Електрика та магнетизм

\(\newcommand{\footnotename}{footnote}\) \(\def \LWRfootnote {1}\) \(\newcommand {\footnote }[2][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\newcommand {\footnotemark }[1][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\let \LWRorighspace \hspace \) \(\renewcommand {\hspace }{\ifstar \LWRorighspace \LWRorighspace }\) \(\newcommand {\TextOrMath }[2]{#2}\) \(\newcommand {\mathnormal }[1]{{#1}}\) \(\newcommand \ensuremath [1]{#1}\) \(\newcommand {\LWRframebox }[2][]{\fbox {#2}} \newcommand {\framebox }[1][]{\LWRframebox } \) \(\newcommand {\setlength }[2]{}\) \(\newcommand {\addtolength }[2]{}\) \(\newcommand {\setcounter }[2]{}\) \(\newcommand {\addtocounter }[2]{}\) \(\newcommand {\arabic }[1]{}\) \(\newcommand {\number }[1]{}\) \(\newcommand {\noalign }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\newcommand {\cline }[1]{}\) \(\newcommand {\directlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\luatexdirectlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\protect }{}\) \(\def \LWRabsorbnumber #1 {}\) \(\def \LWRabsorbquotenumber "#1 {}\) \(\newcommand {\LWRabsorboption }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRabsorbtwooptions }[1][]{\LWRabsorboption }\) \(\def \mathchar {\ifnextchar "\LWRabsorbquotenumber \LWRabsorbnumber }\) \(\def \mathcode #1={\mathchar }\) \(\let \delcode \mathcode \) \(\let \delimiter \mathchar \) \(\def \oe {\unicode {x0153}}\) \(\def \OE {\unicode {x0152}}\) \(\def \ae {\unicode {x00E6}}\) \(\def \AE {\unicode {x00C6}}\) \(\def \aa {\unicode {x00E5}}\) \(\def \AA {\unicode {x00C5}}\) \(\def \o {\unicode {x00F8}}\) \(\def \O {\unicode {x00D8}}\) \(\def \l {\unicode {x0142}}\) \(\def \L {\unicode {x0141}}\) \(\def \ss {\unicode {x00DF}}\) \(\def \SS {\unicode {x1E9E}}\) \(\def \dag {\unicode {x2020}}\) \(\def \ddag {\unicode {x2021}}\) \(\def \P {\unicode {x00B6}}\) \(\def \copyright {\unicode {x00A9}}\) \(\def \pounds {\unicode {x00A3}}\) \(\let \LWRref \ref \) \(\renewcommand {\ref }{\ifstar \LWRref \LWRref }\) \( \newcommand {\multicolumn }[3]{#3}\) \(\require {textcomp}\) \(\require {colortbl}\) \(\let \LWRorigcolumncolor \columncolor \) \(\renewcommand {\columncolor }[2][named]{\LWRorigcolumncolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigrowcolor \rowcolor \) \(\renewcommand {\rowcolor }[2][named]{\LWRorigrowcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigcellcolor \cellcolor \) \(\renewcommand {\cellcolor }[2][named]{\LWRorigcellcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\newcommand {\intertext }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\let \Hat \hat \) \(\let \Check \check \) \(\let \Tilde \tilde \) \(\let \Acute \acute \) \(\let \Grave \grave \) \(\let \Dot \dot \) \(\let \Ddot \ddot \) \(\let \Breve \breve \) \(\let \Bar \bar \) \(\let \Vec \vec \) \(\let \symnormal \mathit \) \(\let \symliteral \mathrm \) \(\let \symbb \mathbb \) \(\let \symbbit \mathbb \) \(\let \symcal \mathcal \) \(\let \symscr \mathscr \) \(\let \symfrak \mathfrak \) \(\let \symsfup \mathsf \) \(\let \symsfit \mathit \) \(\let \symbfsf \mathbf \) \(\let \symbfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symbfcal \mathcal \) \(\let \symbfscr \mathscr \) \(\let \symbffrak \mathfrak \) \(\let \symbfsfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfsfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symup \mathrm \) \(\let \symbf \mathbf \) \(\let \symit \mathit \) \(\let \symtt \mathtt \) \(\let \symbffrac \mathbffrac \) \(\newcommand {\mathfence }[1]{\mathord {#1}}\) \(\newcommand {\mathover }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathunder }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathbotaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathalpha }[1]{\mathord {#1}}\) \(\def\upAlpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\upBeta{\unicode{x0392}}\) \(\def\upGamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\upDigamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\upDelta{\unicode{x0394}}\) \(\def\upEpsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\upZeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\upEta{\unicode{x0397}}\) \(\def\upTheta{\unicode{x0398}}\) \(\def\upVartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\upIota{\unicode{x0399}}\) \(\def\upKappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\upLambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\upMu{\unicode{x039C}}\) \(\def\upNu{\unicode{x039D}}\) \(\def\upXi{\unicode{x039E}}\) \(\def\upOmicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\upPi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\upVarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\upRho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\upSigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\upTau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\upUpsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\upPhi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\upChi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\upPsi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\upOmega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\itAlpha{\unicode{x1D6E2}}\) \(\def\itBeta{\unicode{x1D6E3}}\) \(\def\itGamma{\unicode{x1D6E4}}\) \(\def\itDigamma{\mathit{\unicode{x03DC}}}\) \(\def\itDelta{\unicode{x1D6E5}}\) \(\def\itEpsilon{\unicode{x1D6E6}}\) \(\def\itZeta{\unicode{x1D6E7}}\) \(\def\itEta{\unicode{x1D6E8}}\) \(\def\itTheta{\unicode{x1D6E9}}\) \(\def\itVartheta{\unicode{x1D6F3}}\) \(\def\itIota{\unicode{x1D6EA}}\) \(\def\itKappa{\unicode{x1D6EB}}\) \(\def\itLambda{\unicode{x1D6EC}}\) \(\def\itMu{\unicode{x1D6ED}}\) \(\def\itNu{\unicode{x1D6EE}}\) \(\def\itXi{\unicode{x1D6EF}}\) \(\def\itOmicron{\unicode{x1D6F0}}\) \(\def\itPi{\unicode{x1D6F1}}\) \(\def\itRho{\unicode{x1D6F2}}\) \(\def\itSigma{\unicode{x1D6F4}}\) \(\def\itTau{\unicode{x1D6F5}}\) \(\def\itUpsilon{\unicode{x1D6F6}}\) \(\def\itPhi{\unicode{x1D6F7}}\) \(\def\itChi{\unicode{x1D6F8}}\) \(\def\itPsi{\unicode{x1D6F9}}\) \(\def\itOmega{\unicode{x1D6FA}}\) \(\def\upalpha{\unicode{x03B1}}\) \(\def\upbeta{\unicode{x03B2}}\) \(\def\upvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\upgamma{\unicode{x03B3}}\) \(\def\updigamma{\unicode{x03DD}}\) \(\def\updelta{\unicode{x03B4}}\) \(\def\upepsilon{\unicode{x03F5}}\) \(\def\upvarepsilon{\unicode{x03B5}}\) \(\def\upzeta{\unicode{x03B6}}\) \(\def\upeta{\unicode{x03B7}}\) \(\def\uptheta{\unicode{x03B8}}\) \(\def\upvartheta{\unicode{x03D1}}\) \(\def\upiota{\unicode{x03B9}}\) \(\def\upkappa{\unicode{x03BA}}\) \(\def\upvarkappa{\unicode{x03F0}}\) \(\def\uplambda{\unicode{x03BB}}\) \(\def\upmu{\unicode{x03BC}}\) \(\def\upnu{\unicode{x03BD}}\) \(\def\upxi{\unicode{x03BE}}\) \(\def\upomicron{\unicode{x03BF}}\) \(\def\uppi{\unicode{x03C0}}\) \(\def\upvarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\uprho{\unicode{x03C1}}\) \(\def\upvarrho{\unicode{x03F1}}\) \(\def\upsigma{\unicode{x03C3}}\) \(\def\upvarsigma{\unicode{x03C2}}\) \(\def\uptau{\unicode{x03C4}}\) \(\def\upupsilon{\unicode{x03C5}}\) \(\def\upphi{\unicode{x03D5}}\) \(\def\upvarphi{\unicode{x03C6}}\) \(\def\upchi{\unicode{x03C7}}\) \(\def\uppsi{\unicode{x03C8}}\) \(\def\upomega{\unicode{x03C9}}\) \(\def\italpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\itbeta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\itvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\itgamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\itdigamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\itdelta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\itepsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\itvarepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\itzeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\iteta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\ittheta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\itvartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\itiota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\itkappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\itvarkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\itlambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\itmu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\itnu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\itxi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\itomicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\itpi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\itvarpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\itrho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\itvarrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\itsigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\itvarsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\ittau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\itupsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\itphi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\itvarphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\itchi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\itpsi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\itomega{\unicode{x1D714}}\) \(\let \lparen (\) \(\let \rparen )\) \(\newcommand {\cuberoot }[1]{\,{}^3\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\fourthroot }[1]{\,{}^4\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\longdivision }[1]{\mathord {\unicode {x027CC}#1}}\) \(\newcommand {\mathcomma }{,}\) \(\newcommand {\mathcolon }{:}\) \(\newcommand {\mathsemicolon }{;}\) \(\newcommand {\overbracket }[1]{\mathinner {\overline {\ulcorner {#1}\urcorner }}}\) \(\newcommand {\underbracket }[1]{\mathinner {\underline {\llcorner {#1}\lrcorner }}}\) \(\newcommand {\overbar }[1]{\mathord {#1\unicode {x00305}}}\) \(\newcommand {\ovhook }[1]{\mathord {#1\unicode {x00309}}}\) \(\newcommand {\ocirc }[1]{\mathord {#1\unicode {x0030A}}}\) \(\newcommand {\candra }[1]{\mathord {#1\unicode {x00310}}}\) \(\newcommand {\oturnedcomma }[1]{\mathord {#1\unicode {x00312}}}\) \(\newcommand {\ocommatopright }[1]{\mathord {#1\unicode {x00315}}}\) \(\newcommand {\droang }[1]{\mathord {#1\unicode {x0031A}}}\) \(\newcommand {\leftharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\rightharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D1}}}\) \(\newcommand {\vertoverlay }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D2}}}\) \(\newcommand {\leftarrowaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\annuity }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E7}}}\) \(\newcommand {\widebridgeabove }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E9}}}\) \(\newcommand {\asteraccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020F0}}}\) \(\newcommand {\threeunderdot }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E8}}}\) \(\newcommand {\Bbbsum }{\mathop {\unicode {x2140}}\limits }\) \(\newcommand {\oiint }{\mathop {\unicode {x222F}}\limits }\) \(\newcommand {\oiiint }{\mathop {\unicode {x2230}}\limits }\) \(\newcommand {\intclockwise }{\mathop {\unicode {x2231}}\limits }\) \(\newcommand {\ointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\ointctrclockwise }{\mathop {\unicode {x2233}}\limits }\) \(\newcommand {\varointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\leftouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D5}}\limits }\) \(\newcommand {\rightouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D6}}\limits }\) \(\newcommand {\fullouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D7}}\limits }\) \(\newcommand {\bigbot }{\mathop {\unicode {x27D8}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtop }{\mathop {\unicode {x27D9}}\limits }\) \(\newcommand {\xsol }{\mathop {\unicode {x29F8}}\limits }\) \(\newcommand {\xbsol }{\mathop {\unicode {x29F9}}\limits }\) \(\newcommand {\bigcupdot }{\mathop {\unicode {x2A03}}\limits }\) \(\newcommand {\bigsqcap }{\mathop {\unicode {x2A05}}\limits }\) \(\newcommand {\conjquant }{\mathop {\unicode {x2A07}}\limits }\) \(\newcommand {\disjquant }{\mathop {\unicode {x2A08}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtimes }{\mathop {\unicode {x2A09}}\limits }\) \(\newcommand {\modtwosum }{\mathop {\unicode {x2A0A}}\limits }\) \(\newcommand {\sumint }{\mathop {\unicode {x2A0B}}\limits }\) \(\newcommand {\intbar }{\mathop {\unicode {x2A0D}}\limits }\) \(\newcommand {\intBar }{\mathop {\unicode {x2A0E}}\limits }\) \(\newcommand {\fint }{\mathop {\unicode {x2A0F}}\limits }\) \(\newcommand {\cirfnint }{\mathop {\unicode {x2A10}}\limits }\) \(\newcommand {\awint }{\mathop {\unicode {x2A11}}\limits }\) \(\newcommand {\rppolint }{\mathop {\unicode {x2A12}}\limits }\) \(\newcommand {\scpolint }{\mathop {\unicode {x2A13}}\limits }\) \(\newcommand {\npolint }{\mathop {\unicode {x2A14}}\limits }\) \(\newcommand {\pointint }{\mathop {\unicode {x2A15}}\limits }\) \(\newcommand {\sqint }{\mathop {\unicode {x2A16}}\limits }\) \(\newcommand {\intlarhk }{\mathop {\unicode {x2A17}}\limits }\) \(\newcommand {\intx }{\mathop {\unicode {x2A18}}\limits }\) \(\newcommand {\intcap }{\mathop {\unicode {x2A19}}\limits }\) \(\newcommand {\intcup }{\mathop {\unicode {x2A1A}}\limits }\) \(\newcommand {\upint }{\mathop {\unicode {x2A1B}}\limits }\) \(\newcommand {\lowint }{\mathop {\unicode {x2A1C}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtriangleleft }{\mathop {\unicode {x2A1E}}\limits }\) \(\newcommand {\zcmp }{\mathop {\unicode {x2A1F}}\limits }\) \(\newcommand {\zpipe }{\mathop {\unicode {x2A20}}\limits }\) \(\newcommand {\zproject }{\mathop {\unicode {x2A21}}\limits }\) \(\newcommand {\biginterleave }{\mathop {\unicode {x2AFC}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtalloblong }{\mathop {\unicode {x2AFF}}\limits }\) \(\newcommand {\arabicmaj }{\mathop {\unicode {x1EEF0}}\limits }\) \(\newcommand {\arabichad }{\mathop {\unicode {x1EEF1}}\limits }\) \(\newcommand {\nicefrac }[3][]{\mathinner {{}^{#2}\!/\!_{#3}}}\) \(\require {mhchem}\) \(\newcommand {\toprule }[1][]{\hline }\) \(\let \midrule \toprule \) \(\let \bottomrule \toprule \) \(\def \LWRbooktabscmidruleparen (#1)#2{}\) \(\newcommand {\LWRbooktabscmidrulenoparen }[1]{}\) \(\newcommand {\cmidrule }[1][]{\ifnextchar (\LWRbooktabscmidruleparen \LWRbooktabscmidrulenoparen }\) \(\newcommand {\morecmidrules }{}\) \(\newcommand {\specialrule }[3]{\hline }\) \(\newcommand {\addlinespace }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRsubmultirow }[2][]{#2}\) \(\newcommand {\LWRmultirow }[2][]{\LWRsubmultirow }\) \(\newcommand {\multirow }[2][]{\LWRmultirow }\) \(\newcommand {\mrowcell }{}\) \(\newcommand {\mcolrowcell }{}\) \(\newcommand {\STneed }[1]{}\) \(\newcommand {\nfrac }[2]{{}^{#1}\!/{}_{#2}}\) \(\newcommand {\vect }[1]{\mathbf {#1}}\) \(\newcommand {\Efield }{\mathbf {E}}\) \(\newcommand {\Dfield }{\mathbf {D}}\) \(\newcommand {\Bfield }{\mathbf {B}}\) \(\newcommand {\Hfield }{\mathbf {H}}\) \(\newcommand {\rot }{\boldsymbol {\nabla }\times }\) \(\newcommand {\divg }{\boldsymbol {\nabla }\cdot }\) \(\newcommand {\grad }{\boldsymbol {\nabla }}\) \(\newcommand {\diff }[2]{\frac {\partial #1}{\partial #2}}\) \(\newcommand {\ddiff }[2]{\frac {\partial ^2 #1}{\partial #2^2}}\) \(\newcommand {\parttime }[1]{\frac {\partial {#1}}{\partial t}}\) \(\newcommand {\pparttime }[1]{\frac {\partial ^2{#1}}{\partial t^2}}\) \(\renewcommand {\phi }{\varphi }\) \(\renewcommand {\epsilon }{\varepsilon }\) \(\DeclareMathOperator {\const }{const}\) \(\DeclareMathOperator {\Div }{div}\) \(\DeclareMathOperator {\Rot }{rot}\) \(\DeclareMathOperator {\Grad }{grad}\) \(\DeclareMathOperator {\inv }{inv}\) \(\newcommand {\Laplasian }{\Delta }\) \(\renewcommand {\iiint }{\int }\) \(\renewcommand {\iint }{\int }\) \(\newcommand {\oiint }{\oint }\) \(\newcommand {\emf }{ℰ}\) \(\newcommand {\tikzmarknode }[2]{#2}\) \(\newcommand {\tikzmark }[1]{}\) \(\newcommand {\enquote }[1]{«#1»}\) \(\newcommand {\allowbreak }{}\) \(\newcommand {\mitlambda }{\lambda }\) \(\newcommand {\tcbhighmath }[1]{\boxed {#1}}\) \(\DeclareMathOperator {\sh }{sh}\) \(\DeclareMathOperator {\ch }{ch}\) \(\DeclareMathOperator {\tg }{tg}\) \(\DeclareMathOperator {\ctg }{ctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arctg }{arctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arcctg }{arcctg}\) \(\DeclareMathOperator {\cth }{cth}\) \(\DeclareMathOperator {\cosec }{cosec}\) \(\let \symsf \symsfup \) \(\def\Alpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\Beta{\unicode{x0392}}\) \(\def\Gamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\Digamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\Delta{\unicode{x0394}}\) \(\def\Epsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\Zeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\Eta{\unicode{x0397}}\) \(\def\Theta{\unicode{x0398}}\) \(\def\Vartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\Iota{\unicode{x0399}}\) \(\def\Kappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\Lambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\Mu{\unicode{x039C}}\) \(\def\Nu{\unicode{x039D}}\) \(\def\Xi{\unicode{x039E}}\) \(\def\Omicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\Pi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\Varpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\Rho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\Sigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\Tau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\Upsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\Phi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\Chi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\Psi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\Omega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\alpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\beta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\varbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\gamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\digamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\delta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\epsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\varepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\zeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\eta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\theta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\vartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\iota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\kappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\varkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\lambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\mu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\nu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\xi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\omicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\pi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\varpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\rho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\varrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\sigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\varsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\tau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\upsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\phi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\varphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\chi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\psi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\omega{\unicode{x1D714}}\)

19 Довгі лінії. Телеграфні рівняння

Чи маю я відмовлятися від доброго обіду лише тому, що не розумію процесу травлення?

Олівер Хевісайд, «Електромагнітна теорія», т. 2 (1899)

§ 19.1 Від зосереджених елементів до розподілених

У попередньому розділі ми розглядали квазістаціонарні кола, де довжина кола \(l\) набагато менша за довжину хвилі \(\lambda = cT\). Для таких кіл справедливі закон Ома, правила Кірхгофа та метод комплексних амплітуд у тій формі, як ми їх виклали. Але вже там, в (18.1), ми бачили межу цього наближення: магістральна лінія електропередачі, кабель зв’язку або доріжка на друкованій платі можуть мати довжину, сумірну з довжиною хвилі. Для струму 50 Гц у повітрі \(\lambda =6000\) км, тож лінія завдовжки в тисячу кілометрів уже «довга»; для сигналу 100 МГц у кабелі \(\lambda \approx 2\) м, і довгим є кабель довжиною в кілька метрів. Тоді напруга й струм у різних точках лінії зсунуті за фазою, і коло вже не можна описувати скінченним набором зосереджених елементів \(R\), \(L\), \(C\).

Історична довідка. Історично першими з цією проблемою зіткнулися не фізики, а інженери-телеграфісти. У 1850-х роках між Англією та Францією було прокладено перший підводний телеграфний кабель, а в 1858 році — трансатлантичний. Сигнал у ньому виявився настільки спотвореним, що вітальне повідомлення королеви Вікторії з 98 слів передавали близько 16 годин [113]. Причина — не в самій довжині хвилі (телеграфні сигнали низькочастотні), а в тому, що ємність і опір кабелю розподілені вздовж тисяч кілометрів: кожен імпульс «розпливається», а час його наростання зростає як квадрат довжини кабелю («закон квадратів» Томсона, 1855 р. [114]). Теорію, яка це описала, розробили Вільям Томсон (лорд Кельвін) [114] та Олівер Хевісайд [115] — і саме вона лягла в основу сучасної теорії ліній передачі.

Коло з розподіленими параметрами описують не скінченним набором \(R\), \(L\), \(C\), а чотирма погонними параметрами — величинами, віднесеними до одиниці довжини лінії:

  • • \(R_0\) — опір на одиницю довжини;

  • • \(L_0\) — індуктивність на одиницю довжини;

  • • \(G_0\) — провідність витоку на одиницю довжини;

  • • \(C_0\) — ємність на одиницю довжини.

Провідність \(G_0\) описує струми витоку між провідниками лінії — через недосконалість ізоляції. У ідеальному випадку \(G_0 = 0\), але для реальних кабелів цей параметр важливий, особливо на низьких частотах.

Як і в попередньому розділі, тут користуємося системою СІ: потік \(\Phi =LI\), ЕРС самоіндукції дорівнює \(-L\,dI/dt\), і ділянка лінії довжиною \(dz\) дає спад напруги \(L_0\,dz\,\partial i/\partial t\).

§ 19.2 Виведення телеграфних рівнянь

Розглянемо елементарний відрізок лінії довжиною \(dz\) (рис. 19.1). На цьому відрізку зосереджені елементи \(R_0\,dz\), \(L_0\,dz\), \(G_0\,dz\) і \(C_0\,dz\). Позначимо напругу і струм на вході відрізка як \(u(z,t)\) та \(i(z,t)\), а на виході — як \(u(z+dz,t)\) та \(i(z+dz,t)\).

(-tikz- diagram)

Рис. 19.1. Схема заміщення елементарного відрізка довгої лінії як чотириполюсника. Паралельні елементи \(G_0\,dz\) і \(C_0\,dz\) рознесені для наочності.

Застосуємо до цього відрізка друге правило Кірхгофа. Сума спадів напруг уздовж верхньої гілки дорівнює нулю:

\begin{equation} \label {eq:telegrapher_KVL} u(z,t) - R_0\,dz \cdot i(z,t) - L_0\,dz \frac {\partial i(z,t)}{\partial t} - u(z+dz,t) = 0. \end{equation}

Переносячи \(u(z+dz,t)\) у праву частину й ділячи на \(dz\), отримуємо

\begin{equation} \label {eq:telegrapher_first} -\frac {\partial u}{\partial z} = R_0 i + L_0 \frac {\partial i}{\partial t}. \end{equation}

Тут ми скористалися означенням похідної:

\begin{equation*} \frac {u(z+dz,t) - u(z,t)}{dz} \xrightarrow {dz \to 0} \frac {\partial u}{\partial z}. \end{equation*}

Тепер застосуємо перше правило Кірхгофа до вузла на виході відрізка. Струм, що входить у вузол, дорівнює сумі струмів, що виходять:

\begin{equation} \label {eq:telegrapher_KCL} i(z,t) - i(z+dz,t) - G_0\,dz \cdot u(z+dz,t) - C_0\,dz \frac {\partial u(z+dz,t)}{\partial t} = 0. \end{equation}

Ділячи на \(dz\) і переходячи до границі \(dz \to 0\), отримуємо

\begin{equation} \label {eq:telegrapher_second} -\frac {\partial i}{\partial z} = G_0 u + C_0 \frac {\partial u}{\partial t}. \end{equation}

Рівняння (19.2) і (19.4) називаються телеграфними рівняннями у часовій формі. Разом вони утворюють систему двох диференціальних рівнянь першого порядку для двох невідомих функцій \(u(z,t)\) і \(i(z,t)\).

Телеграфні рівняння — це, по суті, закон Ома та правила Кірхгофа, записані для нескінченно малого відрізка лінії: у границі \(dz \to 0\) скінченний набір зосереджених елементів перетворюється на неперервний розподіл параметрів. Тому їх ще називають рівняннями довгої лінії. Якщо формально покласти \(L_0 = C_0 = 0\), лишається звичайний закон Ома для розподіленого опору; саме \(L_0\) і \(C_0\) роблять поведінку лінії хвильовою.

§ 19.3 Гармонічний режим. Хвильове рівняння

Розглянемо випадок гармонічних сигналів, коли напруга й струм змінюються за законом \(e^{i\omega t}\). Перейдемо до комплексних амплітуд:

\begin{equation} \label {eq:harmonic_ansatz} u(z,t) = \operatorname {Re}\!\left [V(z) e^{i\omega t}\right ], \qquad i(z,t) = \operatorname {Re}\!\left [I(z) e^{i\omega t}\right ]. \end{equation}

Підставляючи ці вирази в (19.2) і (19.4) і скорочуючи на \(e^{i\omega t}\), отримуємо систему рівнянь для комплексних амплітуд:

\begin{equation} \label {eq:telegrapher_freq} -\frac {dV}{dz} = (R_0 + i\omega L_0) I, \qquad -\frac {dI}{dz} = (G_0 + i\omega C_0) V. \end{equation}

Ці рівняння за формою нагадують закон Ома для ділянки кола, але тепер «опір» і «провідність» розподілені вздовж лінії й залежать від частоти.

Продиференціюємо перше рівняння (19.6) по \(z\) і підставимо в нього друге:

\begin{equation} \label {eq:wave_equation_V} \frac {d^2 V}{dz^2} = (R_0 + i\omega L_0)(G_0 + i\omega C_0) V. \end{equation}

Аналогічно для струму:

\begin{equation} \label {eq:wave_equation_I} \frac {d^2 I}{dz^2} = (R_0 + i\omega L_0)(G_0 + i\omega C_0) I. \end{equation}

Введемо позначення

\begin{equation} \label {eq:propagation_constant} \tcbhighmath { \gamma = \sqrt {(R_0 + i\omega L_0)(G_0 + i\omega C_0)} = \alpha + i\beta , } \end{equation}

яке називається сталою поширення. Тоді рівняння (19.7) і (19.8) набирають вигляду

\begin{equation} \label {eq:helmholtz} \frac {d^2 V}{dz^2} = \gamma ^2 V, \qquad \frac {d^2 I}{dz^2} = \gamma ^2 I. \end{equation}

Це — одновимірні рівняння Гельмгольца.

Загальний розв’язок рівняння для напруги має вигляд

\begin{equation} \label {eq:voltage_solution} \tcbhighmath { V(z) = V^+ e^{-\gamma z} + V^- e^{+\gamma z}, } \end{equation}

де \(V^+\) і \(V^-\) — комплексні сталі, що визначаються граничними умовами. Перший доданок описує хвилю, що поширюється в напрямку \(+z\) (від генератора до навантаження), другий — хвилю, що поширюється в напрямку \(-z\) (відбиту від навантаження). Дійсна частина \(\alpha \) називається сталою згасання і описує зменшення амплітуди хвилі з відстанню; уявна частина \(\beta \) — фазовою сталою і визначає довжину хвилі та фазову швидкість:

\begin{equation} \label {eq:wavelength_phase} \lambda = \frac {2\pi }{\beta }, \qquad v_{\text {ф}} = \frac {\omega }{\beta }. \end{equation}

Підставляючи (19.11) у перше рівняння (19.6), знаходимо вираз для струму:

\begin{equation} \label {eq:current_solution} I(z) = \frac {\gamma }{R_0 + i\omega L_0}\left (V^+ e^{-\gamma z} - V^- e^{+\gamma z}\right ). \end{equation}

Величина

\begin{equation} \label {eq:characteristic_impedance} \tcbhighmath { Z_{\text {хв}} = \frac {R_0 + i\omega L_0}{\gamma } = \sqrt {\frac {R_0 + i\omega L_0}{G_0 + i\omega C_0}} } \end{equation}

називається хвильовим опором лінії. Через неї вираз для струму записується компактно:

\begin{equation} \label {eq:current_via_Z} I(z) = \frac {1}{Z_{\text {хв}}}\left (V^+ e^{-\gamma z} - V^- e^{+\gamma z}\right ). \end{equation}

Хвильовий опір — не опір у звичному розумінні: він не пов’язаний з перетворенням енергії на тепло, а показує, у якому відношенні перебувають напруга й струм у біжучій хвилі. Якщо лінія нескінченно довга або навантажена на \(Z_{\text {н}} = Z_{\text {хв}}\), відбитої хвилі немає (\(V^- = 0\)) і \(V/I = Z_{\text {хв}}\). Тому узгодження навантаження з хвильовим опором лінії — одна з головних задач радіотехніки та НВЧ-техніки.

Нехай лінія навантажена на кінці \(z=l\) імпедансом \(Z_{\text {н}}\), тобто \(V(l)=Z_{\text {н}}I(l)\). Підставляючи (19.11) і (19.15), знаходимо відношення відбитої хвилі до падаючої на кінці лінії — коефіцієнт відбиття:

\begin{equation} \label {eq:reflection_coefficient} \tcbhighmath { \Gamma = \frac {V^-e^{\gamma l}}{V^+e^{-\gamma l}} = \frac {Z_{\text {н}}-Z_{\text {хв}}}{Z_{\text {н}}+Z_{\text {хв}}}. } \end{equation}

За узгодженого навантаження (\(Z_{\text {н}}=Z_{\text {хв}}\)) \(\Gamma =0\); на розімкненому кінці (\(Z_{\text {н}}\to \infty \)) \(\Gamma =1\) — хвиля напруги відбивається без зміни знака; на закороченому (\(Z_{\text {н}}=0\)) \(\Gamma =-1\).

§ 19.4 Лінія без втрат

Розглянемо важливий граничний випадок, коли втратами в лінії можна знехтувати: \(R_0 = 0\), \(G_0 = 0\). Тоді стала поширення (19.9) стає чисто уявною:

\begin{equation} \label {eq:gamma_lossless} \gamma = i\omega \sqrt {L_0 C_0} = i\beta , \qquad \beta = \omega \sqrt {L_0 C_0}, \qquad \alpha = 0. \end{equation}

Згасання відсутнє, хвиля поширюється без зменшення амплітуди. Фазова швидкість і довжина хвилі дорівнюють

\begin{equation} \label {eq:phase_velocity_lossless} v_{\text {ф}} = \frac {\omega }{\beta } = \frac {1}{\sqrt {L_0 C_0}}, \qquad \lambda = \frac {2\pi }{\beta } = \frac {2\pi }{\omega \sqrt {L_0 C_0}}. \end{equation}

У лінії без втрат фазова швидкість \(v_{\text {ф}}\) не залежить від частоти; у реальній лінії з втратами вона, як правило, від частоти залежить (виняток — умова Хевісайда, див. нижче), і це є причиною дисперсійного спотворення сигналу.

Хвильовий опір стає дійсним, тож у біжучій хвилі напруга й струм збігаються за фазою, як на активному опорі:

\begin{equation} \label {eq:char_impedance_lossless} Z_{\text {хв}} = \sqrt {\frac {L_0}{C_0}}. \end{equation}

Розв’язок для напруги набирає вигляду

\begin{equation} \label {eq:voltage_lossless} V(z) = V^+ e^{-i\beta z} + V^- e^{+i\beta z}. \end{equation}

Переходячи до часової залежності \(u(z,t) = \operatorname {Re}[V(z)e^{i\omega t}]\), отримуємо

\begin{equation} \label {eq:voltage_time_lossless} u(z,t) = |V^+| \cos (\omega t - \beta z + \phi ^+) + |V^-| \cos (\omega t + \beta z + \phi ^-). \end{equation}

Перший доданок описує хвилю, що біжить у напрямку \(+z\) з фазовою швидкістю \(v_{\text {ф}}\); другий — хвилю, що біжить у протилежному напрямку. Якщо відбитої хвилі немає (\(V^- = 0\)), напруга і струм у кожній точці лінії збігаються за фазою, а їхнє відношення дорівнює \(Z_{\text {хв}}\).

Якщо ж відбита хвиля присутня, виникає інтерференційна картина — стояча хвиля, показана на рис. 19.2. Амплітуда сумарної напруги періодично змінюється вздовж лінії: максимуми дорівнюють \(|V^+|+|V^-|\), мінімуми — \(|V^+|-|V^-|\) (при повному відбитті мінімуми перетворюються на вузли). Глибину модуляції характеризує коефіцієнт стоячої хвилі

\begin{equation*} \text {КСХ} = \frac {|V^+|+|V^-|}{|V^+|-|V^-|} = \frac {1+|\Gamma |}{1-|\Gamma |}. \end{equation*}

Для узгодженого навантаження (відбитої хвилі немає) \(\text {КСХ}=1\), при повному відбитті \(\text {КСХ}\to \infty \). Для активного навантаження \(\text {КСХ}\) дорівнює більшому з відношень \(Z_{\text {н}}/Z_{\text {хв}}\) і \(Z_{\text {хв}}/Z_{\text {н}}\).

(-tikz- diagram)

Рис. 19.2. Інтерференція падаючої та відбитої хвиль у лінії без втрат при \(|V^-|/|V^+| = 0{,}6\). Амплітуда сумарної напруги має максимуми й мінімуми (стояча хвиля). Коефіцієнт стоячої хвилі \(\text {КСХ} = (1+0{,}6)/(1- 0{,}6) = 4\).

Інтерактивна симуляція. Падаючу й відбиту хвилі та стоячу хвилю в довгій лінії можна простежити в інтерактивній моделі.

Оскільки у лінії без втрат \(v_{\text {ф}}\) не залежить від частоти, сигнал довільної форми поширюється без спотворень: усі його спектральні складові біжать з однаковою швидкістю. У реальних лініях з втратами \(v_{\text {ф}}\) залежить від частоти, що призводить до дисперсії: різні складові сигналу приходять у різний час, і імпульс «розмазується». Це добре видно на рис. 19.3: гауссів імпульс при поширенні вздовж реальної лінії поступово розширюється й зменшується за амплітудою.

Хевісайд 1887 р. показав, що спотворень можна позбутися, якщо штучно збільшити індуктивність лінії так, щоб виконувалася умова \(R_0/L_0 = G_0/C_0\) — так звана лінія без спотворень. Тоді \(\gamma =\sqrt {R_0G_0}+i\omega \sqrt {L_0C_0}\): фазова швидкість \(v_{\text {ф}}=1/\sqrt {L_0C_0}\) не залежить від частоти, а згасання \(\alpha =\sqrt {R_0G_0}=R_0\sqrt {C_0/L_0}\) однакове для всіх частот. Отже, втрати лишаються, але форма сигналу зберігається. На практиці індуктивність ліній почали збільшувати котушками (М. Пупін, 1899–1900 рр.), що в кілька разів збільшило дальність телефонного зв’язку.

(-tikz- diagram)

Рис. 19.3. Дисперсійне спотворення гауссового імпульсу при поширенні в лінії з втратами. З відстанню імпульс розширюється і зменшується за амплітудою.

§ 19.5 Польова картина. Зв’язок з рівняннями Максвелла

Теорія довгих ліній оперує інтегральними величинами — напругою \(u(z,t)\) та струмом \(i(z,t)\), — які описують стан лінії як цілого. Проте самі ці величини є лише зручною мовою для опису глибшого фізичного процесу: у просторі, що оточує лінію, існують електричне та магнітне поля, які змінюються з часом і в просторі. Сукупність цих полів і являє собою електромагнітну хвилю. Тому, коли в лінії поширюється біжуча хвиля струму (або напруги), уздовж лінії біжить електромагнітна хвиля; відповідно, відбиття хвилі струму (або напруги) означає відбиття електромагнітної хвилі.

(-tikz- diagram)

Рис. 19.4. Лінії електричного (червоні) та магнітного (сині) полів для біжучої хвилі в перерізі двопровідної лінії

На рис. 19.4 показано лінії електричного та магнітного полів для біжучої хвилі в деякому перерізі двопровідної лінії у фіксований момент часу. Лінії магнітного поля охоплюють провідники, а лінії електричного поля спрямовані від провідника з більшим потенціалом до провідника з меншим потенціалом. Електричне та магнітне поля коливаються у фазі. Обидва вектори лежать у площині поперечного перерізу: поздовжніх складових поля в такій хвилі (для ідеальних провідників) немає, тому її називають поперечною (TEM-хвилею). Вектор Пойнтінга

\begin{equation*} \vect \Pi = \Efield \times \Hfield \end{equation*}

спрямований уздовж дротів від джерела до навантаження — саме він переносить енергію вздовж лінії. Дроти самі по собі енергію не «проштовхують»: вони відіграють роль напрямної системи, тобто задають граничні умови для полів і змушують електромагнітну хвилю поширюватися вздовж лінії.

У стоячій хвилі при повному відбитті коливання електричного та магнітного полів зсунуті за фазою на \(\pi /2\), а положення вузлів і пучностей полів \(\Efield \) і \(\Hfield \) збігаються з положенням вузлів і пучностей напруги \(u\) і струму \(i\) відповідно.

Важливо розрізняти струм провідності в дротах і струм зміщення між ними. Вздовж дротів тече струм провідності \(i(z,t)\); саме він визначає магнітне поле в перерізі за законом Ампера (19.22). Оскільки напруга \(u\) змінюється в часі, між дротами існує змінне електричне поле, а отже, й струм зміщення, який тече від одного провідника до іншого. Він «замикає» струм, що зменшується вздовж лінії: друге телеграфне рівняння \(-\partial i/\partial z=C_0\,\partial u/\partial t\) (при \(G_0=0\)) якраз і виражає, що частина струму провідності «витікає» з дроту в діелектрик у вигляді струму зміщення. У самих дротах, внаслідок їхньої високої провідності, поле дуже мале, тому струм зміщення там значно менший за струм провідності; в діелектрику, навпаки, струму провідності практично немає.

Зв’язок між характеристиками поля (\(\Efield , \Hfield \)) та величинами в колі (\(u, i\)) визначається інтегральними співвідношеннями в поперечному перерізі лінії:

\begin{equation} \label {eq:field_to_circuit} u(z,t) = \int \limits _{1}^{2} \Efield \cdot d\vect {r}, \qquad i(z,t) = \oint \limits _{C} \Hfield \cdot d\vect {r}, \end{equation}

де перший інтеграл береться вздовж довільної лінії між провідниками \(1\) та \(2\), а другий — за замкненим контуром \(C\), що охоплює один із провідників. Напруга не залежить від вибору лінії, бо в TEM-хвилі немає поздовжньої компоненти \(B_z\), тож \(\operatorname {rot}_\perp \Efield =0\) і поле в перерізі потенціальне.

Для ідеальних провідників структура поля в кожному поперечному перерізі за формою збігається з відповідними задачами електростатики та магнітостатики (при \(R_0\neq 0\) — наближено), тому погонні параметри визначені суто геометрією провідників та властивостями діелектрика (\(\epsilon \), \(\mu \)).

З фундаментальних рівнянь Максвелла випливає (доведення — у прикладі нижче) універсальне співвідношення між погонною індуктивністю та ємністю для довільної лінії з двох провідників в однорідному середовищі:

\begin{equation} \label {eq:L0C0_universal} \tcbhighmath { L_0 C_0 = \epsilon \epsilon _0\,\mu \mu _0 = \frac {\epsilon \mu }{c^2}. } \end{equation}

Тут \(\epsilon \) і \(\mu \) — відносні діелектрична та магнітна проникності середовища, \(c=1/\sqrt {\epsilon _0\mu _0}\). (У гауссовій системі, де \(\Phi =LI/c\), те саме співвідношення має вигляд \(L_0C_0=\epsilon \epsilon _0\mu \mu _0\).)

Якщо підставити цей результат у формулу для фазової швидкості хвилі в лінії без втрат \(v_{\text {ф}} = 1/\sqrt {L_0 C_0}\), ми отримаємо:

\begin{equation} \label {eq:phase_vel_maxwell} v_{\text {ф}} = \frac {c}{\sqrt {\epsilon \mu }}, \end{equation}

де \(c\) — швидкість світла у вакуумі.

Це фундаментальний результат: сигнал у довгій лінії поширюється саме зі швидкістю світла у діелектрику, що оточує провідники.

Доведення співвідношення \(L_0C_0=\epsilon \epsilon _0\mu \mu _0\)*. Розглянемо біжучу хвилю в лінії без втрат і запишемо енергію електричного й магнітного полів на одиницю довжини двома способами. Через погонні параметри

\begin{equation*} W_E' = \frac {1}{2} C_0 u^2, \qquad W_H' = \frac {1}{2} L_0 i^2, \end{equation*}

а через поля (інтеграли по поперечному перерізу \(S\))

\begin{equation*} W_E' = \frac {1}{2}\int _S \epsilon \epsilon _0 E^2 \, dS, \qquad W_H' = \frac {1}{2}\int _S \mu \mu _0 H^2 \, dS. \end{equation*}

У біжучій хвилі в кожній точці перерізу \(\sqrt {\epsilon \epsilon _0}\,E = \sqrt {\mu \mu _0}\,H\) (як у плоскій хвилі, розділ 16), тож \(W_E' = W_H'\), звідки \(C_0 u^2 = L_0 i^2\), тобто \(Z_{\text {хв}} = u/i = \sqrt {L_0/C_0}\). Потік енергії крізь переріз

\begin{equation*} P = \int _S E H \, dS = \sqrt {\frac {\epsilon \epsilon _0}{\mu \mu _0}}\int _S E^2 \, dS = \frac {2}{\sqrt {\epsilon \epsilon _0\mu \mu _0}}\,W_E' = \frac {c}{\sqrt {\epsilon \mu }}\,W', \end{equation*}

де \(W' = 2W_E'\) — повна енергія хвилі на одиницю довжини. Енергія переноситься зі швидкістю \(v\) біжучої хвилі, у лінії без втрат вона збігається з фазовою \(v_{\text {ф}}\), тож \(P = v_{\text {ф}} W'\) і \(v_{\text {ф}} = c/\sqrt {\epsilon \mu }\). Порівнюючи з \(v_{\text {ф}} = 1/\sqrt {L_0 C_0}\), отримуємо \(L_0 C_0 = \epsilon \epsilon _0\mu \mu _0\) незалежно від геометрії провідників.

(-tikz- diagram)

Рис. 19.5. Структура електромагнітного поля в поперечному перерізі коаксіального кабелю: вектор \(\Efield \) спрямований від внутрішньої жили (радіус \(a\)) до зовнішнього екрана (радіус \(b\)), а лінії вектора \(\Hfield \) охоплюють жилу зі струмом.

Коаксіальний кабель. Як приклад застосування польового підходу, розрахуємо параметри коаксіального кабелю з радіусом внутрішньої жили \(a\), радіусом зовнішнього екрана \(b\) та діелектриком (\(\epsilon \), \(\mu \)); поле в перерізі показано на рис. 19.5.

Застосовуючи теорему Гаусса та закон Ампера для перерізу кабелю:

\begin{equation} E(r) = \frac {q'}{2\pi \epsilon \epsilon _0 r}, \qquad H(r) = \frac {i}{2\pi r}, \end{equation}

де \(q'\) — погонний заряд. Знаходячи напругу \(u = \int _a^b E(r)\,dr\) та магнітний потік \(\Phi ' = \int _a^b \mu \mu _0 H(r)\,dr\) і вводячи погонні параметри співвідношеннями \(q' = C_0 u\) та \(\Phi ' = L_0\,i\), отримуємо:

\begin{equation} \label {eq:C0L0} C_0 = \frac {2\pi \epsilon \epsilon _0}{\ln (b/a)}, \qquad L_0 = \frac {\mu \mu _0}{2\pi }\ln \left (\frac {b}{a}\right ). \end{equation}

Легко перевірити, що \(L_0 C_0 = \epsilon \epsilon _0\mu \mu _0\). Хвильовий опір такого кабелю \(Z_{\text {хв}} = \sqrt {L_0/C_0}\) дорівнює:

\begin{equation} \label {eq:coax_impedance} Z_{\text {хв}} = \frac {1}{2\pi }\sqrt {\frac {\mu \mu _0}{\epsilon \epsilon _0}}\,\ln \left (\frac {b}{a}\right ) = \frac {\eta }{2\pi }\,\ln \left (\frac {b}{a}\right ) \approx \frac {60}{\sqrt {\epsilon }}\ln \left (\frac {b}{a}\right )~\text {Ом}\quad (\mu =1), \end{equation}

де \(\eta = \sqrt {\mu \mu _0/\epsilon \epsilon _0}\) — хвильовий опір самого діелектрика (для вакууму \(\eta _0 = \sqrt {\mu _0/\epsilon _0}\approx 377\) Ом).

Підсумки

Метод зосереджених елементів \(R\), \(L\), \(C\) працює, поки довжина кола \(l\) набагато менша за довжину хвилі \(\lambda =cT\): тоді напруга й струм у всіх точках кола змінюються синхронно. Якщо \(l\) сумірна з \(\lambda \), сигнал не встигає «одночасно» охопити все коло, а \(u\) та \(i\) залежать і від часу, і від координати \(z\) вздовж лінії. Тоді коло описують погонними параметрами \(R_0\), \(L_0\), \(G_0\), \(C_0\) (на одиницю довжини), а замість рівнянь для окремих елементів записують рівняння в частинних похідних.

Усе зводиться до відповідей на три запитання:

  • 1. Коли коло слід вважати довгою лінією? Коли час проходження сигналу вздовж кола порівнянний з періодом, тобто \(l\sim \lambda \).

  • 2. Як і з якою швидкістю поширюється сигнал? Як хвиля: у лінії без втрат вона біжить зі швидкістю \(1/\sqrt {L_0C_0}=c/\sqrt {\epsilon \mu }\) без спотворень. Втрати призводять до згасання й дисперсії, а за умови \(R_0/L_0=G_0/C_0\) дисперсія зникає.

  • 3. Що відбувається на кінці лінії? Відношення \(u/i\) у біжучій хвилі дорівнює \(Z_{\text {хв}}\). Якщо опір навантаження \(Z_{\text {н}}=Z_{\text {хв}}\), відбитої хвилі немає; інакше виникає відбита хвиля з коефіцієнтом \(\Gamma =(Z_{\text {н}}-Z_{\text {хв}})/(Z_{\text {н}}+Z_{\text {хв}})\), а вздовж лінії — стояча хвиля з коефіцієнтом \(\text {КСХ}=(|V^+|+|V^-|)/(|V^+|-|V^-|)\).

За рівнянням \(v_{\text {ф}}=c/\sqrt {\epsilon \mu }\) сигнал у лінії поширюється зі швидкістю світла в діелектрику (для поліетиленового кабелю \(v_{\text {ф}}\approx 2\cdot 10^{8}\) м/с), а хвильовий опір типових коаксіальних кабелів лежить у межах \(50\)–\(75\) Ом. Напруга й струм — лише зручна мова для опису електромагнітної хвилі, що біжить у діелектрику між провідниками: \(u\) і \(i\) є інтегралами від \(\Efield \) та \(\Hfield \) по перерізу лінії, а самі провідники виконують роль напрямної системи й не «проштовхують» енергію. Саме тому теорія довгих ліній є мостом між теорією кіл і електродинамікою хвиль.

Задачі

  • 19.1. Коаксіальний кабель має внутрішню жилу радіусом \(a = 0{,}5\) мм та зовнішній екран радіусом \(b = 2{,}0\) мм. Діелектрик між ними — поліетилен із відносною діелектричною проникністю \(\epsilon = 2{,}25\); \(\mu \approx 1\). Обчисліть погонні ємність \(C_0\) та індуктивність \(L_0\), хвильовий опір \(Z_{\text {хв}}\) і фазову швидкість \(v_{\text {ф}}\). [відповідь]

  • 19.2. Коаксіальний кабель має внутрішню жилу радіусом \(a = 0{,}5\) мм, зовнішній екран радіусом \(b = 3a\) та діелектрик із \(\epsilon = 2{,}25\), \(\mu = 1\). Обчисліть \(Z_{\text {хв}}\) і \(v_{\text {ф}}/c\). Як зміняться вони, якщо збільшити \(b\) удвічі, не змінюючи діелектрика? [відповідь]

  • 19.3. Кабель з хвильовим опором \(50\) Ом навантажено на опір \(75\) Ом. Знайдіть коефіцієнт відбиття, КСХ і частку потужності, що відбивається від навантаження. [відповідь]

  • 19.4. Яку затримку вносить відрізок поліетиленового кабелю (\(\epsilon = 2{,}25\)) завдовжки \(100\) м? [відповідь]

  • 19.5. Сигнал біжить доріжкою друкованої плати завдовжки \(1\) м зі швидкістю \(v \approx c/2\). Починаючи з якої частоти доріжку вже не можна вважати квазістаціонарною, якщо вимагати \(l \leqslant \lambda /10\)? [відповідь]

Контрольні питання

  • 1. Чому кола з зосередженими елементами перестають адекватно описувати лінію, довжина якої сумірна з довжиною хвилі сигналу? Наведіть історичний приклад трансатлантичного телеграфного кабелю.

  • 2. Що таке погонні параметри довгої лінії \(R_0\), \(L_0\), \(G_0\), \(C_0\)? Яку фізичну роль відіграє кожен із них?

  • 3. Виведіть перше телеграфне рівняння \(-\partial u/\partial z = R_0 i + L_0\,\partial i/\partial t\), застосовуючи друге правило Кірхгофа до елементарного відрізка лінії.

  • 4. Виведіть друге телеграфне рівняння \(-\partial i/\partial z = G_0 u + C_0\,\partial u/\partial t\), застосовуючи перше правило Кірхгофа до вузла на виході відрізка.

  • 5. Перейдіть до комплексних амплітуд у гармонічному режимі й виведіть хвильове рівняння (рівняння Гельмгольца) для напруги \(d^2V/dz^2=\gamma ^2V\). Що таке стала поширення \(\gamma =\alpha +i\beta \)?

  • 6. Запишіть загальний розв’язок для напруги \(V(z)=V^+e^{-\gamma z}+V^-e^{+\gamma z}\). Що фізично означають доданки з \(V^+\) і \(V^-\), і що описують стала згасання \(\alpha \) та фазова стала \(\beta \)?

  • 7. Що таке хвильовий опір лінії \(Z_\text {хв}\)? Чому це не опір у звичному розумінні, а відношення напруги до струму саме в біжучій хвилі?

  • 8. Що таке коефіцієнт відбиття? Чому він дорівнює для узгодженого, розімкненого й закороченого кінця лінії?

  • 9. Розгляньте лінію без втрат (\(R_0=G_0=0\)): чому стала поширення стає чисто уявною, а хвильовий опір — дійсним? Виведіть фазову швидкість \(v_\text {ф}=1/\sqrt {L_0C_0}\).

  • 10. Що таке стояча хвиля в лінії та коефіцієнт стоячої хвилі (КСХ)? За яких умов виникає стояча хвиля замість чистої біжучої?

  • 11. Що таке дисперсія сигналу в довгій лінії, і чому вона призводить до «розмазування» імпульсу?

  • 12. Яку умову лінії без спотворень знайшов Хевісайд? Чому за цієї умови форма імпульсу зберігається, хоча згасання лишається?

  • 13. Як пов’язані напруга й струм у лінії з польовими величинами \(\Efield \) і \(\Hfield \) через інтеграли вздовж перерізу лінії? Чому електричне й магнітне поля в довгій лінії лежать у площині, перпендикулярній до осі \(z\)?

  • 14. Чому провідники довгої лінії самі по собі не «проштовхують» енергію, а лише напрямляють електромагнітну хвилю? У якому напрямку спрямований вектор Пойнтінга в довгій лінії?

  • 15. Виведіть універсальне співвідношення \(L_0C_0=\epsilon \epsilon _0\mu \mu _0\) для довільної лінії з двох провідників, спираючись на енергетичний баланс біжучої хвилі (рівність енергій електричного й магнітного полів на одиницю довжини).

  • 16. Чому з універсального співвідношення \(L_0C_0=\epsilon \epsilon _0\mu \mu _0\) випливає, що фазова швидкість сигналу в довгій лінії дорівнює швидкості світла в діелектрику лінії, \(v_\text {ф}=c/\sqrt {\epsilon \mu }\), незалежно від геометрії провідників?

  • 17. Виведіть погонні параметри \(C_0\) і \(L_0\) коаксіального кабелю через радіуси \(a\), \(b\) та властивості діелектрика, застосовуючи теорему Гаусса й закон Ампера. Виведіть формулу хвильового опору коаксіального кабелю через хвильовий опір діелектрика \(\eta \).

  • 18. Як зміниться хвильовий опір коаксіального кабелю, якщо збільшити радіус зовнішнього екрана, не змінюючи діелектрика? Чи вплине це на фазову швидкість сигналу?