Електрика та магнетизм

\(\newcommand{\footnotename}{footnote}\) \(\def \LWRfootnote {1}\) \(\newcommand {\footnote }[2][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\newcommand {\footnotemark }[1][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\let \LWRorighspace \hspace \) \(\renewcommand {\hspace }{\ifstar \LWRorighspace \LWRorighspace }\) \(\newcommand {\TextOrMath }[2]{#2}\) \(\newcommand {\mathnormal }[1]{{#1}}\) \(\newcommand \ensuremath [1]{#1}\) \(\newcommand {\LWRframebox }[2][]{\fbox {#2}} \newcommand {\framebox }[1][]{\LWRframebox } \) \(\newcommand {\setlength }[2]{}\) \(\newcommand {\addtolength }[2]{}\) \(\newcommand {\setcounter }[2]{}\) \(\newcommand {\addtocounter }[2]{}\) \(\newcommand {\arabic }[1]{}\) \(\newcommand {\number }[1]{}\) \(\newcommand {\noalign }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\newcommand {\cline }[1]{}\) \(\newcommand {\directlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\luatexdirectlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\protect }{}\) \(\def \LWRabsorbnumber #1 {}\) \(\def \LWRabsorbquotenumber "#1 {}\) \(\newcommand {\LWRabsorboption }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRabsorbtwooptions }[1][]{\LWRabsorboption }\) \(\def \mathchar {\ifnextchar "\LWRabsorbquotenumber \LWRabsorbnumber }\) \(\def \mathcode #1={\mathchar }\) \(\let \delcode \mathcode \) \(\let \delimiter \mathchar \) \(\def \oe {\unicode {x0153}}\) \(\def \OE {\unicode {x0152}}\) \(\def \ae {\unicode {x00E6}}\) \(\def \AE {\unicode {x00C6}}\) \(\def \aa {\unicode {x00E5}}\) \(\def \AA {\unicode {x00C5}}\) \(\def \o {\unicode {x00F8}}\) \(\def \O {\unicode {x00D8}}\) \(\def \l {\unicode {x0142}}\) \(\def \L {\unicode {x0141}}\) \(\def \ss {\unicode {x00DF}}\) \(\def \SS {\unicode {x1E9E}}\) \(\def \dag {\unicode {x2020}}\) \(\def \ddag {\unicode {x2021}}\) \(\def \P {\unicode {x00B6}}\) \(\def \copyright {\unicode {x00A9}}\) \(\def \pounds {\unicode {x00A3}}\) \(\let \LWRref \ref \) \(\renewcommand {\ref }{\ifstar \LWRref \LWRref }\) \( \newcommand {\multicolumn }[3]{#3}\) \(\require {textcomp}\) \(\require {colortbl}\) \(\let \LWRorigcolumncolor \columncolor \) \(\renewcommand {\columncolor }[2][named]{\LWRorigcolumncolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigrowcolor \rowcolor \) \(\renewcommand {\rowcolor }[2][named]{\LWRorigrowcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigcellcolor \cellcolor \) \(\renewcommand {\cellcolor }[2][named]{\LWRorigcellcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\newcommand {\intertext }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\let \Hat \hat \) \(\let \Check \check \) \(\let \Tilde \tilde \) \(\let \Acute \acute \) \(\let \Grave \grave \) \(\let \Dot \dot \) \(\let \Ddot \ddot \) \(\let \Breve \breve \) \(\let \Bar \bar \) \(\let \Vec \vec \) \(\let \symnormal \mathit \) \(\let \symliteral \mathrm \) \(\let \symbb \mathbb \) \(\let \symbbit \mathbb \) \(\let \symcal \mathcal \) \(\let \symscr \mathscr \) \(\let \symfrak \mathfrak \) \(\let \symsfup \mathsf \) \(\let \symsfit \mathit \) \(\let \symbfsf \mathbf \) \(\let \symbfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symbfcal \mathcal \) \(\let \symbfscr \mathscr \) \(\let \symbffrak \mathfrak \) \(\let \symbfsfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfsfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symup \mathrm \) \(\let \symbf \mathbf \) \(\let \symit \mathit \) \(\let \symtt \mathtt \) \(\let \symbffrac \mathbffrac \) \(\newcommand {\mathfence }[1]{\mathord {#1}}\) \(\newcommand {\mathover }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathunder }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathbotaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathalpha }[1]{\mathord {#1}}\) \(\def\upAlpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\upBeta{\unicode{x0392}}\) \(\def\upGamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\upDigamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\upDelta{\unicode{x0394}}\) \(\def\upEpsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\upZeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\upEta{\unicode{x0397}}\) \(\def\upTheta{\unicode{x0398}}\) \(\def\upVartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\upIota{\unicode{x0399}}\) \(\def\upKappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\upLambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\upMu{\unicode{x039C}}\) \(\def\upNu{\unicode{x039D}}\) \(\def\upXi{\unicode{x039E}}\) \(\def\upOmicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\upPi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\upVarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\upRho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\upSigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\upTau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\upUpsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\upPhi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\upChi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\upPsi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\upOmega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\itAlpha{\unicode{x1D6E2}}\) \(\def\itBeta{\unicode{x1D6E3}}\) \(\def\itGamma{\unicode{x1D6E4}}\) \(\def\itDigamma{\mathit{\unicode{x03DC}}}\) \(\def\itDelta{\unicode{x1D6E5}}\) \(\def\itEpsilon{\unicode{x1D6E6}}\) \(\def\itZeta{\unicode{x1D6E7}}\) \(\def\itEta{\unicode{x1D6E8}}\) \(\def\itTheta{\unicode{x1D6E9}}\) \(\def\itVartheta{\unicode{x1D6F3}}\) \(\def\itIota{\unicode{x1D6EA}}\) \(\def\itKappa{\unicode{x1D6EB}}\) \(\def\itLambda{\unicode{x1D6EC}}\) \(\def\itMu{\unicode{x1D6ED}}\) \(\def\itNu{\unicode{x1D6EE}}\) \(\def\itXi{\unicode{x1D6EF}}\) \(\def\itOmicron{\unicode{x1D6F0}}\) \(\def\itPi{\unicode{x1D6F1}}\) \(\def\itRho{\unicode{x1D6F2}}\) \(\def\itSigma{\unicode{x1D6F4}}\) \(\def\itTau{\unicode{x1D6F5}}\) \(\def\itUpsilon{\unicode{x1D6F6}}\) \(\def\itPhi{\unicode{x1D6F7}}\) \(\def\itChi{\unicode{x1D6F8}}\) \(\def\itPsi{\unicode{x1D6F9}}\) \(\def\itOmega{\unicode{x1D6FA}}\) \(\def\upalpha{\unicode{x03B1}}\) \(\def\upbeta{\unicode{x03B2}}\) \(\def\upvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\upgamma{\unicode{x03B3}}\) \(\def\updigamma{\unicode{x03DD}}\) \(\def\updelta{\unicode{x03B4}}\) \(\def\upepsilon{\unicode{x03F5}}\) \(\def\upvarepsilon{\unicode{x03B5}}\) \(\def\upzeta{\unicode{x03B6}}\) \(\def\upeta{\unicode{x03B7}}\) \(\def\uptheta{\unicode{x03B8}}\) \(\def\upvartheta{\unicode{x03D1}}\) \(\def\upiota{\unicode{x03B9}}\) \(\def\upkappa{\unicode{x03BA}}\) \(\def\upvarkappa{\unicode{x03F0}}\) \(\def\uplambda{\unicode{x03BB}}\) \(\def\upmu{\unicode{x03BC}}\) \(\def\upnu{\unicode{x03BD}}\) \(\def\upxi{\unicode{x03BE}}\) \(\def\upomicron{\unicode{x03BF}}\) \(\def\uppi{\unicode{x03C0}}\) \(\def\upvarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\uprho{\unicode{x03C1}}\) \(\def\upvarrho{\unicode{x03F1}}\) \(\def\upsigma{\unicode{x03C3}}\) \(\def\upvarsigma{\unicode{x03C2}}\) \(\def\uptau{\unicode{x03C4}}\) \(\def\upupsilon{\unicode{x03C5}}\) \(\def\upphi{\unicode{x03D5}}\) \(\def\upvarphi{\unicode{x03C6}}\) \(\def\upchi{\unicode{x03C7}}\) \(\def\uppsi{\unicode{x03C8}}\) \(\def\upomega{\unicode{x03C9}}\) \(\def\italpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\itbeta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\itvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\itgamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\itdigamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\itdelta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\itepsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\itvarepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\itzeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\iteta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\ittheta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\itvartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\itiota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\itkappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\itvarkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\itlambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\itmu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\itnu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\itxi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\itomicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\itpi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\itvarpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\itrho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\itvarrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\itsigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\itvarsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\ittau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\itupsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\itphi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\itvarphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\itchi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\itpsi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\itomega{\unicode{x1D714}}\) \(\let \lparen (\) \(\let \rparen )\) \(\newcommand {\cuberoot }[1]{\,{}^3\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\fourthroot }[1]{\,{}^4\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\longdivision }[1]{\mathord {\unicode {x027CC}#1}}\) \(\newcommand {\mathcomma }{,}\) \(\newcommand {\mathcolon }{:}\) \(\newcommand {\mathsemicolon }{;}\) \(\newcommand {\overbracket }[1]{\mathinner {\overline {\ulcorner {#1}\urcorner }}}\) \(\newcommand {\underbracket }[1]{\mathinner {\underline {\llcorner {#1}\lrcorner }}}\) \(\newcommand {\overbar }[1]{\mathord {#1\unicode {x00305}}}\) \(\newcommand {\ovhook }[1]{\mathord {#1\unicode {x00309}}}\) \(\newcommand {\ocirc }[1]{\mathord {#1\unicode {x0030A}}}\) \(\newcommand {\candra }[1]{\mathord {#1\unicode {x00310}}}\) \(\newcommand {\oturnedcomma }[1]{\mathord {#1\unicode {x00312}}}\) \(\newcommand {\ocommatopright }[1]{\mathord {#1\unicode {x00315}}}\) \(\newcommand {\droang }[1]{\mathord {#1\unicode {x0031A}}}\) \(\newcommand {\leftharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\rightharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D1}}}\) \(\newcommand {\vertoverlay }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D2}}}\) \(\newcommand {\leftarrowaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\annuity }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E7}}}\) \(\newcommand {\widebridgeabove }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E9}}}\) \(\newcommand {\asteraccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020F0}}}\) \(\newcommand {\threeunderdot }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E8}}}\) \(\newcommand {\Bbbsum }{\mathop {\unicode {x2140}}\limits }\) \(\newcommand {\oiint }{\mathop {\unicode {x222F}}\limits }\) \(\newcommand {\oiiint }{\mathop {\unicode {x2230}}\limits }\) \(\newcommand {\intclockwise }{\mathop {\unicode {x2231}}\limits }\) \(\newcommand {\ointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\ointctrclockwise }{\mathop {\unicode {x2233}}\limits }\) \(\newcommand {\varointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\leftouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D5}}\limits }\) \(\newcommand {\rightouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D6}}\limits }\) \(\newcommand {\fullouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D7}}\limits }\) \(\newcommand {\bigbot }{\mathop {\unicode {x27D8}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtop }{\mathop {\unicode {x27D9}}\limits }\) \(\newcommand {\xsol }{\mathop {\unicode {x29F8}}\limits }\) \(\newcommand {\xbsol }{\mathop {\unicode {x29F9}}\limits }\) \(\newcommand {\bigcupdot }{\mathop {\unicode {x2A03}}\limits }\) \(\newcommand {\bigsqcap }{\mathop {\unicode {x2A05}}\limits }\) \(\newcommand {\conjquant }{\mathop {\unicode {x2A07}}\limits }\) \(\newcommand {\disjquant }{\mathop {\unicode {x2A08}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtimes }{\mathop {\unicode {x2A09}}\limits }\) \(\newcommand {\modtwosum }{\mathop {\unicode {x2A0A}}\limits }\) \(\newcommand {\sumint }{\mathop {\unicode {x2A0B}}\limits }\) \(\newcommand {\intbar }{\mathop {\unicode {x2A0D}}\limits }\) \(\newcommand {\intBar }{\mathop {\unicode {x2A0E}}\limits }\) \(\newcommand {\fint }{\mathop {\unicode {x2A0F}}\limits }\) \(\newcommand {\cirfnint }{\mathop {\unicode {x2A10}}\limits }\) \(\newcommand {\awint }{\mathop {\unicode {x2A11}}\limits }\) \(\newcommand {\rppolint }{\mathop {\unicode {x2A12}}\limits }\) \(\newcommand {\scpolint }{\mathop {\unicode {x2A13}}\limits }\) \(\newcommand {\npolint }{\mathop {\unicode {x2A14}}\limits }\) \(\newcommand {\pointint }{\mathop {\unicode {x2A15}}\limits }\) \(\newcommand {\sqint }{\mathop {\unicode {x2A16}}\limits }\) \(\newcommand {\intlarhk }{\mathop {\unicode {x2A17}}\limits }\) \(\newcommand {\intx }{\mathop {\unicode {x2A18}}\limits }\) \(\newcommand {\intcap }{\mathop {\unicode {x2A19}}\limits }\) \(\newcommand {\intcup }{\mathop {\unicode {x2A1A}}\limits }\) \(\newcommand {\upint }{\mathop {\unicode {x2A1B}}\limits }\) \(\newcommand {\lowint }{\mathop {\unicode {x2A1C}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtriangleleft }{\mathop {\unicode {x2A1E}}\limits }\) \(\newcommand {\zcmp }{\mathop {\unicode {x2A1F}}\limits }\) \(\newcommand {\zpipe }{\mathop {\unicode {x2A20}}\limits }\) \(\newcommand {\zproject }{\mathop {\unicode {x2A21}}\limits }\) \(\newcommand {\biginterleave }{\mathop {\unicode {x2AFC}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtalloblong }{\mathop {\unicode {x2AFF}}\limits }\) \(\newcommand {\arabicmaj }{\mathop {\unicode {x1EEF0}}\limits }\) \(\newcommand {\arabichad }{\mathop {\unicode {x1EEF1}}\limits }\) \(\newcommand {\nicefrac }[3][]{\mathinner {{}^{#2}\!/\!_{#3}}}\) \(\require {mhchem}\) \(\newcommand {\toprule }[1][]{\hline }\) \(\let \midrule \toprule \) \(\let \bottomrule \toprule \) \(\def \LWRbooktabscmidruleparen (#1)#2{}\) \(\newcommand {\LWRbooktabscmidrulenoparen }[1]{}\) \(\newcommand {\cmidrule }[1][]{\ifnextchar (\LWRbooktabscmidruleparen \LWRbooktabscmidrulenoparen }\) \(\newcommand {\morecmidrules }{}\) \(\newcommand {\specialrule }[3]{\hline }\) \(\newcommand {\addlinespace }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRsubmultirow }[2][]{#2}\) \(\newcommand {\LWRmultirow }[2][]{\LWRsubmultirow }\) \(\newcommand {\multirow }[2][]{\LWRmultirow }\) \(\newcommand {\mrowcell }{}\) \(\newcommand {\mcolrowcell }{}\) \(\newcommand {\STneed }[1]{}\) \(\newcommand {\nfrac }[2]{{}^{#1}\!/{}_{#2}}\) \(\newcommand {\vect }[1]{\mathbf {#1}}\) \(\newcommand {\Efield }{\mathbf {E}}\) \(\newcommand {\Dfield }{\mathbf {D}}\) \(\newcommand {\Bfield }{\mathbf {B}}\) \(\newcommand {\Hfield }{\mathbf {H}}\) \(\newcommand {\rot }{\boldsymbol {\nabla }\times }\) \(\newcommand {\divg }{\boldsymbol {\nabla }\cdot }\) \(\newcommand {\grad }{\boldsymbol {\nabla }}\) \(\newcommand {\diff }[2]{\frac {\partial #1}{\partial #2}}\) \(\newcommand {\ddiff }[2]{\frac {\partial ^2 #1}{\partial #2^2}}\) \(\newcommand {\parttime }[1]{\frac {\partial {#1}}{\partial t}}\) \(\newcommand {\pparttime }[1]{\frac {\partial ^2{#1}}{\partial t^2}}\) \(\renewcommand {\phi }{\varphi }\) \(\renewcommand {\epsilon }{\varepsilon }\) \(\DeclareMathOperator {\const }{const}\) \(\DeclareMathOperator {\Div }{div}\) \(\DeclareMathOperator {\Rot }{rot}\) \(\DeclareMathOperator {\Grad }{grad}\) \(\DeclareMathOperator {\inv }{inv}\) \(\newcommand {\Laplasian }{\Delta }\) \(\renewcommand {\iiint }{\int }\) \(\renewcommand {\iint }{\int }\) \(\newcommand {\oiint }{\oint }\) \(\newcommand {\emf }{ℰ}\) \(\newcommand {\tikzmarknode }[2]{#2}\) \(\newcommand {\tikzmark }[1]{}\) \(\newcommand {\enquote }[1]{«#1»}\) \(\newcommand {\allowbreak }{}\) \(\newcommand {\mitlambda }{\lambda }\) \(\newcommand {\tcbhighmath }[1]{\boxed {#1}}\) \(\DeclareMathOperator {\sh }{sh}\) \(\DeclareMathOperator {\ch }{ch}\) \(\DeclareMathOperator {\tg }{tg}\) \(\DeclareMathOperator {\ctg }{ctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arctg }{arctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arcctg }{arcctg}\) \(\DeclareMathOperator {\cth }{cth}\) \(\DeclareMathOperator {\cosec }{cosec}\) \(\let \symsf \symsfup \) \(\def\Alpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\Beta{\unicode{x0392}}\) \(\def\Gamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\Digamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\Delta{\unicode{x0394}}\) \(\def\Epsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\Zeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\Eta{\unicode{x0397}}\) \(\def\Theta{\unicode{x0398}}\) \(\def\Vartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\Iota{\unicode{x0399}}\) \(\def\Kappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\Lambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\Mu{\unicode{x039C}}\) \(\def\Nu{\unicode{x039D}}\) \(\def\Xi{\unicode{x039E}}\) \(\def\Omicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\Pi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\Varpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\Rho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\Sigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\Tau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\Upsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\Phi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\Chi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\Psi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\Omega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\alpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\beta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\varbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\gamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\digamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\delta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\epsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\varepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\zeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\eta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\theta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\vartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\iota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\kappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\varkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\lambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\mu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\nu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\xi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\omicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\pi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\varpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\rho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\varrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\sigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\varsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\tau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\upsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\phi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\varphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\chi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\psi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\omega{\unicode{x1D714}}\)

15 Відносність електричного і магнітного полів

Відомо, що електродинаміка Максвелла — в сучасному її вигляді — у застосуванні до рухомих тіл приводить до асиметрії, яка невластива самим явищам.

А. Ейнштейн, «До електродинаміки рухомих тіл», 1905

Явище електромагнітної індукції — та ланка, що остаточно поєднує електрику й магнетизм у єдину теорію. Ми бачили (розділ 12), що ЕРС індукції виникає у двох, здавалося б, різних ситуаціях: коли провідник рухається в незмінному магнітному полі (причина — сила Лоренца) і коли нерухомий провідник перебуває у змінному магнітному полі (причина — вихрове електричне поле). Чи справді це два різні явища, чи два погляди на одне й те саме явище, побачені з різних систем відліку?

(image)

Рис. 15.1. Аліса та Боб, кожен з яких вважає нерухомим себе, по-різному пояснюють причину виникнення того самого струму в провіднику: для Аліси це електричне поле рухомого магніту, для Боба — сила Лоренца з боку магнітного поля нерухомого магніту

Щоб це з’ясувати, розгляньмо замкнений дротяний контур і магніт, які рухаються один відносно одного рівномірно й прямолінійно, та двох спостерігачів — Алісу й Боба (рис. 15.1). Аліса пов’язана з контуром: для неї контур нерухомий, а повз нього рухається магніт. Боб пов’язаний з магнітом: для нього магніт нерухомий, а рухається контур. Обидва реєструють той самий струм, але пояснюють його по-різному. Аліса бачить навколо рухомого магніту електричне поле, яке й рухає заряди в контурі. Боб електричного поля не бачить — поле нерухомого магніту для нього суто магнітне, — і струм він пояснює силою Лоренца, що діє на заряди рухомого контуру.

Тут ми спираємося на принцип відносності: усі інерціальні системи відліку рівноправні, а фізичний результат — показ амперметра в контурі — залежить лише від відносного руху контуру й магніту, а не від того, хто з них «насправді» рухається. Слово «інерціальні» суттєве: наведений аргумент працює лише для рівномірного руху. У загальному випадку (деформація контуру, змінний струм у котушці) два механізми заміною системи відліку один до одного не зводяться; їх об’єднує вже правило потоку.

Саме з цієї ситуації починає Ейнштейн свою статтю 1905 року [92], з якої взято епіграф. Далі в ній сказано:

Пригадаємо, наприклад, електродинамічну взаємодію між магнітом та провідником зі струмом. Спостережуване явище залежить лише від відносного руху провідника і магніту, тоді як, згідно зі звичайним уявленням, два випадки, у яких рухається або одне, або інше з цих тіл, повинні бути строго розмежовані. Справді, якщо рухається магніт, а провідник знаходиться в спокої, то навколо магніту виникає електричне поле, що має певну енергію і в тих місцях, де є частини провідника, породжує струм. Якщо ж магніт перебуває у спокої, а рухається провідник, навколо магніту немає ніякого електричного поля; натомість у провіднику виникає електрорушійна сила, якій самій по собі не відповідає жодна енергія, але яка — за умови передбачуваної тотожності відносного руху в обох випадках, — викликає електричні струми тієї ж величини і того ж напрямку, що й електричне поле в першому випадку.

  А. Ейнштейн, 1905

Отже, асиметрія — у теорії, а не в явищі. Явище симетричне щодо обміну «рухається магніт» \(\leftrightarrow \) «рухається провідник», а теорія ці два випадки розрізняє: в одному є електричне поле з енергією, в іншому — лише ЕРС, якій жодна енергія не відповідає. Тому запитання ставиться не так, чи електричне поле «насправді» існує. Воно таке: як пов’язані між собою електричне й магнітне поля, які бачать різні спостерігачі, і що в цьому зв’язку від вибору системи відліку не залежить?

Із принципу відносності та з того, що Аліса й Боб описують той самий струм через різні поля, випливає: електричне й магнітне поля окремо не є абсолютними — їхній поділ залежить від системи відліку. Але це не означає, що поле є лише «способом опису». Реальним є електромагнітне поле як ціле; від системи відліку залежить тільки його розклад на електричну й магнітну частини. Далі ми побачимо й величини, які від системи відліку не залежать. Це наскрізна думка розділу.

§ 15.1 Нерелятивістські закони перетворення полів

Перетворення електричного поля

Нехай заряджена частинка в системі відліку \(S\) рухається зі швидкістю \(\vect v\) в полях \(\Efield \) і \(\Bfield \). Тоді на неї діє сила

\begin{equation*} \vect F = q\left (\Efield + \frac 1c\,\vect v\times \Bfield \right ). \end{equation*}

Перейдімо в систему відліку \(S'\), яка рухається зі швидкістю \(\vect v\), — у цій системі частинка спочиває. У системі \(S'\) на частинку діє лише сила з боку електричного поля (магнітне поле на нерухому частинку не діє):

\begin{equation*} \vect F' = q\Efield '. \end{equation*}

У нерелятивістському наближенні сила є інваріантом, тобто \(\vect F = \vect F'\). Звідси випливає перший закон перетворення:

\begin{equation} \label {eq:EprimeFromE} \tcbhighmath { \Efield ' = \Efield + \frac 1c\,\vect v\times \Bfield . } \end{equation}

Отже, «суто електричне» поле в одній системі відліку стає комбінацією електричного й магнітного полів в іншій: обидва поля — лише різні прояви єдиного електромагнітного поля.

Перехід від системи відліку \(S'\) до системи \(S\) отримується зміною знака швидкості:

\begin{equation} \label {eq:EFromEprime} \tcbhighmath { \Efield = \Efield ' - \frac 1c\,\vect v\times \Bfield '. } \end{equation}

Перетворення магнітного поля

Із закону Біо–Савара–Лапласа випливає, що магнітне поле заряду, який рухається зі швидкістю \(\vect v\), дорівнює (тут \(\Efield '\) — електростатичне поле цього заряду в системі, де він спочиває)

\begin{equation*} \Bfield = \frac 1c\,\vect v\times \Efield ', \qquad \Efield ' = \frac {q\vect r}{r^3}. \end{equation*}

Розглянемо систему нерухомих (у системі відліку \(S'\)) заряджених частинок. Вони створюють електростатичне поле

\begin{equation*} \Efield ' = \sum _k \frac {q_k}{r_k^3}\vect r_k = \sum _k \Efield '_k. \end{equation*}

Перейдімо в систему відліку \(S\), відносно якої система \(S'\) рухається зі швидкістю \(\vect v\). У \(S\) заряди рухаються зі швидкістю \(\vect v\), тому кожен із них створює магнітне поле \(\Bfield _k = \frac 1c\,\vect v\times \Efield '_k\), а всі разом вони створюють поле

\begin{equation*} \Bfield = \frac 1c\,\vect v\times \Efield '. \end{equation*}

Таким чином, у системі відліку, в якій заряди рухаються, виникає магнітне поле. Якщо у вихідній системі є ще й магнітне поле \(\Bfield '\) (створюване, наприклад, власним магнітним моментом частинки), то за принципом суперпозиції воно просто додається, і з точністю до \(v/c\) сумарне поле дається формулою

\begin{equation} \label {eq:BFromBprime} \tcbhighmath { \Bfield = \Bfield ' + \frac 1c\,\vect v\times \Efield '. } \end{equation}

Обернений перехід від системи \(S\) до системи \(S'\) отримується зміною знака швидкості:

\begin{equation} \label {eq:BprimeFromB} \tcbhighmath { \Bfield ' = \Bfield - \frac 1c\,\vect v\times \Efield . } \end{equation}

Пари формул (15.1), (15.4) та (15.2), (15.3) дають нерелятивістські закони перетворення полів при переході від однієї інерціальної системи відліку до іншої. Ці закони справедливі лише при \(v \ll c\); точні (релятивістські) формули, розглянуті далі, переходять у них у граничному випадку малих швидкостей.

§ 15.2 Релятивістські закони перетворення полів

Інваріантність заряду

При виведенні закону збереження заряду,

\begin{equation*} \frac {\partial \rho }{\partial t} + \divg \vect j = 0, \end{equation*}

передбачалося, що величина заряду не залежить від його швидкості. Це твердження є фактично результатом досліду. Припустимо, що це не так, тобто що заряд залежить від швидкості, \(q = q(v)\). Візьмімо електронейтральне тіло, в якому додатні й від’ємні заряди точно скомпенсовані. Нагріватимемо це тіло. Тоді легкі частинки почнуть рухатися швидше, ніж важкі (наприклад, у газі \(v_T = \sqrt {3kT/m} \sim m^{-1/2}\)). У результаті заряд одного знака почне переважати — тіло набуде нескомпенсованого заряду.

Однак такого ефекту не спостерігалося в жодному експерименті. Найточніше це перевірено на атомах гелію й молекулах водню: обидві системи містять по два протони й два електрони, але в атомі гелію електрони рухаються помітно швидше, а проте обидві електронейтральні з точністю близько \(10^{-20}\) заряду електрона (Дж. Кінг, 1960 р.). Це означає незалежність заряду від швидкості.

Саме інваріантність заряду робить можливим узгоджене релятивістське перетворення густини заряду й густини струму: заряд елемента об’єму не змінюється, хоча сам об’єм зазнає лоренцевого скорочення.

Релятивістські формули перетворення полів

Нерелятивістські формули ми вивели, вважаючи силу однаковою в обох системах відліку. Тепер зробимо те саме точно: замінимо рівність \(\vect F = \vect F'\) правильним перетворенням сили. Введемо позначення \(\vect \beta = \vect v/c\), \(\gamma = 1/\sqrt {1-(v/c)^2}\) і, як і раніше, вважатимемо, що система \(S'\) рухається відносно \(S\) зі швидкістю \(\vect v\) (вісь \(x\) напрямлена вздовж \(\vect v\)). Індексом «\(\parallel \)» позначимо компоненти полів, паралельні вектору швидкості, а індексом «\(\perp \)» — перпендикулярні до нього. Виведення спирається на три положення: означення полів через силу Лоренца, яке однакове в усіх інерціальних системах; інваріантність заряду; принцип відносності, за яким обернене перетворення отримується заміною \(\vect v \to -\vect v\).

Перетворення сили. Розглянемо частинку, яка в розглядуваний момент спочиває в системі \(S'\). Нагадаємо, що координати перетворюються як \(x = \gamma (x' + vt')\), \(t = \gamma (t' + vx'/c^2)\), а енергія й імпульс — як компоненти 4-вектора \((E/c,\ \vect p)\) (тут \(E\) — енергія частинки, а не поле):

\begin{equation*} dp_\parallel = \gamma \left (dp'_\parallel + \frac {v}{c^2}\,dE'\right ), \qquad dp_\perp = dp'_\perp , \qquad dt = \gamma \left (dt' + \frac {v}{c^2}\,dx'\right ). \end{equation*}

Для частинки, що спочиває в \(S'\), зміщення \(dx' = 0\), а \(dE' = \vect F'\cdot d\vect r' = 0\). Тому \(dt = \gamma \,dt'\), \(dp_\parallel = \gamma \,dp'_\parallel \), \(dp_\perp = dp'_\perp \), і, ділячи, отримуємо

\begin{equation*} F_\parallel = F'_\parallel , \qquad \vect F_\perp = \frac {\vect F'_\perp }{\gamma }. \end{equation*}

Електричне поле. У системі \(S\) частинка рухається зі швидкістю \(\vect v\), тому \(\vect F = q(\Efield + \vect \beta \times \Bfield )\); у системі \(S'\) вона спочиває, тому \(\vect F' = q\Efield '\) (заряд інваріантний). Вектор \(\vect \beta \times \Bfield \) перпендикулярний до \(\vect v\), тож із \(F_\parallel = F'_\parallel \) випливає \(E_\parallel = E'_\parallel \), а з \(\vect F_\perp = \vect F'_\perp /\gamma \) — \(\Efield _\perp + \vect \beta \times \Bfield = \Efield '_\perp /\gamma \). Отже,

\begin{equation} \label {eq:RelE} \Efield '_\parallel = \Efield _\parallel , \qquad \Efield '_\perp = \gamma \left (\Efield _\perp + \vect \beta \times \Bfield \right ). \end{equation}

Точку простору можна вибрати довільно: у ній завжди можна розмістити пробну частинку.

Магнітне поле, перпендикулярні компоненти. Формула (15.5) справедлива для будь-яких полів. За принципом відносності обернене перетворення відрізняється лише знаком швидкості:

\begin{equation*} \Efield _\perp = \gamma \left (\Efield '_\perp - \vect \beta \times \Bfield '\right ). \end{equation*}

Підставимо в нього \(\Efield '_\perp \) з (15.5):

\begin{equation*} \Efield _\perp = \gamma ^2\left (\Efield _\perp + \vect \beta \times \Bfield \right ) - \gamma \,\vect \beta \times \Bfield ' \quad \Rightarrow \quad \vect \beta \times \Bfield ' = \gamma \beta ^2\,\Efield _\perp + \gamma \,\vect \beta \times \Bfield , \end{equation*}

де використано \(\gamma ^2 - 1 = \gamma ^2\beta ^2\). Помножимо обидві частини векторно на \(\vect \beta \) зліва. Для будь-якого вектора \(\vect X\) маємо \(\vect \beta \times (\vect \beta \times \vect X) = -\beta ^2\vect X_\perp \), тому \(-\beta ^2\Bfield '_\perp = \gamma \beta ^2\,\vect \beta \times \Efield - \gamma \beta ^2\,\Bfield _\perp \), тобто

\begin{equation} \label {eq:RelBperp} \Bfield '_\perp = \gamma \left (\Bfield _\perp - \vect \beta \times \Efield \right ). \end{equation}

Магнітне поле, паралельна компонента. Нехай довгий соленоїд, вісь якого напрямлена вздовж \(\vect v\), спочиває в \(S'\). Поле всередині нього \(B'_\parallel = \frac {4\pi }{c}\,i'\), де \(i' = \sigma 'u'\) — лінійна густина струму (струм на одиницю довжини соленоїда), \(\sigma '\) — поверхнева густина заряду носіїв, \(u'\) — їхня азимутальна швидкість. У системі \(S\) соленоїд рухається вздовж своєї осі. Поперечні розміри не змінюються, поздовжні скорочуються, тому через інваріантність заряду \(\sigma = \gamma \sigma '\). Азимутальна швидкість носіїв, перпендикулярна до \(\vect v\), через уповільнення часу зменшується: \(u = u'/\gamma \). Отже, \(i = \sigma u = i'\). Соленоїд залишається електронейтральним (струм перпендикулярний до \(\vect v\)), тому в \(S\) є лише магнітне поле, і \(B_\parallel = B'_\parallel \).

Отже, ми отримуємо закони перетворення при переході від \(S\) до \(S'\):

\begin{equation} \label {eq:RelTransformDirect} \tcbhighmath { \begin{aligned} \Efield '_\parallel &= \Efield _\parallel , \qquad \Efield '_\perp = \gamma \left (\Efield _\perp + \vect \beta \times \Bfield \right ), \\[4pt] \Bfield '_\parallel &= \Bfield _\parallel , \qquad \Bfield '_\perp = \gamma \left (\Bfield _\perp - \vect \beta \times \Efield \right ). \end {aligned} } \end{equation}

Обернені перетворення, від \(S'\) до \(S\), отримуються заміною \(\vect v \to -\vect v\):

\begin{equation} \label {eq:RelTransformParallel} \tcbhighmath { \begin{aligned} \Efield _\parallel &= \Efield '_\parallel , \qquad \Efield _\perp = \gamma \left (\Efield '_\perp - \vect \beta \times \Bfield '\right ), \\[4pt] \Bfield _\parallel &= \Bfield '_\parallel , \qquad \Bfield _\perp = \gamma \left (\Bfield '_\perp + \vect \beta \times \Efield '\right ). \end {aligned} } \end{equation}

При \(v \ll c\) маємо \(\gamma \to 1\), і формули (15.7) та (15.8) переходять у нерелятивістські формули (15.1)–(15.4): паралельні компоненти взагалі не змінюються, а для перпендикулярних залишається лише змішування \(\vect \beta \times \Bfield \) і \(\vect \beta \times \Efield \). Множник \(\gamma \) з’являється лише для компонент, перпендикулярних до руху, — саме там працюють скорочення довжин і уповільнення часу.

Перевірка. Заряджена площина, що спочиває в \(S'\) з поверхневою густиною \(\sigma '\), створює поле \(E' = 2\pi \sigma '\), \(B' = 0\). У системі \(S\) вона рухається вздовж себе, її поздовжні розміри скорочуються, тож \(\sigma = \gamma \sigma '\), а поле \(E = 2\pi \sigma = \gamma E'\) і \(B = (2\pi /c)\,\sigma v = \gamma \beta E'\). Це збігається з (15.8) при \(B' = 0\).

Інваріанти електромагнітного поля

З формул перетворення (15.7) випливає, що є два інваріанти електромагнітного поля:

\begin{equation} \label {eq:FieldInvariants} \tcbhighmath { I_1 \equiv E^2 - B^2 = \text {inv}, \qquad I_2 \equiv \Efield \cdot \Bfield = \text {inv}. } \end{equation}

Доведення. Розкладемо поля на паралельні й перпендикулярні до \(\vect v\) складові. Для векторів, перпендикулярних до \(\vect \beta \), скористаємося тотожністю \((\vect \beta \times \vect a)\cdot (\vect \beta \times \vect b) = \beta ^2\,\vect a_\perp \cdot \vect b_\perp \), а також тим, що вектори \(\vect \beta \times \Efield \) і \(\vect \beta \times \Bfield \) перпендикулярні до \(\vect \beta \), а \(\vect \beta \times \Efield \perp \Efield \), \(\vect \beta \times \Bfield \perp \Bfield \).

Інваріант \(I_2\). Паралельні компоненти не змінюються, тому

\begin{equation*} \Efield '\cdot \Bfield ' = E_\parallel B_\parallel + \gamma ^2\left (\Efield _\perp + \vect \beta \times \Bfield \right )\cdot \left (\Bfield _\perp - \vect \beta \times \Efield \right ). \end{equation*}

Розкриємо добуток. Доданки \(\Efield _\perp \cdot (\vect \beta \times \Efield )\) і \((\vect \beta \times \Bfield )\cdot \Bfield _\perp \) дорівнюють нулю, а \((\vect \beta \times \Bfield )\cdot (\vect \beta \times \Efield ) = \beta ^2\,\Efield _\perp \cdot \Bfield _\perp \). Тому

\begin{equation*} \Efield '\cdot \Bfield ' = E_\parallel B_\parallel + \gamma ^2\left (1-\beta ^2\right )\Efield _\perp \cdot \Bfield _\perp = E_\parallel B_\parallel + \Efield _\perp \cdot \Bfield _\perp = \Efield \cdot \Bfield , \end{equation*}

оскільки \(\gamma ^2(1-\beta ^2) = 1\).

Інваріант \(I_1\). Аналогічно,

\begin{equation*} E'^2 - B'^2 = E_\parallel ^2 - B_\parallel ^2 + \gamma ^2\left [\left (\Efield _\perp + \vect \beta \times \Bfield \right )^2 - \left (\Bfield _\perp - \vect \beta \times \Efield \right )^2\right ]. \end{equation*}

Різниця квадратів у дужках дорівнює

\begin{equation*} \left (1-\beta ^2\right )\left (E_\perp ^2 - B_\perp ^2\right ) + 2\left [\Efield \cdot (\vect \beta \times \Bfield ) + \Bfield \cdot (\vect \beta \times \Efield )\right ]. \end{equation*}

Вираз у квадратних дужках дорівнює \(\vect \beta \cdot (\Bfield \times \Efield ) + \vect \beta \cdot (\Efield \times \Bfield ) = 0\), тому \(E'^2 - B'^2 = E_\parallel ^2 - B_\parallel ^2 + E_\perp ^2 - B_\perp ^2 = E^2 - B^2\).

Отже, поділ поля на електричну й магнітну частини не абсолютний, але деякі його характеристики від системи відліку не залежать: знак \(E^2-B^2\) і обертання в нуль добутку \(\Efield \cdot \Bfield \) однакові для всіх спостерігачів. З цього випливають такі наслідки.

Наслідки з інваріантів

Якщо в якій-небудь системі відліку \(I_2 \neq 0\), то не існує системи відліку, в якій одне з полів оберталося б у нуль (тоді \(\Efield \cdot \Bfield \) дорівнювало б нулю). Іншими словами, неможливо вибором системи відліку виключити хоча б одне з полів.

Нехай у системі \(S\) інваріант \(I_2 = 0\), тобто \(\Efield \perp \Bfield \). Якщо при цьому \(I_1 > 0\), тобто \(|\Efield | > |\Bfield |\), то існує система відліку \(S'\), в якій присутнє тільки електричне поле. Вона рухається відносно \(S\) з такою швидкістю, що

\begin{equation*} \Bfield ' = \Bfield - \frac 1c\,\vect v\times \Efield = 0 \quad \Rightarrow \quad \vect v = c\,\frac {\Efield \times \Bfield }{E^2}. \end{equation*}

Ця швидкість перпендикулярна і до \(\Efield \), і до \(\Bfield \), тому обидва поля в \(S\) поперечні, множник \(\gamma \) не впливає, і формула точна; при цьому \(v = cB/E < c\). Величину поля в \(S'\) дає інваріант \(I_1\): \(E' = \sqrt {E^2 - B^2}\).

Якщо ж \(I_1 < 0\), то підхожим вибором системи відліку можна виключити електричне поле, так що залишається тільки магнітне поле. Швидкість відповідної системи відліку така, що

\begin{equation*} \Efield ' = \Efield + \frac 1c\,\vect v\times \Bfield = 0 \quad \Rightarrow \quad \vect v = c\,\frac {\Efield \times \Bfield }{B^2}, \end{equation*}

причому \(v = cE/B < c\), а \(B' = \sqrt {B^2 - E^2}\).

Нарешті, якщо \(I_1 = 0\) і \(I_2 = 0\) (наприклад, поле плоскої хвилі), то в будь-якій системі відліку \(E = B\), і жодним вибором системи відліку не можна виключити ні електричне, ні магнітне поле.

Перетворення потенціалів

Електромагнітне поле характеризується скалярним \(\phi \) і векторним \(\vect A\) потенціалами, причому

\begin{equation*} \Efield = -\grad \phi - \frac 1c\frac {\partial \vect A}{\partial t}, \qquad \Bfield = \rot \vect A. \end{equation*}

Ця пара потенціалів повністю визначає електромагнітне поле. У калібруванні Лоренца \(\frac 1c\parttime {\phi } + \divg \vect A = 0\) (розділ 17) вони задовольняють рівнянням \(\frac 1{c^2}\frac {\partial ^2\phi }{\partial t^2} - \nabla ^2\phi = 4\pi \rho \) і \(\frac 1{c^2}\frac {\partial ^2\vect A}{\partial t^2} - \nabla ^2\vect A = \frac {4\pi }{c}\vect j\), де в правих частинах стоїть 4-вектор \((c\rho ,\ \vect j)\), а оператор ліворуч не залежить від системи відліку. Тому \((\phi ,\ \vect A)\) утворюють 4-вектор

\begin{equation*} A = (\phi , A_x, A_y, A_z), \end{equation*}

компоненти якого перетворюються при переході від однієї інерціальної системи відліку до іншої відповідно до перетворень Лоренца:

\begin{equation} \label {eq:PotentialTransform} \begin{aligned} \phi &= \frac {\phi ' + (v/c)A'_x}{\sqrt {1-(v/c)^2}}, \qquad A_x = \frac {A'_x + (v/c)\phi '}{\sqrt {1-(v/c)^2}}, \qquad A_y = A'_y, \qquad A_z = A'_z; \\[8pt] \phi ' &= \frac {\phi - (v/c)A_x}{\sqrt {1-(v/c)^2}}, \qquad A'_x = \frac {A_x - (v/c)\phi }{\sqrt {1-(v/c)^2}}, \qquad A'_y = A_y, \qquad A'_z = A_z. \end {aligned} \end{equation}

Передбачається, що вісь \(x\) напрямлена вздовж вектора швидкості \(\vect v\).

Формули (15.10) — це перетворення Лоренца для 4-вектора потенціалу: при переході до рухомої системи відліку скалярний потенціал «перемішується» з компонентою векторного потенціалу вздовж напрямку руху. Це ще один прояв єдності електричного й магнітного полів.

§ 15.3 Тензор електромагнітного поля (microscope)

Закони перетворення (15.7) мають дивний вигляд: шість компонент \(\Efield \) і \(\Bfield \) переходять одна в одну за різними правилами для поздовжніх і поперечних складових. Це означає, що вони є компонентами одного об’єкта, як три просторові й одна часова компоненти 4-вектора. Цей об’єкт — тензор електромагнітного поля.

Позначення. Координати \(x^\mu = (ct,\,x,\,y,\,z)\), а метрика має сигнатуру \((+,-,-,-)\), тобто для 4-вектора \(a^\mu = (a^0, \vect a)\) маємо \(a_\mu = (a^0, -\vect a)\); грецькі індекси пробігають значення \(0,1,2,3\), латинські — \(1,2,3\), за повторюваними індексами йде сума. Похідна \(\partial _\mu = \left (\frac {1}{c}\frac {\partial }{\partial t},\ \nabla \right )\). 4-потенціал: \(A^\mu = (\phi , \vect A)\), \(A_\mu = (\phi , -\vect A)\).

Означення. Тензор поля будується з потенціалів як

\begin{equation} \label {eq:FieldTensorDef} F_{\mu \nu } = \partial _\mu A_\nu - \partial _\nu A_\mu . \end{equation}

Він не змінюється при калібрувальному перетворенні \(A_\mu \to A_\mu + \partial _\mu f\). Виразимо його компоненти через \(\Efield \) і \(\Bfield \):

\begin{equation*} \begin{gathered} F_{0i} = \partial _0 A_i - \partial _i A_0 = -\frac 1c\frac {\partial A^i}{\partial t} - \frac {\partial \phi }{\partial x^i} = E_i, \\ F_{12} = \partial _1 A_2 - \partial _2 A_1 = -\left (\frac {\partial A_y}{\partial x} - \frac {\partial A_x}{\partial y}\right ) = -B_z, \end {gathered} \end{equation*}

і аналогічно \(F_{13} = B_y\), \(F_{23} = -B_x\). У вигляді таблиці:

\begin{equation} \label {eq:FieldTensorMatrix} F_{\mu \nu } = \begin{pmatrix} 0 & E_x & E_y & E_z \\ -E_x & 0 & -B_z & B_y \\ -E_y & B_z & 0 & -B_x \\ -E_z & -B_y & B_x & 0 \end {pmatrix}, \qquad F^{\mu \nu } = \begin{pmatrix} 0 & -E_x & -E_y & -E_z \\ E_x & 0 & -B_z & B_y \\ E_y & B_z & 0 & -B_x \\ E_z & -B_y & B_x & 0 \end {pmatrix}. \end{equation}

Тензор антисиметричний, \(F_{\nu \mu } = -F_{\mu \nu }\), тому має рівно шість незалежних компонент — стільки, скільки в \(\Efield \) і \(\Bfield \) разом. Перехід до \(F^{\mu \nu }\) означає зміну знака компонент з одним просторовим індексом (\(F^{0i} = -F_{0i}\)).

Перетворення полів. Компоненти тензора перетворюються за правилом, однаковим для кожного індексу:

\begin{equation*} F'^{\mu \nu } = \Lambda ^\mu {}_\alpha \,\Lambda ^\nu {}_\beta \,F^{\alpha \beta }, \qquad \Lambda = \begin{pmatrix} \gamma & -\gamma \beta & 0 & 0 \\ -\gamma \beta & \gamma & 0 & 0 \\ 0 & 0 & 1 & 0 \\ 0 & 0 & 0 & 1 \end {pmatrix}, \end{equation*}

де \(\Lambda \) — перетворення Лоренца при переході до системи \(S'\), що рухається вздовж осі \(x\) зі швидкістю \(v\). Розпишемо дві компоненти:

\begin{equation*} F'^{02} = \gamma F^{02} - \gamma \beta F^{12} \ \Rightarrow \ -E'_y = -\gamma E_y + \gamma \beta B_z \ \Rightarrow \ E'_y = \gamma \left (E_y - \beta B_z\right ), \end{equation*}

\begin{equation*} F'^{12} = -\gamma \beta F^{02} + \gamma F^{12} \ \Rightarrow \ -B'_z = \gamma \beta E_y - \gamma B_z \ \Rightarrow \ B'_z = \gamma \left (B_z - \beta E_y\right ). \end{equation*}

Це складові формул (15.7): \((\vect \beta \times \Bfield )_y = -\beta B_z\), \((\vect \beta \times \Efield )_z = \beta E_y\). Решта чотири компоненти дають \(E'_x = E_x\), \(B'_x = B_x\), \(E'_z = \gamma (E_z + \beta B_y)\), \(B'_y = \gamma (B_y + \beta E_z)\), тобто всі шість співвідношень (15.7) одразу.

Закони перетворення полів, які ми виводили в кілька кроків, є наслідком одного факту: \(F^{\mu \nu }\) — тензор. Причина в силі Лоренца: у 4-вимірній формі вона записується як

\begin{equation*} \frac {dp^\mu }{d\tau } = \frac qc\,F^{\mu \nu }u_\nu , \qquad u^\mu = \gamma \left (c,\ \vect v\right ), \end{equation*}

де \(\tau \) — власний час. Ліворуч 4-вектор, а \(q\) й \(u_\nu \) — інваріант і 4-вектор, тому \(F^{\mu \nu }\) мусить перетворюватися як тензор. При \(\mu = 1,2,3\) праворуч виходить \(\gamma q(\Efield + \frac 1c\vect v\times \Bfield )\), тобто звичайна сила Лоренца, а при \(\mu = 0\) — робота поля \(q\,\Efield \cdot \vect v\).

Інваріанти з тензора

Так само як скалярний добуток \(a_\mu b^\mu \) двох 4-векторів однаковий в усіх інерціальних системах, скалярами є й повні згортання тензора зі самим собою. Побудуємо їх.

Інваріант \(I_1\). Розглянемо згортання \(F_{\mu \nu }F^{\mu \nu }\). Компоненти з індексом \(0\) дають \(F_{0i}F^{0i} + F_{i0}F^{i0} = -2E^2\), а чисто просторові — \(F_{ij}F^{ij} = 2B^2\) (кожна компонента \(B\) входить двічі). Тому

\begin{equation} \label {eq:I1Tensor} F_{\mu \nu }F^{\mu \nu } = 2\left (B^2 - E^2\right ) \quad \Longleftrightarrow \quad I_1 = E^2 - B^2 = -\frac 12\,F_{\mu \nu }F^{\mu \nu }. \end{equation}

Це скаляр, бо \(F'_{\mu \nu }F'^{\mu \nu } = F_{\mu \nu }F^{\mu \nu }\): при перетворенні кожен нижній індекс компенсується верхнім, тому що \(\Lambda ^{-1}\Lambda = 1\).

Інваріант \(I_2\). Другий скаляр потребує дуального тензора

\begin{equation*} \tilde F^{\mu \nu } = \frac 12\,\epsilon ^{\mu \nu \rho \sigma }F_{\rho \sigma }, \end{equation*}

де \(\epsilon ^{\mu \nu \rho \sigma }\) — цілком антисиметричний символ Леві-Чивіти, \(\epsilon ^{0123} = +1\). Обчислення дають, що \(\tilde F^{\mu \nu }\) отримується з \(F^{\mu \nu }\) заміною \(\Efield \to \Bfield \), \(\Bfield \to -\Efield \). Зокрема \(\tilde F^{01} = F_{23} = -B_x\). Повне згортання

\begin{equation*} \epsilon ^{\mu \nu \rho \sigma }F_{\mu \nu }F_{\rho \sigma } = 8\left (F_{01}F_{23} - F_{02}F_{13} + F_{03}F_{12}\right ) = -8\left (E_xB_x + E_yB_y + E_zB_z\right ), \end{equation*}

тому

\begin{equation} \label {eq:I2Tensor} I_2 = \Efield \cdot \Bfield = -\frac 14\,\tilde F^{\mu \nu }F_{\mu \nu } = -\frac 18\,\epsilon ^{\mu \nu \rho \sigma }F_{\mu \nu }F_{\rho \sigma }. \end{equation}

Символ \(\epsilon ^{\mu \nu \rho \sigma }\) не змінює вигляду при власних перетвореннях Лоренца (\(\det \Lambda = 1\)), тому й цей скаляр не залежить від системи відліку. Він змінює знак при дзеркальному відбитті (псевдоскаляр): \(\Efield \) — вектор, \(\Bfield \) — аксіальний вектор, і їхній скалярний добуток парність не зберігає. Величина \(E^2 - B^2\) від парності не залежить.

Незалежно від дуального тензора: \(\det F_{\mu \nu } = (\Efield \cdot \Bfield )^2\). Оскільки \(F' = \Lambda F\Lambda ^{T}\) і \(\det \Lambda = 1\), визначник не змінюється, і \(|I_2|\) інваріантний.

Чому їх рівно два? Складемо комплексний вектор \(\vect {\mathcal F} = \Efield + i\Bfield \). Тоді

\begin{equation*} \vect {\mathcal F}^{\,2} = E^2 - B^2 + 2i\,\Efield \cdot \Bfield = I_1 + 2i\,I_2, \end{equation*}

а формули (15.7) набувають вигляду \(\vect {\mathcal F}'_\parallel = \vect {\mathcal F}_\parallel \), \(\vect {\mathcal F}'_\perp = \gamma \left (\vect {\mathcal F}_\perp - i\,\vect \beta \times \vect {\mathcal F}\right )\). Це «обертання» комплексного вектора навколо \(\vect v\) на уявний кут: \(\gamma = \cosh \eta \), \(\gamma \beta = \sinh \eta \). Прямою підстановкою \(\vect {\mathcal F}'^{\,2} = \mathcal F_\parallel ^2 + \gamma ^2(1-\beta ^2)\,\vect {\mathcal F}_\perp ^{\,2} = \vect {\mathcal F}^{\,2}\) (перехресний член \(\vect {\mathcal F}_\perp \cdot (\vect \beta \times \vect {\mathcal F}_\perp )\) дорівнює нулю). Тобто \(I_1\) і \(I_2\) — дійсна й уявна частини єдиного комплексного інваріанта, а обертання комплексного вектора не змінює лише його квадрат.

Рівняння Максвелла в тензорному вигляді складаються з двох рівнянь:

\begin{equation*} \partial _\mu F^{\mu \nu } = \frac {4\pi }{c}\,j^\nu , \qquad \partial _\mu \tilde {F}^{\mu \nu } = 0, \qquad j^\nu = (c\rho ,\ \vect j). \end{equation*}

При \(\nu = 0\) перше з них дає \(\divg \Efield = 4\pi \rho \), при \(\nu = 1,2,3\) — \(\rot \Bfield - \frac 1c\frac {\partial \Efield }{\partial t} = \frac {4\pi }{c}\vect j\); друге дає \(\divg \Bfield = 0\) і \(\rot \Efield + \frac 1c\frac {\partial \Bfield }{\partial t} = 0\). У першому рівнянні обидві частини є 4-векторами (\(\partial _\mu F^{\mu \nu }\) — згортання 4-вектора \(\partial _\mu \) з тензором), а в другому 4-вектор дорівнює нулю. Тому рівняння зберігають вигляд у всіх інерціальних системах, якщо \(F^{\mu \nu }\) — тензор, а \(j^\nu \) — 4-вектор. Це стисла схема розв’язання задачі 15.6.

Підсумки

Усі результати цього розділу спираються на одну спільну ідею: електричне й магнітне поля — це дві грані єдиного електромагнітного поля, а їхній поділ залежить від вибору системи відліку. Нерелятивістські закони перетворення (15.1)–(15.4) справедливі при \(v \ll c\) і показують, як «суто електричне» поле набуває магнітної складової при переході до рухомої системи відліку. Релятивістські закони (15.7) і (15.8) уточнюють ці співвідношення з урахуванням множника \(\gamma = 1/\sqrt {1-(v/c)^2}\). Інваріанти (15.9) \(I_1 = E^2 - B^2\) та \(I_2 = \Efield \cdot \Bfield \) залишаються незмінними в будь-якій інерціальній системі відліку й визначають, чи можна вибором системи відліку повністю виключити одне з полів. Нарешті, потенціали \(\phi \) і \(\vect A\) утворюють 4-вектор (15.10), а поля \(\Efield \) і \(\Bfield \) — компоненти одного антисиметричного тензора \(F^{\mu \nu }\); закони перетворення полів і інваріанти випливають із того, що це тензор, — це найглибше вираження єдності електромагнітного поля.

Задачі

У всіх задачах система \(S'\) рухається відносно \(S\) зі швидкістю \(\vect v\), якщо не сказано інше.

  • 15.1. Нерелятивістське перетворення полів. У системі відліку \(S\) є однорідне електричне поле \(\Efield = E_0\vect i\) і магнітне поле \(\Bfield = B_0\vect j\). Знайдіть поля \(\Efield '\) і \(\Bfield '\) у системі \(S'\), що рухається зі швидкістю \(\vect v = v\vect i\) (\(v \ll c\)). [відповідь]

  • 15.2. Інваріанти поля. Доведіть, що величини \(I_1 = E^2 - B^2\) та \(I_2 = \Efield \cdot \Bfield \) справді є інваріантами відносно перетворень (15.8). Вказівка: розкладіть поля на паралельну та перпендикулярну до \(\vect v\) складові й скористайтесь явними формулами перетворення. [відповідь]

  • 15.3. Чисте електричне поле в одній системі — чисто магнітне в іншій? Чи може так статися, що в деякій інерціальній системі відліку існує тільки електричне поле (\(\Efield \neq 0\), \(\Bfield = 0\)), а в іншій інерціальній системі — тільки магнітне поле (\(\Efield ' = 0\), \(\Bfield ' \neq 0\))? Обґрунтуйте відповідь, використовуючи інваріанти поля. [відповідь]

  • 15.4. Коли існує система з чисто електричним полем? Нехай у деякій інерціальній системі відліку задано однорідні поля \(\Efield \) і \(\Bfield \). За яких умов на ці поля існує така інерціальна система, в якій магнітне поле дорівнює нулю? Знайдіть її швидкість відносно вихідної системи. [відповідь]

  • 15.5. «Нейтральний» дріт зі струмом. У системі відліку \(S\) довгий прямий дріт нерухомий і електрично нейтральний: додатні іони спочивають, а електрони дрейфують зі швидкістю \(u\), створюючи струм \(I\). Покажіть, що в системі відліку \(S'\), яка рухається вздовж дроту зі швидкістю \(v\), дріт виявляється зарядженим. Як це узгоджується з інваріантністю заряду?

    Вказівка: скористайтесь релятивістським перетворенням густини заряду й густини струму як компонент 4-вектора \(j = (\rho c, \vect j)\) та лоренцевим скороченням відстаней між іонами й електронами. Ця задача — класична ілюстрація того, що магнітна сила в одній системі відліку є проявом електричної сили в іншій. Обидва описи з силами \(F\) і \(F'=\gamma F\) на пробний заряд можна порівняти в інтерактивній моделі. [відповідь]

  • 15.6. Чи зберігають рівняння Максвелла форму? Покажіть, що рівняння Максвелла

    \begin{equation*} \divg \Efield = 4\pi \rho , \qquad \rot \Bfield - \frac 1c\frac {\partial \Efield }{\partial t} = \frac {4\pi }{c}\vect j, \end{equation*}

    \begin{equation*} \divg \Bfield = 0, \qquad \rot \Efield + \frac 1c\frac {\partial \Bfield }{\partial t} = 0 \end{equation*}

    зберігають свій вигляд при переході до будь-якої інерціальної системи відліку, якщо поля перетворюються за формулами (15.8), а густини заряду й струму — за перетвореннями Лоренца для 4-вектора \(j = (\rho c, \vect j)\). Вказівка: це найпряміший шлях довести, що рівняння Максвелла релятивістськи інваріантні — і що саме тому вони «автоматично» містили у собі спеціальну теорію відносності, задовго до її створення. [відповідь]

Контрольні питання

  • 1. У чому полягає парадокс Аліси й Боба про магніт і провідник? Чому в обох випадках виникає той самий струм, попри різне фізичне пояснення (сила Лоренца проти вихрового електричного поля)?

  • 2. Що мав на увазі Ейнштейн, кажучи, що асиметрія — «в теорії, а не в явищі»? Чому питання про те, чи електричне поле «насправді» існує, поставлене некоректно?

  • 3. Виведіть нерелятивістський закон перетворення електричного поля \(\Efield ' = \Efield + \dfrac 1c\vect v\times \Bfield \), виходячи з інваріантності сили в нерелятивістському наближенні.

  • 4. Виведіть нерелятивістський закон перетворення магнітного поля \(\Bfield = \Bfield ' + \dfrac 1c\vect v\times \Efield '\), спираючись на закон Біо–Савара–Лапласа для рухомих зарядів.

  • 5. Чому інваріантність заряду (його незалежність від швидкості) вважають експериментальним фактом? Що сталося б із нагрітим електронейтральним тілом, якби заряд залежав від швидкості?

  • 6. На яких трьох положеннях ґрунтується релятивістське виведення законів перетворення полів? Виведіть перетворення сили \(F_\parallel =F'_\parallel \), \(\vect F_\perp = \vect F'_\perp /\gamma \) для частинки, що спочиває в \(S'\).

  • 7. Виведіть релятивістський закон перетворення паралельної та перпендикулярної складових електричного поля, \(\Efield '_\parallel =\Efield _\parallel \), \(\Efield '_\perp =\gamma (\Efield _\perp +\vect \beta \times \Bfield )\).

  • 8. Виведіть релятивістське перетворення перпендикулярної складової магнітного поля \(\Bfield '_\perp = \gamma (\Bfield _\perp - \vect \beta \times \Efield )\), користуючись принципом відносності й уже знайденим перетворенням для \(\Efield \).

  • 9. На прикладі рухомого соленоїда покажіть, чому паралельна складова магнітного поля не змінюється при переході в іншу інерціальну систему відліку, \(B_\parallel = B'_\parallel \).

  • 10. Запишіть повну систему релятивістських перетворень полів. Чому при \(v\ll c\) вони переходять у нерелятивістські формули, і чому множник \(\gamma \) з’являється лише для перпендикулярних компонент?

  • 11. Що таке інваріанти електромагнітного поля \(I_1=E^2-B^2\) та \(I_2=\Efield \cdot \Bfield \)? Доведіть інваріантність \(I_2\), використовуючи розклад полів на паралельну й перпендикулярну складові.

  • 12. За яких умов на інваріанти \(I_1\), \(I_2\) можна вибором системи відліку повністю виключити електричне поле, а за яких — магнітне? Виведіть відповідну швидкість такої системи відліку.

  • 13. Чому для поля плоскої хвилі (\(I_1=I_2=0\)) жодним вибором системи відліку не можна виключити ні електричне, ні магнітне поле?

  • 14. Покажіть, що скалярний \(\phi \) і векторний \(\vect A\) потенціали утворюють 4-вектор, компоненти якого перетворюються за формулами Лоренца.

  • 15. Дайте означення тензора електромагнітного поля \(F_{\mu \nu } = \partial _\mu A_\nu - \partial _\nu A_\mu \) через 4-потенціал. Чому цей тензор антисиметричний і має рівно шість незалежних компонент?

  • 16. Виведіть явний вигляд матриці \(F_{\mu \nu }\) через компоненти \(\Efield \) і \(\Bfield \). Покажіть, як з перетворення тензора Лоренца відновлюються всі шість формул релятивістського перетворення полів.

  • 17. Як інваріанти \(I_1\) і \(I_2\) виражаються через повні згортання тензора поля \(F_{\mu \nu }F^{\mu \nu }\) та дуального тензора \(\tilde F^{\mu \nu }F_{\mu \nu }\)? Чому \(I_2\) — псевдоскаляр, а \(I_1\) — звичайний скаляр?

  • 18. Складіть комплексний вектор \(\vect {\mathcal F} = \Efield + i\Bfield \) і поясніть, чому інваріантів рівно два: це дійсна й уявна частини квадрата цього вектора.

  • 19. Як записуються рівняння Максвелла в коваріантному тензорному вигляді \(\partial _\mu F^{\mu \nu } = (4\pi /c)j^\nu \) та \(\partial _\mu \tilde F^{\mu \nu }=0\)? Чому з цього запису випливає релятивістська інваріантність рівнянь Максвелла?

  • 20. Розгляньте парадокс «нейтрального» дроту зі струмом: чому в системі відліку, що рухається вздовж дроту, він виявляється зарядженим, і як це узгоджується з інваріантністю заряду?