Електрика та магнетизм
3 Електричне поле статичної системи зарядів
Природа використовує лише найдовші нитки, щоб ткати свої візерунки, тож кожен маленький клаптик її тканини розкриває будову всього гобелена.
Річард Фейнман, «Характер фізичних законів»
§ 3.1 Дипольний момент системи зарядів
Будь-яка матерія складається із заряджених частинок — електронів і атомних ядер, — тому кожне тіло певною мірою і створює електричне поле, і реагує на зовнішнє. Щоб описати цю взаємодію, часто недостатньо знати лише сумарний заряд системи \(q = \sum _i q_i\); важливу роль відіграє й те, як заряди розташовані один відносно одного. На додаток, можливий і крайній випадок: сумарний заряд може дорівнювати нулю (\(q=0\)), і все ж система зарядів не буде «невидимою» для зовнішнього спостерігача — вона однаково створює поле в просторі й реагує на зовнішнє поле, просто ця взаємодія визначається вже не сумарним зарядом, а саме взаємним розташуванням зарядів. Найпростішою кількісною мірою такого взаємного розташування зарядів слугує дипольний момент — векторна сума добутків зарядів на їхні радіус-вектори:
\(\seteqnumber{0}{3.}{0}\)\begin{equation} \label {eq:el_momentum} \vect {p} = \sum _{i=1}^{n}q_i\vect {r}_i, \end{equation}
де \(\vect {r}_i\) — радіус-вектор \(i\)-го заряду.
Дипольний момент — перша (після сумарного заряду) характеристика в такому описі; якщо і сумарний заряд, і дипольний момент виявляються нульовими, слід звернутися до наступного члена розкладу — квадрупольного моменту (3.7).
Загалом дипольний момент залежить від вибору початку відліку: якщо перенести початок координат на вектор \(\vect {a}\), то \(\vect {r}_i \to \vect {r}_i - \vect {a}\) і \(\vect {p} \to \vect {p} - q\vect {a}\), де \(q = \sum _i q_i\). Отже, якщо система в цілому електронейтральна (\(q = 0\)), то дипольний момент \(\vect {p}\) визначений однозначно.
Найпростішою й водночас найважливішою системою з ненульовим дипольним моментом є диполь — система, що складається з двох точкових зарядів \(q\), однакових за величиною і протилежних за знаком (рис. 3.1).
Плече диполя — вектор (\(\symbfscr {l}\)), що йде від «\(-\)» заряду до «\(+\)», довжина якого дорівнює відстані між зарядами.
Дипольним моментом диполя називається вектор
\(\seteqnumber{0}{3.}{1}\)\begin{equation} \vect {p} = q\symbfscr {l}. \end{equation}
Жорсткий диполь — диполь із фіксованою відстанню між зарядами, що не змінюється під зовнішніми впливами.
Пружний диполь — диполь, де відстань між зарядами змінюється під зовнішніми впливами, і дипольний момент може змінюватися.
Якщо необхідно визначити поле диполя на далеких відстанях, то зручно користуватись концепцією елементарного, або точкового диполя. Елементарним, або точковим диполем називають граничну систему з \(\ell \to 0\), \(|q| \to \infty \) за скінченної величини \(p\).
§ 3.2 Потенціал точкового диполя
Знайдемо поле диполя на далеких відстанях \(r\), тобто за умови \(\ell \ll r\); у такому разі диполь можна вважати точковим. Почнемо з потенціалу: це скаляр, і знайти його простіше, ніж поле. Розташуємо диполь у початку координат (рис. 3.2). Потенціал у точці спостереження \(P\) за принципом суперпозиції
\(\seteqnumber{0}{3.}{2}\)\begin{equation*} \phi = \frac {q}{|\vect r-\vect r_+|} - \frac {q}{|\vect r-\vect r_-|},\qquad \vect r_\pm = \pm \frac {\symbfscr {l}}{2}, \end{equation*}
де \(\vect r\) — радіус-вектор точки \(P\), а \(\vect r_\pm \) — радіус-вектори зарядів \(\pm q\) (плече \(\symbfscr {l}\) напрямлене від \(-q\) до \(+q\)).
Оскільки \(r_\pm =\ell /2\ll r\), кожен доданок лише трохи відрізняється від \(q/r\). Різницю дає формула для зміни функції при малому зміщенні (2.23), застосована до \(f(\vect r)=1/r\) зі зміщенням \(\vect \epsilon =-\vect a\):
\(\seteqnumber{0}{3.}{2}\)\begin{equation} \label {eq:shift_first_order} \frac 1{|\vect r-\vect a|} \approx \frac 1r - \vect a\cdot \vect \nabla \frac 1r = \frac 1r + \frac {\vect a\cdot \vect r}{r^3},\qquad |\vect a|\ll r, \end{equation}
бо \(\vect \nabla (1/r) = -\vect r/r^3\). Узявши \(\vect a=\vect r_\pm =\pm \symbfscr {l}/2\), маємо
\(\seteqnumber{0}{3.}{3}\)\begin{equation*} \phi \approx q\left [\left (\frac 1r+\frac {\symbfscr {l}\cdot \vect r}{2r^3}\right )-\left (\frac 1r-\frac {\symbfscr {l}\cdot \vect r}{2r^3}\right )\right ] = \frac {q\,\symbfscr {l}\cdot \vect r}{r^3}. \end{equation*}
Кулонівські доданки \(q/r\) двох зарядів скорочуються, тому потенціал диполя спадає швидше за кулонівський. У границі точкового диполя (\(\ell \to 0\), \(\vect p=q\symbfscr {l}\) скінченний) відкинуті члени зникають, і рівність стає точною:
\(\seteqnumber{0}{3.}{3}\)\begin{equation} \label {eq:potential_dipole} \tcbhighmath { \phi = \frac {\vect {p}\cdot \vect {r}}{r^3} = \frac {p\cos \theta }{r^2}, } \end{equation}
де \(\theta \) — кут між \(\vect p\) і \(\vect r\). Отже, потенціал точкового диполя спадає з відстанню як \(1/r^2\).
§ 3.3 Поле точкового диполя
Напруженість знайдемо з потенціалу за формулою \(\Efield =-\vect \nabla \phi \). Запишемо \(\phi =(\vect p\cdot \vect r)\,r^{-3}\) і застосуємо правило диференціювання добутку:
\(\seteqnumber{0}{3.}{4}\)\begin{equation*} \vect \nabla \phi =r^{-3}\,\vect \nabla (\vect p\cdot \vect r)+(\vect p\cdot \vect r)\,\vect \nabla r^{-3}. \end{equation*}
Оскільки \(\vect p\cdot \vect r=p_x x+p_y y+p_z z\), де \(\vect p\) — сталий вектор, то частинні похідні за \(x\), \(y\), \(z\) дорівнюють \(p_x\), \(p_y\), \(p_z\), тобто \(\vect \nabla (\vect p\cdot \vect r)=\vect p\). Далі, \(r=\sqrt {x^2+y^2+z^2}\), тому \(\partial r/\partial x=x/r\), і аналогічно для \(y\) та \(z\); отже, \(\vect \nabla r=\vect r/r\) і
\(\seteqnumber{0}{3.}{4}\)\begin{equation*} \vect \nabla r^{-3}=-3r^{-4}\,\vect \nabla r=-\frac {3\vect r}{r^5}. \end{equation*}
Підставляючи, одержуємо
\(\seteqnumber{0}{3.}{4}\)\begin{equation} \label {eq:dipole_field} \tcbhighmath { \Efield = \frac {3(\vect {p}\cdot \vect {r})\vect {r}}{r^5} - \frac {\vect {p}}{r^3}. } \end{equation}
Напруженість поля точкового диполя спадає з відстанню як \(1/r^3\). Поле має дві складові: радіальну, пропорційну \(\vect p\cdot \vect r\), і складову вздовж \(\vect p\). На осі диполя (\(\vect r\parallel \vect p\)) поле напрямлене вздовж \(\vect p\) і дорівнює \(2p/r^3\), а на серединному перпендикулярі (\(\vect r\perp \vect p\)) — напрямлене проти \(\vect p\) і вдвічі слабше, \(p/r^3\) (задача 3.1).
Картину поля показано на рис. 3.3. Силові лінії виходять із диполя в бік \(\vect p\), огинають його і повертаються з протилежного боку; у площині, що містить \(\vect p\), їх рівняння \(r = C\sin ^2\theta \) (задача 3.1). Еквіпотенціальні лінії \(\phi = p\cos \theta /r^2 = \const \) скрізь перпендикулярні до силових. Площина, перпендикулярна до \(\vect p\), є еквіпотенціальною поверхнею з \(\phi = 0\).
Дипольні моменти молекул зручно вимірювати в дебаях: \(1~\text {Д}=10^{-18}\) СГСЕ\(\cdot \)см, тобто заряд електрона, помножений на відстань близько \(0{,}2\) Å. Наприклад, у молекули \(p\approx 1{,}1\) Д, у молекули води \(p\approx 1{,}8\) Д (табл. 5.1). Поле такого диполя на відстанях порядку нанометра сягає \(10^{7}\)–\(10^{8}\) В/м
(задача 3.3).
§ 3.4 Потенціал системи зарядів на далеких відстанях
Ми знайшли поле й потенціал диполя — системи з двох зарядів. Узагальнимо результат на довільну систему зарядів \(\{q_i\}\) (рис. 3.4).
Потенціал поля в точці спостереження \(P\) дорівнює сумі потенціалів, створюваних усіма зарядами:
\(\seteqnumber{0}{3.}{5}\)\begin{equation*} \phi (\vect {r}) = \sum _i \frac {q_i}{|\vect {r} - \vect {r}_i|}. \end{equation*}
Виберемо початок системи координат усередині системи зарядів і знайдемо потенціал на відстанях, набагато більших за розмір області, в якій локалізовані заряди (\(r_i \ll r\)). У § 3.2 ми зберігали в розкладі \(1/|\vect r-\vect r_i|\) лише члени першого порядку малості за \(r_i/r\) (3.3) — для диполя цього досить. Але якщо \(q=0\) і \(\vect p=0\), ці члени нічого не дають, тому потрібне наступне наближення. Отримаємо його, розклавши \(|\vect r-\vect r_i|^{-1}\) точніше, з квадратичними доданками:
\(\seteqnumber{0}{3.}{5}\)\begin{equation*} \frac 1{|\vect r-\vect r_i|} = \frac 1r\,(1+\epsilon )^{-1/2}, \qquad \epsilon = -\frac {2\,\vect r\cdot \vect r_i}{r^2}+\frac {r_i^2}{r^2}\ll 1. \end{equation*}
Розкладаємо за малим \(\epsilon \): \((1+\epsilon )^{-1/2}\approx 1-\frac {\epsilon }2+\frac {3\epsilon ^2}8\). Доданок \(-2\,\vect r\cdot \vect r_i/r^2\) у \(\epsilon \) має перший порядок за \(r_i/r\), а \(r_i^2/r^2\) — другий, тому в \(\epsilon ^2\) залишаємо лише \(4(\vect r\cdot \vect r_i)^2/r^4\):
\(\seteqnumber{0}{3.}{5}\)\begin{equation*} (1+\epsilon )^{-1/2}\approx 1+\frac {\vect r\cdot \vect r_i}{r^2}-\frac {r_i^2}{2r^2}+\frac {3(\vect r\cdot \vect r_i)^2}{2r^4}. \end{equation*}
Доданок \(-r_i^2/(2r^2)\) породжує \(-r^2r_i^2\) у чисельнику третього члена; саме він у підсумку робить тензор квадрупольного моменту безслідовим (див. нижче). Помноживши на \(1/r\), маємо розклад до другого порядку за \(r_i/r\) включно:
\(\seteqnumber{0}{3.}{5}\)\begin{equation} \label {eq:multipole_second_order} \frac 1{|\vect r - \vect r_i|} \approx \frac 1r + \frac {\vect r\cdot \vect r_i}{r^3} + \frac {3(\vect r\cdot \vect r_i)^2 - r^2 r_i^2}{2r^5}. \end{equation}
Підставляючи (3.6) у \(\phi (\vect r) = \sum _i q_i/|\vect r - \vect r_i|\), одержуємо
\(\seteqnumber{0}{3.}{6}\)\begin{equation*} \phi (\vect {r}) \approx \frac 1r\sum _i q_i + \frac {\vect r}{r^3}\cdot \sum _i q_i\vect r_i + \frac 1{2r^5}\sum _i q_i\left [3(\vect r\cdot \vect r_i)^2 - r^2 r_i^2\right ]. \end{equation*}
Перші дві суми — це вже знайомі нам повний заряд і дипольний момент системи:
\(\seteqnumber{0}{3.}{6}\)\begin{equation*} q = \sum _i {q_i}, \quad \vect {p} = \sum _i q_i\vect {r}_i. \end{equation*}
Третю суму розпишемо покомпонентно, позначаючи декартові компоненти індексами \(\alpha ,\beta = x,y,z\) (за індексами, що повторюються, мається на увазі підсумовування):
\(\seteqnumber{0}{3.}{6}\)\begin{equation*} (\vect r\cdot \vect r_i)^2 = r_\alpha r_\beta \, r_{i\alpha } r_{i\beta }, \qquad r^2 r_i^2 = r_\alpha r_\beta \, \delta _{\alpha \beta }\, r_i^2, \end{equation*}
де \(\delta _{\alpha \beta }\) — символ Кронекера. Тоді
\(\seteqnumber{0}{3.}{6}\)\begin{equation*} \frac 1{2r^5}\sum _i q_i\left [3(\vect r\cdot \vect r_i)^2 - r^2 r_i^2\right ] = \frac 1{2r^5}\, r_\alpha r_\beta \sum _i q_i\left (3r_{i\alpha }r_{i\beta } - r_i^2\delta _{\alpha \beta }\right ). \end{equation*}
Суму за \(i\) в правій частині називають тензором квадрупольного моменту системи зарядів:
\(\seteqnumber{0}{3.}{6}\)\begin{equation} \label {eq:quadrupole_momentum} \tcbhighmath { D_{\alpha \beta } = \sum _i q_i\left (3r_{i\alpha }r_{i\beta } - r_i^2\delta _{\alpha \beta }\right ). } \end{equation}
Це симетричний тензор другого рангу (\(D_{\alpha \beta }=D_{\beta \alpha }\)), причому сума його діагональних елементів (слід) дорівнює нулю:
\(\seteqnumber{0}{3.}{7}\)\begin{equation*} \sum _\alpha D_{\alpha \alpha } = \sum _i q_i\left (3r_i^2 - 3r_i^2\right ) = 0, \end{equation*}
тому серед дев’яти компонент \(D_{\alpha \beta }\) лише п’ять незалежних. Якщо перейти у власну систему координат тензора (в якій він діагональний), то залишаються дві незалежні діагональні компоненти; решту інформації несуть три кути, що задають орієнтацію власних осей.
Отже, повний розклад потенціалу системи зарядів на далеких відстанях набуває вигляду
\(\seteqnumber{0}{3.}{7}\)\begin{equation} \label {eq:multipoles} \phi (\vect r) = \underbrace {\frac {q}r}_{\text {монополь}} + \underbrace {\frac {\vect p\cdot \vect r}{r^3}}_{\text {диполь}} + \underbrace {\frac 1{2r^5}\sum _{\alpha \beta } D_{\alpha \beta }\, r_\alpha r_\beta }_{\text {квадруполь}} + \ldots \end{equation}
Проаналізуємо цей розклад. Кожен наступний доданок спадає з відстанню швидше за попередній: \(\phi \sim 1/r\) для монополя, \(\phi \sim 1/r^2\) для диполя і \(\phi \sim 1/r^3\) для квадруполя (відповідно й напруженість поля \(\Efield =-\vect \nabla \phi \sim 1/r^4\) спадає швидше, ніж дипольна \(\sim 1/r^3\)). Тому внесок у поле на далеких відстанях фактично дає лише перший доданок розкладу, що не занулюється: при \(q\neq 0\) домінує монополь; при \(q=0,\ \vect p\neq 0\) — диполь; при \(q=0\) і \(\vect p=0\) — квадруполь. Саме тому систему зарядів, у якої \(q=0\), \(\vect p = 0\), а \(D_{\alpha \beta }\neq 0\), називають квадруполем.
Молекули здебільшого електронейтральні, а деякі з них (наприклад, ,
) мають ненульовий дипольний момент. Інші, такі як лінійна симетрична молекула
, дипольного моменту не мають (\(\vect p = 0\)) через симетрію розташування атомів кисню відносно атома вуглецю, проте мають ненульовий квадрупольний момент. Тому далекодійна електростатична взаємодія таких молекул між
собою і з іншими зарядами визначається саме квадруполь-квадрупольною або квадруполь-дипольною взаємодією і є значно слабшою, ніж диполь-дипольна.
Лінійний квадруполь. Розглянемо три заряди, розташовані на осі \(Oz\) (рис. 3.5): заряди \(+q\) у точках \(z=\pm a\) та заряд \(-2q\) у початку координат \(z=0\) — грубу
модель лінійної неполярної молекули на кшталт . (У реальній молекулі
знаки протилежні: атоми кисню заряджені від’ємно, а атом вуглецю — додатно; це змінює лише знак \(D_{\alpha \beta }\).)
Сумарний заряд системи дорівнює нулю:
\(\seteqnumber{0}{3.}{8}\)\begin{equation*} q_\Sigma = q + (-2q) + q = 0. \end{equation*}
Дипольний момент також дорівнює нулю через симетрію розташування зарядів відносно початку координат:
\(\seteqnumber{0}{3.}{8}\)\begin{equation*} \vect p = q\,a\vect e_z + (-2q)\cdot 0 + q\,(-a)\vect e_z = 0. \end{equation*}
Отже, поле на далеких відстанях визначається квадрупольним моментом. Обчислимо компоненти тензора \(D_{\alpha \beta }\). Оскільки всі заряди лежать на осі \(z\), для кожного заряду \(r_{ix}=r_{iy}=0\), \(r_{iz}=z_i\), \(r_i^2=z_i^2\). Тому всі недіагональні компоненти дорівнюють нулю, а
\(\seteqnumber{0}{3.}{8}\)\begin{equation*} D_{zz} = \sum _i q_i\left (3z_i^2 - z_i^2\right ) = 2\sum _i q_i z_i^2 = 2\left [q\,a^2 + (-2q)\cdot 0 + q\,a^2\right ] = 4qa^2, \end{equation*}
\(\seteqnumber{0}{3.}{8}\)\begin{multline*} D_{xx} = \sum _i q_i\left (3\cdot 0 - z_i^2\right ) = -\sum _i q_i z_i^2 = -\left (qa^2 + qa^2\right ) = -2qa^2, \\ D_{yy}=D_{xx}=-2qa^2 \end{multline*} (перевірка сліду: \(D_{xx}+D_{yy}+D_{zz} = -2qa^2-2qa^2+4qa^2=0\) — узгоджується із загальною властивістю). Оскільки тензор уже діагональний, для точки спостереження на осі \(z\) (де \(\vect r = z\vect e_z\)) залишається лише доданок з \(D_{zz}\):
\(\seteqnumber{0}{3.}{8}\)\begin{equation*} \phi _{\text {кв}}(z) = \frac {D_{zz}}{2z^3} = \frac {2qa^2}{z^3}. \end{equation*}
§ 3.5 Диполь в електричному полі
Досі ми цікавились полем, яке диполь створює. Тепер розглянемо обернену задачу: як диполь поводиться, потрапивши у зовнішнє електричне поле — яка сила й момент сил на нього діють і яку енергію він при цьому має.
Момент сил, що діє на диполь в однорідному полі
Розглянемо диполь в однорідному електричному полі (рис. 3.6). Результуюча сила, що діє на цей диполь, дорівнює нулю: \(\vect {F} = (+q)\Efield + (-q)\Efield = 0\).
Однак цей диполь може орієнтуватися у такому полі, оскільки на нього може діяти обертовий момент сил. Розрахуємо його відносно довільної точки \(O\), використовуючи означення, відоме з курсу механіки (\(\vect r_\pm \) — радіус-вектори зарядів \(\pm q\), проведені з точки \(O\)):
\(\seteqnumber{0}{3.}{8}\)\begin{equation*} \vect {M}_O = \vect {r}_+ \times \vect {F}_+ + \vect {r}_- \times \vect {F}_- = \vect {r}_+ \times (+q)\Efield + \vect {r}_- \times (-q)\Efield = q(\vect {r}_+ - \vect {r}_-)\times \Efield . \end{equation*}
Оскільки \(q(\vect {r}_+ - \vect {r}_-) = \vect {p}\), то остаточно маємо:
\(\seteqnumber{0}{3.}{8}\)\begin{equation*} \tcbhighmath { \vect {M} = \vect {p}\times \Efield . } \end{equation*}
Бачимо, що момент сил (пари сил) не залежить від вибору точки \(O\): так і має бути, адже результуюча сила дорівнює нулю. За модулем \(M = pE\sin \theta \), де \(\theta \) — кут між \(\vect {p}\) і \(\Efield \). Цей момент повертає диполь так, щоб \(\vect {p}\) став паралельним полю.
Енергія жорсткого диполя в електричному полі
Енергія точкового заряду \(q\) у зовнішньому полі дорівнює \(U = q\phi \), де \(\phi \) — потенціал поля в точці, де перебуває заряд \(q\). Диполь — це система з двох зарядів, тому його енергія в зовнішньому полі \(U= q\phi _+ + (-q)\phi _- = q (\phi _+ - \phi _-)\), де \(\phi _\pm \) — потенціал у точках, де розташовані заряди \(\pm q\). Ці точки зміщені одна відносно одної на плече \(\symbfscr {l}\), тож за формулою (2.23)
\(\seteqnumber{0}{3.}{8}\)\begin{equation*} U = q (\phi _+ - \phi _-) = q\, \symbfscr {l}\cdot \vect {\nabla }\phi . \end{equation*}
Оскільки \(-\vect {\nabla }\phi = \Efield \), а \(\vect {p} = q\symbfscr {l}\):
\(\seteqnumber{0}{3.}{8}\)\begin{equation} \label {eq:DipoleEnergy} \tcbhighmath { U = -\vect {p}\cdot \Efield . } \end{equation}
Енергія \(U = -pE\cos \theta \) мінімальна в положенні \(\vect {p} \uparrow \uparrow \Efield \) (положення стійкої рівноваги). У разі відхилення з цього положення виникає момент сил, що повертає диполь до положення рівноваги (рис. 3.7б). Положення \(\vect {p} \uparrow \downarrow \Efield \) теж є положенням рівноваги (\(\vect M = 0\)), але нестійкої: енергія в ньому максимальна, і найменше відхилення призводить до повороту диполя.
Інтерактивна симуляція. Обертання диполя в однорідному полі, момент сил \(\vect M=\vect p\times \Efield \), енергію \(U=-\vect p\cdot \Efield \), а також поведінку диполя в неоднорідному полі можна спостерігати в інтерактивній моделі.
Сила, що діє на диполь у неоднорідному полі
В однорідному полі енергія (3.9) не залежить від положення диполя, і сили немає. У неоднорідному ж полі (рис. 3.8) поля в місцях зарядів \(\pm q\) різні:
\(\seteqnumber{0}{3.}{9}\)\begin{equation*} \vect {F} = (+q)\Efield _+ + (-q)\Efield _- = q(\Efield _+ - \Efield _-). \end{equation*}
Застосувавши формулу (2.23) до кожної компоненти поля зі зміщенням \(\symbfscr {l}\), маємо \(\Efield _+ - \Efield _- = (\symbfscr {l}\cdot \vect \nabla )\Efield \), і
\(\seteqnumber{0}{3.}{9}\)\begin{equation} \label {eq:EforceOnDipole} \tcbhighmath { \vect {F} = p_x \frac {\partial \Efield }{\partial x} + p_y \frac {\partial \Efield }{\partial y} + p_z \frac {\partial \Efield }{\partial z} = (\vect {p}\cdot \vect {\nabla })\Efield . } \end{equation}
Для жорсткого диполя (\(\vect {p} = \const \)) в електростатичному полі (\(\rot \Efield = 0\)) цю силу можна отримати й з енергії: справджується тотожність \((\vect {p}\cdot \vect {\nabla })\Efield = \vect {\nabla }(\vect {p}\cdot \Efield )\), тому \(\vect {F} = -\vect {\nabla }U\), де \(U\) — енергія диполя (3.9). Диполь, орієнтований уздовж поля (саме таку орієнтацію він набуває під дією моменту \(\vect {M}\)), має \(U = -pE\), і сила \(\vect {F} = p\,\vect {\nabla }E\) втягує його в область сильнішого поля — туди, де його енергія нижча. Диполь, орієнтований проти поля, навпаки, виштовхується з неї. Саме тому дрібні шматочки паперу, поляризовані полем натертого бурштину, притягуються до нього.
Енергія пружного диполя в електричному полі
У пружному диполі (моделі атома чи неполярної молекули) за відсутності поля заряди збігаються, і дипольного моменту немає. Під дією електричного поля заряди зміщуються один відносно одного на таку відстань \(\ell \), що сила з боку поля врівноважується силою пружності \(k\ell = qE \). Звідси знаходимо, що дипольний момент \(p = q\ell \) залежить від прикладеного поля за законом:
\(\seteqnumber{0}{3.}{10}\)\begin{equation*} p = \frac {q^2E}{k} = \alpha E. \end{equation*}
Коефіцієнт \(\alpha \) називається поляризовністю молекули.
На відміну від жорсткого диполя, тут недостатньо врахувати лише енергію пружної деформації — потрібна ще й енергія взаємодії заряду з полем. Повна енергія системи як функція зміщення \(x\) складається з цих двох внесків:
\(\seteqnumber{0}{3.}{10}\)\begin{equation*} U(x) = \frac {kx^2}2 - qxE. \end{equation*}
Мінімізуючи за \(x\) (\(dU/dx = kx - qE = 0\)), знаходимо те саме рівноважне зміщення \(x=\ell =qE/k\), що й з умови рівноваги сил. Підставляючи його назад, одержуємо повну енергію в рівновазі:
\(\seteqnumber{0}{3.}{10}\)\begin{equation*} U = \frac {k\ell ^2}2 - qE\ell = \frac {qE\ell }2 - qE\ell = -\frac {qE\ell }2 = -\frac {pE}2. \end{equation*}
Тут вектор дипольного моменту, індукований зовнішнім полем, паралельний електричному полю \(\vect {p}\uparrow \uparrow \Efield \). Тому останню формулу можна переписати у векторній формі:
\(\seteqnumber{0}{3.}{10}\)\begin{equation} \tcbhighmath { U = -\frac 12\ \vect {p}\cdot \Efield . } \end{equation}
Знак «мінус» тут той самий, що й для жорсткого диполя (вирівнювання вздовж поля знижує енергію), але вдвічі менший за модулем: половину «виграшу» від взаємодії з полем «з’їдає» енергія пружної деформації, необхідної для створення самого диполя.
§ 3.6 Енергія довільної системи зарядів у зовнішньому полі 
Розглянемо систему зарядів \(\{q_i\}\), локалізовану в деякій обмеженій області простору, яку внесено у зовнішнє електричне поле з потенціалом \(\phi (\vect r)\) і напруженістю \(\Efield (\vect r) = -\vect \nabla \phi (\vect r)\). Слово «зовнішнє» тут ключове: це поле створене іншими зарядами, розташованими поза системою \(\{q_i\}\) — система \(\{q_i\}\) лише перебуває в цьому вже заданому полі, не будучи його джерелом. Знайдемо енергію взаємодії системи \(\{q_i\}\) із цим зовнішнім полем.
Результат \(U=-\vect p\cdot \Efield \), отриманий вище для жорсткого диполя (двох зарядів) у першому порядку за \(\ell \), виявиться першим наближенням загальнішого розкладу, застосовного до довільної системи \(\{q_i\}\) у довільному (не обов’язково однорідному) зовнішньому полі. Енергія системи дорівнює сумі енергій окремих зарядів у цьому полі:
\(\seteqnumber{0}{3.}{11}\)\begin{equation*} U = \sum _i q_i\, \phi (\vect r_i). \end{equation*}
Виберемо початок координат \(O\) десь усередині системи й розкладемо \(\phi (\vect r_i)\) у ряд Тейлора за \(\vect r_i\), аналогічно до того, як це робилося для потенціалу самої системи (пор. (3.6)):
\(\seteqnumber{0}{3.}{11}\)\begin{equation*} \phi (\vect r_i) \approx \phi (0) + \vect r_i\cdot \vect \nabla \phi (0) + \frac 12\, r_{i\alpha }r_{i\beta }\, \frac {\partial ^2\phi }{\partial x_\alpha \partial x_\beta }(0). \end{equation*}
Підсумовуючи із вагами \(q_i\) й використовуючи \(\vect \nabla \phi = -\Efield \):
\(\seteqnumber{0}{3.}{11}\)\begin{equation*} U \approx \phi (0)\underbrace {\sum _i q_i}_{q} - \Efield (0)\cdot \underbrace {\sum _i q_i\vect r_i}_{\vect p} + \frac 12\sum _{\alpha \beta }\left [\sum _i q_i\, r_{i\alpha }r_{i\beta }\right ]\frac {\partial ^2\phi }{\partial x_\alpha \partial x_\beta }(0). \end{equation*}
Останній доданок хочеться виразити через уже введений тензор \(D_{\alpha \beta }\), а не через \(\sum _i q_i r_{i\alpha }r_{i\beta }\) напряму. Оскільки в точці \(O\) немає зарядів, що створюють зовнішнє поле (його потенціал там задовольняє рівняння Лапласа), маємо \(\nabla ^2\phi (0) = \sum _\alpha \dfrac {\partial ^2\phi }{\partial x_\alpha ^2}(0) = 0, \) тобто тензор других похідних \(\partial ^2\phi /\partial x_\alpha \partial x_\beta \) безслідовий — так само як і \(D_{\alpha \beta }\). Це дає змогу показати (додавши й віднявши слідову частину), що
\(\seteqnumber{0}{3.}{11}\)\begin{align*} \frac 12\sum _{\alpha \beta }\left [\sum _i q_i\, r_{i\alpha }r_{i\beta }\right ]\frac {\partial ^2\phi }{\partial x_\alpha \partial x_\beta }(0) &= \frac 16\sum _{\alpha \beta } D_{\alpha \beta }\, \frac {\partial ^2\phi }{\partial x_\alpha \partial x_\beta }(0) \\ &= -\frac 16\sum _{\alpha \beta } D_{\alpha \beta }\, \frac {\partial E_\alpha }{\partial x_\beta }(0), \end{align*} адже доданок, пропорційний \(\delta _{\alpha \beta }\), містить \(\nabla ^2\phi (0) = 0\) і зникає. Остаточно енергія довільної системи зарядів у зовнішньому полі — це ряд за мультипольними моментами системи:
\(\seteqnumber{0}{3.}{11}\)\begin{equation} U = \underbrace {q\,\phi (0)}_{\text {монополь}} \;-\; \underbrace {\vect p\cdot \Efield (0)}_{\text {диполь}} \;-\; \underbrace {\frac 16\sum _{\alpha \beta } D_{\alpha \beta }\, \frac {\partial E_\alpha }{\partial x_\beta }(0)}_{\text {квадруполь}} \;+\;\ldots \end{equation}
Умова \(\nabla ^2\phi (0)=0\) тут не тотожність, а суттєве припущення: вона виконується лише тому, що \(\phi \) — потенціал зовнішнього поля, створеного зарядами поза системою \(\{q_i\}\). Якби \(\phi \) включало власне поле системи, у точці \(O\) були б заряди, \(\nabla ^2\phi (0) = -4\pi \rho (0) \neq 0\), і слідовий доданок не скорочувався б.
Кожен доданок відповідає за взаємодію відповідного мультипольного моменту системи з полем (або його похідними) у точці \(O\): заряд взаємодіє з потенціалом, диполь — із самим полем, квадруполь — з градієнтом поля (неоднорідністю), і так далі. Для диполя \(q=0\). Його квадрупольний момент відносно середини відрізка, що з’єднує заряди, дорівнює нулю, а вищі моменти (октупольний тощо) пропорційні \(q\ell ^3\) і вищим степеням \(\ell \) й зникають у границі точкового диполя (\(\ell \to 0\), \(p = q\ell \) фіксований). Тому для точкового диполя в розкладі залишається лише \(U=-\vect p\cdot \Efield \) — результат, отриманий вище елементарним способом.
Підсумки
Щоб описати взаємодію системи зарядів з полем, недостатньо знати лише її сумарний заряд: при \(q=0\) усе визначає взаємне розташування зарядів. Першою (після заряду) його характеристикою є дипольний момент \(\vect p=\sum _i q_i\vect r_i\) (3.1), який для електронейтральної системи не залежить від вибору початку відліку. Найпростіша система з ненульовим \(\vect p\) — диполь, тобто пара рівних за величиною й протилежних за знаком зарядів, \(\vect p=q\symbfscr {l}\). У границі точкового диполя його поле \(\Efield =\dfrac {3(\vect p\cdot \vect r)\vect r}{r^5}-\dfrac {\vect p}{r^3}\) (3.5) спадає як \(1/r^3\), а потенціал \(\phi =\dfrac {\vect p\cdot \vect r}{r^3}\) (3.4) — як \(1/r^2\), тобто швидше, ніж кулонівські.
Узагальнення цього результату — розклад потенціалу довільної системи зарядів на великих відстанях за мультипольними моментами (3.8): монополь \(q/r\), диполь і квадруполь, який задається симетричним безслідовим тензором \(D_{\alpha \beta }\) (3.7) з п’ятьма незалежними компонентами.
Кожен наступний доданок спадає швидше за попередній, тому на далеких відстанях поле визначає перший з ненульових моментів. Так, у молекули немає дипольного моменту, і її електростатична взаємодія визначається квадрупольним моментом.
Ті самі моменти визначають і поведінку системи в зовнішньому полі. В однорідному полі на диполь діє нульова сила, але ненульовий момент \(\vect M=\vect p\times \Efield \), що орієнтує його вздовж поля. У неоднорідному полі виникає ще й сила \(\vect F=(\vect p\cdot \vect \nabla )\Efield \) (3.10), що втягує диполь в область сильнішого поля. Енергія жорсткого диполя дорівнює \(U=-\vect p\cdot \Efield \), а пружного, у якого \(\vect p=\alpha \Efield \) (\(\alpha \) — поляризовність), — \(U=-\frac 12\vect p\cdot \Efield \): половину виграшу поглинає енергія деформації. Для довільної системи енергія у зовнішньому полі також є рядом за мультипольними моментами: заряд взаємодіє з потенціалом, диполь — з полем, квадруполь — з градієнтом поля.
Задачі
-
3.1. Полярні компоненти. Точковий диполь \(\vect p\) напрямлений уздовж осі \(Oz\); \(\theta \) — кут між \(\vect r\) і \(\vect p\). Виходячи з \(\phi = p\cos \theta /r^2\), знайдіть компоненти \(E_r\) і \(E_\theta \) поля диполя. Який вигляд має поле на осі диполя (\(\theta =0\)) і на його серединному перпендикулярі (\(\theta =\pi /2\))? Покажіть, що силові лінії мають вигляд \(r = C\sin ^2\theta \) (рис. 3.3). [відповідь]
-
3.2. Особливий кут. Під яким кутом \(\theta \) до дипольного моменту \(\vect p\) вектор напруженості поля диполя перпендикулярний до \(\vect p\)? [відповідь]
-
3.3. Оцінка. Дипольний момент молекули
приблизно дорівнює \(1\,\text {Д}=10^{-18}\) СГСЕ\(\cdot \)см. Оцініть напруженість поля на осі такого диполя на відстані \(r=1\) нм. (Для переходу до СІ: \(1\) СГСЕ\(_E\approx 3\cdot 10^{4}\) В/м.) [відповідь]
-
3.4. Плоский квадруполь. У площині \(Oxy\) у вершинах квадрата зі стороною \(a\) розташовано заряди: \(+q\) у точці \((0,0)\), \(-q\) у \((a,0)\), \(+q\) у \((a,a)\), \(-q\) у \((0,a)\). Знайдіть сумарний заряд, дипольний момент і компоненти тензора \(D_{\alpha \beta }\). [відповідь]
-
3.5. Точність наближення. Для лінійного квадруполя з прикладу (\(+q,\,-2q,\,+q\) на осі \(Oz\) у точках \(z=a,\,0,\,-a\)): (а) знайдіть \(E_z(z)\) на осі в квадрупольному наближенні; (б) обчисліть точне значення потенціалу в точці \(z=5a\) і порівняйте його з \(\phi _{\text {кв}}=2qa^2/z^3\). Яка відносна похибка? [відповідь]
-
3.6. Коливання диполя. Жорсткий диполь з моментом \(p\) і моментом інерції \(I\) (відносно осі, перпендикулярної до \(\vect p\)) може вільно обертатися в однорідному полі \(\Efield \). Знайдіть період малих коливань біля положення стійкої рівноваги. [відповідь]
-
3.7. Робота повороту. Яку роботу треба виконати, щоб повернути жорсткий диполь в однорідному полі з положення \(\vect p\uparrow \uparrow \Efield \) у положення \(\vect p\uparrow \downarrow \Efield \)? А в положення \(\vect p\perp \Efield \)? [відповідь]
-
3.8. Диполь і точковий заряд. Точковий заряд \(Q\) створює поле \(\Efield =Q\vect r/r^3\). На відстані \(r\) від нього розташований жорсткий диполь \(\vect p\), напрямлений уздовж радіуса від заряду. Знайдіть силу, що діє на диполь, і перевірте відповідь за допомогою третього закону Ньютона й поля диполя. [відповідь]
-
3.9. Взаємодія двох диполів. Два однакових жорстких диполі \(p\) з паралельними моментами розташовані на відстані \(r\) один від одного. Знайдіть енергію їхньої взаємодії, якщо (а) \(\vect r\parallel \vect p\) (на одній прямій); (б) \(\vect r\perp \vect p\) (поруч). Яке розташування вигідніше? [відповідь]
-
3.10. Поляризовність. Молекулу змодельовано зарядом \(e\) і масою \(m\) на пружині з власною круговою частотою \(\omega _0=10^{16}\ \text {с}^{-1}\). Виразіть поляризовність \(\alpha \) через \(e\), \(m\), \(\omega _0\) та оцініть її в \(\text {см}^3\). [відповідь]
-
3.11. Квадруполь у неоднорідному полі
. Лінійний квадруполь (\(+q,\,-2q,\,+q\) у точках \(z=a,\,0,\,-a\)) розташовано в зовнішньому полі \(\Efield =g\left (-\dfrac x2,\ -\dfrac y2,\ z\right )\), \(g=\const \). (а) Переконайтеся, що це поле потенціальне й вільне від зарядів, і знайдіть його потенціал, поклавши \(\phi (0)=0\). (б) Знайдіть енергію квадруполя безпосередньо, \(U=\sum _i q_i\phi (\vect r_i)\). (в) Перевірте відповідь за мультипольною формулою з § 3.6. [відповідь]
Контрольні питання
-
1. Чому для опису системи зарядів недостатньо знати лише сумарний заряд? Запишіть означення дипольного моменту системи зарядів. За якої умови він не залежить від вибору початку відліку?
-
2. Що таке електричний диполь і плече диполя? Куди напрямлений вектор \(\vect {p} = q\symbfscr {l}\)? Чим відрізняються жорсткий, пружний і точковий диполі?
-
3. Запишіть потенціал поля точкового диполя. За яким законом він зменшується з відстанню? Чому в його виведенні вважають \(\ell \ll r\) (рис. 3.2)?
-
4. Виведіть напруженість поля точкового диполя з його потенціалу. Як вона залежить від відстані і чому поле диполя спадає швидше, ніж поле точкового заряду?
-
5. З яких доданків складається розклад потенціалу довільної системи зарядів на великих відстанях? Який із них є домінуючим при \(q \neq 0\), а коли суттєвим стає внесок диполя чи квадруполя?
-
6. За яких умов поле системи зарядів на далеких відстанях визначається саме квадрупольним моментом? Запишіть означення тензора квадрупольного моменту \(D_{\alpha \beta }\) і виведіть його з розкладу \(1/|\vect r-\vect r_i|\) до другого порядку.
-
7. Доведіть, що тензор квадрупольного моменту симетричний і безслідовий. Скільки незалежних компонент він має і скільки — у власній системі координат?
-
8. Запишіть формулу для потенціалу квадрупольного доданка \(\phi _{\text {кв}}(\vect r)\) через \(D_{\alpha \beta }\). Як він і відповідна напруженість поля спадають з відстанню порівняно з дипольним і монопольним доданками?
-
9. Чому молекула
не має дипольного моменту, але має квадрупольний? Обчисліть \(D_{zz}\) для лінійного квадруполя \(+q,-2q,+q\) із відстанню \(a\) між сусідніми зарядами.
-
10. Чому сила, що діє на диполь в однорідному полі, дорівнює нулю, а момент сил \(\vect {M}\) — ні? Чому \(\vect M\) не залежить від вибору точки \(O\)?
-
11. Як буде орієнтуватися диполь в однорідному полі? Чому положення \(\vect {p}\uparrow \uparrow \Efield \) є стійким, а \(\vect {p}\uparrow \downarrow \Efield \) — нестійким?
-
12. Виведіть та поясніть формулу для енергії жорсткого диполя в зовнішньому полі \(U = -\vect {p}\cdot \Efield \). Як залежить енергія від кута між \(\vect {p}\) і \(\Efield \) і в яких положеннях вона мінімальна та максимальна?
-
13. Що відбувається з диполем у неоднорідному електричному полі? Запишіть формулу для сили \(\vect {F}\). За якої орієнтації диполь втягується в область сильного поля, а за якої — виштовхується?
-
14. Що таке поляризовність молекули \(\alpha \) і як вона пов’язана з жорсткістю «пружини» \(k\)? Чому енергія пружного диполя \(U = -\tfrac 12\,\vect {p}\cdot \Efield \), а жорсткого — \(U = -\vect {p}\cdot \Efield \)?