvarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\uprho{\unicode{x03C1}}\) \(\def\upvarrho{\unicode{x03F1}}\) \(\def\upsigma{\unicode{x03C3}}\) \(\def\upvarsigma{\unicode{x03C2}}\) \(\def\uptau{\unicode{x03C4}}\) \(\def\upupsilon{\unicode{x03C5}}\) \(\def\upphi{\unicode{x03D5}}\) \(\def\upvarphi{\unicode{x03C6}}\) \(\def\upchi{\unicode{x03C7}}\) \(\def\uppsi{\unicode{x03C8}}\) \(\def\upomega{\unicode{x03C9}}\) \(\def\italpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\itbeta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\itvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\itgamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\itdigamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\itdelta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\itepsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\itvarepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\itzeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\iteta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\ittheta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\itvartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\itiota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\itkappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\itvarkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\itlambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\itmu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\itnu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\itxi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\itomicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\itpi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\itvarpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\itrho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\itvarrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\itsigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\itvarsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\ittau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\itupsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\itphi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\itvarphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\itchi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\itpsi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\itomega{\unicode{x1D714}}\) \(\let \lparen (\) \(\let \rparen )\) \(\newcommand {\cuberoot }[1]{\,{}^3\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\fourthroot }[1]{\,{}^4\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\longdivision }[1]{\mathord {\unicode {x027CC}#1}}\) \(\newcommand {\mathcomma }{,}\) \(\newcommand {\mathcolon }{:}\) \(\newcommand {\mathsemicolon }{;}\) \(\newcommand {\overbracket }[1]{\mathinner {\overline {\ulcorner {#1}\urcorner }}}\) \(\newcommand {\underbracket }[1]{\mathinner {\underline {\llcorner {#1}\lrcorner }}}\) \(\newcommand {\overbar }[1]{\mathord {#1\unicode {x00305}}}\) \(\newcommand {\ovhook }[1]{\mathord {#1\unicode {x00309}}}\) \(\newcommand {\ocirc }[1]{\mathord {#1\unicode {x0030A}}}\) \(\newcommand {\candra }[1]{\mathord {#1\unicode {x00310}}}\) \(\newcommand {\oturnedcomma }[1]{\mathord {#1\unicode {x00312}}}\) \(\newcommand {\ocommatopright }[1]{\mathord {#1\unicode {x00315}}}\) \(\newcommand {\droang }[1]{\mathord {#1\unicode {x0031A}}}\) \(\newcommand {\leftharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\rightharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D1}}}\) \(\newcommand {\vertoverlay }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D2}}}\) \(\newcommand {\leftarrowaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\annuity }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E7}}}\) \(\newcommand {\widebridgeabove }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E9}}}\) \(\newcommand {\asteraccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020F0}}}\) \(\newcommand {\threeunderdot }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E8}}}\) \(\newcommand {\Bbbsum }{\mathop {\unicode {x2140}}\limits }\) \(\newcommand {\oiint }{\mathop {\unicode {x222F}}\limits }\) \(\newcommand {\oiiint }{\mathop {\unicode {x2230}}\limits }\) \(\newcommand {\intclockwise }{\mathop {\unicode {x2231}}\limits }\) \(\newcommand {\ointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\ointctrclockwise }{\mathop {\unicode {x2233}}\limits }\) \(\newcommand {\varointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\leftouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D5}}\limits }\) \(\newcommand {\rightouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D6}}\limits }\) \(\newcommand {\fullouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D7}}\limits }\) \(\newcommand {\bigbot }{\mathop {\unicode {x27D8}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtop }{\mathop {\unicode {x27D9}}\limits }\) \(\newcommand {\xsol }{\mathop {\unicode {x29F8}}\limits }\) \(\newcommand {\xbsol }{\mathop {\unicode {x29F9}}\limits }\) \(\newcommand {\bigcupdot }{\mathop {\unicode {x2A03}}\limits }\) \(\newcommand {\bigsqcap }{\mathop {\unicode {x2A05}}\limits }\) \(\newcommand {\conjquant }{\mathop {\unicode {x2A07}}\limits }\) \(\newcommand {\disjquant }{\mathop {\unicode {x2A08}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtimes }{\mathop {\unicode {x2A09}}\limits }\) \(\newcommand {\modtwosum }{\mathop {\unicode {x2A0A}}\limits }\) \(\newcommand {\sumint }{\mathop {\unicode {x2A0B}}\limits }\) \(\newcommand {\intbar }{\mathop {\unicode {x2A0D}}\limits }\) \(\newcommand {\intBar }{\mathop {\unicode {x2A0E}}\limits }\) \(\newcommand {\fint }{\mathop {\unicode {x2A0F}}\limits }\) \(\newcommand {\cirfnint }{\mathop {\unicode {x2A10}}\limits }\) \(\newcommand {\awint }{\mathop {\unicode {x2A11}}\limits }\) \(\newcommand {\rppolint }{\mathop {\unicode {x2A12}}\limits }\) \(\newcommand {\scpolint }{\mathop {\unicode {x2A13}}\limits }\) \(\newcommand {\npolint }{\mathop {\unicode {x2A14}}\limits }\) \(\newcommand {\pointint }{\mathop {\unicode {x2A15}}\limits }\) \(\newcommand {\sqint }{\mathop {\unicode {x2A16}}\limits }\) \(\newcommand {\intlarhk }{\mathop {\unicode {x2A17}}\limits }\) \(\newcommand {\intx }{\mathop {\unicode {x2A18}}\limits }\) \(\newcommand {\intcap }{\mathop {\unicode {x2A19}}\limits }\) \(\newcommand {\intcup }{\mathop {\unicode {x2A1A}}\limits }\) \(\newcommand {\upint }{\mathop {\unicode {x2A1B}}\limits }\) \(\newcommand {\lowint }{\mathop {\unicode {x2A1C}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtriangleleft }{\mathop {\unicode {x2A1E}}\limits }\) \(\newcommand {\zcmp }{\mathop {\unicode {x2A1F}}\limits }\) \(\newcommand {\zpipe }{\mathop {\unicode {x2A20}}\limits }\) \(\newcommand {\zproject }{\mathop {\unicode {x2A21}}\limits }\) \(\newcommand {\biginterleave }{\mathop {\unicode {x2AFC}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtalloblong }{\mathop {\unicode {x2AFF}}\limits }\) \(\newcommand {\arabicmaj }{\mathop {\unicode {x1EEF0}}\limits }\) \(\newcommand {\arabichad }{\mathop {\unicode {x1EEF1}}\limits }\) \(\newcommand {\nicefrac }[3][]{\mathinner {{}^{#2}\!/\!_{#3}}}\) \(\require {mhchem}\) \(\newcommand {\toprule }[1][]{\hline }\) \(\let \midrule \toprule \) \(\let \bottomrule \toprule \) \(\def \LWRbooktabscmidruleparen (#1)#2{}\) \(\newcommand {\LWRbooktabscmidrulenoparen }[1]{}\) \(\newcommand {\cmidrule }[1][]{\ifnextchar (\LWRbooktabscmidruleparen \LWRbooktabscmidrulenoparen }\) \(\newcommand {\morecmidrules }{}\) \(\newcommand {\specialrule }[3]{\hline }\) \(\newcommand {\addlinespace }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRsubmultirow }[2][]{#2}\) \(\newcommand {\LWRmultirow }[2][]{\LWRsubmultirow }\) \(\newcommand {\multirow }[2][]{\LWRmultirow }\) \(\newcommand {\mrowcell }{}\) \(\newcommand {\mcolrowcell }{}\) \(\newcommand {\STneed }[1]{}\) \(\newcommand {\nfrac }[2]{{}^{#1}\!/{}_{#2}}\) \(\newcommand {\vect }[1]{\mathbf {#1}}\) \(\newcommand {\Efield }{\mathbf {E}}\) \(\newcommand {\Dfield }{\mathbf {D}}\) \(\newcommand {\Bfield }{\mathbf {B}}\) \(\newcommand {\Hfield }{\mathbf {H}}\) \(\newcommand {\rot }{\boldsymbol {\nabla }\times }\) \(\newcommand {\divg }{\boldsymbol {\nabla }\cdot }\) \(\newcommand {\grad }{\boldsymbol {\nabla }}\) \(\newcommand {\diff }[2]{\frac {\partial #1}{\partial #2}}\) \(\newcommand {\ddiff }[2]{\frac {\partial ^2 #1}{\partial #2^2}}\) \(\newcommand {\parttime }[1]{\frac {\partial {#1}}{\partial t}}\) \(\newcommand {\pparttime }[1]{\frac {\partial ^2{#1}}{\partial t^2}}\) \(\renewcommand {\phi }{\varphi }\) \(\renewcommand {\epsilon }{\varepsilon }\) \(\DeclareMathOperator {\const }{const}\) \(\DeclareMathOperator {\Div }{div}\) \(\DeclareMathOperator {\Rot }{rot}\) \(\DeclareMathOperator {\Grad }{grad}\) \(\DeclareMathOperator {\inv }{inv}\) \(\newcommand {\Laplasian }{\Delta }\) \(\renewcommand {\iiint }{\int }\) \(\renewcommand {\iint }{\int }\) \(\newcommand {\oiint }{\oint }\) \(\newcommand {\emf }{ℰ}\) \(\newcommand {\tikzmarknode }[2]{#2}\) \(\newcommand {\tikzmark }[1]{}\) \(\newcommand {\enquote }[1]{«#1»}\) \(\newcommand {\allowbreak }{}\) \(\newcommand {\mitlambda }{\lambda }\) \(\newcommand {\tcbhighmath }[1]{\boxed {#1}}\) \(\DeclareMathOperator {\sh }{sh}\) \(\DeclareMathOperator {\ch }{ch}\) \(\DeclareMathOperator {\tg }{tg}\) \(\DeclareMathOperator {\ctg }{ctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arctg }{arctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arcctg }{arcctg}\) \(\DeclareMathOperator {\cth }{cth}\) \(\DeclareMathOperator {\cosec }{cosec}\) \(\let \symsf \symsfup \) \(\def\Alpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\Beta{\unicode{x0392}}\) \(\def\Gamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\Digamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\Delta{\unicode{x0394}}\) \(\def\Epsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\Zeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\Eta{\unicode{x0397}}\) \(\def\Theta{\unicode{x0398}}\) \(\def\Vartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\Iota{\unicode{x0399}}\) \(\def\Kappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\Lambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\Mu{\unicode{x039C}}\) \(\def\Nu{\unicode{x039D}}\) \(\def\Xi{\unicode{x039E}}\) \(\def\Omicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\Pi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\Varpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\Rho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\Sigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\Tau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\Upsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\Phi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\Chi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\Psi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\Omega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\alpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\beta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\varbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\gamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\digamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\delta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\epsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\varepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\zeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\eta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\theta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\vartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\iota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\kappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\varkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\lambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\mu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\nu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\xi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\omicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\pi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\varpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\rho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\varrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\sigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\varsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\tau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\upsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\phi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\varphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\chi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\psi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\omega{\unicode{x1D714}}\)

11 Рух заряджених частинок в електричних і магнітних полях

Я не бачу способу уникнути висновку, що це — заряди негативної електрики, які переносяться частинками речовини. Постає питання: що це за частинки — атоми, молекули чи матерія в ще тоншому стані поділу?

Дж. Дж. Томсон, «Катодні промені» (Cathode Rays, 1897)

У цьому розділі розглядаємо рух зарядженої частинки в заданих зовнішніх полях \(\Efield \) і \(\Bfield \) під дією сили Лоренца

\[ \vect {F} = q\Efield + \frac {q}{c}\vect {v}\times \Bfield . \]

Вважаємо, що швидкість частинки мала порівняно зі швидкістю світла (\(v\ll c\)), а власним полем частинки та її випромінюванням нехтуємо. Рух зі швидкостями, близькими до \(c\), потребує релятивістських рівнянь (розділ 15).

§ 11.1 Рух частинок в однорідних полях

Рух в однорідному електричному полі

Якщо напруженість поля \(\Efield = \const \), то з рівняння руху

\begin{equation} \label {eq:motion_E} m\dot {\vect {v}} = q\Efield \end{equation}

випливає

\begin{equation} \label {eq:motion_E_solution} \vect {v} = \vect {v}_0 + \frac {q\Efield }{m}t, \qquad \vect {r} = \vect {r}_0 + \vect {v}_0 t + \frac {q\Efield }{2m}t^2, \end{equation}

тобто маємо рівноприскорений рух, де прискорення напрямлене уздовж вектора напруженості поля.

Рух в однорідному магнітному полі

На частинку діє сила Лоренца, так що рівняння руху має вигляд

\begin{equation} \label {eq:Lorentz_motion} m\dot {\vect {v}} = \frac {q}{c}\vect {v} \times \Bfield . \end{equation}

Очевидно, що \(\dot {\vect {v}} \perp \vect {v}\), \(\dot {\vect {v}} \perp \Bfield \). Перша рівність означає, що сила Лоренца не виконує роботи: \(\dfrac {d}{dt}\left (\dfrac {mv^2}{2}\right ) = m\vect {v}\cdot \dot {\vect {v}} = 0\), тобто \(|\vect {v}| = \const \) — магнітне поле змінює лише напрямок швидкості. Розкладемо вектор швидкості на складові, паралельну і перпендикулярну полю: \(\vect {v} = \vect {v}_{\parallel } + \vect {v}_{\perp }\). Для цих складових маємо рівняння

\begin{equation} \label {eq:v_parallel_motion} m\dot {\vect {v}}_{\parallel } = 0. \end{equation}

\begin{equation} \label {eq:v_perp_motion} m\dot {\vect {v}}_{\perp } = \frac {q}{c}\vect {v}_{\perp } \times \Bfield . \end{equation}

З рівняння (11.4) випливає \(\vect {v}_{\parallel } = \const \).

Друге рівняння перепишемо у вигляді

\begin{equation} \label {eq:v_perp_rotation} \dot {\vect {v}}_{\perp } = \vect {\omega } \times \vect {v}_{\perp }, \qquad \vect {\omega } = -\omega _c\vect e_b, \qquad \omega _c = \frac {qB}{mc}, \quad \vect e_b = \frac {\Bfield }{B}. \end{equation}

Воно описує обертання навколо напрямку магнітного поля з кутовою швидкістю \(|\omega _c| = |q|B/mc\), яка називається циклотронною частотою, — рис. 11.1. Величина \(\omega _c\) є знаковою: для \(q<0\) вона від’ємна, і тоді напрямок обертання змінюється на протилежний.

(-tikz- diagram)

Рис. 11.1. Обертальний рух частинки із зарядом \(q > 0\) навколо напрямку магнітного поля.

Якщо в момент потрапляння в область дії поля складова швидкості частинки \(\vect {v}_{\perp }\) дорівнювала (за величиною) \(v_{\perp }\), то радіус кола дорівнює

\begin{equation} \label {eq:cyclotron_radius} R = \frac {v_{\perp }}{|\omega _c|} = \frac {mcv_{\perp }}{|q|B}. \end{equation}

Величину \(R\) називають ларморівським радіусом. Якщо \(R\) набагато менший за характерний розмір області, де діє поле, то частинка встигає багато разів обернутися навколо силової лінії, і її рух упоперек поля сильно обмежений; такі частинки називають замагніченими.

Рух в однорідних паралельних електричному та магнітному полях (\(\Efield \parallel \Bfield \))

У рівнянні руху

\begin{equation} \label {eq:motion_EB_parallel} m\dot {\vect {v}} = q\Efield + \frac {q}{c}\vect {v} \times \Bfield \end{equation}

покладемо \(\vect {v} = \vect {v}_{\parallel } + \vect {v}_{\perp }\), де компоненти швидкості відповідно \(\vect {v}_{\parallel } \parallel \Bfield \) і \(\vect {v}_{\perp } \perp \Bfield \). Для цих компонент отримуємо рівняння

\begin{equation} \label {eq:v_parallel_E} m\dot {\vect {v}}_{\parallel } = q\Efield , \end{equation}

\begin{equation} \label {eq:v_perp_B} m\dot {\vect {v}}_{\perp } = \frac {q}{c}\vect {v}_{\perp } \times \Bfield . \end{equation}

(figure)

Рис. 11.2. Траєкторія частинки в паралельних електричному і магнітному полях.

Перше з них описує рівноприскорений рух уздовж напрямку електричного поля, а друге рівняння — обертальний рух навколо напрямку магнітного поля з циклотронною частотою \(|\omega _c| = |q|B/mc\). Траєкторія частинки являє собою спіраль зі зростаючим кроком і з віссю, паралельною силовій лінії магнітного поля (рис. 11.2).

Рух у схрещених полях (\(\Efield \perp \Bfield \))

Як і вище, виділимо компоненти швидкості, паралельну та перпендикулярну вектору магнітного поля: \(\vect {v} = \vect {v}_{\parallel } + \vect {v}_{\perp }\) (рис. 11.3). Для цих компонент маємо рівняння

\begin{equation} \label {eq:v_parallel_crossed} m\dot {\vect {v}}_{\parallel } = 0, \end{equation}

\begin{equation} \label {eq:v_perp_crossed} m\dot {\vect {v}}_{\perp } = q\left (\Efield + \frac {1}{c}\vect {v}_{\perp } \times \Bfield \right ). \end{equation}

Рівняння (11.11) дає \(\vect {v}_{\parallel } = \const \), що означає рух зі сталою швидкістю вздовж вектора \(\Bfield \), яка визначається початковими умовами.

(-tikz- diagram)

Рис. 11.3. Електричний дрейф додатно (синя крива) та від’ємно (червона крива) заряджених частинок.

Для знаходження компоненти \(\vect {v}_{\perp }\) покладемо \(\vect {v}_{\perp } = \vect {u} + \vect {v}'\) і підберемо вектор \(\vect {u}\) так, щоб виключити електричне поле:

\begin{equation} \label {eq:u_condition} \Efield + \frac {1}{c}\vect {u} \times \Bfield = 0. \end{equation}

Оскільки \(\vect {u}\times \Bfield \perp \Bfield \), це рівняння має розв’язок лише за умови \(\Efield \perp \Bfield \) (саме такий випадок розглядаємо). Складова \(\vect {u}\), паралельна \(\Bfield \), ні на що не впливає (її можна віднести до \(\vect {v}_{\parallel }\)), тому вважаємо \(\vect {u} \perp \Bfield \), тобто \(\vect {u}\cdot \Bfield = 0\). Для знаходження вектора \(\vect {u}\) помножимо почленно рівняння (11.13) векторно зліва на \(\Bfield \):

\begin{equation} \label {eq:u_cross_B} \Bfield \times \Efield + \frac {1}{c}\Bfield \times (\vect {u} \times \Bfield ) = 0. \end{equation}

Перетворимо подвійний векторний добуток з урахуванням взаємної ортогональності векторів \(\Bfield \) і \(\vect {u}\):

\begin{equation} \label {eq:double_cross} \Bfield \times (\vect {u} \times \Bfield ) = \vect {u}B^2 - \Bfield (\vect {u}\cdot \Bfield ) = \vect {u}B^2. \end{equation}

У результаті отримаємо

\begin{equation} \label {eq:drift_velocity} \tcbhighmath { \vect {u} = c\frac {\Efield \times \Bfield }{B^2}. } \end{equation}

Цей рух являє собою дрейф (зі сталою швидкістю) в напрямку, перпендикулярному обом полям (\(\Efield \) і \(\Bfield \)) (рис. 11.3). Відповідно для компоненти \(\vect {v}'\) отримаємо рівняння

\begin{equation} \label {eq:v_prime_rotation} m\dot {\vect {v}}' = \frac {q}{c}\vect {v}' \times \Bfield , \end{equation}

яке, як і рівняння (11.6), описує обертальний рух навколо напрямку магнітного поля з циклотронною частотою \(|\omega _c| = |q|B/mc\).

Фізичний зміст дрейфу наочний. Умова (11.13) означає, що в системі відліку, яка рухається зі швидкістю \(\vect {u}\), електричне поле зникає: \(\Efield ' = \Efield + \frac {1}{c}\vect {u}\times \Bfield = 0\) (нерелятивістське перетворення полів, розділ 15), і там частинка просто обертається по колу. З погляду нерухомого спостерігача: на тій половині оберту, де частинка рухається в напрямку сили \(q\Efield \), вона розганяється й радіус кривини зростає, а на другій половині сповільнюється й радіус зменшується; тому орбіта не замикається і за кожен оберт зміщується вбік (рис. 11.3). Для заряду протилежного знака змінюються на протилежні і напрямок обертання, і сила \(q\Efield \), тож зміщення відбувається в той самий бік.

Сумарний рух являє собою накладення:

  • 1. рівномірного руху вздовж вектора \(\Bfield \) зі швидкістю \((\vect {v}_{\parallel })_0\), яка дорівнює компоненті швидкості \(\vect {v}_{\parallel }\) в початковий момент,

  • 2. дрейфового руху зі швидкістю \(\vect {u}\),

  • 3. обертання навколо напрямку \(\Bfield \).

Дрейфова швидкість \(u = cE/B\) можлива лише при \(E < B\) (тоді \(u < c\)). При \(E > B\) системи відліку, в якій електричне поле зникає, не існує, і частинка необмежено прискорюється. Викладений нерелятивістський розв’язок справедливий при \(E \ll B\) (і \(|\vect {v}| \ll c\)). Якщо ж \(E\) порівнянне з \(B\), слід розв’язувати релятивістські рівняння руху (розділ 15): швидкість дрейфу \(cE/B\) при \(E<B\) зберігається, але рух у системі відліку, що дрейфує, вже не є простим обертанням з частотою \(\omega _c\).

Знайдемо траєкторію шляхом прямого розв’язання рівнянь (11.12). Для цього запишемо ці рівняння в системі координат, показаній на рис. 11.3. Введемо орти \(\{\vect {i}, \vect {j}, \vect {k}\}\) відповідно вздовж координатних осей \(\{x, y, z\}\). Оскільки в розглянутому випадку \(\vect {v} \times \Bfield = \vect {i}B_z v_y - \vect {j}B_z v_x\), то, позначаючи для стислості \(E_y = E\), \(B_z = B\), маємо:

\begin{equation} \label {eq:system_components} \text {(а) } \dot {v}_z = 0; \qquad \text {(б) } \dot {v}_x = \frac {qB}{mc}v_y; \qquad \text {(в) } \dot {v}_y = \frac {q}{m}E - \frac {qB}{mc}v_x. \end{equation}

Рівняння (11.18)а описує рівномірний рух уздовж вектора магнітного поля:

\begin{equation} \label {eq:vz_motion} v_z = v_{\parallel } = \const , \qquad z = z_0 + v_{\parallel }t. \end{equation}

Далі вважаємо \(v_{\parallel } = 0\). Для розв’язання рівнянь (11.18)б і (11.18)в покладемо

\begin{equation} \label {eq:Vx_substitution} V_x = v_x - u, \qquad u = cE/B. \end{equation}

Після цього рівняння (11.18)б, в набирають вигляду

\begin{equation} \label {eq:Vx_vy_system} \dot {V}_x = \omega _c v_y, \qquad \dot {v}_y = -\omega _c V_x, \end{equation}

де \(\omega _c = qB/mc\) — циклотронна частота (для \(q<0\) вона від’ємна). Виключаючи звідси змінну \(V_x\), зведемо цю систему до рівняння гармонічного осцилятора:

\begin{equation} \label {eq:harmonic_oscillator} \ddot {v}_y = -\omega _c^2 v_y, \end{equation}

звідки знаходимо:

\begin{equation} \label {eq:vy_solution} v_y = v_0 \cos (\omega _c t + \phi _0), \qquad y = y_0 + \frac {v_0}{\omega _c} \sin (\omega _c t + \phi _0). \end{equation}

За допомогою другого рівняння системи (11.21) і підстановки (11.20) знаходимо \(v_x(t)\) і \(x(t)\):

\begin{equation} \label {eq:vx_x_solution} \begin{gathered} v_x = u - \frac {1}{\omega _c}\dot {v}_y = u + v_0 \sin (\omega _c t + \phi _0), \\ x = x_0 + ut - \frac {v_0}{\omega _c} \cos (\omega _c t + \phi _0). \end {gathered} \end{equation}

Формули (11.23), (11.24) визначають траєкторію частинки за будь-яких початкових умов. Виберемо початок координат так, що \(x(0) = 0\), \(y(0) = 0\). Тоді

\begin{equation} \label {eq:trochoid} \begin{cases} x = ut + \frac {v_0}{\omega _c}[\cos \phi _0 - \cos (\omega _c t + \phi _0)], \\ y = \frac {v_0}{\omega _c}[\sin (\omega _c t + \phi _0) - \sin \phi _0], \end {cases} \qquad \begin{cases} v_x = u + v_0 \sin (\omega _c t + \phi _0), \\ v_y = v_0 \cos (\omega _c t + \phi _0). \end {cases} \end{equation}

Крива, що задається рівняннями (11.25), називається трохоїдою. Її вигляд залежить від відношення \(|v_0|/|u|\), яке визначається початковими умовами: при \(|v_0| < |u|\) це хвиляста крива без петель, при \(|v_0| > |u|\) — крива з петлями, а при \(|v_0| = |u|\) — циклоїда з вістрями, в яких швидкість частинки перетворюється на нуль. Розглянемо частинний випадок, коли початкова швидкість частинки дорівнює нулю:

\begin{equation} \label {eq:zero_initial_velocity} v_x(0) = v_y(0) = 0. \end{equation}

Тоді \(\phi _0 = \pi /2\), \(v_0 = -u\) (тут \(v_0\) — алгебраїчна амплітуда, яка може бути від’ємною), і з (11.25) знаходимо:

\begin{equation} \label {eq:cycloid} \begin{gathered} v_x = u(1 - \cos \omega _c t), \qquad v_y = u \sin \omega _c t; \\ x(t) = ut - \frac {u}{\omega _c}\sin \omega _c t, \qquad y(t) = \frac {u}{\omega _c}(1 - \cos \omega _c t). \end {gathered} \end{equation}

Ця траєкторія являє собою циклоїду (рис. 11.4). Таку траєкторію описує точка на ободі колеса радіуса \(|u/\omega _c|\), що котиться без проковзування по площині зі швидкістю \(u\). Відповідно до сказаного траєкторія являє собою суперпозицію дрейфу вздовж осі \(x\) і обертання навколо осі \(z\) з циклотронною частотою \(\omega _c = qB/mc\).

(-tikz- diagram)

Рис. 11.4. Траєкторія частинки у взаємно перпендикулярних полях \(\Bfield \) і \(\Efield \) за умови, що початкова швидкість дорівнює нулю.
Загальний випадок: довільно напрямлені однорідні поля

У загальному випадку є складова вектора електричного поля, паралельна магнітному полю: \(\Efield _{\parallel } \neq 0\). Тоді для компоненти швидкості \(\vect {v}_{\parallel }\) маємо рівняння

\begin{equation} \label {eq:v_parallel_general} m\dot {\vect {v}}_{\parallel } = q\Efield _{\parallel }. \end{equation}

Це означає, що на рух, описаний вище, накладається прискорений рух у напрямку \(\Efield _{\parallel } \parallel \Bfield \). Дрейф зі швидкістю \(\vect {u} = c\Efield _{\perp } \times \Bfield /B^2\) (де \(\Efield _{\perp }\) — складова поля, перпендикулярна до \(\Bfield \)) зберігається, так само як і обертання з циклотронною частотою \(\omega _c = qB/mc\). Уздовж поля частинка прискорюється необмежено, тож з часом її швидкість стає порівнянною з \(c\) і нерелятивістський розгляд перестає бути придатним.

§ 11.2 Мас-спектрометр і циклотрон

Дві властивості руху в однорідному магнітному полі мають прямі технічні застосування: радіус кола (11.7) залежить від швидкості й питомого заряду частинки, а циклотронна частота від швидкості не залежить.

Мас-спектрометр

Схему найпростішого мас-спектрометра запропонував А. Демпстер (1918 р.) [64]: іони, прискорені напругою \(U\), крізь щілину \(S\) потрапляють в однорідне магнітне поле, перпендикулярне до їхньої швидкості, і, описавши півколо, падають на фотопластинку чи детектор \(P\) (рис. 11.5). З \(mv^2/2 = qU\) і (11.7) маємо

\begin{equation} \label {eq:mass_spectrometer} R = \frac {mcv}{qB} = \frac {c}{B}\sqrt {\frac {2mU}{q}}, \end{equation}

тобто відстань \(2R\) від щілини до місця падіння пропорційна \(\sqrt {m/q}\): іони з різними питомими зарядами потрапляють у різні місця пластинки й утворюють «спектр мас». Поворот на \(180^\circ \) має ще й фокусувальну властивість: іони, що входять у поле під малим кутом \(\delta \) до осі пучка, падають на пластинку на відстані \(2R\cos \delta \approx 2R(1-\delta ^2/2)\) від щілини, тобто розмиття лінії лише другого порядку за \(\delta \).

Лінії двох сусідніх мас \(m_1<m_2\) на пластинці розділені відстанню \(\Delta = 2(R_2-R_1)\). Оскільки \(R\propto \sqrt {m}\), для близьких мас \(\Delta \approx R_1\,(m_2-m_1)/m_1\). Лінії можна розрізнити, якщо їхня ширина — вона визначається шириною щілини \(S\) і розкидом кутів \(\delta \) — менша за \(\Delta \): тому мас-спектрометр розділяє маси тим краще, чим більший радіус \(R\) і вужча щілина.

(-tikz- diagram)

Рис. 11.5. Мас-спектрометр: іони з масами \(m_1<m_2\) (і однаковим зарядом) після повороту на \(180^\circ \) у полі \(\Bfield \), напрямленому до читача, падають на пластинку \(P\) у різних місцях: \(2R_1\) — відстань від щілини \(S\) до лінії іонів \(m_1\), \(\Delta = 2(R_2-R_1)\) — відстань між лініями.

Саме мас-спектрометри виявили ізотопи стабільних елементів: Дж. Дж. Томсон у 1913 р. побачив дві лінії неону з масами \(20\) і \(22\) [65], а Ф. Астон із 1919 р. [66] виміряв маси ізотопів більшості елементів. Нині мас-спектрометрія — основний метод аналізу хімічного та ізотопного складу речовини (зокрема, ізотопного датування в геології й археології).

Циклотрон

Незалежність циклотронної частоти \(\omega _c = qB/mc\) від швидкості використано в циклотроні — прискорювачі, який запропонував Е. Лоуренс (перший циклотрон Лоуренс і М. Лівінгстон побудували 1931 р. [67]). Два порожнисті металеві півциліндри — дуанти Д\(_1\) і Д\(_2\) — розміщено у вакуумній камері між полюсами електромагніту (рис. 11.6). Усередині дуантів електричного поля немає, і частинка рухається по півколу; у зазорі між ними діє змінна напруга \(U\cos \omega _c t\). Оскільки півперіод обертання \(\pi /|\omega _c|\) від швидкості не залежить, частинка, яку прискорило поле в зазорі, через пів оберту знову підходить до зазору саме тоді, коли поле змінило знак, і знову прискорюється. За кожен оберт її енергія зростає на \(2qU\), радіус зростає разом зі швидкістю, і траєкторія розкручується в спіраль. На краю дуантів (радіус \(R\)) кінетична енергія дорівнює

\begin{equation} \label {eq:cyclotron_energy} \tcbhighmath { W = \frac {mv^2}{2} = \frac {q^2B^2R^2}{2mc^2} } \end{equation}

і від напруги \(U\) не залежить: вона визначає лише кількість обертів. Наприклад, для протонів за \(B=15\) кГс і \(R=50\) см маємо \(W\approx 27\) МеВ, а частота генератора \(\omega _c/2\pi \approx 23\) МГц.

(-tikz- diagram)

Рис. 11.6. Циклотрон (вигляд згори): дуанти Д\(_1\), Д\(_2\) у полі \(\Bfield \), напрямленому до читача; частинки з джерела \(S\) прискорюються в зазорі напругою з циклотронною частотою.

Межу класичному циклотрону ставить теорія відносності: частота обертання релятивістської частинки \(\omega = qB/(\gamma mc)\), де \(\gamma = 1/\sqrt {1-v^2/c^2}\) (розділ 15), зменшується зі зростанням енергії, частинка відстає від фази напруги, і прискорення зривається. Тому протони в циклотроні прискорюють лише до енергій порядку \(20\) МеВ; далі застосовують синхроциклотрони (частоту напруги зменшують у міру прискорення) і синхротрони.

§ 11.3 Застосування схрещених полів

Рух у схрещених полях має два важливі застосування: ефект Холла в твердому тілі та холлівські двигуни в космічній техніці.

Ефект Холла

Класичний приклад руху заряджених частинок у схрещених полях реалізується у твердому провіднику чи напівпровіднику, по якому тече електричний струм і який знаходиться в магнітному полі, — це ефект Холла, відкритий Е. Холлом у 1879 р. [68]

Розглянемо провідну пластинку завтовшки \(d\) (вісь \(z\)), завширшки \(w\) (вісь \(x\)) і завдовжки \(L\), вздовж якої (вісь \(y\)) тече струм густиною \(\vect {j}\), а перпендикулярно площині пластинки (вісь \(z\)) прикладене магнітне поле \(\Bfield \) (рис. 11.7). Носії заряду — концентрацією \(n\) і зарядом \(q\) — рухаються вздовж провідника з усередненою (дрейфовою) швидкістю \(\vect {v}_d\), яку підтримує поздовжнє електричне поле \(\Efield _y\) (напруга \(U_y = E_yL\) на торцях; у провіднику носії зазнають зіткнень), так що

\begin{equation} \label {eq:hall_current_density} \vect {j} = nq\vect {v}_d. \end{equation}

(-tikz- diagram)

Рис. 11.7. Ефект Холла: струм \(\vect {j}\) уздовж пластинки, магнітне поле \(\Bfield \) перпендикулярно їй; сила Лоренца відхиляє носії заряду (на рисунку — електрони, \(q<0\)) до одного з країв, у результаті чого встановлюється поперечне холлівське поле \(\Efield _H\) і напруга \(U_H\); \(I\) — струм у зовнішньому колі.

На кожен носій заряду, що рухається з дрейфовою швидкістю \(\vect {v}_d\) в магнітному полі, діє сила Лоренца \(\frac {q}{c}\vect {v}_d \times \Bfield \), яка відхиляє носії до одного з бічних країв пластинки. Внаслідок цього на протилежних гранях накопичується нескомпенсований заряд, що створює поперечне (холлівське) електричне поле \(\Efield _H\). У стаціонарному режимі результуюча поперечна сила, що діє на носії, дорівнює нулю, тобто виконується та сама умова (11.13), яку ми використали для знаходження дрейфової швидкості:

\begin{equation} \label {eq:hall_balance} q\Efield _H + \frac {q}{c}\vect {v}_d \times \Bfield = 0 \qquad \Longrightarrow \qquad \Efield _H = -\frac {1}{c}\vect {v}_d \times \Bfield . \end{equation}

Отже, поперечне поле \(\Efield _H\) визначається тією самою умовою нульової результуючої сили, що й дрейф у схрещених полях (11.16). Різниця в тому, що поздовжній рух носіїв тут підтримується поздовжнім полем \(\Efield _y\) (зі зіткненнями), а поперечне поле виникає самоузгоджено. У сильних полях (\(\omega _c\tau \gg 1\), де \(\tau \) — час між зіткненнями) аналогія з \(\Efield \times \Bfield \)-дрейфом буквальна; у слабких (\(\omega _c\tau \ll 1\)) рівність (11.32) виражає баланс усереднених сил.

Простежимо за напрямками на рис. 11.7, де показано випадок електронної провідності (\(q=-e<0\)). Струм \(\vect {j}\) напрямлено вздовж \(-y\), тож електрони дрейфують проти нього, зі швидкістю \(\vect {v}_d\) вздовж \(+y\). Сила \(-\frac {e}{c}\vect {v}_d\times \Bfield \) напрямлена вздовж \(-x\), і електрони скупчуються біля лівої грані, яка заряджається негативно, а біля правої лишається нескомпенсований додатний заряд. Між гранями виникає поле \(\Efield _H\) (вздовж \(-x\)), що діє на електрон силою \(-e\Efield _H\), напрямленою проти магнітної. Накопичення заряду припиняється, щойно ці сили зрівноважуються. Це відбувається за дуже короткий час (порядку часу діелектричної релаксації провідника), після чого струм \(I\) тече вздовж пластинки так, ніби поперечного поля немає. Для дірок (\(q>0\)) напрямок \(\vect {v}_d\) змінюється на протилежний, сила Лоренца діє в той самий бік, а знаки зарядів на гранях і знак \(U_H\) змінюються на протилежні. Холлівську напругу \(U_H\) вимірюють між контактами на протилежних гранях; їх потрібно ставити точно напроти один одного, інакше до \(U_H\) додасться спад напруги \(E_y\,\delta y\) уздовж струму (через зміщення контактів на \(\delta y\)).

Виразивши дрейфову швидкість через густину струму за формулою (11.31), \(v_d = j/(nq)\), знаходимо величину холлівського поля (тут \(j = |\vect {j}|\), \(B = B_z\); знак \(q\) визначає, до якої грані відхиляються носії, а отже, і напрямок \(\Efield _H\)):

\begin{equation} \label {eq:hall_field} E_H = \frac {1}{nqc}\,jB. \end{equation}

Різниця потенціалів між бічними гранями пластинки (холлівська напруга) дорівнює \(U_H = E_H w\), а оскільки повний струм \(I = jwd\), отримуємо

\begin{equation} \label {eq:hall_voltage} \tcbhighmath { U_H = \frac {1}{nqc}\,\frac {IB}{d}. } \end{equation}

Коефіцієнт

\begin{equation} \label {eq:hall_coefficient} R_H = \frac {1}{nqc} \end{equation}

називається сталою Холла; вона знакова: \(R_H < 0\) для електронів і \(R_H > 0\) для дірок. Ця формула справедлива для одного типу носіїв заряду; якщо час між зіткненнями залежить від енергії носіїв, у ній з’являється ще множник порядку одиниці (холл-фактор), що залежить від механізму розсіяння. Для напівпровідників з електронами й дірками вираз для \(R_H\) складніший.

Знак холлівської напруги визначається знаком носіїв заряду: він протилежний для провідників з електронною (\(q<0\)) і дірковою (\(q>0\)) провідністю, що дає змогу експериментально встановити тип основних носіїв у зразку. За відомими \(I\), \(B\), \(d\) і виміряним \(U_H\) формула (11.34) дає змогу визначити концентрацію носіїв заряду \(n\). Вимірювання ефекту Холла широко використовують для характеризації напівпровідників, а також у датчиках магнітного поля (датчиках Холла).

Зіставимо поперечне й поздовжнє поля. З (11.32) маємо \(E_H = v_dB/c\), а в моделі Друде (§ 8.1) \(v_d = |q|E_y\tau /m\), тому

\begin{equation} \frac {E_H}{E_y} = \frac {|q|B\tau }{mc} = \omega _c\tau , \end{equation}

тобто повне поле в пластинці повернуте відносно струму на кут Холла \(\theta _H\), \(\tg \theta _H = \omega _c\tau \). У слабких полях (\(\omega _c\tau \ll 1\)) холлівське поле мале порівняно з поздовжнім. Оскільки питома провідність у цій моделі \(\lambda = nq^2\tau /m\) (8.5), комбінація \(|R_H|\lambda c = |q|\tau /m = \mu \) дорівнює рухливості носіїв (\(\mu = v_d/E_y\)), тож разом із \(\lambda \) вимірювання \(R_H\) дає й рухливість.

Порядок величини ефекту сильно залежить від концентрації. Для міді (\(n\approx 8{,}5\cdot 10^{22}\) см\(^{-3}\)) у пластинці завтовшки \(d=0{,}1\) мм при \(I=10\) А і \(B=10\) кГс маємо лише \(|U_H|\sim 7\) мкВ. У напівпровідниках \(n\) на кілька порядків менша, тож і \(U_H\) на стільки ж порядків більша (задача 11.6); саме тому датчики Холла виготовляють із напівпровідників.

Дрейф у плазмі та плазмові двигуни

Розглянутий електричний дрейф має фундаментальне значення для фізики плазми: оскільки швидкість дрейфу не залежить від знака заряду й маси частинки, замагнічені електрони та іони в схрещених полях дрейфують в один і той самий бік з однаковою швидкістю. Це принципово відрізняє \(\Efield \times \Bfield \)-дрейф від руху частинки під дією самого лише електричного поля, який розділяє заряди різного знака і породжує струм.

Схрещені поля лежать в основі роботи холлівських двигунів, одного з найпоширеніших типів електричних ракетних двигунів для космічних апаратів. Проте тут істотною є не однаковість дрейфу електронів та іонів, а, навпаки, різниця в ступені їхнього замагнічення: електрони замагнічені, а іони — ні.

Принцип дії холлівського двигуна

У кільцевому каналі двигуна створюється радіальне магнітне поле \(\Bfield \) та осьове електричне поле \(\Efield \), причому \(\Efield \perp \Bfield \) (рис. 11.8). Електрони, інжектовані з катода, потрапляючи в область сильного радіального поля, замагнічуються (їхній ларморівський радіус \(R\), див. (11.7), значно менший за розміри каналу) і, згідно з формулою (11.16), здійснюють азимутальний дрейф — це і є «холлівський струм», що дав назву двигуну.

(image)

Рис. 11.8. Схема холлівського двигуна. Джерело: Jakubczak M., Kurzyna J., Riazantsev A.. Experimental Verification of the Magnetic Field Topography inside a small Hall Thruster // Measurement Science Review. 2021. Vol. 21, no. 5. P. 150–157 Експериментальна перевірка розподілу (топографії) магнітного поля всередині малого холлівського двигуна. Магнітне поле керує рухом електронів і іонізацією робочого тіла в таких електричних плазмових двигунах, тому точне картування поля є основою оптимізації їхньої конструкції; приклад практичного застосування магнітних вимірювань.

Іони ж, маючи значно більший ларморівський радіус (через велику масу), практично не замагнічуються в тому самому полі й вільно прискорюються електричним полем уздовж осі каналу, створюючи тягу. Радіальне магнітне поле, замагнічуючи електрони, різко обмежує їхню рухливість упоперек силових ліній, тобто вздовж осі до анода: замагнічений електрон обертається навколо силової лінії і зміщується впоперек неї лише внаслідок зіткнень. Тому основне падіння потенціалу зосереджується в зоні прискорення поблизу виходу каналу. Електрони, що дрейфують, одночасно іонізують ударами робочу речовину (зазвичай ксенон), а плазма в каналі в цілому залишається квазінейтральною.

§ 11.4 Методи вимірювання питомого заряду електрона

Питомим зарядом називається відношення \(q/m\), де \(m\) — маса частинки.

Рух частинки за наявності тільки електричних і магнітних полів описується рівнянням

\begin{equation} \label {eq:q_m_motion} m\frac {d\vect {v}}{dt} = q\left (\Efield + \frac {1}{c}\vect {v} \times \Bfield \right ). \end{equation}

Звідси видно, що воно повністю визначається питомим зарядом \(q/m\), а не зарядом і масою окремо.

Вимірювання \(q/m\) за відхиленням траєкторії в електричному полі

У цьому методі пучок частинок пропускається між обкладками зарядженого конденсатора, і за виміряним відхиленням траєкторії визначають відношення \(q/m\). Нехай \(l\) — довжина конденсатора вздовж початкової швидкості частинок \(\vect {v}_0\), а \(L\) — відстань від краю конденсатора до екрана; швидкість \(v_0\) вважаємо відомою. Схема досліду показана на рис. 11.9.

(-tikz- diagram)

Рис. 11.9. Відхилення зарядженої частинки (\(q>0\)) електричним полем конденсатора: поле \(\Efield \) напрямлене від позитивної обкладинки до негативної, \(y\) — зміщення плями на екрані.

У конденсаторі є однорідне електричне поле з напруженістю \(\Efield \), напрямлене перпендикулярно початковій швидкості частинки \(\vect {v}_0\). Це поле викликає рух з прискоренням

\begin{equation} \label {eq:a_E} \vect {a} = \frac {q}{m}\Efield , \qquad \vect {a} \perp \vect {v}_0. \end{equation}

Якби поле було відсутнє, то частинки потрапляли б у точку «0» екрана (рис. 11.9). Під дією поля відхилення частинки в конденсаторі у вертикальному напрямку становить

\begin{equation} \label {eq:y1_E} y_1 = \frac {at^2}{2} = \frac {qE}{2m}t^2 = \frac {q}{2m}E\frac {l^2}{v_0^2}, \end{equation}

де \(t = l/v_0\) — час прольоту конденсатора. Оскільки поле \(\Efield \) напрямлене вздовж осі \(y\), компонента швидкості \(v_x = \const = v_0\).

На виході з конденсатора швидкість \(v_y\) становитиме

\begin{equation} \label {eq:vy_E} v_y = at = \frac {qE}{m}\frac {l}{v_0}. \end{equation}

Далі частинка летить прямолінійно, причому траєкторія утворює кут \(\alpha \) з віссю \(x\) такий, що

\begin{equation} \label {eq:tg_alpha} \tg \alpha = \frac {v_y}{v_x} = \frac {qE}{m}\frac {l}{v_0^2}; \qquad y_1 = \frac {l}{2}\tg \alpha . \end{equation}

Долітаючи до екрана, вона набуває додаткового відхилення

\begin{equation} \label {eq:y2_E} y_2 = L \tg \alpha . \end{equation}

Повне зміщення частинки в результаті становитиме

\begin{equation} \label {eq:y_total_E} \tcbhighmath { y = y_1 + y_2 = \left (\frac {1}{2}l + L\right )\tg \alpha = \frac {qE}{mv_0^{2}}l\left (\frac {1}{2}l + L\right ). } \end{equation}

Таким чином, за виміряним відхиленням частинки \(y\) за допомогою формули (11.43) визначається питомий заряд частинки \(q/m\).

Швидкість \(v_0\) тут має бути відома окремо. Якщо, наприклад, частинки прискорено напругою \(U\) (\(mv_0^2/2 = qU\)), то \(q/m\) у формулі (11.43) скорочується: \(y = \dfrac {El(l/2 + L)}{2U}\), тобто відхилення в електричному полі від питомого заряду не залежить.

Вимірювання \(q/m\) за відхиленням траєкторії в магнітному полі

Для вимірювання питомого заряду можна замість електричного поля використати магнітне, також напрямлене перпендикулярно траєкторії частинки (рис. 11.10). На частинку діє сила Лоренца \(\vect {F} = \frac {q}{c}\vect {v} \times \Bfield \), створюючи прискорення

\begin{equation} \label {eq:a_B} \vect {a} = \frac {\vect {F}}{m} = \frac {q}{mc}\vect {v} \times \Bfield . \end{equation}

(-tikz- diagram)

Рис. 11.10. Відхилення зарядженої частинки (\(q>0\)) магнітним полем: область поля — циліндр, поле \(\Bfield \) напрямлене від читача, \(y\) — зміщення плями на екрані.

Нехай швидкість частинки достатньо велика, так що радіус кривини траєкторії \(R = mcv_0/(|q|B)\) набагато більший за довжину \(l\) області поля, а відхилення за час прольоту мале. Тоді можна прийняти

\begin{equation} \label {eq:a_B_approx} v_x \approx v_0, \qquad \vect {a} \approx \frac {q}{mc}\vect {v}_0 \times \Bfield , \qquad a = |\vect {a}| \approx \frac {|q|}{mc}v_0 B. \end{equation}

Відхилення частинки за час прольоту поля \(t = l/v_0\) становитиме

\begin{equation} \label {eq:y1_B} y_1 = \frac {1}{2}at^2 = \frac {q}{2m}B\frac {l^2}{v_0 c}. \end{equation}

Швидкість \(v_y\) частинки на виході з області дії поля дорівнює

\begin{equation} \label {eq:vy_B} v_y = at = \frac {ql}{mc}B, \end{equation}

а кут, який утворює вектор швидкості з віссю \(x\), визначається рівністю

\begin{equation} \label {eq:tg_beta} \tg \beta = \frac {v_y}{v_x} \approx \frac {v_y}{v_0} = \frac {qlB}{mv_0 c}, \qquad y_1 = \frac {l}{2}\tg \beta . \end{equation}

Долітаючи до екрана, частинка отримує додаткове зміщення

\begin{equation} \label {eq:y2_B} y_2 = L \tg \beta . \end{equation}

Повне зміщення частинки становитиме

\begin{equation} \label {eq:y_total_B} \tcbhighmath { y = y_1 + y_2 = \left (\frac {1}{2}l + L\right )\tg \beta = \frac {qB}{mv_0 c}l\left (\frac {1}{2}l + L\right ). } \end{equation}

Вимірюючи це зміщення, можна знайти питомий заряд \(q/m\) частинки.

Тут теж потрібна відома швидкість \(v_0\). Якщо частинки прискорено напругою \(U\), то \(v_0 = \sqrt {2qU/m}\) і \(y = \sqrt {q/m}\,\dfrac {Bl}{c\sqrt {2U}}\left (\dfrac {l}{2} + L\right )\), тобто магнітне відхилення, на відміну від електричного, залежить від \(q/m\).

Метод Томсона

Дж. Дж. Томсон використав компенсаційну схему, в якій рух частинки визначався як електричним, так і магнітним полем. Ця схема давала змогу не вимірювати попередньо швидкість частинок \(v_0\). Суть методу полягає в такому: спочатку вмикають тільки магнітне поле (як описано вище) і вимірюють відхилення пучка заряджених частинок:

\begin{equation} \label {eq:Thomson_B} y = \frac {qB}{mv_0 c}l\left (\frac {1}{2}l + L\right ). \end{equation}

Потім додатково вмикають електричне поле, перпендикулярне як до магнітного поля (\(\Efield \perp \Bfield \)), так і до швидкості пучка, і підбирають його величину таким чином, щоб повністю компенсувати відхилення пучка і повернути його в точку \(y = 0\). Умовою компенсації є рівність

\begin{equation} \label {eq:Thomson_compensation} qE = \frac {q}{c}v_0 B, \qquad \text {або} \qquad v_0 = c\frac {E}{B}. \end{equation}

Тому наведений вище вираз для зміщення пучка в магнітному полі переписується у вигляді

\begin{equation} \label {eq:Thomson_y} y = \frac {q}{m}\frac {B^2}{c^2 E}l\left (\frac {1}{2}l + L\right ). \end{equation}

Звідси за відомими значеннями зміщення \(y\) і полів \(B\) та \(E\) визначається питомий заряд \(q/m\).

Умова (11.52) збігається з умовою (11.13): частинки, що не відхиляються, рухаються з дрейфовою швидкістю (11.16), тобто \(v_0 = u\). Схрещені поля відбирають частинки за швидкістю, тому таку конфігурацію називають фільтром швидкостей.

Описаним методом Дж. Дж. Томсон у 1897 р. [70] при вивченні катодних променів вперше виміряв питомий заряд електрона (сам Томсон вимірював відхилення в електричному полі, а компенсував його магнітним; це рівноцінно). Сучасне значення питомого заряду електрона (Томсон отримав величину того ж порядку; тут \(e < 0\) — заряд електрона) становить

\begin{equation} \label {eq:e_m_value} e/m = -5{,}273 \cdot 10^{17} \ \text {од.~СГСЕ} \cdot \text {г}^{-1} = -1{,}759 \cdot 10^{11} \ \text {Кл} \cdot \text {кг}^{-1}. \end{equation}

§ 11.5 Досліди Міллікена

У попередніх дослідах вимірювався питомий заряд частинок. Р. Міллікен у 1909 р. запропонував спосіб безпосереднього вимірювання заряду. Схема його установки показана на рис. 11.11.

У простір між пластинами конденсатора Міллікен вводив за допомогою розпилювача найдрібніші крапельки олії. Краплі електризувалися при розпиленні, а їхній заряд можна було змінювати, опромінюючи повітря в камері рентгенівськими променями: утворені іони захоплювалися краплями. Рухом крапель керували, змінюючи величину і знак напруги на пластинах конденсатора.

(figure)

Рис. 11.11. Схема установки Міллікена для вимірювання заряду електрона (сили вказано для краплі з \(q < 0\), що піднімається).

Розглянемо метод докладніше. Будемо для визначеності вважати, що заряд краплі від’ємний, \(q < 0\). У формулах нижче, де йдеться про величини сил і швидкостей, під \(q\) розуміємо \(|q|\).

На краплю діють такі сили:

  • 1. сила з боку електричного поля \(q\Efield \);

  • 2. рівнодійна сили тяжіння і архімедової сили

    \begin{equation} \label {eq:gravity_force} \vect {F}_{g} = \frac {4\pi }{3}r^3(\rho - \rho _0)\vect {g}, \end{equation}

    де \(r\) — радіус краплі, \(\rho \) і \(\rho _0\) — густини краплі і повітря відповідно;

  • 3. сила в’язкого тертя

    \begin{equation} \label {eq:viscous_force} \vect {F}_{\eta } = -6\pi \eta r\vect {v}. \end{equation}

За відсутності електричного поля крапля падає зі сталою швидкістю \(v_0\), яка визначається з умови \(F_g = F_\eta \), або

\begin{equation} \label {eq:falling_equilibrium} \frac {4\pi }{3}r^3(\rho - \rho _0)g = 6\pi \eta r v_0. \end{equation}

Увімкнувши електричне поле, змушують краплю підніматися з невеликою швидкістю \(v_E\), яку можна знайти з рівняння

\begin{equation} \label {eq:rising_equilibrium} \frac {4\pi }{3}r^3(\rho - \rho _0)g + 6\pi \eta r v_E = qE. \end{equation}

З урахуванням рівності (11.57) перепишемо це співвідношення у вигляді

\begin{equation} \label {eq:charge_balance} 6\pi \eta r(v_0 + v_E) = qE, \end{equation}

звідки можна знайти заряд краплі:

\begin{equation} \label {eq:charge_drop} q = 6\pi \eta r\frac {v_0 + v_E}{E}. \end{equation}

Практично вимірювання здійснювалося таким способом. За відсутності електричного поля вимірювалася швидкість вільного падіння краплі \(v_0\). Потім із співвідношення (11.57) визначався радіус краплі:

\begin{equation} \label {eq:drop_radius} r = \sqrt {\frac {9\eta v_0}{2g(\rho - \rho _0)}}. \end{equation}

Увімкнувши електричне поле і вимірявши швидкість підйому краплі \(v_E\), за формулами (11.60)–(11.61) або

\begin{equation} \label {eq:charge_full} q = 6\pi \eta \sqrt {\frac {9\eta v_0}{2g(\rho - \rho _0)}}\frac {v_0 + v_E}{E} = 9\pi \sqrt {\frac {2\eta ^3 v_0}{g(\rho - \rho _0)}}\frac {v_0 + v_E}{E} \end{equation}

можна знайти заряд \(q\). Слід мати на увазі, що для крапель мікронних розмірів закон Стокса потребує поправки (Каннінгема) на проковзування газу, оскільки радіус краплі порівнянний з довжиною вільного пробігу молекул повітря; Міллікен враховував таку поправку під час обробки результатів.

Заряд краплі змінювався при захопленні іона, і при цьому стрибком змінювалася швидкість підйому \(v_E\). Згідно з (11.60) стрибку \(\Delta v_E\) відповідає зміна заряду \(\Delta q = 6\pi \eta r\,\Delta v_E/E\). Аналізуючи результати численних вимірювань, Міллікен встановив, що зміни заряду крапель \(\Delta q\) і сам заряд \(q\) були завжди цілими кратними одній і тій же мінімальній величині:

\begin{equation} \label {eq:elementary_charge} |e| \approx 4{,}80 \cdot 10^{-10} \ \text {Фр} = 1{,}602 \cdot 10^{-19} \ \text {Кл}. \end{equation}

За відомими значеннями питомого заряду \(e/m\) і заряду \(e\) електрона можна знайти масу:

\begin{equation} \label {eq:electron_mass} m = \frac {|e|}{|e/m|} \approx 9{,}11 \cdot 10^{-28} \ \text {г}. \end{equation}

Значення досліду Міллікена полягає в тому, що була експериментально доведена дискретність електричного заряду.

Історична довідка. Дослід Р. Міллікен виконував із 1909 до 1913 р. [71]. Спершу використовували краплі води, але вони швидко випаровувалися, тому Міллікен і його аспірант Г. Флетчер перейшли до олії, краплі якої тривалий час зберігають розмір [71]. Значення заряду, отримане Міллікеном у 1913 р. [10], становить \(4{,}774\cdot 10^{-10}\) од. СГСЕ. У 1923 р. Міллікен отримав Нобелівську премію з фізики [72].

Підсумки

Рух зарядженої частинки в електричному й магнітному полях визначається її питомим зарядом \(q/m\) та початковими умовами: саме ця комбінація, а не заряд і маса окремо, входить у рівняння руху. Основні результати:

  • • однорідне \(\Efield \) — рівноприскорений рух (11.2);

  • • однорідне \(\Bfield \) — рівномірний рух уздовж поля й обертання з циклотронною частотою \(|\omega _c| = |q|B/mc\) по колу ларморівського радіуса \(R = mcv_{\perp }/(|q|B)\), тобто гвинтова лінія; сила Лоренца не виконує роботи;

  • • \(\Efield \parallel \Bfield \) — спіраль зі зростаючим кроком;

  • • \(\Efield \perp \Bfield \), \(E < B\) — до обертання додається дрейф \(\vect {u} = c\,\Efield \times \Bfield /B^2\), що не залежить ні від знака заряду, ні від маси; траєкторія — трохоїда, а за \(|v_0| = |u|\) (зокрема з нульовою початковою швидкістю) — циклоїда;

  • • мас-спектрометр: \(2R = \dfrac {2c}{B}\sqrt {\dfrac {2mU}{q}} \propto \sqrt {m/q}\); циклотрон: частинка прискорюється в зазорі між дуантами з частотою \(\omega _c\), яка не залежить від швидкості, до енергії \(W = \dfrac {q^2B^2R^2}{2mc^2}\);

  • • ефект Холла: \(U_H = \dfrac {1}{nqc}\dfrac {IB}{d}\), \(R_H = \dfrac {1}{nqc}\); знак \(U_H\) визначає тип носіїв заряду;

  • • метод Томсона: компенсація відхилення дає \(v_0 = cE/B\) (фільтр швидкостей) і питомий заряд \(q/m\); дослід Міллікена: \(q = 6\pi \eta r\,(v_0 + v_E)/E\), заряд краплі кратний \(e\).

Ці два вимірювання дають змогу знайти й саму масу електрона: \(m = |e|/|e/m| \approx 9{,}11\cdot 10^{-28}\) г.

Задачі

  • 11.1. Електрон в однорідному полі. Електрон влітає зі швидкістю \(v=10^{9}\) см/с в однорідне магнітне поле \(B=100\) Гс перпендикулярно до ліній індукції. (а) Покажіть, що траєкторія — коло, і знайдіть його радіус \(R\) та циклотронну частоту \(\omega _c\); чи залежить \(\omega _c\) від \(v\)? (б) Обчисліть \(R\) і \(\omega _c\) (\(e=4{,}8\cdot 10^{-10}\) СГСЕ, \(m=9{,}1\cdot 10^{-28}\) г, \(c=3\cdot 10^{10}\) см/с). (в) Яким буде рух, якщо \(\vect {v}\) утворює з \(\Bfield \) кут \(\alpha \)? [відповідь]

  • 11.2. Спіраль у паралельних полях. Частинка із зарядом \(q\) і масою \(m\) починає рух зі швидкістю \(v_0\), перпендикулярною до однорідних паралельних полів \(\Efield \parallel \Bfield \). Знайдіть її траєкторію та зміщення \(\Delta z_n\) вздовж поля за \(n\)-й оберт. [відповідь]

  • 11.3. Електрон у схрещених полях. Електрон стартує зі стану спокою в схрещених полях \(E = 0{,}1\) СГСЕ (\(30\) В/см) і \(B = 100\) Гс. Знайдіть (а) швидкість і напрямок дрейфу; (б) максимальну швидкість електрона; (в) максимальне відхилення від осі дрейфу; (г) зсув вздовж осі дрейфу за один період обертання. В який бік спершу відхиляється електрон? [відповідь]

  • 11.4. Ізотопи неону. У мас-спектрометрі (рис. 11.5) однократно іонізовані атоми неону прискорено напругою \(U = 1\) кВ, поле \(B = 1000\) Гс. На якій відстані від щілини потраплять на пластинку іони \ce{^{20}Ne+} і \ce{^{22}Ne+}? Якою має бути ширина щілини, щоб їхні лінії не перекривалися? (\(1\) а.о.м. \(= 1{,}66\cdot 10^{-24}\) г, \(1\) кВ \(= 10/3\) СГСЕ.) [відповідь]

  • 11.5. Циклотрон. Протони прискорюються в циклотроні з полем \(B = 15\) кГс і радіусом дуантів \(R = 50\) см; амплітуда напруги між дуантами \(U = 30\) кВ. Знайдіть (а) частоту генератора; (б) кінетичну енергію протонів на виході; (в) кількість обертів, якщо частинка щоразу проходить зазор у максимумі напруги; (г) на скільки відсотків зменшиться наприкінці частота обертання через релятивістський ефект (\(m_pc^2 = 938\) МеВ). [відповідь]

  • 11.6. Датчик Холла. Напівпровідникова пластинка з електронною провідністю має концентрацію носіїв \(n = 10^{16}\) см\(^{-3}\) і товщину \(d = 0{,}5\) мм. Крізь неї тече струм \(I = 1\) мА, а перпендикулярно до пластинки прикладено поле \(B = 1000\) Гс. (а) Обчисліть холлівську напругу. (б) Як змінить знак \(U_H\), якщо замінити пластинку діркового типу з тією самою концентрацією? (в) Як за виміряною \(U_H\) знайти \(n\)? (Використайте \(1\) мА \(= 3\cdot 10^{6}\) СГСЕ, \(1\) СГСЕ потенціалу \(= 300\) В.) [відповідь]

  • 11.7. Замагніченість у холлівському двигуні. У каналі двигуна радіальне поле \(B = 200\) Гс, осьове електричне поле \(E = 200\) В/см. Оцініть (а) ларморівський радіус електрона з енергією \(10\) еВ і іона ксенону (\(M \approx 131\) а.о.м.) з енергією \(300\) еВ; (б) швидкість азимутального дрейфу електронів. Чи можна вважати іони замагніченими, якщо розмір каналу становить кілька сантиметрів? [відповідь]

  • 11.8. Відхилення після прискорення. Електрони і протони прискорено однаковою напругою \(U\) і пропущено крізь відхиляючий конденсатор, а в другому досліді — крізь область магнітного поля (довжини \(l\), відстань до екрана \(L\), відхилення мале). Покажіть, що (а) в електричному полі відхилення \(y\) не залежить від \(q/m\), і знайдіть \(y\); (б) у магнітному полі \(|y_e|/|y_p| = \sqrt {m_p/m_e}\). [відповідь]

  • 11.9. Метод Томсона. У схемі Томсона довжина області полів \(l = 2\) см, відстань до екрана \(L = 20\) см. При \(B = 3\) Гс пляма на екрані зміщується на \(y = 2{,}2\) см, а електричне поле \(E = 0{,}1\) СГСЕ повертає її в початкове положення. Знайдіть швидкість електронів і питомий заряд. [відповідь]

  • 11.10. Краплина Міллікена. Крапля олії (\(\rho = 0{,}9\) г/см\(^3\)) у повітрі (\(\eta = 1{,}8\cdot 10^{-4}\) г\(\cdot \)см\(^{-1}\cdot \)с\(^{-1}\), густиною повітря знехтуйте) падає зі швидкістю \(v_0 = 0{,}02\) см/с. У полі \(E = 10\) СГСЕ вона піднімається зі швидкістю \(v_E = 0{,}011\) см/с, а після захоплення іона — зі швидкістю \(v_E' = 0{,}0214\) см/с. Знайдіть радіус краплі, її заряд у першому випадку та зміну заряду. Поправкою Каннінгема знехтуйте. [відповідь]

Контрольні питання

  • 1. Запишіть рівняння руху зарядженої частинки в однорідному електричному полі та його розв’язок. Яким буде рух і куди напрямлене прискорення?

  • 2. Чому сила Лоренца не виконує роботи і не змінює модуль швидкості частинки? Як розкладають швидкість на складові \(\vect {v}_{\parallel }\) і \(\vect {v}_{\perp }\) в магнітному полі та який рух відповідає кожній із них?

  • 3. Що таке циклотронна частота? Від яких величин вона залежить, а від яких (наприклад, від швидкості частинки) — ні? Запишіть формулу для радіуса кола \(R\).

  • 4. Якою є траєкторія частинки в однорідних паралельних полях \(\Efield \parallel \Bfield \) (рис. 11.2)? Чому крок спіралі зростає?

  • 5. У схрещених полях \(\Efield \perp \Bfield \) введено швидкість \(\vect {u}\) (рис. 11.3). З якої умови її знаходять, і чому їй відповідає формула \(\vect {u} = c\,\Efield \times \Bfield /B^2\)? Куди напрямлений дрейф відносно \(\Efield \) і \(\Bfield \)?

  • 6. Чому швидкість електричного дрейфу не залежить від знака заряду й маси частинки? Чому при цьому вона все ж не поділяє заряди різного знака, на відміну від руху під дією самого лише електричного поля?

  • 7. З яких трьох рухів складається рух у схрещених полях? За якої умови існує дрейфова швидкість, що відбувається при \(E > B\) і коли потрібні релятивістські рівняння?

  • 8. Що таке трохоїда та циклоїда? За якої початкової умови траєкторія в схрещених полях є циклоїдою (рис. 11.4) і з чим її можна порівняти механічно?

  • 9. Як працює мас-спектрометр (рис. 11.5)? Чому в циклотроні частота прискорювальної напруги може бути сталою, від чого залежить кінцева енергія частинок і що обмежує її зростання?

  • 10. У чому полягає ефект Холла (рис. 11.7)? Чому в стаціонарному режимі результуюча поперечна сила на носії дорівнює нулю?

  • 11. Виведіть формулу для холлівської напруги \(U_H\) і сталої Холла \(R_H\). Які величини можна визначити за виміряною \(U_H\) і як за знаком холлівської напруги визначити тип носіїв?

  • 12. Поясніть принцип дії холлівського двигуна. Чому електрони в каналі замагнічені, а іони — ні, і як це забезпечує тягу?

  • 13. Що таке питомий заряд? Чому рух частинки в полях визначається саме відношенням \(q/m\), а не зарядом і масою окремо?

  • 14. Опишіть метод вимірювання \(q/m\) за відхиленням в електричному полі конденсатора (рис. 11.9). З яких двох частин складається повне зміщення \(y = y_1 + y_2\)?

  • 15. У чому перевага методу Томсона порівняно з вимірюванням окремо в електричному та магнітному полі? Яка умова компенсації відхилення, що з неї випливає для швидкості \(v_0\) і чому таку конфігурацію полів називають фільтром швидкостей?

  • 16. Опишіть установку Міллікена (рис. 11.11). Які сили діють на краплю і як за швидкостями \(v_0\) та \(v_E\) визначають її радіус і заряд?

  • 17. Що довели досліди Міллікена і чому саме зміни заряду крапель були кратні одній і тій же величині? За відомими \(e\) та \(e/m\) як знайти масу електрона?