Електрика та магнетизм

\(\newcommand{\footnotename}{footnote}\) \(\def \LWRfootnote {1}\) \(\newcommand {\footnote }[2][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\newcommand {\footnotemark }[1][\LWRfootnote ]{{}^{\mathrm {#1}}}\) \(\let \LWRorighspace \hspace \) \(\renewcommand {\hspace }{\ifstar \LWRorighspace \LWRorighspace }\) \(\newcommand {\TextOrMath }[2]{#2}\) \(\newcommand {\mathnormal }[1]{{#1}}\) \(\newcommand \ensuremath [1]{#1}\) \(\newcommand {\LWRframebox }[2][]{\fbox {#2}} \newcommand {\framebox }[1][]{\LWRframebox } \) \(\newcommand {\setlength }[2]{}\) \(\newcommand {\addtolength }[2]{}\) \(\newcommand {\setcounter }[2]{}\) \(\newcommand {\addtocounter }[2]{}\) \(\newcommand {\arabic }[1]{}\) \(\newcommand {\number }[1]{}\) \(\newcommand {\noalign }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\newcommand {\cline }[1]{}\) \(\newcommand {\directlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\luatexdirectlua }[1]{\text {(directlua)}}\) \(\newcommand {\protect }{}\) \(\def \LWRabsorbnumber #1 {}\) \(\def \LWRabsorbquotenumber "#1 {}\) \(\newcommand {\LWRabsorboption }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRabsorbtwooptions }[1][]{\LWRabsorboption }\) \(\def \mathchar {\ifnextchar "\LWRabsorbquotenumber \LWRabsorbnumber }\) \(\def \mathcode #1={\mathchar }\) \(\let \delcode \mathcode \) \(\let \delimiter \mathchar \) \(\def \oe {\unicode {x0153}}\) \(\def \OE {\unicode {x0152}}\) \(\def \ae {\unicode {x00E6}}\) \(\def \AE {\unicode {x00C6}}\) \(\def \aa {\unicode {x00E5}}\) \(\def \AA {\unicode {x00C5}}\) \(\def \o {\unicode {x00F8}}\) \(\def \O {\unicode {x00D8}}\) \(\def \l {\unicode {x0142}}\) \(\def \L {\unicode {x0141}}\) \(\def \ss {\unicode {x00DF}}\) \(\def \SS {\unicode {x1E9E}}\) \(\def \dag {\unicode {x2020}}\) \(\def \ddag {\unicode {x2021}}\) \(\def \P {\unicode {x00B6}}\) \(\def \copyright {\unicode {x00A9}}\) \(\def \pounds {\unicode {x00A3}}\) \(\let \LWRref \ref \) \(\renewcommand {\ref }{\ifstar \LWRref \LWRref }\) \( \newcommand {\multicolumn }[3]{#3}\) \(\require {textcomp}\) \(\require {colortbl}\) \(\let \LWRorigcolumncolor \columncolor \) \(\renewcommand {\columncolor }[2][named]{\LWRorigcolumncolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigrowcolor \rowcolor \) \(\renewcommand {\rowcolor }[2][named]{\LWRorigrowcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\let \LWRorigcellcolor \cellcolor \) \(\renewcommand {\cellcolor }[2][named]{\LWRorigcellcolor [#1]{#2}\LWRabsorbtwooptions }\) \(\newcommand {\intertext }[1]{\text {#1}\notag \\}\) \(\let \Hat \hat \) \(\let \Check \check \) \(\let \Tilde \tilde \) \(\let \Acute \acute \) \(\let \Grave \grave \) \(\let \Dot \dot \) \(\let \Ddot \ddot \) \(\let \Breve \breve \) \(\let \Bar \bar \) \(\let \Vec \vec \) \(\let \symnormal \mathit \) \(\let \symliteral \mathrm \) \(\let \symbb \mathbb \) \(\let \symbbit \mathbb \) \(\let \symcal \mathcal \) \(\let \symscr \mathscr \) \(\let \symfrak \mathfrak \) \(\let \symsfup \mathsf \) \(\let \symsfit \mathit \) \(\let \symbfsf \mathbf \) \(\let \symbfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symbfcal \mathcal \) \(\let \symbfscr \mathscr \) \(\let \symbffrak \mathfrak \) \(\let \symbfsfup \mathbf \) \(\newcommand {\symbfsfit }[1]{\boldsymbol {#1}}\) \(\let \symup \mathrm \) \(\let \symbf \mathbf \) \(\let \symit \mathit \) \(\let \symtt \mathtt \) \(\let \symbffrac \mathbffrac \) \(\newcommand {\mathfence }[1]{\mathord {#1}}\) \(\newcommand {\mathover }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathunder }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathbotaccent }[1]{#1}\) \(\newcommand {\mathalpha }[1]{\mathord {#1}}\) \(\def\upAlpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\upBeta{\unicode{x0392}}\) \(\def\upGamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\upDigamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\upDelta{\unicode{x0394}}\) \(\def\upEpsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\upZeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\upEta{\unicode{x0397}}\) \(\def\upTheta{\unicode{x0398}}\) \(\def\upVartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\upIota{\unicode{x0399}}\) \(\def\upKappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\upLambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\upMu{\unicode{x039C}}\) \(\def\upNu{\unicode{x039D}}\) \(\def\upXi{\unicode{x039E}}\) \(\def\upOmicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\upPi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\upVarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\upRho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\upSigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\upTau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\upUpsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\upPhi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\upChi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\upPsi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\upOmega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\itAlpha{\unicode{x1D6E2}}\) \(\def\itBeta{\unicode{x1D6E3}}\) \(\def\itGamma{\unicode{x1D6E4}}\) \(\def\itDigamma{\mathit{\unicode{x03DC}}}\) \(\def\itDelta{\unicode{x1D6E5}}\) \(\def\itEpsilon{\unicode{x1D6E6}}\) \(\def\itZeta{\unicode{x1D6E7}}\) \(\def\itEta{\unicode{x1D6E8}}\) \(\def\itTheta{\unicode{x1D6E9}}\) \(\def\itVartheta{\unicode{x1D6F3}}\) \(\def\itIota{\unicode{x1D6EA}}\) \(\def\itKappa{\unicode{x1D6EB}}\) \(\def\itLambda{\unicode{x1D6EC}}\) \(\def\itMu{\unicode{x1D6ED}}\) \(\def\itNu{\unicode{x1D6EE}}\) \(\def\itXi{\unicode{x1D6EF}}\) \(\def\itOmicron{\unicode{x1D6F0}}\) \(\def\itPi{\unicode{x1D6F1}}\) \(\def\itRho{\unicode{x1D6F2}}\) \(\def\itSigma{\unicode{x1D6F4}}\) \(\def\itTau{\unicode{x1D6F5}}\) \(\def\itUpsilon{\unicode{x1D6F6}}\) \(\def\itPhi{\unicode{x1D6F7}}\) \(\def\itChi{\unicode{x1D6F8}}\) \(\def\itPsi{\unicode{x1D6F9}}\) \(\def\itOmega{\unicode{x1D6FA}}\) \(\def\upalpha{\unicode{x03B1}}\) \(\def\upbeta{\unicode{x03B2}}\) \(\def\upvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\upgamma{\unicode{x03B3}}\) \(\def\updigamma{\unicode{x03DD}}\) \(\def\updelta{\unicode{x03B4}}\) \(\def\upepsilon{\unicode{x03F5}}\) \(\def\upvarepsilon{\unicode{x03B5}}\) \(\def\upzeta{\unicode{x03B6}}\) \(\def\upeta{\unicode{x03B7}}\) \(\def\uptheta{\unicode{x03B8}}\) \(\def\upvartheta{\unicode{x03D1}}\) \(\def\upiota{\unicode{x03B9}}\) \(\def\upkappa{\unicode{x03BA}}\) \(\def\upvarkappa{\unicode{x03F0}}\) \(\def\uplambda{\unicode{x03BB}}\) \(\def\upmu{\unicode{x03BC}}\) \(\def\upnu{\unicode{x03BD}}\) \(\def\upxi{\unicode{x03BE}}\) \(\def\upomicron{\unicode{x03BF}}\) \(\def\uppi{\unicode{x03C0}}\) \(\def\upvarpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\uprho{\unicode{x03C1}}\) \(\def\upvarrho{\unicode{x03F1}}\) \(\def\upsigma{\unicode{x03C3}}\) \(\def\upvarsigma{\unicode{x03C2}}\) \(\def\uptau{\unicode{x03C4}}\) \(\def\upupsilon{\unicode{x03C5}}\) \(\def\upphi{\unicode{x03D5}}\) \(\def\upvarphi{\unicode{x03C6}}\) \(\def\upchi{\unicode{x03C7}}\) \(\def\uppsi{\unicode{x03C8}}\) \(\def\upomega{\unicode{x03C9}}\) \(\def\italpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\itbeta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\itvarbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\itgamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\itdigamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\itdelta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\itepsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\itvarepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\itzeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\iteta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\ittheta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\itvartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\itiota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\itkappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\itvarkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\itlambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\itmu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\itnu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\itxi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\itomicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\itpi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\itvarpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\itrho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\itvarrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\itsigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\itvarsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\ittau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\itupsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\itphi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\itvarphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\itchi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\itpsi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\itomega{\unicode{x1D714}}\) \(\let \lparen (\) \(\let \rparen )\) \(\newcommand {\cuberoot }[1]{\,{}^3\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\fourthroot }[1]{\,{}^4\!\!\sqrt {#1}}\,\) \(\newcommand {\longdivision }[1]{\mathord {\unicode {x027CC}#1}}\) \(\newcommand {\mathcomma }{,}\) \(\newcommand {\mathcolon }{:}\) \(\newcommand {\mathsemicolon }{;}\) \(\newcommand {\overbracket }[1]{\mathinner {\overline {\ulcorner {#1}\urcorner }}}\) \(\newcommand {\underbracket }[1]{\mathinner {\underline {\llcorner {#1}\lrcorner }}}\) \(\newcommand {\overbar }[1]{\mathord {#1\unicode {x00305}}}\) \(\newcommand {\ovhook }[1]{\mathord {#1\unicode {x00309}}}\) \(\newcommand {\ocirc }[1]{\mathord {#1\unicode {x0030A}}}\) \(\newcommand {\candra }[1]{\mathord {#1\unicode {x00310}}}\) \(\newcommand {\oturnedcomma }[1]{\mathord {#1\unicode {x00312}}}\) \(\newcommand {\ocommatopright }[1]{\mathord {#1\unicode {x00315}}}\) \(\newcommand {\droang }[1]{\mathord {#1\unicode {x0031A}}}\) \(\newcommand {\leftharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\rightharpoonaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D1}}}\) \(\newcommand {\vertoverlay }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D2}}}\) \(\newcommand {\leftarrowaccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020D0}}}\) \(\newcommand {\annuity }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E7}}}\) \(\newcommand {\widebridgeabove }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E9}}}\) \(\newcommand {\asteraccent }[1]{\mathord {#1\unicode {x020F0}}}\) \(\newcommand {\threeunderdot }[1]{\mathord {#1\unicode {x020E8}}}\) \(\newcommand {\Bbbsum }{\mathop {\unicode {x2140}}\limits }\) \(\newcommand {\oiint }{\mathop {\unicode {x222F}}\limits }\) \(\newcommand {\oiiint }{\mathop {\unicode {x2230}}\limits }\) \(\newcommand {\intclockwise }{\mathop {\unicode {x2231}}\limits }\) \(\newcommand {\ointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\ointctrclockwise }{\mathop {\unicode {x2233}}\limits }\) \(\newcommand {\varointclockwise }{\mathop {\unicode {x2232}}\limits }\) \(\newcommand {\leftouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D5}}\limits }\) \(\newcommand {\rightouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D6}}\limits }\) \(\newcommand {\fullouterjoin }{\mathop {\unicode {x27D7}}\limits }\) \(\newcommand {\bigbot }{\mathop {\unicode {x27D8}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtop }{\mathop {\unicode {x27D9}}\limits }\) \(\newcommand {\xsol }{\mathop {\unicode {x29F8}}\limits }\) \(\newcommand {\xbsol }{\mathop {\unicode {x29F9}}\limits }\) \(\newcommand {\bigcupdot }{\mathop {\unicode {x2A03}}\limits }\) \(\newcommand {\bigsqcap }{\mathop {\unicode {x2A05}}\limits }\) \(\newcommand {\conjquant }{\mathop {\unicode {x2A07}}\limits }\) \(\newcommand {\disjquant }{\mathop {\unicode {x2A08}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtimes }{\mathop {\unicode {x2A09}}\limits }\) \(\newcommand {\modtwosum }{\mathop {\unicode {x2A0A}}\limits }\) \(\newcommand {\sumint }{\mathop {\unicode {x2A0B}}\limits }\) \(\newcommand {\intbar }{\mathop {\unicode {x2A0D}}\limits }\) \(\newcommand {\intBar }{\mathop {\unicode {x2A0E}}\limits }\) \(\newcommand {\fint }{\mathop {\unicode {x2A0F}}\limits }\) \(\newcommand {\cirfnint }{\mathop {\unicode {x2A10}}\limits }\) \(\newcommand {\awint }{\mathop {\unicode {x2A11}}\limits }\) \(\newcommand {\rppolint }{\mathop {\unicode {x2A12}}\limits }\) \(\newcommand {\scpolint }{\mathop {\unicode {x2A13}}\limits }\) \(\newcommand {\npolint }{\mathop {\unicode {x2A14}}\limits }\) \(\newcommand {\pointint }{\mathop {\unicode {x2A15}}\limits }\) \(\newcommand {\sqint }{\mathop {\unicode {x2A16}}\limits }\) \(\newcommand {\intlarhk }{\mathop {\unicode {x2A17}}\limits }\) \(\newcommand {\intx }{\mathop {\unicode {x2A18}}\limits }\) \(\newcommand {\intcap }{\mathop {\unicode {x2A19}}\limits }\) \(\newcommand {\intcup }{\mathop {\unicode {x2A1A}}\limits }\) \(\newcommand {\upint }{\mathop {\unicode {x2A1B}}\limits }\) \(\newcommand {\lowint }{\mathop {\unicode {x2A1C}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtriangleleft }{\mathop {\unicode {x2A1E}}\limits }\) \(\newcommand {\zcmp }{\mathop {\unicode {x2A1F}}\limits }\) \(\newcommand {\zpipe }{\mathop {\unicode {x2A20}}\limits }\) \(\newcommand {\zproject }{\mathop {\unicode {x2A21}}\limits }\) \(\newcommand {\biginterleave }{\mathop {\unicode {x2AFC}}\limits }\) \(\newcommand {\bigtalloblong }{\mathop {\unicode {x2AFF}}\limits }\) \(\newcommand {\arabicmaj }{\mathop {\unicode {x1EEF0}}\limits }\) \(\newcommand {\arabichad }{\mathop {\unicode {x1EEF1}}\limits }\) \(\newcommand {\nicefrac }[3][]{\mathinner {{}^{#2}\!/\!_{#3}}}\) \(\require {mhchem}\) \(\newcommand {\toprule }[1][]{\hline }\) \(\let \midrule \toprule \) \(\let \bottomrule \toprule \) \(\def \LWRbooktabscmidruleparen (#1)#2{}\) \(\newcommand {\LWRbooktabscmidrulenoparen }[1]{}\) \(\newcommand {\cmidrule }[1][]{\ifnextchar (\LWRbooktabscmidruleparen \LWRbooktabscmidrulenoparen }\) \(\newcommand {\morecmidrules }{}\) \(\newcommand {\specialrule }[3]{\hline }\) \(\newcommand {\addlinespace }[1][]{}\) \(\newcommand {\LWRsubmultirow }[2][]{#2}\) \(\newcommand {\LWRmultirow }[2][]{\LWRsubmultirow }\) \(\newcommand {\multirow }[2][]{\LWRmultirow }\) \(\newcommand {\mrowcell }{}\) \(\newcommand {\mcolrowcell }{}\) \(\newcommand {\STneed }[1]{}\) \(\newcommand {\nfrac }[2]{{}^{#1}\!/{}_{#2}}\) \(\newcommand {\vect }[1]{\mathbf {#1}}\) \(\newcommand {\Efield }{\mathbf {E}}\) \(\newcommand {\Dfield }{\mathbf {D}}\) \(\newcommand {\Bfield }{\mathbf {B}}\) \(\newcommand {\Hfield }{\mathbf {H}}\) \(\newcommand {\rot }{\boldsymbol {\nabla }\times }\) \(\newcommand {\divg }{\boldsymbol {\nabla }\cdot }\) \(\newcommand {\grad }{\boldsymbol {\nabla }}\) \(\newcommand {\diff }[2]{\frac {\partial #1}{\partial #2}}\) \(\newcommand {\ddiff }[2]{\frac {\partial ^2 #1}{\partial #2^2}}\) \(\newcommand {\parttime }[1]{\frac {\partial {#1}}{\partial t}}\) \(\newcommand {\pparttime }[1]{\frac {\partial ^2{#1}}{\partial t^2}}\) \(\renewcommand {\phi }{\varphi }\) \(\renewcommand {\epsilon }{\varepsilon }\) \(\DeclareMathOperator {\const }{const}\) \(\DeclareMathOperator {\Div }{div}\) \(\DeclareMathOperator {\Rot }{rot}\) \(\DeclareMathOperator {\Grad }{grad}\) \(\DeclareMathOperator {\inv }{inv}\) \(\newcommand {\Laplasian }{\Delta }\) \(\renewcommand {\iiint }{\int }\) \(\renewcommand {\iint }{\int }\) \(\newcommand {\oiint }{\oint }\) \(\newcommand {\emf }{ℰ}\) \(\newcommand {\tikzmarknode }[2]{#2}\) \(\newcommand {\tikzmark }[1]{}\) \(\newcommand {\enquote }[1]{«#1»}\) \(\newcommand {\allowbreak }{}\) \(\newcommand {\mitlambda }{\lambda }\) \(\newcommand {\tcbhighmath }[1]{\boxed {#1}}\) \(\DeclareMathOperator {\sh }{sh}\) \(\DeclareMathOperator {\ch }{ch}\) \(\DeclareMathOperator {\tg }{tg}\) \(\DeclareMathOperator {\ctg }{ctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arctg }{arctg}\) \(\DeclareMathOperator {\arcctg }{arcctg}\) \(\DeclareMathOperator {\cth }{cth}\) \(\DeclareMathOperator {\cosec }{cosec}\) \(\let \symsf \symsfup \) \(\def\Alpha{\unicode{x0391}}\) \(\def\Beta{\unicode{x0392}}\) \(\def\Gamma{\unicode{x0393}}\) \(\def\Digamma{\unicode{x03DC}}\) \(\def\Delta{\unicode{x0394}}\) \(\def\Epsilon{\unicode{x0395}}\) \(\def\Zeta{\unicode{x0396}}\) \(\def\Eta{\unicode{x0397}}\) \(\def\Theta{\unicode{x0398}}\) \(\def\Vartheta{\unicode{x03F4}}\) \(\def\Iota{\unicode{x0399}}\) \(\def\Kappa{\unicode{x039A}}\) \(\def\Lambda{\unicode{x039B}}\) \(\def\Mu{\unicode{x039C}}\) \(\def\Nu{\unicode{x039D}}\) \(\def\Xi{\unicode{x039E}}\) \(\def\Omicron{\unicode{x039F}}\) \(\def\Pi{\unicode{x03A0}}\) \(\def\Varpi{\unicode{x03D6}}\) \(\def\Rho{\unicode{x03A1}}\) \(\def\Sigma{\unicode{x03A3}}\) \(\def\Tau{\unicode{x03A4}}\) \(\def\Upsilon{\unicode{x03A5}}\) \(\def\Phi{\unicode{x03A6}}\) \(\def\Chi{\unicode{x03A7}}\) \(\def\Psi{\unicode{x03A8}}\) \(\def\Omega{\unicode{x03A9}}\) \(\def\alpha{\unicode{x1D6FC}}\) \(\def\beta{\unicode{x1D6FD}}\) \(\def\varbeta{\unicode{x03D0}}\) \(\def\gamma{\unicode{x1D6FE}}\) \(\def\digamma{\mathit{\unicode{x03DD}}}\) \(\def\delta{\unicode{x1D6FF}}\) \(\def\epsilon{\unicode{x1D716}}\) \(\def\varepsilon{\unicode{x1D700}}\) \(\def\zeta{\unicode{x1D701}}\) \(\def\eta{\unicode{x1D702}}\) \(\def\theta{\unicode{x1D703}}\) \(\def\vartheta{\unicode{x1D717}}\) \(\def\iota{\unicode{x1D704}}\) \(\def\kappa{\unicode{x1D705}}\) \(\def\varkappa{\unicode{x1D718}}\) \(\def\lambda{\unicode{x1D706}}\) \(\def\mu{\unicode{x1D707}}\) \(\def\nu{\unicode{x1D708}}\) \(\def\xi{\unicode{x1D709}}\) \(\def\omicron{\unicode{x1D70A}}\) \(\def\pi{\unicode{x1D70B}}\) \(\def\varpi{\unicode{x1D71B}}\) \(\def\rho{\unicode{x1D70C}}\) \(\def\varrho{\unicode{x1D71A}}\) \(\def\sigma{\unicode{x1D70E}}\) \(\def\varsigma{\unicode{x1D70D}}\) \(\def\tau{\unicode{x1D70F}}\) \(\def\upsilon{\unicode{x1D710}}\) \(\def\phi{\unicode{x1D719}}\) \(\def\varphi{\unicode{x1D711}}\) \(\def\chi{\unicode{x1D712}}\) \(\def\psi{\unicode{x1D713}}\) \(\def\omega{\unicode{x1D714}}\)

18 Коливальні процеси в електричних колах

Однакові рівняння мають однакові розв’язки.

Р. Фейнман, «Фейнманівські лекції з фізики», т. 2, гл. 12 (1964)

Досі електричне і магнітне поле розглядалися переважно як самостійний фізичний об’єкт: ми записали рівняння Максвелла, з’ясували, що вони допускають розв’язки у вигляді електромагнітних хвиль, і простежили, як збурення поля поширюється в просторі зі скінченною швидкістю \(c\). Проте є практично важливі задачі, де поле не поширюється у вільному просторі, а виявляється «замкненим» в електричному колі — системі провідників, конденсаторів і котушок, з’єднаних певним чином.

Виникає природне питання: чи можна описувати процеси в такому колі, не розв’язуючи щоразу повні рівняння Максвелла, а обмежившись значно простішими співвідношеннями — законом Ома, правилами Кірхгофа, формулами для заряду конденсатора чи струму в котушці? Виявляється, що так, — але лише за певної умови, яка й дозволяє знехтувати хвильовим (запізненим) характером поля всередині кола. Ця умова називається квазістаціонарним наближенням, і саме з неї ми розпочнемо вивчення коливальних процесів в електричних колах.

§ 18.1 Квазістаціонарне наближення

Процес вважається квазістаціонарним, якщо миттєві значення струму в усіх ділянках провідника (нерозгалуженого кола) однакові, а електричні поля в конденсаторах такі самі, як в електростатиці.

Сформулюємо умову квазістаціонарності. По електричному колу поширюється електромагнітний сигнал, швидкість якого порядку швидкості світла. Якщо частота сигналу \(\omega \), то відповідна довжина хвилі порядку \(\lambda = 2\pi c/\omega = cT\), де \(T = 2\pi /\omega \) — характерний період коливань або змін сигналу. Якщо довжина кола \(l\) така, що

\begin{equation} \label {eq:quasistationary_condition} l \ll \lambda , \qquad \text {або} \qquad l \ll cT, \end{equation}

то в усіх ділянках кола струми й напруги змінюються синхронно, в одній і тій самій фазі. Оскільки час проходження сигналом усього кола \(\tau \sim l/c\), то умову квазістаціонарності можна записати у вигляді

\begin{equation} \label {eq:quasistationary_time} \tau \ll T. \end{equation}

Наскільки серйозна ця умова для звичної нам мережі 50 Гц? Довжина хвилі становить \(\lambda = cT \approx 3\times 10^{8}\ \text {м/с}\cdot 0{,}02\ \text {с} \approx 6000\) км. Для будинкової проводки це запас у сотні тисяч разів, для цілого заводу (близько кілометра) — у тисячі — квазістаціонарність виконується з величезним надлишком. Але магістральна лінія електропередачі (ЛЕП) може тягнутися на сотні й тисячі кілометрів, тобто вже становити відчутну частку довжини хвилі мережі. Тоді просту схему з \(R\), \(L\), \(C\) доводиться замінювати повноцінною теорією довгих ліній, в якій напруга і струм у різних точках дроту зсунуті за фазою, як у хвилі, що біжить уздовж лінії. Саме тому надто довга лінія, розімкнута на одному кінці, може несподівано увійти в резонанс із частотою мережі — про це йтиметься в наступному розділі.

Далі ми розглядаємо саме квазістаціонарні процеси. Це означає, що ми нехтуємо скінченним часом поширення електромагнітної взаємодії вздовж кола й вважаємо, що струм і напруга встигають узгодитися по всьому колу в кожний момент часу. Іншими словами, коло описується не як система з розподіленими параметрами (довга лінія), а як система із зосередженими елементами — резисторами \(R\), котушками \(L\) і конденсаторами \(C\), з’єднаними ідеальними провідниками. Саме в межах цього наближення справедливі закон Ома, правила Кірхгофа та рівняння коливального контуру, тож усі подальші результати — вільні й вимушені коливання, змінний струм, резонанс — чинні лише тією мірою, якою виконується умова (18.2).

§ 18.2 Вільні коливання в коливальному контурі

Рівняння коливального контуру

Нехай є електричне коло, що включає ємність (конденсатор) \(C\), індуктивність \(L\), опір \(R\) і стороннє джерело електрорушійної сили (ЕРС) \(\emf \) (рис. 18.1). Складемо рівняння, що визначає зміну струму в колі1. Застосуємо теорему про циркуляцію електричного поля до замкнутого контуру \(\Gamma = \{12341\}\):

\begin{equation} \label {eq:circulation} \oint \limits _{\{12341\}} E_l \, dl = -\frac {d\Phi }{dt}. \end{equation}

В праву частину цієї рівності входить ЕРС індукції, що виникає в котушці індуктивності при зміні магнітного потоку. Додатковий облік цього елемента кола в лівій частині рівності вже не потрібен: вважаючи дроти котушки ідеальними (\(R = 0\)), маємо всередині них \(E_l = 0\), тож напруга на її виводах повністю визначається ЕРС індукції, що міститься лише в правій частині. Будемо вважати також, що весь опір кола об’єднано в один елемент \(R\). Виберемо за додатний напрямок обходу контуру той, що вказано на рис. 18.1 для струму \(I\).

(-tikz- diagram)

Рис. 18.1. Контур, що включає конденсатор, індуктивність, опір \(R\) і стороннє джерело ЕРС \(\emf \).

Виділимо тепер у циркуляції окремі ділянки, що містять по одному суттєвому елементу кола:

\begin{equation*} \oint \limits _{\{12341\}} E_l \, dl = \int \limits _{(12)} E_l \, dl + \int \limits _{(23)} E_l \, dl + \int \limits _{(34)} E_l \, dl + \int \limits _{(41)} E_l \, dl. \end{equation*}

Доданок \(\int \limits _{(41)} E_l \, dl = 0\), оскільки на цій ділянці немає елементів, що змінюють потенціал. Доданок

\begin{equation*} \int \limits _{(12)} E_l \, dl = V_1 - V_2 \end{equation*}

визначає зміну потенціалу на ділянці 12 і враховує стороннє джерело (стік) енергії — електрорушійну силу. Тут \(E_l\) — кулонівське (потенціальне) поле; усередині джерела сторонні сили діють проти нього, і саме цим підтримується різниця потенціалів на виводах. ЕРС вводиться рівністю

\begin{equation*} \emf = V_2 - V_1 \end{equation*}

і дає приріст потенціалу при переході цього елемента.

Розглянемо ділянку контуру 23. На цій ділянці з не врахованих раніше елементів присутні тільки провідники з опором \(R\), тому

\begin{equation*} \int \limits _{(23)} E_l \, dl = IR. \end{equation*}

Ділянка контуру 34 містить конденсатор. Вважаємо, що на верхній пластині є заряд \((+q)\), а на нижній \((-q)\). Тоді струм у додатному напрямку пов’язаний із зарядом \(q\) співвідношенням \(I = dq/dt\) і відповідає заряджанню верхньої пластини конденсатора. За означенням напруга на конденсаторі є \(V = V_3 - V_4\). З урахуванням цього маємо

\begin{equation*} \int \limits _{(34)} E_l \, dl = V_3 - V_4 = V = \frac {q}{C}, \end{equation*}

де введено ємність конденсатора \(C = q/V\).

З урахуванням сказаного отримуємо

\begin{equation} \label {eq:circuit_equation_raw} -\emf + IR + \frac {q}{C} = -\frac {d\Phi }{dt}. \end{equation}

Перепишемо це рівняння, маючи на увазі зв’язок магнітного потоку і струму \(\Phi = LI\):

\begin{equation} \label {eq:circuit_equation} \tcbhighmath { L\frac {dI}{dt} + IR + \frac {q}{C} = \emf . } \end{equation}

1 У цьому розділі всюди ми використовуємо систему одиниць СІ, в якій \(\Phi = LI\), \(\emf = -d\Phi /dt\).

Рівняння вільних коливань

Нехай у замкненому колі, показаному на рис. 18.1, відсутнє джерело ЕРС. Тоді рівняння (18.5) набирає вигляду

\begin{equation*} L\frac {dI}{dt} + IR + \frac {q}{C} = 0. \end{equation*}

Введемо позначення

\begin{equation} \label {eq:definitions} 2\gamma = \frac {R}{L}, \qquad \omega _0^2 = \frac {1}{LC} \end{equation}

і врахуємо, що \(I = dq/dt\). Тоді отримаємо таке рівняння:

\begin{equation} \label {eq:free_oscillation} \tcbhighmath { \ddot {q} + 2\gamma \dot {q} + \omega _0^2 q = 0. } \end{equation}

Це рівняння описує поведінку заряду на конденсаторі за відсутності сторонніх джерел енергії і називається рівнянням вільних коливань.

Гармонічні коливання

Нехай опір кола дорівнює нулю: \(R = 0\). Тоді \(\gamma = 0\), і ми приходимо до рівняння гармонічного осцилятора:

\begin{equation} \label {eq:harmonic_equation} \ddot {q} + \omega _0^2 q = 0. \end{equation}

Розв’язок цього рівняння має вигляд

\begin{equation*} q(t) = q_m \cos (\omega _0 t + \phi _0). \end{equation*}

Значення амплітуди \(q_m\) і початкової фази \(\phi _0\) коливань визначаються з початкових умов. Частота коливань є

\begin{equation*} \omega _0 = \frac {1}{\sqrt {LC}}. \end{equation*}

Відповідно період коливань дорівнює

\begin{equation*} \tcbhighmath { T = \frac {2\pi }{\omega _0} = 2\pi \sqrt {LC}. } \end{equation*}

Це співвідношення називається формулою Томсона.

Система, що здійснює коливання, називається осцилятором. Осцилятор називається гармонічним, якщо коливання, які він здійснює, є гармонічними, тобто описуються формулою

\begin{equation*} q(t) = q_m \cos (\omega t + \phi _0). \end{equation*}

Величина \(q_m\) в цьому співвідношенні називається амплітудою, а аргумент косинуса \(\phi = \omega t + \phi _0\) — фазою коливань.

Рівняння (18.8) тотожне за формою рівнянню руху пружинного маятника без тертя \(\ddot {x} + \omega _0^2 x = 0\). Це не випадковий збіг, а наслідок спільної структури обох систем: у кожній з них є «інерційний» елемент, що накопичує кінетичну енергію, і «пружний» елемент, що накопичує потенціальну енергію. Нижче наведено відповідність величин, яка допомагає переносити всі результати, отримані для контуру, на механічний осцилятор (і навпаки).

.
Коливальний контур

Пружинний маятник

Фізична роль

Заряд \(q\)

Зміщення \(x\)

Динамічна змінна

Струм \(I = \dot {q}\)

Швидкість \(v = \dot {x}\)

Швидкість зміни

Індуктивність \(L\)

Маса \(m\)

Інертність

Опір \(R\)

Коефіцієнт тертя \(b\)

Дисипація енергії

\(1/C\)

Жорсткість \(k\)

Повертальна дія

Порівняння станів системи у чотирьох фазах коливань наведено на рис. 18.2.

(figure)

Рис. 18.2. Фази коливань електричного та магнітного полів у коливальному контурі та координати пружинного маятника

Важливо усвідомити, що в контурі коливається не лише заряд на конденсаторі. Разом із зарядом періодично змінюються обидва поля: електричне поле в конденсаторі та магнітне поле в котушці. Ці поля відіграють ту саму роль, що потенціальна та кінетична енергія маятника. У фазі \(0^\circ \) конденсатор заряджений максимально, струм дорівнює нулю, і вся енергія зосереджена в електричному полі — це повний аналог маятника, відхиленого від рівноваги, коли вся енергія потенціальна. У фазі \(90^\circ \) конденсатор розряджений, струм максимальний, і енергія перейшла в магнітне поле котушки — аналог проходження маятником положення рівноваги з максимальною швидкістю, коли енергія суто кінетична. У фазах \(180^\circ \) і \(270^\circ \) картина повторюється з протилежним знаком: конденсатор перезаряджається, а струм змінює напрямок. Отже, вільні коливання в контурі — це періодичне взаємне перетворення енергій електричного та магнітного полів, точно так само, як коливання маятника — це періодичне перетворення потенціальної енергії пружини в кінетичну енергію тягарця.

Комплексне представлення гармонічних коливань

Далі нам знадобиться зручний спосіб працювати з гармонічними функціями. З косинусами й синусами мати справу не так просто, набагато зручніше експоненційні функції, які легко диференціюються й інтегруються. Ключем, що пов’язує їх, є формула Ейлера

\begin{equation*} e^{i\phi } = \cos \phi + i\sin \phi . \end{equation*}

Нехай дійсна величина \(x(t)\) здійснює гармонічні коливання:

\begin{equation*} x(t) = x_0 \cos (\omega t + \phi _0). \end{equation*}

Введемо комплексну функцію

\begin{equation*} z(t) = z_0 e^{i\omega t}, \end{equation*}

таку що \(x(t) = \operatorname {Re} z(t)\). Коефіцієнт \(z_0\) називається комплексною амплітудою величини \(x\). У розглянутому прикладі

\begin{equation*} z_0 = x_0 e^{i\phi _0}. \end{equation*}

Отже, комплексна амплітуда несе інформацію як про амплітуду \(x_0\), так і про початкову фазу \(\phi _0\) коливання.

Нагадаємо, що будь-яке комплексне число \(z = a + ib\) можна записати як \(z = |z| e^{i\phi }\), де \(|z| = \sqrt {a^2 + b^2}\) — модуль, а \(\phi \) — фаза, що визначається як \(\tg \phi = b/a\); при цьому \(\operatorname {Re} z = |z|\cos \phi \). Саме ці співвідношення й лежать в основі комплексного представлення: амплітуда \(x_0\) відіграє роль модуля, а початкова фаза \(\phi _0\) — роль фази комплексної амплітуди \(z_0 = x_0 e^{i\phi _0}\). Саме цей прийом ми вживемо вже для згасаючих коливань: розв’язок шукатимемо у вигляді \(e^{i\Omega t}\) із комплексним \(\Omega \), а фізичну величину знайдемо як дійсну частину.

Згасаючі коливання

Розглянемо загальний випадок рівняння вільних коливань

\begin{equation*} \ddot {q} + 2\gamma \dot {q} + \omega _0^2 q = 0. \end{equation*}

Введемо комплекснозначну функцію \(\hat {q}(t)\), таку, що \(\operatorname {Re}\hat {q}(t) = q(t)\), і яка підпорядковується тому самому рівнянню, що й \(q(t)\):

\begin{equation} \label {eq:complex_damped} \frac {d^2\hat {q}}{dt^2} + 2\gamma \frac {d\hat {q}}{dt} + \omega _0^2\hat {q} = 0. \end{equation}

Будемо шукати розв’язок у формі

\begin{equation*} \hat {q}(t) = q_m e^{i\Omega t}. \end{equation*}

Підстановка цього виразу в (18.9) дає

\begin{equation*} \left [-\Omega ^2 + 2i\gamma \Omega + \omega _0^2\right ]\hat {q} = 0, \end{equation*}

що приводить до квадратного рівняння для \(\Omega \):

\begin{equation*} \Omega ^2 - 2i\gamma \Omega - \omega _0^2 = 0 \quad \Rightarrow \quad \Omega _{1,2} = i\gamma \pm \sqrt {\omega _0^2 - \gamma ^2}. \end{equation*}

Відповідно загальний розв’язок диференціального рівняння (18.9) є лінійною комбінацією частинних розв’язків, що відповідають двом кореням цього квадратного рівняння:

\begin{equation*} \hat {q}(t) = q_{10} e^{i\Omega _1 t} + q_{20} e^{i\Omega _2 t}. \end{equation*}

Коефіцієнти \(q_{10}\) і \(q_{20}\) визначаються з початкових умов.

Розв’язок вихідного рівняння (18.7) є \(q(t) = \operatorname {Re}\hat {q}(t)\).

Наведемо частинні випадки.

1) Коливний режим (підкритичне згасання): \(\omega _0 > \gamma \). Згасання слабке, якщо \(\gamma \ll \omega _0\).

Позначимо \(\omega = \sqrt {\omega _0^2 - \gamma ^2}\). Тоді \(\Omega _{1,2} = i\gamma \pm \omega \), і розв’язок можна переписати у вигляді

\begin{equation*} \hat {q}(t) = e^{-\gamma t}\left [q_{10} e^{i\omega t} + q_{20} e^{-i\omega t}\right ]. \end{equation*}

Відділяючи дійсну частину \(q(t) = \operatorname {Re}\hat {q}(t)\), отримаємо

\begin{equation*} q(t) = e^{-\gamma t}\left (a\cos \omega t + b\sin \omega t\right ) = q_m e^{-\gamma t}\cos (\omega t + \phi _0). \end{equation*}

Розв’язок містить дві довільні сталі \((a, b)\) або \((q_m, \phi _0)\) (вони дійсні, бо \(q\) дійсне: для цього комплексні \(q_{10}\) і \(q_{20}\) мають бути комплексно спряженими). Ці пари констант пов’язані співвідношеннями

\begin{equation*} q_m = \sqrt {a^2 + b^2}, \qquad \tg \phi _0 = -\frac {b}{a}. \end{equation*}

2) Сильне згасання: \(\omega _0 < \gamma \). Це аперіодичний режим: заряд монотонно прямує до нуля без коливань (конденсатор просто розряджається, не перезаряджаючись).

Позначимо \(\Gamma = \sqrt {\gamma ^2 - \omega _0^2}\). Тоді \(\Omega = i(\gamma \pm \Gamma )\), і розв’язок набирає вигляду

\begin{equation*} q(t) = e^{-\gamma t}\left [q_{10} e^{\Gamma t} + q_{20} e^{-\Gamma t}\right ]. \end{equation*}

3) Якщо \(\omega _0 = \gamma \), то \(\Omega _1 = \Omega _2\), і розв’язок вироджується:

\begin{equation*} q(t) = e^{-\gamma t}\left (C_1 + C_2 t\right ) \end{equation*}

(\(C_1\) і \(C_2\) — довільні сталі). Другий розв’язок \(te^{-\gamma t}\), якого не дає метод \(e^{i\Omega t}\) (корені збіглися), легко перевірити підстановкою в (18.7). Межі між коливним і неколивним режимами \(\gamma = \omega _0\) відповідає критичний опір \(R_{\text {кр}} = 2\sqrt {L/C}\): при \(R \geqslant R_{\text {кр}}\) коливань немає.

На рис. 18.3 показано графік згасаючих коливань. Такі коливання можна представляти як періодичні (гармонічні) коливання зі спадною амплітудою:

\begin{equation*} q(t) = A(t)\cos (\omega t + \phi _0), \qquad A(t) = q_m e^{-\gamma t}. \end{equation*}

На цьому рисунку часова залежність амплітуди згасаючих коливань показана штриховою лінією.

(-tikz- diagram)

Рис. 18.3. Графік згасаючих коливань. Штриховою лінією показано часову залежність амплітуди \(A(t) = q_m e^{-\gamma t}\).

Величина \(\gamma \) показує, з якою швидкістю зменшується амплітуда коливань \(A(t) = q_m e^{-\gamma t}\), і називається коефіцієнтом згасання. Для \(LCR\)-контуру коефіцієнт згасання рівний \(\gamma = R/2L\). Обернена величина \(\tau _\gamma = 1/\gamma \) називається часом згасання, і показує, за який час амплітуда коливань зменшується в \(e\) разів.

Закон збереження енергії

Запишемо диференціальне рівняння згасаючих коливань у такій формі:

\begin{equation*} L\ddot {q} + \frac {q}{C} = -R\dot {q}. \end{equation*}

Помножимо почленно це рівняння на \(\dot {q}\) і врахуємо тотожності

\begin{equation*} \dot {q}\ddot {q} = \frac {d}{dt}\left (\frac {1}{2}\dot {q}^2\right ), \qquad \dot {q}q = \frac {d}{dt}\left (\frac {1}{2}q^2\right ). \end{equation*}

Оскільки \(\dot {q} = I\), то отримуємо рівність

\begin{equation*} \frac {d}{dt}\left (\frac {LI^2}{2} + \frac {q^2}{2C}\right ) = -RI^2. \end{equation*}

Величина в дужках

\begin{equation} \label {eq:total_energy} W = W_L + W_C, \qquad W_L = \frac {LI^2}{2}, \qquad W_C = \frac {q^2}{2C} \end{equation}

є повна енергія контуру, запасена в котушці індуктивності (\(W_L\)) і в конденсаторі (\(W_C\)). Доданок у правій частині рівності (\(-N = -RI^2\)) описує, згідно із законом Джоуля–Ленца, втрати енергії. Таким чином, отримуємо

\begin{equation*} \frac {dW}{dt} = -N. \end{equation*}

Перетворення енергії в контурі без втрат

Якщо опір контуру дорівнює нулю, то втрати відсутні, \(N = 0\), і енергія зберігається. При цьому заряд на конденсаторі і струм у колі змінюються за законом

\begin{equation*} q(t) = q_m \cos (\omega _0 t), \qquad I(t) = \dot {q}(t) = -I_m \sin (\omega _0 t) = I_m \cos \left (\omega _0 t + \frac {\pi }{2}\right ), \end{equation*}

де введена амплітуда струму \(I_m = \omega _0 q_m\). Звідси видно, що фази \(q(t)\) і \(I(t)\) зсунуті на \(\pi /2\). Відповідно для доданків в енергії знаходимо:

\begin{equation*} W_L = \frac {LI^2}{2} = \frac {LI_m^2}{2} \cos ^2\left (\omega _0 t + \frac {\pi }{2}\right ) = \frac {LI_m^2}{2} \frac {1 - \cos (2\omega _0 t)}{2}, \end{equation*}

\begin{equation*} W_C = \frac {q^2}{2C} = \frac {q_m^2}{2C} \cos ^2(\omega _0 t) = \frac {q_m^2}{2C} \frac {1 + \cos (2\omega _0 t)}{2}. \end{equation*}

Очевидно, що

\begin{equation*} W_L + W_C = \frac {LI^2}{2} + \frac {q^2}{2C} = \frac {LI_m^2}{2} + \frac {q_m^2}{2C} = \const . \end{equation*}

Крім того, в силу співвідношень \(I_m = \omega _0 q_m\), \(\omega _0^2 = 1/LC\) отримуємо

\begin{equation*} W_L^{(0)} = \frac {LI_m^2}{2} = \frac {L\omega _0^2}{2} q_m^2 = \frac {q_m^2}{2C} = W_C^{(0)}. \end{equation*}

Таким чином, запаси енергії в котушці індуктивності і в конденсаторі здійснюють коливання з однаковою амплітудою, але в протифазі, причому періодично відбувається повне перекачування енергії з індуктивності в ємність і назад.

Якщо контур неідеальний (\(R \neq 0\)), то енергія втрачається. Максимальна швидкість втрат досягається в ті моменти, коли струм у колі максимальний, оскільки в ці моменти максимальні джоулеві втрати (\(N = RI^2\)).

Характеристики згасаючих коливань

Для кількісного опису згасаючих коливань використовують декілька взаємопов’язаних характеристик, кожна з яких описує згасання зі свого боку: через зменшення амплітуди, через втрати енергії, через час життя коливання тощо. Розглянемо основні з них.

Логарифмічний декремент згасання. Розглянемо згасаючі коливання (рис. 18.3):

\begin{equation} \label {eq:damped_general_2} q(t) = A(t)\cos (\omega t + \phi _0), \qquad A(t) = q_m e^{-\gamma t}. \end{equation}

Виберемо два послідовних максимуми: \(q_n\), \(q_{n+1}\). Величина

\begin{equation*} \delta = \ln (q_n / q_{n+1}) \end{equation*}

називається логарифмічним декрементом. Знайдемо явний вираз для \(\delta \).

(-tikz- diagram)

Рис. 18.4. Згасаючі коливання. До означення логарифмічного декремента.

Максимуми функції \(q(t)\) визначаються з умови \(\dot {q} = 0\). З виразу (18.11) знаходимо

\begin{equation} \label {eq:derivative_maxima} \begin{aligned} \dot {q} & = q_m e^{-\gamma t}\left [-\gamma \cos (\omega t + \phi _0) - \omega \sin (\omega t + \phi _0)\right ] = \\ & = -q_m \omega _0 e^{-\gamma t} \cos (\omega t + \phi _0 + \alpha ). \end {aligned} \end{equation}

Додатковий доданок \(\alpha \) у фазі такий, що

\begin{equation*} \cos \alpha = \frac {\gamma }{\sqrt {\gamma ^2 + \omega ^2}} = \frac {\gamma }{\omega _0}, \end{equation*}

\begin{equation*} \sin \alpha = -\frac {\omega }{\sqrt {\gamma ^2 + \omega ^2}} = -\frac {\omega }{\omega _0}. \end{equation*}

Враховано також, що відповідно до означення величини \(\omega \) виявляється \(\sqrt {\gamma ^2 + \omega ^2} = \omega _0\).

Покладемо \(\dot {q} = 0\). Як видно з (18.12), проміжок часу між двома сусідніми максимумами становить

\begin{equation*} T = 2\pi /\omega \end{equation*}

і дорівнює періоду коливань множника \(\cos (\omega t + \phi _0)\) у виразі для \(q(t)\). Це означає, що згідно з (18.11)

\begin{equation*} \frac {q_n}{q_{n+1}} = \frac {A(t_n)}{A(t_{n+1})} = e^{\gamma T}, \end{equation*}

звідки випливає вираз для логарифмічного декремента:

\begin{equation*} \delta = \gamma T = 2\pi \gamma /\omega . \end{equation*}

У випадку слабкого згасання (\(\gamma \ll \omega _0\)) для \(LCR\)-контуру знаходимо:

\begin{equation*} \omega \approx \omega _0 = \frac {1}{\sqrt {LC}}, \qquad \gamma = \frac {R}{2L} \quad \Rightarrow \quad \delta = \frac {2\pi \gamma }{\omega } = \pi R \sqrt {\frac {C}{L}}. \end{equation*}

Смисл логарифмічного декремента такий. За характерний час згасання коливань \(\tau _\gamma = 1/\gamma \) осцилятор здійснить

\begin{equation*} n = \frac {\tau _\gamma }{T} = \frac {1}{\gamma T} = \frac {1}{\delta } \end{equation*}

коливань. Отже, \(\delta = 1/n\).

Добротність коливальної системи. Величина \(Q = \pi n\), або

\begin{equation*} \tcbhighmath { Q = \omega /2\gamma } \end{equation*}

називається добротністю коливальної системи. Очевидний зв’язок добротності і логарифмічного декремента: \(Q = \pi /\delta \). Для послідовного \(LCR\)-контуру зі слабким згасанням маємо

\begin{equation} \label {eq:Q_LCR} \tcbhighmath { Q = \frac {1}{R}\sqrt {\frac {L}{C}}. } \end{equation}

За період коливань амплітуда коливань заряду і струму зменшується в \(e^{\gamma T}\) разів. При цьому згідно з (18.10) енергія системи (за слабкого згасання, \(\gamma \ll \omega _0\)) зменшується як квадрат амплітуди, тобто в \(e^{2\gamma T}\) разів. Це означає, що якщо на початку якогось періоду коливань в контурі запасена енергія \(W(t)\), то до початку наступного циклу в системі залишається енергія \(W(t + T) = e^{-2\gamma T}W(t)\). Втрати енергії за цикл становлять

\begin{equation*} \Delta W = W(t) - W(t + T) = \left (1 - e^{-2\gamma T}\right )W(t). \end{equation*}

Вважаючи згасання слабким: \(2\gamma T \ll 1\), отримуємо \(\Delta W = 2\gamma T \cdot W(t)\). Звідси випливає

\begin{equation*} \frac {W}{\Delta W} = \frac {1}{2\gamma T} = \frac {1}{2\pi }\frac {\omega }{2\gamma } = \frac {1}{2\pi }Q, \end{equation*}

що й визначає енергетичний смисл добротності \(Q\). Останню формулу зазвичай записують у вигляді

\begin{equation*} \tcbhighmath { Q = 2\pi \frac {W}{\Delta W}. } \end{equation*}

Цю формулу іноді приймають як означення добротності.

Добротність — це, по суті, спосіб виміряти, наскільки «дзвінкою» є коливальна система: скільки коливань вона встигне зробити, перш ніж розтратити запасену енергію. Величини \(Q\) для різних систем відрізняються на порядки. У звичайному \(LC\)-контурі з дроту й повітряного конденсатора добротність — це, як правило, кілька десятків чи сотень. У кварцового резонатора наручного годинника вона сягає \(10^{4}\)–\(10^{6}\), тому такий годинник іде досить точно. А рекордсменами є надпровідні резонатори, які використовують у прискорювачах заряджених частинок: їхня добротність доходить до \(10^{9}\)–\(10^{11}\) — електромагнітне поле в такому резонаторі «дзвенить», практично не втрачаючи енергії, мільярди періодів підряд.

§ 18.3 Вимушені коливання під дією гармонічної ЕРС

Рівняння вимушених коливань

Запишемо рівняння (18.5) для послідовного \(LCR\)-контуру за наявності ЕРС \(\emf \), що змінюється за гармонічним законом:

\begin{equation} \label {eq:forced_equation} L\ddot {q} + R\dot {q} + \frac {1}{C}q = \emf (t), \qquad \emf (t) = \emf _m \cos \omega t. \end{equation}

Переходячи від заряду на конденсаторі до напруги (\(V = q/C\)) і використовуючи введені раніше позначення (18.6) (\(2\gamma = R/L\), \(\omega _0^2 = 1/LC\)), перепишемо це рівняння у вигляді

\begin{equation} \label {eq:forced_equation_V} \ddot {V} + 2\gamma \dot {V} + \omega _0^2 V = \omega _0^2 \emf _m \cos \omega t. \end{equation}

Для розв’язання скористаємося методом комплексних амплітуд, введеним вище (підрозділ «Комплексне представлення гармонічних коливань»): перейдемо до комплексного

представлення коливань, поклавши

\begin{equation*} V(t) \to \hat {V}(t) = \operatorname {Re}\hat {V}(t) + i\operatorname {Im}\hat {V}(t), \qquad V(t) = \operatorname {Re}\hat {V}(t); \end{equation*}

\begin{equation*} \emf (t) \to \hat {\emf }(t) = \emf _m e^{i\omega t}, \qquad \emf (t) = \operatorname {Re}\hat {\emf }(t). \end{equation*}

Тоді замість (18.15) будемо мати справу з рівнянням

\begin{equation*} \ddot {\hat {V}} + 2\gamma \dot {\hat {V}} + \omega _0^2 \hat {V} = \omega _0^2\emf _m e^{i\omega t}. \end{equation*}

Розв’язок останнього рівняння будемо шукати у вигляді

\begin{equation*} \hat {V}(t) = \hat {V}_s(t) + \hat {V}_f(t), \end{equation*}

де доданок \(\hat {V}_s(t)\) описує вільні коливання («\(s\)» = self), а доданок \(\hat {V}_f(t)\) — вимушені коливання («\(f\)» = forced):

\begin{equation} \label {eq:forced_system} \begin{cases} \ddot {\hat {V}}_s + 2\gamma \dot {\hat {V}}_s + \omega _0^2 \hat {V}_s = 0, \\[6pt] \ddot {\hat {V}}_f + 2\gamma \dot {\hat {V}}_f + \omega _0^2 \hat {V}_f = \omega _0^2\emf _m e^{i\omega t}. \end {cases} \end{equation}

Якщо коефіцієнт згасання ненульовий (\(\gamma \neq 0\)), то вільні коливання з часом згаснуть: \(V_s(t) \to 0\), і залишаться тільки вимушені коливання. Знайдемо розв’язок \(\hat {V}_f(t)\), що відповідає вимушеним коливанням.

Будемо шукати розв’язок у вигляді

\begin{equation*} \hat {V}_f(t) = \hat {V}_m e^{i\Omega t}. \end{equation*}

Підстановка цього виразу в друге рівняння в (18.16) дає

\begin{equation} \label {eq:substitution_forced} \left (\omega _0^2 - \Omega ^2 + 2i\gamma \Omega \right )\hat {V}_m e^{i\Omega t} = \omega _0^2\emf _m e^{i\omega t}. \end{equation}

Оскільки така рівність повинна виконуватися в будь-який момент часу, то звідси випливає \(\Omega = \omega \) і

\begin{equation} \label {eq:V0_frequency_response} \hat {V}_m = \frac {\omega _0^2}{\omega _0^2 - \omega ^2 + 2i\gamma \omega }\emf _m. \end{equation}

Отримана залежність називається частотною характеристикою контуру.

Покладемо

\begin{equation*} \omega _0^2 - \omega ^2 + 2i\gamma \omega = D e^{-i\phi _0}. \end{equation*}

Звідси знаходимо

\begin{equation} \label {eq:rho_phi} D = \sqrt {\left (\omega _0^2 - \omega ^2\right )^2 + 4\gamma ^2\omega ^2}, \end{equation}

\begin{equation*} \tg \phi _0 = \frac {2\gamma \omega }{\omega ^2 - \omega _0^2}. \end{equation*}

Тут \(\phi _0\) — зсув фази напруги на конденсаторі відносно ЕРС: \(-\pi <\phi _0<0\) (напруга відстає від ЕРС), тому \(\tg \phi _0\) слід читати з урахуванням цієї гілки (рис. 18.6). З урахуванням цього розв’язок, що описує вимушені коливання напруги, набирає вигляду

\begin{equation} \label {eq:forced_voltage} \tcbhighmath { V_f = V_m \cos (\omega t + \phi _0), \qquad V_m = \frac {\omega _0^2}{\sqrt {\left (\omega _0^2 - \omega ^2\right )^2 + 4\gamma ^2\omega ^2}}\emf _m. } \end{equation}

Історична довідка. Перехід від диференціального рівняння (18.14) до алгебри з комплексними числами (18.17) інженерам XIX століття зовсім не здавався очевидним: до 1890-х років розрахунок кожного нового кола змінного струму означав щоразу розв’язувати диференціальні рівняння, що для розгалужених промислових мереж було непідйомним. Вирішальний внесок зробив Чарльз Протеус Штейнмец: у доповіді «Complex Quantities and Their Use in Electrical Engineering» на Міжнародному електротехнічному конгресі в Чикаго (1893) він показав, що напруги й струми достатньо замінити комплексними амплітудами — і розрахунок кола стає простою алгеброю [109]. Відтоді метод комплексних амплітуд став стандартним інструментом розрахунку кіл змінного струму.

Амплітудно-частотна характеристика

На рис. 18.5 показана залежність амплітуди вимушених коливань від частоти \(\omega \) зовнішньої ЕРС, яка називається амплітудно-частотною (або амплітудною) характеристикою.

(-tikz- diagram)

Рис. 18.5. Амплітудно-частотна характеристика контуру. Залежність амплітуди вимушених коливань \(V_m\) від частоти \(\omega \) зовнішньої ЕРС.

Як видно з рис. 18.5, при не надто великому згасанні спостерігається сильне зростання амплітуди при наближенні частоти зовнішньої сили (ЕРС) до деякої характерної частоти. Це явище називається резонансом, а частота \(\omega _m\), при якій амплітуда досягає максимуму, — резонансною частотою. Докладніше про резонанс йтиметься нижче, а також у § 18.4, присвяченому змінному струму, де ми побачимо його з боку імпедансів.

Якщо згасання відсутнє: \(\gamma = 0\), то резонансна частота збігається з власною частотою осцилятора: \(\omega _m = \omega _0\). При цьому

\begin{equation*} V_m = \frac {\omega _0^2}{\left |\omega _0^2 - \omega ^2\right |}\emf _m. \end{equation*}

Якщо ж \(\gamma \neq 0\), то резонансну частоту можна знайти з (18.20), поклавши \(dV_m/d\omega = 0\):

\begin{equation*} \tcbhighmath { \omega _m = \sqrt {\omega _0^2 - 2\gamma ^2}. } \end{equation*}

Якщо \(\gamma \geqslant \omega _0/\sqrt {2}\), то з ростом частоти ЕРС амплітуда коливань монотонно зменшується при всіх частотах.

Фазово-частотна характеристика

Як видно з (18.19), (18.20), коливання напруги \(V_f(t)\) зсунуті по фазі відносно коливань ЕРС \(\emf (t)\). На рис. 18.6 показана залежність фазового зсуву \(\phi _0\) від частоти ЕРС, яка називається фазово-частотною (або фазовою) характеристикою. Фізичний зміст її такий: на низьких частотах напруга на конденсаторі стежить за ЕРС (\(\phi _0\approx 0\)), на високих — перебуває майже в протифазі (\(\phi _0\to -\pi \)), а на резонансі \(\phi _0=-\pi /2\). Оскільки струм \(I=C\dot V\) випереджає \(V\) на \(\pi /2\), на резонансі струм збігається за фазою з ЕРС: сила діє синфазно зі швидкістю, робота за період максимальна, і амплітуду обмежує лише згасання \(\gamma \).

(-tikz- diagram)

Рис. 18.6. Фазово-частотна характеристика контуру. Залежність фазового зсуву \(\phi _0\) від частоти \(\omega \) зовнішньої ЕРС.
Резонанс

У багатьох практично важливих випадках згасання в коливальних системах мале, \(\gamma \ll \omega _0\). Знайдемо для цього випадку характеристики резонансної кривої (рис. 18.7).

Згідно з (18.20) резонансна частота \(\omega _m \approx \omega _0\). Максимум амплітуди досягається при \(\omega \approx \omega _0\) і становить

\begin{equation} \label {eq:Vmax} V_{\max } \approx \frac {\omega _0}{2\gamma }\emf _m. \end{equation}

При \(\omega \to 0\) амплітуда \(V_m\) прямує до границі

\begin{equation} \label {eq:static_limit} V_{\text {ст}} = \emf _m. \end{equation}

Цей результат відображає відгук на статичну дію \(\emf = \emf _m = \const \) і при \(\dot {V} = 0\), \(\ddot {V} = 0\) прямо випливає з (18.15).

(-tikz- diagram)

Рис. 18.7. Характеристики резонансної кривої: \(V_{\max }\) — максимум амплітуди, \(V_{\text {ст}}\) — статична амплітуда, \(\Delta \omega \) — ширина резонансу.

Знайдемо відношення \(V_{\max }/V_{\text {ст}}\). Згідно з (18.21), (18.22) маємо

\begin{equation*} \tcbhighmath { \frac {V_{\max }}{V_{\text {ст}}} = \frac {\omega _0}{2\gamma } = Q. } \end{equation*}

Це відношення збігається з добротністю \(Q\) розглядуваної системи. Таким чином, в резонансі амплітуда коливань в \(Q\) разів більша, ніж статичне відхилення: \(V_{\max } = QV_{\text {ст}}\).

Амплітуда вимушених коливань зменшується в міру віддалення від резонансної частоти. Знайдемо ширину резонансу \(\Delta \omega = \omega _2 - \omega _1\), де \(\omega _1\) і \(\omega _2\) — частоти нижче і вище резонансної, при яких вона зменшується в \(\sqrt {2}\) разів:

\begin{equation*} V_m(\omega ) = V_{\max }/\sqrt {2}. \end{equation*}

Будемо вважати згасання слабким. Оскільки при цьому \(\omega _m \approx \omega _0\), \(V_{\max } \approx (\omega _0/2\gamma )\emf _m\), то згідно з (18.20) для знаходження шуканих частот маємо рівняння

\begin{equation*} \frac {\emf _m}{\sqrt {\left (\omega _0^2 - \omega ^2\right )^2 + 4\gamma ^2\omega ^2}} = \frac {1}{\sqrt {2}}\frac {\emf _m}{2\gamma \omega _0}, \end{equation*}

або

\begin{equation*} \begin{aligned} \left (\omega _0^2 - \omega ^2\right )^2 + 4\gamma ^2\omega ^2 & = 8\gamma ^2\omega _0^2 \quad \Rightarrow \\ \Rightarrow \quad \left (\omega _0^2 - \omega ^2\right )^2 & = 4\gamma ^2\left (2\omega _0^2 - \omega ^2\right ) \approx 4\gamma ^2\omega _0^2. \end {aligned} \end{equation*}

Тут враховано, що в правій частині цієї рівності при малих \(\gamma \) можна покласти \(\omega \approx \omega _0\). Таким чином, отримуємо

\begin{equation*} \omega _0^2 - \omega ^2 \approx \pm 2\gamma \omega _0 \quad \Rightarrow \quad \omega ^2 = \omega _0^2\left (1 \mp \frac {2\gamma }{\omega _0}\right ), \end{equation*}

звідки випливає:

\begin{equation*} \omega _1 = \omega _0 - \gamma , \qquad \omega _2 = \omega _0 + \gamma . \end{equation*}

Отже, ширина резонансної кривої по рівню \(1/\sqrt {2}\) становить

\begin{equation*} \Delta \omega = \omega _2 - \omega _1 = 2\gamma . \end{equation*}

Цей результат можна переписати в іншому вигляді, використовуючи поняття добротності:

\begin{equation*} \tcbhighmath { \Delta \omega = \frac {\omega _0}{Q}. } \end{equation*}

Отже, чим вище добротність системи, тим вужча резонансна крива.

Тут ми розглянули резонанс у послідовному \(LCR\)-контурі як явище вимушених коливань — через амплітуду напруги на конденсаторі. У § 18.4, присвяченому змінному струму, ми побачимо, як той самий результат випливає з аналізу імпедансів, і поширимо його на довільні розгалужені кола.

§ 18.4 Змінний струм

Змінним струмом називають струм, миттєве значення якого періодично змінюється з часом. Найважливіший випадок — гармонічний змінний струм, який виникає в колі під дією гармонічної ЕРС. По суті, це ті самі вимушені коливання, які ми розглянули в § 18.3. Комплексні амплітуди як зручний спосіб опису гармонічних коливань ми вже ввели раніше (підрозділ «Комплексне представлення гармонічних коливань») і використали при розв’язанні рівняння вимушених коливань. Тепер ми застосуємо цей метод до розрахунку довільних кіл змінного струму — як нерозгалужених, так і розгалужених. Виявиться, що всі правила — закон Ома, правила Кірхгофа, складання опорів — зберігають свою форму, якщо замінити активний опір \(R\) на комплексний імпеданс \(Z\).

Закон Ома в комплексній формі. Імпеданс

У § 18.3 ми знайшли комплексну амплітуду напруги на конденсаторі (18.18). Тепер нас цікавить не напруга, а струм у колі. Оскільки \(I = \dot {q}\) і \(V = q/C\), комплексні амплітуди цих величин пов’язані співвідношенням

\begin{equation*} \hat {I}_m = i\omega C \hat {V}_m. \end{equation*}

Підставляючи сюди (18.18) і враховуючи, що \(\omega _0^2 = 1/(LC)\), отримуємо

\begin{equation*} \hat {I}_m = \frac {i\omega / L}{\omega _0^2 - \omega ^2 + 2i\gamma \omega }\emf _m. \end{equation*}

Перепишемо знаменник у вигляді

\begin{equation*} \omega _0^2 - \omega ^2 + 2i\gamma \omega = \frac {i\omega }{L}\left [R + i\left (\omega L - \frac {1}{\omega C}\right )\right ], \end{equation*}

що легко перевірити розкриттям дужок. Тоді

\begin{equation} \label {eq:Ohm_complex_derived} \hat {I}_m = \frac {\emf _m}{R + i\left (\omega L - \dfrac {1}{\omega C}\right )}. \end{equation}

Отже, комплексна амплітуда струму пов’язана з комплексною амплітудою ЕРС тим самим співвідношенням, що й у законі Ома для постійного струму, — але замість активного опору \(R\) тут стоїть величина

\begin{equation} \label {eq:impedance} \tcbhighmath { Z = R + i\left (\omega L - \frac {1}{\omega C}\right ), } \end{equation}

яка називається імпедансом2, або комплексним опором, електричного кола. У компактному вигляді отримане співвідношення записують як

\begin{equation} \label {eq:Ohm_complex} \tcbhighmath { \hat {I}_m Z = \emf _m, } \end{equation}

і називають законом Ома в комплексній формі: комплексна амплітуда струму дорівнює комплексній амплітуді ЕРС, поділеній на імпеданс. Це той самий закон Ома, що й для постійного струму, лише записаний для комплексних амплітуд гармонічних величин.

Величину

\begin{equation*} \operatorname {Re} Z = R \end{equation*}

називають активним (або омічним) опором, а величину

\begin{equation*} \operatorname {Im} Z = \omega L - \frac {1}{\omega C} \end{equation*}

— реактивним опором. Активний опір приводить до втрат енергії в контурі, тоді як реактивний до втрат не призводить: енергія лише періодично перекачується між джерелом і полями котушки та конденсатора.

Імпеданс \(Z\) описує коло в цілому. Кожен з елементів кола має свій власний імпеданс:

\begin{equation} \label {eq:element_impedances} Z_R = R, \qquad Z_C = \frac {1}{i\omega C} = -\frac {i}{\omega C}, \qquad Z_L = i\omega L. \end{equation}

Звідси видно, що імпеданс резистора — дійсна величина, а імпеданси конденсатора й котушки — уявні. Повний імпеданс послідовного \(LCR\)-контуру (18.24) є сумою імпедансів окремих елементів:

\begin{equation*} Z = Z_R + Z_C + Z_L. \end{equation*}

Це співвідношення за формою повністю збігається з правилом складання опорів для послідовного кола постійного струму: там теж \(R = R_1 + R_2 + \dots \). Різниця лише в тому, що тепер опори — комплексні величини, і замість простого додавання дійсних чисел доводиться додавати комплексні, враховуючи їхні фази. Саме в цьому й полягає основна зручність методу комплексних амплітуд: усі правила для кіл постійного струму зберігають свою форму, якщо замінити \(R\) на \(Z\).

Запишемо струм у вигляді \(I = I_m e^{i\omega t}\) і помножимо його на імпеданс кожного елемента:

\begin{align*} U_R &= R I_m e^{i\omega t}, \\[4pt] U_C &= -\frac {i}{\omega C} I_m e^{i\omega t} = \frac {I_m}{\omega C} e^{i(\omega t - \pi /2)}, \\[4pt] U_L &= i\omega L I_m e^{i\omega t} = \omega L I_m e^{i(\omega t + \pi /2)}. \end{align*} Звідси видно, що напруга на резисторі збігається за фазою зі струмом, на конденсаторі — відстає на \(\pi /2\), а на котушці — випереджає на \(\pi /2\). Множення на \(i\) у комплексній площині означає поворот на \(+\pi /2\), а на \(-i\) — на \(-\pi /2\); саме тому реактивні елементи зсувають фазу, а активний — ні.

2 Імпеданс — від англ. impede — заважати, перешкоджати.

Векторні діаграми

Комплексні амплітуди можна зображати векторами на комплексній площині. Тоді додавання струмів і напруг стає додаванням векторів, а закон Ома (18.25) — твердженням про їхню векторну суму. Така побудова називається векторною діаграмою.

На рис. 18.8 показано векторну діаграму для послідовного \(LCR\)-контуру. Вектор струму \(I\) напрямлений уздовж дійсної осі; доданки \(RI\), \(i\omega L I\) і \(-iI/(\omega C)\) утворюють прямокутний трикутник, гіпотенуза якого дорівнює вектору ЕРС \(\emf \). З діаграми відразу видно, що

\[ \emf _m^2 = R^2 I_m^2 + \left (\omega L - \frac {1}{\omega C}\right )^2 I_m^2, \]

— тобто векторна діаграма дає той самий результат, що й алгебраїчний підхід, але без обчислень. Саме тому нею зручно користуватися для швидкої якісної оцінки: вона показує, як співвідносяться між собою напруги на елементах і як зсунуті їхні фази.

(-tikz- diagram)

Рис. 18.8. Векторна діаграма для \(LCR\)-контуру, показаного на рис. 18.1, для випадку \(\omega L > 1/\omega C\).
Потужність змінного струму

Потужність, яку віддає джерело ЕРС \(\emf \) у коло зі струмом \(I\), дорівнює \(P = \emf I\) (миттєва потужність частково розсіюється в активному опорі за законом Джоуля–Ленца, а частково запасається в індуктивності та ємності й потім повертається). У випадку змінних періодично змінюваних струмів і напруг інтерес представляє середнє значення потужності за період коливань:

\begin{equation} \label {eq:average_power} \overline {P} = \overline {\emf I} = \frac {1}{T}\int \limits _{t}^{t+T} \emf (t_1)I(t_1) \, dt_1. \end{equation}

У цю формулу входять дійсні величини. Тому користуватися комплексним представленням слід більш обережно. Покладемо

\begin{equation*} \emf (t) = \frac {1}{2}\left (\hat {\emf }(t) + \hat {\emf }^*(t)\right ), \qquad I(t) = \frac {1}{2}\left (\hat {I}(t) + \hat {I}^*(t)\right ). \end{equation*}

Звідси знаходимо

\begin{equation*} \begin{aligned} \emf (t)I(t) & = \frac {1}{4}\left (\hat {\emf }(t) + \hat {\emf }^*(t)\right )\left (\hat {I}(t) + \hat {I}^*(t)\right ) = \\ & = \frac {1}{4}\left [\hat {\emf }(t)\hat {I}(t) + \hat {\emf }^*(t)\hat {I}^*(t) + \hat {\emf }(t)\hat {I}^*(t) + \hat {\emf }^*(t)\hat {I}(t)\right ] = \\ & = \frac {1}{2}\operatorname {Re}\left [\hat {\emf }(t)\hat {I}(t) + \hat {\emf }(t)\hat {I}^*(t)\right ]. \end {aligned} \end{equation*}

Для знаходження середнього врахуємо, що

\begin{equation*} \hat {\emf }(t) = \emf _m e^{i\omega t}, \qquad \hat {I}(t) = I_m e^{i\omega t} e^{i\phi } \end{equation*}

(амплітуди \(\emf _m\) і \(I_m\) тут вважаються дійсними величинами, а \(\phi \) — зсув фази струму відносно ЕРС; не плутати з фазою \(\phi _0\) напруги на конденсаторі з § 18.3). Це означає, що доданок \(\hat {\emf }(t)\hat {I}(t)\) осцилює з частотою \(2\omega \) і його середнє значення за період \(T = 2\pi /\omega \) рівне нулю:

\begin{equation*} \overline {\hat {\emf }(t)\hat {I}(t)} = \emf _m I_m e^{i\phi } \overline {\exp [2i\omega t]} = \emf _m I_m e^{i\phi } \frac {1}{T}\int \limits _{t}^{t+T} \exp [2i\omega t_1] \, dt_1 = 0. \end{equation*}

Аналогічно встановлюється, що

\begin{equation*} \overline {\hat {\emf }^*(t)\hat {I}^*(t)} = 0. \end{equation*}

В результаті з (18.27) отримуємо

\begin{equation} \label {eq:average_power_complex} \overline {P} = \frac {1}{2}\operatorname {Re}\left [\hat {\emf }(t)\hat {I}^*(t)\right ]. \end{equation}

З урахуванням зсуву фаз між струмом і ЕРС звідси знаходимо

\begin{equation} \label {eq:average_power_cos} \overline {P} = \frac {1}{2}\emf _m I_m \operatorname {Re}\left [e^{-i\phi }\right ] = \frac {1}{2}\emf _m I_m \cos \phi . \end{equation}

Введемо ефективні (діючі) значення напруги і струму:

\begin{equation*} I_{\text {еф}} = \sqrt {\overline {I^2(t)}} = \frac {1}{\sqrt {2}}I_m, \qquad \emf _{\text {еф}} = \sqrt {\overline {\emf ^2(t)}} = \frac {1}{\sqrt {2}}\emf _m. \end{equation*}

Тоді співвідношення (18.29) набирає вигляду

\begin{equation*} \tcbhighmath { \overline {P} = \emf _{\text {еф}} I_{\text {еф}} \cos \phi . } \end{equation*}

Ця формула показує, що за заданих \(\emf _{\text {еф}}\) та \(I_{\text {еф}}\) чим більший зсув фаз між струмом і напругою, тим менша середня розсіювана в опорі потужність. У випадку резонансу, коли \(\phi = 0\), вона максимальна: \(\overline {P} = \emf _{\text {еф}} I_{\text {еф}}\).

Перепишемо співвідношення (18.28), враховуючи закон Ома: \(\emf = IZ\), а також рівності \(\operatorname {Re} Z = R\), \(|\hat {I}|^2 = I_m^2\):

\begin{equation*} \overline {P} = \frac {1}{2}\operatorname {Re}\left (\hat {\emf }(t)\hat {I}^*(t)\right ) = \frac {1}{2}\operatorname {Re}\left (Z|\hat {I}|^2\right ) = \frac {1}{2}RI_m^2 = RI_{\text {еф}}^2. \end{equation*}

Остання формула показує, що за відсутності активного опору середня потужність змінного струму дорівнює нулю.

Окрім активної потужності \(P = \emf _{\text {еф}}I_{\text {еф}}\cos \phi \) (Вт) використовують повну потужність \(S = \emf _{\text {еф}}I_{\text {еф}}\) (В\(\cdot \)А) і реактивну \(Q_\text {р} = \emf _{\text {еф}}I_{\text {еф}}\sin \phi \) (вар): остання характеризує енергію, яка не розсіюється, а лише циркулює між джерелом і реактивними елементами. Вони пов’язані співвідношенням \(P^2 + Q_\text {р}^2 = S^2\) (вони є модулем, дійсною та уявною частинами комплексної потужності \(\tfrac 12\hat {\emf }\hat I^*\) з точністю до знака реактивної частини, який залежить від характеру навантаження). Відношення \(\cos \phi = P/S\) називають коефіцієнтом потужності: що він менший, то більший струм потрібен для передачі тієї самої активної потужності, а отже, більші втрати в лінії.

Формула \(\overline {P} = RI_{\text {еф}}^2\) має важливий практичний наслідок. Щоб доставити споживачеві задану потужність \(P = U_{\text {еф}}I_{\text {еф}}\cos \phi \), можна взяти малу напругу й великий струм або велику напругу й малий струм — добуток лишається тим самим. Але втрати в дротах самої лінії залежать не від потужності, а від струму: \(\overline {P}_{\text {втрат}} = R_\text {л}I_{\text {еф}}^2\). Тому, підвищивши напругу вдесятеро при тій самій потужності, ми зменшуємо струм у стільки ж разів, а втрати — у сто разів. Це визначило вибір системи електропостачання.

Історична довідка. Саме на цьому «спіткнулася» постійнострумова мережа Едісона [110]: низьку напругу постійного струму не можна було підняти для передачі на відстань, тож електростанції доводилося ставити в межах приблизно милі від споживачів. Джордж Вестінгауз і Нікола Тесла натомість запропонували систему змінного струму, в якій трансформатор дозволяє підняти напругу практично без втрат. У 1893 році саме цю систему (із генераторами Вестінгауза) обрали для гідроелектростанції на Ніагарському водоспаді; станція запрацювала 1895 року, а у листопаді 1896 року передала струм за кілька десятків кілометрів до Буффало. Відтоді магістральні лінії електропередачі (ЛЕП) тримають напругу в сотні кіловольт.

Резонанс напруг і струмів

У § 18.3 ми вже зустрілися з явищем резонансу — там воно постало як різке зростання амплітуди вимушених коливань при наближенні частоти ЕРС до власної частоти контуру. Тепер ми подивимося на це саме явище з боку імпедансів: виявиться, що резонанс — це момент, коли реактивний опір кола обертається в нуль. Такий погляд дозволяє однаково просто описати і послідовний контур (резонанс напруг), і паралельний (резонанс струмів), а також поширити аналіз на довільні розгалужені кола.

Резонансом напруг називають резонанс у послідовному \(LCR\)-контурі (рис. 18.1) при зміні частоти коливань ЕРС. Згідно з (18.23) максимум амплітуди струму \(I_m(\omega )\) досягається на частоті \(\omega = \omega _0 = 1/\sqrt {LC}\) і становить \(I_{m,\max } = \emf _m/R\) (рис. 18.9). (Амплітуда напруги на конденсаторі максимальна при дещо іншій частоті \(\omega _m=\sqrt {\omega _0^2-2\gamma ^2}\), але за слабкого згасання \(\omega _m\approx \omega _0\), і різниця несуттєва.) Це випливає з того, що на частоті \(\omega _0\) індуктивний і ємнісний імпеданси точно компенсують один одного:

\begin{equation*} Z_L + Z_C = \left (i\omega L + \frac {1}{i\omega C}\right )_{\omega = 1/\sqrt {LC}} = 0. \end{equation*}

(-tikz- diagram)

Рис. 18.9. Залежність амплітуди струму від частоти ЕРС у послідовному \(LCR\)-контурі (рис. 18.1): резонанс напруг.

В результаті імпеданс контуру зводиться до активного опору \(R\), тож амплітуда струму досягає максимуму \(I_{m,\max } = \emf _m/R\). Напруга на конденсаторі при цьому дорівнює:

\begin{equation*} V_{C,\max } = \frac {I_{m,\max }}{\omega _0 C} = \frac {\emf _m}{\omega _0 C R}. \end{equation*}

Враховуючи, що \(\omega _0 = 1/\sqrt {LC}\), маємо \(\omega _0 C = \sqrt {C/L}\), звідки

\begin{equation*} V_{C,\max } = \frac {\emf _m}{R}\sqrt {\frac {L}{C}} = Q\,\emf _m, \end{equation*}

де \(Q = \frac {1}{R}\sqrt {\frac {L}{C}}\) — добротність контуру (18.13). Отже, напруга на конденсаторі в \(Q\) разів перевищує напругу джерела. Те саме стосується й напруги на котушці. Саме тому це явище називають резонансом напруг.

Резонанс напруг у контурі лабораторної роботи. Нехай \(L = 9\) мГн, \(C = 1\) мкФ, а повний активний опір контуру \(R = 77{,}5\) Ом (резистор \(75\) Ом і опір котушки \(2{,}5\) Ом). Тоді

\begin{equation*} \omega _0 = \frac {1}{\sqrt {LC}} \approx 1{,}054\cdot 10^{4}\ \text {рад/с}, \qquad Q = \frac {1}{R}\sqrt {\frac {L}{C}} = \frac {\sqrt {9000}}{77{,}5} \approx 1{,}22. \end{equation*}

Амплітуди напруг на елементах \(V_R = \emf _m R/Z\), \(V_C = \emf _m/(\omega C Z)\), \(V_L = \emf _m\omega L/Z\), де \(Z = \sqrt {R^2 + (\omega L - 1/\omega C)^2}\), зображено на рис. 18.10. На частоті \(\omega _0\) (\(f_0 = \omega _0/2\pi \approx 1{,}68\) кГц) напруга на резисторі досягає свого максимуму \(V_{R,\max } = \emf _m\), тобто дорівнює напрузі джерела, а напруги на конденсаторі й котушці рівні між собою:

\begin{equation*} V_C = V_L = Q\,\emf _m \approx 1{,}22\,V_{R,\max }. \end{equation*}

Але \(Q\) тут невелика, тому максимуми \(V_C\) і \(V_L\) не збігаються з резонансом струму (\(V_R\) максимальна), а зсунуті від \(\omega _0\) в різні боки. Умова \(dV_C/d\omega = 0\) дає (це і є \(\omega _m = \sqrt {\omega _0^2 - 2\gamma ^2}\) із § 18.3, бо \(2\gamma ^2 = \omega _0^2/2Q^2\))

\begin{equation*} \omega _C = \omega _0\sqrt {1 - \frac {1}{2Q^2}} \approx 0{,}86\cdot 10^{4}\ \text {рад/с}, \qquad V_{C,\max } = \frac {Q\,\emf _m}{\sqrt {1 - 1/4Q^2}} \approx 1{,}34\,\emf _m, \end{equation*}

а максимум напруги на котушці лежить симетрично вище \(\omega _0\):

\begin{equation*} \omega _L = \frac {\omega _0}{\sqrt {1 - 1/2Q^2}} \approx 1{,}29\cdot 10^{4}\ \text {рад/с}, \qquad V_{L,\max } = V_{C,\max } \approx 1{,}34\,\emf _m. \end{equation*}

Тобто, максимальні напруги на конденсаторі й котушці в \(1{,}34\) раза більші, ніж максимум напруги на резисторі: \(V_{C,\max } = V_{L,\max } \approx 1{,}34\,V_{R,\max }\). Ці значення (при вимірюванні в одиницях \(\emf _m\)) зведено в таблицю.

(table)

Обидва максимуми існують лише за \(Q > 1/\sqrt {2} \approx 0{,}71\). При \(\omega \to 0\) уся напруга джерела падає на конденсаторі (\(V_C \to \emf _m\)), при \(\omega \to \infty \) — на котушці (\(V_L \to \emf _m\)).

(-tikz- diagram)

Рис. 18.10. Амплітуди напруг на резисторі, конденсаторі й котушці в послідовному \(LCR\)-контурі (\(L = 9\) мГн, \(C = 1\) мкФ, \(R = 77{,}5\) Ом) залежно від частоти ЕРС: резонанс напруг. Точки: \(V_R = \emf _m\) і \(V_C = V_L = Q\,\emf _m\) при \(\omega _0\); \(V_{C,\max } = V_{L,\max } \approx 1{,}34\,\emf _m\) при \(\omega _C\) і \(\omega _L\).

Резонанс напруг — це не лише корисне явище (виділення сигналу в радіоприймачах), а й потенційно небезпечне. На резонансі напруги на котушці й конденсаторі хоч і рівні за модулем і протилежні за фазою (тому їхня сума дорівнює напрузі джерела), але кожна з них окремо в \(Q\) разів перевищує напругу джерела. Уже при \(Q \sim 100\) і напрузі джерела \(230\) В напруга на конденсаторі сягає \(23\ 000\) В — цього достатньо, щоб пробити ізоляцію конденсатора або спричинити розряд між витками котушки. У силовій електротехніці це явище називають перенапругою і враховують при проєктуванні обладнання; в радіотехніці ж його, навпаки, використовують для підсилення слабких сигналів.

Інтерактивна симуляція. Побачити резонанс напруг можна в інтерактивній моделі: на осцилограмах видно ЕРС і напруги на елементах, а змінюючи \(L\), \(C\), \(R\) чи частоту, легко простежити, як зсувається й загострюється резонансна крива. Модель показує також, що вставлене в котушку осердя збільшує її індуктивність і зсуває резонанс до менших частот.

Резонансом струмів називають резонанс у паралельному \(LCR\)-контурі (рис. 18.11), коли елементи \(L\), \(C\), \(R\) з’єднані паралельно і підключені до джерела змінного струму. На відміну від резонансу напруг, тут амплітуда струму джерела вважається незмінною, тобто не залежить від параметрів елементів контуру.

(-tikz- diagram)

Рис. 18.11. Паралельний \(LCR\)-контур, що включає джерело заданого змінного струму \(I(t) = I_m \cos \omega t\).

Оскільки елементи контуру з’єднані паралельно, імпеданс кола \(Z\) визначається з рівності

\begin{equation*} \frac {1}{Z} = \frac {1}{Z_R} + \frac {1}{Z_L} + \frac {1}{Z_C}, \qquad Z_R = R, \qquad Z_L = i\omega L, \qquad Z_C = \frac {1}{i\omega C}. \end{equation*}

Струм у зовнішній частині кола дорівнює сумі струмів через окремі елементи:

\begin{equation*} I = I_R + I_L + I_C. \end{equation*}

Позначимо напругу, створювану джерелом струму, як \(U\). Тоді

\begin{equation} \label {eq:voltage_current} U = IZ. \end{equation}

Оскільки напруга на всіх паралельно з’єднаних елементах однакова, то

\begin{equation*} I_R = \frac {U}{Z_R} = \frac {U}{R}, \qquad I_L = \frac {U}{Z_L} = \frac {U}{i\omega L}, \qquad I_C = \frac {U}{Z_C} = i\omega C U. \end{equation*}

З урахуванням (18.30) перепишемо ці вирази у вигляді

\begin{equation*} I_R = I\frac {Z}{R}, \qquad I_L = I\frac {Z}{Z_L}, \qquad I_C = I\frac {Z}{Z_C}. \end{equation*}

Амплітуда струму через активний опір дорівнює

\begin{equation*} I_{R_0} = \frac {I_m}{\sqrt {1 + \left (\dfrac {R}{\omega L} - \omega C R\right )^2}} = \frac {I_m}{\sqrt {1 + \left (\dfrac {R}{\omega L}\right )^2\left (1 - \dfrac {\omega ^2}{\omega _0^2}\right )^2}}. \end{equation*}

Звідси видно, що \(I_{R_0}\) має максимум при \(\omega = \omega _0\) і становить \((I_{R0})_{\max } = I_m\). Це означає, що на резонансній частоті весь струм від джерела тече тільки через активний опір. Справа в тому, що опір блока з паралельно з’єднаних конденсатора й котушки на цій частоті обертається в нескінченність, і струм через нього не тече.

Амплітуди струмів через котушку й конденсатор на резонансній частоті дорівнюють

\begin{equation*} I_{L0} = I_{C0} = QI_m, \end{equation*}

де

\begin{equation*} Q = \frac {R}{\omega _0 L} = \omega _0 R C = R\sqrt {\frac {C}{L}} \end{equation*}

— добротність паралельного контуру. Зверніть увагу, що вона відрізняється від добротності послідовного контуру (18.13): там \(Q = \frac {1}{R}\sqrt {L/C}\), тут — \(Q = R\sqrt {C/L}\). Фізично це означає, що в паралельному контурі добротність зростає зі збільшенням опору \(R\) (менші втрати — вища добротність), тоді як у послідовному — навпаки, спадає.

Залежність амплітуд струмів \(I_R\), \(I_C\), \(I_L\) від частоти показано на рис. 18.12.

Таким чином, на резонансній частоті по замкнутому \(LC\)-контуру циркулює струм, у \(Q\) разів більший за струм джерела, тобто тим більший, чим вища добротність кола.

Якщо замість джерела струму використовувати джерело ЕРС, то в зовнішньому колі на частоті \(\omega _0\) спостерігався б мінімум струму, а не максимум, як у послідовному контурі. Таке явище називають антирезонансом.

Резонанс струмів у контурі лабораторної роботи. Візьмемо ті самі \(L = 9\) мГн і \(C = 1\) мкФ, але з’єднаємо їх паралельно. Джерелом служить генератор з ЕРС \(\emf _m\), увімкнений через послідовний резистор \(R_s = 1\) кОм. З боку контуру такий генератор еквівалентний джерелу струму \(I_m = \emf _m/R_s\) з паралельним опором \(R_s\). Позначимо \(U_p\) амплітуду напруги на контурі (вона ж напруга на резисторі \(R\), бо всі гілки з’єднані паралельно). Втрати зводимо до одного паралельного опору \(R_{\text {екв}}\), який складається з резистора \(R = 100\) Ом, опору \(R_s\) і втрат у котушці (\(r = 2{,}5\) Ом, на резонансі це еквівалентно паралельному опору \(\rho ^2/r\)):

\begin{equation*} \frac {1}{R_{\text {екв}}} = \frac {1}{R} + \frac {1}{R_s} + \frac {r}{\rho ^2} \quad \Rightarrow \quad R_{\text {екв}} \approx 88{,}7~\text {Ом}, \qquad \rho = \sqrt {\frac {L}{C}} \approx 94{,}9~\text {Ом}. \end{equation*}

Тоді

\begin{equation*} \omega _0 = \frac {1}{\sqrt {LC}} \approx 1{,}054\cdot 10^{4}\ \text {рад/с}, \qquad Q = \frac {R_{\text {екв}}}{\rho } \approx 0{,}93. \end{equation*}

У лабораторній роботі вимірюють напругу \(U_p = I_m|Z|\). Її залежність від частоти збігається з кривою \(I_R = U_p/R_{\text {екв}}\) на рис. 18.12:

\begin{equation*} \frac {U_p}{U_{p,\max }} = \frac {1}{\sqrt {1 + Q^2\,(x - 1/x)^2}}, \qquad x = \frac {\omega }{\omega _0}. \end{equation*}

Максимум \(U_{p,\max } = I_m R_{\text {екв}} \approx 88{,}7\,I_m \approx 0{,}089\,\emf _m\) припадає на частоту \(f_0 = \omega _0/2\pi \approx 1{,}68\) кГц. Напруга спадає до \(0{,}71\,U_{p,\max }\) при \(x - 1/x = \pm 1/Q\), тобто на частотах \(\approx 1{,}0\) і \(\approx 2{,}8\) кГц; ширина резонансної кривої \(\Delta f \approx f_0/Q \approx 1{,}8\) кГц.

Напруга на \(R_s\) дорівнює \(\emf _m - U_p\) (на \(f_0\) обидві синфазні). Поза резонансом контур майже закорочує джерело (\(U_p \to 0\)), і напруга на \(R_s\) близька до \(\emf _m\); на \(f_0\) вона має провал приблизно на \(9\,\%\): \(0{,}91\,\emf _m\). Струми в котушці й конденсаторі безпосередньо виміряти не можна; їх оцінюють розрахунком (на \(\omega _0\) вони дорівнюють \(Q\,I_m\)).

(-tikz- diagram)

Рис. 18.12. Амплітуди струмів через резистор, конденсатор і котушку в паралельному \(LCR\)-контурі (\(L = 9\) мГн, \(C = 1\) мкФ, \(R_{\text {екв}} = 88{,}7\) Ом, \(Q \approx 0{,}93\)) залежно від частоти джерела: резонанс струмів. Точки: \(I_R = I_m\) і \(I_L = I_C = Q\,I_m\) при \(\omega _0\); \(I_{L,\max } = I_{C,\max } \approx 1{,}11\,I_m\) при \(\omega _L\) і \(\omega _C\).

Резонанс струмів — дзеркальне відображення резонансу напруг: там різко зростали напруги на реактивних елементах, тут — струми в котушці й конденсаторі. Це використовують в індукційних печах: паралельно котушці, що створює змінне магнітне поле, підключають ємність, і на резонансі струм у котушці зростає в \(Q\) разів, тоді як у підвідних дротах він лишається відносно невеликим (резонансні контури застосовують і в індукційних варильних поверхнях та безконтактній зарядці, хоча там частіше вмикають \(L\) і \(C\) послідовно). У радіотехніці паралельний \(LC\)-контур має на резонансній частоті великий опір, тому напруга на ньому максимальна, а сигнали інших частот пригнічуються (див. § 18.6).

Інтерактивна симуляція. Резонанс струмів у паралельному контурі, зокрема вплив опору контуру, послідовного опору генератора та осердя в котушці, можна дослідити в окремій моделі. Резонансні криві, фазові зсуви й осцилограми RLC-кіл можна також «виміряти» у віртуальному практикумі.

Правила Кірхгофа для змінного струму

Розрахунок довільних квазістаціонарних кіл (як нерозгалужених, так і розгалужених) при наявності змінних ЕРС може здійснюватися за правилами Кірхгофа, аналогічним тим, що мають місце у випадку постійних струмів і напруг, з якими ви вже зустрічалися в § 7.4 розділу 7 (формули (7.24) і (7.25)); тут вони записуються так само. Різниця полягає лише в заміні опорів \(R\) на імпеданси \(Z\).

Правила такі:

  • 1. Сума струмів, що входять у вузол (з урахуванням знаків), рівна нулю:

    \begin{equation*} \sum _k I_k = 0. \end{equation*}

    Дане правило є наслідком закону збереження заряду і стверджує, що у вузлі заряди не можуть накопичуватися.

  • 2. Для будь-якого замкнутого контуру в квазістаціонарному електричному колі виконується рівність

    \begin{equation} \label {eq:Kirchhoff_voltage} \sum _k I_k Z_k = \sum _i \emf _i, \end{equation}

    де \(\emf _i\) — ЕРС, що входять у вибраний контур, \(I_k\) — струми через елементи контуру, що мають імпеданси \(Z_k\).

    Це правило випливає із закону індукції (теореми про циркуляцію для електричного поля в інтегральній формі):

    \begin{equation*} \oint \limits _{\Gamma } E_l \, dl = -\frac {d\Phi }{dt}, \qquad \Phi = LI. \end{equation*}

    Циркуляція дорівнює сумі спадів напруги на елементах контуру (\(IR\) на резисторі, \(q/C\) на конденсаторі, \(\sum \emf _i\) у джерелах), а \(-d\Phi /dt\) дає ЕРС самоіндукції котушок; після переходу до комплексних амплітуд ці доданки набувають вигляду \(I_kZ_k\) (як у (18.5)). Тут істотно квазістаціонарне наближення: магнітний потік зосереджено в котушках, а індукція між віддаленими ділянками кола відсутня. Якщо ж контури зв’язані (трансформатор), додаються члени взаємної індукції \(i\omega L_{12}I'\).

(-tikz- diagram)

Рис. 18.13. Розгалужене коло: котушка \(L\) послідовно з паралельно з’єднаними \(R\) і \(C\). Вузли позначено \(A\) і \(B\); контури I та II показано умовно.

Приклад розрахунку розгалуженого кола. Застосуємо правила Кірхгофа до конкретного розгалуженого кола (рис. 18.13): джерело ЕРС \(\emf = \emf _m e^{i\omega t}\) навантажене на паралельно з’єднані резистор \(R\) і конденсатор \(C\), послідовно з якими ввімкнено котушку \(L\). Позначимо вузол, у якому сходяться три вітки, буквою \(A\), а другий вузол — буквою \(B\). Контур I містить джерело, котушку й резистор; контур II — джерело, котушку й конденсатор.

За правилами Кірхгофа для вузла \(A\) (струм \(I\) входить, \(I_R\) і \(I_C\) виходять) і контурів I та II маємо

\begin{align} I &= I_R + I_C, \label {eq:example_KCL} \\ Z_L I + R I_R &= \emf , \label {eq:example_KVL_I} \\ Z_L I + Z_C I_C &= \emf . \label {eq:example_KVL_II} \end{align} Виразимо з двох останніх \(I_R = (\emf - Z_L I)/R\), \(I_C = (\emf - Z_L I)/Z_C\) і підставимо в перше:

\begin{equation*} I = \frac {\emf }{Z_L + Z_{RC}}, \qquad Z_{RC} = \frac {1}{\dfrac {1}{R} + \dfrac {1}{Z_C}} = \frac {R}{1 + i\omega RC}. \end{equation*}

Це збігається з правилом послідовно-паралельного складання імпедансів: \(Z = Z_L + Z_{RC}\). Підставляючи \(\emf = \emf _m e^{i\omega t}\), \(Z_L = i\omega L\), отримуємо

\begin{equation*} I = \emf _m e^{i\omega t}\,\frac {1 + i\omega RC}{R(1 - \omega ^2 LC) + i\omega L}. \end{equation*}

Напруга на паралельній ділянці \(U_{RC} = I Z_{RC}\), а струми в її вітках \(I_R = U_{RC}/R\), \(I_C = i\omega C\,U_{RC}\):

\begin{equation*} I_R = \frac {\emf _m e^{i\omega t}}{R(1 - \omega ^2 LC) + i\omega L}, \qquad I_C = \frac {i\omega RC\,\emf _m e^{i\omega t}}{R(1 - \omega ^2 LC) + i\omega L}. \end{equation*}

Диференціальні рівняння тут замінено системою лінійних алгебраїчних рівнянь із комплексними коефіцієнтами — у цьому й полягає практична сила методу комплексних амплітуд.

§ 18.5 Трансформатор

Принцип дії трансформатора — взаємну індукцію двох обмоток на спільному осерді — ми вже обговорили в розділі 13 (рис. 13.7), де коефіцієнт трансформації отримано із закону збереження енергії для ідеального зв’язку обмоток. Тут розглянемо трансформатор як систему двох зв’язаних контурів змінного струму (рис. 18.14): обмотки мають опори \(R_1\), \(R_2\), власні індуктивності \(L_1\), \(L_2\) і взаємну індуктивність \(L_{12}\) (ЕРС у вторинній обмотці дорівнює \(-d\Phi _2/dt\), тому трансформатор працює лише на змінному струмі; у СІ \(\Phi _1=L_1I_1+L_{12}I_2\), \(\Phi _2=L_{12}I_1+L_2I_2\)), а вторинну обмотку навантажено імпедансом \(Z_{\text {н}}\). Коефіцієнт трансформації тут зручно означити як \(n=N_1/N_2\) (у розділі 13 \(\eta =N_2/N_1=1/n\)).

(-tikz- diagram)

Рис. 18.14. Еквівалентна схема трансформатора: котушки \(L_1\), \(L_2\) з крапками фазування (вказують на однакову полярність виводів), опори \(R_1\), \(R_2\), взаємна індуктивність \(L_{12}\) та навантаження \(Z_{\text {н}}\).

Друге правило Кірхгофа для комплексних амплітуд дає

\begin{align} \hat {\emf }_1 &= \left (R_1 + i\omega L_1\right )\hat {I}_1 + i\omega L_{12} \hat {I}_2, \label {eq:transformer_complex_1} \\[4pt] 0 &= i\omega L_{12} \hat {I}_1 + \left (R_2 + i\omega L_2 + Z_{\text {н}}\right )\hat {I}_2 \label {eq:transformer_complex_2} \end{align} (у вторинному колі стороннього джерела немає: струм \(\hat {I}_2\) збуджує лише ЕРС взаємної індукції). Виключивши \(\hat {I}_2\), знаходимо вхідний імпеданс трансформатора

\begin{equation*} \tcbhighmath { Z_{\text {вх}} = \frac {\hat {\emf }_1}{\hat {I}_1} = R_1 + i\omega L_1 + \frac {(\omega L_{12})^2}{R_2 + i\omega L_2 + Z_{\text {н}}}; } \end{equation*}

останній доданок називають внесеним опором: через нього джерело первинного кола «відчуває» навантаження вторинного.

Ідеальний трансформатор. Нехай опори обмоток малі (\(R_1=R_2=0\)), потік не розсіюється (\(L_{12}=\sqrt {L_1L_2}\), \(L_1/L_2=(N_1/N_2)^2=n^2\)), а індуктивності великі (\(\omega L_2\gg |Z_{\text {н}}|\) — для цього й потрібне феромагнітне осердя). Тоді з (18.35), (18.36) для напруг на затискачах обмоток \(\hat U_1=\hat {\emf }_1\), \(\hat U_2=Z_{\text {н}}\hat I_2\) отримуємо

\begin{equation*} \tcbhighmath { \frac {|\hat {U}_1|}{|\hat {U}_2|} = n, \qquad \frac {|\hat {I}_1|}{|\hat {I}_2|} = \frac 1n, \qquad Z_{\text {вх}} = n^2 Z_{\text {н}}. } \end{equation*}

У скільки разів трансформатор підвищує напругу, у стільки ж разів знижує струм, а потужність \(|\hat U_1||\hat I_1|=|\hat U_2||\hat I_2|\) зберігається.

Виведення. За \(R_1=R_2=0\) і \(L_{12}=\sqrt {L_1L_2}\) повні потоки обмоток

\begin{equation*} \hat \Phi _1=L_1\hat I_1+L_{12}\hat I_2, \qquad \hat \Phi _2=L_{12}\hat I_1+L_2\hat I_2 \end{equation*}

відносяться як \(\hat \Phi _1/\hat \Phi _2=\sqrt {L_1/L_2}=n\), а (18.35), (18.36) дають

\begin{equation*} \hat U_1=i\omega \hat \Phi _1, \qquad \hat U_2=-i\omega \hat \Phi _2, \end{equation*}

звідси \(|\hat U_1|/|\hat U_2|=n\). З того, що \(Z_\text {н}\hat I_2=-i\omega \hat \Phi _2\), маємо

\begin{equation*} \sqrt {L_1}\,\hat I_1+\sqrt {L_2}\,\hat I_2=\frac {\hat \Phi _2}{\sqrt {L_2}}=-\frac {Z_\text {н}\hat I_2}{i\omega \sqrt {L_2}}, \end{equation*}

що при \(\omega L_2\gg |Z_\text {н}|\) мале порівняно з \(\sqrt {L_2}\,\hat I_2\). Отже, \(\hat I_1\approx -\sqrt {L_2/L_1}\,\hat I_2\), тобто \(|\hat I_1|/|\hat I_2|=1/n\), а \(|Z_\text {вх}|=|\hat U_1|/|\hat I_1|=n^2|Z_\text {н}|\). (Феромагнітне осердя нелінійне: за насичення \(L\) не стала, і струм холостого ходу містить вищі гармоніки; тут ми цього не враховуємо.)

Остання формула показує, що трансформатор «перераховує» опір навантаження в первинне коло в \(n^2\) разів; цим користуються для узгодження навантаження з джерелом (задача 18.7).

Реальний трансформатор відрізняється від ідеального двома обставинами. По-перше, це холостий хід: якщо вторинну обмотку розімкнено (\(Z_\text {н}\to \infty \), \(\hat I_2=0\)), то з (18.35) маємо \(\hat I_1=\hat {\emf }_1/(R_1+i\omega L_1)\approx \hat {\emf }_1/(i\omega L_1)\). Первинна обмотка бере невеликий струм намагнічування, що відстає від напруги майже на \(\pi /2\) і майже не споживає активної потужності; він малий саме тому, що \(L_1\) велика (феромагнітне осердя). По-друге, є втрати: джоулеві в міді обмоток, \(R_1I_1^2+R_2I_2^2\); втрати в осерді на перемагнічування (гістерезис) і струми Фуко (тому осердя складають із тонких ізольованих листів електротехнічної сталі); а також потоки розсіювання, через які не весь потік однієї обмотки пронизує іншу, і \(L_{12}<\sqrt {L_1L_2}\). Коефіцієнт корисної дії \(\eta =P_2/P_1\) потужних трансформаторів перевищує \(98\,\%\), тому модель ідеального трансформатора добре працює й на практиці.

Головне застосування трансформатора — передача електроенергії: він піднімає напругу на початку лінії й знижує біля споживачів, а втрати в лінії при цьому зменшуються обернено пропорційно квадрату напруги (див. вище; задача 18.8). Саме тому магістральні лінії працюють на сотнях кіловольт.

§ 18.6 Частотні фільтри

Оскільки реактивні опори залежать від частоти (\(X_L = \omega L\), \(X_C = 1/(\omega C)\)), кола з реактивними елементами по-різному пропускають сигнали різних частот. Ця властивість лежить в основі частотних фільтрів — пристроїв, що виділяють або пригнічують певні ділянки спектра.

Фільтр низьких частот (ФНЧ)

Найпростіший ФНЧ — це \(RC\)-коло, в якому вихідна напруга знімається з конденсатора (рис. 18.15). Коефіцієнт передачі за напругою:

\begin{equation*} K(\omega ) = \frac {U_{\text {вих}}}{U_{\text {вх}}} = \frac {Z_C}{R + Z_C} = \frac {1}{1 + i\omega RC}. \end{equation*}

(-tikz- diagram)

Рис. 18.15. Фільтр низьких частот: вихідна напруга знімається з конденсатора \(C\).

Модуль коефіцієнта передачі:

\begin{equation*} |K(\omega )| = \frac {1}{\sqrt {1 + (\omega RC)^2}}. \end{equation*}

На низьких частотах \(\omega \ll 1/(RC)\) маємо \(|K| \approx 1\) — сигнал проходить без ослаблення. На високих частотах \(\omega \gg 1/(RC)\) маємо \(|K| \approx 1/(\omega RC) \to 0\) — сигнал пригнічується. Гранична частота, на якій \(|K| = 1/\sqrt {2}\), дорівнює

\begin{equation*} \omega _c = \frac {1}{RC}. \end{equation*}

Ослаблення прийнято вимірювати в децибелах: \(20\lg |K|\). На частоті \(\omega _c\) воно становить \(-3\) дБ, а при \(\omega \gg \omega _c\) зростає на \(20\) дБ на кожну декаду частоти. Такий фільтр використовується, наприклад, для згладжування пульсацій у випрямлячах живлення: конденсатор великої ємності шунтує високочастотні складові, залишаючи майже сталу напругу.

Фільтр високих частот (ФВЧ)

Якщо в тому самому \(RC\)-колі знімати вихідну напругу з резистора (рис. 18.16), отримаємо ФВЧ:

\begin{equation*} K(\omega ) = \frac {R}{R + Z_C} = \frac {i\omega RC}{1 + i\omega RC}, \qquad |K(\omega )| = \frac {\omega RC}{\sqrt {1 + (\omega RC)^2}}. \end{equation*}

Тепер на низьких частотах \(|K| \to 0\), а на високих \(|K| \to 1\). Такий фільтр застосовується, наприклад, для розділення частот у гучномовцях: високочастотний динамік (твітер) підключається через конденсатор, який не пропускає низькочастотні складові.

(-tikz- diagram)

Рис. 18.16. Фільтр високих частот: вихідна напруга знімається з резистора \(R\).
Смуговий фільтр

Послідовний \(LCR\)-контур, у якому вихідна напруга знімається з резистора (рис. 18.17), є смуговим фільтром. Його коефіцієнт передачі

\begin{equation} \label {eq:bandpass_transfer} K(\omega ) = \frac {R}{R + i(\omega L - 1/\omega C)} = \frac {1}{1 + iQ\left (\dfrac {\omega }{\omega _0} - \dfrac {\omega _0}{\omega }\right )}, \end{equation}

де \(Q = \omega _0 L/R\) — добротність. Максимум \(|K| = 1\) досягається на резонансній частоті \(\omega _0 = 1/\sqrt {LC}\), а ширина смуги пропускання \(\Delta \omega = \omega _0/Q\). Чим вища добротність, тим вужча смуга — саме тому високодобротні контури використовують для виділення одного радіоканалу з безлічі інших.

Те саме робить і паралельний \(LC\)-контур (рис. 18.11), якщо живити його від джерела струму: напруга на ньому, нормована на максимальну, дорівнює \(U_p/U_{p,\max } = 1/\sqrt {1 + Q^2(x - 1/x)^2}\), де \(x = \omega /\omega _0\), тобто збігається з \(|K|\) із (18.37) (це і є крива \(I_R\) на рис. 18.12). Ширина смуги теж \(\Delta \omega = \omega _0/Q\), але добротність тут \(Q = R_{\text {екв}}/\rho \) і зростає зі зростанням опору. Саме на такому паралельному контурі побудовано вхідне коло радіоприймача.

(-tikz- diagram)

Рис. 18.17. Смуговий фільтр на основі послідовного \(LCR\)-контуру: вихідна напруга знімається з резистора \(R\).

Порівняти поведінку всіх трьох фільтрів зручно на одному графіку амплітудно-частотних характеристик (рис. 18.18а; рисунок розміщено нижче, разом із фазовими характеристиками).

Фазові характеристики фільтрів

Фільтр не лише змінює амплітуду сигналу, а й зсуває його в часі. Комплексний коефіцієнт передачі \(K = |K|e^{i\phi }\) містить обидві відомості: модуль \(|K|\) показує, у скільки разів змінилась амплітуда, а аргумент \(\phi (\omega )\) — наскільки вихідна синусоїда випереджає (\(\phi >0\)) або відстає (\(\phi <0\)) від вхідної. Залежність \(\phi (\omega )\) називають фазовою характеристикою (рис. 18.18б). З наведених вище виразів

\begin{align*} \phi _{\text {ФНЧ}} &= -\arctan (\omega RC), \\ \phi _{\text {ФВЧ}} &= \frac {\pi }{2} - \arctan (\omega RC), \\ \phi _{\text {смуг}} &= -\arctan \left [Q\left (\frac {\omega }{\omega _0} - \frac {\omega _0}{\omega }\right )\right ]. \end{align*}

(-tikz- diagram)

(а) Амплітудно-частотні характеристики
   

(-tikz- diagram)

(б) Фазово-частотні характеристики
Рис. 18.18. Частотні характеристики трьох фільтрів: ФНЧ (синій), ФВЧ (червоний) і смугового (зелений). Для смугового прийнято \(Q = 5\). Додатне \(\phi \) — вихід випереджає вхід.

Зміст цих формул легко зрозуміти фізично:

  • • ФНЧ. Конденсатор не може зарядитися миттєво, тому його напруга запізнюється за вхідною. На низьких частотах конденсатор встигає «слідкувати» за входом, і зсув майже нульовий. На граничній частоті \(\omega _c\) реактивний опір конденсатора дорівнює \(R\), і зсув дорівнює \(-45^\circ \). На високих частотах струм визначається майже лише резистором, \(I \approx U_{\text {вх}}/R\), а напруга на конденсаторі \(U_C = \frac 1C\int I\,dt\) є інтегралом від вхідної; інтеграл від косинуса — синус, тобто зсув прямує до \(-90^\circ \). Отже, на високих частотах ФНЧ працює як інтегратор.

  • • ФВЧ. Тут вихід знімається з резистора, \(U_R = RI\), а струм у конденсаторі випереджає його напругу на \(90^\circ \). Тому на низьких частотах вихід випереджає вхід майже на \(+90^\circ \), на \(\omega _c\) — на \(+45^\circ \), а на високих зсув зникає. На низьких частотах ФВЧ диференціює вхідний сигнал: \(U_R \approx RC\,dU_{\text {вх}}/dt\).

  • • Смуговий фільтр. Нижче резонансу контур має ємнісний характер, і струм (а отже, напруга на \(R\)) випереджає ЕРС: \(\phi \to +90^\circ \). На резонансі реактивні опори компенсують один одного, і \(\phi = 0\). Вище резонансу переважає котушка, і вихід відстає: \(\phi \to -90^\circ \). Чим вища добротність, тим крутіше фаза змінюється поблизу \(\omega _0\): на краях смуги пропускання \(\omega _0 \pm \gamma \) (нагадаємо, що \(\gamma = R/2L = \omega _0/2Q\)), де \(|K| = 1/\sqrt 2\), зсув дорівнює \(\mp 45^\circ \) (це випливає з (18.37), бо там \(Q(\omega /\omega _0 - \omega _0/\omega ) \approx \pm 1\)).

Фазовий зсув важливий, коли сигнал не гармонічний: різні гармоніки проходять фільтр з різними зсувами, і форма імпульсу після фільтра спотворюється, навіть якщо амплітуди збережено. Крім того, фазові зсуви визначають стійкість кіл зі зворотним зв’язком.

Частотні фільтри — це, мабуть, найпоширеніший застосунок кіл змінного струму. У радіоприймачі вхідний \(LC\)-контур виділяє потрібну станцію з усього ефіру; у підсилювачі звуку \(RC\)-ланцюжки розділяють смуги між високочастотним і низькочастотним динаміками; у блоці живлення комп’ютера конденсатори й дроселі придушують високочастотні завади, щоб вони не проникали в мережу; у цифрових схемах фільтри прибирають шум із сигналів перед оцифровуванням. Спільна ідея в усіх випадках одна: реактивний опір залежить від частоти, і цим можна керувати тим, які частоти «пройдуть», а які — ні.

Інтерактивна симуляція. Амплітудно- й фазочастотні характеристики ФНЧ і ФВЧ, а також те, як фільтр змінює амплітуду й фазу сигналу на різних частотах, можна дослідити в інтерактивній моделі.

§ 18.7 Трифазний струм

Для передачі великих потужностей і живлення двигунів використовують трифазні системи. Генератор має три однакові обмотки статора, зсунуті одна відносно одної на \(120^\circ \); магніт ротора, що обертається з кутовою швидкістю \(\omega \), наводить у них ЕРС однакової амплітуди, зсунуті в часі на третину періоду (рис. 18.19):

\begin{align*} \emf _1(t) &= \emf _m \sin (\omega t), \notag \\ \emf _2(t) &= \emf _m \sin \left (\omega t - \frac {2\pi }{3}\right ), \\ \emf _3(t) &= \emf _m \sin \left (\omega t + \frac {2\pi }{3}\right ). \notag \end{align*}

(-tikz- diagram)

Рис. 18.19. Схематичне зображення трифазного генератора: ротор — магніт з полюсами N і S (тонкими лініями показано його магнітне поле), що обертається всередині статора. Три обмотки статора мають осі I, II, III, зсунуті на \(120^\circ \); вони замкнені на навантаження \(Z_1\), \(Z_2\), \(Z_3\), у яких течуть струми \(I_1\), \(I_2\), \(I_3\).

Часові залежності трьох ЕРС показано на рис. 18.20. У будь-який момент їхня сума дорівнює нулю:

\begin{equation*} \emf _1(t) + \emf _2(t) + \emf _3(t) = 0. \end{equation*}

(-tikz- diagram)

Рис. 18.20. Часові діаграми симетричної трифазної системи ЕРС: три синусоїди однакової амплітуди, зсунуті одна відносно одної на третину періоду \(T/3\).

Далі \(U\), \(I\) позначають ефективні значення. Кожну обмотку генератора (або елемент навантаження) називають фазою; напруга й струм у ній — фазні, а напруга між двома дротами лінії та струм у дроті лінії — лінійні: \(U_\text {ф}\), \(I_\text {ф}\) і \(U_\text {л}\), \(I_\text {л}\). Щоб не вести від генератора шість дротів, обмотки з’єднують між собою одним із двох способів.

З’єднання зіркою (\(Y\)). Кінці трьох обмоток об’єднують у спільну точку \(0\) (нейтраль), а початки приєднують до трьох лінійних дротів (рис. 18.21). Навантаження також можна з’єднати зіркою; його нейтраль \(0'\) з’єднують з нейтраллю генератора четвертим, нейтральним дротом. Лінійний дріт послідовно з’єднаний з фазою, тому

\begin{equation*} I_\text {л} = I_\text {ф}. \end{equation*}

Напруга між двома лінійними дротами дорівнює різниці фазних напруг, \(\mathbf U_{\text {л}12} = \mathbf U_{\text {ф}1} - \mathbf U_{\text {ф}2}\). Фазні напруги мають однакові модулі й кут \(120^\circ \) між векторами (рис. 18.22), тож з рівнобедреного трикутника

\begin{equation*} \frac {U_\text {л}}2 = U_\text {ф}\cos 30^\circ \quad \Longrightarrow \quad \tcbhighmath {U_\text {л} = \sqrt 3\,U_\text {ф}}. \end{equation*}

Звідси стандартна пара напруг сучасної мережі: \(U_\text {ф} = 230\) В і \(U_\text {л} = 230\sqrt 3 \approx 400\) В (мережа \(400/230\) В). Раніше в нас, як і в СРСР, номінальними були \(380/220\) В; після переходу на європейські значення ці напруги лежать у межах допуску (\(\pm 10\%\)), тому стара техніка працює без змін. У старій літературі й на старих приладах трапляються саме \(380/220\) В.

(-tikz- diagram)

Рис. 18.21. З’єднання зіркою з нейтральним дротом: \(0\) і \(0'\) — нейтралі генератора й навантаження.

(-tikz- diagram)

Рис. 18.22. Векторна діаграма фазних і лінійних напруг при з’єднанні зіркою.

Струм у нейтральному дроті дорівнює геометричній сумі лінійних струмів, \(\mathbf I_N = \mathbf I_1 + \mathbf I_2 + \mathbf I_3\) (перше правило Кірхгофа для вузла \(0'\)). При симетричному навантаженні (\(Z_1 = Z_2 = Z_3\)) струми однакові за модулем і зсунуті на \(120^\circ \), тому \(\mathbf I_N = 0\), і нейтральний дріт непотрібен: лінія трипровідна. При несиметричному навантаженні \(\mathbf I_N \ne 0\); нейтральний дріт тримає потенціал точки \(0'\) рівним потенціалу точки \(0\), і кожне навантаження лишається під фазною напругою \(U_\text {ф}\). Тому в розподільних мережах, де до різних фаз підключають різні споживачі (квартири, освітлення), використовують чотирипровідну зірку \(400/230\) В: однофазні прилади вмикають між лінійним і нейтральним дротом, а потужні трифазні двигуни — до трьох лінійних. Лінії дальньої передачі енергії також трипровідні.

З’єднання трикутником (\(\Delta \)). Кінець кожної обмотки з’єднують з початком наступної, а лінійні дроти приєднують до вершин трикутника (рис. 18.23). Тепер до кожної фази прикладена безпосередньо лінійна напруга, а у вузлі лінійний струм розгалужується на два фазні, \(\mathbf I_{\text {л}1} = \mathbf I_{\text {ф}12} - \mathbf I_{\text {ф}31}\). Аналогічно до зірки (векторна діаграма струмів така сама, як для напруг) для симетричного навантаження

\begin{equation*} U_\text {л} = U_\text {ф}, \qquad \tcbhighmath {I_\text {л} = \sqrt 3\,I_\text {ф}}. \end{equation*}

(-tikz- diagram)

Рис. 18.23. З’єднання трикутником: лінійні дроти приєднані до вершин трикутника з обмоток.

Нейтралі в трикутнику немає, тому його застосовують для симетричних навантажень: трифазних двигунів, електропечей, обмоток трансформаторів. Одне й те саме навантаження, ввімкнене трикутником, споживає втричі більшу потужність, ніж зіркою (напруга на фазі в \(\sqrt 3\) разів більша, отже струм і потужність у \(\sqrt 3\) і \(3\) рази). Цим користуються, запускаючи потужні двигуни (обмотки яких розраховано на лінійну напругу мережі, наприклад з шильдиком \(\Delta /Y\) \(400/690\) В) зіркою, а потім перемикаючи їх на трикутник: пусковий струм у мережі зменшується втричі. Обмотки самих генераторів зазвичай з’єднують зіркою.

Історична довідка. Трифазну систему з трьома (чотирма) дротами розробив М. Доливо-Добровольський, а 1891 р. її переваги показала передача енергії лінією Лауффен–Франкфурт завдовжки \(175\) км [111].

Обертове магнітне поле. Три однакові котушки, осі яких розташовані під кутом \(120^\circ \) одна до одної, живлять трифазними струмами \(I_k = I_m\sin \left (\omega t - 2\pi (k-1)/3\right )\). Кожна створює пульсуюче поле вздовж своєї осі, \(\Bfield _k = B_m\sin \left (\omega t - 2\pi (k-1)/3\right )\vect e_k\), а їхня сума

\begin{equation*} \Bfield = \Bfield _1 + \Bfield _2 + \Bfield _3, \qquad |\Bfield | = \frac 32 B_m = \const , \end{equation*}

обертається з кутовою швидкістю \(\omega \) (задача 18.10). Таке поле без жодних рухомих частин захоплює провідний ротор (струми Фуко, розділ 12) — на цьому працюють асинхронні двигуни [112].

Потужність. Для однакового навантаження фаз миттєві потужності фаз пульсують, але їхня сума не залежить від часу (рис. 18.24):

\begin{equation*} p(t) = 3U_\text {ф}I_\text {ф}\cos \phi = \const , \end{equation*}

тоді як в однофазному колі потужність пульсує з частотою \(2\omega \). Це забезпечує рівномірну роботу потужних генераторів і двигунів. Через лінійні величини, незалежно від схеми з’єднання,

\begin{equation*} P = \sqrt 3\,U_\text {л}I_\text {л}\cos \phi , \qquad Q_\text {р} = \sqrt 3\,U_\text {л}I_\text {л}\sin \phi , \qquad S = \sqrt 3\,U_\text {л}I_\text {л}, \end{equation*}

де \(P\) — активна потужність (Вт), \(Q_\text {р}\) — реактивна (вар), \(S\) — повна (В\(\cdot \)А).

(-tikz- diagram)

Рис. 18.24. Миттєва потужність окремих фаз (пульсує) і сумарна потужність трифазної системи (стала).

Інтерактивна симуляція. Обертове поле трьох котушок, з’єднання зіркою й трикутником (зокрема зміщення нейтралі при обриві нульового дроту) та сталість сумарної потужності можна дослідити в інтерактивній моделі.

Практика трифазних мереж (microscope)

Нижче зібрано практичні приклади з електротехніки; для розуміння фізики трифазного струму вони не потрібні.

Приклад: трифазний двигун у мережі \(400/230\) В. На шильдику асинхронного двигуна вказано: \(5{,}5\) кВт, \(\Delta /Y\) \(230/400\) В, \(\eta = 85\,\%\), \(\cos \phi = 0{,}89\). Потужність на шильдику — механічна, на валу, а напруги — лінійні: менша призначена для вмикання трикутником, більша — зіркою. Двигун під’єднано до трифазної мережі з \(U_\text {л} = 400\) В. Із мережі він бере потужність \(P/\eta \), тож лінійний струм (формулу потужності через лінійні величини наведено вище)

\begin{equation*} I_\text {л} = \frac {P}{\sqrt 3\,U_\text {л}\,\eta \cos \phi } = \frac {5500}{1{,}73\cdot 400\cdot 0{,}85\cdot 0{,}89} \approx 10{,}5~\text {А}. \end{equation*}

Той самий двигун в однофазній мережі \(230\) В споживав би \(5500/(230\cdot 0{,}85\cdot 0{,}89) \approx 32\) А. Для однакової густини струму переріз дроту пропорційний струму, тож трифазна лінія потребує \(3\times 10{,}5 \approx 32\) одиниці перерізу замість \(2\times 32 = 64\) — мідь заощаджується вдвічі (а потужність не пульсує).

Обмотки двигуна розраховано на \(230\) В, тому в мережі \(400\) В їх вмикають зіркою: на кожну обмотку діє \(U_\text {л}/\sqrt 3 \approx 230\) В, а фазний струм дорівнює лінійному, \(I_\text {ф} = I_\text {л} \approx 10{,}5\) А (на шильдику вказано два струми, для \(\Delta \) і для \(Y\); при зірці — менший). Якби їх з’єднали трикутником, на обмотці було б \(400\) В, струм зріс би в \(\sqrt 3\) разів, і обмотки згоріли б. Трикутником цей двигун вмикають у мережі, де \(U_\text {л} = 230\) В (наприклад, в однофазній, див. нижче). Саме тому на шильдику вказують дві напруги: менша відповідає трикутнику, більша — зірці.

Приклад: трифазний двигун в однофазній мережі. Якщо трифазної мережі немає, двигун \(1{,}5\) кВт з шильдиком \(\Delta /Y\) \(230/400\) В вмикають трикутником (на кожній обмотці \(230\) В) у побутову розетку \(230\) В. Мережу під’єднують до двох вершин трикутника, а третю вершину з’єднують з однією з перших через конденсатор \(C\) (схема Штейнмеца). Конденсатор зсуває струм у цій обмотці по фазі, і поле стає майже круговим, хоча одну фазу замінено штучно. Орієнтовно беруть \(70\) мкФ на кожен кВт потужності:

\begin{equation*} C \approx 70~\frac {\text {мкФ}}{\text {кВт}} \cdot 1{,}5~\text {кВт} \approx 105~\text {мкФ}, \qquad X_C = \frac {1}{\omega C} = \frac {1}{2\pi \cdot 50\cdot 105\cdot 10^{-6}} \approx 30~\text {Ом}. \end{equation*}

Струм через конденсатор \(I_C \approx 230/30 \approx 7{,}6\) А, реактивна потужність \(Q_C = U^2/X_C \approx 1{,}7\) квар — одного порядку з потужністю двигуна. Тому конденсатор беруть з запасом за напругою, зазвичай на \(400\)–\(450\) В (напруга на ньому перевищує мережеву). Номінальної потужності двигун, як правило, не розвиває: орієнтовно це \(50\)–\(70\,\%\), тобто близько \(0{,}9\) кВт, а пусковий момент слабший, тому для пуску під навантаженням іноді додають ще один, пусковий, конденсатор [112].

Перекіс фаз. Симетрична система з однаковими навантаженнями фаз — ідеал. У реальній мережі до однієї фази під’єднано більше споживачів (квартир, приладів), ніж до іншої, і вмикають їх у різний час. Така нерівність фазних струмів, а через неї й фазних напруг, називається перекосом фаз; через нього в одних квартирах напруга занижена, а в інших завищена. Причини дві.

Опір дротів. Лінійні дроти й нейтраль мають опір. Несиметричне навантаження дає \(\mathbf I_N \ne 0\), а отже, падіння напруги \(I_N R_N\) на нейтралі і \(I_k R_\text {л}\) на лінійних дротах. Нейтраль приймача зміщується відносно нейтралі генератора: на найбільш навантаженій фазі напруга знижується, на менш навантажених — зростає. Це зміщення зазвичай невелике, але на довгих лініях з тонкими дротами досягає десятків вольтів, а тоді в одному будинку лампи світять тьмяно, а в іншому перегріваються. Тому споживачів розподіляють по фазах якомога рівномірніше.

Обрив нейтрального дроту. Це найнебезпечніший випадок: нейтраль приймача \(0'\) більше ніщо не прив’язує до нейтралі генератора \(0\), і фази приймача опиняються під лінійними напругами. При симетричному навантаженні потенціали \(0'\) і \(0\) збігаються, і кожна фаза лишається під \(U_\text {ф}\). Якщо ж навантаження різні, нейтраль «пливе»: напруга перерозподіляється між фазами пропорційно їхнім опорам, тож більше напруги дістає менш навантажена фаза (з більшим опором).

Приклад: обрив нуля. Нехай до двох фаз під’єднано активні навантаження \(R_1 = 50\) Ом (близько \(1\) кВт при \(230\) В) і \(R_2 = 200\) Ом (близько \(260\) Вт), третя фаза не навантажена, а нейтральний дріт обірвано. Тоді \(R_1\) і \(R_2\) виявляються послідовно під лінійною напругою \(400\) В, і струм однаковий:

\begin{equation*} I = \frac {400}{R_1 + R_2} = 1{,}6~\text {А}, \qquad U_1 = IR_1 = 80~\text {В}, \qquad U_2 = IR_2 = 320~\text {В}. \end{equation*}

Прилади другої фази працюють при \(320\) В замість \(230\) В і швидко виходять з ладу, а в першій фазі напруга майже втричі занижена. Саме так виглядає відомий випадок, коли в одній квартирі «горять» прилади, а в сусідній світло тьмяніє.

Практичні наслідки перекосу такі. Завищена напруга перегріває блоки живлення, лампи й електронну техніку; занижена шкодить двигунам (обертальний момент асинхронного двигуна \(\propto U^2\), він розвиває менший момент, а його струм зростає і обмотки перегріваються), холодильникам і насосам. У нейтральному дроті не ставлять запобіжників і вимикачів, щоб він не розривався; а чутливе обладнання захищають реле контролю напруги, що відключає його при виході напруги за допустимі межі (зазвичай \(\pm 10\%\) від номінальної).

Підсумки

Електричне коло можна описувати простими співвідношеннями (закон Ома, правила Кірхгофа) без повних рівнянь Максвелла, якщо виконується умова квазістаціонарності: довжина кола значно менша за довжину хвилі, \(l \ll \lambda = cT\) (або \(\tau \sim l/c \ll T\)). Тоді коло складається із зосереджених елементів \(R\), \(L\), \(C\), і процеси в ньому описує рівняння \(L\dot I + IR + q/C = \emf \). За відсутності ЕРС воно перетворюється на рівняння вільних коливань \(\ddot q + 2\gamma \dot q + \omega _0^2 q = 0\), де \(\gamma = R/2L\), \(\omega _0 = 1/\sqrt {LC}\). При \(R = 0\) коливання гармонічні з періодом \(T = 2\pi \sqrt {LC}\) (формула Томсона), причому енергія періодично перетікає між електричним полем конденсатора й магнітним полем котушки. При \(\gamma < \omega _0\) амплітуда спадає як \(e^{-\gamma t}\) з частотою \(\omega = \sqrt {\omega _0^2 - \gamma ^2}\), а при \(\gamma \geqslant \omega _0\) коливання не виникають. Швидкість згасання характеризують логарифмічний декремент \(\delta = \gamma T\) та добротність \(Q = \omega /2\gamma = \pi /\delta = 2\pi W/\Delta W\); для послідовного \(LCR\)-контуру \(Q = \frac 1R\sqrt {L/C}\).

Під дією гармонічної ЕРС, після загасання вільних коливань, у контурі лишаються вимушені коливання на частоті джерела. Їх зручно шукати методом комплексних амплітуд, який замінює диференціальне рівняння алгебраїчним. Амплітуда напруги на конденсаторі має максимум (резонанс) при \(\omega _m = \sqrt {\omega _0^2 - 2\gamma ^2}\); за слабкого згасання \(V_{\max } = QV_{\text {ст}}\), а ширина резонансної кривої по рівню \(1/\sqrt 2\) дорівнює \(\Delta \omega = 2\gamma = \omega _0/Q\): чим вища добротність, тим вужчий і вищий резонанс. Те саме явище з боку імпедансів виглядає так: закон Ома набуває форми \(\hat I_m Z = \emf _m\), де імпеданс \(Z = R + i(\omega L - 1/\omega C)\), а окремі елементи мають \(Z_R = R\), \(Z_L = i\omega L\), \(Z_C = 1/(i\omega C)\). Правила Кірхгофа зберігають форму, якщо замінити \(R\) на \(Z\). Середня потужність \(\overline {P} = \emf _\text {еф}I_\text {еф}\cos \phi = RI_\text {еф}^2\) визначається лише активним опором, тому електроенергію вигідно передавати при високій напрузі. У послідовному контурі при резонансі напруг напруги на \(L\) і \(C\) у \(Q\) разів перевищують напругу джерела; у паралельному контурі при резонансі струмів струм у гілках \(L\) і \(C\) у \(Q\) разів перевищує струм джерела, а \(Q = R\sqrt {C/L}\).

Метод імпедансів дозволяє розрахувати й пристрої. Трансформатор як систему двох магнітно зв’язаних контурів описують рівняння з взаємною індуктивністю \(L_{12}\); для ідеального трансформатора \(|U_1/U_2| = N_1/N_2 = n\), \(|I_1/I_2| = 1/n\) і \(Z_\text {вх} = n^2Z_\text {н}\), що дає змогу узгоджувати навантаження. Частотні фільтри використовують залежність реактивних опорів від частоти: для \(RC\)-ланцюжка гранична частота \(\omega _c = 1/RC\), а смуговий фільтр має смугу пропускання \(\Delta \omega = \omega _0/Q\). У трифазній системі три ЕРС зсунуті на \(120^\circ \) і в сумі дають нуль, тож енергію передають трьома дротами; трифазний струм створює обертове магнітне поле сталої величини й забезпечує сталу миттєву потужність; нерівномірне навантаження фаз (перекіс фаз) і обрив нейтрального дроту перерозподіляють напруги, і менш навантажена фаза може опинитися під напругою, значно вищою від номінальної.

Уся ця теорія трималася на умові \(l \ll \lambda \). Коли довжина лінії стає порівнянною з довжиною хвилі, струм і напруга вже не однакові вздовж кола, і потрібна теорія довгих ліній, з якої ми почнемо наступний розділ (розділ 19).

Задачі

  • 18.1. Квазістаціонарність. При якій найбільшій частоті коло довжиною \(3\) м ще можна вважати квазістаціонарним, якщо вимагати \(l\leqslant \lambda /10\)? Яка частка довжини хвилі мережі 50 Гц припадає на ЛЕП завдовжки \(1000\) км? [відповідь]

  • 18.2. Вільні коливання в контурі. Контур містить \(L=0{,}5\) мГн, \(C=200\) пФ і \(R=5\) Ом. Знайдіть власну частоту, період, коефіцієнт згасання, логарифмічний декремент, добротність, кількість коливань, за які амплітуда спадає в \(e\) разів, та критичний опір, при якому коливання стають неможливими. [відповідь]

  • 18.3. Резонанс у послідовному контурі. До контуру з попередньої задачі приєднано генератор із \(\emf _m=1\) В. Знайдіть амплітуду струму й напруги на конденсаторі на резонансі та ширину резонансної кривої. [відповідь]

  • 18.4. Імпеданс і потужність. Послідовно з’єднані резистор \(R=100\) Ом, котушка \(L=0{,}1\) Гн та конденсатор \(C=10\) мкФ підключені до мережі \(230\) В, \(50\) Гц. Знайдіть імпеданс, зсув фаз, ефективний струм і споживану потужність. Чим викликано малий \(\cos \phi \)? [відповідь]

  • 18.5. Резонанс струмів. Паралельний контур (\(R=100\) кОм, \(L=1\) мГн) настроєно на \(1\) МГц і під’єднано до джерела струму з амплітудою \(I_m=1\) мА. Знайдіть ємність, добротність, амплітуду напруги на контурі та амплітуди струмів у котушці й конденсаторі. [відповідь]

  • 18.6. Коефіцієнт потужності. Підприємство споживає активну потужність \(P=1\) МВт при \(\cos \phi =0{,}6\) (індуктивне навантаження) від однофазного джерела \(10\) кВ, \(50\) Гц. Знайдіть струм, реактивну потужність і ємність батареї конденсаторів, що доводить \(\cos \phi \) до \(1\). Як зміняться втрати в лінії? [відповідь]

  • 18.7. Узгодження за допомогою трансформатора. Підсилювач є джерелом із ЕРС \(80\) В (ефективна) і внутрішнім опором \(800\) Ом, гучномовець має опір \(8\) Ом. Знайдіть потужність у гучномовці при безпосередньому підключенні та через ідеальний трансформатор, що узгоджує опори. Який коефіцієнт трансформації \(n=N_1/N_2\) потрібен? [відповідь]

  • 18.8. Втрати в лінії. Потужність \(100\) МВт передають лінією з сумарним опором дротів \(20\) Ом при напрузі \(110\) кВ і \(500\) кВ (\(\cos \phi =1\), розрахунок ведіть як для однофазної лінії). Порівняйте втрати. [відповідь]

  • 18.9. \(RC\)-фільтр низьких частот. \(R=1\) кОм, \(C=0{,}16\) мкФ. Знайдіть граничну частоту, а також модуль і фазу коефіцієнта передачі при \(10\) кГц. У скільки разів (і на скільки децибел) послаблюється сигнал? [відповідь]

  • 18.10. Обертове поле. Покажіть, що при зміні місцями двох фаз у котушках трифазної системи напрям обертання магнітного поля змінюється на протилежний. [відповідь]

Контрольні питання

  • 1. Що таке квазістаціонарний процес? Сформулюйте умову квазістаціонарності через довжину кола та довжину хвилі. Чому для будинкової проводки при 50 Гц вона виконується з великим запасом, а для довгої ЛЕП це може бути не так?

  • 2. Чим система із зосередженими елементами відрізняється від системи з розподіленими параметрами (довгої лінії)? Для чого можна застосовувати закон Ома та правила Кірхгофа?

  • 3. Виведіть рівняння \(L\dot I + IR + q/C = \emf \) для послідовного \(LCR\)-контуру (рис. 18.1). Яку роль відіграє теорема про циркуляцію електричного поля і як вона враховує ЕРС індукції в котушці?

  • 4. Запишіть рівняння вільних коливань \(\ddot q + 2\gamma \dot q + \omega _0^2 q = 0\). Що означають \(\gamma \) та \(\omega _0\) і як вони виражаються через \(R\), \(L\), \(C\)?

  • 5. Розв’яжіть рівняння вільних коливань при \(R=0\). Запишіть формулу Томсона. Чим визначаються амплітуда та початкова фаза коливань?

  • 6. Як знаходять розв’язок рівняння згасаючих коливань за допомогою комплексних чисел? Які три випадки виникають залежно від співвідношення \(\omega _0\) та \(\gamma \) і який вигляд має розв’язок у кожному з них?

  • 7. Що таке коефіцієнт згасання та час згасання? Як виглядає графік згасаючих коливань (рис. 18.3) і який вигляд має закон зміни амплітуди?

  • 8. Виведіть рівняння енергетичного балансу \(\frac {d}{dt}\left (\frac {LI^2}{2}+\frac {q^2}{2C}\right ) = -RI^2\). Що означають його доданки?

  • 9. Як перетворюється енергія в контурі без втрат? Чому енергії \(W_L\) та \(W_C\) коливаються з однаковою амплітудою в протифазі, а їхня сума залишається сталою? Який зсув фаз між \(q(t)\) і \(I(t)\)?

  • 10. Що таке логарифмічний декремент згасання? Виведіть його вираз через \(\gamma \) та \(T\) і поясніть зв’язок з числом коливань \(n\), за які амплітуда спадає в \(e\) разів.

  • 11. Що таке добротність коливальної системи? Запишіть її через \(\omega \) та \(\gamma \), через логарифмічний декремент та через відношення енергії до втрат за період. Чому дорівнює добротність послідовного \(LCR\)-контуру?

  • 12. Яких порядків величини досягає добротність у звичайному \(LC\)-контурі, кварцовому резонаторі та надпровідному резонаторі прискорювача? Що це означає для тривалості «дзвону» системи?

  • 13. У чому полягає метод комплексних амплітуд? Що таке комплексна амплітуда і як з її модуля та аргумента отримати амплітуду та початкову фазу коливання?

  • 14. Що таке частотна характеристика контуру? Виведіть вираз для амплітуди \(V_m\) та фазового зсуву вимушених коливань напруги на конденсаторі.

  • 15. Опишіть амплітудно-частотну (рис. 18.5) та фазово-частотну (рис. 18.6) характеристики контуру. Як змінюється їхній вигляд зі збільшенням згасання?

  • 16. Що таке резонанс? Чому дорівнює резонансна частота \(\omega _m\) при \(\gamma \ne 0\) і за якої умови резонанс відсутній?

  • 17. Виведіть значення \(V_{\max }\) при слабкому згасанні та поясніть, чому відношення \(V_{\max }/V_{\text {ст}}\) дорівнює добротності. Що таке статична амплітуда \(V_{\text {ст}}\)?

  • 18. Виведіть ширину резонансної кривої по рівню \(1/\sqrt 2\) і запишіть її через добротність. Як зв’язані добротність та вузькість резонансу?

  • 19. Що таке змінний струм? Чим закон Ома в комплексній формі відрізняється від закону Ома для постійного струму?

  • 20. Що таке імпеданс? Запишіть імпеданси \(R\), \(L\), \(C\) та послідовного \(LCR\)-кола. Чим активний опір відрізняється від реактивного?

  • 21. Який зсув фаз між струмом і напругою на резисторі, конденсаторі та котушці? Чому множення на \(i\) у комплексній площині означає поворот на \(\pi /2\)?

  • 22. Як побудувати векторну діаграму послідовного \(LCR\)-контуру (рис. 18.8)? Що можна визначити з неї, не виконуючи обчислень?

  • 23. Виведіть формулу для середньої потужності змінного струму \(\overline P = \frac 12\emf _mI_m\cos \phi \). Що таке ефективні значення струму й напруги і чому потужність залежить від зсуву фаз?

  • 24. Чому середня потужність змінного струму дорівнює нулю за відсутності активного опору? Чому при тій самій потужності вигідно передавати електроенергію при високій напрузі?

  • 25. Що таке резонанс напруг? Чому в резонансі імпеданс контуру дорівнює \(R\), а напруга на конденсаторі та котушці в \(Q\) разів перевищує напругу джерела? Чим небезпечний цей ефект?

  • 26. Що таке резонанс струмів у паралельному контурі (рис. 18.11)? Як записується імпеданс паралельного кола і що відбувається зі струмами в гілках на резонансній частоті?

  • 27. Чим відрізняється добротність паралельного контуру від добротності послідовного? Що таке антирезонанс?

  • 28. Сформулюйте правила Кірхгофа для змінного струму. Чим вони відрізняються від правил для постійного струму і як пов’язані із законом збереження заряду та законом індукції?

  • 29. Як розраховується розгалужене коло методом комплексних амплітуд? Які кроки включає розв’язання прикладу з \(L\), \(R\), \(C\) (рис. 18.13)?

  • 30. Чому трансформатор працює лише на змінному струмі? Що таке холостий хід і які втрати є в реальному трансформаторі?

  • 31. Запишіть рівняння трансформатора як двох зв’язаних контурів (18.35), (18.36). Що таке внесений опір?

  • 32. Виведіть співвідношення ідеального трансформатора для напруг, струмів і вхідного імпедансу. Навіщо узгоджують навантаження з джерелом?

  • 33. Що таке частотний фільтр? Виведіть коефіцієнт передачі та граничну частоту \(RC\)-фільтра низьких частот (рис. 18.15). Як працює смуговий фільтр на основі \(LCR\)-контуру і від чого залежить ширина смуги?

  • 34. Чому сума трьох ЕРС симетричної трифазної системи дорівнює нулю і що це дає для передачі енергії? Як утворюється обертове магнітне поле?